Методологiчнi засади політології

Політологія як наука, її закони, категорії, функції і методи дослідження. Класифікація законів розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин. Основні функції політології. Методологічні підходи до дослідження та їх характеристика.

Рубрика Политология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.01.2015
Размер файла 330,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРIЗЬКА ДЕРЖАВНА IНЖЕНЕРНА АКАДЕМIЯ

Кафедра філософії

Реферат

на тему: "Методологiчнi засади політології"

Полiтологiя

Змiст

  • Закони і категорії політології
  • Основні функції політології
  • Методи політології
  • Література

Закони і категорії політології

Політологія, як і всяка наука, має свої закони, категорії, функції і методи дослідження, тобто свій теоретико-методологічний інструментарій.

Закони будь-якої науки - це наукові узагальнення. Тільки визначивши закони, можна пізнати науку.

Політологія вивчає передусім закони, за якими розвивається суспільство в цілому. Таким, наприклад, є загальносоціологічний закон історичного прогресу - розширення сфери політичного життя й підвищення її ролі в суспільстві, закон посилення ролі народних мас в історичному процесі, в розвитку демократії й самоврядування.

Основоположними для політології виступають закони, які визначають сутність форм і методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість і взаємозумовленість.

Важливими є закони функціонування політики, що визначають її життєдіяльність як особливого організму. Дія цих законів відтворює політичне життя на досягнутому ступені розвитку, використовує чинник часу, розкриває характер явищ політичного життя.

Закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин - це закони якісних перетворень на основі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певної сутності. Ці закони зумовлюють докорінні зміни в усій політичній структурі, а також виникнення якісно нових систем політичних відносин. Закони розвитку діють через зіткнення й долання суперечливих тенденцій політичного життя суспільства, функціонування політичних систем, удосконалення політичних відносин і системи регулювання їх. Отже, кожний, хто бажає вивчити політологію, має змогу обрати свій шлях пізнавання її й відповідно до свого бачення класифікувати політологічні закони (за сферами суспільного життя, структурою, функціонуванням, розвитком тощо).

Безсумнівно, що кожний з підходів класифікації законів політології містить конструктивні засади, які певною мірою дають змогу пізнати сутність політичної науки як такої. Утім, пізнання її можна здійснювати, скориставшись й іншою класифікацією законів. Зручною видається тригрупова класифікація їх на загальні, особливі та одиничні.

Загальні закони - це ті закони, що характерні для політичного життя всіх народів (встановлення політичної влади - необхідна умова функціонування і розвитку будь-якого організованого суспільства; взаємозв'язок політичної культури з політичними відносинами; політична свідомість як форма політичного буття і т. ін.).

Особливі закони характеризують розвиток загальних законів у певній системі (тоталітарній, авторитарній, демократичній). Іншими словами, особливі закони розкривають сутність загальних законів з урахуванням особливостей розвитку кожної країни, характеру політичного режиму тощо. Наприклад, авторитарна система для зміцнення політичної влади максимально концентрує її в своїх руках, використовує насилля тощо. Демократична система передбачає поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Одиничні закони - це закони, які регулюють взаємовідносини влади й особи у певній державі.

У тісному взаємозв'язку із законами політології перебувають її категорії, що покликані виражати сутність даного предмета, його вузлові пункти, сходинки пізнання законів, тому вони невіддільні від законів. У них розкриваються необхідні зв'язки, фундаментальні положення науки, суттєві елементи її структури.

Умовно категорії (основні поняття) політології можна поділити на чотири групи: загальні, структурні, функціонування і розвитку.

Основними загальними категоріями політології є "політика", "влада", "демократія", "свобода", "національна ідея", "менталітет нації" тощо.

Найважливішими категоріями структури є "політична система", "політична організація", "держава", "політична партія", "громадсько-політичний рух" та ін. З числа категорій функціонування слід виокремити такі: "політична діяльність", "політичний процес", "політичний конфлікт", "політична боротьба" тощо. До категорій розвитку належать: "політична революція", "контрреволюція", "еволюція" та ін. Центральними категоріями політології можна визнати такі: "влада", "політика", "демократія", "свобода". При цьому слід зауважити, що політика не зводиться тільки до влади, до її структур і рівнів на інституційному зрізі. У реальному політичному житті суспільства є чимало неінституційних політичних структур (неформального характеру), які впливають на офіційні структури, а отже, і на проведення державної політики.

