Реакція і політичні наслідки на теракти 11 вересня 2001 року

2

Реакція і політичні наслідки на теракти 11 вересня 2001 року

Ранок "пластмасових ножів" або міжелітна "розборка" в США

Одинадцяте вересня 2001 року. Вранці від побаченого на телеекранах телевізорів весь світ здригнувся від жаху, який стався у Сполучених Штатах. Два "Боїнги-747" врізалися у верхню частину 410 метрових хмарочосів World Trade Centre. У цю годину, як нам повідомляли, там мало знаходитися 40-50 тис. чоловік. Згодом у подібний спосіб було зруйноване ліве крило будівлі Пентагону у Вашингтоні. Літак, що прямував на Білий Дім було збито недалеко від Піттсбургу.

Бундючна Америка, сонна від ситості та упевненості у своїх силах, яка впродовж тривалого часу виробляла на своїх "фабриках мрій" величезну кількість фільмів, де адреналіново переживала власну віртуальну загибель, раптом зіткнулася із жахливою реальністю, втечу від якої її громадяни намагалася втопити у спиртному.

Довідково. Дослідження, проведене Національним центром з наркоманії та токсикології засвідчило, що через два місяці після терактів 11 вересня в США у кілька разів виріс попит на алкоголь та наркотики, і, за прогнозами фахівців, він буде збільшуватися й надалі. У списку лідирують штати Нью-Йорк, Вашингтон, Нью-Джерси і Пенсільванія, де відбулися теракти. Крім того, активніше споживати спиртне стало і населення Флориди, де дещо пізніше була зареєстрована перша смерть від сибірської виразки.

На думку керівника Центру по наркоманії і токсикології Джозефа Каліфано, "не виникає сумнівів у тому, що причина зростання тяжіння до алкоголю та наркотиків - психологічна травма, отримана американцями 11 вересня. Тому можна з упевненістю сказати, що спалах алкоголізму і наркоманії - тільки перша хвиля".

У цьому кривавому спектаклі вражає кількість проведених відеозйомок, які зафіксували першу атаку у найрізноманітніших ракурсах. Хто їх так ретельно й заздалегідь підготував, розставив на точно розраховані, з погляду показовості, місця? На другу атаку, зрозуміло, вже підоспіли телевізійники. У момент цього яскравого і страшного видовища раптом всі зрозуміли, наскільки беззахисною виявилася наймогутніша країна світу перед невідомою страшною силою, яка зуміла організувати таку криваву постановку. Шок, у який були ввергнуті громадяни Сполучених Штатів, спричинив усвідомлення кожною окремою людиною своєї незахищеності, крихкості у порівнянні з масштабами задуманого і здійсненого.

Довідково. Хронологія основних подій 11 вересня 2001 р. виглядає наступним чином:

8:45 ранку: пасажирський літак Boeing таранить хмарочос Всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку на висоті 85-го поверху.

9:03 ранку: через 18 хвилин після першого нападу у другу вежу ВТЦ врізається іншій пасажирський літак і вибухає.

9:43 ранку: двомоторний літак, що кружляв над будинком Пентагону впав на територію військового відомства США (Пентагон) і вибухнув.

10:10 ранку: Літак United Airlines рейс No 93, що мав за ціль Білий Дім, був збитий в окрузі Сомерсет, штат Пенсільванія, у 130 км від Піттсбурга.

Президент Буш, у першому своєму зверненні до нації сказав дурницю, назвавши організаторів теракту "боягузливими негідниками ". Руйнація манхеттенських веж не була нападом "з-за рогу" чи "ударом у спину". Вона була своєрідним посланням певному адресату з метою дати зрозуміти яка сила йому протистоїть. Таран хмарочосів та Пентагону ще не був початком війни, хоча саме таку кваліфікацію подій намагалися обстоювати офіційні органи та інформаційні засоби. Для війни й цілі обиралися б інші: об'єкти атомної енергетики, системи відстежування та інформаційного забезпечення, склади з боєприпасами тощо. У даному випадку об'єктами нападу стали символи Америки. Проведена акція мала на меті вразити національну гордість та престиж країни, показати у що може перетворитися, наче б то захищена з усіх боків, наддержава.

Американський уряд об'явив про атаку терористів на Сполучені Штати. На роль винуватця, без належного обгрунтування, був призначений Усама бен Ладен. І чим більше нас переконували, що це саме він є головним організатором терактів, тим менше у це вірилося. Не до кінця розгадана, для широкого кола людей, таємниця в усій повноті не розкрита й понині. Її контури проступають через стоси написаних матеріалів, через тисячі годин радіомовлення, через незліченне число припущень, версій, а то й через відверту брехню. Мерехтлива, неначе промені зірки, вона інколи спалахувала невідомим фактом, зблискувала якимось химерним мереживом, осявала здогадкою і знову занурювалася у купу (ворох) облудливих слів, щоб зникнути під цим нашаруванням, зробленим досвідченою рукою "медіатинкаря".

Якщо перерахувати хоча б частину питань, на які слід дати бодай найпростішу відповідь, і що ми далі зробимо, то складається дивовижне мереживо, яке не збігається з офіційною версією. Здивування вже викликає те, що теракти ніяким чином не позначені. Вони, неначе, не були обумовлені певною метою. Жодна організація не пред'явила уряду США ніяких вимог і ніхто всерйоз не взяв на себе відповідальність.

Це не виглядало й акцією відплати, оскільки й сам "терорист No1" як міг відхрещувався від цього жахливого дійства. Не чути було й погроз у плані відповіді на якісь можливі дії Сполучених Штатів. Постійні ж намагання долучити до трагедії Ірак та його лідера С.Хусейна, швидко провалилися через відсутність бодай якихось доказів. Світ уже не сприймав на віру того, що пропонувала американська пропагандистська машина і вимагав серйозних обгрунтувань. І хоча ряд країн брали участь у спільних діях, але обмежувалися лише гуманітарним аспектом або окремими заявами, не зважаючи на Великобританію, яка й понині намагається обгрунтувати необхідність нападу, навіть після того, коли іракський керівник заявив про надання найширших можливостей для перевірки міжнародними комісіями під егідою ООН. Але навряд чи це йому допоможе.

