Громадський рух греків України у 1990-ті - 2000-ті роки

Громадський рух греків України у 1990-ті - 2000-ті роки

У статті розглянуто процес розбудови організаційних структур громадського руху грецької меншини України на сучасному етапі, інтеграцію громадських об'єднань греків у суспільно-політичне життя української держави. Автор показує, що протягом 1990-х - першої половини 2000-х рр. сформувалася багаторівнева структурована система грецьких національно-культурних товариств. Географія розміщення грецьких організацій охоплює практично всі українські регіони (18 областей). Грецький громадський рух, скерований Федерацією грецьких товариств України, концентрується на вирішенні національно-культурних, освітніх, соціальних, економічних завдань і намагається залишатися осторонь політичних процесів.

Сьогодні громадські об'єднання етнічних меншин є тими інституціями, що не тільки проводять різноманітну культурно-просвітню, соціальну та організаційну роботу, а й досить активно артикулюють інтереси тієї чи іншої етнічної групи на широкому суспільному та державному рівні, беручи безпосередню участь у формуванні державної етнополітики. Таке істотне зростання суспільної ваги громадських організацій етнічного характеру спостерігається й у греків України, які не є найбільш чисельною меншиною, але у яких структурний вияв етнічного фактора у вигляді національно-культурних товариств набув масштабного характеру. Ось чому актуальним є дослідження процесу етнічної самоорганізації греків України, який став одночасно і складовою, і каталізатором етнічного відродження грецької меншини, а також вагомим чинником її перетворення на цілісну структурну одиницю українського суспільства.

Проблема ґенези та діяльності громадських організацій етнічних меншин, зокрема греків, розглядалася в монографіях Н. Терентьєвої, К. Балабанова, Л. Лойко, колективній праці "Греки на українських теренах", статтях лідерів грецького громадського руху [1].

Метою статті є аналіз організаційного становлення та розвитку грецького національно-культурного руху в Україні у 1990-ті - 2000-ті рр.

На момент розпаду СРСР грецький рух в Україні перебував на етапі становлення, але вже мав певну структурованість. З грудня 1989 р. існувало Республіканське товариство греків України (РТГУ) з центром у Донецьку. Очолював організацію доктор філософських наук, професор Донецького державного торговельного інституту Іван Ялі [2].

У грудні 1991 р. РТГУ змінило назву на Союз греків України. Це відбулося на установчому з'їзді Союзу греків України. У новому статуті організації зазначалося, що Союз греків України (СГУ) є добровільною громадською й культурно-просвітницькою організацією, що об'єднує через первинні осередки греків та осіб інших національностей, які визнають цей статут. Основною метою Союзу визначалася координація діяльності первинних осередків із відродження й розвитку культури, мови, розв'язання соціально-економічних проблем грецького етносу, відродження й збереження його традицій та історичних цінностей [3].

Головою організації залишився І. Ялі. Впроваджувалася посада президента, але згідно зі статутом вона мала більше символічне значення. На цю посаду було обрано академіка Академії наук України Віктора Бар'яхтара, уродженця Маріуполя, доктора фізико-математичних наук, професора.

Сприятлива позиція української держави щодо національних меншин (і, насамперед, прийняття в 1992 р. Закону України "Про національні меншини в Україні", що легітимував та юридично врегулював статус та діяльність національно-культурних товариств), орієнтири й переконання лідерів українських греків були тими чинниками, які застерегли грецьку громаду України від поспішних ультимативних заяв та дій. Головні цілі та завдання національного руху зосереджувалися навколо ідеї етнокультурного відродження. У трактуванні І. Ялі ця ідея мала такий вигляд: "Проблема культурно-національного відродження полягає не у відсутності мови, писемності, звичаїв, обрядів, а в необхідності їх створення в нових умовах, в актуалізації їх у такій формі, щоб усе це греки вважали своєю справою" [4].

