Основні типи й види політичної поведінки

Історія формування науки про політику від Стародавнього світу до Нового часу. Сутність поняття "політична поведінка" та "політична активність", загальна типологія політичної поведінки. Функції та роль інституту референдуму, як інструменту народовладдя.

Рубрика Политология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.09.2010
Размер файла 17,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Контрольна робота на тему:

Основні типи й види політичної поведінки

Формування науки про політику від Стародавнього світу до Нового часу відбувалося головним чином завдяки вивченню інституціоналізованих форм політики, насамперед таких проблем, як форма держави, спосіб організації державної влади, образ ідеального правителя, відносини правителів з підданими, взаємодія суспільних інтересів та методи розв'язання конфліктів між ними тощо.

У XIX ст. акценти у вивченні політичного життя істотно змінюються. Увагу дослідників дедалі більше привертає такий бік політичних відносин, як поведінка масового їх учасника, мотиви та форми його впливу на політичні інститути, ступінь і характер залежності останніх від участі людей. Це було зумовлено активним залученням мас до політики як через участь у революціях і національно-визвольних рухах, так і через політичні інститути -- державу, політичні партії, громадські організації. Введення загального виборчого права зробило рядового громадянина суб'єктом політики, а поява політичних партій і масових громадських організацій створила можливості для його реальної участі в політичних процесах.

Як результат вивчення участі людей в політичних процесах сформувалась специфічна галузь політологічних знань -- наука про політичну поведінку, що прагне вивчати її за допомогою точних і формалізованих методів: проведення експериментів, анкетних опитувань тощо. Основна схема пояснення політичної поведінки при цьому була запозичена з психології, де точні методи аналізу поведінки почали застосовуватися раніше. На передній план у політологічних дослідженнях висувається біхевіоризм, представники якого проголосили курс на вивчення конкретної поведінки як у формальних, юридично оформлених, так і в неформальних групах.

Згідно з вихідними принципами біхевіоризму об'єктом політологічного дослідження мають бути не законодавчі норми та формальні аспекти політичної системи суспільства, не суспільство й політика в цілому, а дії людей, спрямовані на досягнення своїх політичних цілей. Роблячи наголос на вивченні поведінки індивіда в конкретних ситуаціях, біхевіоризм сприяв глибокому пізнанню конкретної політичної, особливо електоральної, поведінки.

Поняття «політична поведінка» одно порядкове з такими поняттями, як «політична активність», «політична участь». Найбільш загальним серед них є поняття «політична діяльність», яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інституціоналізованих формах. Поняття «політична активність» наголошує на певній спрямованості політичної діяльності -- спрямованості на вдосконалення або зміну соціально-економічного й політичного порядку, політичних інститутів. Політична активність на індивідуальному рівні -- це сукупність тих форм життєдіяльності окремої особи, в яких виявляється її прагнення брати активну участь у політичних процесах, відстоювати свої політичні права та інтереси.

Поняття «політична участь» використовується в політології для позначення тих форм політики, які не пов'язані з професійною політичною діяльністю. Формами політичної участі є, наприклад, участь у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях тощо. Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму участі у здійсненні влади або протидії її здійсненню. Це поняття розкриває структуру й механізм політичної діяльності. Воно охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах, залученість до різних елементів політичної системи чи свідоме відмежування від них, активну публічну маніфестацію своїх поглядів з метою впливу на політичні інститути чи політичну апатію. Отже, політична поведінка проявляється у багатоманітних формах.

Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер. Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо.

Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві.

Поширеною є типологія політичної поведінки, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два основних типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність, або іммобільність). У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі: звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики; громадянин -- член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій; громадянин -- член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті; громадський, особливо політичний, діяч; професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом існування, а й сенсом життя; політичний лідер -- загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації чи суспільно-політичного руху.

Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:

ѕ виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі; економічних, їхній вплив на політичне життя суспільства, особливо в разі ангажованості тими чи іншими політичними силами, не завжди сприятливий.