Довідково. За ініціативою Д.Чейні та першого заступника американського міністра оборони Пола Вулфовиця, а також на підставі розробок Центра міжнародних стратегічних досліджень США, після усунення Хусейна, Ірак буде розчленований на три частини. Новою державою - Об'єднаним Хашимітським Королівством із столицею в Аммані буде управляти йорданський монарх Абдалла П. Північні та північно-західні райони Іраку, заселені переважно курдами, стануть самостійною державою. Південні райони країни, у яких проживають в основному мусульмани-шиїти, будуть об'єднані з Кувейтом¹. Такі ж плани існують і щодо розчленування Суадівської Аравії, Ірану, здатного створити ядерну боєголовку у 2004 році тощо.

То чим же виявився акт терору? Справді помстою екстремістських арабських угрупувань, чи здійсненням певними політичними силами жорстокого плану по захопленню влади в країні? А можливо був нанесений превентивний удар, який мав далекоглядну мету? Хто може дати остаточну відповідь на поставлені питання? Хіба що ті, хто це замислив. Але вони мовчать. Організатори провокації і ті, хто стояв за лаштунками цього страшного дійства, не боялися дестабілізації як в середині країни так і в усьому світі. На таке може зважитися ті, які не підпадають під дію законів, а покарання ніколи не дорівнює скоєному злочину. Тут діє своя логіка і свої закони, що не вписується в жодні стандарти нормального людського буття. Тут застосовуються технології, які існують лише для внутрішнього вжитку. Протиборчі сторони не виставляють їх на огляд. У цих сферах грають масштабно, а на їхніх шахівницях долі країн і континентів. Виграш -- одноосібний контроль на усією планетою. А для пересічних громадян, щоб забезпечити "об'єктивність", боротьба між конкуруючими силами завжди демонструватиметься на поверхах значно нижчих, як приміром скандал Клінтон-Левінські чи фінансові махінації вищих посадовців нинішньої адміністрації.

Довідково. Дослідники зауважили, що інформація про звинувачення Буша в тому, що він зазделегідь знав про теракти, надзвичайно швидко зникла зі шпальтів газет та телепрограм. Причина містилася в тому, що якби справа була доведена до кінця, то неодмінно б величезна й густа тінь підозри впала б на опонентів нинішнього американського президента в особі демократів.

Атака на Всесвітній торгівельний центр насправді була прологом до нового перерозподілу світу між двома групами американської еліти, одна з яких орієнтується на світовий уряд (демократи), а інша (республіканці) -- на Америку.

ТЕРОРИЗМ ЧИ "ТЕРОРИЗМ"?

Варто звернути увагу на наступну подію. У другій половини літа 2001 року відбулась перша зустріч на високому рівні, що пройшла у столиці Пакистану, між представниками адміністрації США і афганського режиму "Талібан". З американської сторони у зустрічі, в завершення своєї південно-азіатської поїздки взяла участь помічник держсекретаря США зі справ Південної Азії К.Рокка, зі сторони "Талібан" -- посол талібів в Пакистані Абдул Салам Заєф. Представник США свої переговори з Заєфом охарактеризувала як "частину процесу діалогу Сполучених Штатів з рухом "Талібан" та іншими афганськими сторонами, метою якого було довести до них стурбованість США подіями в Афганістані" (варто пригадати заборону талібами вирощувати мак, що зменшило кількість виробленого наркотику в Афганістані на 90%). Представник "Талібан" в Пакистані оцінив зустріч як "вельми успішну та таку, що пройшла у дружній атмосфері" і підкреслив, що "Талібан" не розглядає США у якості ворога та чекає аналогічного підходу з боку Білого дому. Чим відповів Білий дім усім відомо.

Довідково. Крім того, за даним французької газети Le Figaro та Radio France International, Усама бен Ладен 4 липня 2001 року прибув у Дубай (Саудівська Аравія) з пакистанського міста Кветта і був доставлений в американський шпиталь. Там його 12 липня відвідав співробітник ЦР. !4 липня бен Ладен покинув Дубай, а на наступний день до Штатів повернувся і співробітник ЦРУ (яке категорично спростувало це повідомлення). Через два тижні по тому прикордонна служба Об'єднаних Арабських еміратів заарештувала в аеропорті Дубай франко-алжирського ісламського активіста Джамаля Бегхала. На допиті він показав, що наприкінці 2000 року його викликав в Афганістан Абу Цоубейда - керівна постать в організації "Аль Каіда" і він одержав завдання підірвати американське посольство в Парижі.

Щодо Америки, то він не висловлював проти неї негативного ставлення, а намагався вказати на специфіку цього питання. Так у 1999 р. телебачення АВС та PBS Фронта взяли у нього інтерв'ю, де він заявив, що "…вони (американці) віддали себе на милість нелояльного уряду,… це -- Ізраїль всередині Америки. Візьміть такі впливові міністерства як Держсекретаря (МЗС), Міністерство оборони та ЦРУ, і ви побачите, що Євреї верховодять у них. Вони використовують Америку для посування своїх планів на увесь світ" (2002.04.18Правда.Ру). До того ж, як зауважують фахівці, він жодного разу не висловився проти демократії.

Стосовно конкретних випадків, то сумніви щодо участі ісламістських організацій у теракті починають виникати вже при аналізі хронології цієї події. Тут можна виокремити наступні моменти. Про таран World Trade Centre Дж.Бушу повідомили о 9.22 ранку. О дев'ятій тридцять він, знаходячись у штаті Флорида, виступив з заявою, де робить лише припущення про можливість терористичного акту. З цієї миті і аж до двадцятої години тридцяти хвилин, у проміжку яких глава держави виступав кілька разів, він ніде не згадує слово "тероризм".

Невдовзі після атаки, о десятій годині, прем'єр-міністр Великобританії Т.Блер робить заяву, де, зокрема, зауважив: "Цей масовий тероризм є виразом нового злого духу у сьогоднішньому світі. Він виходить від фанатиків, для яких людське життя нічого не варте, і ми, представники демократичних суспільств світу, повинні згуртуватися для спільної боротьби, щоб знищити цього диявола". Тобто, ще не прозвучала офіційна версія з боку США щодо кваліфікації цього нападу і визначення кола учасників, а британський прем'єр вже твердо вказує на ворога, його приналежність до певної суспільно-політичної течії і пропонує світовій спільноті об'єднатися проти нього.

