Періодизація історії громадських об'єднань Східної України (квітень 1985 - червень 1996 рр.)

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ СХІДНОЇ УКРАЇНИ (квітень 1985 - червень 1996 рр.)

Тетяна БОЛБАТ,

кандидат історичних наук, доцент

Донецького державного університету управління

Суспільно-політичне життя України у період з квітня 1985 по червень 1996 рр. характеризувалося початком нового реформаторського курсу правлячої Комуністичної партії, виникненням і поступовим удосконаленням багатопартійної політичної системи, діяльністю багатьох політичних партій і громадських організацій, громадсько-політичних рухів, які виражали політичні, соціально-економічні та національні інтереси як усього українського народу, так і певних соціальних верств і груп населення і намагалися впливати на державотворчий процес. Визначення основних етапів цього процесу дозволяє проаналізувати тенденції та закономірності громадського-політичного розвитку українського суспільства, що має не тільки наукове, але й важливе практичне значення для розбудови незалежної держави.

У науковій літературі існує кілька спроб визначити основні етапи формування громадських об'єднань України у 80 - 90 рр. XX століття, передусім, політичних партій. Одна із перших таких спроб належить О.Гараню, якій розглядає три етапи становлення багатопартійності в Україні: перший етап - "передумови багатопартійності: перші паростки" (1988 рік), другий етап - "передумови багатопартійності: виникнення Народного Руху України (НРУ)" (охоплює 1989 і перші три місяці 1990 р.), третій етап - "заповнення політичного спектру" (рубіжним для закінчення другого і початку третього етапу О.Гарань визначає березень-квітень 1990 р., коли відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, в результаті яких Демократичний блок України створив парламентську опозицію - Народну Раду) [1]. Проте, на нашу думку, важко вести мову про історичні етапи формування громадських об'єднань, якщо досліджено тільки три роки цього процесу.

А.Білоус також визначає три етапи становлення багатопартійності, вже з урахуванням нових суспільно-політичних змін. Перший етап - "допартійний" (середина 1988 - вересень 1989 рр.) - від активізації діяльності УГС до створення НРУ; другий - "початкова партійність" (весна 1990 - серпень 1991 рр.) - від скасування 6 ст. Конституції СРСР про керівну роль партії до проголошення незалежності України; третій - "посткомуністичний" (з серпня 1991 р.) [2]. Однак, на наш погляд, у цій періодизації треба конкретизувати назву першого етапу, тому що неможливо вважати його "допартійним", якщо в Україні діяла Комуністична партія.

Власну періодизацію формування багатопартійності пропонує О.Бойко. Перший етап - "зародження багатопартійності" (середина 1988 - березень 1990 рр.); другий етап - "вихід багатопартійності на державний рівень (травень 1990 р. - серпень 1991 р.); третій етап - "становлення багатопартійності" (з серпня 1991 р.) [3].

Автори праці "Політична історія України" В.Танцюра, Є.Бондарев, В.Горбатенко та інші пропонують свою періодизацію становлення української багатопартійності. Перший період умовно кваліфікують як "зародження багатопартійності" (осінь 1989 р. до 1 грудня 1991 р.); другий період (з грудня 1991 р. до кінця 1997 року) називають етапом "становлення багатопартійної системи", "дрібнопартійності"; початок третього періоду, на думку авторів, пов'язаний з парламентськими виборами 1998 р., які вперше відбулися за мажоритарно-пропоційною виборчою системою [4].

Якщо процесу формування багатопартійності в Україні присвячено цілу низку наукових досліджень, то майже відсутні праці, у яких представлена періодизація історії інших громадських об'єднань України у 80 - 90-х рр. XX століття. Виняток складають дослідження сучасного молодіжного руху України. Слід зазначити, що більшість науковців визначають початком сучасного організованого молодіжного руху середину 80-х років XX століття. Хронологічна різниця щодо точки відліку у різних авторів визначається "міфологізацією" певної історичної події. Так, дослідники - представники української західної діаспори, визначають як початок сучасного організованого молодіжного руху в Україні утворення Українського культурологічного клубу та Товариства Лева (1987 р.). Цієї думки дотримуються А.Камінський, О.Закидальська та інші [5].