ѕ політична виключеність як результат заорганізованості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах і байдужості до їхньої діяльності;

ѕ політична апатія як форма неприйняття політичної системи, відмови від будь-яких форм співробітництва з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом -- придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо;

ѕ політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв'язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленні життю суспільному й політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства ідея, що кожен захищає себе сам, що надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.

У політичній поведінці як колективній дії залежно від ступеня активності її учасників можна виокремити такі основні групи:

ѕ лідери -- очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей;

ѕ послідовники -- підтримують висунуті лідерами цілі як такі, що відповідають їхнім інтересам; їх політична поведінка характеризується різним ступенем активності та участі в організаціях і рухах;

ѕ активісти -- є посередниками між лідерами й послідовниками, організують учасників політичного руху, постачають лідерам інформацію про його розвиток;

ѕ лідери думки -- справляють на політичну організацію чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив. Це, наприклад, публіцисти, письменники, поети, відомі актори й журналісти, ведучі популярних теле- і радіопрограм та ін. Будучи широковідомими та вміючи володіти аудиторією, вони через засоби масової інформації справляють величезний вплив на політичне життя суспільства.

Політична поведінка особи як активна політична дія може проявлятися в інституціоналізованих та позаінституціональних формах. До інституціоналізованих форм політичної поведінки належать участь у виборах, референдумах, суспільно-політичних рухах, роботі політичних партій та ін. У сучасному демократичному суспільстві основними інституціоналізованими формами політичної участі, тобто непрофесійної політичної діяльності, для абсолютної більшості громадян є вибори і референдуми. Про особливості виборів за різних виборчих систем мова йшла вище. Тут ми розглянемо таку форму політичної участі, як референдум.

За способом організації та проведення референдум близький до виборів. У політичній практиці сучасних держав референдум -- це всенародне волевиявлення (голосування чи опитування) з важливого державного або суспільного питання.

На загальнонаціональний референдум виносяться ті питання, які стосуються найважливіших проблем політичного життя країни: прийняття конституції та поправок до неї, вибору форми державного правління чи форми державного устрою, вступу країни до міжнародних організацій тощо.

Різновидом референдуму є плебісцит -- опитування населення шляхом голосування про належність території, на якій воно проживає, тій чи іншій державі.

Нерідко плебісцит тлумачиться дещо ширше -- як всенародне голосування, яке проводить держава з найважливіших питань.

Основна відмінність між виборами й референдумом полягає в тому, що якщо на виборах виборці визначають, хто з кандидатів представлятиме їхні інтереси в представницьких органах чи обійме виборну посаду, то на референдумі вони самі приймають остаточне рішення з того чи іншого питання. Цим зумовлюється досить поширена висока оцінка референдуму як демократичного інституту та його часте застосування в колишніх соціалістичних країнах, які стали на шлях демократії.

Проте оцінка референдуму як інституту прямої демократії не має бути однозначно позитивною, бо він нерідко виступає засобом політичного маніпулювання й досягнення правлячими колами політичних цілей. Розглянемо деякі тіньові, тобто слабкі й непомітні з першого погляду, сторони цього способу прийняття політичних рішень.

По-перше, референдум проводиться правлячими колами лише тоді, коли вони сподіваються отримати бажані результати голосування. Якщо такої певності немає, то рішення про референдум не приймається, а ініціюванню референдуму знизу чиняться всілякі перешкоди.

По-друге, парламент, президент чи уряд, виносячи на референдум те чи інше питання, як правило, намагаються сформулювати його так, щоб по можливості наперед визначити бажану для них відповідь. Учасники референдуму не вносять змін до пропонованого законопроекту, а мають лише підтримати чи відкинути заздалегідь сформульоване рішення, вибравши один з двох можливих варіантів відповіді: «так» або «ні».

По-третє, в разі отримання небажаних для правлячих кіл результатів референдуму вони можуть довільно тлумачитися, наприклад як результати опитування, що не мають юридичних наслідків, можуть зовсім не братися до уваги або інтерпретуватися протилежним чином.

