Національна політика України в сучасних умовах

РЕФЕРАТ

на тему:

Національна політика України в сучасних умовах

План

Вступ

1. Специфіка сучасної політики

2. Політичне життя

3. Соціальна політика

4. Гуманітарна політика

Висновок

Список літератури

Вступ

Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. Вона наповнює усе наше життя.

Що ж таке політика в сучасних умовах? Для одних -- це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси і потреби народу. Для других -- це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради оволодіння владою. Для третіх -- це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і багатоманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень.

За визначенням М.Вебера, політика - це сфера діяльності, яка «має дуже широкий зміст та охоплює усі види діяльності з самодіяльного керування».

1. Специфіка сучасної політики

Визначаючи специфіку сучасної політики, вчені виділяють три основні домінанти:

1.Влада. Під політикою розуміється діяльність та відносини по здійсненню влади у суспільстві.

2.Визначення соціального змісту, виправданості існування політики має два напрямки:

об'єднання людей для досягнення загального блага;

забезпечення панування одних над іншими, що висловлюється у боротьбі.

3.Висловлення політики у нормотворчості, у діяльності по укріпленню або зміні відносин, досягненні домовленості.

Отже, політична сфера життя суспільства виникає у зв'язку з реалізацією таких інтересів груп, що торкаються суспільного положення інших соціальних та національних спільностей і тому потребують втручання державних або інших інститутів привселюдної влади.

Отже, політику можна визначити як область цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів привселюдної влади та реалізації їх потреб та запитів.

Визначимо основні функції сучасної політики:

відбиття владно значущих інтересів соціальних груп суспільства. Завдяки політиці, люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби і інтереси;

політика раціоналізує протиріччя, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;

управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього - можливість використання примусу щодо членів суспільства);

політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних та суспільних інтересів. Через це, завдяки політиці підтримується цілісність суспільства, стабільність та суспільний порядок;

політика становить середовище соціалізації особистості. Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії, з приводу використання державної влади;

в процесі політики людина засвоює загальноприйнятні уявлення;

крім усього, політика, використовуючи методи політичного регулювання може утворювати нові форми соціальної організації життя. Інакше кажучи, забезпечує іноваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами суспільного життя.

Влада як центральне явище світу політики може одночасно розглядатись і як частина світу культури; погляд на політику крізь призму культури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цінностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;

* відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті ж політичні дії мають успіх в одних країнах і терплять поразку в інших. У цьому плані варто застановитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західних) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специфіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;

* зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи іншого народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру і особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбуваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над приведенням організаційних форм політичного життя у відповідність до національного характеру свого народу в його кращих рисах.

Політика тісно пов'язана з такими сферами життя суспільства, як культура і економіка. Тому варто зупинитися докладніше на деяких аспектах цього взаємозв'язку. Аналізуючи роль традицій культури у соціологічному аналізі політичних відносин, Є.Вятр виділяє такі принципові положення:

* політика є частиною культури, остільки в політичній діяльності проявляються певні цінності і певні усталені зразки поведінки; ми зможемо зрозуміти Інтереси І сили, існуючі нині, лише враховуючи модифікуючий вплив минулого;

* влада як центральне явище світу політики може одночасно розглядатись і як частина світу культури; погляд на політику крізь призму культури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, в якій мірі, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цінностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;

* відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті ж політичні дії мають успіх в одних країнах і терплять поразку в інших. У цьому плані варто застановитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західних) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специфіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;

* зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи іншого народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру і особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбуваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над приведенням організаційних форм політичного життя у відповідність до національного характеру свого народу в його кращих рисах.

Взаємозв'язок політики і економіки також надзвичайно сильний. Але різні вчені по-різному трактували ці обопільні впливи. Французький вчений Р.Арон робить висновок про пріоритет політики над економікою. Як один із засновників теорії «індустріального суспільства», він порівнює різні види індустріальних і постіндустріальних суспільств і підкреслює, що їх характерні риси залежать насамперед від політики; що для людини політика є більш значимою, оскільки дає права і можливості проявити, самореалізувати себе насамперед як суб'єкт політичних відносин.

