Вибори та виборчі системи в контексті трансформаційного розвитку українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Вибори та виборчі системи в контексті трансформаційного розвитку українського суспільства

Райковський Броніслав Станіславович

Миколаїв - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: - доктор філософських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Рибачук Микола Филимонович, Український гуманітарний інститут, професор кафедри гуманітарних дисциплін, проректор.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Ребкало Валерій Андрійович, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри державної політики та управління політичними процесами

- кандидат наук з державного управління Шкурат Іван Вікторович, Сумська обласна державна адміністрація, начальник управління з питань внутрішньої політики

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.С. Іванов

Анотація

Райковський Б.С. Вибори та виборчі системи в контексті трансформаційного розвитку українського суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, Миколаїв, 2008.

У дисертації розглянуто проблеми, пов'язані з особливостями функціонування виборчих систем на етапі трансформаційного розвитку українського суспільства. Дослідження трансформації такого важливого елементу політичної системи, як інститут виборів, дозволило отримати більш повне уявлення про сутність трансформаційних процесів усієї системи загалом, виявити закономірності її розвитку і визначити оптимальні шляхи подальшого демократичного поступу країни, зокрема, через реформування виборчої системи.

Проаналізовано вітчизняний досвід взаємодії виборчої та партійної систем. В ході дослідження виявлено характер негативних впливів певних характеристик виборчої системи на інституційні виміри політичної організації суспільства та запропоновано шляхи їх подолання.

Встановлено чітку кореляцію між змінами типу виборчої системи та характерними ознаками загальних процесів соціально-політичного розвитку суспільства, що на етапі динамічних трансформаційних перетворень набуває особливої ваги. Це дозволило визначити функції окремих параметрів виборчої системи у забезпеченні стабільності розвитку суспільства і демократичного характеру політичної системи.

Розглянуто класичні та сучасні моделі виборчих систем, їх основні диференціюючі параметри та функціональне навантаження цих параметрів у суспільно-політичному вимірі. Визначено недоліки існуючої і запропоновано параметри оптимальної виборчої системи для України з точки зору її ефективності для стимулювання процесів демократизації на етапі трансформаційного розвитку суспільства.

Ключові слова: вибори, виборча система, політична система, політична партія, демократія, трансформаційний розвиток.

Аннотация

Райковский Б.С. Выборы и избирательные системы в контексте трансформационного развития украинского общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы.- Николаевский государственный гуманитарный университет имени Петра Могилы, Николаев, 2008.

В диссертационном исследовании изучены проблемы, связанные с особенностями функционирования избирательных систем на этапе трансформационного развития общества. Исследование трансформации такого важного элемента политической системы, как институт выборов, позволило получить более полное представление о сущности трансформационных процессов всей системы в целом, выявить закономерности ее развития и определить оптимальные пути дальнейшего демократического прогресса страны, в частности, через реформирование избирательной системы.

Исследован отечественный опыт взаимодействия избирательной и партийной систем. В ходе исследования выявлен характер влияний определенных характеристик избирательной системы на институциональные измерения политической организации общества. Среди них: роль политических партий в избирательном процессе и обеспечении стабильной деятельности представительных органов власти, степень ответственности депутатов перед избирателями, уровень взаимодействия законодательных и исполнительных органов государственной власти, политическая стабильность и наследственность власти.

Установлено, что привлечение партий к организации избирательного процесса происходит на нескольких уровнях: участие представителей партии в разработке избирательного законодательства, включение представителей партий в учреждения, которые определяют и обеспечивают электоральные процедуры, участие в осуществлении контроля за ходом выборов.

Определена корреляция между изменениями типа избирательной системы и характерными признаками общих процессов социально-политического развития общества, что на этапе динамических трансформационных преобразований приобретает особый вес. Это дало возможность определить функции отдельных параметров избирательной системы в обеспечении стабильности развития общества и демократического характера политической системы.

Проанализированы классические и современные модели избирательных систем, их основные дифференцирующие параметры и функциональная нагрузка этих параметров в общественно-политическом измерении. Определены недостатки существующей и предложены параметры оптимальной избирательной системы для Украины с точки зрения эффективного стимулирования процессов демократизации на этапе трансформационного развития общества. Такая система должна обладать следующими ключевыми характеристиками: пропорциональность, сочетание одномандатного и многомандатных округов, одноуровневость, открытость списков, ординальный бюллетень, средний уровень избирательного барьера.

Ключевые слова: выборы, избирательная система, политическая система, политическая партия, демократия, трансформационное развитие.

Annotation

B.S. Raikovskyi. Elections and electoral systems in the context of transformational development of the Ukrainian society. - Manuscript.

Thesis for Candidate”s Degree in Political Science in specialty 23.00.02- Political Institutions and Processes.- Petro Mohyla Mykolayiv State Humanitarian University, Mykolayiv, 2008.

The presented dissertation explores the problems connected to the peculiarities of functioning of electoral systems at the stage of transformational development of society. The research of such an essential element of political system as the institute of elections allowed to widen the understanding of the nature of transformational processes in general, to define it's development patterns and to determine the optimal paths of the nation's further democratic progress, in particular by reform of the electoral system.

The dissertation analyzes Ukrainian experience of interaction between the electoral system and political parties. The findings obtained in the course of the research determine the patterns of the damaging influences of some electoral system's characteristics for institutional dimensions of societal political organization. The research offers the ways to overcome the mentioned negative influences.

The dissertation finds a clear correlation between the change of the type of electoral system and the features of general process of social and political development of the society. This correlation is especially significant at the stage of dynamic transformation. It allowed to define the functions of the separate parameters of the electoral system for stability of society's development and securing of democratic character of the political system.

