Взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

імені І. Ф. КУРАСА

Дешко Тетяна Валеріївна

УДК 342.8:329

ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ МІЖ ВИБОРЧОЮ СИСТЕМОЮ ТА ПАРТІЙНОЮ СТРУКТУРИЗАЦІЄЮ СУСПІЛЬСТВА (НА ПРИКЛАДІ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН ТА УКРАЇНИ)

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ - 2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Гарань Олексій Васильович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, професор кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, профессор Рудич Фелікс Михайлович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса, завідувач відділу теоретичних та прикладних проблем політології;

кандидат політичних наук, доцент Гончарук Валерій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри політичних наук.

Захист відбудеться “22” січня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8, к. 202.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Кутузова, 8.

Автореферат розіслано “11” грудня 2007 р.

Т.в.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук В. А. Войналович

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виборчі системи суттєво впливають на політичне життя суспільства. Тому врахування особливостей взаємодії виборчих та політичних систем може стати вагомим інструментом державотворення в руках законодавця. Починаючи з кінця 1980-х років, у результаті розпаду комуністичної системи актуалізується вивчення виборчих систем. Формується потужна база досліджень електоральних процесів, широко застосовуються математичні засоби для аналізу результатів виборів, критично осмислюються висловлені раніше припущення щодо закономірностей впливу виборчих систем на політичні системи.

Дана робота розглядає досвід функціонування різноманітних виборчих систем з початку 1991 р. до середини 2006 р. у 28 посткомуністичних країнах: Азербайджані, Албанії, Білорусі, Болгарії, Боснії та Герцеговині, Вірменії, Грузії, Естонії, Казахстані, Киргизстані, Латвії, Литві, Македонії, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Сербії та Чорногорії (як в одній державі, так і окремо), Словаччині, Словенії, Таджикистані, Туркменістані, Угорщині, Узбекистані, Україні, Хорватії, Чехії.

Оскільки дослідження охопило всі країни, які входили до Радянського Союзу, та посткомуністичні країни Центральної Європи, в роботі проводиться порівняння цих двох груп країн та здійснюється аналіз динаміки їх виборчих та партійних систем.

Для України вивчення виборчих систем сьогодні особливо актуальне. За півтора десятиріччя незалежності українське виборче законодавство вирізнялося розмаїттям: у 1994 р. було застосовано мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості, у 1998 та 2002 рр. - змішану виборчу систему, під час парламентських виборів 2006 р. - пропорційну модель. Це, з одного боку, надає цікавий матеріал для дослідження й порівняння, а з іншого - свідчить про брак наукового осмислення виборчого законодавства і виборчої практики.

Джерельна база дисертації та стан наукової розробки проблеми. Джерельну базу, використану в практичній частині дисертаційного дослідження, складають звіти ОБСЄ про результати виборів у окремих країнах ЦСЄ та колишнього СРСР, дані веб-сайтів виборчих комісій країн регіону, електронні архіви низки університетів з інформацією про результати виборів у країнах ЦСЄ, Конституція України, закони України про вибори народних депутатів 1993, 1997, 2001, 2004 рр., дані ЦВК про результати виборів 1994, 1998, 2002 та 2006 рр., передвиборні програми українських політичних партій та блоків 2006 р.

У дисертації використовуються праці в галузі електоральної політології, починаючи з кінця ХVIII ст. (роботи М.-Ж. де Кондорсе, Дж.-

С. Мілля, Т. Хейра), класичні роботи Е. Лейкмана, Дж. Ламберта, М. Дювер-

же, Дж. Сарторі, сучасні дослідження виборчих систем різних країн світу Г.Кокса, Р. Таагепери, П. Норріс, Д. Фаррелла, А. Лійпхарта.

Дослідження електоральних процесів у країнах з перехідною демократією розглянуті крізь призму праць С. Бьорч, К. Давіши та С. Дітса, С. Мейнворінга, А. Мелешевича, Ф. Мілларда, Р. Мозера, Н. Мунро, Р.Роуза.

