Основи політології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Предмет і історія політичної науки

Основні поняття теми: політика, політологія, методологія, метод, категорія.

Працюючи над першою темою курсу, яка є ввідною, базовою, варто розпочати з трактування самої назви предмета. Політологія - наука про політику. Термін "політика" походить від давньогрецького слова " polis " (місто-держава) та його похідних: "politike" (мистецтво управляти державою), " politeia " (конституція), " polites " (громадяни), " politica " (державний діяч) та ін. Єдиного визначення поняття "політика" нема. У більш загальному й універсальному вигляді політика - це особливий вид людської діяльності, пов'язаний із завоюванням і здійсненням влади, насамперед державної. У літературі маємо і більш конкретні визначення політики. А саме - це сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Подібна концепція виходить з того, що найсуттєвіше в політиці -- це устрій державної влади. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М. Вебер вважав, що політика - це прагнення до влади, її завоювання, утримання у різних великих суспільних колективах. Він розрізняв політику у широкому та вузькому розумінні: у широкому - це політичні відносини, пов'язані з управлінням окремими сферами людського життя, а у вузькому - керівництво політичною організацією, передовсім державою.

Такий попередній аналіз буде поштовхом для розуміння не тільки об'єкта даної науки, але й її специфіки, її місця в системі наук, які вивчають суспільство. У свою чергу, аналіз специфіки як предмета цієї науки, так і підходів її до вивчення суспільства допоможе відійти від спрощеного і дещо спотвореного розуміння цієї науки, оскільки у свідомості пересічних українців будь - яке згадування про політику викликає певне відторгнення і негативне сприйняття. Тому з самого початку важливо усвідомити, що метою даного курсу є не політична агітація чи спроба залучення когось до активної політичної діяльності, а озброєння необхідними знаннями, які дадуть можливість кожній людині правильно орієнтуватися в реаліях сучасного політичного життя і розуміти закономірності розвитку і функціонування політичної сфери суспільства.

Результатом роботи над першою темою курсу має бути розуміння того, що політична наука при вивченні суспільства за базові використовує такі поняття, як „влада”, „політика”, „політичні відносини”, „політична система”, „держава”, „політичне життя”, „громадянське суспільство” (доцільно в підручниках чи словниках знайти чіткі визначення цих та інших термінів).

У запропонованій літературі Ви можете знайти кілька визначень політики. Тому можете вибрати як базове будь-яке одне, спробуйте проаналізувати і зрозуміти його. Наприклад, запропоноване вище „політика - це сфера суспільного життя, пов'язана із боротьбою за владу, її утриманням та використанням”. Важливо зрозуміти, що політика - це одна із рівнозначних, в цілому, систем суспільного організму, поряд із економікою, соціальною, культурною сферою, сферою особистого життя тощо. Далі цілком логічним буде спроба розібратися з питанням про владу, перш за все, про її необхідність для існування будь-якого суспільства.

Залежно від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна (зовнішня) політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Досить важливим для подальшої роботи над курсом є і розуміння функцій політики у суспільстві. Найчастіше серед функцій політики виділяють такі:

* функцію управління - розроблення основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

* функцію інтеграції, яка полягає у об'єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

* мобілізаційно-організаційну функцію, яка проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

* ідеологічну функцію, яка полягає у розробленні певного суспільного ідеалу, який враховує політичні та соціальні цінності;

* виховну функцію, спрямовану на соціалізацію індивідів, тобто їх залучення до політичного життя;

* інноваційну функцію, спрямовану на творче осмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові, прогресивніші, форми соціальної організації життя.

Проте політика буває різною, зокрема, можна виділити два, принципово відмінні види. Історично перший вид називається “закритою політикою”. Ця назва увійшла в політичний вжиток на Заході щодо політики недемократичних країн і є скоріше виразом дещо зверхньої оцінки, аніж науковим терміном. Але ми цілком можемо нею користуватись, оскільки важливіше наповнити її конкретним змістом, ніж сперечатись щодо термінів.

“Закрита політика” - це явище переважно феодального суспільства, яке на Заході точно вкладається в рамки Середньовіччя, а в інших регіонах (зокрема, і у нашому) триває - в модифікованому, як правило, вигляді - набагато довше. Про “закриту політику” говорять тоді, коли в країні “не виносять сміття із хати”, не допускають ніякої критики влади і взагалі - відкритої боротьби за неї, адже всі вірять в необхідність демонструвати перед світом показну єдність. Натомість ця боротьба точиться потай у вигляді особистих інтриг та “підсижувань” або міжкланових “придворних воєн”.

