Трансформація політичних систем України та Білорусі: порівняльний аналіз

Спільне та особливе у трансформації державно-владних інститутів, обраних для дослідження країн, співвідношення їх нормативної ролі, дієвість системи стримувань та противаг. Феномени, що визначають специфіку посткомуністичної політичної реальності.

Рубрика Политология
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.09.2013
Размер файла 39,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук

Трансформація політичних систем України та Білорусі: порівняльний аналіз

Київ - 2005

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах трансформація політичної системи України та інших посткомуністичних країн відбувається за відсутності всебічного наукового розуміння цього процесу. З огляду на досвід України останніх років слід визнати, що він, хоча інколи й описується як односпрямований «перехід до демократії», насправді йде вкрай суперечливо, що зокрема засвідчили революційні події листопада-грудня 2004 року.

Окрім конституційно проголошеного курсу на побудову демократичної правової держави та громадянського суспільства, значний вплив на політичний процес в Україні справляють внутрішні, специфічні закономірності розвитку суспільного організму, які подекуди не збігаються з нормативним курсом. Процеси у політичній, економічній, правовій, соціальній, культурній сферах не завжди є прогнозованими. На відміну від посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи, одночасно відбуваються процеси трансформації політичної системи, державотворення, побудови політичної нації. Виходячи з необхідності вибору адекватної моделі розвитку держави та з метою сприяння становленню громадянського суспільства, постає гостра потреба в поглибленому науковому осмисленні процесу трансформації політичної системи України.

У науковому плані для розв'язання вищеозначених проблем плідним виглядає порівняльно-політологічний підхід, а в його межах - бінарний компаративний аналіз України у парі з Білоруссю. Слід зазначити, що такого аналізу на рівні монографій або дисертаційних досліджень досі не проводилося. Нерозробленою зовсім або малорозробленою залишається проблематика дослідження спільних рис і особливостей у трансформаційних процесах; латентних явищ політичного розвитку; комплексу взаємовідносин держави і елементів громадянського суспільства; реальної сутності політичних режимів України, Білорусі, інших посткомуністичних країн. Вимагає певної адаптації до досліджень посткомуністичної реальності і сам метод компаративного аналізу. Вищезазначене переконує у необхідності глибокого комплексного дослідження запропонованої теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної роботи Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків) і безпосередньо пов'язано з напрямком наукових досліджень на 2001-2005 рр. «Теоретичні та практичні засади забезпечення прав людини в правовій демократичній державі» (схвалено Вченою Радою НУВС 23.03.2001 р., протокол №3), а також з науковою програмою Міністерства освіти і науки України «Актуальні проблеми побудови демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України». Тема дослідження обговорена на засіданні кафедри філософії та політології Національного університету внутрішніх справ (протокол №30 від 17.12.2004 р.), затверджена Вченою Радою (протокол №1 від 14.01.2005 р.).

Об'єктом дослідження виступають сучасні політичні системи України та Білорусі, а предметом дослідження - динаміка трансформації їх інституціональної структури і специфіка протікання політичних процесів, які з'ясовуються шляхом запровадження й використання компаративістської методології.

Метою дослідження є створення інноваційної концепції процесу трансформації політичних систем України та Білорусі, в якій основна увага скерована на виявлення й розв'язання проблем розвитку і функціонування інститутів державної влади та основ громадянського суспільства у посткомуністичних країнах, сутність політичних режимів, а також на обґрунтування адекватних дослідницьких технологій в компаративістській перспективі. Для реалізації поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання дослідження:

- уточнити принципові теоретичні положення щодо сутності та особливостей процесів, які відбуваються в суспільстві посткомуністичного типу на етапі його трансформації;

- визначити спільне та особливе у трансформації основних державно-владних інститутів обраних для дослідження країн, співвідношення їх нормативної та фактичної ролі, з'ясувати дієвість системи стримувань та противаг;

- проаналізувати комплекс проблем розвитку інститутів громадянського суспільства, їх взаємовідносин із державно-владними інститутами в Україні та Білорусі;

- дослідити латентні, історично зумовлені феномени, що визначають специфіку посткомуністичної політичної реальності у зазначених країнах;

- з'ясувати сутність політичних режимів в умовах динамічної трансформації політичних систем України та Білорусі, критично осмислити застосування щодо них термінів «перехідне суспільство» і «демократичний транзит»;

- обґрунтувати прогноз подальшої еволюції існуючих політичних режимів, перспектив утвердження політичної демократії та громадянського суспільства у двох країнах.

Поряд з цим, необхідно удосконалити методологію застосування компаративного аналізу для дослідження політичної реальності в посткомуністичних країнах, передусім:

- довести доцільність і наукові перспективи порівняння політичних систем України та Білорусі;

- визначити основні складові бінарного аналізу і логіку його застосування для порівняння політичних систем зазначених країн.

Методи дослідження. Основою дослідження є цивілізаційна парадигма, в межах якої осягнено зміст трансформаційних процесів, причини їх відхилення в Україні та Білорусі від алгоритмів демократизації, пропонованих розвинутими країнами світу. Цим обумовлений історико-генетичний підхід до феноменів, які стали предметом аналізу, що дало можливість зрозуміти специфіку їх нинішнього стану та перспективи подальшої еволюції.