Українські електоральні студії представлені працями А. Білоуса, Ю.Ключковського, О. Лавриновича, А. Романюка, А. Ткачука, М. Томенка, В. Фесенка, Ю. Шведи. Академічне вивчення виборчих систем в Україні представлене дисертаційними дослідженнями Р. Балабана, В. Гончарука, О.Мазур, Г. Малкіної. Особливістю даної роботи порівняно із зазначеними дисертаційними дослідженнями є порівняльний аналіз електоральних процесів у державах регіону ЦСЄ та колишнього СРСР і широке застосування статистичних методів аналізу.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення та вивчення закономірностей взаємодії між парламентськими виборчими системами й еволюцією партійних систем посткомуністичних країн і на цій основі обґрунтування моделі системи виборів до парламенту України. Завдання дисертації обумовлюються метою і полягають в наступному:

1) проаналізувати еволюцію парламентських виборчих систем посткомуністичних країн;

2) оцінити можливість застосування основних положень електоральної політології в країнах колишнього СРСР та Центральної Європи;

3) дослідити взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією в Україні;

4) на прикладі виборчих систем посткомуністичних країн та України визначити їхні основні суспільно-політичні завдання, особливо з точки зору розвитку партійної системи;

5) сформулювати рекомендації щодо реформування парламентської виборчої системи України.

Об'єктом даної роботи є парламентські виборчі системи посткомуністичних країн.

Предметом - вплив парламентської виборчої системи на еволюцію багатопартійності в посткомуністичних країнах та Україні.

У даному дослідженні використане так зване вузьке визначення виборчої системи, а саме як способу формування представницького органу, або механізму переведення голосів виборців у представницькі мандати. Таким чином, у роботі детально не аналізуються процедурні питання організації виборів: формування списків виборців, висунення кандидатів, установлення меж виборчих округів і дільниць, формування дільничних та окружних комісій, фінансування виборчої кампанії, участь ЗМІ у висвітленні виборів, маніпуляції під час проведення та встановлення результатів виборів.

Методи дослідження. У роботі було використано такі методи дослідження: 1) історичний метод (дослідження еволюції виборчих систем у країнах ЦСЄ та в Україні зокрема); 2) порівняння динаміки розвитку виборчих систем у країнах ЦСЄ та наслідків їх застосування; 3) емпіричне моделювання (моделювання впливу елементів виборчої системи на результати виборів, у тому числі на формування партійної системи та участь виборців у процесі, аналіз специфічних потреб держави щодо виборчої системи); 4) експертне опитування; 5) застосування математичних методів (кореляційний та дисперсійний аналіз). Також у роботі застосовано щодо України теорію суспільних “розламів”, або протиріч (cleavages), у багатоскладовому суспільстві С. Ліпсета, С. Роккана, А. Лійпхарта.

Наукова новизна дослідження. У даній роботі вперше в Україні проаналізовано майже п'ятнадцятирічний досвід застосування виборчих систем 28 посткомуністичних країн. Це дозволило зробити висновки щодо електоральних процесів у перехідних демократіях більш обґрунтованими. Українську виборчу проблематику розглянуто як крізь призму світових електоральних досліджень, так і специфічного аналізу результатів виборів регіону. Вперше для України обраховано такі показники, як ступінь диспропорційності результатів виборів (disproportionality index), показник партійної мінливості (volatility), розкрито їхню динаміку порівняно з країнами ЦСЄ. У роботі запропоновано модифіковані варіанти класичних показників аналізу результатів виборів (модифікований показник мінливості) задля урахування специфіки регіону в результаті високої динаміки партійної системи.

На захист виносяться такі положення:

- у дисертації пропонується алгоритм пошуку оптимальної конфігурації виборчої системи для окремої країни, який поєднує два ключових підходи до виборчих систем (теорії раціонального вибору та культурної модернізації) й передбачає просування дослідника від загальних закономірностей взаємодії виборчої та партійної систем до статистичного аналізу регіональних тенденцій та особливих потреб певної країни;

- у роботі із застосуванням кількісних, статистичних методів підтверджено справедливість закону та гіпотези М. Дюверже стосовно впливу виборчої системи на партійну систему для країн Центрально-Східної Європи та, меншою мірою, колишнього СРСР. Водночас встановлено, що ці впливи виборчої системи не справджуються в низці країн - колишніх республік СРСР із неструктурованою політичною системою з високим рівнем персоніфікації політичних процесів;

- як результат дослідження запропоновано модель виборчої системи для проведення виборів у сучасній Україні, а саме: пропорційну модель за формулою Хейра із застосуванням регіональних закритих списків та 3-4-відсотковим електоральним бар'єром.

