Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

Інституційний розвиток молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в сучасній Україні

Захаренко Костянтин Володимирович

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент БОРОДІН Євгеній Іванович, Дніпропетровський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України перший заступник директора

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, доцент ВАЩЕНКО Костянтин Олександрович, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова (м. Київ), завідувач кафедри політології та державного управління

кандидат політичних наук ЯРОШ Ярослав Богданович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри політології

Захист відбудеться 28 травня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.08 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г.Шевченка, 1 (Парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів, к.30.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова 8.

Автореферат розісланий “26” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. СТАВЧЕНКО

1. Загальна характеристика роботи

інституційний молодіжний громадянський влада

Актуальність теми дослідження. Трансформаційні процеси демократизації політичної системи України створюють сприятливі можливості для участі об'єднань громадян у політичному житті суспільства. Україна завершила початковий етап перехідного періоду - проголошення незалежності та набуття атрибутів держави і перейшла до етапу розвитку демократичних інститутів. Становлення політичної системи та інститутів громадянського суспільства відбувається складно, суперечливо.

Сутність дискусії стосовно інституцій громадянського суспільства, що обговорюється в наукових колах, віддзеркалює потребу ґрунтовно висвітлити теоретичні та прикладні аспекти проблеми.

Найвпливовішими суб'єктами політичного процесу були й залишаються політичні партії. Однак вони не можуть монополізувати всі форми політичної діяльності й політичної участі людей, а також репрезентувати все розмаїття суспільних інтересів. Після партій найпоширенішою формою політичної участі в політичному, економічному житті суспільства є громадські організації, зокрема молодіжні.

Молодіжні організації функціонують у певній атмосфері, яка формується суспільством. Вона стимулює або гальмує розвиток молодіжних організацій. На ці процеси суттєво впливає тип політичного режиму. Зокрема, за тоталітарних режимів громадські об'єднання функціонують у вигляді підпільних груп або під контролем держави. За лібералізації режиму створюються умови для виникнення незалежних від держави молодіжних організацій. Для демократичного режиму характерна наявність широкого спектра громадських рухів, молодіжних організацій, діяльність яких незалежна від держави. Чим більше у суспільстві молодіжних організацій, тим вищий ступінь його динамічності та можливостей модернізації суспільства.

В Україні формування демократичної політичної системи створило можливості для вільного функціонування молодіжних організацій, можливості діяти легально і застосовувати різні форми впливу. В умовах структуризації суспільства, яка триває в Україні протягом періоду незалежності, молодіжні організації трансформуються, консолідуються і є активними учасниками політичного процесу. Процес становлення громадянського суспільства в Україні потребує пошуку нових діалогових форм взаємодії молодіжних організацій та органів державної влади. У зв'язку з цим актуалізується і питання їх дослідження науковцями.

Проблема дослідження інституційного розвитку молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в сучасній Україні, має комплексний характер. Комплексність її полягає в тому, що вона піднімає низку ключових питань, як-от: правове регулювання діяльності молодіжних організацій; права і обов'язки громадян перед державою і обов'язки держави перед громадянами; місце та роль молодіжних структур у політичних процесах.

Звернення до цієї проблематики повною мірою відповідає тенденціям розвитку світової і вітчизняної політичної науки, адже саме останнє десятиліття ознаменувалося значним підвищенням інтересу до проблем громадянського суспільства.

Становлення інститутів громадянського суспільства відбувається на тлі перманентних криз у різних суспільно-політичних сферах. Суттєвим актором у трансформаційних процесах політичної системи України є молодь. Молодіжні організації стали вагомим чинником залучення молоді до розбудови державних інституцій та демократизації політичних процесів в Україні.

Дослідження розвитку та становища молодіжних організацій як одного з визначальних елементів громадянського суспільства не було пріоритетом в наукових пошуках вітчизняних дослідників.

Ці обставини підвищують актуальність дослідження інституційного розвитку молодіжних організацій. Значна частина науковців проблему розвитку молодіжних організацій розглядає крізь призму правових аспектів діяльності та кількісних характеристик. Особливого значення набуває проблема уточнення зміни їх впливу на суспільно-політичні процеси на загальнонаціональному та місцевому рівнях.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційної роботи затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Дослідження заявленої тематики пов'язане із розробкою наукової теми “Методологічні засади, інституційні можливості та соціокультурні чинники забезпечення стабільного політичного розвитку”, яку здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є виявлення закономірностей інституційного розвитку, особливостей функціонування, тенденцій та специфіки трансформації молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в сучасній Україні.

Реалізація поставленої мети дослідження зумовила необхідність послідовного виконання таких завдань:

- виявити специфіку взаємодії молодіжних організацій з органами державної влади у реалізації державної молодіжної політики;

- показати сильні та слабкі сторони функціонування молодіжних організацій, як складових громадянського суспільства;

- дослідити особливості участі молодіжних організацій у політичному житті;

- висвітлити основні етапи інституційної трансформації молодіжних організацій в Україні;

- проаналізувати характер дискурсу в політичній науці щодо специфіки становлення громадянського суспільства в Україні;

- дослідити специфіку та тенденції розвитку молодіжних організацій в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є молодіжні організації в сучасній Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є інституційний розвиток молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в Україні.

