Концепції демократії в сучасному українському консерватизмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепції демократії в сучасному українському консерватизмі

Майданюк В.М.

Розбудова та розвиток демократичної держави вимагає насамперед сталих демократичних традицій, одним з джерел яких завжди був національний консерватизм, що оберігає духовні та інтелектуальні цінності нації. Тому в контексті осмислення політичного розвитку нашої держави набувають нової актуальності демократичні концепції сучасних українських консерваторів. Водночас їх заангажованість ідеологічними інтересами та антипатіями зменшує рівень їхньої об'єктивності та науковості.

Тому метою цієї статті є з'ясування ідеологічних та наукових елементів в концепціях демократії сучасного українського консерватизму. Як приклад, ми розглядаємо політичні погляди представника сучасного українського консерватизму науковця, публіциста, громадського діяча, голову Української консервативної партії (УКП), президента Міжрегіональної академії управління персоналом Георгія Щокіна.

Консервативна доктрина Г. Щокіна складається з низки класичних консервативних положень, центральне місце серед яких займають традиційні консервативні цінності релігія, сім'я, міцна держава, авторитет, моральні вартості. Як оптимальну форму правління Г. Щокін бачить Гетьманат з великими повноваженнями глави держави та з елементами національної козацької демократії, а зовнішньополітичний вектор розвитку України вчений спрямовує бік держав, які підтримують консервативні цінності, зокрема слов'янські та арабські країни.

Попри певні суперечності Г. Щокін є яскравим представником сучасного українського консерватизму, політичні погляди якого ґрунтовно викладенні в книгах, брошурах та статтях історичного, політичного, політологічного, етнографічного та соціально-філософського змісту, є досить оригінальними та цікавими для наукового аналізу в рамках характеристики світогляду сучасних українських консерваторів.

Політична концепція Г. Щокіна сформувалася під впливом багатьох історико-політичних теорій та поглядів провідних вітчизняних і зарубіжних вчених та філософів. Зокрема, вплив на формування поглядів Г.Щокіна мали ідеї російського соціолога та геополітика, ідеолога панславізму М. Данилевського, цитати якого часто наводить український консерватор, що виявляється у ідеях слов'яноцентризму, цивілізаційних підходах та критиці західної ліберальної цивілізації. Позиція вченого щодо ліберальної ідеології не в останню чергу сформувалася і під впливом ідей Ю. Волкова та В. Полікарпова. Значний вплив на погляди Г. Щокіна мали ідеї українського націоналізму, зокрема концепція «Націократії» М. Сціборського, а також теорія зіткнення цивілізацій американського політолога С. Гантінгтона. В поглядах Г. Щокіна помітний також вплив ідей О. Шпенглера щодо занепаду Західної цивілізації, Л. Гумільова, Г. Спенсера. П. Сорокіна, А. Тойнбі.

Праці та погляди історика С. Дубцова, російського вченого О. Платонова, філософа О. Солженіцина, а також письменників та публіцистів Е. Кайє, І. ПІаака та Е. Ходоса вплинули на формування ідей етнічного детермінізму у поглядах вченого. Помітне місце у поглядах Г. Щокіна займає ідея арійського походження української нації, популяризаторами якої виступають Ю. Канигін та І. Каганець. Певний вплив на погляди Г. Фокіна, на нашу думку, мало партійне співробітництво УКП з УНА-УНСО та арабською партією «БААС», що привело до непритаманного традиціям українського консерватизму акцентування на національних та етнічних критеріях.

Дослідженню поглядів Г. Щокіна на сучасному етапі приділяється мало уваги, за винятком зібрання бібліографії «Щокін Георгій Васильович» за ред. Головатого, хоча серед представників сучасного українського політичного консерватизму Г. Щокін є мабуть найяскравішою особистістю, а його численні праці з питань історії, соціальної філософії, політології, етнології та історії формують хоча й суперечливу, проте цілісну та цікаву для сучасної політичної науки консервативну доктрину, яка поєднує як елементи традиційного українського консерватизму, так і слов'яноцентричні ідеї російського консерватизму.