The dissertation considers classical as well as contemporary models of electoral systems, their main differential parameters and functional significance of these parameters in social and political dimensions. The research defines the disadvantages of the electoral system and offers the parameters of optimal electoral system for Ukraine from the point of view of stimulation of democratizing processes at the stage of transformational development of the society.

The key words: elections, electoral system, political system, political party, democracy, transformational development.

1. Загальна характеристика роботи

виборчий загальнополітичний суспільство

Проблематика політологічних досліджень впродовж усієї історії становлення і розвитку цієї галузі знань майже завжди доволі жорстко була детермінована відповідним станом суспільно-політичних процесів. На етапі демократичної трансформації суспільства функціонування інституту виборів набуває надзвичайної ваги, оскільки саме ефективний розвиток даного інституту є одним із найпереконливіших свідчень і критеріїв просування на шляху дійсної демократизації.

Актуальність теми дослідження обумовлена виключною важливістю виборчих процесів для повноцінного розвитку громадянського суспільства і політичної системи. Вироблення дієвого виборчого механізму особливо актуальне для країн перехідного типу, до яких сьогодні належить і Україна. Тому завдання формування ефективних механізмів підтримки демократії за допомогою інституту виборів є вкрай актуальним.

Ступінь функціональності виборчої системи впливає не лише на формування якісної влади, а й на перспективу демократичного розвитку всього суспільства через стимуляцію політичної участі громадян, розвиток політичної культури, активізацію процесів становлення громадянського суспільства тощо. Дослідження трансформації такого важливого елементу політичної системи, як інститут виборів, дозволяє отримати точніше уявлення про сутність трансформаційних процесів усієї системи загалом, виявити закономірності її розвитку і визначити оптимальні шляхи подальшого демократичного поступу країни, зокрема, через реформування виборчої системи.

Сьогодні відчувається брак теоретичних узагальнень досвіду виборчих кампаній, насамперед парламентських, що відбувалися в Україні впродовж років незалежності, і були проявом трансформаційного розвитку суспільства, пошуку ним оптимальної форми волевиявлення народу. Зміна моделей виборчих систем від мажоритарної до змішаної, а від змішаної до пропорційної свідчить про динаміку політичного розвитку суспільства від тоталітаризму до демократії.

Цей процес іще далеко не закінчений, тому проблема оптимізації вітчизняної виборчої моделі залишається вельми актуальною. Аналіз різних типів виборчих систем, недоліків і переваг виборчих моделей, випробуваних в Україні, визначення завдань, які покладаються на виборчу систему конче потрібні для визначення напрямків реформування вітчизняного виборчого законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з розробкою наукової комплексної проблеми “Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси і внесок визначних громадсько-політичних діячів у південному регіоні України”, яка розробляється Миколаївським центром політичних досліджень, що діє на базі Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Державний реєстраційний номер проблеми 0103U008821.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є виявлення об'єктивних причин модернізації виборчих систем в Україні, аналіз сучасного стану і визначення перспектив подальшої трансформації інституту виборів в контексті загальнополітичного розвитку суспільства, з визначенням на цій основі оптимальної виборчої системи для сучасної України.

Досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження передбачає вирішення таких основних завдань:

визначити науково-методологічні основи дослідження виборчого процесу в політології;

проаналізувати етапи трансформації виборчої системи сучасної України;

дослідити роль політичних партій у виборчому процесі, проаналізувати взаємовплив партійної та виборчої систем;

узагальнити вітчизняний досвід участі політичних партій та блоків у виборчому процесі;

проаналізувати існуючі моделі виборчих систем з точки зору визначення параметрів ефективної виборчої системи для України;

запропонувати модель виборчої системи, оптимальну з точки зору функціональності і відповідності критеріям демократії.

Об'єктом дисертаційного дослідження є виборчі системи як ключовий механізм забезпечення функціонування демократичного суспільства.

Предметом дослідження є динаміка змін виборчих систем як засобу і мети формування демократичного суспільства на етапі трансформаційного розвитку.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що комплексне політологічне дослідження виборчих систем на етапі трансформаційного розвитку суспільства, з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвіду, дозволить виявити глибинні зв'язки між параметрами виборчої системи і загальними політичними вимірами соціуму. Це, у свою чергу, дозволяє спрогнозувати, зміна яких параметрів виборчої системи позитивно сприятиме розвитку України в напрямку демократизації.

Методи дослідження. Для реалізації мети й завдань дослідження використано системний аналіз, що дозволив виявити особливості виборчих систем як складового елементу політичної системи. За допомогою порівняльного методу здійснено пошук у світовому досвіді детермінант виборчих систем, релевантних для аналізу оцінки сучасної виборчої системи в Україні, спостереження динаміки її модернізації. Структурно-функціональний метод дозволив визначити структурні елементи виборчих систем та їх функціональне навантаження в процесі суспільної трансформації. Історико-описовий метод використаний для розкриття сутності інституту виборів через його ґенезу і становлення, а також функціонування в сучасних демократичних країнах. Інституціональний - для дослідження ролі і завдань виборчих систем у формуванні гілок влади в контексті світового і вітчизняного досвіду.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у встановленні чіткої кореляції між змінами типу виборчої системи та характерними ознаками загальних процесів соціально-політичного розвитку суспільства, що на етапі динамічних трансформаційних перетворень набуває особливої ваги. Це дозволило визначити функції окремих параметрів виборчої системи у забезпеченні стабільності розвитку суспільства і демократичного характеру політичної системи.

