Порівняльний аналіз демократичного та тоталітарного режимів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Реферат на тему:

«Порівняльний аналіз демократичного та тоталітарних режимів»

Київ - 2010

План

1. Політичний режим: типологія та основні характеристики

2. Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму

3. Демократія, як спосіб функціонування політичної системи

4. Принципи та основні ознаки демократії

Література

1. Політичний режим: типологія та основні характеристики

Політичний режим - це система способів і методів правління державно організованим суспільством, система способів і методів організації суспільства та організації політичної влади, що визначають характер поліпшення життя в країні, рівень політичної свободи.

Щодо типології політичних режимів то найпоширенішою в світовій політиці, науці і політичному режимі і традиційною для вітчизняної політології є та, що полягає у прославленні демократії різним недемократичним режимам. Змісти політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючому в суспільстві політичного режиму.

Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх працях Аристотель.

Ознаками виділення політичного режиму в окремій тип є:

- спосіб формування органів влади;

- співвідношення між гілками влади;

- становище і роль політичних партій та громадських організацій;

- правовий статус особи;

- рівень економіко-господарського розвитку;

- рівень політичної свідомості суспільства;

- порядок функціонування правоохоронних органів і паралельних органів;

- встановлена правова система, її особливості і характер;

- історичні, культурні традиції, звичаї народу тощо;

З виділенням ознак можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення і взаємодії держави і громадського суспільства.

В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:

1) режими постійні та тимчасові,

2) режими нормально та надзвичайного функціонування,

3) конституційні та неконституційні;

4) режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності);

5) світські, релігійні, атеїстичні

6) безпартійні, одно- , дво- та багатопартійні

7) цивільні та воєнні;

8) режиму, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опори на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні;

9) режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території інститутів, які представляють законні сили;

10) режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів.

2. Характерні ознаки тоталітарного політичного режиму

Тоталітаризм (від ар. totalite - сукупність, повнота, від лат. Totus - весь цілий) - це політичний режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Щодо авторства цього терміну, то думки вчених розділилися називаючи Б. Муссоліні, Д. Дженшіям, Дж. Амендолу, П. Габешши. Перша спроба наукового аналізу належить німецько-американській дослідниці Х. Андерт у праці “Походження тоталітаризму” (1951). Вона знаходить початки тоталітарної ідеології в діалектичному розумінні історії в перевазі теоретичного над політичним життям. Тобто відбувся відхід від тих політичних вартостей носіями яких були стародавні греки, а пізніше західноєвропейський громадянин у буржуазно-ліберальній конституційній державі. Це спричинило атомізацію суспільства, розпад авторитету, традиції, релігії. На базі атомізації та утворення маси виникло нове безкласове тоталітарне суспільство, тобто походження тоталітаризму Х. Арендт бачить у зламі класового суспільства і відсутності будь-якої суспільної структури. Вона наголошувала, що тоталітарна влада не припускала ніякої діяльності, наслідки якої неможливо передбачити, а тому тоталітарний рух повинен був усіх обдарованих, талановитих, незалежно від їх політичних орієнтацій замінити шарлатанами і дурнями, бо такі люди є найбільшою гарантією стабільного режиму.

Основні ознаки тоталітарного режиму:

- жорстокий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;

- відсутність легальної опозиції;

- наявність обов`язкової для всіх офіційної ідеології;

- непримиримість до політичного інакодумства;

- знищення громадянського суспільства;

- проголошення принципу політичної єдності держави і народу;

- повна монополізація влади політичним лідером, який представляє законодавчу і виконавчу владу;

- існування широкого суспільно-політичного руху, що забезпечує тоталітарній владі масову підтримку;

- всезагальна лояльність громадян досягається під загрозою терору;

- державний монополізм в економіці.

Між дослідниками ведеться дискусія щодо того чи іншого, чи є обов`язковою ознакою тоталітаризму ліквідація багатопартійності і абсолютне планування у суспільному житті однієї партії. Зокрема В. Яку шик зауважує, що у деяких країнах з тоталітарним режимом зовсім немає політичних партій, в інших - одна, ще в інших - дозволяється діяльність кількох партій, які відзначають провідну роль партії-гегемона.

Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм та інше. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917 р. У 1922 р. В Італії був встановлений такий вид тоталітаризму, як фашизм. В Німеччині виникає новий суспільний устрій - націонал-соціалізм котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.

3. Демократія як спосіб функціонування політичної системи

політичний режим тоталітарний демократичний

Термін “демократія” походить від грецького demos - народ і kratos - влада, що означає “народовладдя”. Дослідники стверджують, що вперше цей термін зустрічається у творчості давньогрецького мислителя Геродота.

У науковій літературі термін “демократія” має такі основні значення:

· народовладдя, яке передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами;

· форма державного правління, яка дозволяє різноманітним суспільним групам брати участь в управлінні;

· реальна свобода для всіх.

Демократія - це така форма організації та функціонування політичної системи при якій існують рівні можливості, для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства.

