1

ПЛАН

1. Роль політичної освіти у сучасному суспільстві

2. Зміст поняття «демократична освіта»

3. Проблеми демократичної освіти в Україні на сучасному етапі

4. Доцільні напрями та перспективи розвитку демократичної освіти в Україні

Список використаної літератури

1. Роль політичної освіти у сучасному суспільстві

У процесі функціонування і розвитку суспільства освіта відіграє винятково важливу роль. Накопичені працею попередніх поколінь матеріальні і духовні цінності, знання, досвід, традиції повинні бути передані новому поколінню людей і засвоєні ними. Тому підтримка досягнутого рівня культурного розвитку, його подальше удосконалювання неможливі без оволодіння спадщиною минулих століть, досвідом багатьох поколінь наших попередників. Ця проблема вирішується в процесі соціалізації індивідів, задачею якого саме і є прилучення людини до норм і цінностей культури і перетворення її в повноправного члена суспільства. Саме в ході процесу соціалізації формується своєрідний фундамент не тільки здатності індивіда до відтворення соціальних та природних зв'язків, але й закладається база його інноваційної діяльності. Тим самим забезпечуються умови прогресивного розвитку суспільства.

Істотним компонентом процесу соціалізації індивідів виступає освіта - навчання людини з метою передачі накопичених знань і культурних цінностей. В більш розгорнутому вигляді освіту можна визначити як відносно самостійну систему, функцією якої є систематичне навчання і виховання членів суспільства, орієнтоване на оволодіння, визначеними знаннями, насамперед, науковими, ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки, зміст яких визначається соціально-економічним і політичним ладом суспільства, рівнем його матеріально-технічного розвитку. [8, 47]

В науці прийнято розрізняти формальну і неформальну освіту. Поняття “формальна освіта” передбачає, по-перше, існування в суспільстві спеціальних установ і організацій (школи, училища, технікуми, вузи, інститути підвищення кваліфікації й ін.), що здійснюють процес навчання. По-друге, формальна освіта, що панує в сучасному суспільстві, підкоряється визначеному офіційно запропонованому зразку, який начебто “задає” обсяг одержуваних знань, навчання визначеним навичкам і діям, що повинні відповідати нормативному канону особистості (громадянина), прийнятому в данному суспільстві, і нормативним вимогам виконання розповсюджених у данному суспільстві соціальних ролей.

Таким чином, функціонування системи формальної освіти визначається пануючими в суспільстві культурними стандартами, ідеалами, політичними установками, що знаходять своє втілення в політиці, яка проводиться державою в галузі освіти. В науці об'єктом вивчення виступає, насамперед, система формальної освіти, що ототожнюється з процесом освіти в цілому, оскільки освітнім установам належить у ньому вирішальна роль. Що ж стосується терміну “неформальна освіта”, то під ним, частіше всього, розуміється несистематизоване навчання індивіда знанням і навичкам, що він стихійно освоює в процесі спілкування з навколишнім соціальним середовищем (друзями, однолітками) чи шляхом індивідуального прилучення до культурних цінностей, засвоєння інформації з газет, радіо, телебачення, тощо. [1, 67]

Неформальна освіта також є важливою складовою частиною соціалізації індивіда, допомагає йому освоювати нові соціальні ролі, сприяє духовному розвитку, але стосовно системи формальної освіти в сучасному суспільстві вона відіграє допоміжну роль.

У сучасному суспільстві більш освічені соціальні верстви займають більш високе положення в ієрархії соціального престижу. Рух індивіда нагору чи вниз по драбині соціального престижу стає в пряму залежність від рівня його освіти. У такий спосіб освіта є одним з найважливіших символів соціальної позиції і засобом досягнення успіху в суспільстві. Розширення масштабів освіченості населення,удосконалювання системи освіти здійснює вплив на соціальну мобільність, робить її більш відкритою і динамічною.