Методи дослідження. Досліджуючи тему дисертаційної роботи, автор застосував ряд методологічних підходів, ефективних для аналізу молодіжних інституцій як складової громадянського суспільства.

Історичний підхід дозволив відстежити становлення громадянського суспільства у конкретно-історичних обставинах з урахуванням розміщення та впливу на формування молодіжних інституцій інших суб'єктів політичного процесу. У межах цього підходу застосовано ретроспективний метод, який дозволив проаналізувати ґенезу, еволюцію і тенденції розвитку молодіжних організацій України.

Структурно-функціональний підхід використаний автором з метою надання динамічного аспекту дослідженню інституцій громадянського суспільства, аналізу їхнього впливу на функціонування політичної системи України. Послуговуючись цим підходом, виявлено особливості трансформації молодіжних організацій як елементів політичного процесу.

Системний підхід надав можливість розглянути проблемне поле діяльності молодіжних організацій як елементів політичної системи суспільства та зрозуміти причини відсутності суттєвого впливу молодіжних організацій на владні інституції.

Інституційний підхід сприяв осмисленню проблем еволюційних змін розвитку молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в сучасній Україні. Проблемно-хронологічний підхід дозволив проаналізувати протиріччя і конфлікти в молодіжному русі України. Виділення етапів розвитку молодіжних організацій, аналіз інституцій громадянського суспільства сприяли окресленню напрямів інтересів різних молодіжних груп.

Загальноцивілізаційний підхід застосовано з метою визначення принципів і форм організації суспільного життя в політичній, соціальній, економічній сферах, напрямків діяльності та функціонування інституцій громадянського суспільства. Компаративний підхід дозволив здійснити порівняльне дослідження нормативної бази діяльності молодіжних організацій періоду незалежності України.

Біхевіористський метод сприяв аналізу діяльності суб'єктів молодіжного руху. Серед методів прикладної політології до аналізу були залучені: контент-аналіз та фактор-аналіз, доцільними виявилися методи аналогії та моделювання.

Застосування зазначених підходів дало можливість визначити методологічну базу дослідження інституційного розвитку молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в сучасній Україні.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що в дисертації розкрито ще не висвітлений у вітчизняній політичній науці процес інституційного розвитку молодіжних організацій України. У межах дослідження отримано наукові результати, які становлять певний науковий та практичний інтерес:

- визначено тенденцію співпраці влади та молодіжних організацій з погляду надання та забезпечення послуг із захисту та реалізації прав молоді, яка характеризується наявністю потреби у співуправлінні (влади і молодіжних організацій) у процесі прийняття політичних рішень, що сприяє підвищенню політичної суб'єктності молодіжних організацій;

- доведено, що специфіка взаємодії органів державної влади та молодіжних організацій у технології реалізації державної молодіжної політики складається з трьох основних блоків: об'єктивних умов, стратегії та тактики, кожен з яких має враховувати історичні, національні, релігійні, психологічні та інші особливості й традиції, рівень індивідуальної та суспільної свідомості молодіжних груп конкретного регіону;

- обґрунтовано класифікацію етапів розвитку інституційної трансформації молодіжних організацій, першим з яких є етап декларацій (молодіжна група декларує бажання об'єднатися в організацію), який змінюється етапом реєстрації (подолання цього бар'єру означає, що молодіжна організація набуває правового статусу) та передує етапу участі (потенціал та здатність молодіжної організації впливати на процес прийняття політичних рішень та реалізацію державної політики);

- відслідковано роль кількісних та якісних показників у процесі інституційного розвитку молодіжних організацій, де кількісні показники (чисельність організації, кількість партнерів та реалізованих проектів, обсяг залучених ресурсів) можуть бути корисними для молодіжної організації на стадії становлення, а відповідність якісним характеристикам (якість послуг та вчасне виконання програм, системність і професіоналізм в управлінні, ефективне використання ресурсів та їх публічна звітність перед суспільством), дає можливість організації стати активним суб'єктом політичного процесу;

- виявлено сильні та слабкі сторони функціонування молодіжних організацій, як складових громадянського суспільства. Сильними складовими, що впливають на інституційну спроможність молодіжних організацій є: добровільність членства в організації, що виключає примус; захист інтересів громадян з конкретних питань; надання більш якісних послуг із використанням мінімальних витрат, на відміну від державних інституцій. Слабкими складовими у виконанні молодіжними організаціями поставлених завдань є: незначна чисельність та компетентність членів організацій; відсутність системності в роботі та фрагментарність діяльності; відсутність співпраці та координації зусиль між інституціями громадянського суспільства;

- обґрунтовано, що інституційний розвиток молодіжних організацій є учасницьким за своїм характером: рухом, спрямованим знизу вгору, - коли молодіжні організації усвідомлюють, започатковують і контролюють процес власного розвитку, а здійснюваний ними вплив на політичні процеси залежить від їх суб'єктності та вміння самостійно визначати власні потреби і брати участь у прийнятті політичних рішень.

Практичне значення одержаних результатів обумовлене науковою новизною і сукупністю поставлених завдань та засобами їх розв'язання. Висновки та основні положення даного дослідження мають як теоретичний, так і прикладний характер.