Компаративний аналіз політичних інститутів і процесів надав можливість швидкого сходження від емпірики до теоретичних узагальнень. Із широкого арсеналу методів компаративних досліджень обрано бінарний аналіз за принципом area study, оскільки саме він дозволяє зосередитись на порівнянні тих феноменів, які являють особливий науковий інтерес.

Виходячи з доцільності використання міждисциплінарного підходу як новітньої тенденції сучасних соціальних наук, застосовано також принципи комплексності, системності та історизму, зроблено опертя на структурно-функціональний, порівняльно-історичний, прогностичний, статистичний та інші методи. Це допомогло проаналізувати досліджувані інститути та процеси більш глибоко та всебічно. Теоретичні висновки будувались на інтерпретації фактичного матеріалу і систематизації наявних аналітичних здобутків, переважно вчених України та Білорусі; на аналізі нормативно-правових документів та джерел, що характеризують суспільний, політико-правовий, історичний розвиток зазначених країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці інноваційної концепції посткомуністичної трансформації політичних систем в Україні та Білорусі. Згідно цієї концепції, у різних сегментах політичної системи трансформаційні процеси відбуваються з різною швидкістю. Найбільш глибокі зміни сталися у системі державно-владних інститутів, яка нормативно відповідає демократичним стандартам. Інститути громадянського суспільства демонструють здатність до трансформації, але повноцінне громадянське суспільство ще не склалося. Нарешті, політична культура та свідомість трансформуються найповільніше, але при цьому значно впливають на спосіб реального функціонування та взаємодії державно-владних інститутів та структур громадянського суспільства. Така різношвидкісна трансформація породжує невідповідність між нормативним та реальним функціонуванням політичних систем, що може врешті-решт загрожувати демократизації. Відповідно підкреслюється небезпека консервації влади посткомуністичної номенклатури та авторитарних тенденцій в Україні та Білорусі, наголошується, що антидемократичні елементи політичного процесу є у певному розумінні органічними характеристиками посткомуністичної реальності.

В рамках запропонованої концепції сформульована система взаємообумовлених положень, у яких відображено основні результати і висновки дисертаційного дослідження:

- посткомуністична політична реальність більшою мірою, ніж прийнято вважати, обумовлена комплексом успадкованих від попередньої історичної епохи феноменів, а саме: визначальним впливом соціального прошарку номенклатури; домінуванням авторитарних тенденцій політичної культури та свідомості; несформованістю політичних націй у нових незалежних державах;

- трансформаційні процеси в Україні та Білорусі, хоча й мають на нормативному рівні (конституційних актів, офіційної ідеології) модернізаційну спрямованість, у реальності проходять суперечливо. Існує небезпека суто зовнішнього запозичення певних ознак демократичної правової державності, громадянського суспільства, ринкової економіки при збереженні багатьох рудиментів старого політичного устрою;

- основною спільною рисою системи стримувань та противаг в Україні та Білорусі є її розбалансованість через гіпертрофований вплив президентських структур, фактичні повноваження яких виходять далеко за межі конституційних. Застосовуються різноманітні засоби неполітичного впливу президента на парламент; деструктивний вплив на виконавчу владу справляє співіснування двох паралельних структур - президентської та урядової; ключове значення для демократизації політичної системи суспільства має рівень реальної незалежності судової влади;

- специфіка трансформації державно-владних інститутів в структурі політичних систем України та Білорусі полягає у відчутнішому зміщенні балансу у відносинах президент-парламент, президент-уряд в Білорусі. Судова система України при всіх наявних проблемах рухається у бік демократизації, а в Білорусі суди повертаються до статусу одного з сегментів виконавчої влади. Таким чином, у Білорусі гіпертрофований характер президентури зберігається і набуває нових ознак авторитарності. В Україні ж передбачається жорстка політична боротьба навколо проголосованих змін до конституції, якими повноваження президента звужено;

- основною проблемою для суспільно-політичної демократизації посткомуністичних країн є не стільки юридичне оформлення системи стримувань та противаг, скільки характер взаємовідносин між державою та елементами громадянського суспільства. Спільні проблеми їх розвитку в Україні та Білорусі пов'язуються з недостатньо усвідомленою потребою людей до самоорганізації, низкою факторів, які лежать у сфері політико-правової культури. У той же час, специфічно білоруською проблемою постала політика чинної влади на одержавлення одних інститутів громадянського суспільства та маргіналізацію інших;

- соціальний прошарок номенклатури в Україні та Білорусі має відмінні (але однаково антидемократичні) способи функціонування: український - корпоративно-бізнесова солідарність; білоруський - відтворення радянської схеми державного управління та ідеологічного впливу. Історично обумовлені політична культура та політична свідомість також зумовлюють можливості авторитарних тенденцій у функціонуванні влади. При цьому існуюча етнополітична ситуація зумовлює тяжіння України до європейського, а Білорусі - до євразійського вектору інтеграції та розвитку;