Освіта є невід'ємною складовою суспільства і не може бути реформована окремо від усіх його складових, особливо за умов наявності в Україні ознак системної кризи. Освіта має бути визнана дійсним пріоритетом державної політики, головне - через пріоритетність її державного фінансування. В Україні має бути створена прозора система державного фінансування освіти, контролю за використанням коштів. Для досягнення цієї мети слід ужити наступних заходів: ухвалити законодавчі акти, які сприяли б легалізації “тіньових” капіталів; забезпечити виконання статей 61 та 57 Закону України “Про освіту”, які передбачають фінансування галузі освіти в розмірі не нижче 10% ВВП, та виплату зарплати вчителям на рівні середньої у промисловості тощо. [9, 72]

2. Зміст поняття «демократична освіта»

Проблема формування демократичних цінностей серед молоді належить до найбільш актуальних як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Як показує політична практика, молодь перманентно виступає у якості активної сили політичних змін і в залежності від того, які цінності вона делегуює у ці зміни, яку культуру впроваджує, багато в чому буде залежати майбутній вигляд суспільства, його культура, напрями трансформацій. Суспільство зацікавлене в тому, щоб ці цінності і культура були демократичними.

Демократична культура не виникає в суспільстві миттєво. Українське суспільство все ще утримує в собі залишки колишньої тоталітарної системи. Застарілі норми, цінності, стереотипи дають знати про себе не лише в середовищі старших поколінь, але й серед молоді. Дехто з них все ще знаходиться під впливом ультрареволюційної або крайнє націоналістичної ідеології й має про демократію примітивне уявлення. З другого боку, частина молоді інфікована західними цінностями, „демократичність” яких має досить умовний характер. Все це негативно позначається на політичній свідомості і політичній участі молоді. Формування демократичних цінностей, культури, норм поведінки постає як завдання, що потребує невідкладного теоретичного вивчення і практичного вирішення. [6, 167]

Поняття “демократична політична освіта”, хоча і збігається за критерієм з базовим поняттям, тобто “політична освіта”, але є як би його “конкретним проявом”. Це важливо підкреслити, оскільки сааме такий характер освіти є природним для неї та дозволяє їй бути не чим іншим, як засобом опанування багатостороннього людського досвіду, в тому числі і в політичній сфері.

Крім цього, слід зазначити, що чим більше демократизується суспільство, тим гостріше його потреба в знаннях про людину, суспільство, його історію, тим більше відчувається необхідність у культурному розвитку кожного громадянина. У тоталітарному суспільстві немає потреби в культурній, широко освіченій людині. Такому суспільству необхідний фахівець, що зміг би виконати конкретне передбачене для нього завдання - і не більше.

У демократичному суспільстві від кожного потрібна універсальна освіта, яка б дозволяла людині жити по-людськи і не бути об'єктом різного роду маніпуляцій. Демократія несумісна з неуцтвом. Вона або відкидає його, або, нездатна справитися з ним, неминуче деградує в диктатуру.

Демократичні свободи, як показала політична практика, тільки тоді можуть приносити відчутні плоди і для особистості, і для суспільства, коли вони спираються на високу компетентність людей. Тому можна сказати, що, з одного боку, демократія без повноцінної освіти просто неможлива, а з іншого боку, і повноцінна освіта неможлива без демократії.

Людина в демократичному суспільстві живе в багатомірному культури вона володіє. Тут кожний вибирає свій шлях. Задача системи освіти полягає в тому, щоб надати всім, хто навчається, широкі можливості вибору, навчити їх вільно рухатися в просторі ідей, у світі образів, поглибити їх мислення й емоційне сприйняття дійсності, допомогти виробити цілісний погляд на світ, сформуватися повноцінними громадянами країни.