Теоретичні висновки роботи та методологічні здобутки автора можуть бути використані для викладання нормативних дисциплін та спецкурсів студентам спеціальностей “Політологія”, “Державне управління”, “Правознавство” тощо. Результати дисертаційного дослідження можна застосувати при підготовці навчальних посібників з теорії та історії сучасного молодіжного руху.

У дисертації висунуто цілий ряд конкретних пропозицій для державних інституцій, що сприятимуть розробленню нових підходів до формування державної та місцевої молодіжної політики. Положення дисертації містять практичні рекомендації керівникам молодіжних структур, що стосується їх впливу на процес прийняття управлінських рішень.

Особистий внесок здобувача. Постановку і виконання всього комплексу завдань дисертації здійснено самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено п'ять публікацій.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження, його окремі положення та результати оприлюднювалися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Молодим управлінцям - міжнародний досвід” (м. Луцьк, липень 2007), Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика законодавства в молодіжній політиці” (ФРН, м. Берлін, травень 2008), VІІІ Європейській конференції “Майбутнє молодіжної політики Ради Європи: порядок денний 2020” (м. Київ, жовтень 2008), Всеукраїнській конференції “Державотворення, державне управління та суспільний розвиток” (м. Дубно, вересень 2008), Міжнародній конференції “Можливості та перспективи сільської молоді в Європейському Союзі” (м. Славутич, жовтень 2008), Всеукраїнській конференції “Патріотичне виховання молоді “Жива спадщина” (м. Київ, серпень 2009), Міжнародній конференції “Сільська молодь України - співпраця та взаємодія з Європейським співтовариством” (м. Київ, серпень 2009), Міжнародній конференції ”Програма підтримки молоді з особливими потребами “Ти потрібен” (м. Київ, червень 2009), Міжнародній конференції ”Впровадження європейських принципів побудови молодіжної політики на основі співуправління” (м.Київ, серпень 2009), Міжнародній конференції “Від теорії до практики - очевидність молодіжної політики та нових проектів” (Австрія, м. Відень, вересень 2009), Міжнародній конференції “Дні молоді держав-учасниць СНД” (Республіка Азербайджан, м. Баку, листопад 2009), Міжнародній конференції з питань лідерства (Японія, м. Токіо, грудень 2008), Всеукраїнській конференції “Державне фінансування організацій громадянського суспільства” (м. Київ, лютий 2010).

Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в п'яти наукових публікаціях, чотири з яких надруковані у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (216 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 211 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти дослідження молодіжних організацій” проаналізовано публікації вітчизняних і зарубіжних учених з проблематики дисертаційного дослідження та визначено методологію аналізу інституційного розвитку молодіжних організацій. У підрозділі 1.1. “Стан наукової розробки проблеми молодіжних організацій у зарубіжній та вітчизняній науковій думці” висвітлено провідні теоретичні підходи щодо групових інтересів та розвитку організацій громадянського суспільства, розроблених Аристотелем, Дж.Локком, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Боденом, Г.Гегелем, А.Токвілем, Дж. Кіном, Я. Шолте, Ю.Габермасом, Ф.Фукуяма.

Серед вітчизняних науковців, які займаються теоретичними підходами до визначення громадянського суспільства, розглянуто ідеї та концепції В. Бебика, М. Іванова, М. Михальченка, С.Рябова, Ф.Рудича, А.Карася, А.Колодій, О. Корнієвського, Ф. Кирилюка, О.Токовенка, Г.Щедрової, В. Якушика. А.Романюк та Л.Скочиляс аналізують потреби організацій громадянського суспільства та форми взаємодії влади та молодіжних громадських організацій в Україні. Дисертант визначає, що співпраця громадських та владних інституцій існує, але вона має незначний простір і ситуативна, тому її швидше можна схарактеризувати як взаємодію, а не співпрацю.

Суттєвий внесок у дослідження процесів трансформації інституцій політичної системи, взаємодії органів державної влади та громадських організацій в Україні зроблено у працях В. Бакуменка, Є. Бородіна, В. Лугового, В. Майбороди, В.Малиновського, М. Примуша, В.Яцуби.

Соціологічним аспектам інституційного розвитку молодіжних організацій присвячені роботи О. Балакірєвої, О.Ганюкова, В.Головенька, І.Демченко, Н.Ротар, М.Перепелиці, М.Міщенка, О. Яременка.

Українські науковці В.Кулік, О.Голобуцький, О.Корнієвський, В.Якушик активно досліджують сутність молодіжної ініціативи в Україні. В.Кулік акцентує увагу на механізмах утворення молодіжних організацій та становленні сучасного молодіжного руху в Україні.

Дисертант розглядає молодіжні організації як такі, що, по-перше, самостійно визначають сферу власної діяльності, форми і методи роботи; очолювані засновниками або радою, яким делеговано повноваження у процесі прийняття рішень, але вони цілковито непідвладні контролю з боку державних чи приватних структур. По-друге, діяльність молодіжних організацій спрямована не на отримання і розподілення прибутків між засновниками чи співробітниками, а на використання ресурсів для вирішення важливих для суспільства проблем. По-третє, мета та завдання молодіжних організацій орієнтовані на суспільне благо, що сприяє розвитку демократії та добробуту суспільства загалом або його окремих груп.

