Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ВЗАЄМНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСОБИ І ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ

РОЗБУДОВИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

ІВАНЧУК Наталія Віталіївна

Київ - 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави передбачає необхідність активізації розбудови громадянського суспільства, що є гарантом рівності, стабільності та захищеності особистості. Взаємодія держави та суспільства базується на засадах гармонічного розвитку держано-правових інституцій та засобів гарантування і захисту прав та інтересів особи. Інститут відповідальності займає центральне місце в системі засобів забезпечення стабільності розвитку суспільства, держави та громадян, що передбачає вироблення теоретичної моделі відновлення режиму справедливості та її практичної реалізації на засадах взаємності й адекватності. В умовах інтенсифікації розбудови України, проведення комплексу реформ, що націлені на модернізацію соціальних інститутів, в тому числі і засобів правового впливу, інститут відповідальності потребує адекватного наукового переосмислення в контексті поточних змін умов розвитку суспільства та держави, що передбачає зростання дієвості інституту відповідальності в життєдіяльності суспільства на засадах взаємної відповідальності різних гілок влади, органів місцевого самоврядування та кожного громадянина.

Проблематика взаємної відповідальності особи та держави має як теоретичне, так і практичне значення, що пояснюється необхідністю вироблення єдиного, науково обґрунтованого механізму забезпечення рівності всіх суб'єктів перед законом, з однієї сторони, а також необхідністю максимальної реалізації соціального призначення інституту відповідальності, з іншої сторони. В свою чергу комплексне наукове дослідження феномену відповідальності держави і особи в контексті її взаємності в умовах розбудови державності в Україні надасть змогу забезпечити належну наукову основу інституту відповідальності відповідно до сучасних потреб розвитку суспільства.

В умовах становлення демократичного суспільства, розбудови демократичної, соціальної, правової держави і людина, і держава повинні мати рівні права і нести рівну відповідальність один перед одним. Невідповідність відповідальності особи і держави принципу взаємності, що є порушенням конституційних засад відповідальності як людини перед державою, так і держави перед людиною, є передумовою поширення соціальної несправедливості, що збільшує ризик виникнення та загострення соціальних конфліктів. Вказане доводиться і практичним досвідом становлення державності в України, коли відсутність ефективного механізму реалізації взаємної відповідальності держави і особи в певній мірі обумовлює недоліки у розвитку приватизаційних процесів, вирішенні соціальних проблем, подоланні корупції, нестабільності податкової політики, виникненні прогалини в законодавчій базі тощо.

Враховуючи вищевказане, питання взаємної відповідальності особи і держави набуває стратегічного значення для розбудови соціальної правової держави, що потребує як активізації наукових розробок вказаного питання, так і прискорення практичного втілення в життєдіяльність суспільства науково обґрунтованого механізму взаємної відповідальності особи та держави.

В юридичній літературі відсутні комплексні наукові дослідження, які присвячені проблемам взаємності юридичної відповідальності як особи, так і держави. Наукові роботи, які досліджують феномен соціальної відповідальності взагалі, та юридичної, зокрема, пов'язані з такими іменами вчених як З. А. Астеміров, Б. Т. Базилєв, С. Н. Братусь, В. Горлов, О. Г. Дробницький, В. Ж. Келлє, В. Захаров, I. I. Карпець, Д. А. Керімов, В. М. Кудрявцев, О. Е. Лейст, І. С. Самощенко, В. М. Селіванов, М. С. Строгович, М. Х. Фарукшин та інші. Однак, в роботах вказаних вчених інститут відповідальності досліджується переважно або в межах соціологічних досліджень як один із соціальних інститутів, що надає певну оцінку поведінці суб'єкта та здійснює на нього вплив; або в межах загальної теорії права; або в межах галузевих юридичних наук, в контексті конституційної, кримінальної, цивільно-правової, дисциплінарної, матеріальної та інших різновидах відповідальності; або в межах загальної та спеціальної частин відповідної галузі права.