Демократизація освіти - найважливіша складова частина процессу демократизації світового співтовариства. Вона відноситься і до керування освітою, і до здійснення навчального процесу. Вона проникає й у сам зміст освіти, що усе більше орієнтується на реалізацію в системі освіти невід'ємних прав людини, прилучення її до загальнолюдських цінностей, на формування духу взаєморозуміння між різними народами, на повагу чужих поглядів. [7, 325]

Система цінностей, якою керується людина у своєму житті, є її особистою справою. Буде людина християнином чи мусульманином, атеїстом, лібералом чи консерватором, прихильником марксизму чи його супротивником - це стосується тільки її.

У демократичному суспільстві всі люди повинні мати рівні права, незалежно від своїх переконань, політичної орієнтації чи ставлення до релігії. Держава в демократичному суспільстві не має права нав'язувати тому, хто навчається, будь-який світогляд. Але вона зобов'язана зробити все можливе, щоб вільне самовизначення особистості здійснювалося усвідомлено, на основі фундаментальних знань. [7, 326]

Змістовно демократична або громадянська освіта має включати в себе правову та економічну освіту, інформування про функціонування органів державної влади, ознайомлення з принципами відношення особи та громадянина до владних структур: толерантність, плюралізм, патріотизм, критичність. Демократична освіта як одна з підвалин громадянського суспільства, надаючи громадянам знання, компетентність, принципи толерантного існування, озброюючи їх навичками необхідними для життя в демократично розвиненому суспільстві, здатна забезпечити істотну протидію політичній дестабілізації, конфронтації, безпечному існуванню нації в умовах глобалізації світового порядку та поширенню, в зв'язку з останнім, проявів екстремізму.

У перехідних суспільствах демократичній освіті належить відповідальна роль. Вона має закладати основи демократичної ментальності, формувати конституційну культуру громадськості, сприяти громадянській соціалізації молоді, впроваджувати відповідні новим реаліям ідеали, моральні та політичні цінності. Викладання таких суттєвих компонентів громадянськості як права людини, конституція, вибори, народне волевиявлення спроможне формувати світогляд свободних, відповідальних, вимогливих, самокритичних особистостей. [5, 90]

3. Проблеми демократичної освіти в Україні на суасному етапі

Сьогодні все більш зрозумілим стає твердження про те, що основні проблеми будь-яких суспільних перетворень пов'язані, багато в чому, з трансформацією свідомості всіх соціальних верств. Втім і досі в Україні, яка переживає перехід до принципово нових основ політичного та економічного влаштування, проблемам цілеспрямованої та раціональної трансформації суспільної свідомості приділяється недостатньо уваги з боку правлячих сил та відповідних суспільних інституцій. Напевне, через те, що частина людей, які, призвичаївшись до маніпуляцій і популізму як головних засобів впливу на поведінку громадян, залишається практично не зацікавленою у розгортанні масштабних та системних заходів з формування стрункої системи соціального просвітництва.

Натомість відбувається нестримне культивування суто західних зразків політичної та економічної культури, що не може бути кваліфіковане як свідома цілеспрямована політика впровадження реального досвіду раціоналізації суспільного життя. Навпаки, в цьому, скоріше, можна побачити намагання відволікти частину населення, особливо молодь, він гострих соціальних проблем, запропонувати їй систему цінностей, яка б спрямовувала їх активність у далекі від реальних політичних проблем галузі. [5, 93]

Втім, поступово формується прошарок науковців, прагматичних і відповідальних політиків та громадських діячів, що наполегливо наголошують на необхідності поєднувати будь-які перетворення в суспільстві із формуванням людини, відповідної моделі перетвореного суспільства. Без такого поєднання влада в суспільстві приречена постійно зіштовхуватися з напівсвідомим опором тієї частини населення, умови існування якої, в першу чергу матеріальні, погіршуються в результаті перетворень.

Сьогодні здійснення перетворень в нашому суспільстві під гаслом демократизації суспільства в дійсності мало співпадають з основними принципами самої демократії. Будь-які дії владних інституцій сьогодні супроводжуються коментарями про бажання і прагнення захистити інтереси народу, хоч сам народ в абсолютній більшості не вірить у те, що влада в державі належить саме йому.