Практичне значення результатів даного дисертаційного дослідження полягає в подальшому розвитку виборчої системи України та аналізі електоральної практики. Дослідження також може слугувати методологічною базою для визначення електоральних потреб українського суспільства.

Апробація результатів дослідження. Результати першого розділу даної роботи було оприлюднено під час виступу на науковій конференції “Дні науки НаУКМА” 2005 р. в доповіді щодо проблем класифікації виборчих систем. Проблематику другого розділу роботи в частині порівняльного аналізу динаміки застосування різних виборчих систем країнами ЦСЄ було апробовано під час виступу на міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка” у 2006 р. Виступ на підсекції “Порівняльна політологія: парадигми та результати” “Днів науки НаУКМА” 2004 р. було присвячено проблематиці третього розділу роботи. Результати всього дисертаційного дослідження оприлюднювалися під час доповіді про обрання моделі парламентської виборчої системи України в рамках “Днів науки НаУКМА” 2007 р. Алгоритм обрання виборчої системи та пропозицію стосовно оптимальної моделі виборчої системи для України було представлено в ході роботи науково-практичної конференції “Виборчий та референдний процес в Україні: проблеми теорії та практики” 23 березня 2007 р. в м. Києві.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження вийшло п'ять публікацій у збірках “Наукові записки НаУКМА”, журналі “Віче”, а також у матеріалах доповідей та виступів Міжнародної наукової конференції “Дні науки філософського факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка - 2006”.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (які поділяються на дев'ять підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації - 187 стор., список використаних джерел включає 123 найменування (11 стор.), додаток займає 22 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі до дисертаційного дослідження обґрунтовано актуальність обраної теми, наведено джерельну базу роботи та стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, об'єкт і предмет роботи, визначено методи й наукову новизну дисертації, її теоретичне і практичне значення, подано відомості про публікації та апробацію наукових результатів дослідження.

Метою першого розділу роботи “Історичні й теоретичні засади аналізу виборчих систем” був розгляд світових здобутків у галузі аналізу виборчих систем у історичному й теоретичному ракурсах та формування категоріального апарату дослідження. У цьому розділі розглянуто історію дослідження виборчих систем у світі й Україні, подано класифікацію виборчих систем, досліджено зв'язок виборчих та партійних систем, розроблено теоретичний інструментарій дослідження.

Історичний екскурс у вивчення виборчих систем засвідчив, що існує дві основні їх концепції: виборчі системи можуть розглядатися як засіб найбільш точного переведення голосів виборців у мандати та відтворення суспільних потреб і протиріч у представницькому органі (представниками цієї течії є прихильники теорії голосування, Т. Хейр, Дж.-С. Мілль, Д.Грумм, Д. Квінтал) або як засіб впливу на політичну, а особливо - партійну систему держави (Ф.Херменс, Дж. Сарторі, М. Дюверже, П. Норріс, Д. Фаррелл).

Починаючи з ХV ст., мажоритарна система відносної більшості використовувалась у Великобританії і далі поширювалася на британські домініони. З часом збільшувалася кількість критиків цієї системи через неадекватне представництво інтересів меншин. Виходячи з цих міркувань, усе більше країн з кінця ХІХ ст. почали запроваджувати пропорційну систему виборів. На сьогодні це найпоширеніша система обрання парламентів, а враховуючи той факт, що вона часто входить як складова до виборчих систем змішаного типу, можна говорити, що у світі ця система переважає.

Вплив виборчої системи в певній країні найвідчутніший для її партійної системи. Під час розгляду партійних систем одним із найважливіших аспектів є дослідження рівня інституціоналізації партій у суспільстві, зокрема стабільності міжпартійного змагання й електоральної бази політичних сил.