У своїх публікаціях Г. Щокін багато уваги приділяє темі демократії. Аналізуючи цю форму правління, вчений водночас розглядає філософські основи демократії ліберальні принципи та цінності. Аналіз лібералізму, зазначає Г. Щокін, «показує, що його основні компоненти демократія, права людини, правова держава та ринкова економіка несумісні, тобто причини породжених ним соціальних конфліктів невирішальні в принципі». На думку вченого, лібералізм це справжня утопія, подібна до соціалістичної ідеології, а тотальний крах марксизму є лише передвісником краху західного лібералізму [14.С.13].

Характеризуючи сучасні форми демократії Г. Щокін, висуває також власне бачення цієї форми правління у моделі «національної демократії», яку можна назвати «етнократією» чи «націократією». Сутність цієї форми демократії визначається як «націонал-консервативна» чи «конституційна демократія» і на переконання Г. Щокіна має опиратися на українські національні традиції козацького самоврядування, а не на закордоні запозичення. Основу цієї форми правління складає етноцентризм, першочерговість національних інтересів [5,с. 14]. «Національна демократія» передбачає виборність усіх посад на всіх рівнях влади «за національно-територіальними і становими ознаками» [8,с.45]. Склад органів влади, за Г. Щокіним, передбачає відповідність етнічному складу населення держави, де майже 80 % етнічних українців, «бо в кожній країні має домінувати тільки корінна, титульна нація» [8,с.45].

На думку Г.Щокіна, для такої молодої держави як Україна, «об'єктивно притаманна етнократична форма правління, за якої кращі представники нації очолюють всі гілки та рівні влади», на засадах національного консерватизму (традиціоналізму) і національного солідаризму [6,с.19]. Етнократія, за твердженням Г. Щокіна, готує ґрунт для встановлення «сильної гетьманської влади», «що уособлює в собі всі гілки державної влади та відповідає за свою діяльність перед Богом і своїм Народом» [6,с.19].

З висуненням та популяризацією Г. Щокіним як академічним вченим та лідером консервативної партії власної моделі державного ладу виникає проблема співвідношення ідеологічних та наукових аспектів його концепції демократії.

Ідеологія та наука є дуже взаємопов'язаними сферами суспільної свідомості, тим більше що концептуальною основою ідеологій є наукові соціальні чи навіть природничі теорії. Проте ставши світоглядом, орієнтаціями і віруваннями деяких соціальних груп, вони набувають ідеологічного виміру [1,с.4]. Як слушно зазначає І. Гавриленко, аби наукова теорія набула ідеологічного звучання, вона має мати: відносно глобальний характер, світоглядне навантаження, торкатись болючих проблем епохи, якимсь чином оцінювати чинний соціальний порядок, висувати певну альтернативу чи перспективу. При цьому теорія втрачає академічну чистоту, формальну безсторонність, властиву науковій діяльності толерантність і віротерпимість, що змушує вченого бачити світ таким, яким він виглядає у світлі певних потреб чи необхідностей [I.e.4]. Тому з огляду на загальноприйняті критерії розмежування ознак науки та ідеології, спробуємо визначити ідеологічні та наукові елементи у баченні демократії Г. Щокіним.

Етнократична форма демократії є оптимальнішою для вченого, ніж моделі демократії західного зразка:«... громадянам молодої Української Держави, не варто брати приклад з так званих західних демократій, бо всі вони прямують до свого неминучого кінця, натомість ми тільки починаємо нове державне буття на власних національних засадах. І лише коли держава наближається до своєї старості та відмирання, настає час ліберальної демократії, яка завжди набирає згодом ознак охлократії, що завершує свій шлях нетривалою тиранією» [6,с. 19]. У формуванні подібних поглядів Г. Щокіна, зокрема щодо занепаду Західної цивілізації, простежується вплив ідей О. Шпенглера і водночас вони співзвучні з теоріями російських консерваторів. Ідеалізуючи власну концепцію правління, та критично характеризуючи інші моделі демократії, Г. Щокін, на нашу думку, виступає тут більше як ідеолог консервативної партії, ніж науковець, з огляду на низку ознак ідеологічної ангажованості. Зокрема це використання оціночних характеристик: «стара», «відмерла» форма правління, що не є притаманним науковим дослідженням, а також «демонізація» майбутнього західних ліберальних демократій, адже перспектива їхнього швидкого «краху» поки що об'єктивно не доведена, хоча і прогнозована деякими філософами, футурологами і письменниками, що свідчить про домінування у цих висловлюваннях вченого ідеологічної складової.