Більшість індивідів у нашому суспільстві мають викривлене поняття демократії, ринкової економіки і т.п. Значна частина з них сприймає її як вседозволеність, безвідповідальність та “мутну воду”. На цьому прикладі можна бачити, що сучасна політична свідомість аморфна і суперечлива. Одні і ті ж люди можуть одночасно виступати за вільне підприємництво та підсилення ролі й участі держави в виробництві. Велика кількість представників старшого покоління, прагнучи покращити своє життя, єдину можливість для цього вбачає в поверненні до “старого порядку”. Ситуація, що склалася, багато в чому подібна до тієї, яка існує в більшій частині постсоціалістичного простору та привертає до себе увагу як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. [6, 173]

Екстраполюючи зазначену вище ситуацію на широкі групи населення, ми можемо припустити, що якась частина суспільства активно протидіє і опирається деяким новаціям, в яких зацікавлена, в першу чергу, саме вона, а частіше всього перетворюється на об'єкт маніпуляцій з боку не тільки місцевих активістів різних політичних угруповань, а й масштабних інтерпретацій стратегічних завдань держави чи окремих її інституцій з боку офіційних представників самої держави. Часто можна помітити, що населення достатньо одностайно передбачено реагує на різного роду заяви щодо викриття окремих “винуватців” існуючих негараздів у суспільстві або зосереджує свою увагу на різноманітних політичних “сенсаціях”, які в дійсності є лише малозначущими проявами дійсних і серйозних проблем суспільного життя, виявляючи нездатність побачити їх та зрозуміти.

Особливо ця проблема є актуальною для молодого покоління нашої держави, адже саме воно є найліпшим “матеріалом” різноманітних маніпуляцій, свідомих розрахунків щодо використання потрібної позиції молоді в “політичній грі” різними політичними силами. [6, 174]

Значна роль у політичній соціалізації, формуванні самосвідомості молодих людей належить освіті. Залежність стану суспільства від здібностей і якостей індивідів, що його складають, їх освіти - давно є очевидною. Ця залежність обумовлює той факт, що розвинуті країни постійно вкладають у сферу освіти все більшу частку валового національного продукту.

4. Доцільні напрями та перспективи розвитку демократичної освіти в Україні

Розуміючи освіту як процес набуття знань про всі сторонни суспільного життя та природи і сприймаючи його як неподільний комплекс, важливою стороною такого розуміння стану речей в нашій країні повинно бути і бачення можливих шляхів вирішення вказаних проблем, удосконалення системи та підвищення ролі політичної освіти як важливого засобу піднесення політичної свідомості різних верств населення, і в першу чергу молодого покоління. У зв'язку з цим особливої уваги заслуговує наступний ряд проблем.

Перш за все, слід торкнутися питань розвитку політичної науки, оскільки саме від її стану багато в чому залежить зміст знань про політичний світ, демократизацію суспільсва та удосконалення системи їх поширення. Проблеми становлення і розвитку вітчизняної політичної науки стають все більш очевидними. Політичні зміни, що відбулися за останнє десятиліття в нашій країні і в усьому світі, вимагають наукової оцінки й осмислення. На жаль, і ми самі, і наші зарубіжні колеги все ще далекі від того, щоб дати задовільні пояснення цим змінам, оцінити підсумки і тенденції політичного розвитку, які проявилися в сторіччі, що завершилося, і в рамках пережитої нами епохи взагалі. [5, 95]

Для просування вперед у вирішенні цих і інших проблем політологічного знання необхідна переоцінка теоретичних парадигм і методологічних основ усього комплексу наукового вивчення політики.

В Україні, як і в інших пострадянських державах, проблеми розвитку політичних досліджень виявилися ускладнені тим, що на тлі загальної кризи наукових парадигм доводиться мати справу і зі специфічними викликами. Мова йде, насамперед, про звільнення від догматичних, ненаукових ідеологізованих схем. Сьогодні настільки актуальними є питання подолання стереотипів “старого” світосприйняття, наскільки актуальні завдання подолання поверхневого “пробуржуазного” і національного школярства.