Оскільки пропорційна система, а також сучасні модифікації мажоритарних систем пропонують порівняно більшу свободу у визначенні способу, яким визначатиметься переможець виборів (виборчої формули), необхідним є детальний розгляд чинників, за допомогою яких виборчі системи впливають на розподіл мандатів, розстановку політичних сил у парламенті та державі, і, таким чином, на політичну систему.

У четвертому підрозділі цього розділу наведено основні категорії, за якими здійснюють аналіз виборчих систем. За критерієм впливу на визначення результату виборів ми поділили їх на формувальні (виборча формула, мандатність округу, структура бюлетеня й електоральний бар'єр) та підсумкові (ефективна кількість партій, ефективна кількість парламентських партій, ступінь диспропорційності, електоральна мінливість, залученість).

У другому розділі “Виборчі системи у країнах Центральної Європи та колишнього СРСР” було досліджено закономірності впливу виборчої системи на політичну ситуацію в посткомуністичних країнах. У цьому розділі застосовано методи порівняння виборчих систем та результатів виборів у різних країнах ЦСЄ, а також методи статистичного аналізу даних, отриманих у результаті виборів, починаючи з 1991 р.

Країни колишнього Радянського Союзу, які економічно та політично були набагато більше централізовані, ніж країни Центральної Європи, і в яких була слабша опозиція комуністичному режимові, повинні були пройти складніші процеси побудови держави й реформування виборчих систем зокрема.

Відправною точкою для всіх держав регіону була мажоритарна виборча система. Те, яка виборча система запроваджувалась у країні під час перших незалежних виборів, значною мірою залежало від сили опозиції комуністичному режимові. Подальші зміни у виборчих системах відбувались у двох площинах. По-перше, там, де одразу було запроваджено високопропорційні системи (більш характерно для країн Центральної Європи), відбулися зміни на менш пропорційні механізми шляхом підвищення електоральних бар'єрів та введення формул, які віддавали перевагу більшим партіям. Це робилося з метою уникнення розпорошення голосів виборців на занадто велику кількість партій та фрагментації політичної волі. По-друге, у країнах, які спочатку зберегли мажоритарну систему (більш характерно для пострадянських країн), відбувався рух до більшої пропорційності шляхом переходу до змішаних моделей або запровадження повністю пропорційних формул.

На сьогодні найпоширенішими системами в регіоні є пропорційна та змішана. Відмінною рисою регіону є поширеність змішаних мажоритарно-пропорційних виборчих систем паралельного типу. Лише 5 із 28 країн регіону практикують мажоритарність. Для регіону залишається характерною часта зміна виборчих моделей.

Результатами всіх цих змін, з одного боку, стала структуризація партійної системи (зменшення показника ефективної кількості партій та кількості парламентських партій) і те, що виборці почали звикати до застосування пропорційності й стали ефективніше здійснювати своє волевиявлення (про це свідчить зменшення кількості втрачених голосів). З іншого ж боку, достатньо низькою залишилася інституціоналізація політичних партій (велика кількість партій, які беруть участь у виборах, та партійна мінливість).

За допомогою статистичного аналізу було зроблено такі висновки в контексті виділених М. Дюверже закономірностей:

- підтверджено стримувальний вплив мажоритарної системи відносної більшості на партійну систему, сприяння багатопартійності пропорційної системи та мажоритарної системи абсолютної більшості;

- доведено, що пропорційні системи продукують більш пропорційні результати виборів, ніж мажоритарні та змішані системи виборів;

- встановлено, що мандатність виборчого округу впливає на ступінь пропорційності результатів виборів та показник ефективної кількості партій;

- чітко простежується зі статистичною вірогідністю понад 0,95 вплив величини електорального порога на ефективну кількість парламентських партій, традиційний показник мінливості за Педерсеном та ступінь залученості виборців;

- з вірогідністю в 0,95 з використанням коефіцієнта Пірсона можна стверджувати про тенденцію до зменшення ефективної кількості партій, які беруть участь у виборах; у групі країн, які застосовують пропорційну виборчу систему, спостерігається підвищення рівня залученості.