Ще однією ідеологічною рисою концепції демократії Г. Щокіна є, на нашу думку, дещо гіперболізована увага до теми єврейського народу, а також масонських організацій та міри їх впливу на політичні процеси у світі. Так, західну модель демократії Г. Щокін називає «юдео-ліберальною», наголошуючи на визначальному впливі єврейського народу на концептуальні положення ліберальної ідеології: «Саме з юдео-масонського середовища, як свідчать численні дослідження, вийшли ідеології лібералізму, «наукового соціалізму» і анархізму. Тому сучасні дослідники і характеризують західну ідеологію, як юдео-лібералізм...» [9,с.140].

Характеризуючи сучасні моделі демократії, зокрема, плебісцитарну, ліберальну, авторитарну і консервативну, Г. Щокін наводить дещо заідеологізовані їх характеристики, виявляючи симпатії до консервативної моделі та гіперболізуючи роль єврейського чинника в політичних процесах: «Ліберальна демократія спирається на емоційно-сенсорну сферу, але вже більше на її свідому частину, оскільки їй притаманний прагматизм, раціоналізм, меркантильність, що нагадує юдейську світоглядно-концептуальну доктрину, зорієнтовану, за визначенням німецького єврея К. Маркса, на матеріальні цінності, тобто на «користь, гендлярство і гроші». Ліберальна демократія легко переходить в олігархію (владу багатої меншості), яку становлять, зазвичай, представники певної етнічної меншини» [15,с.37]. Під цією меншиною Г. Щокін розуміє безумовно єврейську общину, черговий раз наголошуючи на впливі єврейського чинника на політичні процеси.

Авторитарну демократію Г.Щокін вважає «перехідною формою від тоталітарних до демократичних режимів, ґрунтується на пріоритеті вольової сфери і цінностях політичної діяльності. За такої форми «керованої демократії» завжди залишається загроза реставрації тоталітаризму, заснованого на різновидах соціалістичної ідеології і притаманному їй інтернаціоналізмі, що, зрештою, як і за ліберальної демократії, може призвести до панування певної етнічної меншини...» [15,с.37]. Таким чином, вчений недвозначно наголошує на «єврейській загрозі», необґрунтовано пов'язуючи ці дві моделі демократії з впливом єврейської меншини. Подібні аргументи Г. Щокіна не знаходять підтримки наукового співтовариства, у них помітні риси ідеологічних вподобань та антипатій. Хоча подібні теорії користуються підтримкою в незначної частини радикально налаштованої наукової спільноти.

Проте конституційна (або консервативна) демократія, за характеристикою Г. Фокіна, «апелює до пізнавальної, духовної сфери народу і базується на найвищій цінності - цінності Істини. Ця форма демократії опирається на патріотизм, професіоналізм, моральність та відповідні соціальні інститути, які утримують її, з одного боку, від перетворення на охлократію, а з іншого - на олігархію. Саме ця форма демократії може трансформуватися в мерітократію (М.Янг), тобто на «владу найдостойніших», найобдарованіших представників титульної нації [15,с.37]. Тобто Г. Щокін не приховує ідеологічних симпатій до консервативної моделі, при цьому не зовсім безпристрасно та не достатньо об'єктивно характеризуючи інші форми демократії, зокрема ліберальну.