Це означає що магістральний методологічний шлях вітчизняної політичної думки не може якимось чином не пролягати через критичне засвоєння заново марксистського методу і наукових результатів радянської епохи, їх збагачення і доповнення найціннішими відкриттями і досягненнями інших методологічних підходів - від біхевіоризму до функціоналізму. Для цього необхідна консолідація професійного політологічного співтовариства. Поки воно існує, скоріше потенційно, ніж реально. Політологи в Україні, як і раніше, нерідко сперечаються з ідеологічних, а не теоретичних питань.

На жаль, значна частина політологічних праць обтяжені цілою низкою штампів, які є свідченням інколи навіть свідомого, некритичного сприйняття як минулого, так і дійсності. В першу чергу, це стосується поширення міфу про демократичний характер існуючої політичної системи та політичного режиму. Можна погодитися з думкою окремих дослідників, що існуюча суперечність між конституційною і реально існуючою системою політичних відносин спричинила наявність низки тенденцій у вітчизняній політичній думці стосовно досліджень політичного процесу в Україні.

У зв'язку з таким становищем перед політологічною освітою стоїть актуальна проблема навчання самостійному аналізу процесів, що відбуваються в українському суспільстві. Саме такий підхід багато в чому буде сприяти подоланню репродуктивного монологічного характеру мислення і формуванню відкритої політичної культури, демократичної освіти, яка припускає сприйняття власних політичних поглядів і інтересів як рівнозначних з інтересами і поглядами представників інших позицій. [5, 96]

Крім сказаного, одним з напрямків вирішення зазначеної проблеми є прилучення тих, хто знайомиться з політичним світом, до наукової поняттєво-термінологічної системи як мови спілкування, яка очищена від пропагандистських і публіцистичних нашарувань, без якого неможливий діалог між різними позиціями. Безумовно, в цьому питанні вирішальне місце належить дослідникам та викладачам політичних наук. Позитивним кроком, який в майбутньому буде сприяти вирішенню вказаної проблеми, є підготовка в багатьох вузах України студентів-політологів. Потреба суспільства у фахівцях з політологічною освітою навіть у країнах зі стабільними демократичними режимами порівняна тільки з потребою в юристах і економістах. Для нашого перехідного суспільства об'єктивно вона є вищою.

Сьогодні політичної освітою своїх громадян займається практично кожна держава. Саме через стандарти шкільної чи вузівської освіти, засоби массової інформації, що контролюються тією ж державою, вона здійснює цілеспрямований вплив на політичну свідомість та поведінку громадян, намагається виробити в них саме ті якості, які будуть адекватними характеру політичного режиму даної держави.

Систему державної політичної освіти складають шкільні та вузівські політологічні курси, аналітико-політичні програми державних теле- та радіокомпаній, політичні рубрики газет та журналів, що контролюються урядом. Таким чином, можна припустити, що політична демократична освіта здатна виступити багатофункціональною, центральною та єднальною ланкою компонентів суспільного розвитку.

Також як висновок до вищезазначеного слід зробити зауваження, що для того, щоб сьогодні переломити тенденцію ослаблення демократичного потенціалу суспільства, недостатньо прийняти “гарні” закони чи видати “гарні” постанови. Для цього необхідно забезпечити демократизацію масової політичної свідомості, оскільки вона володіє діяльнісним потенціалом - змінюючись, воно саме здатне реально впливати на хід подій. Значну увагу при цьому слід приділити формуванню нового покоління політичної еліти, яка володіє відповідним рівнем знань і розділяє цінності відкритого суспільства та здатне засвоїти знання “соціальної інженерії” - технології розробки політичних рішень, що сприяють мінімізації ціни реформ для суспільства.

Дослідження науковцями проблем формування системи та змісту політичної демократичної освіти, безумовно, буде сприяти подальшому просуванню суспільства шляхом демократизації свідомості його членів.

Список використаної літератури: