Розвиток самоврядування – шлях у демократичне суспільство

Розвиток самоврядування - шлях у демократичне суспільство

Ситуація в Україні мені дуже нагадує Польщу 1989 року

Лешек Бальцерович

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що головним контролером і ревізором, головним розпорядником фінансових ресурсів є громадянин, платник податків. Саме йому належить головна роль у здійсненні громадського контролю за збором та розподілом бюджетних коштів. Такі права йому надає держава і в тому її сила і гарантія демократичного розвитку. Одним словом - більше самоврядування, менше бюрократії і, пов'язаної з її існуванням, корупції.[6]

В Україні участь громадян у самоврядуванні гарантується діючою Конституцією та Законом про місцеве самоврядування,[16,10] у якому територіальним громадам надані доволі широкі права і можливості впливати на економічний та соціальний розвиток міст і територій. Але в сучасних умовах, свідома участь громадян у самоврядуванні виглядає скоріш як потенціальна можливість, а не як реальне право самим втручатися в управління державними справами та утримувати ситуацію під громадським контролем.

Що ж заважає громадянам реалізовувати свої конституційні права ?

Існує декілька найвпливовіших чинників, стримуючих процес розвитку самоврядування. По - перше, влада не дуже то і бажає, щоб її діяльність була прозорою для громад. Прозорість викриває механізми розподілу бюджетних коштів, майна, земельних ділянок і таке інше, пов'язане безпосередньо з матеріальними інтересами громадян. За “умов відкритості” не уникнути зайвої роботи та клопоту, пов'язаному з поясненнями та тлумаченням своїх розпоряджень, постанов. При цьому влада обмежується своїм втручанням у економіку, у бізнес - діяльність. Чиновник, позбавлений привілей керувати всім і вся і отримувати при цьому певні здобутки (незаконні і тому не обраховані податками) перетворюється на звичайного клерка, від особистого підпису якого нічого не залежить. При тому, що обсяг роботи і відповідальність з нього ніхто не знімає. Зрозуміло, що будь хто не захоче перевантажуватись тільки заради ідеї. Заробітна плата ніяк не покриває ризик відповідальності. Проведене дослідження у 16 містах Східноукраїнського регіону з наявністю це підтвердило. Місцеві Ради та їх виконкоми скоріш готові до обговорення і перемов з громадянами, наставницької допомоги громадським лідерам, ніж до спільної роботи з ними. Не дуже то бажають органи влади і мати над собою громадський контроль. У процесі опитування працівникам органів місцевого самоврядування була запропонована модель, яка оцінює рівень контролю громадою над діяльністю місцевої влади. Оцінюються чотири інструменти:

· Дорадчі комісії, комітети ради

· Наглядові комісії, комітети і ради

· Профільні комісії, комітети і ради

· Комісії, комітети і ради з контрольними повноваженнями

Діаграма показує вибір респондентів, що до того які інструменти використовуються найчастіше:

Діаграма 1

Наступна діаграма показує обов'язковість кожного інструмента в роботі міської влади:

Діаграма 2

Опитування також вказало, що громадяни і самі не покладають великих надій на місцеве самоврядування , по перше, з причини відсутності у громаді якогось досвіду у цій сфері, а по друге, тому, що люди не мають перед собою конкретних зразків позитивного характеру і тому не вірять у свої потенційні сили і можливості. За звичкою, переважна кількість громадян відокремлюють себе від влади, і свої стосунки з нею бачать виключно у конфліктній сфері. Прикладів конструктивної участі громадян у суспільних справах можна порахувати на пальцях однієї руки. Основним каналом спілкування влади та громадян залишаються традиційні “гарячи лінії” та “особистий прийом громадян”, на які люди йдуть з своїми негараздами і скаргами.

Не сприяють подоланню недовіри і органи місцевої влади - місцеві голови, Ради та їх виконавчі органи. Більше того, значна частина і урядовців місцевого рівня теж чи не знають, чи не вміють користуватися своїми законними правами і обов'язками. Вони весь час витрачають на вирішення складних поточних проблем ,а про те, щоб дістатися іншого досвіду, який існує у світі, в них вже не вистачає ні сил ні бажання. Ну а якщо таке бажання і сили знаходяться у деяких людей, то за умовою обмеженості фінансових та інформаційних ресурсів, таке прагнення перетворюється на дуже складну проблему.

Досить показовим є аналіз відповідей секретарів місцевих Рад на питання, як використовують ті чи інші інструменти залучення громадян у своїй роботі відповідні органи місцевої влади.