Незважаючи на масштабний спектр програмових завдань, які було задекларовано заради досягнення поставленої мети, не всі вони вирішувалися з однаковою наполегливістю й успіхом. Оптимістичні плани швидкого етнокультурного піднесення не вписувались в умови й обставини, що їх диктувало життя. Проблеми, з якими зіткнувся Союз греків України (як, до речі, й інші національні об'єднання постсоціалістичної України на початковому етапі розвитку), були викликані як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками.

Серед тих негативних моментів, які гальмували прогресивний поступ національно-культурної діяльності, слід назвати відсутність належних фінансових можливостей, відсутність консолідованості грецького руху, особисті амбіції, внутрішній розкол, орієнтація, в силу уподобань лідерів, на окремі види роботи при ігноруванні інших ділянок, неналагодження зв'язків з історичною батьківщиною. З одного боку, усі ці явища можна охарактеризувати як "хвороби росту", невід'ємний елемент процесу становлення. З іншого - дієвість об'єднання, його успіхи у виконанні статутних цілей багато в чому залежали від енергії й цілеспрямованості керівництва, його авторитету й волі, усвідомлення ним актуальних проблем та шляхів їх розв'язання.

Залишаючись протягом 1991 - 1995 рр. єдиною всеукраїнською грецькою організацією, Союз греків здійснював певну роботу в окремих напрямках культурно-просвітницької діяльності (науково-просвітницькому, видавничому, культурно-масовому), але так і не спромігся стати реальною, а не формальною об'єднуючою структурою грецьких громад. Створення під егідою Союзу цілої низки малих підприємств для економічного забезпечення діяльності організації не дало ефекту. Піклування про поновлення своїх рядів первинними осередками не супроводжувалося налагодженням тісних зв'язків центру з товариствами. Керівництво не знайшло спільної мови з двома найбільш впливовими й дієвими товариствами греків - Маріупольським і Донецьким. Постійні конфлікти, з'ясування відносин між лідерами цих організацій червоною ниткою проходять крізь протоколи засідань правління чи ради Союзу [5]. Утім, грецьке населення, особливо сільських районів, залишалося осторонь як від цих "розбірок", так і від задекларованого процесу "національно-культурного відродження". Показовим щодо цього є лист В. Сарбаш до редакції районної газети "Наше слово". У ньому мешканець с. Анадоль Волноваського району Донецької області скаржився на відсутність будь-яких проявів національно-культурного життя в районі та області: " ...У Донецьку створили республіканське товариство, прийняли статут, на цьому, здається, все і скінчилося. У нашому районі грецького товариства немає, у сусідніх, може, і є, але їх діяльності не видно" [6].

Дуже гострими були дискусії на конференції Союзу греків, що відбулася у квітні 1994 р. Різкої критики зазнала координаційна функція Союзу, його робота в освітній діяльності [7]. До середини 1990-х рр. Союз загальмував свою діяльність за всіма напрямками. У звітній доповіді за 1995 р. голова Союзу визнав, що "колективів самодіяльності при Союзі немає, діяльність організації в ЗМІ не висвітлюється, зв'язки з Грецією не налагоджені" [8].

Кризові явища в національно-культурному русі на тлі конфліктів і зіткнення амбіцій урешті-решт обумовили його організаційний розкол. У квітні 1995 р. у Маріуполі з ініціативи Маріупольського і Донецького міських товариств греків було утворено Федерацію грецьких товариств України (ФГТУ). Установча конференція об'єднання відбулася 5 квітня 1995 р., на ній були присутніми 125 делегатів від 17 товариств, які презентували 6 областей країни [9]. На конференції було прийнято статут Федерації, обрано керівні органи. Мета та завдання організації формулювалися традиційно: координація діяльності первинних осередків у справі відродження мови, культури, організація викладання новогрецької мови, підготовка національних кадрів, створення професійних і самодіяльних творчих колективів, налагодження зв'язків з Грецією та Кіпром [10].