У цьому контексті сформульовано такі основні наукові результати виконаної роботи, які характеризуються новизною та розкривають логіку і базову концепцію дисертації:

1. Досліджено, як параметри виборчої системи впливають на ряд визначальних характеристик політичної системи, а саме:

роль політичних партій у виборчому процесі і забезпечення стабільної діяльності представницьких органів влади;

ступінь відповідальності депутатів (партійних фракцій) перед виборцями;

рівень взаємодії законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади;

забезпечення політичної стабільності та спадкоємності влади через регуляцію партійної системи та відтворення здатності демократичних механізмів адаптуватися до нових реалій;

ефективність електорального процесу, прозорість виборчих процедур, відповідність їх загальновизнаним демократичним стандартам.

2. Встановлено, що залучення партій до організації виборчого процесу відбувається на таких кількісних вимірах:

законотворення;

забезпечення електоральних процедур;

проведення специфічних виборчих заходів;

участь в організації консенсусного вирішення актуальних питань під час підготовки та проведення виборів.

3. Доведено, що рівень демократизації є важливим критерієм при визначенні ефективності і адекватності тієї чи іншої виборчої системи, а також визначено, що вдосконалення методології оцінювання рівня демократизації полягає в інтеграції кількісного і якісного підходів.

4. З'ясовано, що “закритість” партійних списків є істотним недоліком сучасної виборчої системи в Україні, а тому запровадження “відкритих” партійних списків надзвичайно актуальне для сучасної України.

5. Проаналізовано наслідки запровадження виключно єдиного загальнонаціонального виборчого округу в Україні і доведено, що це призводить до мінімізації зв'язку між партією та її електоратом.

6. Визначено, що запровадження суто пропорційних механізмів на виборах у місцеві органи влади є передчасним.

7. Встановлено, що на нинішньому етапі трансформаційного процесу оптимальним є запровадження виборчої системи з “відкритими” списками і забезпеченням можливості представництва у Верховній Раді кандидатів, обраних у регіонах.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу виборчих систем на етапі трансформаційного розвитку суспільства, так і практичних кроків із розробки та впровадження оптимальної виборчої моделі в Україні.

Аналіз етапів становлення виборчої системи сучасної України в контексті світового досвіду дозволяє надати практичні рекомендації з вдосконалення виборчої системи, які можуть бути враховані на законодавчому рівні при розробці й прийнятті відповідних законів.

Сформульовані в дисертації теоретичні положення можуть бути використані при підготовці навчальних курсів з політології, соціології та інших дисциплін у вищих навчальних закладах України.

Апробація результатів дослідження. Наукові результати дисертаційного дослідження апробовані автором на ряді Міжнародних науково-практичних конференцій, у тому числі: “Вибори Президента України - 2004: проблеми теорії та практики”. К., 9, 10 червня 2005 р.; “Вибори - 2006: Досвід. Проблеми. Перспективи”. Київ. 31 жовтня - 1 листопада 2006 р.; “Ольвійський форум 2007: стратегія України в геополітичному просторі”. 6-9 червня 2007 р. Ялта, Крим, Україна; “Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку”. 26 жовтня 2007 р., Луганськ; “Толерантність як соціогуманітарна проблема сучасності”. 11-12 жовтня 2007 р., Житомир; “Польща та Україна на шляху демократичних перетворень: історія, сучасність, майбутнє”. 9-10 листопада 2007 р.

Дисертація обговорювалася на кафедрі державної політики та менеджменту за участю наукових співробітників кафедри політології Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Її результати доповідались також під час проведення інформаційного дня на тему: “Вибори і виборчі процеси в Україні” в Миколаївському центрі політичних досліджень МДГУ імені Петра Могили 14-15 грудня 2007 р.

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображені у тринадцяти статтях, у тому числі - у шести фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 192 стор, у тому числі список використаних джерел (у кількості 209 найменувань) поданий на 22 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У “Вступі” подано загальну характеристику дисертаційної роботи: актуальність теми, предмет і об'єкт дослідження, основну мету і завдання для її досягнення, наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі дисертації - “Теоретико-методологічні засади політологічного дослідження проблем виборчого процесу” - здійснюється огляд наукових робіт за темою, наводяться основні напрямки сучасних наукових досліджень окресленої проблеми, визначаються місце і роль виборів у сучасному суспільстві.

Відзначено, що дослідженню різноманітних аспектів розвитку і функціонування виборчих систем присвячено значну кількість праць. Дослідження інституту виборів стає найбільш продуктивним при аналізі проблеми з позицій міждисциплінарного підходу. Тут можна виділити ряд проблемних напрямків.

В аспекті першого з них розглядаються праці з теорії влади й демократії. Це праці відомих дослідників минулого: Аристотеля, І. Бентама, Т. Гоббса, Дж. Локка, К. Маркса, Дж. Едісона, Дж. Мілля, Ш Монтеск'є, Платона, Ж.Ж. Руссо й інших мислителів. Особливості розвитку демократії в сучасних умовах розглядають такі дослідники як В. Андрущенко, Р. Арон, В. Ачкасов, О. Бабкіна, М. Багмет, В. Горбатенко, Р. Даль, М. Іванов, С. Єлисєєв, Х. Кок, Б. Краснов, А. Кудряченко, С. Ланцов, В. Лобер, К. Попер, В. Ребкало, Ф. Рудич, В. Степанов, В. Трипольський, Ф. Хайек, Л. Шкляр, І. Шумпетер та ін. Другий напрямок склали роботи, присвячені аналізу виборчої системи як політико-правового інституту. Вони знайшли відображення у працях О. Абрамової, М. Агафонкіна, Н. Базанова, В. Бебика, В. Королька, Л. Кочубей, І. Кресіної, Г. Лози, В. Мірошника, В. Погорілка, М. Рибачука, М. Рябця, В. Співака, М. Ставнійчук, В. Тимошенко, Ю. Шемшученка, В. Шергіна, Є. Шипуліна, І. Шкурата. Третій напрямок пов'язаний з дослідженням політичної участі та ролі особистості як суб'єкта політики. Значний внесок в аналіз цієї проблеми внесли С. Андрєєв, М. Вебер, С. Верба, І. Граус, Д. Істон, М. Каган, М. Михальченко, Х. Ортега-і-Гассет, Т. Парсонс, А. Пахарєв, П. Сорокін, М. Слюсаревський, Є. Шестопал.

