Соціально-психологічні методи в виборчих технологіях

Размещено на http://www.allbest.ru/

- 1 -

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

МНУ ім. В. Сухомлинського

Стаття

З дисципліни "Політологія"

на тему: "Соціально-психологічні методи в виборчих технологіях"

виконала студентка

механіко-математичного факультету

452 групи

Біла Тетяна

Миколаїв

2011

Анотація

Метою даної статті є дослідження застосування соціально-психологічних методів в виборчих технологіях України, визначення того чим пояснюється використання та прогнозування майбутнього їх розвитку під час наступних виборчих кампаній. Дана стаття є актуальною, бо з того часу як в 60-х роках минулого століття співробітники Мічиганського університету довели, що треба надавати найбільше значення не самому виборчому процесу, а розвитку факторів, що впливають на голосування населення, значного поширення здобули соціально-психологічні методи в політології.

Вступ

По всьому світу щодня відбуваються вибори різних рівнів, яким передують виборчі кампанії. Методи та техніки, що використовуються в виборчих кампаніях постійно ускладнюються та набувають психологічного спрямування. Технології маніпулювання масовою свідомістю зараз стають дуже поширеними серед виборчих технологій по всьому світу, окрім України, де лише відбувається перехід від традиційних до більш витончених (мікротехнологій з психологічним впливом на виборців) виборчих технологій:

Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому -- до високорозвиненого громадянського суспільства. Україна подолала початковий етап перехідного періоду -- проголошення незалежності й набуття атрибутів державності -- і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю [3, с. 18]. Цей процес охоплює всі сфери суспільного життя, зумовлює необхідність відповідної політичної культури, від якої насамперед залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичного режиму.

Політична культура, вимірювана за критеріями Заходу, -- це встановлений стан, який формується впродовж десятиліть і навіть століть, а не є таким, що створюється за кілька років. На це звертає увагу відомий психолог, публіцист та громадський діяч Богдан Цимбалістий, який підкреслює, що "політична культура -- це продукт історичного розвитку та досвіду народу. У випадку України цей досвід був гірким... Для того, щоб зрозуміти політичну культуру українців, треба звернути увагу на джерела впливу, які протягом історичного шляху стимулювали чи спиняли розвиток української політичної культури" [6, с. 78]. Одним із найважливіших показників політичної культури будь-якого суспільства є рівень інтересу громадян до політики. Дослідження підтверджують, що громадяни України виявляють достатній інтерес до політичного життя. Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого громадянського суспільства, якого поки що в Україні немає, тому можна припустити не стільки високий рівень розвитку політичної культури в Україні, скільки сильну психологічну мотивацію до залучення в процес політичного розвитку. Досягти зростання рівня політичної культури в Україні можливо шляхом активізування участі політологів у державно-експертній роботі, засобах масової інформації, створення єдиної системи політичного знання для всіх верств населення, умов для набуття громадянами політичних знань та утвердження в суспільстві поваги до права й правопорядку, подолання правового нігілізму.

Розвиток політичної культури як засіб забезпечення стабільності політичної системи України

Богдан Цимбалістий виокремлює три особливості історії України, які мали важливий вплив на розвиток української політичної культури.

1. Багатовікова бездержавність, тобто відсутність нагоди здобувати досвід влади, бути нарівні у стосунках з іншими народами й почуватися вільним господарем на своїй землі.

2. Розчленування української території та включення її частин у різні держави з різними культурами, політичними системами, що призвело до психологічного, побутового і політичного відчуження між різними частинами українського народу.

3. Багатократна денаціоналізація провідної верстви України, у XVI-XVII ст. наша боярська і шляхетська верства спольщилася. У XVIII-XIX ст. нащадки козацьких старшин русифікувалися. У XX ст. пролетарська провідна верства була знищена або здебільшого пішла на службу інтересів радянсько-російської імперії [6, с. 79].

У сучасних умовах в Україні особливо актуальною постає проблема збереження національної згоди, основою яка може виступати суспільний консенсус стосовно прихильності до демократичного реформування. Впродовж багатьох років питання підвищення рівня політичної культури населення розглядалось такими зарубіжними та вітчизняними науковцями, як: С. Вайт, А. Кардинер, Дж. Мердок, О.А. Гриценко, В.В. Карлова, О.Ю. Оболенський, В.В. Солодовник та ін. Зміст політичної культури різних соціальних суб'єктів не однаковий за обсягом, структурою тощо. Політична культура суспільства є синтезом відповідних культур усіх наявних у ньому соціальних спільнот і політичних інститутів.