Статут Федерації передбачав, на відміну від статуту Союзу греків, тільки колективне членство. Головою ФГТУ стала Олександра Проценко-Пічаджі, директор ЗОШ № 46 с. Старий Крим м. Маріуполя, колишня голова Маріупольського товариства греків. У своїй доповіді на конференції вона окреслила головні причини створення ще однієї всеукраїнської грецької організації, серед яких: бездіяльність Союзу греків, відсутність координації, бажання Греції працювати з реально діючою, ефективною структурою, історична обумовленість існування центру грецького руху саме в Маріуполі [11].

Існування кількох об'єднуючих національних структур всеукраїнського масштабу не несе загрози завданням культурного відродження і є явищем певною мірою закономірним. Адже демократія й громадянське суспільство, що формується в її лоні, передбачають розмаїття громадянських об'єднань, навіть зі схожими завданнями. Не тільки грецький, а й рухи інших етнічних меншин в Україні (наприклад, єврейський) пережили протягом 1990-х рр. організаційне роздрібнення. Але негативне емоційно-психологічне тло, на якому, як правило, відбувався розкол національних рухів, не завжди здорова конкуренція організацій та окремих особистостей, дії, спрямовані не на співробітництво, а на конфронтацію, були деструктивними чинниками для ідеї етнокультурного відродження й перетворювали плюралістичну структуру громадсько-культурного руху на конфліктогенний простір. Ця негативна тенденція вповні відбилася на грецькому русі.

Керівництво обох організацій, яке спочатку толерантно поставилося одне до одного, не спромоглося вийти на рівень співробітництва. Наприкінці 1996 р. Союз греків очолив молодий грецький бізнесмен Хараламбос Агурзенідіс. Він запропонував ряд привабливих, але дещо популістських програм етнокультурного та соціально-економічного відродження - від створення в Донецькій області грецького університету до запровадження для культивування "невідомих у Приазов'ї сільськогосподарських культур" [12].

Водночас нове керівництво Союзу почало роботу із залучення первинних, насамперед районних і селищних, осередків у свої ряди, що наштовхнулося на аналогічні дії Федерації. У результаті склалась така ситуація, коли в одному райцентрі існувало по 2 товариства, що належали до різних структур і перебували між собою в конфронтації.

У травні 1997 р. у Донецьку відбувся другий з'їзд Союзу греків. У ньому взяли участь 44 організації. З'їзд прийняв новий статут, згідно з яким президент Союзу греків України наділявся масштабними повноваженнями. На цю посаду було обрано Х. Агурзенідіса.

Слід відзначити й те, що з того часу керівництвом і ФГТУ, і СГУ саме існування одне одного сприймалося як загроза для власної роботи. Обидві організації відволікалися на взаємні закиди, звинувачення й викриття, до яких в окремі моменти втручалися і громадські інституції Грецької держави.

На ІV з'їзді греків-понтійців (уродженців Причорномор'я), що проходив у червні 1997 р. в Салоніках, грецьким організаціям України було рекомендовано провести об'єднавчий з'їзд. Проте він так і не відбувся. Замість цього, у листопаді 1997 р. пройшов І з'їзд ФГТУ, на якому конфронтаційні стосунки були закріплені тезою про те, що товариства, які співпрацюють із Союзом греків, сприяють розколу грецького руху України взагалі [13].

Між тим, поступово, налагоджуючи взаємовідносини з історичною батьківщиною, спираючись на власні організаційні можливості, підтримку владних структур міського й обласного масштабів, внутрішню консолідованість, Федерація грецьких товариств України аргументувала свої претензії на лідерство в національному русі. Саме це об'єднання, починаючи із середини 1990-х рр. спромоглося вивести на новий якісний рівень справу відродження грецької діаспори, послідовно й результативно реалізовувати цілий комплекс освітніх, культурно-просвітницьких та соціально-гуманітарних програм.

