Політична система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначення та різні підходи до моделювання політичних систем

Кожна наукова дисципліна вивчає певну об'єктивну реальність у цілому або окремі її частини, а політологія - передусім політичні системи і процеси. Як і інші наукові дисципліни, вона має свою специфіку, свою систему понять. Політології, через складність предмета її вивчення, довелося запозичувати багато термінів у суміжних дисциплін - права, соціології, філософії та ін. Процес формування понятійного апарату цієї науки ще не завершився, і тому не можна говорити про існування єдиного підходу вчених до визначення поняття «політична система». Так, скажімо, у прихильників соціологічної теорії обміну політична система вважається інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо стосунків обміну Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів. Поряд із цими існує багато інших наукових інтерпретацій політичної системи. Що ж таке політична система суспільства в суто політологічному розумінні?

Система - це одне з основних понять політології, яке дозволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстрактної та спрощеної моделі реального суспільства чи окремих його елементів. Поняття «система» запозичене з електроніки й кібернетики. Його «перенесення» в політичну науку здійснили американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел. Це поняття на їхню думку, є тією універсальною категорією наукового аналізу взаємопов'язаних елементів, дотичних до винесення політичних рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність таких компонентів: структури (різних соціально-політичних інститутів); процесів (поведінки різних спільностей та індивідів), за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Кожне суспільство складається з повної кількості досить складних підсистем (сфер); виробничої, соціальної, духовної та політичної, до якої входить інститути держави і влади. Усі ці підсистеми характеризуються притаманними лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо. Виробнича підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства. Соціальна і духовна, складаючи в сукупності громадянське суспільство, сприяють нормальному функціонуванні різних соціальних інститутів. Політична підсистема покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всі ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем (сфер) людського суспільства може зберігати життєздатність і функціонувати лиш за умови, що всі інші бездоганно чи хоча б задовільно виконуватимуть свої функції.

Політична система складається із законодавчої, судове виконавчої систем, центральних, проміжних і місцевих систем управління (чи самоуправління), які базуються на принципи представництва та організації. Політична система має низку суттєвих характеристик, які відрізняють її від усіх інших систем: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; знаходження механізму вирішення соціальних конфліктів і протиріч, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил із приводу основних цінностей, цілей та напрямів суспільної розвитку. Вивчення політичної системи надзвичайно важливі для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якої вона є.

Політична система суспільства - це інтегрована сукупність взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції державно-організованого суспільства політична система стає більш складною та розгалуженою. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політична система суспільства досліджувалася протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але справді вагомих результатів пощастило досягти лише у 50-60-х рр. XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях «Політична система» (1953), «Модель для політичного дослідження» (1960), «Системний аналіз політичного життя» (1965). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до розроблення загальної теорії, позаяк окремі факти мають вагу лише в рамках загальних моделей які сприяють чіткішому уявленню функціонування політичним систем.

Політична система, на думку Д. Істона, - цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. У дослідженнях політичної системи, з погляду вченого, необхідно застосувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дозволяє аналізувати активність груп під впливом навколишнього середовища. Політичні життя, за Д. Істоном, є неврівноваженою системою, у якій весь час відбувається порушення та встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Нерухомість політичної системи недосяжна, доки система живе. Пошук стійкого положення - її природне функціонування. Людина постійно впливає на положення системи. Саме тому політика визначається Д. Істоном як процес винесення обов'язкових рішень дій не лише з приводу реалізації цінностей та ідеалів, а й з приводу відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. Політична система, на думку вченого, має свої межі, у рамках яких політичні рішення даної системі обов'язкові та реально виконуються. Вплив навколишнього середовища на політичну систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає її частиною. Вплив політичне системи на довкілля відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій. Це й є результат функції існування системи. Модель Д. Істона дозволяє уявити положення та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї про політичну систему висловив і американський політолог Г. Алмонд у працях «Порівняльні політичні системи» та «Порівняльний політичний аналіз». Політична система розглядається ним як набір ролей, що взаємодіють. Велике значення мають його нововведені принципи:

B будь-яка політична система має свою структуру;

B всі політичні системи здійснюють ті самі функції;

B кожна політична система багатофункціональна (рівновага влад);

B всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність «чистого» правлячого режиму).

Введення інформації, за Г. Алмондом, складається з політичної соціалізації населення, аналізу наявних інтересів, політичних комунікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції виходу інформації: установлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформлення), безпосередній вихід інформації (практична діяльність із виконання внутрішньої та зовнішньої політики). Найважливіша функція політичної системи - вивчення ситуації та обрахування її особливостей. Специфічну увагу приділяє ця модель політичній соціалізації як важливому чинникові політичної культури. Модель Г. Алмонда отримала назву мікроструктуралістського функціоналізму, тому що головне її завдання - фіксація різних інтересів всередині системи, їх інвентаризація, зіткнення та гармонізація.

Оригінальний підхід до трактування політичної системи суспільства запропонував К. Дойч - він розробив її інформаційно-кібернетичну модель. У праці «Нерви управління: моделі політичної комунікації та контролю» (1963) він розглянув політичну систему як складну сукупність інформаційних потоків і комунікаційних зв'язків. Вони визначаються рівнями тих чи інших політичних агентів, ролями, які вони виконують, завданнями, що вирішують, особливостями процесів переробки, передачі та збереження ланцюга повідомлень, а також іншими причинами та факторами.

Дойч виходив з того, що політична система - це цілеспрямовано організована сукупність інформаційних зв'язків, спрямованих кінець-кінцем на управління та регулювання політичних об'єктів. При цьому він розрізняв особисті (персональні, неформальні) комунікації; комунікації, які здійснюються організаціями (урядом, партіями, лобі); нарешті, комунікації, що проходять через спеціальні структури - друковані або електронні ЗМІ.