На початку 90-х років ХХ століття у наукових колах значно підвищується інтерес до вивчення проблематики інституту відповідальності, що викликано необхідністю оновлення сутнісного розуміння вказаного інституту та вироблення практичних шляхів підвищення соціальної ефективності інституту відповідальності в умовах перехідного етапу розвитку суспільства. Зазначений період характеризується науковими розробками проблем відповідальності такими вченими як B. C. Венедіктов, В. Н. Вітрук, С. Д. Гусарєв С. Д. Дубенко, М. С. Кельман, Р. А. Калюжний, Я. Кінаш, М. І. Козюбра, A. M. Колодій, В. В. Копєйчиков, В. В. Лемак, В. В. Мальцев, О. Г. Мурашин, М. О. Плахотнюк, В. Ф. Погорілко, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун та іншими. На наш погляд, основною специфікою наукових досліджень проблем відповідальності вказаного періоду є те, що вони переважно мають виключно прикладний характер та надають інформаційний матеріал щодо вдосконалення правового регулювання або організаційного забезпечення реалізації заходів відповідальності. Сучасні умови розвитку суспільства та держави актуалізують необхідність цілісного дослідження концептуальних засад інституту відповідальності, в тому числі і у контексті взаємної відповідальності особи і держави як необхідної умови забезпечення соціальної справедливості та законності. Недостатній рівень наукової дослідженності проблем взаємної відповідальності особи та держави в умовах розбудови державності в Україні зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об'єкта і предмета дослідження.

Об'єктом дисертаційного дослідження є теоретико-методологічні проблеми правового інституту взаємної відповідальності особи і держави в Україні в сучасному суспільстві.

Предмет дисертаційного дослідження становлять феноменологічні, категоріальні, системно-структурні, функціональні та аксіологічні аспекти інституту взаємної відповідальності особи і держави в контексті розбудови демократичної, соціальної, правової держави.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення, вивчення та обґрунтування самостійного значення та специфіки інституту взаємної відповідальності особи і держави як важливого чинника розбудови демократичної, соціальної, правової держави, а також вироблення методичних рекомендацій, які націлені на забезпечення умов взаємності в процесі вдосконалення інституту відповідальності особи і держави. Для досягнення вказаної мети дисертаційного дослідження поставлено наступні завдання:

- виробити науково обґрунтоване авторське визначення поняття “взаємна відповідальність особи і держави”;

- проаналізувати феномен юридичної відповідальності та її місце в системі взаємної відповідальності особи і держави: розкрити її зміст, різновиди та функції;

- охарактеризувати принципи і функції взаємної відповідальності особи і держави, які становлять основу соціально-правового механізму функціонування демократичної, соціальної, правової держави;

- розкрити зміст та проаналізувати значення інституту прав людини в демократичному суспільстві як умови гуманізації держави та системоутворюючого фактору, що опосередковує взаємну відповідальність особи і держави, а також визначає відносини між ними;

- з'ясувати зміст соціально-правового механізму взаємної відповідальності особи і держави на прикладі діяльності органів державної влади, посадових осіб та пересічних громадян України;

- розкрити особливості реалізації механізму взаємної відповідальності особи і держави у процесі виконання Україною міжнародно-правових зобов'язань щодо захисту прав людини;

- сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення інституту взаємної відповідальності особи і держави в умовах розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави в цілому та проведення політичної і правової реформи, зокрема.

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене відповідно до “Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ Міністерства внутрішніх справ України на період 2002--2005 роки”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 червня 2002 року (№ 635); програми наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 року (№ 755); плану науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження становить система філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання які надали можливість комплексного наукового вивчення вказаних об'єкту та предмету дисертаційного дослідження. Враховуючи тематику дисертації, а також мету та завдання роботи, дисертантом було використано наступні методи:

1) компаративістський метод, який надав змогу порівняти особливості відповідальності особи та держави в аспекті їх взаємності як в сучасній Україні, так і в період її розвитку у складі СРСР;

2) діалектичний метод, котрий забезпечив встановлення та аналіз специфіки взаємозв'язку і взаємозалежності особи і держави в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства та держави, в тому числі і в галузі міжнародних відносин;

3) системний метод, що забезпечив комплексне дослідження проблеми взаємної відповідальності особи і держави, зв'язку різноманітних видів відповідальності в системі соціальної відповідальності.

У процесі дослідження поставленої проблеми автор використав принцип кореляції, який визначає функціональну залежність між двома змінними величинами, зокрема особою і державою, котрий надав змогу встановити, що кожному значенню вказаних величин відповідає чітко визначена функція іншої; а також принцип плюралізму, який уможливив подолання обмеженості діалектико-матеріалістичного монізму в процесі наукового аналізу існуючих видів відповідальності, позбавив дослідження заідеологізованості, тенденційності, ознак методологічного догматизму.

Емпіричну базу дослідження становлять науково обґрунтовані дані соціологічних досліджень провідних соціологічних інститутів нашої країни, довідкових видань, статистичних та аналітичних матеріалів про стан громадської думки, результати діяльності підрозділів міліції у сфері зв'язків із громадськістю за 2000-2006 pp.

Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці проблеми, так і у способі її розв'язання. Дисертація є першим в українському правознавстві науковим дослідженням, в якому ґрунтовно проаналізовано інститут взаємної відповідальності особи і держави у процесі розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.

