Політичні проблеми глобального тероризму

39

Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Кафедра міжнародної інформації

спеціальність 7.030400 „Міжнародна інформація”

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Математичне моделювання та прогнозування міжнародних відносин»

ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ГЛОБАЛЬНОГО ТЕРОРИЗМУ

Студентки 6 курсу спеціальності

“Міжнародна інформація”

Кучинської Олени Леонідівни

Київ -2009

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ТЕРОРИЗМУ

1.1 Підходи до вивчення, поняття та сутність тероризму

1.2 Причини виникнення тероризму

1.3 Співвідношення політики і тероризму

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ

2.1 Досвід США у боротьбі з тероризмом

2.2 Досвід країн Європи у протидії тероризму

2.3 Досвід Росії у протистоянні тероризму

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВНА МОДЕЛЬ ПРОТИДІЇ ГЛОБАЛЬНОМУ ТЕРОРИЗМУ

3.1 Оцінка єфективності діяльності антитерористичної коаліції

3.2 Модель протидії глобальному тероризму

ВІСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Право людей на життя є найважливішим правом, що відзначається у головних законодавчих документах країн світу, починаючи з Декларації прав людини, прийнятої після Французької революції. Кожна людина має право на життя, бо, по-перше, життя їй дав Бог, а, по-друге, це право гарантовано як конституцією країни, де вона живе, так і міжнародною конвенцією ООН.

ХХ століття не змогло вирішити й залишило в спадщину нинішньому століттю ряд таких глобальних проблем, як екологічна, демографічна, енергетично-сировинна, бідність і нерівність, що збільшується, щодо життєвого рівня різних країн, небезпеки агресії й війни тощо.

Початок третього тисячоліття характеризується бурхливими політичними процесами та появою нових глобальних загроз світового масштабу. Очевидно, що збільшення терористичної загрози є логічним наслідком пожвавлення регіональних конфліктів та посилення воєнної напруженості у світі в цілому. Останніми роками значно зросла кількість вчинених терористичних актів, що призвело до загибелі безвинних людей та знищення значних матеріальних цінностей. Тероризм набув надзвичайно загрозливого характеру не лише для окремих людей, народів, держав, а й для всього людства. Особлива небезпека тероризму сьогодні полягає в можливостях використання досягнень технічного прогресу та наявності найбільш небезпечних об'єктів посягань (атомних, електронних, хімічних та екологічних).

Аналіз тенденцій міжнародного тероризму показує, що дане явище стає геополітичним викликом всій світовій спільноті і цивілізації. Ескалація дій міжнародного тероризму і транснаціоналістичних кримінальних організацій, як це визнано в документах ООН [35], направлені на створення в регіоні релігіозно-фундаменталістичної держави, що може привести до корінної зміни геополітичної обстановки в світі і непередбачуваним украй несприятливим політичним і криміногенним наслідкам. Зі всією очевидністю після подій 11 вересня треба визнати, що тероризм є найбільшою суспільно небезпечною, негативною, з особливо тяжкими наслідками для цивілізації формою злочинності. Існує зв'язок тероризму з політикою.

Актуальність теми: Тема тероризму набула проблеми глобального масштабу і турбує в наш час всю світову спільноту. Тероризм, на жаль, став невід'ємною частиною політичних і економічних процесів в світі і представляє все більш значну загрозу громадській і національній безпеці. Із одиничних проявів він перетворився в масове явище. Будучи різновидом організованої злочинності, яка занурюється корінням в потужну тіньову економіку, тероризм може поставити під сумнів весь процес подальшого розвитку людства.

Об'єктом курсової роботи є явище глобального тероризму.

Предметом курсової роботи є політичні проблеми глобального тероризму.

Мета: дослідити особливості глобального тероризму в сучасних умовах та побудувати перспективну модель протидії глобальному тероризму.

Завдання: - визначити поняття та сутність тероризму ;

- з'ясувати причини виникнення тероризму;

- дослідити співвідношення політики і тероризму;

- з'ясувати проблеми боротьби з тероризмом, керуючись досвідом країн Європи, США та Росії;

- побудувати перспективну модель протидії глобальному тероризму.