У підрозділі 1.2. “Методологічні підходи до дослідження проблем інституційного розвитку молодіжних організацій України” розглядаються методологічні засади досліджуваної проблеми. Вибір методології зумовлений специфікою теми, предметом дослідження, його метою і завданнями.

Структурно-функціональний метод допоміг виокремити структурні елементи громадянського суспільства, виявити їх спільні риси та специфіку і визначити роль та місце молодіжних організацій у політичній системі суспільства. Історичний метод дозволив простежити в хронологічній послідовності еволюцію науково-теоретичного розуміння громадянського суспільства, а також проаналізувати розвиток молодіжних організацій на різних етапах процесу модернізації в Україні.

Дисертант звертає увагу на те, що молодіжні організації залежно від конкретної ситуації можуть виступати як суб'єкт чи об'єкт політичного процесу. У теоріях, пов'язаних з системним методом, підкреслено, що динаміка процесу формування громадянського суспільства обумовлена загальноукраїнськими тенденціями та особливостями, впливом на цей процес нормативно-правової бази, державною політикою, діяльністю всеукраїнських та міжнародних донорських структур. Це дозволило проаналізувати діяльність молодіжних організацій, як суб'єктів політики, що функціонують у межах політичної системи.

Застосовуючи метод раціональної критики, вдалося проаналізувати нормативно-правову базу, що регулює діяльність молодіжних організацій. Емпіричний підхід дав можливість дослідити сфери діяльності інститутів громадянського суспільства, а також ступінь довіри населення до них. Проаналізовані автором дані соціологічних та експертних опитувань, фокус-груп, дозволили об'єктивно вивчити громадську думку, проблематику відносин між державними та молодіжними організаціями.

Компаративний підхід дозволив виявити характер та динаміку інституційної трансформації молодіжних організацій, виявити взаємозв'язок та взаємодію із державними структурами. Застосування порівняльного методу дозволило проаналізувати різні підходи дослідників до сутності інституції громадянського суспільства через дослідження праць представників світової політичної думки з найдавніших часів до сучасності.

Метод теоретичного моделювання певною мірою надав можливість виробити пропозиції щодо вдосконалення механізмів взаємодії молодіжних організацій та держави, а також визначити межі втручання державних структур у діяльність молодіжних організацій. З урахуванням міждисциплінарного характеру досліджуваної проблематики увагу зосереджено на інтерпретації основних підходів та термінології ключових понять. З'ясовано, що стан теоретико-методологічних аспектів дослідження молодіжних організацій в політичній науці ще далекий від завершення та зумовлює дослідницький інтерес до цих питань.

Другий розділ “Особливості функціонування молодіжних організацій у державотворчих процесах України” присвячено передумовам виникнення та взаємодії молодіжних організацій з органами державної влади в реалізації державної молодіжної політики.

У підрозділі 2.1. “Передумови виникнення та основні етапи розвитку українських молодіжних організацій” зазначено, що передумови виникнення та розвиток молодіжних організацій залежать від принципу партнерства влади і молоді, де кожен із суб'єктів володіє певними ресурсами, що визначають потенціал їх суб'єктності. Важливо віднайти джерела фінансування діяльності молодіжних організацій. Якщо суспільство фінансує державні інституції, воно ж має право здійснювати контроль за їх діяльністю.

Визначено, що більшість молодих людей вільний час витрачає в першу чергу на себе, та на створення ресурсів для своєї родини. У цих умовах виникає конфлікт інтересів між індивідуальним та колективним, не на користь останнього, що не спонукає молодь до об'єднання в молодіжні організації.

Доведено, що молодіжні організації проходять кілька етапів розвитку, а саме: етап декларацій (декларування бажання об'єднатися в організацію); етап реєстрації (набуття правового статусу); етап участі (здатність молодіжної організації впливати на процес прийняття політичних рішень та реалізацію державної політики).

У досліджені виділено три передумови успішного функціонування молодіжних організацій, а саме: політичні, матеріальні та професійні. По-перше, політичні передумови дають можливість молодіжним організаціям підтримувати тих чи інших суб'єктів і впливати на політичний процес. Молодіжні організації також мають політичну зацікавленість, оскільки потребують підтримки суспільства і досить часто делегують своїх представників до органів державної влади.

По-друге, матеріальні передумови дозволяють владі замість залучення комерційних структур для вирішення тієї чи іншої проблеми співпрацювати з молодіжними організаціями які здатні вирішити цю проблему за рахунок залучення волонтерів. Для молодіжних організацій економічні переваги полягають в отриманні фінансової допомоги від влади, а у довгостроковій перспективі - від приватного сектора, де молодіжні організації наймають для надання певних послуг.

По-третє, професійні передумови дозволяють владі у співпраці з молодіжними організаціями докладати менше зусиль для визначення першочергових проблем, які потребують вирішення. У свою чергу, молодіжні організації набувають управлінського досвіду співпраці з органами державної влади та більш чітко розуміють проблеми суспільства і шляхи їх вирішення.

З'ясовано, що молодіжні організації виникають у найбільш проблемних місцях суспільства, до яких ні держава, ні бізнес не мають великого інтересу. Однак молодіжний рух за жодних обставин не в змозі замінити державний захист, особливо молодих громадян.