Наукова новизна дослідження відображена в таких висновках і положеннях:

- запропоноване та надане авторське визначення поняття “взаємна відповідальність особи і держави” як особливого виду соціальної відповідальності, провідного демократичного інституту демократичної, соціальної, правової держави, що розкриває систему двосторонніх зв'язків у суспільстві та ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гуманізму, справедливості і спрямований на захист прав людини, розбудову держави як демократичної, соціальної, правової;

- узагальнено історіографію з проблем відповідальності соціальної, етичної, юридичної, професійної, політичної, міжнародної, що закладає основу комплексному науковому дослідженню інституту взаємної відповідальності особи і держави;

- доведено, що на сучасному етапі розвитку суспільства та держави в Україні взаємна відповідальність особи і держави як провідний демократичний інститут реалізується не повною мірою, про що свідчать суперечності у взаємовідносинах законодавчих, виконавчих та судових органів, діяльності окремих посадових осіб та пересічних громадян;

- обґрунтовано, що правова держава і права людини є взаємозалежними інститутами, які можуть бути об'єктами наукових досліджень в контексті їх взаємозв'язку та взаємозалежності;

- удосконалено поняття гуманістичного принципу людської гідності, який конкретизує права і свободи людини, поєднує їх у систему, утворює своєрідне ядро в системі прав людини, виступає умовою гуманізації інституту взаємної відповідальності особи і держави;

- узагальнено теоретичне розуміння змісту категорій “взаємодія”, “взаємність”, ”відповідальність”, “юридична відповідальність”, “громадянська відповідальність”, “імунітет”, “індемнітет”, “партнерство”, “недоторканність”, які наповнюють новим демократичним, гуманістичним змістом інститут взаємної відповідальності особи і держави;

- охарактеризовано інститут взаємної відповідальності особи і держави, що ґрунтується на соціальному партнерстві учасників взаємодії і забезпечує стабільність в українському суспільстві, сприяє подоланню конфліктів, соціального напруження шляхом взаєморозуміння та створення нового, демократичного формату відносин між особою і державою;

- встановлено, що теоретична концепція механізму реалізації взаємної відповідальності особи і держави на сьогодні визначається у форматі євроінтеграційного процесу, виконання міжнародно-правових зобов'язань, підвищення відповідальності України перед європейською спільнотою за взяті на себе зобов'язання у сфері захисту прав людини;

- обґрунтовано, що вдосконалення діяльності міліції залежить від удосконалення партнерських взаємовідносин із населенням як форма прояву інституту взаємної відповідальності особи і держави.

Практичне значення одержаних результатів зумовлено їх науковою новизною та актуальністю. Результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані в:

- подальшій науково-дослідницькій сфері для наукової розробки ефективного соціально-правового механізму забезпечення взаємної відповідальності в Україні;

- правотворчій діяльності в аспекті надання пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства з метою вдосконалення законодавчої бази, що регламентує діяльність уряду, парламенту, органів державної влади, в тому числі органів внутрішніх справ;

- правозастосовній діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності практики роботи органів внутрішніх справ щодо встановлення і розвитку партнерських відносин між населенням і міліцією;

- навчальному процесі вищих навчальних закладів України юридичного профілю для підготовки окремих розділів підручників, навчальних посібників з теорії держави та права, а також при викладанні таких дисциплін як “Теорія держави та права”, “Соціальна відповідальність”, “Юридична відповідальність”, “Юридична відповідальність і державний примус”, “Взаємна відповідальність особи і держави як вид соціальної відповідальності” (Акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ № 6 від 19 січня 2007 p.).

Результати дослідження будуть також корисними для реалізації основних засад правової і політичної реформи, організації конкретних заходів щодо вдосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, реформування системи правоохоронних органів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження проведено автором самостійно, зроблені висновки і рекомендації засновані на особистих дослідженнях офіційних статистичних даних та практики правоохоронної діяльності.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки даної дисертаційної роботи обговорювалися на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на таких наукових семінарах і конференціях:

- науково-практичній конференції Національної академії внутрішніх справ України “Проблеми захисту прав людини та громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 22-23 квітня 2005 p.);

- міжнародному науковому семінарі “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (м. Київ, 23-24 вересня 2005 p.);

- науково-теоретичній конференції, присвяченій п'ятій річниці Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України “Україна 2005” (м. Київ, 2005 p.);

- загально-університетській підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій Дню науки “Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід” (м. Київ, 19-20 травня 2006 p.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях і семінарах.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, які охоплюють сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (264 найменування). Основний зміст роботи викладено на 162 сторінках друкованого тексту. Повний обсяг роботи становить 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

відповідальність соціальний держава демократичний

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості теми дисертаційної роботи, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження і публікацій, в яких викладено основні положення дослідження.