“Відкрита політика” більш характерна для сучасного суспільства, хоча не можна стверджувати, що методи “закритої політики” не використовуються сьогодні. “Відкрита політика” будується на таких основних принципах:

- публічність політики і політиків. Влада відкрито звертається до народу і від імені народу. Політичні лідери добиваються довіри народу, розраховуючи на його підтримку. Без такої публічності вся система демократії, що будується на виборній системі була б неможливою;

- прозорість ухвалення політичних рішень. Відкрита політика заперечує кулуарність: розробляється відповідна процедура ухвалення рішень, означені повноваження владних органів і окремих осіб, всі етапи ухвалення рішень чітко розписані і регламентовані;

- структурованість політичних сил, що проявляється в чіткій політичній орієнтації тієї чи іншої політичної партії, руху чи організації. Реалізація цього принципу означає, що всі політичні сили діють відкрито і відповідно до свого місця в політичній системі. У поєднанні з публічністю політичної діяльності це також забезпечує реалізацію відкритої політики.

На жаль, в Україні ми на сьогодні не бачимо такої структурованості, а політики, навпаки, дуже часто демонструють і свою невизначеність, і відмову від вчорашніх переконань, соромляться публічно заявити про свої погляди. Можливо тому вони і не мають бажаної популярності, а розібратись у конкретній політичній ситуації важко інколи навіть спеціалістам. Тому дуже часто у нас спрацьовують принципи “закритої політики”.

Отже, виходячи з викладеного вище, політологія є наукою про владні відносини в суспільстві, про закономірності розвитку політичних процесів та функціонування політичної системи та її окремих інститутів. Політологія використовує різноманітні методи дослідження політичного життя суспільства. Серед них можна виділити загальні методи політології: системний, історичний, діяльнісний, біхевіористський, інституціональний, ціннісно-нормативний, структурно-функціональний, порівняльний. Використовується також цілий комплекс методів, які мають для політології, як і для інших гуманітарних наук, загальнонауковий характер: узагальнення та систематизація, аналіз і синтез, квантифікація, класифікація чи типологізація, дедукція та індукція. В останні роки для дослідження політичного життя суспільства стали використовувати і такі загальнонаукові методи, як синергетика і теорія катастроф.

У зазначених джерелах Ви знайдете досить матеріалу, який допоможе зрозуміти не тільки предмет, але й структуру політичної науки.

Краще зрозуміти предмет та специфіку політичної науки допоможе робота над матеріалом з історії політичної думки, починаючи з Давнього Сходу, Давньої Греції та Риму. Ці питання досить детально висвітлені у всіх підручниках та посібниках. Варто звернути увагу на те, що найдавніші політичні вчення виникли в Єгипті, Індії, Китаї та інших країнах Давнього Сходу, де виникли і сформувались перші держави у суспільстві, що прийшло на зміну первіснообщинному ладу. У цей період політична думка ще не виділялась в самостійну галузь знання, а відображалась переважно у міфологічній формі. Лише в ХІ-ХІІІ сторіччях до н.е. відбувається поступовий перехід до більш раціональних уявлень про державу і владу. Характерним було панування уявлень про божественне походження влади, і належала ця влада у державі єдиному правителю (фараону, царю чи імператору). Найбільш сформовані політичні концепції склалися в Індії та Китаї - брахманізм, буддизм, конфуціанство, легізм.

Політичні ідеї античності також виростали з міфологічних уявлень. У їх розвитку можна виділити три основних періоди. Ранній період (IX--VI ст. до н.е. - період становлення давньогрецької державності, коли відбувається відхід від міфології і раціоналізація політичних уявлень (Гомер, Гесіод, "сім мудреців"), формується філософський підхід до проблем держави (Піфагор, піфагорійці, Геракліт).

Другий період (V -- перша половина IV ст. до н. е.) - період розквіту давньогрецької держави і філософії, враховує Демокріта, софістів, Сократа, Платона і Арістотеля, в яких відображені уявлення про державу та її форми.

Третій період (друга половина IV--II ст. до н. е.) -- період занепаду давньогрецької державності, коли грецькі поліси підпадають під владу Македонії, а потім Риму (Епікур, стоїки, Полібій).