У серпні 2002 р. сталася нова спроба відновити Союз греків як життєздатну й самодостатню національну громадську структуру. В Одесі на установчому з'їзді було створено Союз греко-понтійських товариств України. Принциповою відмінністю від попередніх сплесків активності Союзу було те, що тепер вона не супроводжувалася конфронтацією з Федерацією. У нову структуру увійшли товариства, які вже були членами Федерації і статут яких не забороняє подвійного членства. Обидві організації домовилися про взаємне співробітництво.

Свідченням посилення компромісної тенденції, а також показником зростання авторитету та визнання Федерації грецьких товариств України є спільні проекти ФГТУ з Федерацією греків Криму (ФГК). Остання була створена в 1993 р. у Сімферополі й досі існує автономно від інших громадських структур греків України, демонструючи свою самодостатність. В окремі періоди (1997-1998 рр.) Федерація греків Криму навіть воліла мати справу радше із Союзом греків [14]. Але ефективна й плідна діяльність ФГТУ на тлі чвар у Союзі греків та згасання його активності змусила лідерів кримських греків переорієнтуватися на співробітництво з Маріуполем. З початку 2000-х рр. діти з Криму регулярно беруть участь у Всеукраїнських олімпіадах з новогрецької мови, історії та культури Греції та греків України, що організовуються Федерацією грецьких товариств України. У вересні 2005 р. ФГТУ та ФГК спільно провели черговий фестиваль грецької культури "Мега Юрти". Уперше святкові урочистості фестивалю пройшли не тільки у Приазов'ї, а й у містах і селищах Криму [15].

Отже, на початку ХХІ ст. розвиток грецького національно-культурного руху в Україні вийшов на нові рубежі в організаційному плані. Намітилися реальні ознаки подолання конфронтаційної тенденції, а успіх у досягненні цілей і завдань асоціюється у свідомості національних лідерів не з єдиним можливим об'єднанням, поглинанням однією організацією інших, а вбачається в співіснуванні й співробітництві кількох структур усеукраїнського масштабу, які роблять спільну справу, але кожна з яких власною діяльністю й ефективністю обумовлює авторитет серед грецьких громад.

Сьогодні лідерство ФГТУ в грецькому русі підкріплюється як результативною координувальною, організаційною, культурно-освітньою, соціальною та інформаційною діяльністю, авторитетом керівництва, так і завершеністю та багатофункціональністю структури об'єднання. Вищим керівним органом ФГТУ є з'їзд. У період між з'їздами функцію такого органу виконує конгрес Федерації, до складу якого входять голови всіх грецьких товариств і який зорганізовує виконання рішень з'їзду, керує діяльністю Федерації, формує бюджет організації. Виконавчим органом є президія, яку очолює голова ФГТУ [16].

У структурі Федерації існують підрозділи, що опікуються окремими сферами діяльності, - культурний, освітній, науково-видавничий, соціальний, організаційний відділи, прес-центр тощо. У 2000 р. у Маріуполі, за фінансового сприяння Генерального секретаріату у справах греків зарубіжжя було побудовано адміністративно-культурний центр Федерації, що є власністю організації.

Протягом 1990-х рр. спостерігався стрімкий ріст загальної кількості місцевих, районних, селищних товариств. У 1992 р. нараховувалося 10 (зареєстрованих) товариств [17], у 1995 уже 25 [18]. Важливо відзначити, що за масштабами й рівнем етнічної самоорганізації греки були на одному з чільних місць серед етнічних меншин країни. Так, у тому ж 1995 р. за кількістю національно-культурних товариств греки поступалися тільки євреям та німцям [19]. Станом на 2006 р. зафіксовано 61 грецьке товариство зі статусом юридичної особи і ще 33 незареєстровані організації [20].