Вплив однієї групи на іншу (як індивідів - один на одного) є природним процесом, який супроводиться відносинами панування і підлеглості при розподілі ролей. Коли ж ці відносини набувають офіційного статусу, інституціюються, тоді виникають політико-владні зв'язки з наявністю в них обов'язкових елементів примусу. Владні стосунки взаємозв'язку набувають характеру впливу - панування (що дуже важливо) і мусять відповідати законам, основним нормам середовища проживання людської спільноти, суспільства в цілому.

Отже, способами функціонування і розвитку суспільства є відносини залежності, незалежності і взаємозалежності, в основі яких - політична свобода, авторитет політичних сил і демократії як механізм життєзабезпечення політичних суб'єктів.

Звичайно, існують й інші категорії політології, які допомагають краще зрозуміти каркас політології як науки, розібратися в політичній практиці, зрозуміти бурхливі події періоду утвердження української державності.

Основні функції політології

Розвиток наукового політичного знання здійснюється в межах функцій (від лат. funktio - виконання, здійснення), які покликана виконувати політологія. Учені-політологи все ще продовжують пошуки оптимальних варіантів класифікації функцій політологічної науки. Один з них - виділення шести основних функцій: світоглядної, теоретико-пізнавальної (методологічної), прикладної (управлінської), експертно-прогностичної, інноваційної та виховної. Другий варіант - виділення чотирьох основних функцій: теоретико-методологічної, світоглядної, прогностичної і прикладної. Згідно з третім варіантом усі політологічні функції поділено на дві основні групи: теоретико-методологічну і прикладну (службову, інструментальну і т. ін.). Останній підхід нині має найбільше прихильників політологічної науки, оскільки в ньому відображається саме призначення цієї науки як такої, а також враховуються наявні в політологічній літературі підходи до визначення основних функцій.

Головним завданням теоретико-методологічної функції є створення власної теорії й методології прийняття політичних рішень, добирання й розроблення найприйнятніших методів проведення політологічного аналізу, критична перевірка політичних ідей, теорій і практичних дій шляхом попередніх теоретичних прорахунків, зіставлень, перевірки аргументації тощо, тобто методом фальсифікації гіпотез виявлення помилок і неправильних положень, а також за допомогою експериментальних випробувань (пробних варіантів, умовних призначень та аналізу результатів, методів прийняття рішень тощо).

Теоретико-методологічна функція покликана дати теоретичне обґрунтування розв'язання проблем політики, допомогти проникнути в сутність політичних подій і явищ, виявити певні закономірності політичного процесу, а також спрогнозувати можливі варіанти його розвитку.

Головне призначення прикладної функції політології - обслуговувати політичну практику. Таке обслуговування передбачає ефективне використання політологічних знань у розв'язуванні конкретних політичних завдань, виробленні оптимальних політичних рішень, використанні механізмів влади, плануванні політичних подій і процесів, прогнозуванні й моделюванні очікуваних подій, розробленні рекомендацій для організації політичних заходів, переговорних процесів, діяльності політичних партій і т. ін.

Отже, сутність прикладної функції політології полягає в тому, щоб на основі пізнання закономірностей розвитку політичного життя виробляти наукові рекомендації практичної організації політичних процесів, принципів, шляхів, механізмів цілеспрямованих змін політики, з одного боку, а з іншого - розробляти технологію практичного використання політичних теорій, втілення їх у життя.

У межах функцій політології здійснюється поступ наукового політичного знання від емпіричного матеріалу до його узагальнення в теорію, а далі - упровадження в практику.

Методи політології

Методологія - це вчення про доцільність та необхідність дослідження об'єкту і предмету певної науки, логічно пов'язаною сукупністю методів, спеціальними засобами і процедурами на основі встановлених пізнавальних принципів.

Методологія політології є цілісна система логічно зв'язаних теоретичних, власне методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур з метою отримання достовірних знань щодо природи, сутності, змісту, напрямків реалізації політики держав та значних соціальних сил, які використовують засоби політики, мають відповідні інституції для її проведення.