Розділ 1 “Взаємна відповідальність особи і держави як інститут демократичної, соціальної, правової держави: теоретичні та методологічні засади” присвячено аналізу змісту, сутності відповідальності, особливостям юридичної відповідальності як принципової ознаки взаємної відповідальності особи і держави, характеристиці її основних принципів та функцій.

У підрозділі 1.1 “Взаємна відповідальність особи і держави як різновид соціальної відповідальності” узагальнено історіографію вивчення проблем соціальної, етичної, юридичної, професійної, політичної, міжнародної відповідальності, що сприяло змістовному дослідженню інституту взаємної відповідальності особи і держави в Україні.

Дисертант доводить, що будь-який конкретний вид відповідальності має розглядатися у певному контексті із загальним поняттям “відповідальність”, що є одним із важливих соціальних інститутів цивілізованого суспільства, котрий безпосередньо пов'язаний із реалізацією прав та обов'язків громадян, виконанням взаємно прийнятих зобов'язань.

Ознаки категорії взаємної відповідальності дисертант визначає на основі:

- родового поняття “відповідальність”, що має певні різновиди (політична, моральна, правова, професійна, релігійна, громадянська, міжнародна, юридична);

- аналізу специфіки права, правової рівності та взаємозалежності, що характеризує еквівалентні взаємини між індивідами як суб'єктами права.

На думку дисертанта, категорії “взаємність” та “еквівалент” як ознаки будь-якої соціальної взаємодії становлять основу взаємної відповідальності особи і держави. Головна властивість взаємної відповідальності пов'язана з принципом соціального партнерства, котрий являє собою баланс інтересів, що досягається сторонами соціальної взаємодії на основі компромісу.

Аналізуючи феномен відповідальності та його різновиди, дисертантом запропоновано авторську інтерпретацію поняття “взаємна відповідальність особи і держави” як особливого виду соціальної відповідальності, провідного демократичного інституту демократичної, соціальної, правової держави, що розкриває систему двосторонніх зв'язків у суспільстві й ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гуманізму, справедливості та спрямований на захист прав людини.

У підрозділі 1.2 “Юридична відповідальність у системі взаємної відповідальності особи і держави” розглядається юридична відповідальність, яка відіграє провідну роль у системі взаємної відповідальності, що відповідає юридичному контексту дисертаційного дослідження. Особливістю юридичної відповідальності порівняно з іншими видами соціальної відповідальності (моральної, політичної, партійної, професійної) є те, що вона ґрунтується на нормативних вимогах, які забезпечуються: а) сумлінним виконанням громадянином своїх обов'язків перед суспільством, державою, колективом людей та окремою особою {позитивна юридична відповідальність); б) у необхідних випадках державним примусом {негативна або ретроспективна відповідальність).

Дисертантом проаналізовано широкий діапазон поглядів на проблему позитивної відповідальності, які викладено в науковій юридичній літературі: від її повного неприйняття до визнання її як головної. Водночас автор доводить, що негативна і позитивна відповідальність є взаємопов'язаними явищами, двома взаємовиключними протилежностями, а саме, якщо негативна (ретроспективна) відповідальність виконує охоронні функції держави, то позитивна відповідальність ототожнюється зі свідомою поведінкою, дисципліною, сумлінністю, усвідомленням власних обов'язків тощо. Дисертант вважає, що саме позитивна відповідальність відіграє провідну роль у змісті демократичного інституту взаємної відповідальності особи і держави. Цю тезу автор аргументує тим, що суб'єкти відповідальності виконують свої обов'язки не лише під впливом примусових, каральних санкцій, правових заборон, і не лише через страх покарання, а свідомо та добровільно, керуючись почуттям гідності, особистого та службового обов'язку. У зв'язку з цим, особливу увагу дисертант приділяє аналізу громадянської відповідальності, яка характеризується усвідомленим виконанням морального обов'язку громадян, виявом їх творчості та активності. Автор вважає, що саме громадянська відповідальність знаходиться в основі взаємної відповідальності особи і держави, а саме, без активного, ініціативного, відповідального громадянина не може йтися про відповідальність політичних діячів, публічних політиків тощо.

У дисертації розглянуто також інші види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільна, конституційна, що розкривають зміст взаємної відповідальності особи і держави.

