Політологія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київ 2013

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВНЗ ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА"

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Політологія"

Тема: "Політологія як наука"

План

політологія націоналізм суспільство наука

1. Предмет і методи політології

2. Закони, категорії та функції науки про політику

3. Місце політології у системі знань про суспільство

1. Предмет і методи політології

Політична наука займає одне з головних місць у сучасному суспільствознавстві

Її високе значення обумовлено великим впливом політики на життя суспільства. Протягом всієї історії людської цивілізації політика, держава, влада були найважливішими складовими суспільної взаємодії, багато в чому впливали на повсякденне життя людини. Політологія є загальною інтегративною наукою про політику в усіх її проявах. Вона включає до себе в якості складових частин політичну соціалізацію, політичну філософію, теорію держави та права, політичну географію та всі інші політичні дисципліни. Предмет політології складають: політичні інститути і, перш за все, держава, партії, групи інтересів; політична свідомість та політична культура; суб'єкти політики: особистість, соціальні групи, еліти, лідери та ін.; внутрішньодержавні та міжнародні відносини, політичний процес.

Істотна сторона в обґрунтуванні наукового статусу політології лежить у розрізненні її об'єкта і предмета. Як відомо, об'єкт пізнання - це всі те, на що спрямовано діяльність дослідника, що протистоїть йому як об'єктивну реальність. Коли ж мова йде про предмет дослідження конкретної науки, те та чи інша частина об'єктивної реальності (наприклад, суспільні процеси) береться не цілком, а лише тією її стороною, що визначається специфікою даної науки. Інші сторони в цьому випадку розглядаються як другорядні. Тому відмінність наук друг від друга і полягає в тому, що навіть на одному об'єкті, кожна досліджує свій предмет.

Об'єктом політології є - "політична реальність". Її розглядають також філософія, соціологія, політична психологія і т.д. Предмет же політичного пізнання, не може бути тотожній об'єкту, він те і дозволяє виділити політологію в самостійну наукову дисципліну. Але питання його визначення залишається ще не вирішеним.

Серед політологів сьогодні немає єдиної думки в питанні про зміст предмета політології.

Відсутність його обумовлена розходженням національного політичного досвіду, що формував традиції дослідження політики в різних країнах. Щоб перебороти великі різночитання в 1948 році група ведучих експертів ЮНЕСКО з Америки і Європи, прийняла резолюцію, у якій пропонувався перелік проблем, досліджуваних політологією:

1. Політична історія

2. Політичні інститути

3. Партії, групи і суспільна думка

4. Міжнародні відносини.

Не дивлячись на це, розбіжності і суперечки продовжилися. Ця проблема багато в чому також з'ясовна, прагненням розділити політологію на дві самостійні дисципліни прикладну і теоретичну. Проте в більшості випадків під політологією розуміють науку, що вивчає політичні відносини з усіма супровідними дане явище політичними факторами. Відповідно до такого розуміння теоретико-змістовним ядром політології її предметом є навчання про владу, про державу, про взаємини людей у сфері політичного і т.д.

Варто враховувати, що політологія є інтегральною наукою, і містить у собі сукупність наук, що відрізняються друг від друга предметом, методами, підходами, дослідження політичного життя, у цьому змісті об'єкт, тобто політична реальність, є як би об'єднуючим фактором.

Політологія відповідає на багато питань, поставлені практикою сучасного етапу розвитку нашої держави і усього світового співтовариства. Ця наука про "політика", "технології" політичного процесу. Вивчаючи сферу політичного життя суспільства, вона озброює знаннями закономірностей становлення і функціонування політичної влади, політичних відносин і політичної діяльності, допомагає сформувати необхідні уміння і навички рівноправного учасника політичного життя.

Творення нової України викликає нагальну необхідність в теоретичному осмисленні і наданні будівничим силам наукового інструментарію, що зробить досить ефективним сам процес цього творення. Без науки, яка безпосередньо служить конкретній українській будівничій практиці, неможливе здійснення нинішнім поколінням історичної місії - побудови вільної, демократичної, правової, громадської держави як спільності, що зветься "народ України".

Основне навантаження лягає на науки, покликані осмислювати політичне життя, політичні відносини, політичну діяльність в Україні, оскільки саме з ними повязані основні реформаційні процеси, саме вони сьогодні є одним з найефективніших елементів української самоорганізації, за допомогою якої народ України виходить на сучасний рівень цивілізованості.

Питання про рівень політизації суспільного життя і суспільної свідомості в Україні сьогодні визначене досить виразно: вони набрали характеру основного соціального руху за радикальні перетворення, насамперед за допомогою політики, політичної організації, політичної діяльності, політичного менталітету. Факт загального підвищення політизації українського суспільства став незаперечним, а загальноукраїнська стратегія кардинальних реформ за допомогою нової правової організації суспільних, зокрема економічних, відносин принципово змінила роль політики у розбудові нової України.