Розгляд електоральної поведінки сьогодні набуває нового змісту. Очевидний підвищений дослідницький інтерес до проблеми у зв'язку з аналізом політичних процесів у так званих нових демократіях, у тому числі і в Україні. Аналіз літератури засвідчує, що дослідження проблеми електоральної поведінки знайшли відбиття в роботах таких авторів, як І. Альошина, М. Афанасьєв, С. Білоусов, О. Вишняк, І. Глінська, А. Горчева, Г. Грачов, В. Кампо, С. Кара-Мурза, К. Колін, М. Кошелюк, О. Леонова, М. Мелешкіна, Д. Ольшанський, І. Панарін, Г. Почепцов, Л. Тимофєєва.

У тісному зв'язку із досліджуваними в роботі проблемами перебуває напрямок політології, котрий вивчає місце і роль політичних партій в становленні демократії, зокрема, через участь у виборах і вплив на перебіг виборчого процесу та трансформацію виборчих систем. Масив публікацій із проблем політичних партій і партійних систем досить значний. Вони являють собою роботи загальнотеоретичного плану, присвячені питанням виникнення, будівництва й функціонування політичних партій і партійних систем, впливу на ці процеси різних факторів. Такі роботи виявляють і оцінюють закономірності, традиції розвитку політичних партій у різних суспільних умовах, а також містять методологічні основи їхнього дослідження. Аналіз провідних теоретичних підходів у політичній науці щодо визначення та з'ясування сутності понять “політична партія” та “партійна система” представлений в дослідженнях В. Базіва, Є. Берка, А. Білоуса, Дж. Блонделя, М. Вебера, Л. Дунаєвої, Ж. Кермонна, Дж. Лапаломбари, О. Литвиненка, М. Примуша, М. Рибачука, С. Роксана, В. Рябцева, Дж. Сарторі, К. Строма, Ж. Шарло, Д. Юма, Ю. Якименка.

В дослідженні вказано, що вибори є не лише формалізованою дією, що регламентується законодавчим чином, відбувається за чітко виписаними процедурами, але - це і політична боротьба, що відбувається за законами конкуренції. А, отже, вибори - це не лише дотримання регламентних норм, в рамках яких відбувається сам процес, а й уміння вигідно і успішно позиціонувати себе, враховуючи і використовуючи, у тому числі, і особливості регламентованих аспектів виборчого процесу. Відтак останній є процесом політичним і, як показав проведений в роботі огляд наукової літератури, в цьому аспекті досліджений досить фрагментарно.

Проведений аналіз теоретико-методологічних засад політологічного дослідження виборчого процесу показав, що вони ґрунтуються на специфіці політології як науки міждисциплінарної, і тому такої, котра використовує методологічний арсенал, напрацьований в інших сферах пізнання, розвиваючи його і пристосовуючи для власних потреб.

Динамічні зміни виборчої системи України протягом років незалежності викликали до життя значний масив досліджень у вітчизняній політичній науці. Практично всі згадані методи тією чи іншою мірою використовуються дослідниками виборчого процесу в Україні. Особливої ваги ці дослідження набули після виборів Президента 2004 р. та супутніх їм подій. Змагальність у політичних процесах, реалізація вимог прозорості виборів, свобода слова - всі ці фактори вивели на новий рівень вітчизняні політологічні дослідження, зокрема, дослідження проблем виборчого процесу. В роботі відзначено, що особливістю політології як соціальної науки є те, що об'єкт її дослідження, безперервно змінюючись, за великим рахунком, ніколи не тотожний сам собі. Тому в кожний момент часу і в кожній точці простору він потребує щораз нового аналізу і осмислення. При цьому кожне нове осмислення неминуче призводить до корекції і збагачення осмислень попередніх. Повною мірою це стосується і виборів та виборчих систем на етапі трансформаційного розвитку українського суспільства. Навіть більше - в кожній з умовних “вузлових точок” цього етапу. Сьогодні Україна якраз і перебуває в такій ситуації.

Таким чином, у першому розділі автором здійснено детальний аналіз теоретико-методологічних засад дослідження виборчих систем, з'ясовано ступінь наукового вивчення проблеми.

У другому розділі дисертації - “Політичні партії та блоки як суб'єкти виборчого процесу” - досліджено роль політичних партій та блоків у виборчому процесі, визначено вплив виборчих систем на інституційні виміри політичної організації суспільства та проаналізовано вітчизняний досвід взаємодії виборчої та партійної систем.

В дослідженні встановлено, що хоча участь у виборчих процесах не є виключною прерогативою та ексклюзивною функцією політичних партій, саме участь у виборчих перегонах займає провідне місце у діяльності будь-якої партії. Лише беручи участь у виборах та отримуючи перемогу, партія має можливість добиватися виконання своїх програмових завдань завдяки післявиборчому розподілу владних посад. Успіх на виборах є одночасно умовою доцільності подальшого існування партії та мірилом її ефективності, конкурентноздатності серед інших учасників політичного процесу. Для більшості виборців мірилом позитивної або негативної оцінки діяльності партії знову ж таки є результати останньої на виборах.