- існує сутнісна різниця політичних режимів обраних для дослідження країн: для України характерна наявність двох конкуруючих систем (авторитарної та демократичної) політичних інститутів, цінностей, культури, поведінки; для Білорусі - домінування авторитарних ознак за наявності значної кількості демократичних елементів. Латентною залишається небезпека консолідації уже нової влади України на авторитарній основі, якщо не будуть подолані передумови для авторитарних проявів на системно-структурному рівні, а також на рівні політичної свідомості;

- на противагу широкому використанню термінів «перехідне суспільство», «демократичний транзит» та їх аналогів в соціально-гуманітарних дослідженнях України та Білорусі запропоновано розуміння перспектив розвитку демократії та громадянського суспільства в обох країнах через поняття «вікон можливостей». Таке «вікно можливостей» для системної демократизації України вдруге після 1991-1992 рр. істотно розширилося наприкінці 2004 року. Що стосується Білорусі, то її швидка демократизація за нинішніх умов уявляється малоймовірною.

Новизна проведеного дослідження полягає також у застосуванні відповідної методології порівняльного аналізу, а саме:

- обгрунтування вибору Білорусі для порівняння з Україною принципом аналогії, що включає такі критерії, як спільність політичної історії, географічного положення, близький рівень соціально-економічного розвитку, етнічна спорідненість та ментальна близькість державоутворюючих націй;

- створення алгоритму порівняння трансформації політичних систем посткомуністичних країн, що включає поетапне дослідження змін: а) системи державно-владних інститутів, зокрема, президентських структур, парламентських систем, виконавчої влади, судових органів; б) інститутів громадянського суспільства - органів самоврядування, політичних партій, груп впливу, ЗМІ, громадських організацій; в) феноменів, що визначають специфіку політичного режиму - бюрократії, політичної культури, етнополітичних та геополітичних орієнтацій.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Здобутки автора щодо дослідження політичних систем двох посткомуністичних країн можуть бути використані при підготовці різного роду загальнодержавних програм з демократизації системи публічної влади, розвитку громадянського суспільства. Окремі висновки потребують урахування в законотворчій діяльності в Україні та Білорусі, а також на рівні програмних положень демократичних, державницьких політичних сил. Результати дослідження можуть бути використані для теоретичного забезпечення зовнішньополітичної діяльності України щодо взаємодії з Білоруссю.

Одержані результати сприятимуть подальшій теоретичній розробці різних варіантів порівняльно-політологічних досліджень на посткомуністичному просторі. Висунуті та обґрунтовані ідеї й положення відкривають нові можливості щодо вдосконалення дослідницького інструментарію вітчизняної політології, а також застосування компаративних підходів в рамках споріднених соціально-гуманітарних дисциплін - соціальної філософії, історії, соціології, культурології, етнодержавознавства тощо. Вироблене обґрунтування вибору Білорусі як об'єкту для компаративного дослідження інститутів та процесів в Україні має методологічний характер та може використовуватися в різних соціогуманітарних наукових розвідках.

Результати дослідження орієнтують на органічне поєднання науково-освітніх та ціннісних, методологічних, евристичних акцентів у сучасних політологічних студіях та можуть прислужитися для підготовки підручників і навчальних посібників, удосконалення навчальних програм і спецкурсів з політології та інших соціально-гуманітарних дисциплін. До таких, зокрема, можуть бути віднесені навчальні курси з порівняльної політології, політичного аналізу і прогнозування, державного управління та місцевого самоврядування, з вивчення політичних систем та їх інституціональної структури (партій, президентських структур, різних гілок влади).

Апробація основних висновків та теоретичних положень дисертації. Основні висновки та теоретичні положення дисертаційного дослідження обговорювались на методичних семінарах кафедри філософії та політології Національного університету внутрішніх справ, на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, круглих столах: «Теорія та практика виховної роботи у студентському колективі» (м. Одеса, жовтень 1997 р.); «Місцева політика та демократія» (м. Київ, вересень 1999 р.); «Менталитет восточных славян: история, современность, перспективы» (м. Гомель, Білорусь, жовтень 1999 р.); «Українська еліта та її роль в державотворенні» (м. Київ, травень 2000 р.); «Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна» (м. Львів, травень 2001 р.); «Менталитет славян и интеграционные процессы: история, современность, перспективы» (м. Гомель, Білорусь, 23-24 травня 2001 р.; 22-23 травня 2003 р.; 26-27 травня 2005 р.,); «Державотворення: політика і політологія» в Київському міжнародному університеті (березень 2004 р.); «Шляхи євроінтеграції України» (м. Київ, квітень 2004 р.); «Публічне управління в державах, що трансформуються, у контексті процесів глобалізації та інтеграції» (м. Кишинеу, Молдова, квітень 2005 р.,); «Україна-Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємовідносин» (м. Чернівці, квітень 2005 р.,); «Управління адміністративно-політичною діяльністю у сфері захисту прав і свобод громадян та забезпечення правопорядку» (м. Одеса, червень 2005 р.,).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії, 58 публікаціях (серед яких 32 статті у фахових виданнях в галузі політичних наук, затверджених ВАК України, 10 тез доповідей на наукових та науково-практичних конференціях). Крім України, географія публікацій охоплює Білорусь, Бельгію, Ізраїль, Молдову.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів (кожен містить по чотири підрозділи), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 378 сторінок, список використаних джерел включає 489 найменувань.