У підрозділі 2.2.“Взаємодія органів державної влади та молодіжних організацій в реалізації державної молодіжної політики” досліджено, що важливу роль у інституційному розвитку молодіжних організацій відіграє держава, яка визначає пріоритети розвитку суспільства.

Доведено, що технологія реалізації державної молодіжної політики повинна складатися з трьох основних блоків: об'єктивних умов, стратегії та тактики. В основі ефективної діяльності лежить знання об'єктивних умов, в яких вона здійснюється.

Важливою складовою об'єктивних умов реалізації державної молодіжної політики є реальний розклад впливу рухів, громадсько-політичних об'єднань, молодіжних організацій. Володіння цією інформацією дає можливість знайти суб'єктів реалізації державної молодіжної політики.

Важливою частиною технології реалізації державної молодіжної політики є тактика як сукупність засобів і методів досягнення локальних, тимчасових результатів. Від вибору тактичних прийомів, продуманості їх застосування багато в чому залежить реалізація її стратегічної лінії. Досі стратегії розвитку українського суспільства у нинішньої політичної еліти України не існує, але потреба в ній не тільки наявна, а й зростає.

У ході розробки державних і регіональних програм щодо молоді, важливо враховувати історичні, національні, релігійні, психологічні та інші особливості й традиції, рівень індивідуальної та суспільної свідомості молодіжних груп конкретного регіону. З огляду на різні об'єктивні і суб'єктивні причини молодіжний менталітет західних і східних областей має значні відмінності. Не враховувати, більш того, не ґрунтуватися на цих особливостях - означає відразу приректи стратегію реалізації державної молодіжної політики на поразку.

У процесі реалізації державної молодіжної політики важливим є забезпечення раціонального підходу. Світова економічна криза та обмеженість фінансових ресурсів зумовлює потребу ефективного планування та реалізації державної політики щодо молоді. Потрібно визначати довгострокові перспективи і посилювати діалог органів державної влади та молодіжних організацій.

Вiдсутнiсть політичного діалогу молодіжних організацій та владних інституцій щодо оновлення управлінської еліти може призвести до дефіциту підготовлених кадрів для управління державою вже у найближчий час. Встановлено, що держава усунулася від цього процесу і саме молодіжні організації виконують функцію підбору і підготовки кадрів для майбутнього управління.

З'ясовано, що співпраця молодіжних організацій і влади існує, але вона є ситуативна, тому її скоріше можна схарактеризувати як взаємодію, а не співпрацю. Реальна ж співпраця створює підстави для подальшої співпраці. На нашу думку, діяльність молодіжних організацій не повинна мати масовий протестний характер, але бути альтернативною владі у формі широкого спектра пропозицій.

Третій розділ “Тенденції розвитку та специфіка трансформації молодіжних організацій України на сучасному етапі” розкриває особливості та перспективи розвитку молодіжного руху в Україні.

У підрозділі 3.1. “Динаміка участі молодіжних організацій у політичному житті” вказано, що в українському молодіжному русі спостерігаються амбівалентні процеси. З одного боку, надмірна конфронтаційна політизація суспільства зумовлює аполітичність більшості молодіжних організацій незалежної України. З іншого, визнаючи зміцнення позицій політичних партій, які намагаються створювати власні молодіжні припартійні структури, керівники молодіжних організацій через обмеженість ресурсів співпрацюють з політичними організаціями. Особливо активно це відбувається в період передвиборчих кампаній, та характеризується надмірною політизацією молодіжного руху.

Партійно-політична боротьба в Україні характеризується тим, що суб'єкти виборчого процесу використовують усі ресурси для досягнення бажаного результату. Саме громадські організації повинні бути опонентами влади та політичних партій у питаннях дотримання законодавства. У зв'язку з цим можна виділити ряд рис та особливостей участі молодіжних організацій у виборчих процесах. По-перше, найбільш поширеними видами діяльності, здійснюваними молодіжними організаціями на виборах стали: правозахисна діяльність щодо консультування виборців та захисту їх виборчих прав; просвітницька робота через правову та організаційну підготовку спостерігачів і членів виборчих комісій; інформаційні акції, що мобілізували та повідомляли молодих виборців щодо різних аспектів виборчої кампанії; моніторингова діяльність та стеження за дотриманням демократичних виборчих процедур, проведення соціологічних досліджень, екзитполів тощо.

По-друге, значна частина молодіжних організацій співпрацювала з партнерськими організаціями та створювала коаліції. Така співпраця дозволяла сконсолідувати та зекономити зусилля і ресурси, а також здійснювати заходи на ширшій території.

По-третє, на виборах 2004, 2006, 2007, 2010 років, уперше молодіжні організації змогли залучити значні ресурси з місцевих джерел для проведення акцій не тільки соціального, але і політичного характеру.

З'ясовано, що причинами низького рівня політичної участі молоді через організовані молодіжні організації, на нашу думку, є: по-перше, недостатня компетентність молодих людей стосовно захисту своїх прав і свобод та психологічна неготовність їх захищати; по-друге, негативне ставлення політичної еліти до молодіжних організацій, яка не розглядає інституції громадянського суспільства як рівноправних партнерів у реалізації політики.