З метою з'ясування місця та ролі політичних партій (також їх об'єднань) у виборчих процесах окреслено функції, що мають виконувати партії у демократичних суспільствах. Серед цих функцій виокремлюються такі як інформаційна, функція соціальної інтеграції, конституююча (що орієнтована на встановлення зв'язків між урядом і виборцями, вироблення загального політичного курсу і визначення назрілих політичних проблем), функція рекрутування і соціалізації нових партійних членів і прихильників, функція фінансування виборчих кампаній тощо. З огляду на тематику дослідження головною функцією партій виступає електоральна, яка визначається самою сутністю партій як організацій, призначених для завоювання і здійснення державної влади. У демократичному суспільстві ця мета може бути досягнута лише легальним шляхом, тобто участю партій у виборах, насамперед глави держави і парламенту.

Дослідження показало, що на відміну від західних аналогів, партійна система України (яку більшість дослідників на даному етапі відносить до системи поляризованого плюралізму), має сильно дефрагментований та неструктурований характер. Для України це є дуже негативним фактором, оскільки особливо важливого значення консолідуюча функція політичних партій набуває в дезінтегрованих, атомізованих суспільствах. Політичні партії можуть виступати посередниками між існуючими групами, що з'явилися на основі регіонального, етнічного, мовного, класового, релігійного, вікового або статевого ділення. Посилення впливу на ці групи є для партій не лише засобом здобуття влади, але і засобом об'єднання розрізненої країни. Таким чином, у пошуках шляхів досягнення влади та розширення поля електоральної підтримки, партії діятимуть як агенти інтеграції, намагаючись узгодити якомога більше неспівпадаючих інтересів.

Автор акцентує увагу на певних особливостях використання партійних інститутів в нашій країні. Фактично безперервна виборча кампанія, що відбувається в українському суспільстві протягом декількох останніх років, стала схожою на латентну політичну війну, де партії значною мірою виступають в якості інструментів задоволення егоїстичних інтересів політичних еліт. Натомість їх основною функцією повинно стати створення середовища відкритого змагання ідей та концепцій із можливістю втілення цих ідей та концепцій в засобах масових комунікацій не лише за низхідними вертикально-орієнтованими каналами, але ці партії мають бути також знаряддями горизонтальної інтеграції. Необхідне усвідомлення, що існування сучасних партій не обмежується рамками виборів, а забезпечується повсякденною і безперервною комплексною роботою.

Проведене дослідження показало, що здійснюючи пряму дію на інтенсивність відносин змагань і кооперації між партіями на електоральному і парламентському рівнях, виборча система багато в чому визначає формат партійної системи і ступінь її фрагментації. Але рівень останньої обумовлений не лише виборчою системою, яка, як правило, лише реалізує латентний потенціал фрагментації, але також залежить від сукупності інституціональних, соціальних та політичних чинників.

Специфіка взаємодії електоральних та партійних систем обумовлена конкретним поєднанням різних чинників їх інституціоналізації: принципами та технологічними засобами побудови виборчо-правової і політичної систем, ресурсним забезпеченням, специфікою електорального простору і електорального ринку, особливостями електоральної поведінки і загальної політичної культури населення.

При виборі певної партійної системи необхідно визначити пріоритети - що є найбільш важливим: сильний уряд чи уряд з найширшим представництвом. Вплив на партійну систему забезпечується як шляхом закріплення у законодавстві певної виборчої системи, так й здійсненням регулювання, зорієнтованого на обмеження доступу до політичної влади псевдо-незалежних кандидатів та представників невпливових угруповань і досягається введенням відповідних норм до виборчого законодавства.

Варто підкреслити, що на відміну від країн усталеної демократії, у нових демократичних країнах (до яких, власне, відноситься й Україна), значну роль у ході виборів відіграють додаткові по відношенню до електоральної формули чинники, зокрема, такі, як можливість використання адміністративного ресурсу, прямого та прихованого підкупу виборців, фальсифікації на виборах, характер партійного фінансування, підконтрольні ЗМІ і т.д. Всі ці фактори можуть значно впливати як на результати виборів, так і на характер міжпартійної конкуренції, причому навіть фактично незалежно від формально закріплених у законодавстві основних принципів виборчих перегонів. На практиці, як свідчить вітчизняний досвід, законодавство про вибори, яке власне є результатом політичних компромісів, часто існує відособлено від реального виборчого процесу, створюючи хіба що видимість його законності.

Забезпечення своєчасної кореляції між потребами партійної системи, що розвивається, та типом застосованої виборчої системи, потребує надзвичайної уваги і не є суто технічною проблемою. Обраний засіб її вирішення може мати важливі наслідки для політичної системи та даного суспільства в цілому. В умовах дії парламентської демократії, обраний тип виборчої системи має забезпечувати стабільне функціонування та розвиток політичних відносин у рамках послідовності “суспільство - партії - виборча система - уряд (парламент)”.

Специфіка взаємодії виборчої та партійної систем України визначається сукупністю факторів, серед яких слід виокремити тип політичного режиму, загальну низьку якість державно-правових інститутів та фактичну відсутність в країні усталеного політичного ринку. Постійні намагання однієї з гілок влади монополізувати контроль над виборчим процесом дестабілізували поступовий еволюційний розвиток електоральних інститутів та призвели до перманентних змін у виборчому законодавстві. Негативні аспекти цих факторів посилюються низьким рівнем політичної культури як політичної еліти, так і населення загалом. Існування демократичних інститутів (багатопартійності, регулярних виборів) поступово набуло суто атрибутивних ознак, а їх внутрішні механізми практично не відповідають загальноприйнятим стандартам демократії. Таким чином фактично створюється “дуальна” політична система, де публічні інституції виступають прикриттям прихованих неформальних відносин та практик. Це значно ускладнює дослідницьку роботу з виявлення латентних трендів розвитку політичної системи країни, партійної та виборчої підсистем зокрема.