По-четверте (і це чи не найголовніший недолік референдуму), рішення з найважливіших питань, які мають довготривале, стратегічне значення для суспільного розвитку, а нерідко і для долі держави в цілому, на референдумі приймається за ситуативного, моментного стану громадської думки, яка формується і змінюється значною мірою під впливом тимчасових чинників: окремих політичних подій, пропаганди, агітації тощо. Громадська думка може швидко змінитись, результати референдуму вже не будуть відповідати настроям більшої частини суспільства, проте зберігатимуть свою силу.

По-п'яте, на референдумі рішення з того чи іншого питання може прийматися некомпетентними з цього питання його учасниками. Це стосується, наприклад, вибору форми державного правління або державного устрою. Щодо переваг і недоліків кожної з цих форм і доцільності їх впровадження в тій чи іншій конкретній країні навіть фахівці не можуть дійти однозначної думки, а на референдумі вибирати ту чи іншу форму доводиться масам.

По-шосте, як це не парадоксально, але з допомогою референдуму меншість суспільства нерідко нав'язує свою волю його більшості. Оскільки референдум вважається таким, що відбувся, за умови участі в ньому простої більшості населення, яке має право голосу, то можлива ситуація, коли рішення на референдумі приймається меншістю населення. Наприклад, у референдумі щодо прийняття нині чинної Конституції Росії взяли участь 54 відсотки виборців, з яких проголосували «за» 58 відсотків. А це означає, що Основний Закон країни прийняла менш як третина всіх виборців.

Для того щоб референдум повніше відбивав волевиявлення народу, потрібно, щоб остаточно прийнятим вважалось таке рішення, яке підтримала кваліфікована більшість (дві третини) населення, що взяло участь у голосуванні. Але навіть у тому разі, коли рішення на референдумі приймається більшістю населення, в суспільстві завжди залишається меншість з протилежними інтересами, які вона може відстоювати різними засобами. А це означає, що референдум може призвести до соціального й політичного протистояння в суспільстві.

Отже, референдум не можна розглядати як ідеальний інструмент народовладдя. Відомі численні випадки, коли за допомогою референдуму приймалися недемократичні і навіть трагічні для долі держави рішення. Тим паче референдум не повинен бути кон'юнктурним засобом політичної боротьби і проводитись часто з будь-яких питань.

Суб'єкти політичних дій індивіди виступають не лише як представники певних соціальних спільностей, члени тих чи інших громадсько-політичних об'єднань, а й як учасники прямих дій, випадкових і тимчасових утворень -- зборів, мітингів, демонстрацій, маніфестацій, пікетувань тощо. Залежно від ступеня стихійності виникнення та організованості таких масових утворень вони можуть набувати рис натовпу, політична поведінка якого є різновидом масової поведінки і має свої особливості.

Натовп виникає на основі фізичної взаємодії людей, які підтримують між собою безпосередній контакт, наприклад на мітингу, на транспортній зупинці, взагалі під час затримки на одному місці якими-небудь зовнішніми обставинами. Випадковість утворення, неоднорідність складу визначають специфічну манеру політичної поведінки людей у натовпі, яка виявляється у придушенні раціональності, різкому переважанні почуттів над розумом. На основі анонімності самого натовпу й кожного його учасника виникає почуття безкарності, щезають відповідальність і соціальний страх, що, в свою чергу, викликає агресивні настрої і поведінку.

У міру нарощування в політиці стихійних засад вона дедалі менше відповідає своєму призначенню, втрачає здатність бути регулюючим чинником соціальних відносин, не управляє суспільством, а дезорганізує його. Негативні наслідки залучення мас до безпосередньої участі в політиці, впливу на неї поведінки натовпу давно помітили філософи. Ще Платон і Аристотель негативно ставились до демократії, яка за тих часів нерідко набувала форми охлократії -- влади натовпу, що перебуває під впливом політичних демагогів.

Скептично ставився до участі мас у політиці, у тому числі в сучасних демократичних формах, відомий іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет. На його думку, маса є множинністю людей без особливих достоїнств, панування яких обертається торжеством повсякденності та людської посередності. Трагедія сучасної західної цивілізації полягає у привласненні масами функцій здібної і кваліфікованої меншості -- еліти як носія творчих і управлінських засад і традицій у будь-якому суспільстві. В політиці маса здатна діяти єдиним найдоступнішим їй методом прямої дії, постійне використання якого призводить до поступового наростання розриву між складністю проблем, які необхідно вирішувати суспільству, та примітивністю засобів, які при цьому використовуються.