Найбільш цікавим і плодотворним є другий період, коли були розроблені надзвичайно цікаві й цілісні для того часу концепції політичного життя, вплив яких на подальший розвиток політичної думки важко переоцінити. Особливе місце серед цих концепцій посідають вчення Платона та Арістотеля, оскільки уже в цей період в їх концепціях аналізуються питання походження та суті державності, основні форми держави, її соціальної основи, розробляються ідеї виборності правителів, виборчого права. Арістотель аналізує правильні та неправильні форми правління, можливості змішаних форм.

Політична думка Давнього Риму, яка розвивалась під значним впливом давньогрецьких ідей, внесла ряд нових ідей, зокрема, тих, що стосувались ролі права у функціонуванні держави, співвідношення гілок влади, системи стримувань і противаг у здійсненні влади.

Дана методична програма не передбачає детального опису всіх етапів розвитку політичної думки. Цей матеріал Ви знайдете в конспекті лекцій та в підручниках, хрестоматіях. Основний висновок, який варто зробити після ознайомлення з цим матеріалом - про історичну обумовленість виникнення і розроблення тих чи інших політичних ідей. Так, наприклад, перехід від феодального суспільства до капіталістичного знаменується появою принципово нових ідей щодо функціонування влади і форм державності. Зокрема, Н. Макіавеллі (1469-1527) вперше виділив політику в самостійну науку і розглядав її також як своєрідне і досить важливе мистецтво. Макіавеллі вперше аналізує політичну свідомість і політичну поведінку, намагаючись вичленити загальні механізми і мотиви такої поведінки. Його вчення ґрунтується на впевненості в незмінності людської природи і людських бажань. Він розглядає інтерес як основну і визначальну причину всіх людських діянь, а матеріальні інтереси, пов'язані з власністю, кладе в основу суспільної природи людини. Політик має добре знати людську психіку, розуміти прагнення та інтереси людей, щоб правильно будувати власну діяльність. Більше того, політика виступає як діяльність, що не повинна бути зв'язана ні моральними, ні релігійними догматами. Не політика повинна бути на службі релігії, а релігія - на службі у політики, зазначав Макіавеллі, і ця позиція повністю відмежовувала його від середньовічних політичних концепцій.

Розуміння того, що кожна політична ідея і кожна нова форма реалізації політичної влади виростає в конкретному суспільстві на основі конкретних соціально-економічних умов, дозволить Вам, з одного боку, використати знання з історії для кращого розуміння етапів розвитку політичної думки, з іншого - аналізувати політичні ідеї і концепції вчених з точки зору того нового, що привносить кожен з них в загальний розвиток політичної науки, і чому саме ці ідеї виникають у конкретний історичний період.

Розділ 2. Політична система суспільства

Основні поняття: влада, види влади, політична влада, джерела влади, легітимність влади, легітимація, тип панування, харизма, тип могутності, державна влада, розподіл влади, парламент, політична партія, багатопартійність, партійна система.

Тема „Політична влада” є основоположною в курсі політології. І від того, наскільки вдасться зрозуміти сутність влади, владних відносин, буде залежати успіх подальшої роботи над курсом.

Перш за все слід звернутися до спеціальних словників та підручників, щоб мати чітке уявлення про владу як соціальне явище. Працюючи над питанням, намагайтеся знаходити приклади з історії, аналізувати сучасні процеси в суспільстві з точки зору того, як у цих процесах знаходять прояви владні відносини, адже влада в загальному розумінні - це здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою тих чи інших засобів - волі, авторитету, права, насильства. Влада - це здатність примусити людей зробити те, що вони не стали б робити з власної волі. Наступним кроком у роботі буде аналіз основних ознак влади, до яких відносять:

- примус владарів (адже при добровільній згоді підлеглих влади як такої не існує);

- наявність власної волі у підлеглих та їх відчуження від влади (яке і створює певний опір, що долається примусом);

- політична нерівність (поділ на владарів і підлеглих).

Варто пам'ятати, що сутність влади не можна зводити винятково до силового впливу, адже примушувати людей можна не тільки силою. Більше того, залякування і насильство - найменш ефективний засіб влади, тим більше у сучасних умовах, коли від людей вимагається виконання складних і творчих завдань. Із шести видів влади тільки один (примусова влада) є владою сили, а інші - це влада винагороди, влада статусу (коли людина добровільно приймає і виконує соціальну або посадову роль, яка передбачає владу над нею), експертна влада (тобто влада визнаної компетентності спеціаліста), влада слів (це майже гіпнотична влада деяких вождів і промовців) і референтна влада (що базується на прагненні бути схожим на свого кумира) фактично виключають прямий силовий вплив.