Синтетично поєднавши усереднену періодизацію розвитку партійної системи та ключові зміни виборчого законодавства, отримуємо п'ять електоральних циклів:

1) 1990-1994 рр. - період проведення “установчих” виборів та перехід від первинного оформлення багатопартійності до формування усталеної партійної системи;

2) 1994-1998 рр. - період подальшого розвитку багатопартійності, ідейного та організаційного самовизначення політичних партій; поступове введення принципу пропорційності в електоральні процеси;

3) 1998-2002 рр. - період фактичного розподілу партій на парламентські і позапарламентські, зменшення ідеологічного чинника в розташуванні партій в політичному континуумі та заміна його поділом на “пропрезидентські - антипрезидентські” партії;

4) 2002-2006 рр. - подальше зміцнення засад пропорційності на фоні подальшого розмежування за ознаками ставлення партій до діючої влади та лояльності влади до партій;

5) після виборів 2006 р. - завершення трансформації партійної системи з атомізованої на систему поляризованого плюралізму, остаточне затвердження системи пропорційного представництва.

За цей період в країні відбулися вибори до Верховної Ради України 1990, 1994, 1998, 2002, 2006 та 2007 років, президентські вибори 1991, 1994, 1999 та 2004 років. Ці віхи відображають поступовий, хоч і нерівномірний поступ українського народу до демократії, еволюцію законодавчої реалізації основних принципів виборчого права, що супроводжувалося переходом від однієї виборчої системи до іншої. Як видно з наведеної періодизації, перманентні зміни виборчого законодавства перед початком чергової виборчої кампанії стають невід'ємною рисою українського політичного процесу. Перманентні зміни виборчого законодавства є втіленням двох протилежних тенденцій: з одного боку, намаганнями провідних політичних угруповань закріпити певні політичні преференції, набуті під час легіслатури, з іншого - спроби інших, менш впливових об'єднань, забезпечити собі місце у майбутньому парламенті. Структуруюча функція виборчої системи впливала на партійну фрагментацію лише на початку чинної легіслатури. В подальшому визначальним чинником структурно-інституційних процесів виступав зовнішній вплив.

Вибори 2006 року стали певним підсумком чергового етапу розвитку партійної та виборчої систем країни, а також підкреслили стабільні тенденції їх розвитку. Загальна тенденція трансформації партійної системи відповідно до змін електоральних механізмів можна визначити за допомогою динаміки зміни числа ефективних партій. Поступове зменшення цього показника свідчить про трансформацію вітчизняної партійно-виборчої системи в напрямку зближення з показниками в європейських країнах, що використовують аналогічні виборчі системи (до парламентських виборів 2002 року він був найвищим серед таких країн Європи).

Виборча реформа була покликана стимулювати розвиток партійної системи в Україні через механізм політичної відповідальності і спадкоємності. Але реальна політична практика внесла суттєві корективи в результати роботи нових електоральних механізмів. До оціночних показників змін партійної системи внаслідок застосування нової виборчої системи слід ставитися доволі критично, оскільки в реальності застосована пропорційна система виборів перебрала на себе певні ознаки мажоритарності. До них відносяться і вкрай персоніфіковані суб'єкти виборчих процесів (партії та блоки), що сприймались виборцями виключно з точки зору оцінки їх лідерів, і масовий продаж місць у партійних списках, що значно спотворило саму ідею голосування за партії та внесло суттєві корективи в процес фрагментації інститутів легіслатури. Законодавчо не виписані механізми застосування положень імперативного мандату практично унеможливили його застосування. Застосування “закритих” списків на цих виборах можливо і досягло своєї тактичної мети - певним чином консолідувало політичні сили.

Проведення політичної реформи стало логічним завершенням громадсько-політичних дискусій 2001-2004 рр., кульмінацією яких можна вважати відомі події наприкінці 2004 року. Формально переведення виборів у суто пропорційний формат не є безпосередньою складовою конституційної реформи, але за своїм значенням виборча реформа стає важливим фактором модернізації політичної системи. В умовах переходу до парламентсько-президентської форми правління, за якої відповідальність за формування уряду покладається виключно на парламентську коаліцію (або партію більшості), пропорційна система виборів стає невід'ємною умовою успішного створення та діяльності вказаних суб'єктів. Стосовно місцевих виборів, то запровадження пропорційної системи виборів більшістю експертів вважається дещо передчасним.

Очевидно, що українська партійна система ще далеко не завершила еволюційного шляху свого розвитку. Її нестабільність багато в чому визначається нестабільністю виборчої системи, тоді як позитивні наслідки застосування будь-якої системи голосування можна буде побачити лише в умовах використання певного виборчого формату хоча б протягом двох-трьох електоральних циклів.

Отже, у другому розділі автором проаналізовано вітчизняний досвід взаємодії виборчої та партійної систем. В ході дослідження виявлено характер негативних впливів певних характеристик виборчої системи на інституційні виміри політичної організації суспільства та запропоновано шляхи їх подолання.