Гіпотеза: ми припускаємо, що нинішнє сторіччя не в змозі подолати проблему тероризму в цілому, але завдяки вивченню досвіду антитерористичного врегулювання конфесійних і етнічних конфліктів в країнах, вдасться зменшити масштаби тероризму.

У дослідженні ми використали такі методи як: історичний аналіз, метод узагальнення, компаративний аналіз та математичне моделювання.

Наукова розробка теми: питання проблем глобального тероризму розкриваються в працях таких науковців: В. Маллісон і С. Маллісон, Максиміліан Стрімська, Дж.Белл, П.Уїлкинсон, Р.Шульц, І.Мехеєв, А. дорошенко, В. Івченко, В. Ємельянов, Є. Давидов, С. Зелинський, Г. Морозов, К. Поляков, А. Хасянов, М. Марков, Г. Токаревський, М. Стрімська, В. Малишев, Н. Долгін, І. Вороб ьов, Ю. Антонян.

Теоретичне значення роботи: вперше досліджено політичні проблеми глобального тероризму та побудовано перспективну модель глобальному тероризму.

Практичне значення роботи: матеріали роботи можуть бути використані як аналітичний матеріал засобами масової інформації, та під година викладання таких навчальних дисциплін як: соціологія, політологія, міжнародна політика, теорія міжнародних відносин.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ТЕРОРИЗМУ

Глобальній тероризм став характерною рисою сучасного розвитку людства. Вивчення сутності і причин походження тероризму, форм і методів, які ним використовуються, а також джерел його фінансування - це внесок у боротьбу з цим негативним явищем.

1.1 Підходи до вивчення, поняття та сутність тероризму

Як форма політичної боротьби тероризм виник на початку XIX століття в період Великої французької революції. Його застосовували радикальні революціонери як засіб репресій проти політичних противників. Тероризм означає залякати противника, підірвати його моральний стан, зламати волю до опору. Поодінокі терористичні дії дали початок цілому політичному напряму з певною ідеологією, політичними цілями та лідерами.

Трансформувалася й тактика дій терористів. Якщо раніше теракти було спрямовано проти окремих керівників країн та урядів, вищих посадових осіб, то сьогодні; тероризм загрожує всьому людству.

Ніні існує понад 100 визначень поняття «тероризм», однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Слово тероризм похідне від латинського “terror”, що в перекладі означає “страх”

“жах” [28].

Тероризм - це насамперед протизаконне застосування насильства або ймовірність такої акції стосовно особи або її власності, з метою змусити владу прийняти рішення, яке відповідає вимогам протиправних сил.[20]

Тероризм -- злочинна діяльність, яка виражається в залякуванні населення та органів влади з метою досягнення злочинних намірів [19].

Терористічній акт - це дія, що набуває різноманітних форм насильства (або загрози його застосування), відзначною особливістю яких є ті, що об'єкт насильства не може стати суб'єктом у момент здійснення теракту.[23]

Найуніверсальнішим і найпоширенішим є тлумачення американських дослідників В. Маллісона і С. Маллісона: тероризм -- «це систематичне використання крайнього насильства та погрози насильством для досягнення публічних і політичних цілей» [46]. Дослідник Максиміліан Стрімська визначає сутність сучасного тероризму так: «Сучасній тероризм можна дефініювати як політично вмотивований та обгрунтований метод використання радикального насильства, головна мета якого -- досягнення певного психічного ефекту. Характерною рисою сучасного тероризму є комунікативність: поєднання насильницьких вчинків із політичним посланням, при чому це послання може бути, а часто і є, диференційованим із огляду на різні сектори цільової публіки. Його органічною частиною може бути як інтенсивне залякування, тероризування одних, так і підбурювання інших, потенційних спільників і наслідувачів терористів. Від останніх видів тероризму сучасний тероризм відрізняється насамперед систематичним використанням крайнього насильства, яке визначає також характер навмисне викликаного психічного ефекту» [38].