Усі риси трансформації виборчих систем регіону свідчать про поміркований характер процесу переходу, а саме: достатньо вагому роль посткомуністичних партій і той факт, що етнонаціоналістичні партії здебільшого не здобули успіху серед населення.

Розгляд виборчих систем регіону підтверджує гіпотезу про високий ступінь залежності виборчої моделі від внутрішньої та зовнішньої політики держави, міри вкоріненості демократичних інститутів у суспільстві. Більшість країн ЦСЄ, у яких існувала сильніша опозиція комуністичному режимові (Польща, Чехо-Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія), під час перших незалежних виборів застосували пропорційні системи та згодом увійшли до Європейського Союзу.

У результаті дослідження було також виявлено набагато більше закономірностей взаємовпливу між елементами виборчих систем та показниками результатів виборів у країнах, які не входили до складу СРСР, порівняно з пострадянськими країнами. Це свідчення того, що політичні системи цих країн є більш інституціоналізованими та керуються усталеними політичними процедурами, на відміну від більш персоніфікованих режимів пострадянських країн.

Третій розділ роботи “Виборча система парламенту України” побудований на базі культурно-модернізаційного підходу до дослідження виборчих систем. Ключовою відправною ідеєю цього підходу є те, що одна й та сама виборча система по-різному функціонуватиме в різних суспільствах і матиме різні наслідки для політичної системи.

У цьому розділі розглядається еволюція виборчої системи України, досвід застосування різних виборчих моделей та аналізуються їх наслідки для політичної системи країни. Метою розділу було обґрунтувати оптимальну модель виборчої системи для України на даному етапі державного розвитку. Завданням розділу було визначити ключові суспільно-політичні завдання, які стоять перед виборчою системою України.

Згідно з чинним виборчим законодавством, в Україні діє пропорційна виборча система із використанням квоти Хейра та 3-відсотковим бар'єром у єдиному багатомандатному окрузі з голосуванням за категоричними бюлетенями. Це одна з найпростіших моделей виборчих систем, до певної міри вона відома українському виборцеві через пропорційну складову змішаної системи. Така система сприяє, з одного боку, високій мірі пропорційності переведення голосів виборців у депутатські місця (пропорційна формула та відносно низькі бар'єри), з іншого - залишає достатньо механізмів партійного контролю (категоричні бюлетені), причому таких, які сприяють централізації партій (загальнонаціональний виборчий округ). Загалом ця система виглядає як один з перших кроків до формування ефективної виборчої і партійної систем. Питаннями, які вона не вирішує, залишаються посилення регіональних позицій політичних партій та посилення зв'язку виборців зі своїми обранцями.

При оцінці потреб української політичної системи за методикою суспільних “розламів” А. Лійпхарта оптимальною було визначено модель партійної системи з ефективною кількістю парламентських партій 3-4. У результаті парламентських виборів 2006 р. цей показник становив 3,41, отже, загалом можна говорити про співвідношення кількості суспільних розламів із результатами виборів та виборчою системою.

На перспективу для застосування під час наступних чергових виборів пропонується модифікація пропорційної системи шляхом застосування регіональних закритих списків партій, що змагатимуться між собою в 27 виборчих округах різного розміру, які в усіх випадках, крім двох (приєднання м. Севастополя до виборчого округу АР Крим та поділ Донецької області на два виборчих округи), збігатимуться з адміністративно-територіальним поділом країни.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження, у тому числі із широким застосуванням статистичних методів, було отримано такі наукові результати.

1. У більшості досліджуваних країн відбувався поступовий перехід від мажоритарної до пропорційної системи виборів. Те, яку виборчу систему було використано під час перших незалежних виборів, відображало співвідношення сил комуністичних партій та опозиції: комуністи в країнах, де вони залишалися організаційно потужними, віддавали перевагу одномандатним округам, опозиція запроваджувала пропорційність з низькими порогами або взагалі без них; змішані системи з'явилися в країнах, де склався баланс сил між комуністичною владою і народною опозицією.

Після першого досвіду проведення незалежних виборів більшість країн ЦСЄ більшою чи меншою мірою змінили свої виборчі системи. Ті країни, які одразу запровадили пропорційні системи, модифікували їх з метою надання додаткових переваг більшим партіям шляхом підвищення електоральних порогів та запровадження відповідних виборчих формул. Ті ж держави, де під час перших незалежних виборів систему змінено не було, у більшості випадків запроваджували системи з елементами пропорційності або пропорційні системи.

Сьогодні в країнах ЦСЄ поширені різноманітні моделі виборчих систем від пропорційних систем із високим рівнем пропорційності та відсутністю порогів до мажоритарних систем. Найпоширенішою в регіоні є пропорційна система, яка запроваджена в 15 країнах, друга за рівнем поширеності - змішана модель - функціонує у 8 країнах регіону. У пропорційних моделях переважає частка тих, що застосовують багатомандатні регіональні округи, - лише 4 країни з 15 (Словаччина, Сербія, Молдова та Україна) застосовують єдиний загальнонаціональний округ. Найменше використовується мажоритарна система - лише п'ятьма країнами регіону.

2. Підтверджено існування причинно-наслідкового зв'язку між виборчими системами і партійними системами та результатами виборів в нових демократіях, які утворилися в результаті розпаду СРСР. Цей висновок не підтверджує тези деяких дослідників посткомуністичного простору про те, що демократичні інститути в цих країнах, включаючи інститут виборів, розвиваються за власним унікальним сценарієм і не підкоряються встановленим на матеріалі західноєвропейських демократій закономірностям.

Водночас було встановлено, що в країнах Центральної Європи зв'язки між елементами виборчої системи та результатами виборів є більш прогнозованими та більшою мірою повторюють закономірності, встановлені при дослідженні розвинутих демократій, аніж в країнах колишнього СРСР.

Встановлено існування таких взаємозалежностей між елементами виборчих систем та результатами виборів у розглянутих країнах:

- пропорційна виборча система та мажоритарна система абсолютної більшості сприяють багатопартійності;

- мажоритарна система відносної більшості чинить стримувальний вплив на партійну систему;

- пропорційні системи продукують більш пропорційні результати виборів, ніж мажоритарні та змішані системи виборів;

- пропорційні виборчі системи, які застосовують регіональні багатомандатні округи, сприяють більшому ступеню пропорційності результатів виборів та більшій ефективній кількості партій, аніж системи з єдиним загальнонаціональним округом;

- високі електоральні пороги сприяють стабілізаційним тенденціям у підтримці виборцями політичних партій та стабілізації міжпартійного змагання;

- високі електоральні пороги зменшують кількість голосів виборців, які враховуються при розподілі представницьких мандатів, і можуть сприяти абсентеїстським тенденціям;

- спостерігається тенденція до зменшення кількості партій, які беруть участь у виборчому процесі, що є свідченням стабілізації партійних систем країн регіону.

3. Після перших незалежних виборів зміна моделі виборчої системи відбулась у 8 країнах регіону, які здійснили перехід від мажоритарної моделі до змішаної або навпаки. Найжвавішу динаміку зміни моделі виборчої системи продемонстрували 2 країни - Україна та Македонія, які за розглядуваний термін практикували застосування трьох моделей виборчих систем (мажоритарної, змішаної, пропорційної).

У результаті аналізу динаміки електоральних процесів в Україні було зроблено висновок про тенденцію до стабілізації партійної системи країни. Цей процес супроводжувався відповідним зменшенням показника ефективної кількості партій з 46,63 (вибори 1994 р.) до 5,57 (вибори 2006 р.). Незважаючи на такі стабілізаційні тенденції у кількісному вимірі, ще зарано говорити про якісну стабілізацію партійної системи: показник електоральної мінливості, який свідчить про нестабільність партійної системи, залишається високим: модифікований на рівні 50,85 під час виборів 2006 р., традиційний - 18,09. Також було відзначено, що в результаті виборів 2006 р. порівняно з попередніми підвищився показник диспропорційності результатів виборів - до 9,18. Це пов'язане із застосуванням пропорційної моделі в єдиному багатомандатному окрузі, яка в країнах регіону ЦСЄ сприяла більшим показникам диспропорційності, аніж пропорційна модель у регіональних багатомандатних округах.

