Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція: Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність

План

1. Суспільно-політичне становище американських колоній напередодні революції

2. Розвиток політико-правової думки напередодні революції

3. Вчення про форму держави та сутність права у працях політичних діячів американської революції та громадянській війни

1. Суспільно-політичне становище американських колоній напередодні революції.

Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-економічних умов

На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній та внутрішній чинники. Це, по-перше, воєнне протистояння Англії з Голландією, Францією та Іспанією; по-друге, ідейна боротьба між поселенцями -- прибічниками англіканської церкви та протестантами-кальвіністами.

Ця боротьба перекинулася з метрополії та не обмежувалася вимогами «очищення» церкви та з'ясування, яка ж конфесія більше відповідає християнським заповідями. Головною метою ідейного протистояння частини протестантів було розширення ролі церкви в суспільстві, виборювання нею права політичного впливу в державі. Вони обстоювали практику вирішення релігійних проблем у їх взаємозв'язку з загальнодержавними, за допомогою пресвітерів, що обиралися з мирян.

Інша частина протестантів -- пуритани -- вважала офіційну англіканську церкву такою, що відступила від християнських заповідей, а кальвіністські принципи розбудови церкви -- пресвітерів, синодів -- невідповідними Святому Письму. Згодом цей напрям радикального пуританізму отримав назву «сепаратистів», «індепендентів» (незалежних).

Помірковані пуритани (пресвітеріани) сприяли антифеодальним устремлінням англійської буржуазії як у метрополії, так і в колоніях, а радикальний пуританізм, основною ідеологією якого було відродження ранньохристиянських заповідей та рівності в релігійному і світському житті, був близьким до «плебейських» єресей Європи і заклав основи революційно-демократичної політико-правової ідеології періоду боротьби колоністів за незалежність.

Радикальні пуритани (індепенденти, або сепаратисти) зазнавали жорстоких переслідувань з боку держави (королівської влади) та офіційної церкви, що підштовхувало їх до переселення до Голландії та колонії.

Під час одного з таких переселень майже ста осіб з Англії та Голландії з'явилося першоджерело американської Конституції -- угода, що була укладена ними на кораблі «Мейфлауер» в районі північної частині Віргінії, метою якої стало створення громадянського і політичного організму для підтримання порядку та безпеки. День висадки цих переселенців («батьків-пілігримів») 22 грудня і нині святкується в Америці як “День батьків-пілігрімів”.

В ідейній боротьбі означених напрямів пуританські мислителі сприяли розвиткові уявлень про народний суверенітет і республіканський демократизм, що знайшли втілення в конституційних установах, серед яких «Основні положення», проголошені в Коннектикуті 1639 р., та «Массачусетська хартія вольностей» 1641 і 1648 років.

Згодом торгове суперництво між колоніями й метрополією, невдоволення деспотизмом короля і позицією парламенту метрополії стимулювало визвольний рух у всіх 13 колоніях, що обернувся воєнними діями навесні 1775 р., які тривали впродовж наступних семи років.

2. Розвиток політико-правової думки напередодні революції

Відтоді політико-правова думка у США швидко розвивалася за двома напрямами.

Представники першого -- Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон виборювали ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, самостійності штатів і народного суверенітету.

Другий напрям -- нейтралістів-федералістів -- представляли Дж. Адамс, А. Гамільтон і Дж. Медісон.

Представник американського Просвітництва Бенджамін Франклін (1706--1790) пропагував ідею про право кожного народу на самовизначення, на укладення суспільного договору та його переукладення в разі, якщо він уже не відповідатиме інтересам підданих, ідею самоуправління. Англію та Північноамериканські штати він розглядав як дві рівні й суверенні частини імперії, кожна з яких ухвалює власне законодавство.

У 1769 р. Б.Франклін уперше назвав Північно-Американські провінції державами (штатами). Б. Франклін запропонував план конфедерації штатів під назвою «Сполучені колонії Північної Америки».

Б.Франклін не був прихильником радикальних політичних перетворень. Він незмінно відстоював ідею незалежного і гармонійного розвитку своєї країни як „країни праці”, у якій відсутні різка поляризація між багатими та бідними, де люди живуть у стані „щасливої поміркованості”. Де простота республіканських норовів визначає всі матеріальні переваги і політичні навички.