Очевидно, X. Ортега-і-Гассет правильно помітив деякі негативні наслідки участі мас у політиці, але абсолютизував їх. Без участі мас у політиці немає демократії, взаємодії громадянського суспільства й держави, без контролю з боку мас правляча еліта відривається від народу і абсолютизує власні інтереси. Більше того, масові виступи, прямі дії іноді виявляються не тільки найефективнішим, а й єдиним засобом розв'язання тих чи інших проблем, особливо в суспільствах із низьким рівнем розвитку демократії, де погано працює зворотний зв'язок між громадянським суспільством і державою, відсутні або надто слабкі реальні важелі впливу людей на державу.

Отже, завдання демократичного суспільства полягає не в обмеженні участі мас у політиці, а в мінімізації негативних наслідків цієї участі, особливо у формі стихійних виступів, уникненні деструктивного впливу на політику натовпу.

Для розуміння політичної поведінки важливо з'ясувати потреби та інтереси, які спонукають людей до участі в політиці. Психологи стверджують, що участь у політиці, здійсненні влади є однією з основних потреб особи. Вона виявляється у прагненні особи до свободи, незалежності, переважання, панування над іншими, високого статусу, престижу, слави, задоволення матеріальних потреб тощо. Залежно від переважання тих чи інших потреб формується відповідний тип і вид політичної поведінки.

Усвідомлена потреба -- це інтерес, який є найважливішим мотивом політичної діяльності. Джерелом мотивації політичної дії є наявність певної проблеми в життєдіяльності тієї чи іншої спільності людей або індивіда, усвідомлення необхідності її розв'язання. На основі цього виникає психологічний імпульс готовності до дії, який складається з бажання взяти участь у дії і впевненості в можливості успіху.

Мотивами переходу від розуміння проблеми до дій для її розв'язання можуть бути усвідомлення громадянського обов'язку, інформація, невдоволення або прагнення до досягнення мети. Залежно від домінування того чи іншого мотиву формується характер політичної поведінки. Вона може мати вигляд суто емоційної реакції на ту чи іншу подію або бути продуманою системою дій, спрямованих на реалізацію певної програми.

У політології існує також традиція аналізу політичної поведінки залежно і від її підсвідомої мотивації, неусвідомлюваних засад, таких, як потяг до агресії, нарцисизм, сексуальне утвердження, почуття вини тощо. Такий підхід дає можливість з'ясувати особистісний, причому далеко не завжди раціональний, сенс політики й політичної поведінки.

Для розуміння мотивів політичної поведінки в її найпоширенішому вигляді потрібно враховувати, що сприйняття насамперед власної користі є нездоланною рисою людської природи, і ставлення людини до політики зумовлюється передусім прагненням реалізації особистих інтересів. Прагнення людини до влади не в останню чергу пов'язане з тим, що оволодіння нею є найкоротшим шляхом до встановлення особистого впливу і збагачення. Для того щоб досягти успіху, майстерності, досконалості майже в усіх видах діяльності -- ремеслі, науці, мистецтві, спорті тощо, потрібні багаторічне навчання, довготривала практика, тренування. Політика є чи не єдиним видом діяльності, який дає можливість швидко зробити кар'єру, а відтак і використати набуту владу з метою особистого збагачення. Щоправда, карколомні політичні кар'єри є нетиповими і трапляються, головним чином, у суспільствах нестабільних, особливо перехідних, з нерозвиненою демократією.

Корисливість політиків, зловживання ними владою, особливо в неприхованих формах, спричиняють спадання інтересу до політики, зниження політичної активності рядових громадян. Втраті довіри до політики та її офіційних представників сприяють і такі чинники, як девальвація основних політичних цінностей та ідеалів, відхід політичних лідерів від передвиборчих обіцянок і програм, маніпулювання ними громадською думкою, поширення корупції тощо. Спадання інтересу до політики та довіри до політиків найвиразніше проявляється в абсентеїзмі -- ухиленні виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

Частка людей, які відмовляються брати участь у виборах, є значною в більшості країн світу, у тому числі і з стабільною демократичною системою. На виборчі дільниці, наприклад у таких країнах, як США, Франція, Великобританія, у дні виборів рідко приходять більше 50--60 відсотків тих, хто має право голосу.