4. Було визначено основні суспільно-політичні завдання, які стоять перед виборчою системою України: підвищення рівня партійності та структуризації представницьких органів влади, створення умов для реальної політичної конкуренції та ефективного представництва різноманітних суспільних (і особливо - регіональних) інтересів, сприяння формуванню стабільної урядової коаліції та підвищенню ефективності роботи парламенту, забезпечення зв'язку між типом виборчої системи та формою державного правління, забезпечення відповідальності представницького органу і політичних сил перед суспільством, деперсоніфікація виборів і водночас забезпечення особистої відповідальності депутатів перед виборцями, підтримка зацікавленості виборця у виборах.

У результаті застосування теорії суспільно-політичних “розламів” щодо України було зроблено висновок про важливість соціально-економічного, етнічного, зовнішньополітичного та частково релігійного вимірів, причому три з них (етнічний, релігійний та зовнішньополітичний) накладаються. Таким чином, використовуючи формулу А. Лійпхарта, можна говорити про показник оптимальної ефективної кількості парламентських партій для України на рівні 3,5.

5. Ключовим практичним висновком із дисертаційного дослідження є те, що в сучасній Україні доцільним видається застосовування пропорційної виборчої системи із електоральними порогами близько 3-4 % та регіональними закритими багатопартійними списками. Підґрунтям висновку про доцільність модифікації виборчої системи з урахуванням регіонального чинника стали світовий досвід співвідношення розміру округу й кількості населення країни, експертна та громадська думка щодо необхідності посилення зв'язку виборців із народними обранцями й посилення регіональної складової політики та досвід застосування такої моделі пропорційної системи в країнах регіону.

Відповідно до двох концепцій електоральної політології - раціонально-теоретичної та культурно-модернізаційної, - можна виділити два основних напрями розвитку тематики даного дослідження. По-перше, існує потреба у спостереженні за подальшим розвитком тенденцій і впливів виборчих систем регіону на результати виборів для підтвердження висловлених та виділення нових закономірностей. Часовий чинник та кількість незалежних виборів, проведених у країні, відіграють ключову роль у виділенні цих закономірностей. Таке дослідження дозволить робити узагальнені припущення стосовно подібності або відмінності процесів демократизації, які відбувались у кінці XIX - на початку XX ст. в західних демократіях та в кінці XX ст. у нових незалежних державах ЦСЄ. По-друге, необхідне постійне дослідження впливу на виборчий процес сегментів багатоскладового суспільства в країнах регіону та Україні зокрема задля чіткого виділення потреб посткомуністичних суспільств та розуміння контексту розвитку їхніх політичних систем.

посткомуністичний парламентський виборчий система

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дешко Т. Проблеми соціально-політичного представництва // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. - 2004. - Т. 31. - С. 33-37.

2. Дешко Т. Пострадянська практика застосування виборчих систем у країнах Центральної та Східної Європи // Віче. - 2005. - № 6. - С. 26-31.

3. Дешко Т. Інструментарій аналізу виборчих систем // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. - 2005. - Т. 45. - С. 50-55.

4. Дешко Т. Пропорційна виборча система в Україні: передумови запровадження та основні характеристики // Віче. - 2005. - № 7-8. - С. 118-122.

5. Дешко Т. В. Еволюція виборчих систем посткомуністичних держав після розпаду Радянського Союзу // Дні науки філософського факультету 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. - 2006. - 4. ІV. - С. 78-79.

АНОТАЦІЯ

Дешко Т. В. Взаємозалежність між виборчою системою та партійною структуризацією суспільства (на прикладі посткомуністичних країн та України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України. - Київ, 2007.

У дисертації пропонується алгоритм обґрунтування оптимальної виборчої системи для окремої країни, який поєднує два ключових підходи до виборчих систем та передбачає просування дослідника від загальних закономірностей взаємодії виборчої та партійної систем до статистичного аналізу регіональних тенденцій і потреб окремої країни.