Методологічні засади політології складаються з:

визначення об'єкту і предмету науки,

принципів науки,

основ політичної науки,

парадигм політичного мислення,

методів як загальних для всієї політичної науки, так і специфічних аспектів (складових) для галузевих політологічних наук;

методологічної техніки та інструментарію дослідження. Вітчизняна традиція тлумачення методології виходить з того, що методологія - це "вчення про засоби та шляхи пізнання", у той час як північноамериканська традиція розуміння методології політології крім цього включає і техніку дослідження політичних явищ.

Політологія використовує різні методи дослідження. Оскільки не всі вони мають однакову значущість, тому виділимо лише найважливіші з них. Поряд із діалектичним як загальним методом пізнання будь-якої науки політологія використовує і соціологічний метод. Останній передбачає з'ясування залежності політики від суспільства. Цей метод по праву займає одне з центральних місць у політичній науці. Соціологічний метод розглядає політику переважно як сферу суперництва різнорідних суспільних груп, які відстоюють власні інтереси. Широко користуються соціологічним методом і для виявлення залежності політичних процесів від політичної культури.

Традиційно політична наука використовує нормативно-ціннісний підхід (метод). Головне його призначення - з'ясування того, що дає політика суспільству й особі. Цей метод орієнтує політичне керівництво держави на розроблення відповідного ідеалу політичного устрою і шляхів його втілення згідно з цінностями і нормами, встановленими в суспільстві.

На відміну від нормативного підходу функціональний метод передбачає абстрагування від етичної оцінки політики і ґрунтується на позитивістській орієнтації дослідника, яка випливає з аналізу реального життя з урахуванням його суперечностей. Функціональний підхід наголошує на практичній діяльності, тобто йдеться про виявлення інтересу й імпульсу діяльності суб'єктів політичного життя, що істотно різняться.

Біхевіористський метод потребує застосування при дослідженні політики методів, які використовуються природничими науками і конкретною соціологією. Його сутність - вивчати політику за допомогою конкретного дослідження поведінки окремих особистостей і груп. В основі біхевіористського методу покладено такі парадигми:

1) політика має особистісний вимір;

2) домінуючими мотивами політичної поведінки є психологічні мотиви;

3) політичні явища вимірюються кількісно, отже, у політології можна широко використовувати математичні методи дослідження, статистичні дані, комп'ютерну техніку тощо. Люди завжди прагнуть влади, саме це і є їхньою домінуючою рисою психіки і свідомості, вирішальним чинником політичної активності. Виходячи з цього, розглядають процеси політичної соціалізації особи, електоральну поведінку і деякі інші актуальні проблеми політології.

Системний метод розглядає політику як цілісний, складно організований, саморегульований механізм, який постійно взаємодіє з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи. Системний метод допомагає оцінити політичну стабільність і політичний клімат країни і на цій основі приймати конкретні політичні рішення. Тільки користуючись системним методом, можна зрозуміти зміни політичного курсу держави і напрями його дальшого розвитку.

Широко в політології використовується порівняльний метод. Цей метод передбачає зіставлення об'єктів, які мають риси схожості (політичних систем, політичних партій, електоральних систем тощо), з метою виявити їхні загальні риси та особливості. Використання порівняльного методу дає змогу з'ясувати ідентичне і специфічне в політичному житті, сприяє плідному досвідові інших країн і народів.

політологія методологічний підхід закон

Дуже важливим і найпоширенішим у політології є метод прийняття рішень. Він робить можливим цілісне бачення політичних явищ, потребує аналізу їхньої динаміки і, що дуже цінно, пояснює, чому політичні діяння відбуваються саме так, а не інакше. Реалізація методу прийняття рішень має кілька стадій і досягає поставленої мети, спираючись на такі поняття, як "центр прийняття рішень" (суб'єкт політики), "процес прийняття рішень" (діяльність щодо вироблення їх), самі "політичні рішення" (вибір способів політичних дій як кінцевий результат процесу прийняття політичних рішень) і, нарешті, "реалізація", тобто здійснення політичних рішень з використанням відповідних засобів.

Посутню роль у політології виконує метод історичного підходу до дослідження політичних процесів. Він потребує хронологічної фіксації політичних подій і фактів, дослідження їх у часовому просторі, порівнювання з подіями минулого і теперішнього та з моделями майбутнього.