У контексті пошуків визначення тероризму у міжнародному правовому полі 27 січня 1977 р. у Страсбурзі було прийнято Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом. У цій конвенції було домовлено вважати терористичними актами:

- правопорушення, що підпадають під дію Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, підписаної у Монреалі 23 вересня 1971 долі;

- серйозні правопорушення із посяганням на життя, фізичну недоторканість або свободу осіб, що мають міжнародний захист, зокрема дипломатичних агентів;

- правопорушення із викраденням, захопленням заложників або серйозним незаконним затриманням;

- правопорушення із застосуванням бомби, гранати, ракети, автоматичної вогнепальної зброї або листів чи пакетів із закладеним вибуховим пристроєм, якщо таке застосування створює небезпеку для осіб;

- замах на реалізацію будь-якого з наведених вище правопорушень або доля як спільника особи, яка намагається здійснити таке правопорушення;

- правопорушення із застосуванням насильства проти життя, фізичної недоторканості, проти власності, якщо таке діяння створило колективну небезпеку для осіб або свободи особи;

- замах на здійснення будь-якого із наведених вище правопорушень [18].

Окрім зазначеного, тероризм також трактують як загрозу застосування насильства, яка спричинює почуття страху як у окремих громадян, так і загалом у суспільстві і розрахована на залякування та породження недовіри до органів державної влади у здатності протидіяти цим злочинним проявам. Як вже зазначалось, сучасний тероризм -- дуже складне, структуроване явище, яке відображає інтереси різних суспільно-політичних сил. Це дає змогу по-різному підходити до вироблення універсального визначення тероризму, що серйозно перешкоджає пошуку оптимальних заходів протидії та попередження терористичних виявів.[13]

Розроблені десятки класифікацій тероризму. Розрізняють терор “зверху” і “знизу”, політичний, революційний, лівий, правий, сепаратистський, комплексний, кримінальний, патологічний і т. ін. [2].

На Міжамеріканській конференції з прав людини (1970 р.), присвяченій проблемам тероризму і захисту від нього населення, було названо три форми тероризму: соціальний, політичний ідеологічний [40].

До “Найпоширеніших видів” тероризму російські дослідники відносять: політичний інформаційний, економічний, соціальний (побутовий), суїцидний, технологічний, кримінальний і антидержавний тероризм.

Зарубіжні дослідники виділяють такі види тероризму: психічний і злочинний (Дж. Белл); революційний, субреволюційний і репресивний (П. їлкинсон, Р. Шульц); ядерний, економічний, технологічний, екологічний та ін.[14]

На думку І. Мехеєва, тероризм можна класифікувати на такі самостійні види:

- за територіальною ознакою: міжнародний, внутришньодержавний;

- злочинної мотивації: політичний, релігійний, націоналістичний, економічний;

- за формою прояву: використання з терористичною метою вибухових пристроїв, захоплення повітряного судна та інше злочинне втручання в діяльність цивільної авіації, захоплення морського судна та інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства, захоплення заручників інші форми тероризму [6].

На мікрорівні виділяється державний тероризм та (внутрішній) недержавний тероризм. Різніця між першим та другим полягає в тому, що державний терор - це відкрите масове насилля з боку правлячої еліти, яка спирається на міць державних інститутів.. Недержавній (внутрішній) тероризм - насильство та залякування, яке використовується антирежимними угрупуваннями.

На макрорівні виділяється міжнародний та транснаціональний тероризм. Колі акції державного тероризму направлені назовні, на заподіяння збитків іншим державам, втручання в їхнє внутрішнє життя, зміну міжнародних відносин, вони набувають одночасно характеру міжнародного тероризму. Коли аналогічне значення мають дії змовницьких терористичних угрупувань, вони також можуть розцінюватися як форма міжнародного тероризму. Такого значення ці дії набувають тоді, коли за терористичними організаціями стоять зацікавлені в цьому держави та їхні спецслужби. Колі різні закордонні акції терористичних груп здійснюються самостійно і не направлені на зміну міжнародних відносин їх правильно кваліфікувати не як міжнародний, а як транснаціональний тероризм.[19]

Але будь-який тероризм завжди має внутрішнє підгрунтя, внутрішні причини виникнення і внутрішню мету. Саме це дозволяє поділити тероризм мікро- та макрорівнів, в залежності від соціально-політичної спрямованості, на декілька видів.[13]

1. Соціальний або ідеологічний тероризм, який має на меті корінну або часткову зміну економічного або політичного устрою власної країни. Соціальний тероризм формується на основі глибоких соціально-політичних конфліктів і проявляється в двох основних формах: лівого та правого тероризму.