Основний зміст дисертації

країна посткомуністичний політичний трансформація

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, мета і завдання, показано ступінь розробленості проблеми, розкрита методологічна основа дослідження та його практичне значення, наведені головні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ «Ступень розробленості проблеми у вітчизняній і зарубіжній політичній науці, обґрунтування методології дослідження» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Стан і основні напрямки опрацювання проблеми трансформації політичних систем» проаналізовано існуючу літературу за шістьма напрямками, визначеними на основі систематизації наявних підходів:

1. Усвідомлення загальної і локальної специфіки соціально-політичних змін на посткомуністичному просторі. Серед західних авторів, наукові здобутки яких вплинули на розробку даного напрямку, виділяються М. Вевйорка, М. Волзер, Дж.Гібсон, Г. Колодко, О. Лафонтен, А. Ослунд, Т. Парсонс, Н. Смелзер, Р. Солченік, А. Турен, Ю. Хабермас, Ф. Хайєк, П. Штомпка; в Україні та Білорусі В. Авер'янов, Т. Алєксєєва, І. Антонович, В. Бабкін, В. Барков, А. Боярунець, А. Голобуцький, Є. Головаха, В. Денисенко, О. Дергачов, В. Журавський, В. Кремень, І. Кресіна, М. Михальченко, М. Поліщук, В. Полохало, Ю. Римаренко, А. Романюк, Ф. Рудич, З. Самчук, М. Томенко, Н. Черниш, В. Чиркін, В. Якушик та інші;

2. З'ясування змісту та спрямованості сучасної трансформації соціальних та політичних систем посткомуністичних країн. На розробку проблеми справили вплив: західні вчені З. Бжезінський, Е. Вайнінг, Д. Веймер, С. Дубе, А. Ронатас, С. Террі, Х.Тіммерман, Р. Шварценберг; українські, білоруські та російські вчені І. Антонович, В. Бабкін, Є. Бабосов, Є. Головаха, В. Горбатенко, О. Данілов, Т. Заславська, С. Катаєв, В. Кремень, І. Курас, О. Куценко, С.Лєвшунов, М. Михальченко, С. Решетніков, В. Танчер, В. Тарасенко, В. Ткаченко, Д. Фадєєв, Я. Яскевич та інші;

3. Дослідження еволюції ключових державно-владних інститутів, способів їх функціонування, механізмів стримувань та противаг у контексті динаміки розвитку політичних систем. На цей напрямок наукового аналізу вплинули праці таких вчених країн Заходу, як Ф. Бенкер, Р. Далтон, М. Дюверже, Дж. Елстер, В. Нгуен, К. Оффе, У. Прюс, Г.Сімон. На висвітленні цих питань в Україні, Білорусі та Росії зосереджуються Т. Алєксєєва, С. Баранова, В. Барков, А.Білоус, Г. Василевич, А. Гальчинський, І.Діскін, В.Єлізаров, В.Іщук, О. Криштановська, О. Медушевський, С. Наумкіна, С. Паречина, В. Погорілко, М.С'єдін, В. Сташис, С. Чикурлій, В. Чиркін, Ю. Шемшученко, М. Шульга та інші;

4. Основні інституціональні складові громадянського суспільства та способи його взаємодії з державою у процесі формування політичних відносин на новій демократичній основі досліджують Дж. Александер, А. Арато, Е. Бредлі, Є. Вятр, Е. Гіденс, М. Дженіс, Г. Йонас, Р. Кей, Дж. Кохен, Р.Лінднер, М. Нордберг, в Україні та Білорусі - В. Барков, Д. Гавриленко, Ю. Загумьоннов, В. Карбалевич, А. Колодій, Ю. Корнілов, В. Крисаченко, Н. Кузнєцов, О. Полішкарова, В. Ровдо, Т. Розова, В. Чернов, В. Шабайлов та інші вчені;

5. Дослідження ступеню впливу історично обумовлених феноменів, дотичних до сфери національного менталітету, політичної свідомості та культури, на сучасні політичні процеси є відносно новим напрямком наукового пошуку. Його розробляють на Заході Р.Інглхарт, Г. Йонас, М. Нордберг, Т. Кузьо; в Україні, Білорусі та Росії - Т. Алєксєєва, І. Герасюк, В. Горбатенко, О. Дергачов, В. Карбалевич, І. Кресіна, В. Крисаченко, О. Криштановська, А. Круглашов, А. Лисюк, О. Лугвин, С. Наумкіна, В. Полохало, Ю. Римаренко;

6. Розвиток і вдосконалення методології компаративного аналізу політичних систем і механізмів в умовах їхньої трансформації. На цей напрямок визначально вплинули: В. Адамскі, Г. Алмонд, В. Бартон, Р. Далтон, М. Доган, Ч. Ендрейн, Ж.Зіллер, С.Ліпсет, Дж. Мангейм, Д. Мартін, Дж. Пауелл, Д. Пелассі, Р.Річ, Дж. Сарторі, Р. Солченік, К. Стром, Р.Чілкот, П. Штомпка, а також К. Гаджиєв, Г. Голосов, Б. Докторов, В. Кремень, В. Кудрявцев, М.Лєбедєва, А. Мельвіль, Н. Наумова, М.Ніколаєва, Ф. Рудич, Л. Сморгунов.