Працюючи над питанням про специфіку політичної влади, зверніть увагу на ті ознаки, які відрізняють її від інших видів влади (верховенство її в суспільстві, публічність і всезагальність, легальність у використанні сили та примусу, моноцентричність, можливість використання найрізноманітніших засобів для завоювання, утримання та реалізації влади). Необхідно також зосередити увагу і на співвідношенні політичної і державної влади. Ці питання досить детально розкриті у підручниках.

Для більш ґрунтовного засвоєння питання про специфіку політичної влади необхідно зосередити увагу на таких її характеристиках, як легітимність та ефективність. Під легітимністю влади найчастіше розуміють її законність з точки зору народу. Більш коректно легітимність можна визначити як відповідний стан влади, коли громадяни добровільно і свідомо визнають право влади визначати їх поведінку, виконують її закони. Легітимною є та влада, з якою народ погоджується, визнає її відносно кращою, вибачає їй певні помилки і прорахунки. При цьому легітимність потрібно відрізняти від легальності, тобто юридичної законності, адже довіра і визнання влади “своєю”, “правильною” або, принаймні, терпимою (і навпаки) може не співпадати з її юридичною кваліфікацією. Коли ж мова йде про ефективність влади, прораховується те, які цілі влада ставить і як вона досягає їх реалізації. При цьому ступінь ефективності влади визначається співвідношенням задекларованих та реалізованих владою цілей з урахуванням того, яких зусиль докладає влада для досягнення цих цілей.

Зазначимо також, що влада завжди реалізується через конкретні відносини людей чи груп, з яких одна нав'язує свою волю, інша - її виконує. Для розуміння суті та конкретних проявів владних відносин слід зосередити увагу на питаннях про політичне панування та політичну могутність. М.Вебер у праці "Господарство і суспільство" виділяє три типи панування (і три типи легітимної влади): традиційний, харизматичний і раціональний. Кожен з цих типів розкриває ті соціальні та психологічні механізми, які зумовлюють готовність людей виконувати вимоги влади і сприймати цю владу як справедливу і доцільну, а значить, добровільно виконувати її вимоги.

Сутніст політичної могутності полягає у нав'язуванні волі окремого індивіда або групи людей іншим, серед них і тим, хто не хоче такого підкорення, хто виступає проти. Залежно від того, які механізми застосовує влада для досягнення покори, виділяють три основні типи могутності: могутність, що засновується на загрозі покарання - кондігна, компенсаційна та кондиційована (обумовлена) могутність, в основу якої покладено переконування. Виділені види могутності одночасно дають достатнє уявлення і про основні інструменти могутності: примус, підкуп або компенсацію та переконування. Значною мірою власне володіння інструментами забезпечує сам факт, вияв могутності.

Подальша робота над розділом передбачає аналіз політичної системи суспільства як сукупності політичних організацій, інститутів, форм взаємодії та взаємовідносин між ними, через які реалізується політична влада. Для початку варто вивчити питання про структуру політичної системи, розглянувши її основні елементи:

- інституціональну частину, до якої належать різноманітні соціально-політичні інститути, організації, установи (держава, політичні партії, громадські організації, об'єднання та рухи, різні органи безпосередньої та представницької демократій, засоби масової інформації, в деяких системах - церква і т.д.);

- нормативно-регулятивну частину, до якої належать політико-правові норми, принципи, традиції, норми моралі та інші засоби регуляції взаємовідносин між суб'єктами політичного життя (конституція, закони, традиції, звичаї, документи, що регулюють відносини всередині окремих організацій);

- комунікативну частину, що являє собою сукупність різноманітних політичних відносин між соціальними групами, політичними партіями, окремими структурами, громадянами і державою з приводу влади та засобів її реалізації;

- культурно-ідеологічну частину, що містить політичну свідомість, культуру громадян, політичні ідеології, політичні уявлення, ціннісні орієнтації, установки, емоції, що формуються під впливом конкретної соціальної та політичної практики і визначають поведінку людей та їх груп у політичній сфері.