Дещо інший аспект дослідження взаємозв'язків між економікою і політикою обирає американський вчений С.Ліпсет Його дослідження дозволили простежити співвідношення рівня економічного розвитку і демократії та стабільності суспільства. Висновок Ліпсета зводиться до того, що в суспільствах з найбільш розвинутою у порівнянні з іншими економікою (головним чином в Європі і Північній Америці) зазвичай існує стабільна демократія, в той час як у країнах з менш розвинутою економікою переважають нестабільні демократії і диктаторські режими. Більшість західних дослідників погоджується з думкою про позитивний взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку і стабільністю, а також демократичними інститутами. Очевидно, це є слушним і стосовно сучасної України, де економічні негаразди і кризові явища перехідного періоду тісно переплітаються з політичним напруженням і протистоянням різних політичних сил.

Взаємодія та взаємовплив економіки та політики мають двосторонній характер.

З однієї сторони, вважається, що слаборозвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. У той же час підвищення добробуту населення сприяє плюралістичній демократії.

У політики, в свою чергу, є регулюючі здібності у відношенні до економіки, але тільки тоді, коли яка-небудь господарча проблема набуває значного соціального характеру та починає зачіпати інтереси усього суспільства. Характер такого впливу може бути позитивним, негативним та нейтральним.

Але треба пам'ятати, що політика та економіка зв'язані не безпосередньо, а через суспільні відносини.

Правова сфера закріплює у діючому законодавстві основні принципи політичного панування тих або інших сил.

Право є тією системою вимог до спільного існування людей, яка визначена самою природою суспільства і без якої неможливе її існування.

Право визначає межі та можливості як опозиції, так і правлячих структур.

У конкретних політичних системах відносини між політикою та правом достатньо протилежні та неоднозначні.

В усіх суспільствах (тоталітарних, авторитарних, демократичних) політична діяльність ставиться вище закону, а закон завжди відповідає праву.

У політиці, як і у інших сферах суспільного життя, процес формування та реалізації інтересів зв'язаний з моральним вибором людини, її уявленнями про справедливість своїх домагань влади, межах свободи та рівності.

Політика поєднує у собі дві системи координат: користі та моральності. І якщо політична свідомість примушує людину оцінювати події та вчинки з точки зору користі або шкоди, то мораль переміщує ці ж питання у плоскість взаємовідносин добра та зла.

2. Політичне життя

Політичне життя сучасного суспільства характеризується суперечливою єдністю стабільності та динамізму.

Стабілізуючим фактором тут є політичні відносини, а політична діяльність спрямована на їх перетворення.

Розглядаючи особливості політичного життя у сучасній Україні можна виділити декілька її особливостей:

Україна знаходиться у перехідному стані від тоталітарної до демократичної системи. Вона - посттоталітарне суспільство.

В Україні немає єдності нації. Суспільство розколоте з таких питань як незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми державного управління, мова та інше.

Переважна більшість українських політиків. Які представляють більше 30 партій, формально проголошують свою належність до демократії. Але, нажаль, вони не володіють відповідними засадами культури компромісів, умінням зв'язувати інтереси усіх політичних сил та соціальних груп, що стоять за ними.

Немає єдиної стратегії оновлення суспільства. Недостатній рівень політичних знань.

Є спроби штучного прискорення прогресу українського суспільства.

Важка соціально-економічна ситуація відбивається у світогляді людей. Але, у свою чергу, призводить до краху ідеалів, цілей, віри тощо

Українське суспільство є надзвичайно розпорошеним у своїх політичних поглядах і переконаннях. Причому цей розподіл не йде за якоюсь одною ознакою -- етнічною, культурною, релігійною чи ідеологічною; представники якоїсь однієї групи (наприклад, робітники) мають різні політичні симпатії та уявлення про шляхи подальшого розвитку. Отже, в Україні нині ще тільки розгортається процес структу-ризації суспільства з виділенням певних груп, прошарків і страт, появою та інсгитуціоналізацією нових, не існуючих \ раніше елементів соціальної структури, з поступовим визначенням і висуненням певних інтересів (політичних, економічних, культурних), з формуванням відповідної представницької системи (тобто утворенням партій і громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують перед владними структурами).