Ідеологічного характеру концепції демократії Г. Щокіна додає тема гіперболізації впливу на політичні процеси «єврейського фактору», яка часто з'являється у працях вченого, неодноразово повторюючись у формі своєрідних штампів. «Нинішня, так звана демократична система виборів є юдо-ліберальною за своєю сутністю, позаяк головний її інструмент гроші та ЗМІ. І ті, й інші перебувають переважно в руках організованого єврейства, що і визначає зрештою результати президентських і парламентських перегонів» [11,с.9]. Або: «Лише представники однієї дуже малої національної меншини схильні приховувати своє етнічне походження, але справжня демократія це насамперед воля більшості, яка і має встановлювати правила співіснування на власній землі» [10,с.60]. Натяки та прямі звинувачення євреїв в деструктивних впливах на світові та українські політичні процеси присутні в переважній більшості політичних публікацій Г. Щокіна, що свідчить про бажання вченого якомога більше поширити ці ідеї, через їх неодноразові тиражування. Багаторазове повторення політичних ідей, спрямоване на електоральну аудиторію, нагадують ідеологічну пропаганду, яка відрізняється від наукової об'єктивності прагненням формувати політичний світогляд громадян та маніпулювати свідомістю.

Акцентування Г. Щокіна на єврейських чинниках та впливах можна пояснити духовною та економічною кризою українського суспільства, викликану падінням промислового та аграрного виробництва, зубожінням населення, тотальною корупцією і непрозорою приватизацією української економіки, і на фоні цієї загальнонаціональної кризи швидким збагаченням невеликої частини бізнесменів, так званих «олігархів», значна частина з яких має єврейське походження. Тому посилена увага Г. Щокіна до теми єврейства можливо зумовлена пануванням історичних суспільних стереотипів щодо євреїв та причетності олігархів-євреїв до економічної кризи в Україні.

Зображаючи сучасний політичний спектр існуючих ідеологій у вигляді кола, Г. Щокін згори і знизу кола ставить «соціал-ліберальне болото» та «комуно-анархічна клоаку», а по центрі розміщає консервативну та соціалістичну ідеології [9,с.141]. З кола політичного спектру стає зрозумілим, стверджує Г. Щокін, що «єдиною природною, справді народною ідеологією є тільки національний консерватизм. Соціал-ліберальне «болото» поєднує світоглядно схожі соціал-демократичні та юдо-ліберальні партії, а комуно-фашистська «клоака» такі самі родинні юдео-комуністичні і сіоно-фашистські політичні утворення» [9,с.141]. Подібна характеристика політичного спектру, на нашу думку, не зовсім об'єктивно відображає існуючий спектр ідеологій в Україні, а виражає швидше суб'єктивні ідеологічні симпатії та антипатії, що непритаманні науковій об'єктивності, враховуючи водночас неповну сформованість українського ідеологічного спектру та механічне накладання на вітчизняну політичну реальність західних запозичень. Heдостатньо науково обґрунтований зв'язок комуністичної та ліберальної ідеології з «юдеями», а такі терміни як «болото» і «клоака» виражають оціночні судження та намагання показати в негативному світлі вище наведенні ідеології (навішування ярликів). Такий тенденційний стиль викладення ідейних положень та метод інтерпретації цього ідеологічного «кола» більше відповідають певним суспільним стереотипам, ідеологічним ознакам ніж науковим об'єктивним судженням.

Водночас Г. Щокін, як вчений і академік, в характеристиці демократії виявив достатньо об'єктивності, раціоналізму та неупередженості, аналізуючи цю популярну форму правління. На відміну від своїх ідеологічних попередників В. Липинського та С. Томашівського Г. Щокін виступає прихильником демократичної форми правління та дотримується демократичних цінностей, що однак не впливає на науковий характер багатьох аспектів його демократичної концепції. Сучасному етапу соціального розвитку, вважає вчений, найбільше відповідають «ідеали демократії, тобто визнання народу джерелом влади, однак способи апеляції до цього джерела різні», зазначає Г. Щокін у книзі «Управління суспільним розвитком» [13,с. 121].

Сутності демократії, її соціально-філософською основою Г. Щокін визначає «співвідношення свободи і справедливості як соціально-політичних цінностей, які реально втілюються у відповідних державних інститутах демократії прямих або представницьких» [9,с.71]. Така характеристика відображає наукові аспекти поглядів Г. Щокіна з огляду на об'єктивність, безоціночність, адекватність дійсності, присутність наукової політологічної термінології, хоча є досить абстрактною і традиційною.