Особливу увагу слід звернути на роль держави в політичній системі.

Подальша робота над розділом передбачає засвоєння матеріалу щодо політичних режимів та їх різновидів. Для кращого засвоєння питання спробуйте описати та проаналізувати політичний режим конкретної країни, наприклад, України чи Росії (можливо, якоїсь іншої країни, яка Вас цікавить і про яку Ви маєте досить інформації чи готові її знайти). Конкретні приклади дозволять Вам краще зрозуміти взаємозв'язок конкретних елементів у політичній системі і специфіку тих механізмів, які є визначальними в кожному конкретному політичному режимі. Зверніться до словників, матеріалів лекції, підручників, щоб чітко зрозуміти сутність основних понять, якими Ви будете оперувати (держава, розподіл влади, парламент, багатопартійність, авторитаризм, тоталітаризм, демократія).

Працюючи над темою „Держава та громадянське суспільство”, зверніть увагу на основні ознаки держави, її функції у суспільстві. Цей матеріал досить детально подається у кожному підручнику. Окремо зупиніться на ознаках правової держави (верховенство закону у всіх сферах суспільного життя, розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, всезагальність права, правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави, взаємна відповідальність особи і держави, конституційні гарантії прав і свобод громадян, їх правова і соціальна захищеність, політичний та ідеологічний плюралізм, багатопартійність, легалізація діяльності не тільки правлячих, але й опозиційних партій та рухів, стабільність законності та правопорядку в суспільстві, подолання правового нігілізму), оскільки існування саме такої держави є політичною передумовою формування громадянського суспільства.

У більшості підручників зазначається, що громадянське суспільство являє собою сферу неполітичних відносин (економічних, духовних, національних, релігійних), які не опосередковані державою, але взаємодіють з нею, захищені її законами. Таке визначення можна взяти як базове, додавши також, що громадянське суспільство передбачає існування численних об'єднань громадян для реалізації і захисту своїх прав та інтересів. Для засвоєння даної теми необхідно також проаналізувати основні умови формування громадянського суспільства ( економічні, соціальні, політичні, духовні), що дозволять зрозуміти і конкретні проблеми становлення такого суспільства в Україні. До таких передумов можна віднести:

- економічні - вільне співіснування різних форм власності, зокрема, приватної, що гарантує громадянам можливості реалізації власних економічних інтересів, право вибору різних форм економічного буття;

- політичні - децентралізація державної влади, передача значної частини її повноважень органам громадського самоврядування. У широкому розумінні - це становлення правової держави;

- соціальні - формування середнього класу, тобто досить великої групи людей із достатніми і стабільними доходами. Для подальшого розвитку громадянського суспільства важливим стає рівень економічного розвитку суспільства, який забезпечує громадянам належні умови існування. Чим краще живе людина, тим більше у неї можливостей для прояву своїх інтересів і здібностей, для власного саморозвитку і самовдосконалення. Саме на цьому рівні і виникають різноманітні об'єднання, фонди, спілки, клуби за інтересами, які дозволяють громадянам реалізувати свої соціальні, економічні та духовні потреби і звільняють державу від частини її проблем, дозволяючи активніше працювати в тих сферах, де це більш необхідно і доцільно;

- духовні - позиції свободи у системі цінностей людини і суспільства, поважання законів, високий рівень політичної і правової культури.

Завершує другий розділ тема „Політичні партії”. Ця тема завжди була досить цікавою для студентів, оскільки сучасний етап розвитку українського суспільства дає досить матеріалу для того, щоб стимулювати спроби кожного громадянина розібратись у питанні щодо сутності політичних партій, їх реальних завдань у суспільстві, особливостей програм та ідеологій кожної з них. Однак дати чіткі відповіді на ці питання можна тільки детально вивчивши базові питання політичної науки, які стосуються у діяльності політичних партій. Перш за все, варто розібратись з основним питанням про специфіку політичних партій як добровільних політичних організацій, що об'єднують у своїх рядах найбільш активну частину певної соціальної групи для вираження та захисту її політичних інтересів. Серед найбільш важливих характеристик політичних партій слід виділити наявність організації, націленість на участь у здійсненні влади та наявність ідеології.

Наступним етапом у роботі буде вивчення основних етапів становлення політичних партій (конфесійно-масонські угрупування, політичні клуби та салони, масові партії, кадрові партії), що допоможе не тільки краще зрозуміти завдання і функції політичних партій, але й підійти до питання про особливості сучасних політичних партій та їх класифікацію.