Дедалі значнішим фактором цих процесів виступає молодь. Десятиріччями відсторонена від активної участі у політичних процесах і у виробленні політичних рішень, нині вона, .нехай і поволі, але все ж починає відчувати смак не до позірної, але справжньої політичної діяльності, в якій виступатиме рівноправним політичним суб'єктом. І хоча цей процес ще не набрав сили, але тенденція вже починає простежуватись. При різкій політичній поляризації дорослого населення нині в Україні саме молоде покоління може стати вагомою підоймою посилення впливу центристських партій і формування дійсно вагомого центру у політичному спектрі країни, що, в свою чергу, сприятиме посиленню політичної стабільності у майбутньому.

3. Соціальна політика

До основних напрямків і пріоритетів соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства належать соціальна політика, що спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу людини; соціальна політика як чинник розвитку суспільних, соціальних відносин; соціальна політика, що націлена на формування соціальної безпеки людини і суспільства; гуманітарна сфера і гуманітарна політика.

Соціальна політика, спрямована на створення умов для реалізації соціального потенціалу людини

До цього блоку входять такі напрямки соціальної політики:

* розширення, поглиблення суспільного поля для реалізації творчого соціального потенціалу людини, свободи вибору нею способів

і форм самореалізації у сфері соціального буття, збагачення змісту й напрямків альтернативної діяльності у процесі соціального, суспільного розвитку;

* досягнення в суспільстві соціальної злагоди у процесі суспільного розвитку на основі сталих процесів соціальної структурованості, соціального миру та співробітництва, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб'єктів соціального регулювання, ринкового господарства;

* утвердження в суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, без здійснення якої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства, свободи задоволення соціальних потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки;

* формування в суспільстві нової соціальної культури, яка грунтувалася б на новій парадигмі базисних морально-етичних, соціальних цінностей, знань, переконань, світоглядних орієнтацій, зокрема нового соціального світобачення, в органічній єдності із суспільною діяльністю з освоєння соціального буття, самореалізації соціального потенціалу людини, подолання суперечностей між усталеними, традиційними соціальними цінностями й новою системою соціальних цінностей.

Соціальна політика як чинник розвитку суспільних і соціальних відносин

Цей блок містить такі основні напрямки соціальної політики:

* формування і розвиток соціально-ринкових відносин, соціально орієнтованого господарства, за яких економічна свобода ринку сприятиме посиленню соціальної безпеки людини й суспільства, соціальної захищеності особистості, її незалежності від держави;

* розвиток соціально-класових відносин на основі становлення різноманітних елементів нової соціально-класової структури суспільства і формування потужного середнього класу як чинника соціально-політичної та економічної стабільності суспільства, створення умов для функціонування динамічних процесів соціальної мобільності;

* розвиток етно-національних відносин на основі зваженої етно-національної політики, основна мета якої полягає в забезпеченні умов вільного розвитку народів України, дотриманні конституційних прав, свобод та рівності громадян України всіх національностей

перед законом, участі їх в усіх сферах життя суспільства, оптимальному врахуванні інтересів, створенні сприятливих умов для розвитку кожної національності, у всебічному розвитку української мови, задоволенні мовних потреб національних меншин, поєднанні етно-національного і загальнолюдського, етичного і соціального в національному;

* розвиток сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення соціальних, духовних, моральних, матеріальних підвалин сім'ї, ефективне виконання нею своєї репродуктивної, виховної, економічної, соціальної функції, розв'язання суперечностей, що виникли між сім'єю та державою й суспільством; переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї;