Більш конкретизована періодизація розвитку сучасного молодіжного руху подається в роботах провідних фахівців УкрНДІ проблем молоді. Так, В.Головенько, а слідом за ним М.Головатий виділяють три етапи становлення сучасного організованого молодіжного руху України. Перший етап (середина 1980-х - кінець 1989 рр.) розпочався з виникнення молодіжних неформальних груп та об'єднань, створених на основі спільних зацікавлень ("гіппі", "металісти", "панки" тощо), а також значної кількості політичних дискусійних клубів та громадсько-політичних об'єднань, діяльність яких була пов'язана з проблемами екології, відродження національної культури тощо. Другий етап (кінець 1989 - кінець 1991 рр.) означений масовою політизацією молодіжного руху, активним процесом організаційного оформлення та значною опозиційністю стосовно існуючого режиму. Третій етап (з кінця 1991 - до сьогодні) бере свій початок з проголошення Акту про незалежність України та підтвердження його на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Фактично цей етап В.Головенько визначає як "етап незалежності". На його думку, на цьому етапі більшість молодіжних організацій перейшли від опозиційності до конструктивної співпраці з владою, тоді утворився координуючий центр організованого молодіжного руху та були налагоджені ефективні механізми реалізації молодіжної політики [6].

Таким чином, аналіз історіографії щодо зазначеної проблеми дозволяє зробити такі висновки. По-перше, переважна більшість наукових праць присвячена періодизації формування нових політичних партій. По-друге, усі автори пропонують власну періодизацію, але не завжди чітко визначають основні її критерії. По-третє, не існує жодної спроби визначити періодизацію історії громадських об'єднань України з квітня 1985 року, саме з початку нового реформаторського курсу КПРС, який призвів до зміни не тільки у середині цієї партії, але був передумовою виникнення нових громадських об'єднань України. По-четверте, не існує системної наукової праці, у якій би досліджувалася історія новітніх громадських об'єднань Східної України з чітким визначенням її періодизації. Тому автор поставив за мету визначити основні етапи історії громадських об'єднань Східної України (квітень 1985 р. - червень 1996 р.). Планується завершити це дослідження у монографії за темою "Громадські об'єднання у східних областях України (квітень 1985 - червень 1996 рр.): історичний аналіз", де мають розглядатися регіональні особливості процесу їх становлення та розвитку, що сприятиме формуванню цілісної концепції історії України новітнього часу.

Виходячи з комплексного підходу до періодизації історії громадських об'єднань України, автор визначає два основних її критерії. Перший - зовнішні, об'єктивні умови цього процесу (історичні події). Другий - розвиток складових частин самих громадських об'єднань (політичних партій, громадських організацій та рухів), їх вплив на суспільно-політичну ситуацію в країні тощо. Головним є саме другий з критеріїв, проте він значною мірою залежить, походить від першого, детермінований ним. Адже внутрішній розвиток громадських об'єднань завжди обумовлений зовнішніми обставинами, передусім політичними, у яких він існує. Так, саме у перебудові треба шукати передісторію процесів демократизації і нових громадських об'єднань як в Україні в цілому, так і в окремих її регіонах зокрема.