У підрозділі 1.3 “Принципи та функції взаємної відповідальності особи і держави” досліджено загальні принципи юридичної відповідальності, що впливають на зміст інституту взаємної відповідальності особи і держави, а саме, справедливість, законність, гуманізм тощо.

Найважливішим, у контексті взаємної відповідальності особи і держави, на погляд автора, є принцип гуманізму, що спрямований на захист гідності людини, її прав і свобод. Він реалізується через низку інших принципів, зокрема через принцип індивідуалізації відповідальності, який передбачає врахування індивідуальних рис конкретного правопорушення та обрання такої міри відповідальності, яка найбільш точно відповідає цим особливостям.

Принцип невідворотності відповідальності як принцип демократичної, соціальної, правової держави має особливу форму вияву у взаємовідносинах особи і держави. Дисертант вважає, що не можна погодитися з авторами, які трактують невідворотність відповідальності як належне використання санкцій правової норми, як обов'язкове призначення покарання, тому що інакше суттєво нівелюється проблема невідворотності, і вона зведеться загалом до “невідворотності покарання”, а не до “невідворотності відповідальності”. Розглядаючи принципи справедливості й законності в системі взаємної відповідальності, автор вважає, що у правовій державі зміст цих принципів має бути спрямований не на покарання, а на заохочення, зокрема, на захист прав людини, її честі та гідності.

У нерозривному зв'язку з принципами взаємної відповідальності в дисертації досліджено функції інституту взаємної відповідальності особи і держави, в яких виявляється каральна й творча роль демократичної, соціальної, правової держави. Зокрема, автор роздягає регулятивну, превентивну, каральну, відновлювальну, виховну функції.

Під час дослідження зазначених функцій дисертант використовував системний та комплексний підходи, які надали змогу розглянути специфіку діяльності держави відповідно до двох форм реалізації заходів соціального впливу (добровільного та примусового), що відповідають позитивному та негативному аспектам взаємної відповідальності.

Розділ 2 “Основні напрями реалізації взаємної відповідальності особи і держави у процесі розбудови Української демократичної, соціальної, правової держави” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Права людини як визначальний чинник гуманізації взаємної відповідальності особи і держави” автором обґрунтовано, що у процесі проведення політичної реформи саме відповідальність держави слугує важливим засобом забезпечення прав і свобод людини та громадянина, дієвим інструментом реалізації в суспільстві демократичних перетворень. Права людини як вища цінність демократичного суспільства виступають критерієм “людського виміру” правових процесів, що відбуваються сьогодні в Україні, системоутворювальною складовою інституту взаємної відповідальності особи і держави, громадянського суспільства та правової держави, а також є нормативною формою вираження міри свободи індивіда. Саме тому глобальне значення нової історичної стратегії взаємовідносин між особою і державою полягає в тому, що місце пануючої в минулому тоталітарної ідеології посіла протилежна, демократично-ліберальна ідеологія, змістом якої є принцип “держави для людини”.

Автор обґрунтовує тезу про те, що принцип людської гідності виступає найважливішою складовою частиною прав людини, конкретизує права людини, поділяючи їх на свободу та рівність, утворює своєрідне ядро її незмінних прав. Саме гідність людини є стержнем усіх гуманітарних прав, виступає наріжним каменем інституту взаємної відповідальності особи і держави, становить основу конституційно організованого суспільства.

У зв'язку із дослідженням інституту взаємної відповідальності особи і держави в дисертації проаналізовано механізм захисту прав людини та його складові елементи (гарантування та охорона).

У підрозділі 2.2 “Гармонізація взаємної відповідальності особи і держави у сфері діяльності державної влади” досліджено проблеми відповідальності, що існують у сфері державної влади. Так, світова практика свідчить про те, що блага держави та її громадян можуть бути захищені главою держави (президентом). Однак, слід визначитись у тому, що невизначено, яку ж відповідальність і за що несе президент як посадова особа, державний діяч і громадянин.

Особливу увагу в дисертації приділено питанню відповідальності влади за прорахунки у своїй діяльності, за вчинені злочини та відшкодування збитків, завданих незаконними діями органів державної влади чи їх посадовими особами.

У контексті взаємної відповідальності особи і держави дисертант аналізує роботу Верховної Ради України та її відповідальність за результати своєї діяльності. Упровадження політичної реформи в життя по-новому ставить питання про взаємну відповідальність Верховної Ради України і сформованого нею Уряду; про розподіл владних повноважень між гілками влади, про посилення їх взаємної відповідальності.

Крім того, на думку автора, політичну і моральну відповідальність за взяті обіцянки мають нести і політичні партії, що перемогли на виборах; опозиція має право (і зобов'язана) нести відповідальність за всю діяльність та бездіяльність (конструктивну чи деструктивну), за стабільність у країні, за розв'язання загальнонаціональних завдавань.