* розвиток територіально-поселенських відносин, регулювання соціально-просторових форм організації суспільства (насамперед розселення), соціально-культурними процесами урбанізації, а також міграційними процесами, дотримання необхідних пропорцій для розширеного відтворення частки міського й сільського населення;

* розвиток соціально-демографічних відносин на основі здійснення активної демографічної політики, основними завданнями якої є забезпечення розвитку народонаселення, зниження смертності в усіх вікових групах населення, особливо населення працездатного віку, подолання негативної тенденції зниження чисельності населення, підвищення тривалості життя, забезпечення розширеного відтворення населення;

* розвиток соціально-трудових відносин і насамперед ринку праці та зайнятості населення з метою підвищення ефективності використання трудового потенціалу, забезпечення продуктивної зайнятості, зниження рівня прихованого безробіття, створення нових і ефективне використання наявних робочих місць, здійснення політики ефективної підтримки самозайнятості населення, підвищення його територіальної мобільності з метою перерозподілу робочої сили між регіонами;

* регулювання міграційними процесами з метою захисту національного ринку праці та інтересів громадян України, які працюють за її межами, сприяння процесу репатріації (повернення) депортованих з України, вихідців з України та їхніх нащадків (з території України за національною ознакою), захист інтересів і прав українських працівників-мігрантів, збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави, упорядкування зовнішньої трудової міграції громадян України;

* здійснення захисту трудових прав громадян (що є важливою складовою соціально-трудових відносин) насамперед на безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, законодавче врегулювання системи державного нагляду й контролю за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про працю;

* реалізація соціальної політики в галузі охорони праці як важливого елемента соціально-трудових відносин, основними завданнями якої є створення безпечних умов праці на виробництві, зокрема безпечних робочих місць, суттєве зниження рівня робочого травматизму та професійних захворювань, поліпшення стану гігієни праці та виробничого середовища, забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;

* розвиток відносин соціального партнерства з метою утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру й демократії, збалансування інтересів різних класів, соціальних груп, верств населення, урегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин у сфері праці й зайнятості, удосконалення співробітництва та взаємодії представницьких органів, сторін соціально-трудових відносин, підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства.

Соціальна політика, спрямована на формування соціальної безпеки людини і суспільства

До зазначеного блоку входять такі напрямки соціальної політики:

* створення умов для підвищення соціально-економічної активності населення, застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці (зокрема таких, як участь працюючих у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначення розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівників);

* створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини на основі здійснення зваженої активної політики доходів, зменшення їх диференціації, запобігання бідності, обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів, стимулювання, формування стабільного платоспроможного попиту населення на основі соціального самозахисту, самоствердження кожним трудівником власного добробуту, мікросхеми світового соціального захисту відповідно до власного трудового внеску й міри соціально-економічної активності. Активна політика доходів має передбачати подолання диспропорцій, що утворилися (надмірне майнове розшарування населення), і здійснюватися не штучним обмеженням верхнього рівня доходів, а навпаки, шляхом їх легалізації та виведення з тіні, розширення прошарку людей, які користуються приватною власністю, отримуючи від цього доходи. Одним з принципових пріоритетів соціальної політики мають стати стимулювання населення до придбання приватної власності та її ефективний захист;

* упровадження гнучкої, динамічної системи оплати праці на основі призупинення падіння вартості робочої сили і забезпечення її випереджувального зростання, глибокої структурної реформи заробітної плати, її випереджувального зростання, формування її нової моделі, збільшення її частки у структурі суспільного доходу як основного джерела підвищення добробуту громадян, що ґрунтується на високій ціні робочої сили, наближення мінімальної заробітної плати до межі малозабезпеченості, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, посилення впливу тарифної системи при визначенні заробітної плати. Важливим у цьому аспекті є також удосконалення механізмів визначення мінімальної заробітної плати (основу якої становить прожитковий мінімум), перехід на новий соціальний стандарт -- регульовану мінімальну погодинну заробітну плату, посилення державного впливу на нормування праці, зменшення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян, реалізація державних гарантій щодо індексації заробітної плати, яка підтримуватиме її стабільний реальний рівень, визначення розмірів заробітної плати шляхом оцінювання особистого внеску та ділових якостей працівників;

* формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту, яка передбачає кілька типів соціальних заходів на основі розширення й поглиблення соціально-економічної бази, суспільного поля соціальної безпеки людини, посилення соціальної захищеності особи.