Крім зазначених вище загальних методів дослідження політичних об'єктів політологія у своїх дослідженнях широко використовує й інституційний, антропологічний, соціально-психологічний, діяльніший, субстанційний та деякі інші методи. Поряд з теоретичним рівнем вивчення політичного життя і як доповнення до нього важливе місце займає емпіричний рівень, який використовує свої методи дослідження дійсності: методи спостерігання, контент-аналізу й опитування, метод гри, фактор-аналізу, когнітивних карт та інші. Саме ці методи стали основою вивчення політичних проблем і розроблення відповідних рекомендацій, прийомів коригування, моделювання в прикладній політології.

Антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи універсальних родових якостей людини, якими є потяг до влади, до панування чи підкорення, до агресивності чи пасіонарності тощо; такий метод часто використовують задля характеристики політичної діяльності видатних особистостей. Так, дослідники діяльності головного ідеолога фашистського рейху А. Розенберга вказують, що відчуття необхідності підкорення іншому трансформувалась у нього у "абсолютну залежність від чиєїсь волі".

Методи, що використовуються в політичній науці, дають змогу глибше дослідити її предмет, загалом увесь наявний теоретико-методологічний інструментарій, а отже, й одержати достовірніші політологічні знання.

Нині політологія серед гуманітарних наук набула вигляду певної системи політичних дисциплін. їхня взаємодія і становить проблемне поле дослідження політології. Як навчальна дисципліна політологія широко використовує загальнонаукові принципи, викристалізовані зарубіжним і вітчизняним досвідом розвитку гуманітарних наук, освіти і виховання. Серед них - фундаментальність, системність, єдність логічного й історичного, національного й загальнолюдського, суспільного й особистого, теорії і практики, навчання та виховання. Усі ці принципи повинні забезпечити людинотворчий характер політологічної освіти.

Політологія виступає теоретичною основою політичного будівництва, політичних реформ і реорганізацій. Вона обґрунтовує необхідність створення одних і ліквідації інших політичних інститутів, розробляє оптимальні моделі управління державою, технологію відносно безболісного розв'язання соціально-політичних конфліктів і т. ін.

Звичайно, що реальне політичне життя далеко не в усьому і не завжди будується згідно з рецептами політології, оскільки остання не спроможна відобразити все розмаїття і динамізм політичних подій. Практична політика потребує не тільки наукових знань, а й мистецтва політичного керівництва, яке базується на організаторських здібностях, на вмінні управляти, на політичному досвіді, інтуїції і т. ін. Реальна політика багато в чому ірраціональна, тому втілювати її в життя, керуючись виключно науковою логікою і раціональними моделями управління суспільством, прийнятими заздалегідь політичними рішеннями, які б задовольняли потреби усіх громадян, являє нині складну і багато в чому нерозв'язану проблему. Утім, у процесі дальшого розвитку людства вплив політології на політичні процеси зростатиме, збагачуватиметься її зміст і теоретично-методологічний інструментарій.

Політологія для того, щоб претендувати на статус окремої навчальної дисципліни, окрім достатнього історико-теоретичного напрацювання проблем політики, повинна мати інші системостворюючі чинники, які є загальними для усіх наук:

1. Специфічний об'єкт теоретичного осмислення;

2. Парадигми політичного мислення;

3. Достатній обсяг теоретичного матеріалу;

4. Виявлені закономірності у політичних відносинах;

5. Адекватні методологічні засади розвитку політологічних знань;

6. Соціально значущі функції науки і відповідної навчальної дисципліни;

7. Інституціональні заходи закріплення політичного знання.

Зрозуміло, що це достатній, але не вичерпний перелік підстав для виокремлення з суспільнознавчих наук політологічної науки. Проаналізуємо кожен з вищеназваних системоутворюючих чинників.

Проблема об'єкту і предмету сучасних суспільних наук, як слідує з дискусій, не така вже проста і не зводиться до формально-логічних взаємин першого (об'єкту) з другим (предметом), коли об'єкт має більш широкий обсяг предметів і явищ для осмислення, а предмет-вужчий. Радше йдеться проте, що об'єктом пізнання виступає об'єктивна або суб'єктивна реальність чи її фрагмент, тобто те, що є, що існує в житті та протистоїть у гносеологічному аспекту пізнаючому суб'єктові, а предметом науки виступають принципи, закономірності, тенденції, відкриті наукою (суб'єктом) у цьому фрагменті реальності.