Тож виступаючи о 20.30 із зверненням до нації, президент Сполучених Штатів наголосив, що по американському способові життя та свободі "нанесено низку терористичних ударів" і "…всі ті, хто прагне до миру і безпеки на всій планеті, згуртуються разом, щоб виграти війну проти терору". Простий порівняльний аналіз засвідчує повтор Бушем думок ранкової заяви Блера. Виходить, що британський глава уряду окреслив для президента Америки ідеологічні настанови у плані подальшого розгортання дій. Тож виходить, що сам Дж.Буш впродовж тривалого часу не знав як кваліфікувати те, що сталося й, вочевидь, у представників спецслужб також небуло прийнятного варіанту відповіді на це питання.

З цього моменту у кращих традиціях інформаційно-психологічної війни почалася розробка теми. Поняття "мусульманського тероризму" трансформувалося в "міжнародний", "світовий", "глобальний", а функціонально - у "ядерний" та "біологічний". У відповідності з цими віртуальними утвореннями сталася реальна зміна підходів у формульованні принципів концепції національної безпеки США, де обумовлювалася можливість розгортання військових операцій, з нанесенням превентивних ядерних ударів супроти будь-якої країни.

Тобто прийняття Бушем рятівної британської версії засвідчило фактичну капітуляцію виконавчої влади США перед справжніми організаторами терактів. Сталося перенесення курсу на бортьбу з ідеологічно оформленим віртуальним противником, без будь-якої його параметризації та змістовного розкриття цього поняття.

Довідково. Акценти, розставлені Сполученими Штатами та Великобританією у боротьбі з "тероризмом", політизація "ісламського фактору" та схвальне ставлення до антитерористичної акції, дозволило ряду країн більш жорстко почати приборкувати опозиційні групи та регіони всередині себе. У цьому сенсі активізував свої дії уряд Іспанії з приводу баскських сепаратистів, а уряд Великобританії наголосив, що протистояння у Північній Ірландії є боротьбою з терористичними угрупуваннями. На тлі військової операції США в Афганістані, Китай, який прихильно поставився до боротьби Америки з тероризмом, виступив з закликом до світового співтовариства підтримати боротьбу, яку веде КНР з ісламськими сепаратистами в Уйгурському АО. Індія також робить спроби приборкати мусульманські опозиційні сили країни. ОБСЄ значно пом'якшило своє ставлення до проведення військових операцій у Чечні, оскільки Путін також заявив про спільну боротьбу з "міжнародним тероризмом".

З цього приводу стала помітною тенденція, що міжнародні організації у ситуації боротьби з тероризмом виконують функцію легітимації внутрішніх конфліктів у випадку, коли правлячі кола тієї чи іншої країни висловили свою підтримку антитерористичним операціям, на чолі із США.

Звертає увагу те, що масштаб заходів для здійснення "антитерористичної війни" ніяким чином не відповідав справжньому змістові того феномену, який означався як "тероризм". До того ж у міжнародній політиці чи юриспруденції відсутній такий суб'єкт, як "світовий²" чи "глобальний" тероризм, оскільки мова тоді повинна йти про спільну ідеологію, план дій, органи управління, інфраструктуру, армію, місце перебування тощо. Історія ж тероризму, якій нараховується понад дві тисячі років, засвідчує, що терористичні організації, чи навіть ті, хто їх підтримує, ніколи не знаходилися в жодних об'єднаннях, хоча б нетривких. Пов'язано це з різноспрямованими цілями, інтересами, світоглядними розбіжностями і т.ін. Тому вони не здатні створити щось на зразок коаліції.

Довідково. В усьому світі існує приблизно п'ятьсот різноманітних терористичних організацій, значна частина з яких є ісламськими, що базуються на Близькому Сході. Є держави, які справедливо чи безпідставно зараховуються до "спонсорів" так званого "міжнародного тероризму". До них відносять Лівію, Судан, Ірак, Іран, Сирію, Кубу тощо. Офіси терористичних організацій є й у Західній Європі, наприклад в Англії, й понині. Їх особливо ніхто не турбує. Щорічно Держдепартамент США публікує доповідь про тероризм із ретельною статистикою й аналізом тенденцій. І якби світовій спільноті раптом захотілося зруйнувати ці організації, то завдання вирішувалося б системою заходів оперативного характеру, спецназівцями, а не застосуванням потужної військової сили, що вимагає величезних ресурсів.

Відомий аналітик стратегічних проблем, член ради Військової академії імені Насера, член Лондонського королівського коледжу по вивченню оборонних проблем і т.ін. доктор Махмуд Кхалаф приймав участь у тренувальних курсах команд особливого призначення армії США на територіях Сполучених Штатів та Німеччини і тому добре обізнаний з такими проблемами. Він засвідчує, що у випадку з тараном Всесвітнього торівельного центру та Пентагону "мова йде про технічну операцією величезних масштабів". Лише орган планування такої операції "мав складатися принаймні із ста технічних фахівців", які повинні працювати "над узгодженням плану не менше одного року". Окрім того кожна стадія проведення подібної операції мала багато деталей, кожна з яких вимагала проведення заходів прикриття, не говорячи про вибір цілей, що також являє собою надскладне технічне завдання.

На думку видатного американського економіста, філософа, історика Л.Ларуша, який спирається на дані воєнних фахівців, "неспроможність ісламської версії" можна вважати доведеною. Військово-технічні характеристики спланованих і здійснених ударів недоступні, на його думку, не лише для бен Ладена та "Аль Каіди", але й для будь-якої іншої, стосовно Сполучених Штатів, "зовнішньої сили".

Аналіз інформаційних джерел дозволяє виокремити й ряд конкретних суперечностей (неузгодженостей), неточностей, а то і неправдивого фактажу та підтасовки у кваліфікації та поясненні подій, витоків причин та визначенні винуватців "теракту". Вони вимагають свого з'ясування, але чомусь ігноруються при висловлюванні офіційного погляду на цю проблему.

По-перше, навіть пересічній людині на інтуітивному рівні зрозуміло, що захопити літаки за допомогою пластмасових ножів для різки паперу неможливо.