Коли Б.Франклін дізнався про початок війни у Франції. Він висловив велику занепокоєність тим, що „вогонь свободи може не тільки очищати, але і нищити”.

Ідеї республіканського самоуправління обстоював і учасник Великої французької революції англієць Томас Пейн (1737--1809), який потім переїхав до Північноамериканських колоній.

У праці «Здоровий глузд» (1776 р.) він захищає ідеї республіканського самоуправління штатів і розкриває скриті пороки успадкованої монархії та напівреспбуліканського парламенту метрополії, вважав, що питання незалежності Америки є питанням лише доцільності та економічної вигоди. Якщо такий підхід буде покладено в основу цієї проблеми, то, відповідаючи інтересам простих людей, вона вирішиться самостійно і швидко. Після вирішення проблеми суверенітету мислитель пропонував установити в Північноамериканських колоніях республіканську форму правління.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Т. Пейн розрізняв суспільство і державу з її владними інститутами. Він, зокрема, зазначав, що вони різняться не тільки соціальною роллю, а й походженням. Суспільство створюється потребами людей, сприяє їх щастю, позитивно об'єднує їхні устремління, а держава та її уряд є результатом вад людей, їхня мета -- стримування негативних устремлінь, убезпечення життя та свободи громадян.

Т. Пейн уважав, що походження та існування влади ґрунтується виключно на згоді підлеглих.

Наявні форми правління він поділяв на два види: правління на основі виборів і представництва та правління на основі спадку.

Держави, в основі правління яких закладено принцип виборності й представництва, є республіками, а там, де влада передається у спадок, -- монархіями та аристократіями. Основою першої влади є розум, другої -- невігластво. Оскільки урядова діяльність вимагає знань і здібностей, а вони у спадок не передаються, то в менш освічених народів часто буває монархічна або аристократична форми правління.

Т. Пейн був прибічником природного права, обстоював ідею свободи й рівності прав людини. Природними правами він називав свободу слова, друку, совісті тощо.

Позитивне право має відповідати вимогам природного права. Природними правами людей є також право на самовизначення і право управління державними справами.

За вченням Т. Пейна, народ є єдиним джерелом влади, користуючись яким він створює законодавчі й виконавчі органи. Закони в державі, на думку Т. Пейна, має ухвалювати однопалатний парламент, обраний на підставі Конституції зі щорічною ротацією 1/3 його складу. До складу законодавчого органу, на його думку, належить обирати представників усіх верств населення. Як і інші представники утилітаризму, Т. Пейн був прибічником приватної власності, що є основою процвітання держави.

Радикальних демократичних поглядів дотримувався Томас Джефферсон (1743--1826). Основні державно-правові концепції мислитель виклав у «Примітках про штат Віргінія» та «Декларації незалежності». Т. Джефферсон був палким прибічником природного права у широкому розумінні. Він пропонував повернути народу права, передбачені законами природи. Серед таких прав він називав право на життя, свободу, свободу совісті, власність, а також право на самовизначення північноамериканських колоній. З цього приводу він, зокрема, зазначав, що всі люди є рівними від природи; вони наділені Творцем певними і невід'ємними правами, серед яких є право на життя, свободу і щастя; для забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм владу.

Якщо якась форма правління порушує ці принципи, то народ може використати право змінити або скасувати її та встановити нову владу, яка в змозі забезпечити мирне щасливе життя.

З огляду на це Т. Джефферсон уважав, що монархія та олігархія не здатні забезпечити природні права людини, їх реалізація, за його переконаннями, можлива тільки в республіці. Республіканські принципи повинні бути присутніми не тільки у федеральній, а й у зовнішній політиці. Лише республіка може дати можливість кожному громадянину брати участь в управлінні народними справами. Навіть більше, республіканські принципи, на думку Т. Джефферсона, повинні впроваджуватися не тільки на рівні федерації та штату, а й в окрузі, районі, парафії, що буде гарантією прав людини і запобіганням несправедливості. Народ бере участь в управлінні державними справами через своїх представників, які обираються на обмежений термін і знаходяться під постійним народним контролем.

У своїх державних роздумах Т. Джефферсон значну увагу приділяв проблемі приватної власності, заперечував злидні та безмежне багатство, основним соціальним прошарком суспільства вважав фермерів і «середніх» виробників.