У підрозділі 3.2. “Співпраця молодіжних організацій та розвиток молодіжного руху України: проблеми, специфіка, перспективи” дисертант зазначає, що специфіка співпраці молодіжних організацій має ряд особливостей. Відзначено, що між молодіжними організаціями на різних рівнях (національний, місцевий тощо), іде гостра боротьба за економічні ресурси і конкуренція стає особливо жорсткою в бюджетний сезон.

Досліджено специфіку та тенденції розвитку молодіжних організацій в сучасній Україні та визначені сильні й слабкі сторони функціонування громадських інституцій. Сильними складовими, що впливають на інституційну спроможність молодіжних організацій є: розуміння і захист соціальних проблем; намагання відстоювати інтереси громадян з конкретних питань, які держава, через різні причини, не вирішує; надання організаціями якісніших послуг з використанням менших витрат, аніж державні інституції; добровільність членства в організації, що виключає примус.

Слабкими складовими виконання поставлених завдань є: незначна чисельність та фаховий рівень членів більшості організацій; низький рівень відповідальності за результати роботи; відсутність системної роботи; спрямування діяльності на вузький спектр суспільства і, як наслідок, - маловідомість; відсутність співпраці та координації зусиль між інституціями громадянського суспільства; централізація управління з нерівномірним розподілом ресурсів за рахунок регіональних структур.

На нашу думку, варто створити національний, а також місцеві молодіжні центри у кожній адміністративно-територіальній одиниці нашої держави (обласний, районний, міський тощо). Це вирішить питання оренди офісних приміщень для проведення заходів молодіжних організацій та дозволить створити громадську спеціалізовану інституцію для вирішенні проблем молоді.

Визначено, що розвитку молодіжних організацій України заважають ряд чинників. По-перше, неготовність суспільства сприймати молодіжні громадські організації, як суб'єкти політичного процесу. Варто зазначити, що чим вищий рівень демократичності та економічного розвитку суспільства тим більше функціонує у ньому інституцій громадянського суспільства. Це зумовлено існуванням середнього класу, який захищає свої інтереси через об'єднання громадян. У розвинених країнах саме середній клас у процесі виборів визначає, а точніше “призначає” владу, оскільки саме він - найчисельніша і політично найактивніша соціальна група.

По-друге, політична влада намагається уникнути реального контролю суспільства, а тому є закритою у процесі прийняття рішень. У багатьох випадках співпраця влади і молодіжних організацій має формальний характер, тому що перша сприймає громадські інституції як конкурентів, а не партнерів.

По-третє, відсутня координація молодіжного руху в Україні, яка б йшла від самих молодіжних організацій. В українському суспільстві немає традицій добровільного створення громадських структур для захисту своїх прав та інтересів.

Варто зазначити, що молодіжні організації переважно діють в обласних центрах та містах, а в сільській місцевості їх діяльність є непомітною. Ще однією вадою є непрозорість діяльності молодіжних організацій та відсутність звітності перед суспільством.

Висновки

Спираючись на науково-методологічні концепції зарубіжних та вітчизняних вчених, у висновках проведено теоретичне узагальнення і здійснено вирішення наукового завдання, яке полягало в аналізі стану наукових досліджень інституційного розвитку молодіжних організацій як складових громадянського суспільства. У дисертації вирішено ряд важливих проблем:

1. Доведено, що наявність невирішених проблем у суспільстві (політичних, економічних, соціальних тощо) стимулює процес створення інституцій громадянського суспільства. З'ясовано, що молодіжні організації виникають у найбільш проблемних місцях соціальної сфери, до яких ні держава, ні бізнес не мають великого інтересу. Однак молодіжний рух за жодних обставин не в змозі замінити державний захист, особливо молодих громадян.

2. Запропоновано технологію реалізації державної молодіжної політики, яка повинна складатися з трьох основних блоків: об'єктивних умов, стратегії та тактики.

В основі ефективної діяльності лежить знання об'єктивних умов, у яких вона здійснюється. Тому для досягнення поставлених цілей (створення необхідних умов для повноцінної самореалізації та розвитку молоді), важливо мати точну інформацію про стан соціальної структури країни чи області, у межах яких відбувається діяльність. Для цього необхідно знати: які молодіжні групи проживають на території країни чи області; який відсоток складає кожна молодіжна група відносно всієї кількості населення; які потреби, інтереси, сподівання має кожна молодіжна група; у яких відносинах вони знаходяться стосовно одна одної (взаєморозуміння чи недовіра), а також до органів державної та місцевої влади.

Важливою складовою об'єктивних умов реалізації державної молодіжної політики є реальний розклад впливу рухів, громадсько-політичних об'єднань, молодіжних організацій. Володіння цією інформацією дає можливість знайти суб'єктів реалізації державної молодіжної політики.

3. Виділено етапи розвитку інституційної трансформації молодіжних організацій. На нашу думку, молодіжні організації проходять кілька етапів розвитку, а саме: етап декларацій (декларування бажання об'єднатися в організацію); етап реєстрації (набуття правового статусу); етап участі (здатність молодіжної організації впливати на процес прийняття політичних рішень та реалізацію державної політики).