По-друге, поява бездоказової інформації про угонщиків літаків, де, наче б то, половина з них походила з Саудівської Аравії. Якщо це відповідає дійсності, то чому американські збройні сили напали тільки на Афганістан, хоча, за логікою, ракетно-бомбовий удар вони б мали нанести й по країні безпосередніх учасників "теракту"? А задіяні американцями, під час бойових дій, проти "терористів" ресурси значно перевищували необхідний рівень. Для авериканських військових є характерним витрачати старі боєприпаси і, разом з цим, випробовувати нові, що одинаково було вигідним для військово-промислового комплексу США. Це підтверджується й тим, що обгрунтування необхідності проведення масштабної військової операції робилося виходячи з приблизних уявлень про місце знаходження самого бен Ладена чи баз "терористів" або їхнього скупчення. В історії воєнного мистецтва, напевно, це перший випадок коли значна кількість проведених військових операцій здійснювалася на підставі припущень, а не перевірених розвідувальних даних.

По-третє, підкріплення "факту" атаки тим, що в зоні теракту був знайдений автомобіль у якому знаходилася інструкція по здійсненню польотів та Коран, наводить на думку, що організатори "теракту" свідомо залишали сліди, які читаються досить однозначно. Подібного рівня "документи" були знайдені і в печерах Тора Бора. А згодом з невідомого джерела ЦРУ отримало 54 відеокасети з матеріалами, що стосувалися діяльності бен Ладена. Але США чомусь не надали можливості експертам з інших країн познайомитися з ними. Ті ж, які були свого часу продемонстровані, виявилися так примітивно підготовленими, що викликали у експертів іронічне ставлення як до наданих матеріалів так і до офіційних пояснень.

До того ж рівень виявлених "слідів" не узгоджується з високим ступенем управління літаками, на яких здійснювалися складні фігури пілотажу, підльоти до цілі і повертання назад, тривалий час курсування у повітрі і т.ін.

Довідково. Наприклад, перший літак здійснив такий маневр. Він летів по прямій, а потім зробив поворот і після цього врізався у хмарочос. Літак, який впав на Пентагон, вилетів з аеропорту Даллес під Вашингтоном о 8.10, але таранив його о 9.43, хоча аеропорт знаходиться у 10 хвилинах польоту від воєнного відомства. Тобто він спочатку полетів на Захід, а потім повернув назад. Така ж історія була і з літаком, що мав атакувати Білий Дім.

Навіть школярі знають, що підготовка пілотів для літаків такого класу йде впродовж кількох років і вимагає значного досвіду. Тому аргументація щодо опанування льотною практикою завдяки вивченню інструкцій не витримує жодної критики. Хіба що вона розрахована на довірливого американського обивателя.

По-четверте, на думку експертів, відключення автопілота свідчить, що не обійшлося без радіоелектронного управління із зовні. Інакше неможливо пояснити, яким чином літаки з відключеними транспондерами здійснювали маневри і знаходили цілі? Дані обставини можуть бути пояснені лише тим, що керування було організоване безпосередньо із землі, що є технічно можливим або за допомогою супутникової системи навігації. Тут і виникає питання, чому тема про ймовірність примусового керування польотами не набула розголосу і зникла зі шпальтів друкованих органів та телепрограм? Хто в цьому був зацікавлений? Одне можна із значною долею упевненості повторити, що для бен Ладена та його поплічників виконання подібного завдання є речами непідйомними.

По-п'яте Віце-президент Чейні, міністр юстиції Ешкрофт, міністр оборони Рамсфельд та радник президента Буша з внутрішньополітичних питань Рове заявляли, що невідомі особи по телефону повідомили, що вони знають секретні коди і процедуру підтримки зв'язку між Білим домом та президентським літаком. Якщо підсумувати ці п'ять пунктів, то складається враження, що сила яка вчинила теракт дорівнює потужності самої Америки.

По-шосте, у тих переговорах, що відбулися по мобільному телефону між пасажирами літаків та їхніми родинами, не повідомлялося про терористів, а також звертає увагу відсутність їхніх описів, неначе їх там не було.

По-сьоме, існують відеоматеріали, де у зоні здійснення терактів, на значно більшій висоті, були зафіксовані літаки, що виконували функцію супроводження.

По-восьме, операції прикриття була здійснена на такому високопрофесійному рівні, що поставило у глухий кут американські спецслужби, які стверджують, що не володіють необхідними доказами того, хто насправді здійснив цю акцію. Такий факт є підтвердженням занадто високого рівеня виконання операції, недоступного для звичайних "арабських терористів". Тому рішення про переслідування бен Ладена та Аль-Каіди не спиралося на доведені факти, а було чисто політичним.

По-дев'яте, несподіваним виглядає й те, що перші кроки керівництва США були пов'язані не з організацією рятувальних робіт і кроками, що були б відповідні наслідкам "терористичних актів", а з серйозними мобілізаційними заходами.

Довідково. Після тарану будинку Пентагону стратегічні ядерні сили Сполучених Штатів були приведені в повну бойову готовність за наказом, що віддається при справжньому ядерному нападі. Всі американські військові об'єднання були приведені в бойову готовність найвищого рівня. Адекватно ситуації відреагували й російські ядерні сили. Здавалося, що світ стоїть на порозі широкомасштабної війни. Але після розмови президентів обох країн гострота ситуації швидко була знята.

По-десяте, перший літак врізалися в будівлю на висоті 85 поверху, а другий дещо нижче. Тому зруйнування обох хмарочосів від горіння дизпалива, що наче б то призвело до розплавлення металевих конструкцій, виглядає не аргументованим. Усієї маси пального не вистачило б на майже півкілометрову споруду і воно б не дало потрібної температури. Були спроби пояснити це виникненням "ефекту труби", який міг це зробити. Можливо й так, але він йде знизу угору, а тому полум'я утримувалося б здебільшого у верхній частині будівлі, що ми й бачили. Зважаючи на значну кількість горизонтальних перегородок, навіть якщо протяг утворився завдяки ліфтовим шахтам, розігрів металевих конструкцій, що приховані в стінах, був би нерівномірним і руйнування споруд мало бути також нерівномірним. А ми неодноразово бачили у повторах, що будівлі осіли строго вертикально, починаючи знизу, без надломів по всій висоті будівель. Такий вигляд руйнування споруд спостерігається при спеціально спрямованому вибухові коли, наприклад, необхідно звільнити площу для нових забудов. Він вимагає тривалої технічної підготовки та складних розрахунків.