Аналіз ступеня наукової розробки теми підвів дисертанта до висновку, що попри існування значного масиву літератури, в якій висвітлюються різні аспекти обраної для дослідження проблеми, стан її наукового осмислення не можна вважати достатнім. По-перше, розходження між «вульгарною транзитологією» та посткомуністичною політичною реальністю значною мірою знецінили попередні наукові доробки, здійснені в межах транзитологічної парадигми. По-друге, більш науково коректним виглядає застосування трансформаційного дискурсу до аналізу якісних змін у розвитку суспільств посткомуністичного типу в цілому та їх політичних систем зокрема. По-третє, компаративний аналіз попри його перспективність досі не застосовувався для глибокого дослідження трансформації політичних систем на посткомуністичному просторі. На вироблення нової концепції розуміння процесів на посткомуністичному просторі певною мірою і спрямована реферована дисертація.

У підрозділі 1.2. «Дослідження трансформації політичних систем як специфічного типу соціальних процесів» обґрунтовано тезу про модернізацію як основний нормативний вектор сучасних трансформаційних процесів. Проте вони не завжди мають наслідком реальний перехід до модерного суспільства, а у більшості випадків приречені на механічне запозичення лише його зовнішніх ознак. Це стосується, зокрема, посткомуністичних країн, оскільки реальний соціалізм сам був результатом невдалої спроби модернізації згідно марксистського проекту. Відповідно, вони є, за П. Штомпкою, неадекватним, «зіпсованим» матеріалом для модернізації. Їхні політичні трансформації, ініційовані правлячою верхівкою як складова модернізації, не мають міцного підґрунтя у соціумі, відбуваються в умовах соціальних негараздів та конфліктів, породжують феномен «перехідного» суспільства.

Шляхом до подолання елементів некерованості та стихійності розвитку переважна більшість посткомуністичних країн обрала використання окремих елементів авторитарної моделі управління. Є всі підстави вважати, що саме в цьому відображені об'єктивні потреби певного етапу трансформаційного процесу - так званої «революції згори». Одночасно з подоланням суспільної кризи та початком зростання економіки, слід розпочати процес остаточного демонтажу авторитарного «каркасу» політичної системи. І після «помаранчевої революції» в Україні існує спокуса знову спертися в процесі реформ не на громадянське суспільство, а на сильну виконавчу владу - і тим самим започаткувати нову спіраль розвитку на авторитарних принципах.

Таким чином, забезпечення подальшого розвитку політичного процесу в Україні за демократичним сценарієм доконечно вимагає належного теоретичного забезпечення. Постає необхідність, разом з критично-конструктивним дослідженням політичної ситуації і політичних процесів, визначити специфічний методологічний інструментарій дослідження.

У підрозділі 1.3. «Методологічна основа, принципи і технології дослідження» наголошено, що за сучасних умов на характер системного дослідження суспільства вирішально впливає переорієнтація від однодисциплінарних, предметно-орієнтованих досліджень до міждисциплінарних, проблемно-орієнтованих. Складність пошуку істини передбачає звернення до історичних, психологічних, математичних, статистичних, соціологічних та інших методів.

Найбільш рельєфно згадані вище новітні тенденції проявляються при компаративному аналізі. У процесі аналізу історії застосування компаративістського методу для розгляду політичних феноменів з'ясовано, що адекватне уявлення про будь-яку систему вимагає її дослідження з трьох точок зору - структурного, функціонального та генетичного. Відповідно, вдалося конкретизувати предмет дослідження та отримати можливість краще проаналізувати параметри, що являють особливий інтерес:

а) Систему органів державної влади, яким належить функція вироблення політичного курсу, стратегії суспільного розвитку, реалізація прийнятих рішень та контроль за їх виконанням (Главу держави, органи законодавчої, виконавчої та судової влади);

б) Систему інститутів громадянського суспільства, яким належить функція артикуляції індивідуальних та групових інтересів, їх агрегування, посередництва між системою органів державної влади та громадянами (місцеве самоврядування як недержавна форма публічної влади, політичні партії, групи тиску, засоби масової інформації та неурядові організації);

в) Соціальні феномени, які мають латентний характер, але в умовах України та Білорусі справляють вирішальний системний вплив на характер діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, визначають основні характеристики політичного режиму (соціальний інститут бюрократії, історично зумовлені політичну культуру та політичну свідомість, етнополітичні та геополітичні орієнтації).

У підрозділі 1.4. «Основні критерії бінарного аналізу політичної ситуації в Україні й Республіці Білорусь» наголошується, що бінарний аналіз є однією з найбільш продуктивних процедур компаративних досліджень. Він застосовується щодо країн, які мають подібний набір характеристик. У пошуках аналогій сферу аналізу обмежують певним географічним регіоном, де однорідність середовища обумовлена рядом факторів: історією, культурою, рівнем розвитку. Такий регіональний підхід («area study»), як правило, забезпечує досить швидке сходження від емпіричного матеріалу до концептуальних теоретичних узагальнень. Дуже часто відносна подібність ситуації дозволяє визначити ключові розбіжності та їх причини.