Отже інструменти які використовуються рідко:

· рекламні заходи

· прес-реліз

· прес-конференція

· місцеве кабельне телебачення та відеопродукція

· служба зв'язків із громадськістю, сторінка в Інтернеті

Тобто ті поняття які є новими для нашої громадськості, а також вимагають додаткових кошт. Ясна річ, що навряд чи позитивні наслідки залучення громадян до співпраці перекриють додаткові організаційні витрати, за окремими винятками, які безумовно ляжуть на плечі працівників місцевого органу влади, аби створити громадськості належні умови для плідної роботи. А враховуючи те, що у своїй більшості виконкоми не мають сучасних комунікаційних засобів, не мають комп'ютерних мереж, та і просто коштів для широкої інформаційної і просвітницької діяльності, використовування деяких інструментів залучення громадян виглядає як рутинна і, взагалі, нездійснена справа.

Які ж заходи треба впровадити, щоб все ж таки надати поштовх процесу становлення самоврядування?

По - перше, законодавчо визначити коло питань, якими не мають права займатися місцеві органи влади. Все інше, що не буде заборонено законом, визначить функції, структуру і штати цих органів. [2]

Друге, треба до мінімуму обмежити втручання територіальних органів державної влади у роботу органів самоврядування. Для того, щоб забезпечувалася законність держава має відповідні наглядові органи - прокуратуру, контрольне - ревізійну службу і таке інше. По лінії адміністрацій “командні” методи негайно треба замінити на “партнерські”. [18]

Трете - на державному рівні визначити приоритетним створення єдиної комп'ютерної мережі, за допомогою якої всі органи виконавчої влади України будуть підзвітні своїм громадянам, відкриті один одному. Безумовно суттєво зменшиться штат працівників, підвищиться якість роботи, полегшиться контроль за нею. Місцеві органи влади отримають змогу безперешкодно дізнаватися про інший досвід, зміни у законодавчий сфері, оперативно відгукатися на Постанови Уряду та багато чого іншого, що обов'язково з часом дозволить їм перетворитися на дійсно демократичні органи місцевого самоврядування.

Четверте, ввести мораторій на зміни у податковому законодавстві, бюджетному процесі, які не дозволяють територіальним громадам працювати на перспективу. Це стосується як Верховної Ради , так і обласних, районних та місцевих Рад. Тільки за умов стабільності, хоча б на перспективу 5 років, можна розраховувати на громадську підтримку підприємництва, економічний розвиток міст і територій.

П'яте, поступово зміцнювати судову систему, яка повинна нести основне навантаження щодо регулювання правових взаємовідношень у суспільстві. З часом, голови міст, виконкоми Рад мусять відійти від практики розгляду скарг та заяв мешканців, окрім тих, які безпосередньо торкаються підпорядкованих місцевим органам влади підприємств і інституцій.

Наступне, судова система повинна взяти на себе функції виконкомів щодо реєстрації об'єктів підприємницької діяльності.

Шосте, створювати умови, за яких громадськість візьме на себе частину прав і обов'язків, по утриманню і розвитку установ освіти, фізичного виховання та спорту, культури, охорони довкілля, культурної спадщини. Це дозволить залучити значну кількість активних громадян до співпраці з означеними вище установами, передати їм частину повноважень по акумуляції та розподілу бюджетних коштів, підвищить ефективність їх використання.

Сьоме, поширювати практику організації роботи місцевих органів самоврядування по цільових програмах, поступово відмовляючись від галузеве - відомчого принципу. Ради повинні мати в своєму “кейсі “перспективний план соціально - економічного розвитку міста, який, у свою чергу, реалізується через цільові комплексні програми по пріоритетних напрямках. Наприклад:

· Програма захисту прав людини;

· Програма сприяння приватному бізнесу;

· Програма залучення громадян до управління власним житлом;

· і таке інше.

Робота по Програмах посприяє структурній перебудові органа влади, підвищить координацію і відповідальність посадових осіб за результати роботи. Головним показником роботи будуть результати впровадження Програми, а не кількість проведених засідань, чи написаних на цю тему паперів. Громадяни отримають змогу реально оцінити спроможність органу влади по конкретних справах.

Та останнє, вивчати і поширювати досвід інших країн світу. Залучати місцеві органи влади до співпраці з міжнародними просвітницькими і гуманітарними організаціями. [6]

Таким чином можна дістатися висновку, що наше майбутнє цілком залежне від сьогоднішніх наших дій по реформації суспільства. Чим на далі ми будемо відкладати складну справу розбудови дійсного самоврядування, тим примарнілою буде виглядати перспектива побудови сучасного демократичного суспільства. Силовими методами “української мети” не досягти. Найбільш досконалою адміністративно - командною моделлю управління була система, створена за Радянські часи. Вона, як відомо, виявилася несумісною з демократичної перспективою. Так навіщо гаяти час, намагаючись пристосувати цю застарілу і архаїчну конструкцію до вимог сучасного життя.