Довідково. Вибір цілі міг бути обумовлений й тим додатковим фактором, що в Америці будівлі житлового та промислового характеру, переважно, розраховуються на термін експлуатації, що дорівнює 50 рокам. Вежі World Trade Centre були змуровані у 1951 році.

Чи не тому американська адміністрація рішуче відкинула намагання урядів інших країн допомогти фахівцями у проведенні рятувальних робіт і організувала щільний кордон навколо зруйнованої зони для неможливості проникнення в неї. Очевидно там було те, чого не повинно було побачити стороннє око!

По-одинадцяте, чому, зрештою, не постраждали американські спецслужби, і навпаки, їм були виділені додаткові фінанси, а ряд співробітників одержав підвищення в посадах? Такі дії з боку влади виглядають досить дивним, адже саме спецслужби повинні були запобігти терактам. Чи не тому, що вони провели якусь роботу, що за своєю значимістю переважала втрати від "теракту"?. Наприклад, стали на перешкоді певним силам використати ситуацію?

По-дванадцяте, вище ми давали хронологію здійснення "терактів". Звертаємо увагу на те, що перша атака відбулася о 8.45. Чому? Пояснення полягає в тому, що переважна більшість співробітників Всесвітнього торгівельного центру єврейського походження. На робочих місцях вони з'являються дещо пізніше, тому й таран був здійснений до цього моменту. З тих 130 євреїв, які знаходилися у цей час у споруді, за даними Девіда Дюка³, який детально дослідив цей факт, загинула лише одна людина, що виглядає явно диспропорційним щодо інших загиблих. Дюк робить висновок, що вони були заздалегідь попереджені про напад. Якби атаку здійснювали арабські терористи, то удар вони б нанесли на півгодини пізніше, коли там знаходилася б максимальна чисельність відвідувачів -- 40-50 тисяч.

Довідково. на початку 60-х років Сполучені Штати готували серію терактів проти власних громадян у рамках надсекретної операції під кодовою назвою "Нортвудс". Її мета -- звинуватити у цьому кубинців і під цим приводом спробувати усунути уряд Кастро. Як стверджує Дж.Бэмфорд, юрист, журналіст, продюсер ABCNews, де відповідає за журналістські розслідування, у березні 1962 року президент Кеннеді відхилив план "Нортвудс", оскільки не захотів вступати у відкрите військове протистояння з Кубою. Однак, у виявлених Бэмфордом архівних документах говорилося про плани вчинення терактів "у районі Майамі та інших містах Флориди і навіть Вашингтону". "Ми могли б підірвати один з американських кораблів (на військовій базі США) у Гуантанамо й обвинуватити у цьому кубинців, - говорилося у документах. Список загиблих, опублікований в американській пресі, викликає законну хвилю обурення⁴".

Звичайно, що у цьому сенсі про бен Ладена й мови не може бути. Якби цю акцію здійснив він, то навіщо йому це приховувати. У арабському світі подібне діяння зробило б його живим пророком, який би дорівнював самому пророку Мухаммеду⁵.

Можна привести ще ряд аргументів на користь того, що не арабські екстремісти організували і здійснили постановку цього "смертельного шоу". Але, гадається, що сказаного досить для того, щоб допитливий читач поставив під сумнів офіційну версію пояснення згаданих подій. Залишається лише відповісти на одвічне питання: "Хто винуватий?"

ХТО КОГО!

Події 11 вересня є логічним продовженням того беспрецедентного політичного протистояння під час президентських виборів 2000 року, свідками яких ми були. Джордж Буш-молодший, кандидат республиканцев, завдяки втручанню американської судової системи, став господарем Білого Дому. Цим було засвідчено справжню глибину того суперництва, яке утворилося між "двома Америками" всередині країни. Для нас немає принципового значення, хто з них першим опанує вершину світової владної піраміди, "гори-лібермани" чи "бушівці і К*", оскільки засоби, якими вони збираються здійснити свій намір, однакові. Світ, за їхнім задумом, повинний помінятися. Ідеологічні засади вже відпрацьовані. Інструмент, назва якому "глобалізація", впроваджується за допомогою вже давно відомої тези: "Хто сильніший, той і правий". На цьому рівні методи впливу обох груп, щодо загальної мети та реалізацію іі наслідків у майбутньому, не суперечать одна одній. На теренах СНД має залишитися не більше 15 млн. людей. Про це ще у 70-х роках сказала "залізна леді". Цієї чисельності вистачає для обслуговування транспортних коридорів, через які на захід планується постачати сировину. Якраз так вийшло, що на теренах колишніх радянських республік їх зосереджено, по окремих видах, до 70% від світових запасів, а частка України, яка займає 0,004% площі земної кулі, - дорівнює 7%. А її високої якості чорноземи, зразки яких у вигляді еталону знаходяться у Парижі, складають більше 35%⁶ .

Довідково. До речі, у Ізраїлі відсутній вільний продаж землі. Вона знаходиться у володінні держави, яка надає її у користування на підставі оренди строком на 50 років. Якщо, скажімо, кібуц чи інша сільгоспорганізація, не виконали вимог щодо користування землею, то її передають тим, хто краще упорається з нею. Іноземці не мають такого права. Тому незрозуміло чому в Україні так жорстко відстоюють норму "купівлі-продажу" землі, цього основного нашого ресурсу, здатного дати абсолютну додаткову вартість. У Китаї чи В'єтнамі продається не земля, а право на її використання. Це припиняє спекуляції землею та забезпечує селянину повну власність на зроблену ним продукцію.

Оскільки основна причина, за що борються "супердемократичні" країни, у першу чергу США та їхні сателіти, якими б ідеологемами вони не прикривалися ("демократія", "права людини", "свобода слова", "загальнолюдські цінності" тощо), -- це за контроль над ресурсами у широкому розумінні цього слова.