Т.Джефферсон був автором Закону штату про встановлення релігійної свободи

Нейтралісти-федералісти поділяли погляди демократів про верховенство влади народу в державі, але висловлювали думку про необхідність обмеження державою лихих якостей і нахилів людей, оскільки без цього вони ніколи не підкорятимуться велінню розуму і справедливості.

Одним із федералістів, які виступали проти правління більшості, був Джон Адамс (1735--1826). Йому імпонувала думка Т. Джефферсона про законодавчу і політичну незалежність північноамериканських колоній, на підтримку якої він навів низку історичних і юридичних аргументів.

Після завоювання незалежності Дж. Адамс у праці «На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки» виклав основні принципи державного устрою, серед яких і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, або систему стримувань і противаг.

Він гадав, що ця система уможливлює існування монархії, де знать контролює короля, а міністри контролюють знать. Але його соціальним ідеалом була змішана форма правління, законодавчим органом якої є двопалатний парламент (верхня палата аристократична, нижня -- демократична) і підпорядкована їй виконавча влада. Існування законодавчої влади у такому вигляді він обґрунтовував тим, що в суспільстві існують різні соціальні групи і класи. Аристократія, за вченням Дж. Адамса, є панівним елементом усякого суспільства ще з давніх-давен.

Однією із центральних ідей, які привернули увагу Адамса, стало обґрунтування необхідності існування соціальних відмінностей і різноманітних соціальних угруповань і класів (клас джентльменів, клас простих людей тощо). На його думку, арістократія являється в історії панівнім елементом у будь-якому цивілізованому суспільстві від давнині до наших днів.

Прибічником сильної централізованої федеральної влади був Александер Гамільтон (1757--1804). Він засуджував самостійність місцевої влади штатів, не погоджувався з думкою про конфедерацію, вважав їх державою в державі, предтечею анархії, пропагував ідею держави з сильною внутрішньою та зовнішньою політикою.

Погоджувався з думкою Дж. Адамса про те, що встановлення системи втримувань і противаг у сфері влади необхідне у зв'язку з наростаючим егоїзмом людей, яких потрібно примушувати співпрацювати для загального блага, не зважаючи на їх нестримну жадобу та честолюбство. Народ - це всього-на-всього великий звір, з яким мудрому правителю необхідно рахуватися у тій мірі, в якій смути та невдоволення можуть загрожувати на його владі.

Обіймаючи посаду міністра фінансів за часів Вашингтона, А. Гамільтон втілював у життя свої ідеї. Він, зокрема, був засновником державного банку, сприяв уведенню митних тарифів, безпосередньо здійснював кредитно-фінансові реформи. Позицію цього політичного та державного діяча рішуче підтримували купці, підприємці, а також інтелігенція.

Погляди А. Гамільтона стосовно сутності й соціального призначення влади були близькими до поглядів Ш. Л. Монтеск'є та Дж. Адамса. Він, зокрема, погоджувався з тим, що в державі можливе зловживання владою, і щоб йому запобігти, необхідно втілити в практичне політичне життя принцип стримувань і противаг. Тільки поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову може забезпечити стабільність держави та інтереси її громадян.

Законодавчий орган, на його думку, повинен бути двопалатним, виконавча влада -- сильною й централізованою, а судді -- незалежними та довічно призначеними на свої посади. З цього приводу він зазначав, що виконавча влада володіє мечем, конгрес (законодавча влада) -- гаманцем, а судді -- тільки мудрістю.

Стосовно форми правління А. Гамільтон не мав чіткої позиції. Спочатку він був прибічником обмеженої монархії, а згодом більш вдалою вважав президентську республіку з широкими повноваженнями президента. Головна мета держави, на його думку, -- убезпечення приватної власності.

Ідеї сильної централізованої федеральної влади А. Гамільтона було реалізовано в Конституції США 1787р.

За практичне втілення в життя республіканської форми правління, концепції рівноваги та розмежування гілок влади звання «батька конституції» отримав федераліст Джеймс Медісон (1751 -- 1836). Він був прибічником теорії природного права; пропонував конституційне закріплення прав людини і громадянина, підтримував прогресивну ідею свого часу про суспільний договір.