Працюючи над матеріалом теми, зверніть увагу на те, що політичні партії виступають невід'ємним елементом політичного механізму парламентської демократії, при цьому саме політичного механізму, а не організації, тому що вони є структурним елементом процесу функціонування, а не лише устрою. Важливою ознакою діяльності політичних партій є і те, що політична боротьба ведеться ними з обмеженого кола питань при обов'язковій єдності з конкуруючими партіями в принципових питаннях політичного устрою і політичної діяльності. Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.

Політичні партії виконують у суспільстві ряд важливих функцій, які умовно можна поділити на дві групи. Перша група - це функції “зовнішні”, тобто безпосередня діяльність партії, яка визначається її роллю у політичній системі суспільства (артикуляція та представництво інтересів різних соціальних груп, забезпечення політичних зв'язків між суспільством та державою, формування політичної еліти, висунення кандидатів на керівні державні посади, розроблення та впровадження політичних ідеологій та доктрин, формування політичної свідомості громадян та інтеграція соціальних груп ). Інша група функцій політичних партій стосується підтримання нею власної цілісності і забезпечення умов для активної діяльності в суспільстві. До них відносять: організаційну функцію (створення власної структури, представницьких органів, розподіл повноважень тощо), теоретичну (створення теоретичних та програмних документів, що відображають бачення нею нинішньої ситуації та перспектив розвитку суспільства, власної ролі), аналітичну (аналіз ситуації в суспільстві та власної діяльності, стратегічних і тактичних завдань партії), ідеологічну (власна інтерпретація політичних та соціальних процесів та розроблення ідеологічних постулатів, популярних пояснень існуючої ситуації та мети діяльності партії), пропагандистську (популяризація партійної програми, методів та цілей діяльності партії для рекрутування нових членів та забезпечення голосів на виборах), власне політичну функцію (діяльність в місцевих осередках, участь в парламентській діяльності, в роботі громадсько-політичних організацій, рухів тощо). Слід зазначити, що всі наведені функції є важливими, і у випадку, коли партія зневажає якоюсь ділянкою роботи, її реальний вплив у суспільстві слабшає, вона втрачає своїх прихильників і виборців. Зверніть увагу і на так звані латентні (приховані) функції: надання привілеїв окремим групам, насамперед власним членам та спонсорам, лобіювання їх інтересів, використання безоплатної праці партійних активістів, забезпечення руху “вгору” для власних прибічників тощо.

Працюючи над питанням про місце політичних партій в політичній системі, зверніть увагу на те, що в сучасному суспільстві всі політичні партії тісно пов'язані між собою, оскільки працюють в межах одного правового поля, поділяють основні принципи політичної діяльності, навіть конкуруючи між собою. Тому для характеристики діяльності політичних партій у конкретній політичній системі використовують поняття партійної системи. Партійною системою називають сукупність існуючих у країні політичних партій та принципів взаємовідносин між ними. До партійної системи входять лише ті партії, які визнають загальні засади і методи політичної діяльності, дотримуються принципів боротьби і взаємовідносин, що дозволені законом. Причому це можуть бути не тільки партії, що входять до правлячої коаліції чи лояльні до неї, але й партії, що не визнають існуючого ладу і ставлять за мету змінити його, але діють при цьому в межах чинного законодавства. Доцільно також звернути увагу на основні принципи класифікації партійних систем. Роботу над розділом слід завершити аналізом партійної системи сучасної України. Матеріал для такого аналізу можна взяти як з підручників, так і з періодичних видань.

Розділ 3. Політична культура

Основні поняття: політична ідеологія, етатизм, егалітаризм, консерватизм, лібералізм, політична свідомість, політична культура, типи політичної культури, політична соціалізація особистості, політичний популізм.

Оскільки політика є сферою свідомої діяльності людей, важливою складовою політичного життя виступають політичні ідеології, політична свідомість і політична культура громадян. Названі чинники формують нормативно-ціннісну систему суспільства, що визначає поведінку більшості населення в політичній сфері. До них належать як політичні ідеали, цінності та установки, так і діючі норми політичного співжиття.