У демократичних країнах із розвиненим громадянським суспільством створено і налагоджено механізми політичної відповідальності на рівні політичних партій, які виборюють владу. Він є прозорий і відкритий для контролю з боку громадянського суспільства.

У контексті взаємної відповідальності особи і держави дисертант розглядає питання про “індемнітет”, змістом якого є звільнення від відповідальності або від відшкодування збитків, заподіяних тим чи іншим учасником процесу взаємодії.

На думку дисертанта, для того, щоб певним чином протистояти негативному впливу окремих політичних партій, депутатів необхідно: вдосконалювати законодавство про вибори, доопрацьовувати ті правові положення, які не виправдали себе на практиці; вдосконалювати правозастосовну діяльність, судову практику щодо справедливого вирішення виборчих скарг, підвищувати рівень правової культури всіх учасників виборчого процесу.

Дисертант вважає, що постійну зміну вищих посадових осіб в урядових структурах в Україні слід оцінювати в контексті відповідальності їх за свою діяльність: або ж їх відставка є наслідком навмисного невиконання своїх функцій (у такому разі звільнення, відставка уряду передбачає юридичну відповідальність); або ж це є компромісне рішення з метою перегрупування частини повноважень, вираження незгоди з напрямом реформ, що проводяться (тоді відставку уряду чи певних посадових осіб можна оцінювати як політичну відповідальність). Чітке розмежування політичної та юридичної відповідальності при звільненні вищих посадових осіб є необхідною умовою встановлення конституційного порядку в країні.

У підрозділі 2.3 “Особливості взаємної відповідальності особи і держави у діяльності органів внутрішніх справ” розглядається питання про особливість функціонування інституту взаємної відповідальності особи і держави у діяльності органів внутрішніх справ, зокрема міліції, в умовах проведення реформи правоохоронних органів. У дисертації обґрунтовано тезу про те, що особа та держава не можуть належним чином виконувати свої обов'язки у разі неефективної діяльності правоохоронних органів і за відсутності чітких процесуальних гарантій розв'язання конфліктів, що можуть виникати між особою і державою тощо.

Дисертант вважає, що як частина єдиного цілого державного інституту міліція є уособленням держави і, як державний орган, зобов'язана нести відповідальність перед громадянами за свої дії. Саме міліція, насамперед, відчуває на собі вплив нового, демократичного середовища з його здобутками і прорахунками. Сьогодні їй доводиться працювати у нових умовах, ситуаціях надзвичайного характеру (масових безпорядків, громадянської непокори тощо).

Необхідною умовою реалізації принципів взаємної відповідальності особи і держави у сфері діяльності міліції є принципи гласності, невідворотності покарання, вдосконалення партнерських відносин між міліцією і населенням на засадах довіри, прозорості, взаєморозуміння і взаємодопомоги.

Дисертант обґрунтовує тезу про те, що налагодження конструктивної взаємодії з різними групами населення за допомогою зміцнення партнерських стосунків між правоохоронцями і громадянами, створення позитивного образу працівника міліції та підвищення рівня довіри населення до міліції можливе лише внаслідок проведення реформи правоохоронних органів з метою створення якісно нової концепції діяльності української міліції. Дана реформа має бути спрямована на переорієнтацію діяльності міліції зі служіння влади на служіння громадянам, відмову від старих стереотипів, консервативних поглядів, створення нової ідеології та філософії, сучасних форм і засобів взаємодії населення та міліції, забезпечення контролю за її діяльністю з боку громадськості, підвищення відповідальності працівників міліції, службовців за своєчасне і високоякісне виконання своїх обов'язків. Саме на довірі до суспільства, утвердженні юридичних механізмів захисту прав і законних інтересів громадян, невідворотності покарання і має ґрунтуватися ідеологія реформування системи правоохоронних органів.

Після приєднання України до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини питання функціонування інституту взаємної відповідальності особи і держави, на думку автора, набуло нової якості. Громадяни, які перебувають під юрисдикцією України, набули право безпосередньо вимагати від держави прямого застосування норм міжнародного права як норм внутрішнього права.

У підрозділі 2.4 “Реалізація принципів взаємної відповідальності особи і держави у сфері міжнародно-правових зобов'язань України” досліджуються особливості реалізації механізму взаємної відповідальності особи і держави в Україні за виконання взятих державою на себе зобов'язань, але не безпосередньо перед особою, а перед міжнародною спільнотою, кожною державою-учасницею договору за порушені права людини. У зв'язку з цим, у дисертації проаналізовано принцип використання місцевих засобів правового захисту як умову виникнення міжнародної відповідальності. Він застосовується громадянами у тому випадку, коли всі національні засоби правового захисту використані.