Дж. Медісон зробив спробу з'ясувати причини суспільних конфліктів і дійшов висновку, що ними є соціальна нерівність та економічний інтерес фракцій.

Під категорією «фракція» він розумів сукупність громадян, які об'єднані та спонукаються до дій єдиним поривом пристрасті, інтересу або думки, що є ворожим щодо прав інших громадян, а також сукупних інтересів суспільства. Фракції можуть завдати шкоди суспільству; аби цього не сталося, необхідно усунути причини, що підштовхують їх до шкідливих для суспільства дій. Пізніше такі групи почали називати зацікавленими групами.

На думку Дж. Медісона, в невеликих державах фракційна різність зведена тільки до меншості та більшості, а у великих суспільство поділене на великий спектр фракцій. Причиною виникнення останніх є різність поглядів людей на релігію, систему влади, політику, а також нерівний розподіл власності. З огляду на це Дж. Медісон уважав, що уряд повинен чинити перешкоди фракціям у реалізації їхніх вимог.

Велика держава з великою кількістю громадян "середнього класу” є, як це підкреслював Аристотель більш стабільною і життєздатною, скільки це обумовлено помірним багатством основного класу суспільства і його схильністю до підтримки помірної форми правління.

Погляди мислителя стосовно форми правління формувалися впродовж довгого часу. Попервах у своєму політико-правовому вченні він намагався пристосувати аристократичне правління до нових умов, а згодом віддав перевагу республіканській формі як такій, що може забезпечити внутрішню справедливість, порядок і збереження суверенітету. До того ж, республіка гарантує й забезпечує права людини, насамперед право на власність, а також політичні права.

Свободу громадян гарантує й загальне виборче право, а також можливість участі громадян у законотворчому процесі, виборах чиновників.

Владу в республіці Дж. Медісон розглядав як взаємозв'язану систему («масу влади»), що складається з виокремлених законодавчої, виконавчої та судової гілок.

3. Вчення про форму держави та сутність права у працях політичних діячів американської революції та громадянській війни

суспільний політичний держава американський

Суспільні та правові погляди Дж. Маршалла.

Голова Верховного суду, який запровадив практику нагляду за конституційністю законів. Верховний суд, на його думку, володіє такими судовими повноваженнями, які історично включали в себе повноваження давати тлумачення змістів законів. Судді, які дають присягу захищати Конституцію як основний закон країни, можуть і повинні проголошувати недійсним будь-який законодавчий акт, який на їх думку суперечить конституції. Завдяки Д.Маршаллу, конституція країни визначається не тільки текстом конституції, але і тим тлумаченням, які отримує цей текст у Верховному суді.

Цікаві погляди на право одного із учасників громадянської війни Олівера Вендета Холмса, який був членом Верховного суду США. Один із представників правового прагматизму.

Читаючи лекції з конституційного права у Гарварді, Холмс написав класичну працю „Загальне право”. Саме тут прозвучала його думка про те, що „життя права не має логіки: воно має досвід”. Витоки права слід шукати у бажаннях примітивної людини взяти реванш у тих, хто причинив йому будь-яких шкод. Звідси виходить, що розвиток права обов'язково залежить від переважаючих умов людського буття: нагальних потреб даного періоду, переважаючих моральних і політичних теорій, від чуття у сфері політичної діяльності, переконаних чи неусвідомлених ваблень, навіть пересудів, які суддя розділяє разом із своїми колегами. Це дає більше для вироблення правил з управління людським суспільством ніж щось інше.

Конституція країни для Холмса - це свого роду соціальний експеримент, і тому її можна порівняти з людським життям. У праці „Шлях права” він пише, щоб пізнати право як таке, людина повинна відмовитися від моральних і чисто формальних умоглядів і подивитися на себе як на позаморального суб'єкта, який турбується лише про ті матеріальні надбання або втрати, які йому можуть підскакати його знання.

З урахуванням висловленого раніше, Холмс дає визначення права: право є не що інше, як передбачення того, як буде покарана людина у тому чи іншому випадку за рішенням суду, якщо вона зробить або не зробить те, що потрібно зробити.

У праві, говорив Холмс, як і в будь-якій іншій сфері людського спілкування, індивід може у повній мірі відчути або проявити всю повноту своїх почуттів і своїх намірів: він може висловити свій гнів на життя, він може випити гірку чашу героїзму, він може втомити своє серце у погоні за недосяжним.