Постає питання вибору держави, яка була б найбільш вдалим об'єктом порівняння щодо України. Україну і Білорусь споріднює етнічна близькість: обидві держави належні до східного слов'янства, титульні етноси дуже близькі духовно, мовно, антропологічно. При цьому сфера російськомовної культури виходить за межі російської меншини, особливо в східних регіонах. В той же час західні регіони перебувають під сильним впливом католицької церкви. Близькі або співпадають історичні шляхи двох держав. Співставними є основні параметри соціального та економічного розвитку України та Білорусі. Їх споріднюють спільні суперечності трансформації, характерні для посткомуністичних країн загалом. Відповідно, здійснене обґрунтування вибору Білорусі як об'єкту для компаративного дослідження інститутів та процесів в Україні має методологічний характер.

Другий розділ «Система поділу, інститути і механізми функціонування державної влади в Україні та Білорусі» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Феномен президентської влади в посткомуністичних республіках» відзначається, що багато в чому президент у посткомуністичних суспільствах є унікальною політичною постаттю. Його реальний статус тут забезпечується в основному на позаюридичному рівні. Поєднуючи формальний статус глави держави, фактичний статус голови виконавчої влади та лідера найпотужнішого номенклатурного клану (або в цілому соціального прошарку номенклатури), він опиняється поза конституційно закріпленою системою стримувань та противаг, стає тією точкою, в якій перетинаються джерела легальної та фактичної влади в суспільстві. Не винятком є Білорусь, а також Україна епохи Л. Кучми.

Таким чином, запровадження в українську і білоруську державно-правову й політичну сферу посади президента стало якісно новим етапом становлення і розвитку національних політико-правових систем і державності. Разом з тим, намагання перерозподілу влади на користь президентських структур призвело в обох країнах до конфліктів між гілками влади. Політичні кризи значною мірою підірвали віру населення в демократизм інституту президентства. Тенденції, пов'язані з харизмою О. Лукашенка, підкріплені його командою та найширшими конституційними повноваженнями, мають негативні наслідки для білоруського суспільства. Зосередивши в своїх руках усю повноту влади, він позбавив громадян необхідності приймати політичні рішення, робити усвідомлений вибір. Безумовно, цей негативний досвід слід враховувати тим, хто обстоює необхідність концентрації максимальних повноважень у руках новообраного, також харизматичного Президента України. Звідси постає, що в обох країнах не виключені серйозні зміни в політичному полі, в тому числі на рівні конституцій, що й підтверджує початок політичної (конституційної) реформи в Україні наприкінці 2004 року.

У підрозділі 2.2. «Вищі законодавчі органи у системі стримувань та противаг» проводиться думка про те, що у посткомуністичних країнах, в умовах домінування авторитарних тенденцій, парламенти залишаються останнім «бастіоном» демократії.

З початку 90-х років в Україні точилася безперспективна боротьба за владу між парламентом і Президентом. Така ситуація призвела до розбалансування системи організації влади на рівні «компромісної» Конституції 1996 року. Реалізована на її основі президентсько-парламентська модель засвідчила наступні вади: а) політичні сили, представлені за результатами виборів у парламенті, не мають повноважень щодо формування уряду, за винятком надання згоди президенту на призначення прем'єр-міністра; б) позапарламентський спосіб формування уряду зумовлює ситуацію протистояння останнього з парламентом. Поступово в Україні постала підпорядкованість президенту не лише уряду, а й (значною мірою) парламенту. Однією з основних причин такої ситуації можна вважати прагнення Леоніда Кучми мати справу з цілковито підконтрольним законодавчим органом.

На основі аналізу політичної ситуації в Білорусі визначено, що навіть прийняття Конституції не посприяло встановленню балансу між гілками влади. Президент Білорусі по суті позбавляє парламент не лише політичного, а й фінансового верховенства. Право парламенту розглядати проекти законів не є виключним (президентські декрети також мають силу закону), а також дуже девальвоване залежністю законодавчого процесу від владного впливу президента. Парламент Білорусі не структуровано за політичною ознакою, в ньому немає опозиції або фракцій політичних партій, він неспроможний ефективно контролювати інші гілки влади. Порівняно з Україною баланс у відносинах президент - парламент в Білорусі відчутно зміщений на користь першого.

У підрозділі 2.3. «Особливості формування і функціонування виконавчої влади» з'ясовано, що визначені Конституцією структура та механізми функціонування виконавчої влади в Україні є недосконалими. Президент України має надмірні повноваження, зокрема, можливість контролювати діяльність уряду й вертикаль органів виконавчої влади, не несучи політичної відповідальності за їх діяльність. Склалася ситуація, коли в Україні де-факто діяли два вищих органи виконавчої влади. Перший на базі президентських структур, другий - Кабмін - фактично орієнтувався на вказівки першого. Відсутність політично відповідальної виконавчої влади в Україні зумовила значне відставання у темпах реальної демократизації суспільства та його виходу із системної соціально-політичної кризи.