активного реформування існуючої системи соціального захисту й насамперед тих її складових, що ставлять трудівника в абсолютну соціальну залежність від держави;

* розробка і впровадження у практику нової моделі соціального страхування за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням і похованням, на випадок безробіття, а також від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності) на основі поєднання інтересів застрахованих громадян на засадах справедливого розподілу фінансового тягаря між ними, запровадження системи управління коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, перетворення системи соціального страхування з компонента податкової, розподільчої системи, яка виконує невластиві їй функції соціальної допомоги, що здійснюються державою і профспілками, у надійний засіб мікро- та макроекономічного і соціального регулювання;

* реформування системи пенсійного забезпечення з метою закріплення в межах національної системи пенсійного забезпечення населення кількох самостійних систем на основі як обов'язкового, так і добровільного страхування, зокрема державної системи з обов'язковим пенсійним страхуванням і недержавної, що функціонує на засадах добровільного страхування, тобто впровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення:

- удосконалення солідарної системи пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень);

- закріплення системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків;

- запровадження системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян;

- реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги на основі:

- підвищення обґрунтованості соціальної допомоги щодо її адресної спрямованості;

- поглиблення адресної соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, насамперед непрацездатних;

- заміни системи пільг окремих категорій населення на адресну цільову допомогу;

- розвитку мережі установ, що подають соціальну допомогу (насамперед територіальних центрів соціального обслуговування, будинків для ветеранів війни та праці);

- розробки єдиних принципів, критеріїв у поданні різних видів соціальної допомоги;

- поглиблення всебічного вивчення цілісного уявлення про бідність, її критерії та виміри з урахуванням світового досвіду;

- розвитку системи життєзабезпечення і соціального обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, створення умов для соціально-трудової реабілітації інвалідів, повернення їх до повноцінного життя;

- здійснення соціальної підтримки сім'ї, жінок, дітей, молоді на основі активних форм підтримки сім'ї (додаткове навчання, перекваліфікація працівників), надання комплексної підтримки малозабезпеченим сім'ям, дотримання на практиці принципу рівності жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя, створення гнучкого механізму роботи з дітьми, упровадження системи соціальної роботи з молоддю та дітьми;

* здійснення соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом створення належних умов їхнього життєзабезпечення, надійної системи державних, соціальних гарантій для всіх категорій постраждалих осіб;

* створення умов розвитку меценацтва, благодійницької діяльності (неприбуткової, некомерційної діяльності організацій і окремих осіб) як важливого засобу інвестування соціальної сфери (зокрема, фінансування об'єктів інфраструктури і малозабезпечених), перетворення благодійництва окремих осіб у політику держави, від окремих акцій до системи (сприяння благодійництву передбачає вдосконалення законів України "Про благодійність і благодійну діяльність" і "Про оподаткування прибутку підприємств");

* глибока структурна реформа державної житлової політики на основі створення умов для розширення, стимулювання й децентралізації житлового будівництва в різноманітних формах за рахунок різних джерел фінансування, ринку будівельних послуг, зміни структури житлового фонду, стратегії будівництва, перехід на самоокупну плату за користування житлом і комунальними послугами та

адресні субсидії цих витрат окремим категоріям громадян, створення сприятливого житлового середовища;

* реформування системи охорони здоров'я населення з метою забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги, санітарно-епідеміологічного добробуту населення, здійснення моніторингу стану здоров'я населення, поєднання (збереження основних позицій) державної системи охорони здоров'я і створення ринку медичних послуг, упровадження страхової медицини;

* захист громадян як споживачів з метою здійснення постійного та ефективного державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів, посилення контролю за додержанням вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини між громадянами як споживачами і суб'єктами господарювання, підвищення ефективності контролю за якістю товарів народного споживання, особливо продовольчих, формування та вдосконалення системи державної політики щодо захисту прав споживачів.