Зміст демократії складають права і свободи людини , рівність, соціальна справедливість, солідарність.

Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для когось вона ідентифікується зі свободою, для когось зі сваволею, одні акцентують на тому, що це система правління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, за словами американського президента А. Лінкольна, демократія - це “влада народу, із народу і для народу”.

Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не має права змушувати людину підкорятися владі, яку вона обирала і яка не відстоює її інтересів та загальне добро народу.

Демократію характеризують:

- визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі;

- рівноправність громадян (як мінімуму - рівність їх виборчих прав);

- підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;

- виборність законодавчих органів влади;

- пріоритет прав людини над правами держави;

- обмеження влади більшості над меншістю;

- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

- розподіл влад з межею недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.

Сучасна модель демократії - плюралістична демократія. Це система представницького правління, за якої уряди обираються народом і є відповідальними перед ним.

Демократичній системі правління приймаються такі ознаки:

- можливість змінити уряд без застосування сили;

- легальність опозиції;

- вільна преса, відкритість цензури;

- можливість висловлення різних ставлень, оцінок, критики органів державної влади та місцевого самоврядування;

- великий рівень участі громадян у політичному процесі;

- гарантовані права і свободи людини й громадянина;

- регулярні., чесні конкурентні вибори, у яких беруть участь усі групи населення;

- по-справжньому конкурентна боротьба за владу.

Протягом ХХ ст. відбувалася значна еволюція демократичного ідеалу. Якщо Й. Шумпер австрійсько-американський теоретик демократії вважав, що для демократичного режиму достатніми є такі риси, як загальне виборче право, конкуруючі партії, що сьогодні вважаються обов`язковим, щоб ці демократичні процедури ще й вели до демократичних результатів як відповідальність еліти перед народом, замученість мас до політики, захищеність меншості.

4. Принципи та основні ознаки демократії

Серед основних принципів виділяється:

1) принцип більшості. Рішення з певного питання вважається прийнятим, якщо його підтримує більшість від тих, хто бере участь у прийнятті рішення. Проте дії більшості не можуть ліквідовувати права меншості, які захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави. Влада більшості повинна гармонійно поєднуватися з гарантіями права різноманітних меншин - етнічних, політичних, релігійних та інших.

2) право меншості на опозицію. Більшість меншість громадян рівні у своїх правах та свободах безвладна меншість повинна мати можливість для створення опозиції у суспільстві. Більшість не повинна використовувати свою владу з метою придушення інакодумства. Опозиція має можливість вільно розповсюджувати свої ідеї у суспільстві, а це необхідно для того, щоб громадяни могли співставляти і вибирати найефективніші програми розвитку суспільства.

3) принцип компромісу та консенсусу. Демократія інколи розглядається як сукупність прав і свобод, спрямованих на подолання конфлікту між суб`єктами політичного процесу.

4) принцип активної участі громадян у політичному житті суспільства. Демократія є стабільною лише тоді, коли у її розвитку, бере активну участь значна частина громадян. Прагнучи не лише зберегти свою свободу , але й розширити її, громадяни обговорюють політичні програми, є учасниками політичних дискусій, голосують тощо. Як мінімум громадяни повинні цікавитися тими проблемами, з якими стикається суспільство, щоб зробити компенсаційний вибір на виборах в органах державної влади та місцевого самоврядування. Політичне невігластво породжує політичну апатію, яка в свою чергу призводить до диктатури.

Основними ознаками демократії є:

· права і свободи, якими реально володіє кожна людина в суспільстві: свобода слова, друку, зборів, право на рівну захищеність законом тощо;

· свобода ЗМІ, ЗМІ покликані оперативно і об`єктивно інформувати людей про внутрішньо- та зовнішньополітичні події для того, щоб особа могла усвідомлено розібратися в питання політичного життя;

· рівність усі громадян перед законом. Усі мають право на рівну захищеність законом. Держава покликана встановити рівноправні відносини між усіма громадянами, утверджувати рівність усіх громадян перед законом;

· система стримувань противаг. Вона включає в себе два основні елементи - феодалізм та розподіл влади. Феодалізм - це розподіл управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади. У систему стримувань і противаг входять й контроль за діяльністю органів влади зі сторони виборців.

· наявність політичного й ідеологічного плюралізму. Плюралізм передбачає багатоманіття людей, теорій, багатопартійність. Він не дозволяє узурпувати владу одній політичній силі, що може призвести до диктатури та тиранії.

· можливість громадян відкрито висловлювати та виражати відкрито свій протест проти політики уряду, дій інших політичних і суспільних структур. Форми протесту - найрізноманітніші: демонстрації, пікети, петиції, страйки, марші протесту тощо.

Література

1. Політологія за редакцією О.В. Бабкіної, В.п. Горбатика - 1998.

2. Політологія: навчальний посібник. В. М. Піча, Н.М. Хома - 1999.

Размещено на Allbest.ru