Ступінь залежності виконавчої влади від Глави держави у Білорусі є ще вищою. За чинною Конституцією уряд визначений як центральний орган виконавчої влади «при Президентові Республіки Білорусь». У відповідності з цим, а також внаслідок стійкої схильності нині діючого президента О. Лукашенка до адміністративно-командного стилю управління, виконавча влада виконує, по суті, технічну роль в реалізації політики Президента - здійснює поточне керівництво народним господарством. Вищезазначене зайвий раз переконує у нагальній необхідності політичної реформи, ключовим елементом якої є зміщення центру реальної влади від президентських структур до політично відповідального уряду, який формувався би парламентською більшістю.

У підрозділі 2.4. «Cудові системи у процесі їх становлення та реформування» з'ясовано, що процес реалізації судової реформи в Україні висвітлив цілий ряд проблемних питань, а саме: а) доступність правосуддя (однією з основних причин неналежної доступності правосуддя є надмірне навантаження суддів); б) підвищення соціальної ефективності правосуддя (його низький рівень пов'язаний з надмірним захопленням вітчизняної юриспруденції позитивним правом та відходом від природного права, неврахуванням елементів звичаєвого права, формалізацією правозастосовчої діяльності); в) розвиток адміністративного судочинства (бездіяльність або свавільні дії органів державної влади, посадових осіб в Україні досить поширені, а тому нагальною потребою є формування розвиненої інфраструктури адміністративної юстиції); г) забезпечення незалежності суду (однією з найгостріших проблем для української судової системи є різного роду втручання у здійснення правосуддя або вплив на суд чи суддів. Недосконалим залишається механізм фінансування судової системи. Не знайшов розвитку й принцип обрання на адміністративні посади в судах самими суддями).

Модернізація законодавчої бази судової влади в Білорусі почалася лише у 1993 році. Саме тоді було прийнято низку у цілому прогресивних кодексів та законів, які регламентували здійснення правосуддя. Але цей процес було перервано розгортанням політичної кризи 1995-1996 рр. Концентрація влади в руках президента позбавила судову систему і суддів можливостей плідно, на демократичних засадах здійснювати професійну діяльність. Постала системна, заснована на організаційно-фінансовій залежності та механізмі добору і просування кадрів, підпорядкованість судових органів виконавчій владі. Констатовано, що судова система України, яка пережила у 2001 році надзвичайно гостру кризу, при всіх наявних у процесі її становлення й реформування проблемах, в цілому рухається у бік демократизації. Що ж стосується судової системи Білорусі, то її суди опинились у ролі додатку до виконавчої влади.

Третій розділ «Структури громадянського суспільства двох країн та їх взаємодія з державними інституціями» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Становлення місцевого самоврядування як недержавної форми публічної влади» аргументується, що феномен місцевого самоврядування належить до числа інститутів громадянського суспільства, оскільки є формою незалежного від держави вирішення питань місцевого значення самими територіальними громадами. Відзначено, що до середини 1990-х років місцеві ради в обох країнах визначалися і як представницькі органи державної влади, і як головна ланка місцевого самоврядування. Ця двозначність була усунута в Україні з прийняттям Конституції. У той же час, в Білорусі вона збереглась і досі.

Основні проблеми у даному сегменті суспільного розвитку в Україні пов'язуються з недостатньо усвідомленою потребою людей до самоорганізації, відповідальності за вирішення питань їх повсякденного життя. Крім того, проблемними питаннями залишаються: а) становище районного і обласного рівнів самоврядування в Україні - відповідні ради позбавлені права створювати підконтрольні і підзвітні їм виконавчі органи; б) недостатня фінансова забезпеченість місцевих органів; в) відсутність механізмів відповідальності посадових та службових осіб місцевого самоврядування перед відповідними радами; г) суперечливий процес формування місцевого лідерства. Значною мірою територіальні громади в Україні сьогодні існують лише на папері, а в суспільній свідомості місцеве самоврядування ототожнюється з місцевими органами влади та їх посадовими особами.

Що стосується Білорусі, то тут основна проблема полягає не лише в царині суспільної психології, а й у нерозділенні повноважень та функцій державних органів та органів місцевого самоврядування. Одержавлення місцевих рад зробило можливим, починаючи з 1991 року, неухильно обмежувати їх права на користь місцевих виконавчих органів та центральної адміністрації: а) з понад 200 білоруських міст та селищ міського типу місцеві ради обираються лише у половині; б) за законом сільські, селищні, міські, районні, обласні ради складають єдину систему місцевих рад; в) діюче законодавство передбачає формування системи «вищестоящих», «нижчестоящих», «консолідованих» бюджетів; г) не існує ніяких механізмів юридичної чи політичної відповідальності виконкомів перед відповідними радами та населенням; д) комунальна власність досі зберігає статус різновиду державної власності. Розвиток місцевого самоврядування також стримується низкою факторів, які лежать у сфері політико-правової культури. Вкрай слабко розвинуті форми локальної демократії. Таким чином, за майже 15 років свого розвитку місцеве самоврядування в Україні пройшло значну еволюцію в напрямку формування сучасної системи самоврядування як однієї з основ громадянського суспільства. Щодо Білорусі, то дієва реформа місцевого самоврядування вимагатиме зміни усієї системи влади.