2. Націоналістичний тероризм здійснюється за етнічною ознакою. Націоналістичний тероризм включає організації етносепаратистського плану та організації, які мають за мету боротьбу проти економічного та політичного диктату національних держав та монополій. Націоналістичний включає сепаратистський національно-визвольний, репресивний.

2.1 Сепаратистський тероризм здійснюється національно-політичними групами меншин, які ведуть боротьбу за суверенітет або розширення автономії території проживання.

2.2 Національно-визвольний тероризм здійснюється народами окупованих або колонізованих держав проти представників країни-агресора. Мета боротьби - відновлення державного суверенітету. Подібні групи орієнтуються як на ліву, так і на помірно-націоналістичну ідеологію, причому ідеологічна орієнтація (права, ліва) подібних організацій та течій відходить на другий план.

2.3 Репресивний тероризм. Становлення репресивного тероризму відбувається на фоні національних конфліктів в межах держави. Представники титульних національних груп намагаються зменшити вимоги національних меншин, прагнуть до створення етнічно однорідні держави, яка є більш стабільною.

3. Релігійний тероризм виникає у випадках, коли релігійна самосвідомість стає визначальною в політичному протистоянні і коли угрупування, які сповідують певну релігію, намагаються вести боротьбу проти держав, де державною є інша релігія або де панує неортодоксальний різновид тієї ж релігії (наприклад, ісламська група “Іслам джихад”). Релігійний тероризм пов`язаний або з боротьбою послідовників однієї релігії (або секти) в рамках держави з послідовниками іншої, або зі спробою утвердити релігійну владу.

Релігійний тероризм поділяється на фундаменталістський та сектантський.

3.1. До фундаменталістської відносять ісламський тероризм. Його особливості зумовлені релігійною основою, що визначає індивідуальну мотивацію членів екстремістських груп, які на основі фанатизму здійснюють самогубні акції. Ісламська етика та естетика смерті є одним із фундаментів ісламського тероризму.

3.2 Сектантський тероризм здійснюється різноманітними сектами тоталітарного характеру, які розглядають насильство як умову захоплення влади та досягнення більш досконалого стану суспільства. Об`єктом впливу для такого виду тероризму стає все суспільство. Прикладом є угрупування Менсона (США), Аум Сінрікє (Японія), Біле братство (Україна).[8]

4. Ряд проявів терористичної активності умовно можна віднести до “світоглядного тероризму”. Мотивом такого тероризму є принципова незгода з панівними нормами та стосунками. В Європі з`явилися групи, які ведуть боротьбу проти забруднення навколишнього середовища, вбивств тварин, будівництва ядерних об`єктів цілком терористичними методами.[8]

5. Кримінальний тероризм. Формально, кримінальна діяльність, яка здійснюється з корисливими мотивами, не розглядається в низці злочинів політичного характеру. Але, розглядаючи злочинність у контексті політики, необхідно визнати, що в моменти політичної нестабільності деякі прояви звичайної злочинності набувають характеру вагомого політичного фактору.

Майже всі різновиди сучасного тероризму на практиці рідко зустрічаються в чистому вигляді. Такі приклади даються лише окремими організаціями, які представляють соціальний тероризм. Але і він часто буває з національним або релігійним відтінком.

Під сутністю тероризму фахівці мають на увазі сукупність оригінальних ознак, характерних рис і відмітних особливостей, властивих тероризму як соціально-політичній і правовій категорії і які становлять його внутрішній зміст.[8]

Дослідники виділяють такі ознаки тероризму як злочинного діяння.

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства.

3. Формування цілей здебільшого не пов'язане з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв'язку.

4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних соціальних змін (свобода, незалежність, звільнення з виправно-трудових установ певного контингенту осіб, революція тощо).

5. Акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

8. Будь-які правила чи закони не визнаються - жертвами терористичних актів можуть бути як дорослі чоловіки, так і жінки та діти.

9. Розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності.

10. Публічність виступає як основна ознака тероризму.

11. Демонстративність актів тероризму - бажання справити враження на широкий загал.

12. Тероризм припускає “політичне вимагання”, тому він не пов'язаний із стихійними повстаннями та виступами населення.

13. Тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, інакше він вдається до реалізації погроз та ескалації насильства.

14. Може бути використаний організаціями будь-якого забарвлення.

15. Практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Являє собою антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві.

17. Розрив між безпосередньою жертвою насильства та групою, яка становить об'єкт впливу, мету насильства [29].

З урахуванням переліченого вище, на нашу думку, під тероризмом слід розуміти злочинне діяння, що полягає в застосуванні протиправних дій або в загрозі їх застосування відносно окремих осіб, групи осіб, матеріальних або нематеріальних об'єктів, що супроводжується залякуванням населення і навмисним створенням обстановки страху, пригніченості, напруженості з метою ухвалення рішень, вигідних для терористів, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою і публічним характером здійснення. При цьому мета терористів може бути різною: релігійною, політичною, економічною і т. ін. Отже, можна зробити висновок, що тероризм - це передусім метод ціледосягнення, принциповою основою якого є застосування (або погроза застосування) насильства.

1.2 Причини виникнення тероризму

На початку ХХІ століття на позицію однієї з найнебезпечніших серед усіх проблем висувається тероризм глобального масштабу. Події 11 вересня 2001 року в США показали, що період латентного розвитку тероризму глобального типу закінчився й він перетворюється на такий самий потужний фактор загрози поступальному розвитку світового співтовариства, як й інші глобальні проблеми сучасності.

Причин терористичної діяльності називається велика кількість: політичні, ідеологічні, національні, сепаратистські, етнічні, релігійні, психологічні, територіальні, географічні, соціальні, економічні та інші.

Значна різноманітність думок існує у питанні про причини та походження сучасного тероризму. “Класичними” є пояснення походження тероризму природженими якостями людської натури, відомим тяжінням людини до насильства.[13]

Датування періоду виникнення тероризму в науці є неузгодженим й викликає суперечності. Очевидно наступне: змінювалась соціальна основа, побут, звичаї, політичні, ідеологічні, релігійні системи, а феномен тероризму знову виникав в історії. Суттєво трансформувались його форми, але основні риси, що характеризують це явище як тероризм, залишились. Поява та відтворення тероризму зумовлено сукупністю об`єктивних та суб`єктивних обставин та причин, не завжди однакових та не однаково значимих в різних регіонах та країнах. [2]

Першою передумовою тероризму є кризові процеси, що характерні для сучасного розвитку. Стосовно сучасного тероризму, багато писалося про неочікуване його виникнення, про зовнішньо протиприродне та загадкове відродження в межах індустріально-розвинених країн з їхнім високим рівнем споживання, демократичним режимом, спрямованістю на вирішення соціальних протиріч шляхом консенсусу. Тим більше, що така форма політичної боротьби дуже скомпрометувала себе на межі ХІХ та ХХ століть жорстокістю, політичною неефективністю.[14]

Виявилось, що, власне, індустріальна розвиненість, високий рівень життя, розгалуженість політичних інститутів та орієнтація на цивілізовані форми соціальних взаємовідносин не прищеплюють ніякого імунітету стосовно тероризму. Сьогодення виявилось сприятливим для формування екстремістських рухів у високорозвинених країнах з низки причин. Перш за все, це історичний досвід століття, для якого характерні не тільки бурхливий ріст економіки, поширення ліберально-демократичних тенденцій, прагнення суспільних компромісів, але й безперервні війни (враховуючи дві світових), гонка озброєння, спалахи соціальної, расової, релігійної нетерпимості, революції, державний терор і тому подібні факти, котрі сприяють зміцненню переконаності в тому, що відкрите насильство та контрнасильство залишається нормою політичного буття і в нашу епоху.[14]