Розподіл грецьких громадських організацій за регіонами відповідає особливостям розселення грецьких громад на теренах України. Більшість національних організацій існує в межах Донецької області. Особливістю етнічної самоорганізації греків є наявність великої кількості селищних товариств, зареєстрованих як окремі юридичні особи. Практично кожне грецьке село Донеччини має своє товариство. Для порівняння: у болгар Запорізької області, які теж компактно мешкають у сільській місцевості, селищні й сільські товариства не мають статусу юридичної особи й об'єднані у 3 районні організації [21].

Інтенсифікація структурування грецьких громад Донеччини припадала на середину - другу половину 1990-х рр. і була тісно пов'язана з намаганням усеукраїнських об'єднань збільшити кількість своїх суб'єктів для власного самоутвердження. До того ж статус зареєстрованої організації надає їх головам право входити до керівного органу (конгресу) Федерації й брати участь у прийнятті його рішень.

Протягом 1990-х рр. відбувалося розширення географії грецького руху. Якщо в 1992 р. він був представлений структурованими громадами 5 областей, то в 2006 р. національно-культурні товариства існували в 18 областях, включаючи й такі міста, як Житомир, Черкаси, Біла Церква, Полтава, Вінниця.

Інтенсивність процесу внутрішньоетнічного структурування, зростання національної свідомості грецької людності обумовили появу суб'єктивних тверджень про різке зростання чисельності грецького населення України. За офіційними повідомленнями, у 1995 р. в Україні нараховувалося 98,6 тис. греків [22]. У 2000 р. перший секретар Посольства України в Грецькій Республіці Є. Конопацький із застереженням говорив про 120 тис. осіб за неофіційними даними [23, с. 21]. У газеті Союзу греків України "Логос" з'являлася навіть цифра 450 тис. осіб [24]. Утім, Всеукраїнський перепис населення 2001 р. засвідчив наявність 91, 5 тис. осіб грецького населення [25]. Зменшення чисельності греків у порівнянні з 1989 р. пов'язують як із загальною демографічною тенденцією в Україні, так і з виїздом на історичну батьківщину. Водночас керівництво Федерації грецьких товариств України, окремі представники грецької спільноти відзначають невідповідність даних перепису реальному стану справ. На їх погляд, в Україні мешкають близько 150-200 тис. греків. Багато хто з них тимчасово працює в Греції та на Кіпрі, тому їх не було враховано під час перепису, який проводився швидко й неорганізовано. З іншого боку, існують певні труднощі в підрахунках чисельності грецької спільноти України, тому що сьогодні юридично неврегульованим залишається питання національної ідентифікації. Етнічне походження людини не фіксується в жодному офіційному документі. Тому під час перепису 2001 р. не передбачалося документального підтвердження національного походження громадянина. Проблема визначення національності громадян України, зокрема греків, посилюється укладанням змішаних шлюбів та швидкими темпами мовної асиміляції. Тим, хто народився від змішаних шлюбів, важко визначити свою національність.

У статутах більшості місцевих і регіональних товариств перше місце належить етнокультурним завданням: відродження культури, мови тощо. Вони тісно поєднуються із соціальними, інформаційно-пропагандистськими, економічними цілями. Треба зазначити, що вже з початку 1990- х рр. - часу формування перших організаційних структур грецької меншини - серед статутних завдань більшості з них окреме місце належало міжнародній діяльності. Навіть селищні грецькі товариства визначали одним із пріоритетним напрямків активності взаємозв'язки з історичною батьківщиною, а також із грецькими діаспорами світу. Безумовно, висування таких завдань було більшою мірою декларативним, зумовленим ілюзією швидкої економічної допомоги з боку Еллади, бажанням зафіксувати компліментарність до історичної батьківщини, з якою греки України довгі роки не мали ніяких зв'язків. Утім, сьогодні співробітництво з Грецією, Кіпром, грецькими діаспорами, що здійснюється під егідою Федерації грецьких товариств України, перетворилося на інтегральну складову грецького руху в Україні.