У підрозділі 3.2. «Політичні партії, групи тиску й вироблення публічної політики» відзначається, що політичні партії є важливою складовою сучасних демократичних систем. Аналіз політичної ситуації, пов'язаної з діяльністю політичних партій в Україні, засвідчує, що довготривалість процесу їх становлення обумовлена наступним комплексом проблем: а) більшість з існуючих партій виявились неспроможними щодо створення власної повноцінної вертикальної та горизонтальної структур; б) вся влада в партіях, як правило, зосереджена в руках партійних лідерів. Цілий ряд партій функціонують як певні «бізнес-проекти»; в) відсутній механізм взаємодії партій та державної виконавчої влади. Проте, при всій суперечливості політичного процесу в Україні, курс на поступовий розвиток багатопартійності дотримується неухильно. Проблеми полягають у певній неготовності самих партій брати на себе ті функції, які їм належать нормативно.

На відміну від цього, основні проблемні моменти розвитку багатопартійності у Білорусі пов'язані із свідомою протидією держави (у т.ч. і на законодавчому рівні) становленню сильних та самодостатніх політичних партій. Жодна з білоруських партій не лише ніколи не знаходилась при владі, але і не брала ніякої участі у структурах виконавчої гілки влади. Практично ніяк не проявили себе партійні фракції у Верховній раді Білорусі. Влада не усвідомила конструктивну роль політичних партій в суспільстві, а скоріше розглядає їх як невідворотне зло. Особливим негативізмом визначається ставлення офіційної ідеології до тих партій, які декларують свою опозиційність та прихильність до демократичних цінностей.

Відсутність сильних політичних партій та, як наслідок, наявний вакуум в політичному процесі відкриває певні можливості для груп тиску. Але в конкретних умовах політичних систем України та Білорусі рівень наближеності груп тиску до публічної влади є різним. Якщо в Білорусі домінує ще радянська практика «проштовхування» спеціальних інтересів через суто апаратні канали, то в Україні, поряд з цим, окремі групи тиску (переважно орієнтовані на тіньові інтереси окремих олігархів) настільки сильні, що контролюють достатньо впливові політичні партії, фракції парламенту, важливі посади в державному апараті. Недорозвиненість лобізму та груп тиску в Білорусі так само контрастує з практикою сучасних демократичних країн, як і успадковане від епохи Л. Кучми злиття груп тиску з апаратом публічної влади в Україні.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз процесів соціально-політичної трансформації Молдови пострадянського періоду. Процеси, які безпосередньо стосуються функціонально-динамічних характеристик політичної системи. Фактори, що впливають на трансформацію політичних інститутів суспільства.

    статья [41,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Загальна характеристика державного і суспільного устрою Чехії. Аналіз і вивчення особливостей політичної системи Чехії як сукупності взаємодії політичних суб'єктів, пов'язаних із здійсненням влади. Історія трансформації політичної системи Чехословаччини.

    контрольная работа [26,9 K], добавлен 11.06.2011

  • Поняття політичної відповідальності, політичної еліти та демократичної держави. Місце політичної відповідальності еліти в системі відносин суспільства і держави, її інститути як елементи системи стримувань і противаг. Співвідношення політики та закону.

    дипломная работа [95,6 K], добавлен 19.07.2016

  • Сутність, функції та різновиди, закономірності та особливості політичних систем зарубіжних країн та України. Партійно-політичний спектр сучасної України, етапи розвитку української багатопартійності. Порівняльний аналіз партійних систем різного типу.

    курсовая работа [55,3 K], добавлен 17.01.2010

  • Становлення політичних інститутів. Процес інституційної трансформації. Встановлення рівноваги політичних інститутів. Витоки системи управління конфліктами. "Система управління конфліктами" як спосіб підтримки інституційної рівноваги політичних інститутів.

    дипломная работа [110,7 K], добавлен 24.07.2013

  • Аналіз підходів до визначення поняття "політична культура" - системи цінностей соціуму та його громадян, системи політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності. Соціальні функції політичної культури.

    реферат [21,0 K], добавлен 13.06.2010

  • Співставлення однотипних політичних явищ, які розвиваються в різних політичних системах, пошук їх подібностей та відмінностей, динаміки та статики. Комплексне дослідження компаративістики, визначення особливостей її використання у вивченні політики.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 25.11.2014

  • Дослідження унікальності правління Р. Рейгана в плані створення різноманітних наукових інститутів, що займалися зовнішньою політикою. Аналіз переходу до ідеологічної конфронтації. Характеристика лояльності європейських країн щодо політичної системи США.

    статья [27,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Роль національних еліт у розвитку суспільства. Закономірності трансформація політичної системи в Україні. Тенденції регіонального і місцевого процесу демократичної розбудови держави. Аналіз небезпек та ризиків у діяльності представницьких органів влади.

    курсовая работа [27,8 K], добавлен 20.10.2015

  • Партійні системи: поняття, основні типи, особливості. Ознаки та різновиди виборчих систем. Еволюція виборчої системи в Україні. Участь політичних партій у виборчих процесах нашої держави. Проблема трансформації партійної та виборчої систем України.

    курсовая работа [460,0 K], добавлен 24.11.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.