Отже, зміст української політології неважко визначити: це політичне життя українського народу в його багатонаціональній структурності, українська політична історія в еволюційному звязку з сьогоденням як певний магістральний шлях нації, його національна і загальнолюдська сутність, творчій зміст боріння українства, народу України за можливість національного самоутвердження і набуття, таким чином, необхідних інтеграційних якостей щодо загальнолюдської цивілізації.

Нинішній стан політики і політології в Україні нетиповий для, так званого, цивілізованого світу, бо України лише створює своє політично - організаційне обличчя. Тому й судити про політичні процеси в Україні не можна с класичної точки зору західної політології, з її канонами історично поступового державотворення. Можна відразу зауважити: американці, англійці, французи будуючи свою державу, українську політичну думку не використовували. Вони розробляли політологічні проблеми відповідно до власних потреб, власного бачення. Отже, саме період початкового будівництва, як правило, в усіх країнах був періодом інтенсивного пошуку шляхів власного, зокрема національного самоутвердження. Протягом століть політичної залежності в Україні формувалась певна духовна структура, основні елементи якої були спрямовані на власне духовне розкріпачення. Українська державність зазнавала тяжких історичних випробувань, протистояла різним завойовникам з Візантії, Варшави, Москви, Відня, Прибалтів.

Політичні режими, які встановлювались завойовниками на українських землях, були здебільшого неорганічними для українства. Народ шукав заходи самозбереження, виховувалось почуття національної гідності й непримиренності до загарбників, що в політичному вигляді найбільш опукло виявилось в житті українського козацтва та його державному оформленні - Запорізькій Січі, зародку нової української державності, політичного устрою українства. Запорізька Січ та інститут гетьманів (від засновника Вишневецького до Сагайдачного, Хмельницького, Мазепи, Орлика, Дорошенка…) залишились в українському і світовому політичному світовому досвіді як форма політичного суверенітету нації, а в українському політичному уявлення - як власна політична традиція, варта не лише уваги, але й розвитку. Адже політична організація часів гетьманщини може живити й сучасне політичне життя України.

Політичне становище українства утруднювалося тим, що воно вело визвольну війну без підтримки. Хоча царська Росія була тюрмою народів, будь - яка визвольна акція чи рух не могли одержати світової підтримки, бо це було б "втручання у внутрішні справи Російської імперії", а після встановлення Радянської влади колоніальне становище України було прикрите славнозвісною "соціалістичною дружбою народів". Обєктивне тяжіння народів до миру і злагоди, до співробітництва використовувалось для збереження і зміцнення більшовицької диктатури. Диктат більшовицької політичної системи перетворював українську національну ідею в антиімперську, антирадянську. Хоча і за більшовицького режиму багато національно свідомих українців робили все можливе і неможливе, щоб зберегти власну націю. Для цього потрібна була принципово інакша методологія, що століттями визрівала в українстві й згодом набула рівня розвитку, який дав їй змогу стати українською національною ідеєю, що покладена в основу стратегії і тактики української національно визвольної революції, а в сучасних умовах - будівництва української державності.

Революційним за своїм місцем в історії українського народу є Акт проголошення незалежності України 1991 року, який став логічним результатом, великою політичною перемогою українського національно-визвольного руху, початком нової історії Українства. Як і будь - яке політичне рішення, Акт проголошення незалежності України покладає лише правовий початок повній незалежності, яка можлива лише як результат всебічного творення матеріальних і духовних основ існування і розвитку народу України. Українська політологія може бути принципово самодостатньою і досить ефективною, якщо охоплюватиме необхідне нині коло проблем та завдань

Політична думка Українства постійно спрямовувалась не на прогрес власної нації, а на боротьбу за існування, що позначилося на її конструктивному, будівничому рівні. Тому завдання політології - представити конструктивізм української політичної думки як класичну методологію українського політичного менталітету, служитиме сучасній політичній практиці в Україні.

Завдання української політології - простежити становлення і розвиток української національної ідеї, її основні форми в історії політичної думки в Україні, розмаїття поглядів і течій в українському суспільстві протягом століть боротьби "українського духу" за своє розкріпачення і утвердження в суспільній свідомості.

Завдання української політології - дати оцінку політологічним основам сучасного українського націоналізму. Доцільно розповідати про політичну еволюцію українського націоналізму, його різні течії, про потворну сутність "радянського патріотизму".

Проблемою української політології, яка вимагає першочергового розвязання, є реальний стан політичних відносин в Україні. Їх треба корегувати, виправляти, оскільки саме політична сфера - один з найнебезпечніших каталізаторів порушення стабільного розвитку суспільства.