У роботі із застосуванням кількісних, статистичних методів підтверджено справедливість закону та гіпотези М. Дюверже стосовно впливу виборчої системи на партійну для країн Центрально-Східної Європи та, меншою мірою, - колишнього СРСР.

Як результат дослідження запропоновано модель виборчої системи для проведення виборів у сучасній Україні, а саме: пропорційну модель за формулою Хейра із застосуванням регіональних закритих списків та 3-4-відсотковим електоральним бар'єром.

Ключові слова: теорія раціонального вибору, культурно-модернізаційний підхід, виборча система, виборча формула, структура бюлетеня, мандатність виборчого округу, електоральний бар'єр, ступінь диспропорційності результатів виборів, ефективна кількість партій, електоральна мінливість.

АННОТАЦИЯ

Дешко Т. В. Взаимосвязь между избирательной системой и партийной структуризацией общества (на примере посткоммунистических стран и Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований имени И. Ф. Кураса НАН Украины. - Киев, 2007.

Данная работа фокусируется на опыте функционирования различных избирательных систем в 28 посткоммунистических странах (Азербайджан, Албания, Армения, Беларусь, Болгария, Босния и Герцеговина, Венгрия, Грузия, Казахстан, Киргизия, Латвия, Литва, Македония, Молдова, Польша, Россия, Румыния, Сербия и Черногория (как единое государство и по отдельности), Словакия, Словения, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Украина, Хорватия, Чехия, Эстония) в период с 1991 по 2006 гг.

В работе сочетаются два классических подхода к проблематике избирательных систем - теории рационального выбора и культурной модернизации.

В диссертации предлагается модель поиска оптимальной конфигурации избирательной системы для отдельной страны. Эта модель предполагает продвижение исследователя от общих закономерностей взаимодействия избирательной и партийной систем к статистическому анализу региональных тенденций и далее - потребностям отдельной страны.

Предложены модифицированные варианты классических показателей анализа результатов выборов (модифицированный показатель изменчивости) для учета специфики региона, которая проявляется в динамичности партийной системы.

В работе с применением количественных, статистических методов подтверждена справедливость закона и гипотезы М. Дюверже касательно влияния избирательной системы на партийную для стран Центрально-Восточной Европы и, в меньшей степени, - бывшего СССР. С этой целью автором построена модель исследования влияния элементов избирательной системы на результаты выборов и проведен статистический анализ корреляций между этими показателями. Установлено, что системное влияние не подтверждается в ряде стран - бывших республик СССР с неструктурированной политической системой и высоким уровнем персонификации политических процессов.

В результате исследования предложена модель избирательной системы для Украины, а именно: пропорциональная модель с применением формулы Хейра с региональными закрытыми партийными списками при 3-4-процентном барьере.

Ключевые слова: теория рационального выбора, культурно-модернизационный подход, избирательная система, избирательная формула, структура бюллетеня, мандатность избирательного округа, электоральный барьер, степень диспропорциональности результатов выборов, эффективное число партий, электоральная изменчивость.

SUMMARY

Deshko T. V. Correlation between electoral systems and party systems (based on experience of postcommunist countries and Ukraine). - Manuscript.

Dissertation text for PhD (political science), 23.00.02 - political institutions and processes. Institute of political and ethnic studies named after I. Kuras, National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2007.

The dissertation proposes a method of electoral system design for a particular country. The method is based on two key approaches to electoral systems (rational choice theory and cultural modernisation theory). Research moves from general interrelations between electoral and party systems to statistical analysis of regional trends and specific country needs.

In the dissertation with the use of statistical methods the validity of Duverger's law and hypothesis are confirmed for the region of Central and Eastern Europe and to a lesser extent for the former Soviet Union countries.

An electoral system model was proposed for Ukrainian parliamentary elections: proportionality with the use of Hare quota, regional closed party lists, and 3-4 percent threshold.

Key words: rational choice theory, cultural modernization approach, electoral system, electoral formula, ballot structure, district magnitude, electoral threshold, disproportionality index, effective number of parties, volatility.

Размещено на Allbest.ur