Довідково. Те, що стосується змісту поняття "демократія", то у США пройшла значна його ревізія. 26 жовтня 2001 року конгресом був прийнятий закон "The USA Patriot Act" (Патріотичний Акт США). Тепер без санкції прокурора можна прослуховувати телефонні розмови, та ті, які відбуваються між адвокатом і підозрюваним, перевіряти електронну пошту, здійснювати арешти без фактичного обгрунтування, затримувати на кілька діб, проводити так звані "короткі суди" за спрощеною процедурою, користуватися роботою військових трибуналів і т.ін. Тобто США, прийнявши Патріотичний Акт, та ряд інших документів, багато що зробили для руйнації Конституційних свобод, фактично перетворившись на тоталітарну державу.

Невдовзі після терактів американський президент зустрівся з А.Гором. Інформаційні джерела повідомляли, що Дж.Буш познайомив свого візаві з планом наступних заходів і той, наче б то, схвально про них відгукнувся і, навіть, запропонував підтримку. Але розгорнута після цього демократами жорстка антибушівська кампанія спростувала позитивний зміст переговорів. Навпаки, протистояння між демократами та республіканцями почало набирати більших обертів.

Немає секрету в тому, що партію демократів підтримує єврейське лобі, зв'язане зі світовими фінансовими колами. Антибушевская кампанія-- це "хід у відповідь" з боку Гора та Лібермана і сил, які за ними стоять.

Довідково. Показовими виглядають результати аналізу груп виборців того і іншого кандидата під час президентських перегонів. Так дев'яносто сім відсотків євреїв Америки висловилися за Гора. Його підтримала й більшість негритянського населення (79%) (як баптиста за віросповіданням), атеїстів та жінок (51% із-за його позиції щодо абортів). Окрім того А.Гор виявився більш симпатичним більшості гомосексуалістів та лесбіянок.

Буша підтримало більшість чоловіків - 54%, жінок - 41% (він засуджував аборти), білих людей -- 51%. Що стосується симпатій віруючих, то більшість протестантів (окрім баптистів) і католиків підтримують Буша, який у своїй передвиборній кампанії звертався до християнських цінностей. Дж.Буша підтримує й більшість мусульман, але по мотивах антисемітизму

Таким чином портрет типового прихильника Альберта Гора такий: євреї, негритянське населення, жінки, баптисти, лесбіянки та гомосексуалісти. А портрет типового прихильника Джорджа Буша: чоловік, білий, англосакс, протестант або католик із нормальною сексуальною орієнтацією.

Демократам та єврейському лобі криза в країні необхідна для того, щоб міцно її пов'язати в суспільній свідомості з ім'ям Дж.Буша. І те, яким чином переміг Дж.Буш, дає цим колам усі підстави розраховувати, на свою вдачу у 2004 році. Для цього й потрібно упродовж усього президентського правління республіканців не переставати їх піддавати критиці за невдачі і провокувати якнайбільше гучних скандалів, що, зрештою, і робиться. Сам теракт, скандали й обвинувачення на адресу діючої адміністрації США є лише прелюдією до більш масштабних дій. На думку Л.Ларуша, метою самих терактів, виступало політичне знищення США міжнародною корпоративною олігархією, котра виборює у сучасного керівництва Білого дому статус Світового уряду. На його думку, для цього достатньо було розпалити у всесвітньому масштабі релігійні війни за сценарієм "війни цивілізацій", що дали б змогу провести новий перерозподіл впливів у світі. Він називає деяких представників групи діячів, що стояли за подіями 11 вересня: З.Бжезинський, Г.Кісінджер, С.Хантінгтон, А.Шарон та ін.

На нашу думку світова війна вестиметьсяся не за хантінгтоновськими законами "війни цивілізацій". По-перше, реалізація цього плану не може сьогодні відбутися, оскільки США ще не володіють необхідними для цього ресурсами і відповідним, поставленому завданню, розкладом політичних сил у світі⁷. А по-друге, конструкція Хантінгтона більше умоглядна, ніж реальна. Це один з сценаріїв. У кращому випадку він може виступити у ролі механізму, що запустить сам процес. А логіка його розвитку буде інша. "Новий світовий порядок" може постати лише на руїнах, утвореного загальносвітовим ХАОСОМ.

Демократи, у своєму протистоянні американській адміністрації, послідовно зачіпали всі групи впливу, які закликали голосувати за Дж.Буша. Так був розкручений гучний скандал щодо священиків-збочинців (педофілів), що насправді мав на меті організацію масованої каманії проти католицької церкви в Америці, яка сьогодні вважається знищеною.

Розмови ж про про нинішній економічний спад в США, які ведуть американські демократи, узгоджуються з їхніми суто прагматичними кроками. Варто згадати прогнози відомого біржового спекулянта Джорджа Сороса (за походженням угорського єврея) про здешевлення долара на третину щодо євро. Звичайно, його висловлювання, на які звертають увагу фахівці та фінансові магнати, мали на меті викликати черговий фінансовий стрибок, що дозволяє здійснити масштабні спекулятивні операції і ще раз вдарити по економіці країни. А економічна криза, як відомо, завжди провокує політичну.

Довідково. За декілька днів до терактів на Чикагській товарній біржі, зокрема, були зафіксовані великі за масштабами скуповування значних партій "опціонів" на акції американських авіакомпаній, авіабудівельних корпорацій та компаній військово-промислового комплексу США.

По акціях таких компаній, як, наприклад, "Боінг" та "Амерікен ейрланс" купівля в 11 разів перевищувала середні показники по аналогічних операціях у серпні. Існують припущення, що за скуповуванням цінних паперів можуть стояти організатори терактів, що знали про неминуче падіння вартості акцій цілого ряду компаній після подій 11 вересня. Результати розслідувань на Чикагській та інших біржах, до якого підключений Держдепартамент США, поки що невідомі.

За повідомленнями телекомпанії "Фокс-ТВ"(20.10.2001) американські дипломати звернулися по офіційних каналах до правоохоронних органів Кіпру, Кайманових островів, Панами та інших країн із проханням посприяти США в розслідуванні "закордонного сліду" цих операцій, що можуть мати кримінальний характер і бути зв'язаними з організаторами терактів у Нью-Йорку і Вашингтонові.

