Помаранчева революція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: Революція

Словосполучення «помаранчева революція» з'явилося в ході президентських виборів 2004 року. До нього звикли, але далеко не всі визнають за цими подіями революційний характер. Тому доцільно розпочати із співставлення двох протилежних за змістом суджень. Як правило, зіставлення допомагає народженню нового знання.

В останньому числі часопису «Критика» за 2004 р. було надруковано матеріали «круглого столу» на тему «Пора українського вибору: між революцією і реформою». Цей міждисциплінарний семінар із запрошенням постійних авторів «Критики» мав місце 8 грудня, тобто в розпал подій. Публіцист Микола Рябчук назвав політичну кризу революцією, яка повинна кардинально змінити систему влади в країні -- ту систему, що народилася в 1917 р. Поточні події він назвав спробою завершити революцію 1991 р., оскільки тоді відбувся не злам, а модифікація радянської системи. За 1991--2004 рр. в суспільстві сталися радикальні зміни. По- перше, громадянське суспільство дістало економічну базу у вигляді дрібного, середнього та великого бізнесу. По-друге, суспільство стало більш відкритим завдяки новим технічним характеристикам ЗМІ і поїздкам багатьох мільйонів людей за кордон. По-третє, зникло останнє покоління сталінської доби і виросло покоління людей, яке вже не пам'ятає часів Л. Брежнєва. Отже, М. Рябчук розгортає цілу концепцію -- на рівні гіпотези.

2 березня ц. р. Леонід Кравчук в інтерв'ю газеті «День» заявив: «Це була не революція. У 1991 році була революція, змінилася система: замість соціалізму -- плюралізм, вибори, ринкові відносини між країнами та всередині». На запитання «А що ж це таке?» Леонід Макарович переконано відповів: «Це зміна команди. Революція -- це коли змінюються основи життя. У цьому ж разі змінилися персоналії. Які, до речі, були при владі до цього».

Співставляючи обидва судження, погоджуюсь з першим. У безумовно щирій відповіді Л. Кравчука відчуваються стереотипи радянської людини: 23 серпня 1991 р. -- це один лад (перевага надається звичній термінології -- соціалізм), а 25 серпня -- уже інший (тут досвідчений політик уникає терміну, який проситься на язик -- капіталізм). Справді, всіх нас вчили, що до 7 листопада 1917 р. у колишній імперії Романових панував капіталізм, а з 8 листопада почалося будівництво соціалізму. Один день -- 7 листопада відводився на Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Та чи все змінилося у нас 24 серпня 1991 р.? Який плюралізм, які вибори, які ринкові відносини?

Відповісти на ці питання повинен історик. Щоб зрозуміти суть помаранчевої революції, треба вивчити визрівання цих подій і визначити їхнє місце в ряду інших. Зупинімося передусім на питаннях типології.

Серед соціальних конфліктів, які мали характер катаклізмів, історики розрізняють громадянські війни (соціальні, релігійні, міжнаціональні) та революції. Не кожна громадянська війна є революцією, але майже кожна революція супроводжувалася громадянською війною.

Коли революція уникала крові, вдячні сучасники називали її «оксамитовою». На відміну від війн, які розв'язували соціальні конфлікти, але мало впливали на відносини в суспільстві, революції змінювали суспільний лад. Для цього інколи виявлялася потрібною не одна революція. Наприклад, у Франції після 1789 р. відбулися дві коригуючі революції -- в 1830 та 1848 рр.

Суспільний лад змінюється за допомогою революцій і/або реформ. Магістральний шлях розвитку людства один -- від традиційного до демократичного суспільства. Долаючи його, піддані монарха стають громадянами, а населення -- народом. Головною ознакою традиційного суспільства є суверенність монарха, а демократичного суспільства -- суверенність народу, який формує склад керівників держави на вільних виборах. Але горе народам, які у процесі переходу від традиційного до демократичного суспільства добровільно обрали чи були заштовхнуті силою на невірний шлях.

помаранчевий революція україна

Російська революція 1917 р. віддала країну політичній силі, яка піднялася з народу, але знищила або підпорядкувала собі всі інші наявні в суспільстві сили і структури. Коли більшовики прийшли до влади, вони встановили тоталітарну диктатуру і з весни 1918 р. розпочали свою власну революцію -- комуністичну. Здійснювана впродовж двох десятиліть методами насаджуваних силою реформ, ця революція призвела до появи «держави-комуни» -- своєрідної цивілізації, яка була цілком відмінною від навколишнього світу. В поневоленому суспільстві не могли розвинутися альтернативні структури, спроможні кинути виклик комуністичному режиму, ладу і способу життя. Нездатний на еволюцію, радянський комунізм приречений був існувати в незмінному вигляді аж доти, доки породжувані ним проблеми не набули критичної маси. В Україні він проіснував впродовж трьох поколінь.

Революція 1989--1991 рр. зруйнувала зовнішню (країни Центрально-Східної Європи) і внутрішню (союзні республіки СРСР) радянську імперію. На зламі 80--90-х рр. мало хто розглядав розпад КПРС, яка скріплювала своєю диктатурою цю імперію, як повноцінну революцію. У циклі статей в «Українському історичному журналі», присвяченому 10-річчю проголошення незалежності України, я зробив спробу визначити причини, специфіку та рушійні сили Третьої української революції 1989--1991 рр. (2002, № 2, 3, 4). Наша революція, на мою думку, нічим не відрізнялася від антикомуністичних революцій у майже трьох десятках країн, що виникли на руїнах радянської імперії. Проте вона дуже відрізнялася від усіх попередніх революцій -- буржуазних або буржуазно-демократичних. Антикомуністичні революції відбувалися як розпад штучного ладу, створеного насильницьким шляхом за лекалами комуністичної доктрини. Саморозпад системи мав вигляд революції, однаково несподіваної для компартійної номенклатури і радянського народу.

Революції 1989--1991 рр. у країнах Центрально-Східної Європи і союзних республіках СРСР мали багато спільних рис, зумовлених характером комуністичного ладу, його якісними, на цивілізаційному рівні відмінностями від демократичного ладу. Проте тривалість перебування в «радянському таборі» поділила посткомуністичні країни на дві групи. У деяких із них, включаючи колишні прибалтійські республіки Радянського Союзу, тоталітарний режим не встиг до кінця перетравити структури громадянського суспільства, що існували до їх поглинення радянською імперією. Їм вистачило однієї антикомуністичної революції, після чого вони увійшли в коло країн євроатлантичної цивілізації. Рештки комунізму в повсякденному житті, свідомості громадян і в економіці вичавлювалися еволюційним шляхом. У більшості пострадянських країн були повністю знищені слабкі елементи громадянського суспільства, які встигли народитися до 1917 року або в перші місяці після падіння самодержавства. Розвиток демократичних структур у цих країнах міг розпочатися тільки після 1991 року. Не дивно, що вони від початку вагітні новими революціями коригуючого характеру. Зокрема Україна довгий час вичавлювала з себе комунізм як засобами реформ (приклад -- прийняття Конституції 1996 р.), так і революційним шляхом, що призвів до зміни управлінської команди в 2004 році.

Із сказаного вище випливають два важливі висновки. Сформулюємо їх спочатку в постановочній формі, а далі будемо доказувати на конкретному матеріалі. Доказовий матеріал надає в наше розпорядження саме життя. Як і раніше, пострадянські країни перебувають на марші. Процеси, що відбуваються в них, ще далеко не завершені.

Висновок перший. Гостре протистояння в Україні, яке спостерігалося наприкінці минулого року, було наслідком злої волі деяких технологів і безвідповідальних політиків. Вибори закінчилися, і протистояння зникає, хоча й не відразу. Залишаються відмінності між людьми і територіями, які існували завжди. Україна об'єктивно поділена за багатьма параметрами, але нічого загрозливого в цілому немає. Сила будь- якого згуртованого суспільства -- у відмінностях, а не в одноманітності.

Висновок другий. Можна не сумніватися, що різнокольорові революції на кшталт трояндової у Грузії або помаранчевої в Україні спалахнуть і в інших країнах, що виникли після розпаду Радянського Союзу. Все залежатиме від ступеня зрілості громадя майже трьох десятках країн, що виникли на руїнах радянської імперії. Проте вона дуже відрізнялася від усіх попередніх революцій -- буржуазних або буржуазно-демократичних. Антикомуністичні революції відбувалися як розпад штучного ладу, створеного насильницьким шляхом за лекалами комуністичної доктрини. Саморозпад системи мав вигляд революції, однаково несподіваної для компартійної номенклатури і радянського народу.

Революції 1989--1991 рр. у країнах Центрально-Східної Європи і союзних республіках СРСР мали багато спільних рис, зумовлених характером комуністичного ладу, його якісними, на цивілізаційному рівні відмінностями від демократичного ладу. Проте тривалість перебування в «радянському таборі» поділила посткомуністичні країни на дві групи. У деяких із них, включаючи колишні прибалтійські республіки Радянського Союзу, тоталітарний режим не встиг до кінця перетравити структури громадянського суспільства, що існували до їх поглинення радянською імперією. Їм вистачило однієї антикомуністичної революції, після чого вони увійшли в коло країн євроатлантичної цивілізації. Рештки комунізму в повсякденному житті, свідомості громадян і в економіці вичавлювалися еволюційним шляхом. У більшості пострадянських країн були повністю знищені слабкі елементи громадянського суспільства, які встигли народитися до 1917 року або в перші місяці після падіння самодержавства. Розвиток демократичних структур у цих країнах міг розпочатися тільки після 1991 року. Не дивно, що вони від початку вагітні новими революціями коригуючого характеру. Зокрема Україна довгий час вичавлювала з себе комунізм як засобами реформ (приклад -- прийняття Конституції 1996 р.), так і революційним шляхом, що призвів до зміни управлінської команди в 2004 році.

Із сказаного вище випливають два важливі висновки. Сформулюємо їх спочатку в постановочній формі, а далі будемо доказувати на конкретному матеріалі. Доказовий матеріал надає в наше розпорядження саме життя. Як і раніше, пострадянські країни перебувають на марші. Процеси, що відбуваються в них, ще далеко не завершені.

Висновок перший. Гостре протистояння в Україні, яке спостерігалося наприкінці минулого року, було наслідком злої волі деяких технологів і безвідповідальних політиків. Вибори закінчилися, і протистояння зникає, хоча й не відразу. Залишаються відмінності між людьми і територіями, які існували завжди. Україна об'єктивно поділена за багатьма параметрами, але нічого загрозливого в цілому немає. Сила будь- якого згуртованого суспільства -- у відмінностях, а не в одноманітності.

Висновок другий. Можна не сумніватися, що різнокольорові революції на кшталт трояндової у Грузії або помаранчевої в Україні спалахнуть і в інших країнах, що виникли після розпаду Радянського Союзу. Все залежатиме від ступеня зрілості громадянського суспільства. Воно розвивається всюди, хоча різними й нерідко уповільненими темпами. Воно не може не розвиватися, тому що з розкладом КПРС зникла незнана в історії людства за глибиною проникнення в усі пори суспільства комуністична диктатура.

Размещено на Allbest.ru