Схожа точка зору вітчизняних науковців виходить з того, що об'єктом тих суспільних наук, які торкаються питань політики, переважно розуміється емпірично даний аспект соціальної взаємодії щодо використання влади, або реалії, які представляють ту чи іншу сторону владних суспільних відносин, а предмет - відтворення цієї емпіричної реальності на теоретично-абстрактному рівні, який дозволяє виділити закономірності розвитку і функціонування об'єкту.

Ми вважаємо необхідним виділити особливості методології соціальних наук, до яких належить політологія, підсумовуючи висловлювання М. Бахтіна: у даному випадку суб'єкт не протистоїть пасивному об'єктові, бо перший та останній наповнені живим життям, діяльністю, почуттями, радістю і стражданнями. Той, хто досліджує політику, сам стоїть на певних ідеологічних (політичних) позиціях. Політика є цариною боротьби, змагань ідей та концепцій, компромісів, оцінок, уподобань тих самих суб'єктів, що намагаються розібратись в собі так само глибоко, як і у предметах своїх занять.

Існує ще одна слушна думка, що об'єктом політології є "політична реальність", тобто такий момент загальної суспільної реальності, який стосується влади, механізмам її здійснення у державі, управління суспільством або світом у цілому.

Авторитетні політологи не дійшли згоди відносно предмету політології, так Д. Істон пише, що західну політологію в цілому характеризує те, що у ній відсутній консенсус щодо вичерпної характеристики свого предмету. Враховуючи наявність нездоланних поки що розбіжностей між політологами щодо її предмету, у 1948 році група фахівців ЮНЕСКО з Америки і Європи запропонувала перелік проблем, досліджуваних політологією, тобто окреслила її предметне поле:

1. Політична історія;

2. Політичні інститути;

3. Політичні партії, групи інтересів;

4. Міжнародні відносини.

Інституціональні заходи закріплення політичного знання вже практично здійснюються у багатьох країнах. Так, у Сполучених Штатах Америки на межі XX-XXI століть працювало більше ніж 30 тисяч політологів, тоді як у колишньому СРСР цим словом називали "антисоветчика". Відносно України вкажемо на те, що у переліку спеціальностей за Держстандартом у галузі освіти введена спеціальність "Політологія", тому буде не тільки логічним, але й практично необхідним забезпечення цієї та інших спеціальностей профільною навчальною дисципліною як теоретичною основою практичної діяльності.

До загально-методологічних основ ми віднесли також систему методів, яка у свою чергу може бути розглянута як сукупність взаємопов'язаних філософських, соціологічних, загальнонаукових та конкретно емпіричних методів.

У свою чергу основи - сукупність найважливіших відомостей з певної галузі науки; найважливіші, вихідні положення чого-небудь (науки, теорії і т. ін.); головні засади, підвалини чого-небудь (моралі, поведінки і т. ін.); джерело, база виникнення, розвитку.

Політологія, як і будь-яка соціальна наука, має використовувати загально філософські, загальнонаукові та конкретні або специфічні методи дослідження, тобто прийоми, способи, підходи до вивчення політичних явиш, відносин, інститутів.

Зарубіжна політологія часто застосовує нормативний, онтологічний і емпірично-аналітичний підходи до аналізу політики. Політика оголошується "сферою людського вибору, а не необхідності", тому застосовуються також психологічні та інституційні підходи, а з 30-х років XX століття все частіше використовується ще біхевіористський метод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень політичною практикою та досвідом державотворення.

Важливим засобом методологічного арсеналу політології є загально-філософські методи, зокрема - діалектичний метод.

Діалектика як філософська методологія не втратила свого евристичного значення, незважаючи на посилену критику на її адресу. Вона виходить з необхідності визнання прямого та зворотного впливу економічної сфери на політичне життя. Для подолання спрощеного, вульгарно-матеріалістичного (не діалектичного) підходу до політики слід взяти до уваги той момент, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку, причому у найбільш істотних аспектах. На функціонування політичних процесів значний вплив справляють ще й інші соціальні чинники: історія, мораль, культура, співвідношення класових і національних сил тощо. Політика, у свою чергу, є активним компонентом всього суспільного, що впливає на інші сторони розвитку держави. Політологія виходить із цих методологічних діалектичних положень для фіксації як динамізму, так і стабільності політичних процесів і явищ. Діалектичний підхід до політики був апробований у академічних виданнях наукових центрів СРСР, завдячуючи чому політика постала з внутрішньо притаманним їй протиріччям, "боротьбою протилежних сил за владу, за управлінням суспільним виробництвом, за вибір того чи іншого шляху суспільного розвитку".