Становлення суспільної та політико-правової думки в Америці, так само як і в Європі, обумовлено виникненням і розвитком буржуазного просвітництва. Поряд з боротьбою проти католицизму перед просвітниками Америки постало завдання розкриття реакційної суті надзвичайно впливового на той час, особливо в англійських колоніях, пуританства, яке проповідувало войовничий релігійний фанатизм. Одна із критик пуританства стосувалася захисту останніми рабства.

Більшість державно-правових ідей, що виникли під час боротьби за незалежність США, знайшла своє втілення в Конституції цієї країни і значно вплинула на подальший розвиток світової політико-правової думки.

Спільними рисами політично-правових вчень американських мислителів були їх природно-правова аргументація (природні і невідчужені права людини незалежно від їх державної належності). Друга ідея - перетлумачення принципу розподілу влад, що означало доповнення ідеї уособлення влад ідеєю системи утримань і противаг.

Період боротьби за незалежність (1775-1783 рр.) ознаменувався створенням Конфедерації штатів, але із закінченням війни виникла потреба укріпити союз штатів і створити ефективний федеральний уряд. Для цього у травні 1787 р. був створений конституційний Конвент, який виробив федеральний проект Конституції, яка закріпила республіканський лад, ліквідувала всі станові привілеї, відмінила дворянські титули і звання, включила систему забезпечення рівноваги уособлених і взаємодіючих влад - законодавчу, виконавчу і судову.

Наступні важливі інновації у політичному життя США зв'язані з ідейно-політичною боротьбою періоду громадянської війни 1861-1865 рр., а також із загальним ходом соціальної еволюції від аграрного суспільства до індустріального, а потім і до постіндустріального.

ХІХ ст. насичене особливо великими політичними конфліктами і перемінами у житті американської нації - загроза розвалу федерального союзу на восьмому десятку існування незалежної держави, відміна рабства. Нерівномірний і конфліктний розвиток аграрного та індустріального секторів економіки, імперські амбіції та політика анексії (приєднання територій). Загальний напрям цих перемін можна сформулювати як перехід від ідей локківського індивідуалізму і пуританського республіканізму до ліберального прагматизму у галузі юриспруденції і суспільно-політичної науки.

Відомим представником американського просвітництва був Бенджамін Франклін. Особливо важливу роль в його поглядах відігравали питання моралі. Індивідуалістична мораль Б.Франкліна була нерозривно зв'язана з його суспільно-політичними поглядами, з критикою англійської адміністрації в Америці, яка свою необмежену владу спрямовувала проти «священних прав особистості».

Найбільш радикальним представником американського антифеодального, просвітницького руху був Томас Пейн. У своєму політико-філософському нарисі «Права людини» він засудив феодально-становий лад, а також критикував англійський уряд і закликав народ англійських колоній до боротьби за суверенітет, пропагандував ідеї буржуазної французької революції.

Видатним американським просвітником був Томас Джеферсон, філософські і соціально-політичні погляди якого з особливою виразністю відображали протиріччя між демократичними і консервативними верствами американської буржуазії.

Лідер федералістів Олександр Гамільтон відзначався широким світоглядом, був автором глибоких розробок у галузі конституційної теорії і практики і енергійним захисником сильної централізованої влади федерального уряду.

До групи федералістів відносився і Джон Адамс. У трьохтомній монографії «На захист конституції урядової влади у Сполучених Штатах Америки» він обґрунтував необхідність уособлення і незалежності трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Джеймс Медісон став «батьком» американської конституції.

Олівер Вендет Холмс -- філософ і юрист. Його класична праця «Загальне право» виникла на основі курсу лекцій. Правовий догматизм О.Холмса мав пізніше великий вплив на доктрину «правових реалістів» (Дж.Френка, К.Ллєвеліна та ін.).

Як бачимо ідеї, розвинуті представниками американського просвітництва у XVIII ст., відіграли важливу роль у виробленні і прийнятті Конституції США 1787 р., яка закріпила республіканський лад, ліквідувала всі станові привілеї, відмінила дворянські титули та звання, включила в себе систему забезпечення рівноваги обумовлених і взаємодіючих гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової.

Размещено на Allbest.ru