У багатьох колишніх соціалістичних країнах, а також колишніх радянських республіках, які стали незалежними державами, через низьку активність громадян у багатьох виборчих округах вибори часто не відбуваються, переносяться, проводяться повторно. Однак якщо в країнах з розвиненою демократією байдужість громадян до політики пов'язана з високим ступенем незалежності від неї їхнього особистого життя, розвитку громадянського суспільства, то в постсоціалістичних країнах ухилення від виборів є, насамперед, результатом розчарування людей у політичних лідерах і тих соціально-економічних перетвореннях, які здійснюються під їхнім керівництвом.

Оскільки політична поведінка, політика в цілому мають етичний аспект, то доцільно докладніше розглянути проблему співвідношення політики і моралі, яка є основною в політичній етиці -- галузі наукових знань, що виникла на межі етики й політології.


Подобные документы

  • Політична думка стародавнього Сходу та Заходу. Політичні ідеї Раннього Християнства та Середньовіччя. Політична думка епохи відродження та Реформації. Світська політична думка Нового часу. Утвердження політології як науки. Політична думка Київської Русі.

    лекция [167,2 K], добавлен 15.11.2008

  • Сутність, функції та типологія політичної культури як складової частини культури суспільства. Процес формування політичної культури. Особливості та специфіка політичної культури сучасної України, її регіональні відмінності після здобуття незалежності.

    реферат [35,8 K], добавлен 07.04.2012

  • Типи влади (традиційна, харизматична і раціонально-правова) згідно з класифікацією німецького соціолога М. Вебера. Політична еліта та політична влада в Україні. Владно-політична функція влади, формування нації та стабілізація соціально-політичного життя.

    реферат [39,3 K], добавлен 10.06.2011

  • Поняття, функції та структура політичної розвідки на різних рівнях політичної системи, її комунікативні засади. Забезпечення розвідувальною інформацією керівних ланок держави, роль контррозвідки в міжнародній політиці. Суть недержавної політрозвідки.

    дипломная работа [94,9 K], добавлен 23.12.2011

  • Теоретико-методологічні підвалини політичної науки. Політика і влада. Механізм формування і функціонування політичної влади. Інституціональні основи політики. Політична свідомість і політична ідеологія. Політичні процеси. Політична думка України.

    учебное пособие [468,6 K], добавлен 02.01.2009

  • Напрями досліджень методів в зарубіжній політології. Розвиток американської політичної науки, вплив об'єктивних зовнішніх дій на її становлення. Етапи політичної науки після Другої світової війни. Особливості політичної науки в США, Німеччині та Франції.

    реферат [27,7 K], добавлен 20.06.2009

  • Аналіз підходів до визначення поняття "політична культура" - системи цінностей соціуму та його громадян, системи політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності. Соціальні функції політичної культури.

    реферат [21,0 K], добавлен 13.06.2010

  • Сутність та зміст політичної аналітики як наукового напрямку, історія та основні етапи її розвитку, сучасні тенденції та можливості. Інформаційно-аналітична діяльність як основний напрямок політичної аналітики. Техніка дослідження політичної активності.

    реферат [22,8 K], добавлен 14.01.2011

  • Політична соціалізація як істотний чинник функціонування політичної системи суспільства та її стабільності. Т. Парсонс та його внесок у розробку теорії соціалізації. Етапи та умови успішної соціалізації. Порядок формування власної політичної позиції.

    контрольная работа [1,0 M], добавлен 28.04.2013

  • Характеристика поняття електоральної поведінки як найбільш розповсюдженої форми політичної участі; особливості і чинники її формування в Україні. Визначення впливу на волевиявлення виборців засобів масової інформації та ідеологічних преференцій населення.

    статья [16,7 K], добавлен 26.07.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.