У третьому розділі дисертації - “Проблеми модернізації виборчих систем” - розглянуто класичні та сучасні моделі виборчих систем, їх основні диференціюючі параметри та функціональне навантаження цих параметрів у суспільно-політичному вимірі. Головним чинником, який обумовлює необхідність внесення змін до виборчого законодавства, є розвиток суспільних відносин, особливо, коли даний процес має глибинний характер і призводить до трансформації економічних та соціальних процесів.

Для країн з різними політичними культурами, історією, різними повинні бути й системи організації державної влади, виборчі системи (а система організації державної влади й виборча система є багато в чому відбиттям національної політичної культури й національної історії). Максимальне врахування національних особливостей є однією з найважливіших умов ефективності обраної виборчої системи. У свою чергу різні елементи виборчих систем перебувають у тісному взаємозв'язку і їх позитивні та негативні властивості більше чи менше проявляються залежно від того, у якій комбінації вони застосовуються. Той самий елемент виборчої системи в різних умовах може призвести до зовсім різних наслідків (приміром, сприяти розвитку, або, навпаки, згортанню партійної системи). Ідеальної демократичної процедури проведення виборів не існує. Математики звичайно звертають увагу на те, що при виборі більш ніж із двох кандидатур жоден з варіантів голосування не забезпечує точного обліку волі голосуючих. Водночас існує ще безліч інших факторів, завдяки яким неможливо сказати, яка з виборчих систем є “найкращою”. Очевидно, що переваги й недоліки тієї або іншої виборчої системи не носять абсолютного характеру, а пов'язані з конкретними обставинами, у яких дана система застосовується.

При виборі виборчої системи вирішальну роль відіграє співвідношення пріоритетів: якщо головною метою є формування стабільного ефективного уряду, перевага віддається мажоритарній системі; якщо ж робиться акцент на адекватному представництві в парламенті інтересів різних груп населення - пропорційній. Таким чином, можна стверджувати, що одним з найбільш важливих факторів, які впливають на вибір виборчої системи, є функції, виконувані представницьким органом. І в цьому зв'язку необхідно враховувати розуміння владних повноважень, характерні для різних рівнів публічної влади.

Демократизація виборчого процесу є невід'ємною частиною загального процесу демократизації суспільства. Тому критерії демократизації виборчого процесу є специфічним випадком, конкретизацією загальних критеріїв демократизації. Рівень демократизації також є важливим критерієм при визначенні ефективності і адекватності тієї чи іншої виборчої системи.

Істотним недоліком нині діючої в Україні виборчої системи є “закритість” списків, що не дозволяє виборцю повною мірою висловити свої вподобання щодо конкретних кандидатів і гіпертрофовано підносить впливовість партійних лідерів, закріплюючи авторитаризм у партіях. Крім того, повністю розірвано зв'язок між депутатським корпусом та виборчими округами. В поєднанні з імперативним мандатом це призводить до того, що народний депутат стає не стільки представником виборців, скільки заручником партійного керівництва, від волі якого залежить його статус як народного депутата.

Таким чином, в третьому розділі дисертаційного дослідження визначено недоліки існуючої і запропоновано параметри оптимальної виборчої системи для України з точки зору її ефективності для стимулювання процесів демократизації на етапі трансформаційного розвитку суспільства.

У висновках зазначено, що у дисертаційному дослідженні розв'язано актуальне наукове завдання, яке полягає у визначенні впливу еволюції та функціонування інституту виборів і зокрема виборчої системи на політичні процеси і загальну демократизацію українського суспільства на етапі трансформаційного розвитку.

Основні наукові результати виконаної роботи відображені у наступних положеннях:

Вдосконалення виборчої системи сприяє вирішенню наступних завдань: 1) підвищення ролі політичних партій у виборчому процесі і забезпечення стабільної діяльності представницьких органів влади; 2) посилення відповідальності депутатів (партійних фракцій) перед виборцями; 3) підвищення рівня взаємодії законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади завдяки більшій політичній структурованості парламенту і, як наслідок, зростанню його конструктивного впливу на діяльність виконавчої влади; 4) забезпечення політичної стабільності та спадкоємності влади через регуляцію розмаїття елементів партійної системи та відтворення іманентної здатності демократичних механізмів успішно адаптуватися до нових реалій; 5) підвищення ефективності електорального процесу, забезпечення прозорості та чесності виборчих процедур, відповідності їх загальновизнаним демократичним стандартам.

Залучення партій до організації виборчого процесу відбувається на кількох рівнях: 1) участь представників партії у розробці нового або ревізії існуючого виборчого законодавства (зокрема, через партійних представників у парламенті); 2) включення представників партій в інституції, що визначають та забезпечують електоральні процедури (участь у роботі виборчих комісій, інститут незалежних спостерігачів на виборах); 3) залучення представників партій до проведення специфічних виборчих заходів (різного роду опитування, заходи з підвищення рівня політико-правової освіти виборців, участь у складенні та здійснення контролю під час створення списків виборців, здійснення моніторингу передвиборчих, виборчих та післявиборчих процесів), 4) створення “третейського” (консультативно-дорадчого) органу із залученням представників партій-учасників виборчих перегонів, державних органів, громадських організацій для консенсусного вирішення актуальних питань під час підготовки та проведення виборів.

Рівень демократизації є важливим критерієм при визначенні ефективності і адекватності тієї чи іншої виборчої системи. Дисертант вважає, що вдосконалення методології оцінювання рівня демократизації полягає у подоланні фактору суб'єктивності, з одного боку, і надмірного формалізму - з іншого. Для цього необхідна інтеграція (наскільки це можливо) кількісного і якісного підходів.