Автор пропонує таку періодизацію історії громадських об'єднань Східної України у період з квітня 1985 по червень 1996 років. Перший етап - квітень 1985 - березень 1990 рр. Починає цей етап квітневий пленум ЦК КПРС, на якому М.С. Горбачов заявив про необхідність змін у сфері економіки і політики, соціального і духовного життя держави. Цей виступ став відправною точкою нового реформаторського курсу КПРС, що отримав назву "перебудови", яка спочатку мала незначний вплив не тільки на Сході, але й в цілому в Україні. Значним каталізатором розвитку суспільно-політичних процесів став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. З середини 1980-х років відбувався швидкий зріст неформальних громадських об'єднань, в основному молодіжних та екологічної спрямованості. Неформальні організації, як правило, об'єднували невеликі групи людей, не мали чітких організаційних структур, програмних документів. Так, протягом 1986 - 1987 рр. на Сході України почали діяти: дискусійний клуб "Діалог" (м. Ворошиловград), міський екологічний клуб "Лугань" (м. Ворошиловград), Харківські молодіжні клуби "Шанс", "Квітень". Проте у цей період громадська ініціатива ще не виходила за межі офіційної політики КПРС, не створювалися альтернативні їй політичні структури.

У 1987 році на порядок денний виходить національне питання, що було спричинено подіями в Алмати у грудні 1986 року. Влітку цього року пленум Правління Спілки письменників України дійшов висновку про доцільність конституційного захисту української мови. На сторінках газет та журналів, у виступах представників творчої інтелігенції все частіше постають питання про збереження української мови, трагічні події в радянській історії, які довгий час були "білими плямами". Восени 1987 р. були створені Український культурологічний клуб, Товариство Лева. 25 вересня 1987 р. постала Донецька обласна організація Українського Фонду культури, яка виступила на захист української мови.

Важливим чинником суспільно-політичного розвитку України стала XIX Всесоюзна конференція КПРС (червень-липень 1988 р.), яка започаткувала проведення політичної реформи. Було проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади. Тепер партійні функціонери мали обиратися у Ради і працювати у виконавчих комітетах Рад. Вперше Компартія згодилася на альтернативні вибори і з'явилася реальна можливість конституційним шляхом домогтися демократичних змін у політичній сфері. Певні зміни відбулися і в діяльності комсомольських організацій, що обумовлювалося їх "економізацією". Протягом 1988 року відбувався бурхливий розвиток молодіжного неформального руху, передусім, політизованого. Так, з червня 1988 р. почав діяти міський соціально-політичний клуб "Квітень-1985" (м. Ворошиловград). 7 липня була оприлюднена "Декларація принципів Української Гельсінської Спілки", яка свідчила, що із правозахисної організації вона перетворилася у політичну. У травні 1988 року у Москві відбулася установча конференція Демократичного Союзу (ДС), який слід вважати першою загальносоюзною політичною організацією, що виступила із рішучою критикою всієї системи. Влітку була створена Українська демократична спілка, Декларація якої була більш радикальною, ніж Декларація УГС. 23 липня 1988 р. почав діяти Харківський міський українознавчий клуб "Спадщина". Восени 1988 року під впливом діяльності Народних фронтів Прибалтики у Спілці письменників України виникла ідея створення Народного руху України.

1989 рік - це час бурхливого виникнення нових політичних об'єднань політичної спрямованості, передусім, національно-демократичних. 14 січня 1989 р. була створена Донецька обласна організація Товариства української мови імені Тараса Шевченка (ТУМ), у лютому - Харківська обласна організація ТУМ, 4 березня - Ворошиловгардська обласна організація ТУМ. У 1989 р. на Сході України були створені обласні та місцеві організації українського історико-просвітницького товариства "Меморіал", обласні та крайові організації Народного руху України за перебудову. Ці громадські об'єднання не тільки поставили за мету відродження української мови та культури, але й виступили в опозиції до монопольної влади КПРС.

Влітку 1989 р. розпочався перший страйк шахтарів, 17 серпня була створена Регіональна спілка страйкових комітетів Донбасу (РССКД). Відбулися розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи. Значний вплив на підсумки виборів 1990 р. відіграли: Луганська асоціація виборців (створена 4 березня 1989 р.), клуб виборців "Вибір" (м. Харків), Донецька міська Спілка виборців (створена 10 лютого 1990 р.). Разом з тим у регіоні були спроби організації громадських об'єднань, які б "сприяли перебудові". 21 серпня 1989 р. відбулася установча конференція Донецької крайової організації Народного Руху України, 25 листопада 1989 р. - установча конференція Народного руху Луганщини, діяльність якого була формальною.