Політична культура радянського періоду консервативна, ґрунтується на колективній відповідальності, обтяжена великою кількістю усіляких табу, законів і звичаїв і тому закрита для зовнішнього впливу. Для неї характерні такі риси як замкнутість, зорієнтованість на себе, на власні локальні цінності, зразки, норми, тип.

Політична культура радянського періоду відзначалася стійкістю і постійністю відтворювання, що досягалося ефективною системою соціалізації через засоби тотального контролю за населенням з боку правлячого класу: це насамперед монопольне право держави на освіту і вступ до комуністичної партії як єдина можливість зробити кар'єру. Для самозбереження й відтворення було створено механізм номенклатури, що проводила цілеспрямовану кадрову політику. Характер політичної культури цього періоду криється у глибокому соціальному та культурному розриві між верхівкою суспільства і основною частиною населення. Такий стан зумовлював соціокультурну динаміку відтворення суспільних відносин, яка характеризувалася пануванням руйнівних тенденцій з орієнтацією на задоволення мінімальних потреб. Отже, у радянський час концентрація економічної, політичної та ідеологічної влади в руках правлячого класу, який втілював у своїй особі державу, призвела до поглинення державою суспільства та індивіда.

Що ж заважає нині нашому народові успішно просуватись шляхом прогресу, увійти в європейську сім'ю цивілізованих країн? Передусім деякі особливості ментальності: максималізм, недисциплінованість, інертність, зайва мрійливість тощо. Ці та деякі інші риси призводять до виснаження, а іноді й небезпечного розладу приватного та суспільного життя, до кримінальних злочинів, бунтів, нігілізму тощо.

Відтак, усю політичну історію України можна уявити як картину постійного протиборства ліберальних і патріархально-традиційних цінностей: з одного боку -- приватна ініціатива, потреба самоствердження індивіда у змаганні з рівними, свобода власності й працелюбність, максимальне обмеження ролі держави в суспільстві; з іншого -- соборність, общинність, колективізм з одночасною схильністю до авторитаризму, потреба сильного лідера харизматичного типу [1, с. 48].

Пошук політичного консенсусу вважаємо винятковим і вкрай необхідним варіантом соціально-політичної стабілізації українського суспільства. Демократична політична культура відзначається толерантним ставленням до різних політичних поглядів та існуванням опозиції, де найважливішою цінністю є громадянські права і свободи.

Демократична політична культура -- це культура громадянського суспільства. Саме у межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання та врахування інтересів найрізноманітніших соціальних і політичних сил. Тільки в розвиненому громадянському суспільстві може сформуватися культура, що відповідає демократичному ладу. Складовими демократичної політичної культури є сформовані у процесі життєдіяльності багатьох поколінь політичні традиції, практики, ідеї, концепції, переконання про взаємовідносини між різними елементами системи. Іншими словами, демократична політична культура визначає правила гри в демократичній політичній сфері та надає відчуття компетентності і права брати участь у політичному процесі, тобто творить структуру цінностей і раціональних доводів, які забезпечують єдність, взаємодію інститутів і організацій, тобто цілісність політичної сфери.

В сучасній політично-культурній ситуації, що склалася в Україні, можна виділити декілька тенденцій:

- деідеологізація політичної культури і ліквідація державної монополії на політичну культуру;

- зростання інтересу до історичної культурної спадщини, зокрема до релігії і церкви;

- посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до питання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), значне зменшення частотності відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек;

- збільшення в побуті елементів антикультури (наркоманії, злочинності, корупції, рекету, проституції, порнографії, патологічних нахилів тощо);

- особливу занепокоєність викликає стан української мови, українського книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва [2, с. 5-6];

Як наслідок, повний занепад українського суспільства в цілому та його політичної культури зокрема. Така ситуація пов'язана, насамперед, з низьким рівнем економіки країни.