Особливістю демократичної транснаціональної групи є те, що вона, як зазначалося, відстоює інтереси тієї сукупності сил, що прийнято називати "світовим урядом". Тому американські інтереси для представників цих сил не є пріоритетними. Сполучені Штати, як держава, використовується як засіб побудови нового світового порядку з єдиним центром управління.

Події 11 вересня були сплановані і як акція удару по інтересам Республіканської американської групи (що опинилась у домінантному становищі після перемоги Дж.Буша над А.Гором), яка виступає головним опонентом демократам.. Але для демократів, вірніше сил які за ними стоять, ще не настав час остаточного її зруйнування. По-перше, зникне долар, який, поки що, відіграє роль потужного фактора впливу, а по-друге, знищення сьогодні США, як наддержави, позбавить їх чудового знаряддя для управління світом. Слід гадати, і тому існують деякі свідчення, що саме ці кола з невідворотною послідовністю все прискіпливіше задивляються у східний напрямок. Вони, зрештою, вкладуть сюди свої віртуальні гроші, перетворивши їх у реальну землю, надра, заводи, дешеву робочу силу⁸. Після цього можна сміливо обрушувати долар, спровокувавши масштабну кризу не лише в Америці, а й у всьому світі.

Довідково. У 30-х роках щось подібне вже відбувалося, коли з обігу було вилучено величезні суми готівки. Країна пережила найбільшу економічну кризу, яка мала назву "Великої депресії". Її результатом стало те, що фінансовими ділками за безцінь було скуплено майже всю нерухомість. Державний борг країни зріс з 1 млрд. дол. до 4 трильйонів.

Потрібно додати, що 85% американців не мають своєї власності. Вони, переважно, живуть у борг, виплачуючи кредити за користування майном.

Отже, за всяку ціну вони намагатимуться взяти владу, усунувши від неї республіканців, і розпочати необхідні перетворення для остаточного вибудовування світової владної вертикалі. "Чорну мітку", від якої здригнувася світ, Америка вже отримала.

Звичайно, що Дж.Буш робить величезні зусилля, щоб протистояти цьому тискові. Він, навіть, пішов на те, щоб єврейська мемора у свято Хануки була запалена у Білому домі, що трапилося вперше в американській історії. У своїй промові він неодноразово наголошував на дружбі з Ізраілем і чомусь зосередився на згадувані про холокост, хоча, за визначенням, робилося це у єврейський новий рік, який є радісним святом, а не похоронами. Очевидно він сказав те, що від нього чекали. Але цим фактом було підтверджено силу, яка протистоїть йому і тим, хто його підтримуємо.

Довідково. Свого часу Генрі Форд, американський автопромисловець, сказав наступне: "Піддайте контролю 50 найбагатіших єврейських фінансистів, що творять війну для власних прибутків, - і війни будуть скасовані⁹".

У розвиток зазначеного варто зважити на таку цікаву деталь. На єврейському сайті "Сім сорок" опублікована стаття під красномовною назвою: "50 євреїв управляють Америкою". Зокрема на початку там сказано: "Вплив - забавна річ. Він має кілька значень: сила і вплив на інших - лише мала частина з них. Деякі люди з цього списку впливові в силу тих постів, що вони займають (Алан Гринспан - голова резервного фонду. Він найбільш впливова особистість в Америці. У компетенцію 74-літнього єврея входить управління основними ключовими позиціями економіки країни.), інші - через становище у єврейському суспільстві… Є над чим помізкувати, продивившись цей список… ".

Федеральний Резервний Фонд є приватною корпорацією, яка з вигодою для себе, управляє всією економікою країни і друкує гроші. Свого часу Дж.Кенеді намагався контролювати національний борг в обхід Федерального Резерву. Він став друкувати казначейські білети СШАвільні від боргів¹⁰. Таке право записане в Американській Конституції. Звичайно, що це не могло сподобатися і невдовзі президент США був убитий. До цього з подібної причини смерть спіткала А.Лінкольна.

Наслідки 11 вересня досить вміло були використано й республіканцями для збереження Сполученими Штатами пануючого становища в світі. Під відповідними гаслами було розгорнуто надзвичайно широку за масштабами кампанію по боротьбі з так званим "тероризмом". В результаті США отримали певні геополітичні здобутки, закріпившись на євразійському просторі. Одразу було вирішено ряд важливих завдань: отримана прихильність Росії з залученням її у боротьбу з тероризмом, гуртування Заходу навколо США, закріплення у важливих нафто-газоносних районах, що мають стратегічне значення з енергетичного погляду, створення підконтрольного поясу країн (стратегія "Анаконди"¹¹) навколо основного геополітичного суперника -- Китаю тощо. Але контроль щодо дотримання республіканською адміністрацією інтересів Ізраїлю при розробці близькосхідної стратегії здійснює, окрім "новодемократів", до яких належить Клінтон, Гор, Ліберман та ін.¹², ще й ряд єврейських організацій, що встановили зв'язки з провідними республіканськими політиками на початку 2000 року.

Довідково. В президентській адміністрації інтереси Ізраїлю й партії Лікуд лобіюють -- прес-секретар та начальник кадрів Білого Дому А.Флейчер і Дж.Болтон, начальник кадрів віце-президента США - Дж.Лібі, заступник міністра оброни з питань політики Д.Фейс та ін.¹³.

Наприклад, голова Християнського Сіонізму в США МакАтір, -- настирливо лобіює інтереси Ізраїлю за допомогою протестантських пасторів, місіонерів євангельського штибу, протестантських активістів, які входять до релігійного руху Християнських консерваторів. На сьогодні його представники та руху Християнських консерваторів активно співпрацюють з представниками партії Лікуд, очолювану А.Шароном. Вони виступають проти створення Палестинської держави і вимагають закрити палестинські представництва на території США¹⁴. Це ж угрупування напряму пов'язане з групою керівників Пентагону на чолі з заступником міністра оборони США П.Вульфовіцем, активним прибічником війни з Іраком. Відстоює інтереси ізраїльської держави й Американо-ізраїльский комітет (парламентський організатор республіканців у Палаті представників США Т.Ділей має контакти з цим комітетом та лобіює інтереси Ізраїлю у нижній палаті США), що тісно співпрацює з адміністрацією Дж.Буша та Конгресом США

"Новодемократи" зацікавлені у перенесені уваги з палестинсько-ізраїльського конфлікту в інші зони на Близькому Сході, оскільки загострення кризи призводить до тиску на Ізраїль з боку міжнародних організацій та арабських країн. Перенесення центру тяжіння від палестино-ізраїльського конфлікту дозволяє ізраїльському керівництву на чолі з А.Шароном все менше звертати уваги на дотримання норм міжнародного права. Тому вони, загалом, позитивно ставляться до афганської кампанії¹⁵. Деяка неузгодженість існує між ними щодо "іракського питання". Але у своєму радіозверненні до нації (7.10.02) американський президент пішов на поступки своїм опонентам і згодився на блискавичну війну, а не на довготривалу.