Істотне значення мас методологічне положення конфліктологічного підходу щодо конфліктів як джерел і рушійної сили політичних процесів. Через взаємодію суперечливих політичних чинників реалізуються особливості політичного життя, яким властиві протиріччя: між різними суб'єктами політичного життя, між класами, націями, соціальними групами, особами. Ці суперечності визначають конфліктний характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, функціонування політичної влади, воєнно-політичні конфлікти.

Значний вплив на конкретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між політичною практикою і політичними нормами, політичними інститутами і політичною культурою громадян.

Останнім часом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грецьк. - спільний, узгоджено діючий). Базуючись на ідеї нелінійності суспільного розвитку, на багатоваріантності шляхів суспільної еволюції та політичних революцій, з застосуванням міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність чи навіть альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку.

Поряд з теоретичними в політології застосовуються емпіричні методи збору, аналізу та переробки суспільно значущої інформації, що запозичені з методології природничих наук, кібернетики, науки управління, соціології. До них відносяться:

анкетування-опитування - один з найпоширеніших методів збору інформації, яке може проводитися у формі цілеспрямованих розмов, інтерв'ю, анкетування і дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого політичного питання;

цілеспрямованого спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні події, соціально-політичні факти, перебіг політичних конфліктів чи навіть війн, при цьому спостереження буває принаймні двох тилів: не включеним і включеним. У першому випадку події і факти політичного життя відслідковуються начебто зі сторони, у другому виді спостереженням передбачається певна посередня участь спостерігача у реальній події чи у діяльності організації. Цікаво, вказує дослідник політичної та військової діяльності "раннього" И. Сталіна Дмитро Волкогонов, що в революційні роки той здебільшого мовчки спостерігав як "розкриваються" інші представники більшовистської влади - Троцький, Каменев, Бухарін, П'ятаков;

статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення певної сукупності соціально-політичних фактів - тобто тих даних, що об'єктивно характеризують різні сторони досліджуваного об'єкта. Так, статистика засвідчила, що лише 2% українців входять до складу політичних партій, тобто ті, як правило, не являються масовими.

математичні методи відкривають можливість для моделювання політичних процесів, особливо плідним є застосування математичних методів при аналізі варіантів можливих результатів виборів;

метод моделювання заснований на використанні реальних чи умовних моделей: модель - це схематичний спрощений образ політичного об'єкта, що вивчається, він має ідеально відображати його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити складні політичні явища і процеси.

Деяке застереження ми маємо зробити щодо використання експерименту у "великій політиці", різновидом якої виступає державна політика. Карл Лоппер у двохтомнику "Відкрите суспільство та його вороги" рішуче засуджує широкомасштабні політичні експерименти, бо вони нераціональні та до того ж ведуть до руйнівних для демократії наслідків.

Велике значення для дослідження політичних явищ має методологічна ідея взаємозв'язку теоретичного та практичного.

Політична практика тісно пов'язана з політичною теорією, перша є джерелом політичного знання, його рушійною силою і критерієм істинності багатьох наукових положень. Вона дає науці фактичний матеріал, який підлягає теоретичному узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не тільки здобуття знань, а і практичне застосування та вплив на політичні реалії. Практична ж політична діяльність зумовлюється не тільки волею, інтуїцією, а й широким науковим осмисленням проблем політичного буття. Так, Наполеон Бонапарт для розробки правових засад Франції - Кодексу Наполеона 1804 року - зібрав видатних юристів і політичних мислителів всієї імперії. Політична наука не протиставляє матеріально - практичну та духовно-теоретичну діяльності політика та керівника, вона розглядає їх у нерозривній єдності.