Оптимальною моделлю демократії вчений називає її консервативну форму, однак такий вибір ґрунтується не лише на симпатії до консервативних цінностей, але й на критичному аналізі чинних типів демократії: «Найсприятливішою, на наш погляд, є змішана форма правління, яка відома в політології під назвою конституційної демократії і яка поєднує в собі найпривабливіші риси інших демократичних форм» [7,с.56]. Сьогодні багато науковців звертають увагу на недосконалість ліберальної демократичної моделі, наголошуючи на необхідності її доповнення авторитетним державним регулюванням, наявністю відповідальної та інтелектуальної еліти і пануванням суспільного консенсусу традиційними консервативними цінностями. Раціональною є також теза Г. Щокіна щодо етнократичної форми вираження демократії, що є логічним для багатьох європейських національних держав, адже так чи інакше якийсь етнос завжди становить більшість, домінує в органах влади та запроваджує в державі свою мову як основну. Як справедливо зазначив з цього приводу німецький політолог Егберт Ян, «будь-яка демократія це завжди ще й етнократія, панування однієї етнонації над собою і одночасно над етнічними та національними меншинами» [16,с.37].

Прогнозуючи майбутнє демократії, Г. Щокін, незважаючи на сьогоднішнє панування своєрідної «догми істинності демократії», на основі аналізу історичного досвіду та ідей Полібія, Платона і Аристотеля робить цікавий науковий висновок: «Можливими шляхами розвитку людства, зокрема його західної частини, можуть бути або подальша матеріалізація соціального життя в бік дедалі більшого техніцизму,... зміна демократичних форм правління охлократичними, а потім тиранічними (що мабуть очікує Англію та СІЛА)...» [6,с.48]. Відомий американський дослідник М. Платтнер з цього приводу зазначав, що «глобалізація, доведена до її логічного завершення, ворожа самоврядуванню як такому, а тому малоймовірно, що світ без кордонів може бути демократичним» [3,с. 164]. А інший американський теоретик демократії Л. Даймонд стверджував, що демократія може не лише якісно погіршитися, але й взагалі зникнути і через крах формальних владних інститутів, і внаслідок більш прихованих процесів внутрішнього розкладу [2, с.33]. Взаємодія процесів демократизації та глобалізації відбувається не на користь демократії. Як справедливо зазначають Л. Угрин та X. Полішук «сучасним демократичним суспільствам на практиці необхідно вирішувати складну дилему рівноваги безпеки та свободи, нерідко обмежуючи останню, щоб гарантувати безпеку, що об'єктивно формуватиме та зміцнюватиме авторитарні тенденції у суспільному управлінні, сприятиме нівелюванню демократичного ідеалу, пов'язаного насамперед з автономією особистості у приватній та громадській сфері, з цінностями громадянської участі як засади та ефективності демократії» [4,с.35]. Подібні шляхи розвитку людства та демократичної форми врядування у зв'язку з процесами глобалізації, можуть виявитися цілком ймовірними, що дає підстави стверджувати про науковий характер даної гіпотези вченого та відповідність ідей Г. Щокіна світовим науковим тенденціям.

Взагалі, особливістю поглядів Г. Щокіна є його прагнення до формулювання наукових соціальних законів та закономірностей, які дозволяють управляти суспільством, державами, і визначати основні тенденції їх розвитку, що на сьогодні є актуальним та довгоочікуваним завданням для гуманітарних наук. На думку Г. Щокіна, «найважливішим завданням соціальних наук на сучасному етапі людського розвитку є наукове пізнання законів відтворення, функціонування і розвитку великих соціальних систем з метою своєчасного виявлення певних тенденцій в їх життєдіяльності та здійснення необхідних соціальних змін, якнайадекватніших зазначеним тенденціям [13,с. 123].