Криза сучасної соціально-політичної системи специфічно переплітається і частково посилюється в контексті такого глобального процесу, яким є науково-технічна революція. Швидкий економічний та науково-технічний розвиток багатьох країн в післявоєнний період, стрімке втягування аграрних (в минулому) регіонів в сферу індустріалізації та автоматизації, виникнення ідеї “суспільства благодійництва”, яке трансформується у зв`язку з кон'юнктурними змінами, різкі структурні зрушення, які підсилюють міграційні і маргіналізаційні процеси, загострені екологічні та демографічні проблеми, інформаційний процес, руйнація традиційних стереотипів та соціальних орієнтирів, спосіб життя та пов`язані з цим труднощі психологічної адаптації - ці та інші явища, зумовлені НТР, вели до розгубленості, фрустрації, почуття самотності та спустошеності, втрати традиційних ідеалів та цінностей, зростання агресивності, які захоплюють майже всі прошарки суспільства, особливо молодь. Наслідком цього стало руйнування старих структур та звичайних життєвих парадигм, падіння престижу деяких професій та зниження статусу, ріст безробіття, погіршення соціальних перспектив у освіченої молоді, поява на цьому фоні люмпенізованих груп, які схильні до екстремістських методів вираження свого протесту. З усім цим пов`язаний соціально-політичний фактор, особливо суттєвий культ насильства, нехтування прав людини, які панують у світі і насаджуються засобами масової інформації, літературою, кіно, телебаченням. Все це не може не впливати на динаміку та модернізацію різних форм насильства у сучасному світі.[14]

Роль глобальної взаємозалежності соціально-економічних, політичних, ідеологічних процесів, яка характерна сьогоденню, зокрема війна у В`єтнамі, арабо-ізраїльський конфлікт, кубинська революція і військовий переворот у Чілі, громадянські війни в Сальвадорі і Нікарагуа сприяли радикалізації свідомості молодого покоління, що проявилась у студентських бунтах і породила перші лівотерористичні угрупування.[15]

Друга група передумов пов`язана з революційними процесами сучасної епохи та національно-визвольними рухами, їх специфічними аспектами та проявами в останні десятиліття. Ця група факторів органічно пов`язана з попередньою, оскільки є зворотною стороною кризи політичної системи. Наприклад, лівий тероризм не можна зрозуміти без зв`язку з цими процесами. Він претендує на роль єдиного виразника та лідера революційно-демократичних процесів у сучасному світі. [14]

Сучасна епоха є епохою звільнення багатьох народів від соціального та національного гніту, що породжує різні за своїм характером революційні та національно-визвольні, псевдореволюційні і псевдовизвольні рухи. Лівий тероризм майже завжди ототожнює себе з революціями соціалістичного зразку або визвольними рухами, чи апелює до них.

Третя група передумов розвитку тероризму в сучасному світі пов`язана з зацікавленістю правлячої еліти в різних формах тероризму як засобу досягнення політичної мети у зовнішній та внутрішній політиці. Тероризм - зручний інструмент політичної боротьби. Тероризм завжди є непрямим потенційно високоефективним способом дестабілізації та послаблення ворожої держави. Після 1917 р. тероризм набув яскраво вираженого ідеологічного характеру. В біполярному світі - протистояння двох політичних систем, тероризм сприймався не як глобальна загроза всьому людству, а як елемент боротьби між цими силами. [14]

Політика нагнітання воєнного психозу, яка проводилась різними політичними системами, була надзвичайно вигідна для тероризму, сприяла його підйому. Вона дала йому можливість спекулювати на антивоєнних настроях. Лівий тероризм у середині 80-их років зробив спробу злитися з широким антивоєнним та антиімперіалістичним рухом.[19]

Четверту причину складає світопорядок перехідного періоду, який дає додаткові можливості самореалізації для міжнародного тероризму. Занепад глобальних регіональних структур міжнародної безпеки супроводжується розхитуванням та розпадом державних утворень. Їхнє місце намагаються зайняти сили, які прагнуть використати фактор нестабільності та часткової втрати контролю для прискореного вирішення власних завдань, за правило, деструктивних. Все більше з`являється подібних геополітичних прогалин, особливо у силовій сфері. Зони, де вони з`являються, стають об`єктами пильної уваги та застосування політики міжнародного тероризму.[14]