4. Досліджено специфіку та тенденції розвитку молодіжних організацій в сучасній Україні та з'ясовані сильні та слабкі сторони функціонування громадських інституцій. Сильними складовими, що впливають на інституційну спроможність молодіжних організацій є: захист інтересів громадян з конкретних питань, які держава, через різні причини, не вирішує; надання якісніших послуг з використанням менших витрат, аніж державні інституції; добровільність членства в організації, що виключає примус.

Слабкими складовими інституційного розвитку молодіжних організацій у виконанні поставлених завдань є: незначна чисельність та фаховий рівень членів більшості організацій; відсутність системної роботи; спрямування діяльності на вузький спектр суспільства, і, як наслідок, - маловідомість; відсутність співпраці та координації зусиль між інституціями громадянського суспільства; централізація управління з нерівномірним розподілом ресурсів за рахунок регіональних структур.

5. Визначено закономірності реалізації державної молодіжної політики, що потребує спільного управління як унікального і цінного механізму співпраці між органами державної влади і молодіжними організаціями. Міжсекторна співпраця (молодіжні організації - влада ) у процесі прийнятті політичних рішень, з центром уваги на встановленні стандартів співуправління сприятиме підвищенню політичної суб'єктності молодіжних організацій.

6. Досліджено, що впливу молодіжних організацій України на політичний процес заважають ряд складових, зокрема, неготовність суспільства сприймати молодіжні громадські інституції як суб'єкти політичного процесу та відсутність традицій в українському суспільстві добровільно створювати громадські структури для захисту власних прав та інтересів. Варто зазначити, що молодіжні організації переважно діють в обласних центрах та містах, а в сільській місцевості їх діяльність є непомітною.

7. З'ясовано, що в українському молодіжному русі спостерігаються амбівалентні процеси. З одного боку, надмірна конфронтаційна політизація суспільства зумовлює аполітичність більшості молодіжних організацій незалежної України. З іншого, визнаючи зміцнення позицій політичних партій, які намагаються створювати власні молодіжні припартійні структури, керівники молодіжних організацій через обмеженість ресурсів співпрацюють з політичними організаціями. Особливо активно це відбувається в період передвиборчих кампаній, та характеризується надмірною політизацією молодіжного руху.

На нашу думку, інституційний розвиток молодіжних організацій України, має бути учасницьким за своїм характером: рухом, спрямованим знизу вгору, - коли молодіжні організації усвідомлюють, започатковують і контролюють процес власного розвитку. Вплив молодіжних організацій на політичні процеси залежить від їх суб'єктності та вміння самостійно визначати власні потреби і брати участь у прийнятті політичних рішень.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в таких працях

Основні праці

1. Захаренко К. В. Методологічні засади дослідження проблем інституалізації молодіжних об'єднань України / К.В. Захаренко // Наук. вісник Ужгород. ун-ту. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. Вип. 9.- Ужгород: Говерла, 2009. - С. 95-97.

2. Захаренко К. В. Місце третього сектору в реалізації державної політики / К.В. Захаренко // Бористен. - 2009. - №12. - С.24-25.

3. Захаренко К. В. Особливості функціонування молодіжних організацій у державотворчих процесах України / К.В. Захаренко // Грані. - 2010. - №1.- С.123-125.

4. Захаренко К. В. Специфіка взаємодії державної влади та молодіжних організацій / К.В. Захаренко // Бористен. - 2010. - №1. - С.32-33.

Додаткові праці

5. Захаренко К. В. Специфіка взаємодії молодіжних об'єднань та владних інституцій / К.Захаренко: матеріали наук.-практ. конф. (Децентралізація державного управління та розвиток місцевого самоврядування в контексті європейської практики). - Луцьк: СПД Гадяж Ж.В., 2008. - С.23-26.

Анотація

Захаренко К.В. Інституційний розвиток молодіжних організацій як складової громадянського суспільства в сучасній Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. - політичні інститути і процеси. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпропетровськ, 2010.

У дисертації виконано комплексне дослідження інституційного розвитку молодіжних організацій як складових громадянського суспільства в сучасній Україні. Систематизовано основні теоретико-методологічні підходи зарубіжної та вітчизняної політичної науки до вивчення молодіжних організацій. Сформульовано зміст понять ”молодіжна організація” та ”інституційний розвиток”.

Висвітлено специфіку взаємодії органів державної влади та молодіжних організацій, що значною мірою залежить від взаємодії та виконання молодіжними організаціями й державними інституціями своїх ролей у забезпеченні прав і потреб суспільства. З'ясовано вплив молодіжних організацій України на політичний процес. Проаналізовано функції, типологію та особливості функціонування молодіжних організацій. Досліджено специфіку та тенденції розвитку молодіжних організацій в сучасній Україні та визначено сильні та слабкі аспекти діяльності молодіжних структур. Доведено, що молодіжні організації відіграють важливу роль у процесах становлення громадянського суспільства.

Ключові слова: громадянське суспільство, державна молодіжна політика, інституційний розвиток, молодіжні організації, молодіжний рух, трансформація.

Аннотация

Захаренко К.В. Институциональное развитие молодежных организаций как составляющей гражданского общества в современной Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. - Политические институты и процессы. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара, Днепропетровск, 2010.