Потребує вивчення проблема сучасної української політичної системи і національних політичних традицій. Насамперед, виникає питання про природність парламентаризму для України, принаймні у його теперішньому вигляді. Система виборів, яка пропонується сьогодні недосконала. Якого типу парламент і президент нам потрібні і як домогтися обрання саме таких основних політичних інституцій.

Практично не розпочиналось ще вивчення проблеми національного лідерства. Сучасний розвиток цивілізації та демократизму, як її форми, характерний наявністю політичного лідерства. Економічні й соціальні підвалини лідерства ще тільки визрівають. Тому будівництво української демократії - це економічне і культурне явище, хоча будівництво нової, незалежної України і відбувається за допомогою організаційних заходів, що з неминучістю підносить роль лідерства, зокрема політичного, у становленні української державності.

2. Закони, категорії та функції науки про політику

Розкриття змісту складного світу політики стає можливим завдяки існуванню категоріального апарата. Категорії політології - це її вузлові поняття, кожне з який являє собою самостійний предмет дослідження і разом з тим служить вивченню науки про політика в цілому. Існують як загальні, так і частки категорії політології.

Перші використовуються всіма суспільними науками і до них відносяться: цивілізація, суспільство, воля, влада, право, культура і т.д.

Другі ж використовуються власне чи політологією науками, що знаходяться на стику з нею - це категорії: політики, політичної влади, політичних відносин, політичних режимів, правової держави, політичної системи, політичної культури, приватної власності і т.д. Усі відносини в політології визначені тими чи іншими законами. Закони політології - це об'єктивно існуючі і необхідні зв'язки між явищами. Вони реалізуються через діяльність людей і є загальними. Загальноприйнятим є розподіл законів у залежності від сфери їхнього прояву на 3 групи:

групу - складають закони політекономії, що відбивають відносини між економічним базисом і надбудовою

групу - утворять політико-соціальні закони, що характеризують розвиток політичних явищ, як особливих соціальних схем.

групу законів можна умовно назвати політико-психологічної, т. до вона характеризує взаємини між особистістю і світом політичного.

Закони політології підрозділяють також на закони функціонування і закони розвитку. Перші забезпечують збереження того чи іншого політичного чи явища процесу, а другі - його перехід від одного якісного стану в інше. По способі прояву закони бувають динамічні, тобто визначальні однозначний зв'язок між явищами, і статичні, що обумовлюють зв'язок з визначеною часткою імовірності, умовності.

3. Місце політології у системі знань про суспільство

Важливе місце посідає політологія у системі суспільствознавства, виявити взаємодію політології з філософією, психологією, культурологією, історією, основами права та ін.

У самому загальному виді політологія - це наука про політику, про особливу сферу життєдіяльності людей, зв'язаної з владними відносинами, дія яких покликане забезпечити функціонування суспільства, взаємодія між людьми.

Процес формування і виділення політології з загальної системи наук був досить тривалим. Прив'язувати її народження до якої-небудь конкретної дати в тій чи іншій країні можна тільки умовно.

Будучи інтегральною наукою про "політика", політологія містить у собі ряд більш приватних дисциплін. Серед них можна виділити:

1. Політичну філософію. Вона досліджує ціннісні аспекти владних відносин.

2. Політичну історію. Вона розглядає процес виникнення політичних інститутів і установ, причини їхніх змін у часі.

3. Політичну теорію. Вона звертається до аналізу типів і форм організації влади. Вивчає основні елементи політичної системи суспільства: держави, партій і т.п. Виявляє характер взаємодії між ними.

4. Політичну соціологію, що займається дослідженням взаємини між цивільним суспільством і державою.

5. Політичну психологію. Вона вивчає політичне поводження людей і його мотивацію, особливо в масових формах.

6. Політичну антропологію. Вона досліджує вплив основних потреб і родових якостей особистості, на її політичне поводження.

Політичну географію. Розглядає вплив кліматичних, географічних і природних факторів на політичне життя.

Список використаної літератури

Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. - 1997. - №6.

Бобик В.М. Основи теоретичної та практичної політології. - К., 1994.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произв. - М., 1990. - с. 644 - 672.

Ильин М.В., Коваль Б.И. Что есть политика и что - наука о политике // Полис. - 1991. - №4.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К. - 1996.

Гаджиев К.С. Политическая наука. - М., 1995.

Никитина А.Г. О том, как возможна наука политология (становление и основные методологические проблемы) // Полис. - 1998. - №3.

Шабров О.Ф. Системный подход и компьютерное моделирование в политическом исследовании // Общественные науки и современность. - 1996. - №2.

Кирилюк Ф.М. Основи політології. - К.: 1995р.

Размещено на Allbest.ru