“Закритість” партійних списків створює серйозні проблеми. Такий принцип обумовлює не тільки ризик диктатури партійних лідерів, але і гальмує розвиток партій - шляхом придушення внутрішньої конкуренції, шляхом викривлення механізмів кадрової і професійної селекції, шляхом перешкоджання появі нових лідерів, несе загрозу зростанню авторитету низових та регіональних партійних організацій. Також єдиний загальнонаціональний округ із закритими партійними списками, коли виборець не може впливати на розподіл мандатів у середині партійного списку, призводить до того, що партійна еліта, яка формує списки, повністю відривається від виборців, рядових членів партії, оскільки місце в парламенті їй гарантоване практично ще до виборів. Тому запровадження “відкритих” партійних списків особливо актуальне для сучасної України, оскільки дозволяє нівелювати закритість елітних груп, і змушуватиме членів політичних партій і партійну еліту проводити більш відкриту і публічну політику.

Існування єдиного загальнонаціонального виборчого округу, зазвичай, характерне для виборчих систем невеликих країн. Запровадження системи загальнонаціонального виборчого округу в країнах зі значною кількістю населення призводить до редукції зв'язку між партією та виборцями, фактично, до періоду передвиборчої кампанії. Тому більш придатним для України є використання системи “відкритих” регіональних списків з преференціями. Така система більш складна в застосуванні, але здатна забезпечити інтереси регіонів.

Запровадження суто пропорційних механізмів на виборах у місцеві органи влади є передчасним. Небезпека полягає в можливості перенесення загальнонаціональних політичних конфліктів в місцеві ради. Органи місцевого самоврядування - це в першу чергу представники місцевої громади, які мають серед місцевих виборців позитивну репутацією і володіють особистою довірою. Опосередковано це було підтверджено й результатами останніх виборів мерів міст, де виборці мотивувались перш за все персональними якостями кандидатів, а не їхньою партійною приналежністю.

На нинішньому етапі трансформаційного процесу оптимальним є запровадження виборчої системи з наступними основними характеристиками: 1) пропорційна; 2) обрання частини депутатів у регіональних багатомандатних округах; 3) однорівнева; 4)відкриті списки; 5) ординальний бюлетень (преференції кількох кандидатів); 6) середній виборчий бар'єр. Зміни виборчої системи мають торкнутися, фактично, лише двох пунктів: введення відкритих списків із можливістю преференційного голосування за кількох кандидатів; формування, поруч із загальнонаціональним, певної кількості регіональних багатомандатних округів, в яких обиратиметься частина депутатів. Запровадження більш радикальних змін виборчої системи із складнішими характеристиками, хоча може й виглядати привабливо в якості моделі, на думку дисертанта, було б для України передчасним, хоча й не може бути виключеним у більш віддаленій перспективі як наслідок еволюційного розвитку.

Результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних законопроектів для вдосконалення виборчого законодавства України, стати підґрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. Матеріали дослідження можуть бути також використані в науково-дослідницькій та викладацькій роботі, при розробці відповідних курсів з політології.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Райковський Б.С. Єдиний загальнодержавний одномандатний виборчий округ, територіальні виборчі округи та дільниці // Вибори Президента України 2004. Інформаційно-аналітичне видання. - К.: Центральна виборча комісія, 2005. - С. 115-174 (у співав.).

2. Райковський Б.С. Деякі аспекти територіальної організації виборів та матеріально-технічного забезпечення виборчих комісій під час підготовки і проведення виборів Президента України 31 жовтня 2004 року// Вибори Президента України - 2004: Проблеми теорії та практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 9-10 червня 2005 року. К.: Атіка, 2005. - С. 526-530.

3. Райковський Б.С. До питання про критерії демократизації виборчого процесу // Держава і право. - К:,2006.- Вип. 34. - С. 586-594.

4. Райковський Б.С. Сучасні політичні партії та блоки у виборчих процесах // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2006. - № 3. - С. 130-136.

5. Райковський Б.С. Еволюція виборчих прав у контексті становлення сучасних демократій // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Київ - Миколаїв, 2007. - Вип. 9. - С. 131-139.

6. Райковський Б.С., Донченко Ю.Г., Смолянніков С.О. Демократичні вибори - в майбутнє через минуле. Історичний нарис до 100-річчя утворення виборчих комісій країн СНД. К. - 2004.- 80 с.

7. Райковський Б.С. Організація роботи дільничних виборчих комісій спеціальних виборчих дільниць // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2006. - № 1. - С. 22-23

8. Райковський Б.С. Політологічний аналіз виборчого процесу // Політичний менеджмент.- 2007.- №2(23).- С. 68-77.

9. Райковський Б.С. Ступінь наукової розробки проблеми виборів // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2007. - № 1. - С. 126-129.

10. Райковський Б.С. Особливості утворення спеціальних виборчих дільниць під час підготовки і проведення виборів народних депутатів України 26 березня 2006 року та організація голосування. Вибори-2006. Досвід. Проблеми. Перспективи // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 31 жовтня-1 листопада 2006 року. К.: Атіка, 2007.- С. 407-413.

11. Райковський Б.С. Територіальна організація виборів народних депутатів України // Вибори до Верховної ради України 2006 року. Інформаційно-аналітичний збірник. - К.: Центральна виборча комісія, 2007. - С. - 137-188 (у співав.)

12. Райковський Б.С. Модель виборчої системи // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції “Ольвійський форум 2007: стратегії України в геополітичному просторі”.- Ялта, Крим, Україна, 2007.- С.-54-55.

13. Райковський Б.С. Науково-методичні основи дослідження виборчого процесу // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Київ-Миколаїв, 2007.- Вип. 11.- С. 245-255.

Размещено на Allbest.ru