Принципи - вихідні засади наукового дослідження - рідко розглядаються у вітчизняній політологічній літературі. Так, у "Політологічному енциклопедичному словнику" не вказано на принципи політології, а зроблено наголос на законах і категоріях. До принципів, необхідних для інституювання політології та важливих для вирішення поставлених проблем, ми віднесли:

1. Визнання верховенства політики над технічними аспектами керівництва суспільством, у цьому відношенні визначення посад міністрів Кабміну України як "політичних посад" згідно Закону "Про кабінет Міністрів України" є виправданим;

2. Домінування державно-офіційного аспекту та державних програм у змісті політики у порівнянні з іншими видами суспільної діяльності;

3. Боротьба і суперництво різних, підчас протилежних за змістом і напрямками діяльності політичних доктрин, хоча для загального державного політичного курсу економічні та соціально-політичні, духовні орієнтири розвитку суспільства мають бути більш-менш стабільні.

4. Принцип об'єктивності у висвітленні центральних проблем політики, адже це та сфера, у якій обман, містифікації, нагла брехня є повсякденним явищем.

Таким чином, методологічні засади політології мають характер взаємодії загального та особливого, політичного знання та суспільних наук, теоретичного й емпіричного, зв'язку теорії та практики здійснення політичного керівництва.

Література

1. Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. - К., 1996.

2. Политология: Учебник для Вузов / под ред. В.Н. Лавриненко. - М 2002.

3. Політологія: підручник для Вузів / Ред. Кремень В.Г., Пазенок B. C. та ін. - К., 2001.

4. Цюрупа М.В., Ясинська B. C. та інш. Основи загальної та воєнної політології. - К.: НАОУ, 2007.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Зміст і сутність політики та політичного життя в суспільстві. Політологія як наука, її категорії, закономірності та методи. Функції політології як науки. Політика як мистецтво. Закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин.

    реферат [58,1 K], добавлен 07.11.2008

  • Поняття "політологія" та об’єкти дослідження політології. Соціальні функції та методи політології. Поняття, категорії, закони (закономірності) політології. Роль та місце політології в системі суспільних наук. Воєнні питання в курсі політології.

    реферат [30,4 K], добавлен 14.01.2009

  • Сутність політології як науки, предмет її дослідження. Політична сфера, особливості її функціонування і розвитку. Структура і основні функції політології. Методи політологічного дослідження. Визначення місця політології серед інших суспільних наук.

    реферат [42,5 K], добавлен 13.07.2016

  • Аналіз предмету, методу, об’єкту і суб’єкту політології - науки про політичне життя суспільства, закономірності функціонування політики, політичних систем, окремих політичних інститутів, їх взаємодію як між собою, так і з іншими підсистемами суспільства.

    реферат [23,2 K], добавлен 10.06.2010

  • Політичні знання та культура політичної поведінки. Політика, як теорія і соціальне явище. Предмет політології, її функції. Методи політології, категорії, закони та принцип політичної науки. Суб’єкти і об’єкти політики. Основні функції політики.

    реферат [30,3 K], добавлен 12.01.2008

  • Система наукових понять та категорій у політології, взаємодія з соціально-політичними науками. Роль політології в системі суспільних наук. Воєнні питання в курсі політології. Основні етапи розвитку політичної думки та політологічні концепції сучасності.

    реферат [23,3 K], добавлен 14.01.2009

  • Дослідження сутності, основних понять та критеріїв політології. Характеристика її головних функцій – тих ролей, які виконує політична наука стосовно суспільства (академічні, світоглядні, методологічні). Аналіз елементів внутрішньої структури політології.

    реферат [21,7 K], добавлен 10.06.2010

  • Політика як суспільне явище. Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами. Співвідношення між економікою і політикою в історичному ракурсі, її взаємодія з іншими суспільними сферами. Політологія в моністичному значенні, її методологічні основи.

    реферат [49,8 K], добавлен 26.02.2015

  • Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів. Особливості політичної системи Республіки Куба, її структура, модель та тип. Поширені класифікації політичних систем. Становлення політичного режиму країни, його стан на початку XXI сторіччя.

    курсовая работа [856,6 K], добавлен 23.06.2011

  • Політична наука в контексті історії розвитку світової політичної думки. Становлення політології як наукової, навчальної та практичної дисципліни. Типологія та функції політики. Держава як форма організації суспільства. Політичні свідомість та культура.

    учебное пособие [998,3 K], добавлен 03.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.