У другій половині 1990-х рр. під егідою Федерації грецьких товариств України стали створюватися грецькі організації, які об'єднують членів за національною і професійною (Асоціація лікарів-греків, Асоціація греків-підприємців), статевою (Асоціація жінок-грекинь), віковою (Об'єднання грецької молоді) ознаками.

Треба відзначити, що процес політизації, який супроводжує розвиток деяких етнічних меншин України, не торкнувся грецької спільноти. Керівництво ФГТУ підкреслено відмежовувалося від участі в політичних процесах, наголошуючи на своїй неучасті в політичній боротьбі й рішуче відсікаючи всі намагання втягнути до неї грецькі громадські організації [26]. Не ставилося грецьким рухом і питання територіальної автономії. Разом з тим, на початку 2000-х рр. Федерація грецьких товариств України взяла участь в обговоренні проекту Закону про національно-культурну автономію, що було розпочате згідно з розпорядженням президента України "Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств" від 21 вересня 2001 р. У своїх пропозиціях ФГТУ заявляла про свою здатність виконувати функції національно-культурної автономії. У разі її впровадження новим законом Федерація ставила за мету "удосконалити свою структуру, виходячи з адміністративно-територіального устрою України, створивши єдині сільські, районні, міські, обласні організації, які будуть представляти інтереси греків певної території перед відповідною державною владою" [27].

Активність ФГТУ із цього приводу є невипадковою. Сьогодні все більше фахівців та лідерів етнічних меншин схиляються до думки про необхідність нової редакції закону "Про національні меншини", адже з 1992 р. відбувся значний розвиток законодавчої бази, Україна приєдналася до ряду міжнародних документів з питань захисту меншин, нарешті, на новий рівень вийшла самоорганізація етнічних меншин, розширився спектр їхніх прагнень і потреб, які набули вираженого суспільно-політичного характеру. Важливим для сучасного рівня громадської активності національно-культурних товариств є надання їм права висувати кандидатів у депутати Верховної Ради. Відсутність такої можливості блокує суспільно-політичну ініціативу національних меншин, обмежує їх повноцінну участь у політичному процесі. Адже в жодному законі про вибори народних депутатів України (1993, 1997 та 2002 року) громадські об'єднання не визнавалися суб'єктами висування кандидатів. Організації національних меншин мали й мають право на висування кандидатів лише до місцевих органів влади. [28]. А перехід на суто пропорційну систему виборів як народних депутатів, так і депутатів місцевих рад, коли суб'єктами виборчого процесу залишилися лише партії, остаточно позбавив громадські організації національних меншин непартійного типу можливості безпосередньо реалізовувати норму ст. 14 Закону "Про національні меншини в Україні".

Висновки

Отже, складні процеси структуризації грецького руху, розвитку і вдосконалення його організаційних засад, що відбувалися протягом 1990-х рр. - першої половини 2000-х рр. зумовили формування багаторівневої структурованої системи національно-культурних товариств. Географія розміщення грецьких організацій охоплює практично всі українські регіони (18 областей), не кажучи вже про місця їх історичного компактного проживання. Грецький громадський рух, скерований Федерацією грецьких товариств України, концентрується на вирішенні національно-культурних, освітніх, соціальних, економічних завдань і намагається залишатися осторонь політичної активності. Перспективним напрямком розробки теми є порівняльний аналіз організаційного розвитку грецького руху і процесу формування інституцій інших етнічних меншин України.

Література

1. Терентьєва Н., Балабанов К. Греки в Україні: історія та сучасність. - К.: Аквілон-плюс, 2008 - 362 с. ; Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. - К.: Фоліант, 2005. - 634 с.; Греки на українських теренах. Нариси з етнічної історії, документи, матеріали, карти / М.Дмитрієнко, В.Литвин, В.Томазов, Л.Яковлєва, О.Ясь. - К.: Либідь, 2000. - 488 с.; Проценко-Пичаджи А.И. Федерация греческих обществ Украины: основные направления деятельности // Україна - Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва: Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції. - Маріуполь, 1999. - С. 65-68.