2. Структура та організація політичної системи

моделювання політичний система мікроструктуралістський

Аналіз політичної системи дозволяє розкрити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складників.

Структура політичної системи - сукупність її елементів, владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи - політична влада, що зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів - волі, авторитету, права, насильства. Отже, влада - це елемент управління, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи складають: політичні відносини, політична організація суспільства (державно-правої органи політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи і норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини складаються в суспільстві з приводу завоювання та здійснення політичної влади. Це - міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини, що складаються у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини, що складаються між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Політична організація суспільства виростає з політичних відносин, обіймаючи стабільні політичні організації та установи даного суспільства, які здійснюють політичну владу. Всі вони поділяються на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Являючись головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянська суспільством виконують політичні партії - певні групи людей яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, що їх вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та впливі на висування і призначення державних лідерів. Поступове розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють суспільні організації та рухи, котрі мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне професійне, молодіжне, творче та інші добровільні об'єднання мають статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів. Активним і самостійним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації, які в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичною диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у складі масової інформації.

Політичні принципи й норми формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура, які теж е важливими елементами політичної системи, складаються під впливом соціальної та політичної практики.

З точки зору існування структурних елементів політичної системи суспільства можна також виділити її окремі підсистеми:

- інституційна або політична організація суспільства - включає дві складові -

- 1) власнеполітичні інститути (державні органи, органи виборчої системи, політичні партії, лобістські групи);

- 2) невласнеполітичні інститути (громадські організації, масові громадські рухи, засоби масової інформації, трудові колективи);

світоглядна або політична свідомість - складається із двох елементів

1) політичної ідеології (ідеї, гасла, ідеали, цінності, концепції, теорії);

2) політичної психології (думки, погляди, слухи, настрої, почуття);

нормативна або політичні принципи та норми - об'єднує

1) правові норми (Конституція, закони, інші нормативні акти);

2) норми діяльності громадських формувань;

3) традиції та звичаї;

4) етико-моральні принципи та норми;

культурна або політична культура - до неї входять

1) пізнавальні елементи (уявлення, знання, міфи);

2) нормативно-оцінні (політичні оцінки, цінності, ціннісні орієнтації);

3) практично-поведінкові (форми діяльності, стереотипи поведінки);

4) інституційні (традиційні інститути, принципи їх побудови та діяльності);

комунікативна або політичні відносини - поділяється на дві частини

- 1) первинні політичні відносини між класами, етносами, народами;

2) вторинні політичні відносини між партіями, державними інститутами, громадськими організаціями, різними видами політичних інститутів.

3. Функції політичної системи

Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи. Виходячи із її складових і їх специфіки можна виокремити наступні найголовніші з них:

вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

організація діяльності суспільства на виконання шлей, завдань і програм;

координація окремих елементів суспільства;

легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність суспільства);

артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

агрегування інтересів (узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи в цілому).

Водночас є й інші підходи до виділення функцій політичної системи суспільства. Наведемо два з них. Так, відомий український політолог І. Дзюбко вважав, що політична система виконує в суспільстві такі функції:

1) забезпечення цілісності громадянського суспільства;

2) владно-політичну;

3) народної, національної інтеграції;

4) управління;

5) відтворення політичного життя;

6) демократизації життєдіяльності суспільства;

7) організації й упорядкованості політичного життя;

8) консолідації соціально-політичних сил;

9) соціально-політичної модернізації;

10) стабілізації соціально-політичного життя.

Науковець із Тернополя О. Рудакевич виходить із того, що сила впливу політичної системи на весь суспільний організм виражається насамперед у здійсненні нею наступних функцій:

1) владно-політичної;

2) стратегічної;

3) управлінської;

4) представницької;

5) мобілізаційної;

6) інтеграційної;

7) розподільчої;

8) стабілізаційної;

9) модернізаційної;

10) правової.

Натомість російський політолог О. Соловйов, звертаючи увагу на те, що виконання функцій політичною системою забезпечує цілісність всього суспільного організму, сприяє гармонізації розвитку соціуму та природи, до найважливіших із них відніс:

1) цілеспрямоване регулювання суспільних процесів, орієнтоване на забезпечення стійкого просування суспільства на шляху соціального розвитку;

2) забезпечення оптимальної взаємодії між соціальними та політичними, суспільними та природними процесами і структурами;

3) включення громадян у політичне життя на основі на основі пануючих у державі принципів і норм;

4) забезпечення упорядкованості та стабільності політичних порядків.

Література

1. Абетка українського політика: Довідник / М. Томенко (керівник авторського колективу). - К., 1997.

2. Абетка української політики: Довідник / М. Томенко (керівник авторського колективу). - К., 2001.

3. Айзенштат Я. От тоталитарного государства к правовому. - М., 1990.

4. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993.

5. Атлас світу. - К., 1999.

6. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.

7. Бердяев Н. О сверхдемократии. - М., 1994. 8. Білоус А.О. Політико-правові системи: Україна і світ: Навч. посібник. - К., 1997.

9. Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з франц. - К., 1995.

10. Гавриш С. Парламентаризм на чолі суспільного прогресу // Віче. - 2001. - №7.

11. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. - 1992. - №2.

12. Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія. - К., 1999.

13. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. С франц. - М., 1988.

14. Джилас М. Лицо тоталитаризма. - М., 1993.

15. Дискусія про авторитаризм // Віче. - 1993. - №7, 10; 1994. - №3

Размещено на Allbest.ru