Важливою складовою механізму взаємної відповідальності особи і держави є інститут індивідуальних скарг. Уперше індивід наділений правом пред'являти позов проти держави з приводу відновлення порушеного права шляхом подання скарги до міжнародного суду. Для підтвердження функціонування цього принципу дисертант проаналізував практику позовів окремих громадян України проти держави Україна, колективного позивача, позовів іноземних громадян, які захищають свої права у Страсбурзькому суді із прав людини.

Автор доводить, що збільшення скарг громадян проти держави Україна свідчить про те, що: по-перше, судові органи в Україні працюють незадовільно у сфері захисту прав людини; по-друге, у громадян сформувався достатньо високий рівень правової культури європейського типу, вони знають свої права та можливості, намагаються їх захищати цивілізованим шляхом; по-третє, Україна набуває ознак демократичної, соціальної, правової держави, надає можливості своїм громадянам захищати власні права на будь-якому рівні.

Узагальнюючи дослідження, автор дійшов висновку, що міжнародний механізм взаємної відповідальності особи і держави уможливлює, по-перше, обмін досвідом між державами у вирішенні проблем, що виникли у цій сфері; по-друге, здійснення політичного тиску на держави, які порушують права людини і мають нести відповідальність перед світовою спільнотою; по-третє, застосування універсальних норм і принципів міжнародного права у сфері захисту прав людини.

У висновках, які резюмують результати дисертаційного дослідження, автором узагальнюються положення, що отримані та обґрунтовані в межах кожного розділу дисертації, а саме:

Доведено, що взаємна відповідальність особи й держави в умовах
поглиблення політичної та правової реформи, переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки в Україні набуває стратегічного значення, оскільки існування та розвиток України як демократичної, соціальної, правової держави можливе лише за умови вдосконалення демократичного інституту взаємної відповідальності особи й держави.

Відповідно до досліджуваної проблеми надане авторське визначення взаємної відповідальності особи й держави, що являє собою провідний інститут демократичного суспільства, самостійний вид відповідальності, змістом якого є система двосторонніх відносин особи й держави, ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гуманізму, справедливості і спрямований на захист прав людини, розбудову держави як демократичної, соціальної та правової.

Обґрунтовано думку про те, що юридична відповідальність (особливо її позитивний аспект) посідає провідне місце в системі соціальної відповідальності й надає нового гуманного, демократичного змісту інституту взаємної відповідальності особи й держави. Саме відповідальність держави є дієвим інструментом реалізації здійснюваних у суспільстві реформ, а її зміст виражається в обов'язках держави, її органів, посадових осіб бути суб'єктами відповідальності, що встановлена законом, за вчинені правопорушення, пов'язані з їх компетенцією, здійсненням своїх службових повноважень.

Автором доведено, що в сучасних умовах розвитку України взаємна відповідальність як провідний демократичний інститут соціальної, правової держави, реалізується не повною мірою, про що свідчать суперечності, які існують у взаємовідносинах законодавчих, виконавчих та судових органів, діяльності окремих посадових осіб та пересічних громадян, а також конфлікти між різними гілками державної влади, урядом і Президентом, владою й опозицією.

Обґрунтовано думку про те, що демократичний зміст інституту взаємної відповідальності особи й держави характеризує принцип гуманізму. В контексті взаємної відповідальності особи й держави він виявляється і конкретизується через низку демократичних принципів (людської гідності, законності, справедливості, індивідуалізації, невідворотності покарання) і таких категорій, як “взаємність”, “юридична відповідальність”, “громадянська відповідальність”, “партнерство”, “недоторканність”, які наповнюють новим демократичним змістом концепцію взаємної відповідальності особи й держави.

Автором доведено, що інститут взаємної відповідальності особи й держави у процесі реформування всіх сфер суспільного життя наповнюється людським виміром, що включає в себе широкий комплекс заходів стосовно забезпечення громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Це означає, що держава може бути демократичною, соціальною і правовою лише в тому випадку, коли вона не лише проголошує права людини і саму людину вищою цінністю, а й несе відповідальність за їх захист, охорону та забезпечення.