В диссертации выполнено комплексное исследование институционального развития молодежных организаций как составляющих гражданского общества в современной Украине. Систематизированы основные теоретико-методологические подходы зарубежной и отечественной политической науки к изучению молодежных организаций. Сформулировано содержание понятий “молодежная организация” и “институциональное развитие”.

Выделены этапы развития институциональной трансформации молодежных организаций, а именно: этап деклараций (декларация желания объединиться в организацию); этап регистрации (приобретение правового статуса); этап участия (способность молодежной организации влиять на процесс принятия политических решений и реализацию государственной политики).

Исследованы истоки взаимодействия власти и гражданского общества. Определено, что каждая из сторон должна увидеть собственную заинтересованность. Выделены три предпосылки успешного функционирования молодежных организаций, а именно: политические, финансовые и профессиональные.

Во-первых, политические предпосылки дают возможность молодежным организациям поддерживать тех или иных субъектов и влиять на избирательный процесс. Молодежные организации также имеют политическую заинтересованность, поскольку нуждаются в поддержке общества и довольно часто делегируют своих представителей в органы государственной власти.

Во-вторых, финансовые условия вынуждают власти вместо привлечения коммерческих структур для решения той или иной проблемы сотрудничать с молодежными организациями, способными решить эту проблему за счет привлечения волонтеров. Для молодежных организаций экономические преимущества заключаются в получении финансовой помощи от власти, а в долгосрочной перспективе - от частного сектора, которые могут нанимать молодежные организации для предоставления определенных услуг. Эффективная деятельность молодежных организаций привлекает к ним новых членов, предоставляет организации возможность получать членские взносы для обеспечения своей текущей деятельности.

В-третьих, профессиональные предпосылки позволяют власти в сотрудничестве с молодежными организациями прилагать меньше усилий для определения первоочередных проблем, которые требуют решения. В свою очередь, молодежные организации приобретают управленческий опыт в сотрудничестве с органами государственной власти и более четко понимают проблемы общества и пути их решения.

Освещена специфика взаимодействия органов государственной власти и молодежных организаций, что в значительной мере зависит от взаимодействия и выполнения молодежными организациями и государственными учреждениями своих ролей в обеспечении прав и потребностей общества. Выяснено влияние молодежных организаций Украины на политический процесс. Проанализированы функции, типология и особенности функционирования молодежных организаций.

Проанализированы политические процессы, в которых осуществляются различные формы политического участия молодежи и определено, что власть направила свои усилия на диалог с общественностью через институционально структурированные молодежные организации. Данный подход продолжает украинскую традицию определения диалоговых форм политического участия граждан через систему посредников. Доказано, что молодежные организации как представительный механизм выражения интересов молодежи эффективны там, где гражданское общество сформировано и имеет длительную практику функционирования. В Украине, где молодежные общественные институты структурируются, ожидать от них осуществления в полном объеме функций, обеспечивающих участие молодежи в принятии политических решений, пока рано.

Рассмотрев особенности развития молодежных организаций в политических процессах Украины отмечаем, что без изучения закономерностей и механизмов функционирования молодежных организаций невозможно эффективно управлять ими, а тем более внедрять в их деятельность современные управленческие технологии.

Определено, что институциональное развитие молодежных организаций Украины связано со временем, местом и обстоятельствами в которых функционируют организации гражданского общества. Участие молодежных организаций в политической жизни, уважение к правам человека, а также внимание власти к молодежным потребностям приобретают все большее значение самостоятельно определять собственные потребности и участвовать в принятии политических решений, которые влияют на общественно-политическую жизнь. Институциональное развитие молодежных организаций Украины должно быть движением, направленным снизу вверх, - когда молодежные организации понимают, начинают и контролируют процесс развития.

Исследованы специфика и тенденции развития молодежных организаций в современной Украине и определены сильные и слабые аспекты деятельности молодежных структур. Доказано, что молодежные организации играют важную роль в процессах становления гражданского общества.

Ключевые слова: гражданское общество, государственная молодежная политика, институциональное развитие, молодежные организации, молодежное движение, трансформация.

Summary

Zakharenko K. V. Institutional development of youth organizations as a component of civil society in contemporary Ukraine. - Manuscript.

Thesis for degree of candidate of political sciences, specialty 23.00.02. - Political institutions and processes. - Dnipropetrovsk National University named after Oles Honchar, Dnipropetrovsk, 2010.

In thesis complex research of institutional development of youth organizations as components of civil society in contemporary Ukraine is performed. The major theoretical and methodological approaches of foreign and domestic political science to the study of youth organizations are classified. Theoretical content of the terms “youth organization” and “institutional development” is formulated.

Elucidated the specificity of interaction of government and youth organizations, which depends heavily on cooperation and implementation by youth organizations and governmental institutions, their roles in ensuring rights and needs of society. Clarified the impact of youth organizations in Ukraine's political process. Analyzed the functions, types and characteristics of youth organizations.

Investigated the specificity and development's trends of youth organizations in modern Ukraine and identified strength and weakness of the activities of youth organizations. Proved that youth organizations play an important role in the formation of civil society.

Keywords: civil society, the state youth policy, institutional development, youth organizations, youth movement, transformation.

Размещено на Allbest.ru