Як зауважив О. М. Рудакевич, основними чинниками, що сприяють формуванню власної політичної культури, є такі [5, с. 29]:

- лібералізація і демократизація суспільних відносин, внаслідок чого створюються умови для політичної творчості еліти і широких верств населення;

- пропаганда знань про історичний досвід українського та інших народів і про сучасні досягнення світового співтовариства;

- підтримка різноманітних ініціатив, новацій, експериментів, вивчення і поширення вітчизняного політичного досвіду;

- залучення науковців до розробки політичних технологій і програм;

- поширення джерельної бази формування новітньої політичної культури і створення умов для прояву позитивних тенденцій у політичному житті; виборчий технологія голосування

- законодавче закріплення продуктивних політичних ідей, норм, інституцій та розробка системи заходів їх повсюдного використання.

Шляхи розвитку політичної культури у сучасних умовах

1. Для правильного сприйняття громадянами суспільного прогресу, створення наукових уявлень про політику потрібен високий культурний і освітній рівень країни, потрібне також підвищення життєвого рівня громадян, не обтяжених тоталітарною ідеологією.

2. Одночасно з розвитком об'єктивної та незалежної політичної науки треба активізувати участь політологів у державно-експертній роботі, засобах масової інформації, у створенні єдиної системи політичного знання для всіх верств населення.

3. Великою проблемою є створення умов для набуття громадянами політичних знань. В Україні формування цілісної системи політичної науки і освіти, що спирається на багатовікові традиції вітчизняної політичної думки, розпочалося разом із здобуттям державної самостійності й початком реформування суспільства на принципах демократії та цивілізованості [4, с. 509].

4. На розвиток політичної культури впливає також стан історичного знання. Ще в античні часи історію називали "магістра віта" -- вчителькою життя. Можна цілком погодитися з думкою Б. Цимбалістого, що "політична культура, як кожна культура, -- це делікатний цвіт попереднього розвитку. Вона в'яне і вмирає, коли суспільство регресує до примітивного способу життя, коли обставини несприятливі" [6, с. 90].

5. Необхідною гранню виховання в нашому суспільстві політичної культури є утвердження в суспільстві поваги до права і правопорядку, подолання правового нігілізму. Політично розвинене суспільство розуміє, що міцний соціальний порядок важливіший від політичних амбіцій.

Отже, демократичну політичну культуру можна сформувати шляхом перетворення суспільства на справді демократичне, яке надає можливість кожному громадянину вільно брати участь у політичному житті, створює належні умови для розвитку культури та освіти, дбає про духовний і моральний стан населення. Сучасна Україна, вже як незалежна держава, у черговий раз стала перед потребою реалізації принципу політичного і культурного плюралізму. Тому політична культура нового суспільства, яка формується в незалежній Україні, мусить бути культурою злагоди, громадянського миру, пошани до свобод і прав людини.

Висновки

Успішному здійсненню державної політики у сфері культури значно перешкоджають обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. Наявні принципи, методи і форми бюджетного фінансування культурної сфери, підходи до нього не відповідають її потребам. Водночас позабюджетний механізм фінансування є малорозвиненим, що зумовлюється не розробленістю відповідної нормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну, меценатську діяльність і сприяла залученню інвестицій у сферу культури. Тому для підвищення політичної культури в Україні необхідно, в першу чергу, лібералізувати й демократизувати суспільні відносини, підвищити пропаганду знань про історичний досвід українського та інших народів і про сучасні досягнення світового співтовариства, поширити джерельну базу формування новітньої політичної культури і створити умови для прояву позитивних тенденцій у політичному житті, законодавчо закріпити продуктивних політичні ідеї, норми, інституції.

Список використаних джерел

1. Буцевицький В. Проблеми політичної культури в Україні в про цесі державотворення // Нова політика. -- 1999. -- № 1

2. Гриценко О.А. Культура як ключовий чинник суспільно-економічного розвитку українського суспільства / О.А. Гриценко // Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії : тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції, 22-23 листопада 2007 р., м. Київ. - К., 2007

3. Основи політології / Киршіюк Ф.М., Корж М.О., Федірко І.П. та ін.; За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000

4. Політологічний енциклопедичний словник. -- К.: Генеза, 2004

5. Рудакевич О., Гутор М. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури). -- Тернопіль: Поліграфіст, 1998

6. Цимбалістий Б. Політична культура українців//Сучасність. -- 1994. -- № 4

Размещено на Allbest.ru