У 1989 р. на Сході України виникли перші національно-культурні організації представників національних меншин. Так, 4 червня 1989 р. відбулася установча конференція Донецького обласного єврейського культурно-просвітницького центру "Алеф", 23 грудня у м. Донецьку утворилася Спілка греків України.

Отже, на завершенні першого етапу історії громадських об'єднань Східної України була створена опозиція КПРС, закладені основи майбутніх політичних партій, фактично легалізовано політичний плюралізм, відбулося зародження організованого молодіжного та робітничого руху. Більшість громадських об'єднань вже мали організаційну структуру, програмні документи, проте ще не були зареєстровані органами влади.

Другий етап - березень 1990 р. - серпень 1991 р. 1990 рік увійшов в історію громадських об'єднань України як рік зародження багатопартійності. У березні 1990 р. на III з'їзді народних депутатів СРСР була скасована 6 стаття Конституції, що свідчило про завершення політичної монополії КПРС та визнання можливості існування багатопартійності. Це також період "мітингової демократії", "боротьби з пам'ятниками В.І. Леніну", масового виходу комуністів із лав КПРС, остаточного розмежування всередині Компартії, появи демократичної парламентської опозиції - Народної Ради, ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, збільшення кількості політичних партій, виникнення масових молодіжних громадсько-політичних організацій. Характерною рисою цього етапу було законодавче оформлення нових громадських об'єднань (9 жовтня 1990 р. прийнято Закон СРСР "Об общественных объединениях", 21 грудня - Постанову Ради Міністрів УРСР "Тимчасові правила розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об'єднань).

Аналогічна громадсько-політична ситуація виникла й на Сході України. У 1990 р. тут почали діяти перші організації політичних партій України. Зокрема, Донецька обласна організація Української республіканської партії (10 червня 1990 р.), Донецька обласна організація Об'єднаної Соціал-Демократичної партії України (червень 1990 р.). Луганська міська організація "Демплатформи в КПРС" (16 серпня 1990 р.) тощо. У 1990 р. у регіоні виникають перші альтернативні комсомолу молодіжні організації, в основному, національно-демократичної спрямованості: Луганська міська організація Спілки Незалежної Української Молоді (березень 1990 р.), Донецька обласна організація Української Студентської Спілки (3 вересня 1990 р.). Поширюється спектр національно-культурних організацій. Так, 10 лютого 1990 р. було створено Донецьке обласне громадсько-політичне та національно-культурне товариство радянських німців "Відродження", 1 березня - Харківська міська організація Спілки греків України, 14 травня - товариство корейської культури (м. Харків) тощо.

Найважливішими подіями другого етапу історії громадських об'єднань Східної України, як і в цілому в Україні, були: вибори до Верховної Ради УРСР (березень - квітень 1990 р.); прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); голодування студентів у Києві (жовтень 1990 р.), коли молодь виступила цілком самостійною політичною силою; проведення другого з'їзду НРУ, де вперше було висунута мета незалежності України (жовтень 1990 р.); страйк шахтарів з політичними вимогами (березень 1991 р.); проведення республіканського референдуму щодо збереження СРСР на підставі Декларації про державний суверенітет України (17 березня 1991 р.); спроба антиконституційного заколоту у Москві (19 - 21 серпня 1991 р.); проголошення Верховною Радою УРСР Акту про державну незалежність України (24 серпня 1991 р.); заборона діяльності Компартії України (30 серпня 1991 р.).