2. Республиканское общество греков Украины (Устав, программа). - Донецк, 1990. - 25 с.

3. Устав Союза греков Украины. Принят І съездом Союза греков Украины. 22.12.1991 г.

4. Логос (газета Респ. Общ-ва греков Украины). - 1991. - № 7. - Сентябрь. - С. 1.

5. Поточний архів Союзу греків України. Протоколы заседаний правления Республиканского общества греков Украины (Союза греков Украины). 1990-1998 гг.

6. Сарбаш П. Не сами ли мы виноваты? // Наше слово (газета Волновахского района Донецкой области). - 1992. - 12 марта.

7. Протокол конференции Союза греков Украины. 18. 04. 1994 г.

8. Поточний архів Союзу греків України. Протоколы заседаний правления Республиканского общества греков Украины (Союза греков Украины). 1990-1998 гг.

9. Поточний архів Федерації грецьких товариств України. Протокол учредительной конференции ФГОУ. 5.04.1995.

10. Там само. Устав Федерации греческих обществ Украины. Принят учредительной конференцией ФГОУ 5.04.1995 г.

11. Там само. Протокол учредительной конференции ФГОУ. 5.04.1995.

12. Пятилетняя программа социально-экономического развития греков Украины кандидата в Президенты СГУ Агурзенидиса Хараламбоса. 1997г.; Специфическая программа для региональных и сельских обществ, организаций. 1997 г.

13. Доклад председателя Совета Федерации греческих обществ Украины А.И. Проценко-Пичаджи І отчетно-выборному съезду 2 ноября 1997 г.

14. Протоколы заседаний правления Республиканского общества греков Украины (Союза греков Украины). 1990-1998 гг.

15. Джувага В. Встречи на крымской земле // Эллины Украины. - 2005. - Октябрь. - №10.

16. Статут ФГТУ. Зареєстровано Міністерством юстиції 28 липня 1999 р. Свідоцтво № 674.

17. Поточний архів Державного комітету України у справах національностей та міграції. Інформація про задоволення етнокультурних потреб греків України. 1997 р. Папка "Греки".

18. Національні меншини України. Інформаційний довідник / Упоряд.: Пилипенко Т. І., Осадленко А. І. - К.: Голов. спец. редакція літератури мовами національних меншин України, 1995. - С. 18.

19. Міністерство України у справах національностей, міграції та культів. Інформаційний бюлетень. - К., 1995. - №1. - С. 36-39.

20. Информационный бюллетень Федерации греческих обществ Украины 2000-2001 гг.

21. Поточний архів відділу у справах національностей, міграції та релігії Донецької облдержадміністрації (м. Донецьк). Інформаційно-аналітичні довідки про етнополітичну ситуацію в областях України і про роботу обласних відділів у справах національностей та міграції. 2001 р.

22. Національні меншини України. - С. 18.

23. Конопацький Є. Поле для співпраці - величезне // Політика і час. - 2000. - № 1-2. - С. 21-28.

24. Южин В. Союз греков был, есть и будет // Логос (газета Союза греков Украины). - 2002. - Январь.

25. Урядовий кур'єр. - 2002. - 28 грудня. - С. 3-4.

26. Коссе Н. Выборы - 2006. Что делать? Думайте сами, решайте сами // Эллины Украины (газета ФГТУ). - 2006. - № 2. - Февраль.

27. Поточний архів відділу у справах національностей, міграції та релігії Донецької облдержадміністрації (м. Донецьк). Пропозиції ФГТУ щодо забезпечення реалізації права національних меншин України на національно-культурну автоно мію. 2002 р.

28. Лойко Л.І. Указ. праця. - С. 191.