7.У дисертації доведено, що демократизація суспільства, поглиблення політичної реформи створюють умови для нового, демократичного формату
відносин між особою і державою: не патерналістських, а партнерських, що
відповідає принципами рівності, справедливості, взаємної поваги один до
одного. Саме партнерство як баланс інтересів, що досягається сторонами
соціальної взаємодії на основі компромісу, взаємної відповідальності учасників взаємодії, є умовою досягнення стабільності й процвітання суспільства, відповідає стандартам європейської демократії. Сьогодні не можна ефективно розв'язати питання про взаємну відповідальність особи і держави, якщо їх відносини не набудуть статусу рівноправного партнерства.

8.Автор обґрунтовує, що для підвищення ефективності реалізації інституту взаємної відповідальності особи й держави необхідно, з одного боку, розробити й вдосконалити концепцію відповідальності влади, владних структур і посадових осіб за негативний характер використання влади, за бездієвість та зловживання владою; а з іншого - створити нові (і вдосконалити існуючі) механізми контролю суспільства за діяльністю владних структур. Для досягнення партнерських відносин між владними структурами, владою й опозицією необхідно прийняти закони “Про Президента України”, “Про опозицію в Україні”, “Про парламентську більшість”, в яких має бути передбачено їх взаємну відповідальність один
перед одним і перед народом за результати своєї діяльності.

9.Міліція як державний орган уособлює державу, її діяльність, відіграє важливу роль у реалізації інституту взаємної відповідальності особи і держави. Відповідно, кожний проступок, вчинений працівником міліції, слугує своєрідним показником діяльності органів внутрішніх справ, відображає рівень довіри до них з боку населення. Саме тому належність працівників міліції до особливої категорії державних службовців обумовлює і більш високу ступінь відповідальності даних суб'єктів за свої дії.

10.Автор доводить, що взаємна відповідальність особи і держави є необхідною умовою розбудови громадянського суспільства, інтеграції України у світовий та європейський політичний і правовий простір. Приєднання України до європейської спільноти можливо лише за умови її демократичного, соціального, правового статусу, а також ефективного виконання взятих на себе зобов'язань щодо захисту прав людини та можливість нести відповідальність за це перед європейською спільнотою.

Проте, якщо ситуація з проголошенням прав і свобод людини відповідно до міжнародних зобов'язань України є більш-менш задовільною, то становище щодо забезпечення цих прав позитивним визнати неможливо, про що свідчить збільшення кількості судових позовів громадян України до міжнародних судових організацій щодо порушення прав людини зі сторони України.

11.На основі проведеного автором аналізу інституту взаємної відповідальності особи й держави рекомендуються нові підходи щодо покращення відносин особи та держави, зокрема:

- взаємну відповідальність особи й держави в теорії держави і права слід розглядати як самостійний вид відповідальності, що являє собою демократичний інститут соціальної, правової держави, який має не тільки юридичний, а й політичний характер;

- удосконалити громадський контроль за діяльністю працівників апарату держави, державних службовців, посадових осіб, працівників міліції. У зв'язку з цим, слід прийняти Закон “Про відповідальність вищих посадових осіб”;

- позитивно розв'язати питання про ліквідацію інституту недоторканності депутатів усіх рівнів;

- забезпечити реформу судової влади, без якої не може йтися про ефективність демократичного інституту взаємної відповідальності особи й держави. Сильна і незалежна судова влада - необхідна умова реалізації взаємної відповідальності особи й держави, оновлення всієї країни;

- поглибити та розширити теоретичний базис демократичної, соціальної, правової держави й розробити цілісну та ефективну наукову концепцію взаємної відповідальності особи й держави в умовах розбудови державно-правових інституцій України.

ЛІТЕРАТУРА

Іванчук Н. В. Діяльність Української держави у сфері забезпечення соціальних та економічних прав людини // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ
України. - К., 2005. - № 1. - С. 218 - 225.

Іванчук Н. B. Принципи взаємної відповідальності особи і держави в
соціальній державі // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2005. -
№2. - С. 187-193.

Іванчук Н. B. Патерналізм і соціальне партнерство у діяльності правової соціальної держави // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2005. - №3. - С. 39-45.

Іванчук Н. В. Взаємозв'язок правомірної поведінки і юридичної відповідальності // Україна 2005: поступальна хода до верховенства права:
Зб. матеріалів наук.-теорет. конф. - К., 2005. - С. 15-17.

Іванчук Н. В. Становлення партнерських відносин в демократичному
суспільстві // Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні: Тези доп. наук.-практ. конф. (Київ, 22-23 квітня 2005 p.). - К., 2005. - С. 84 - 87.

Іваннук Н. В. Суспільний діалог міліції та населення як принцип соціального партнерства // Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід: Тези доп. загально-університетської підсумкової науково-теоретичної конф. (Київ, 19-20 травня 2006 p.). - К., 2006. - С. 21 - 22.

Размещено на Allbest.ru