Отже концепція демократії Г. Щокіна характеризується наявністю як ідеологічних, так і наукових елементів, і водночас, вчений обґрунтовує власне бачення демократичної моделі у формі етнократії влади домінуючого етносу на засадах плюралізму і демократичних цінностей. Політичні погляди Г. Щокіна неоднозначно сприймаються науковим співтовариством, не в останню чергу через ідеологічний характер викладу вченим консервативної концепції та апеляції науковця до історичних теорій, які не вважаються науковим співтовариством достатньо обґрунтованими, зокрема гіпотез щодо арійського походження української нації та використання аргументів біблійного характеру в інтерпретації світової та української історії. Ідеологічними чинниками, що впливали на світогляд вченого щодо демократії, на нашу думку є: 1) роль лідера партії та основного творця ідеології консервативної партії, що в свою чергу зобов'язувало Г. Щокіна до ефективної (за всіма законами політичної пропаганди та піару) популяризації консервативних ідей, в той час як об'єктивні та безоціночні наукові постулати не є ефективним засобом політичної агітації; 2) наявність власної, консервативної моделі демократії гетьманату у формі етнократії, що визначало критику інших демократичних моделей організації влади; 3) вплив ідей етнічного детермінізму, зокрема щодо представників єврейської общини, а також антилібералізму (під впливом критичних ідей російських та європейських філософів), що зумовлювало несприйняття ліберальної ідеології як світоглядної основи демократії.

Водночас, варто відзначити наукові риси та оригінальність концепції демократії Г. Щокіна, а саме: обґрунтування актуальної «національної моделі» демократії, ближчої і традиційної для українського середовища, ніж запозиченні західноєвропейські зразки. Тож, враховуючи значний досвід Г. Щокіна у сфері соціального управління, його концепція демократії може становити значний інтерес і для політиків, і для науковців, які крім ідеологічних елементів, знайдуть там раціональне зерно.

Список використаних джерел

демократія консерватизм щокін режим

1. Гавриленко І. Ідеологічні альтернативі. У дзеркалі інтересів. //Віче. Теоретичний і громадсько-політичний журнал. № 3 (60). Березень 1997. Даймонд Ларри. Определение и развитие демократии. // Теория и практика демократии. Избранные тексты./ Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева, Б.Г. Капустина. М.: Ладомир. 2006.

2. Мельник А.Ф., Длугопольський О.В. Публічний сектор і державна політика в демократичному суспільстві: Монографія. Тернопіль: Економічна думка, 2008. - 240 с.

3. Угрин Л., Поліщук X. Проблеми нівелювання демократичного ідеалу у процесі глобалізації // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2004. ВИП.12. - С. 130-139.

4. Щокін Г. До української остаточної перемоги. // Сучасний політичний стан та вибір 2006 року. K.: МАУП, 2005.

5. Щокін Г. З вірою в Українську Україну.// Бог і Україна понад у се! К.: МАУП, 2006.

6. Щокін Г. Концепція соціального розвитку: висновки для України: Наук, видання. К: МАУП, 2002. 72 с.

7. Щокін Г. Ми сповідуємо принципи національної демократії.// Бог і Україна понад усе! K.: МАУП, 2006. (Відповіді на форумі)

8. Щокін Г.Основи політичної науки.// K.: МАУП, 2006.

9. Щокін Г. Основні принципи Української консервативної партії.// Український консерватизм як сутність національної ідеї. K.: МАУП, 2005.

10. Щокін Г. Сучасний політичний стан в Україні та перспективи парламентських перегонів.// Сучасний політичний стан та вибір 2006 року. -K.: МАУП, 2005. (Доповідь на з'їзді УКП).

11. Щокін Г. Українська влада в чиїх ти руках? // Український консерватизм як сутність національної ідеї. K.: МАУП, 2005.

12. Щокін Г. Управління суспільним розвитком: загальна концепція. -K.: МАУП, - 184 с.

13. Щокін Г.У пошуках ідеології для нашої України // Український консерватизм як сутність національної ідеї. К.: МАУП, 2005.

14. Щокін Г. Яку демократію нам будують? // Український консерватизм як сутність національної ідеї. K.: МАУП, 2005.

15. Ян Э. Демократия и национализм: единство или противоречие? // Полис. № 1. 1996.

Размещено на Allbest.ru