Третій етап - серпень 1991 - червень 1996 рр. Основними подіями цього етапу були: проведення республіканського референдуму 1 грудня 1991 р. на підтримку Акту про державну незалежність України та вибори Президента України; розпад СРСР та створення у грудні 1991 р. СНД; вибори 1994 р. в усі структури влади та Президента України; прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.). Для громадських об'єднань у цей час характерно: розширення спектру багатопартійності; посилення розколів та дроблення політичних сил, разом з тим, створення політичних блоків для боротьби за владу; активне формування місцевих партійних відділень та осередків, особливо напередодні виборчих кампаній; поглиблення тенденції регіоналізації розстановки політичних сил в України; початок процесу створення молодіжних структур при політичних партіях та розпад масових молодіжних громадсько-політичних рухів; перехід більшості молодіжних організацій від опозиційності до конструктивної співпраці з владою. Важливе значення для громадських об'єднань Східної України мала можливість офіційної реєстрації в органах влади, чому сприяв прийнятий 16 червня 1992 р. Закон України "Про об'єднання громадян".

Найбільш активно політична палітра Східної України формувалася на протязі 1991 - 1994 рр., що було пов'язано з новими умовами діяльності громадських об'єднань та виборчою кампанією 1994 р. Специфіка регіону зумовила появу тут в основному політичних партій та громадських організацій лівого та центристського спектру. Зокрема, 12 вересня 1991 р. була створена Донецька обласна організація Ліберальної партії України, 12 жовтня - Луганська обласна організація Соціалістичної партії України, 26 грудня 1992 р. - Донецька обласна організація Партії Праці України тощо.

Автор визначає кінцевою датою свого дослідження саме прийняття Конституції України, що завершує процес становлення політичної системи України як єдиного цілісного організму з більш-менш чіткою визначеністю його структурних елементів, їхнього функціонального призначення та принципів зв'язку. Статті 36-37 Конституції України регламентують право громадян на свободу об'єднання у політичні та громадські організації, діяльність громадських об'єднань України [7].

Таким чином, підсумовуючи сказане, автор дійшов до таких висновків. По-перше, при здійсненні періодизації історії громадських об'єднань треба чітко визначити основні її критерії. По-друге, з урахуванням цих критеріїв (зовнішні, об'єктивні умови історичного процесу та розвиток складових частин самих громадських об'єднань, їх вплив на суспільно-політичну ситуацію в країні тощо) в історії громадських об'єднань Східної України у 1985 - 1996 рр. можна відокремити три основні етапи. Запропонована періодизація вельми умовна, оскільки погляд на минуле не може бути чимось раз і назавжди даним, наукове осмислення історичного процесу постійно розвивається. І тому автор, проводячи періодизацію історії громадських об'єднань Східної України, не претендує на істину в останній інстанції. Зрозуміло, що з поглибленням вивчення історії громадських об'єднань України будуть уточнюватися межі її періодизації, поглиблюватися підходи в їх оцінці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Україна багатопартійна: програмні документи нових партій / Передмова, упорядкування О.В. Гарань.- К.: Пам'ятки України, 1991. - С. 5 - 11.

2. Білоус А. Політичні об'єднання України. - К.: Україна, 1993. - С. 42 - 68.

3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.- К.:Видавничий центр Академія, 1999. - С. 502 -505.

4. Полтична сторя України: Посбник для студентв вищих навч. закл. / За ред. В.І. Танцюри. - К.: Академія, 2001. - С. 453 - 463.

5. Закидальська О. Молоді політики на Україні: політик, інтелектуал і реформатор // Роst -Поступ. - № 3. - С. 11; Камінський А. На перехідному етапі. - Мюнхен, 1990. - С. 415 - 428, 455 - 459.

6. Головенько В. Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія і генезис. - К., 1993. - С. 37 - 40; Головатий М. Молодіжна політика в Україні: проблема оновлення. - К., 1993. - С. 43 -44.

7. Хрестоматія з історії держави і права України /Уклад.: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000. - Т. 2. - С. 662 - 663.