Даний розділ є досить складним з точки зору розуміння сутності та значення таких явищ, як політична ідеологія та політична культура в житті суспільства в цілому і конкретної людини зокрема. Тому перш за все згадайте матеріал попереднього розділу, який стосується структури політичної системи суспільства і місця в цій структурі культурно-ідеологічних компонентів. Наступним кроком буде робота над питанням про сутність політичної ідеології та її завдання у суспільстві.

Зверніть увагу на те, що політична ідеологія - це досить своєрідна організаційна, регулятивна і контрольна система, що спрямовує життя суспільства і людини. Політична ідеологія являє собою систему концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали та настрої окремих суб'єктів політики. Іншими словами, ідеологія - це система поглядів та ідей, які виражають інтереси, настрої та наміри людей та їх груп, їх відношення до реальної дійсності та до влади.

Зазначимо, що політична ідеологія є досить складним утворенням, оскільки завжди поєднує в собі, з одного боку, аналіз і пояснення соціальних та політичних явищ, їх сутності та першопричин, а з іншого боку - інтерпретацію подій з метою їх роз'яснення та виправдання, що веде за собою формування ілюзій, спотворення та маскування істинних причин та наслідків того чи іншого явища. Адже ідеологія завжди являє собою оціночне знання. ЇЇ можна визначити як систему знань, переконань та міфів, які відображають точку зору певної групи на владу та її використання, та демонструють зразки бажаної політичної поведінки.

Характеризуючи політичну ідеологію, слід пам'ятати, що вона являє собою точку зору окремої групи на владу, на хід політичних подій, і для обґрунтування цієї точки зору використовуються не тільки наукові теорії і реальні факти, а дуже часто і перебільшені, спотворені, іноді вигадані, а також певні образи, ідеали, які повинні створити єдині, досить зрозумілі і привабливі уявлення стосовно існуючої ситуації і ролі в ній даної соціальної групи чи партії. Згадаймо, досить часто, формуючи власне бачення політичної ситуації, та чи інша політична партія “вибирає” з величезної кількості подій і явищ саме ті, які найкраще і найяскравіше ілюструють їх точку зору, і замовчують чи недооцінюють ті, які суперечать їй чи відвертають увагу від головної ідеї. Саме тому політичні ідеології виступають вагомим знаряддям політичної еліти в регулюванні політичної поведінки мас.

Краще зрозуміти сутність ідеології та її значення для функціонування суспільства допоможе робота над питанням про історичні форми ідеології. На ранніх етапах розвитку суспільства роль політичної ідеології виконувала релігія. Пізніше формуються перші власне політичні ідеологічні течії, які обґрунтовують претензії певної соціальної групи на владу та її використання і описують бажані ідеали політичного устрою. У розвитку політичних ідеологій можна чітко простежити два основні напрями: ететизм, для якого характерним є проповідь важливості сильної та централізованої держави, та егалітаризм, що відстоював ідеї рівності та громадянських свобод. Однією з ранніх ідеологій був традиціоналізм - релігійно-монархічна ідеологія, що захищала основи “попереднього порядку” і його духовні цінності. В основі традиціоналізму на той час лежала проповідь абсолютизму - надзвичайно високого рівня централізації державної влади і недоторканості привілеїв аристократії. У ХУІІ ст. традиціоналізм дає початок класичному консерватизму, який виникає в Англії як відповідь на ідеї лібералізму і просвітництва.

Зверніться до словників та підручників і випишіть собі визначення основних ідеологій консерватизму, лібералізму, соціалізму, комунізму, націоналізму, фашизму, соціал-демократичної ідеології, анархізму, радикалізму. Зверніть увагу також на чинники, які штовхають ті чи інші політичні сили до популізму. Популізм - це ідеологічна течія, яка сповідує сильну державу з безпосередньою участю народу в управлінні. Для популізму характерні прості політичні рішення, які ґрунтуються на низькій загальній культурі людей, загравання з масами. Доцільно буде проаналізувати причини поширення популістських течій в сучасному українському суспільстві.

Наступним кроком у роботі над темою має бути більш детальний аналіз основних завдань та функцій ідеології в суспільстві. Ідеологія перш за все покликана:

- заспокоїти народ, щоб він працював старанно і чесно: якщо народ вірить, що буде краще, то він добре працює і не помічає гіршого і надіється на краще;

- зробити поведінку людей схожою і зрозумілою, адже коли у суспільстві не існує загальновизнаних правил, то людині важко зрозуміти, як саме потрібно поводитися, а це призводить до проявів агресивності, невпевненості у собі;