З ряду проблем, що стосуються не лише близькосхідної ситуації, а й питань внутрішньополітичного життя США, "новодемократи", в особі Дж.Лібермана, проводять консультації з ізраїльським прем'єр-міністром¹⁶. Вони виступають головними лобістами партії Лікуд (яку очолює А.Шарон) щодо планів розв'язання палестино-ізраїльського конфлікту на користь Ізраїлю. Очевидно, що "план Мітчела" буде реалізований, але у пункті розподілу території у співвідношенні: Ізраїлю її припаде 80%, а Палестині -- 20% (за резолюцією ООН це співвідношення має дорівнювати 54 та 46%%). Іншого варіанту із боку Ізраїлю не передбачається. Заради досягнення миру через повернення до кордонів 1967 року, то "Ізраїль не зможе цього зробити, якщо він хоче вижити¹⁷", - заявив Шарон. Більш того, якщо зусилля по мирному врегулюванню зайдуть у глухий кут, "то Ізраїль готовий до нової масштабної атаки".

Як ми вище зазначали, А.Гор поступився президентським місцем Дж. Бушу. Зроблено це було за наполяганням "новодемократів"¹⁸ (які знаходяться в жорсткій суперечності з консервативною частиною своєї партії). Знаходження республіканців при владі необхідне "новодемократам" для встановлення остаточного контролю над фінансовими інвесторами демократичної партії та отримання права вирішального голосу у всіх питаннях всередині неї. З цією метою у липні 2002 року головною структурою "новодемократів" (DLC)¹⁹ проводилася зустріч з представниками найбільших американських корпорацій²⁰. Користуючись своїми лобістськими можливостями у Сенаті США "новодемократи" налагодили зв'язки із значною частиною фінансистів, які спонсорували президентську кампанію А.Гора²¹.

Довідково. В результаті змови "новодемократів" з сенатором Дж.Джеферсоном, останній вийшов з республіканської партії. Завдяки цьому вони очолити ряд важливих комітетів Сенату або входили до них. Так Дж.Ліберман очолив комітет з урядових зв'язків, К.Левін став головою комітету з питань озброєнь, Дж.Брукс є одним з найвпливовіших членів комітету з питань комерції, науки та транспорту, член фінансового комітету, комітету з питань адміністративного управління Конгресом США, Д.Бейх є членом комітету Сенату США з банківської діяльності, комітету з питань енергетики та природних ресурсів, комітету з питань розвідувальних спецслужб і т.ін.

У квітні 2001 року була створена коаліція "новодемократів" у Палаті представників США на чолі з Дж.Девісом²². Відомо, що більшість з конгресменів "новодемократів" обиралися за підтримки єврейських громад. Сьогодні вони є тими, хто найактивніше лобіює інтереси держави Ізраїль у Конгресі США.

Варто зауважити, що сьогодні політичне поле все більше й більше нагадує драгнисте утворення. Неузгодженість позицій існує не лише між основними партіями - демократами та республіканцями, але й всередині кожної з них. Партії, Конгрес загалом, все більше і більше нагадують торжище, "панель" де кожний конгресмен, незважаючи на партійні інтереси, може продати себе і одержати потрібні блага. Схоже, що розхвалювана демократія також, як і комуністична ідеологія, не витримує перевірки часом. Для неї також знайшлася сила, що здатна її зруйнувати.

Якщо підсумувати, виходячи з зазначеного вище, стає доволі очевидним, хто виграв від подій 11 вересня. На теренах самих Сполучених Штатів йде запекла боротьба між двома групами еліт, кожна з яких хоче зайняти одне і теж місце, щоб, зрештою, визначити особливості "Нового світового порядку". У кого сьогодні більше шансів не потребує особливого уточнення. Атаки на Дж.Буша та республіканців з боку демократів і єврейського лобі йдуть інтенсивніше й ефективніше, ніж навпаки. Демократи, за допомогою нинішньої американської адміністрації, вирішують ряд практичних і необхідних їм завдань. Згодом влада, на думку Ісраеля Шаміра, "перейде до демократів-євреїв". Примітно те, що в цій політичній боротьбі заручниками виявляється увесь світ і вся світова економіка, інтереси окремих держав планети. Це зайвий раз свідчить на якому рівні ведеться ця боротьба, які робляться ставки і на що здатні учасники цієї боротьби. Отже, визначивши головних діючих осіб цієї боротьби "можна спрогнозувати її наслідки для світової економіки і світового політичного устрою²³".

У виграшній позиції нині знаходиться й Ізраїль. Користуючись підтримкою з боку Америки він не звертає уваги, як і Сполучені Штати, на рішення міжнародних організацій чи протести світової спільноти, й уперто та послідовно проводить свою агресивну загарбницьку політику. Йому, поки що, не загрожують війною, пов'язаною з наявністю ядерної зброї на йоготериторії. З нещодавно опублікованої доповіді ВВС США, Ізраїль активно будує ядерний морський флот, який, поки що, складається з трьох німецьких дизельних підводних човнів класу "дельфін".

Довідково. Військове відомство США визнало, що Ізраїль має й водневу бомбу. За даними центру "Мідл Іст Ньюзлайн", Ізраїль володіє 400 атомними та водневими бомбами. Єврейська держава здатна нанести ядерний удар за допомогою крилатих ракет із радіусом дії до 350 кілометрів. Міністерство оборони Ізраїлю домагається від прем'єр-міністра Шарона права на здійснення ядерного удару у разі виникнення небезпеки.