4. Гуманітарна політика

До цього блоку входять такі напрямки гуманітарної політики:

* гуманітарна політика у сфері розвитку освіти, основною метою якої є забезпечення доступності освіти, створення засобами державної політики умов для всебічного розвитку всіх галузей освіти як основи соціально-економічного, духовного, культурного та інтелектуального розвитку суспільства, збереження найпрогресивнішого в українському освітньому потенціалі, упровадження зарубіжного досвіду розвитку освіти, збагачення єдиного освітнього простору України;

* гуманітарна політика у сфері розвитку науки, пріоритетами якої є визначення потреб держави у сфері науки та формування інтелектуального потенціалу суспільства з метою забезпечення її пріоритетного розвитку, формування нової системи національної та науково-технологічної політики і органічне входження її у світовий науковий простір, підвищення стану науки в суспільстві, посилення взаємної затребуваності науки й економіки;

* гуманітарна політика у сфері розвитку культури, яка має бути спрямована на створення умов для всебічного розвитку духовного потенціалу особистості й суспільства, соціодинаміки духовного життя, плюралістичного вибору людиною способів і форм державної самореалізації, формування й закріплення в суспільстві нової системи духовних, ідейно-світоглядних орієнтацій, забезпечення доступності користування послугами закладів та установ культури, гарантії свободи творчості;

* здійснення державної політики у сфері релігійного життя, основними завданнями якої є забезпечення прав та свобод світогляду і віросповідання, релігійної діяльності, рівності релігійних організацій, поєднання інтересів держави, суспільства й церкви у процесі формування моралі та духовного розвитку, створення умов для релігійного середовища;

* реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму, основними пріоритетами якої є створення умов для задоволення потреб громадян у зміцненні здоров'я, у фізичному та духовному розвитку, розвиток фізкультурно-спортивного руху, державне стимулювання внутрішнього та іноземного туризму, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту.

Пріоритетною складовою соціальної політики є створення умов для функціонування та розвитку соціальних відносин. Основне завдання соціальної політики в зазначеній сфері полягає в цілеспрямованому впливі на багатогранні соціальні зв'язки, що відбуваються в системі соціальних відносин, з метою підтримання й посилення їх упорядкованості, сталості. Мета соціальної політики як чинника розвитку соціальних відносин -- створити адекватні умови для оптимального, самовідновлюваного процесу соціодинаміки соціальної сфери життєдіяльності суспільства, для найповнішої самореалізації особистістю власного соціального потенціалу, сутнісних сил.

Висновок

Прийняття Верховною Радою нової Конституції України, безперечно, має велике значення для стабілізації загального стану країни, оптимізації політичних процесів та консолідації суспільства. «Україна відбулася» -- такий загальний висновок міститься в коментарях багатьох аналітиків.

Проголошення незалежності України і прийняття Конституції ще не означають, що ці законодавчі акти наповнені реальним вмістом. Доведеться докласти чимало зусиль, аби поняття незалежності, державності і законності набули дійсного значення, а Україна перетворилась з закритої тоталітарної держави на справді суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу, як це задекларовано в її Основному Законі.

Список літератури

1. Амелин В.Н. Социология политики. -- М.:1992.

2. Політичний портрет України. Бюлетень Центру «Демократичні ініціативи», 1995, № 5.

3. Політологія (за ред. Семківа О.І.). -- Львів: 1993.

4. Социальные идеалы и политика в меняющемся мире. М.: 1992.

5. Социология политики: Реферативный сборник. -- М.: 1981.

6. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття: Навч. посіб. -- К., 1996.