Виявлення причин тероризму є однією з основних проблем при розробці і вдосконаленні правових заходів боротьби з тероризмом. У цей час російські дослідники називають такі причини тероризму:

1) помітне зниження життєвого рівня населення в поєднанні з безпрецедентно збільшеною соціальною диференціацією, які викликають до життя такі соціально-психологічні чинники, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія по минулому і т. ін.;

2) економічна й енергетична криза, зростання цін, інфляція;

3) кризовий стан ряду соціальних і професійних груп, особливо військових, що мають досвід війни, і осіб, що мають досвід роботи з вибуховими пристроями і вибуховими речовинами;

4) зростання безробіття, яке зумовлює проблеми міграції, бродяжництва, психологічної і професійної деградації і дезорієнтації особи в умовах ринкової економіки і т. ін.;

5) широке розповсюдження серед населення зброї, військової підготовки і специфічних військових умонастроїв, пов'язане як з участю значної частини військових у реальних бойових діях (афганська і чеченська війни), так і з вимушеним перепрофілюванням багатьох працівників спецслужб, що нерідко опиняються в кримінальних структурах, доступність зброї і велика кількість військових, що шукає собі застосування;

6) підрив або скидання свого уряду (наприклад діяльність західнонімецької “Фракції червоної армії” (РАФ) та італійських “Червоних бригад”);

7) національне самовизначення (наприклад діяльність Вірменської секретної армії за звільнення Вірменії (АСАЛА));

8) поширення засобами масової інформації ідей і поглядів, що ведуть до зростання насильства, нерівності і нетерпимості, навіювання населенню міфів про всесильність і вседозволеність терористів та ін.

Серед політичних причин називаються:

- репресії з боку правлячої еліти щодо опозиційних політичних партій;

- нав'язування правлячою елітою нетрадиційних для даного суспільства

- соціально-політичних нововведень;

- загострення внутрішньо-політичних конфліктів усередині самої держави; - зіткнення політичних інтересів двох держав в якому-небудь регіоні;

- помилки в національній політиці, що допускаються урядом;

- цілеспрямоване розпалювання національної ворожнечі окремими людьми,

групами, партіями (наприклад рух вахабітів);

- агресія відносно іншої держави і її окупація, що здебільшого спричиняє озброєний опір мирного населення (партизан), яке використовує терористичні методи (вибухи важливих об'єктів, підпали і т. ін.);

- заохочення тероризму на рівні державної політики, як це роблять окремі країни;

- незадоволеність діяльністю уряду іноземних держав, у зв'язку з чим скоюються терористичні акти проти його представників і установ [18].

Російський учений М.Делягін вважає, що фундаментальною причиною терактів сьогодні стала стратегія розвитку самих США. Мотивує він це тим, що США будують своє благополуччя на послідовній і ефективній дестабілізації решти світу [13].

У роботі розглядаються різні наукові й ідеологічні теорії, які пояснюють походження тероризму і робиться висновок, що жодна з них не може претендувати на універсальність.

1.3 Співвідношення політики і тероризму

Зі всією очевидністю після подій 11 вересня поточного року треба визнати, що тероризм є найбільш суспільно небезпечним, негативним, з особливо тяжкими наслідками для цивілізації формою злочинності. Але який зв'язок тероризму з політикою. Тероризм в сучасних умовах невідєднюється від сфери політичної або управління соціальними, економічними, правовими, військовими і іншими національними або транснаціональними процесами. Тероризм в широкому сенсі даного поняття є кримінальним інструментом вирішення політичних питань. Зокрема в боротьбі за політичну владу, за її утримання (яскравий приклад - режим талібів в Афганістані)[8]

- це боротьба за певні економічні інтереси: ресурси, ринки збуту; право користування власністю; використання певних територій; простору для вирішення специфічних завдань (вирощування наркотичних культур). Багато в чому причини сучасного тероризму кореняться саме в політиці і у сфері політичної діяльності;

- невміння ідентифікувати і небажання, нездатність вирішувати проблеми соціальної нерівності, національних інтересів або релігійних переконань. Тероризм виявляється там, де політика, на жаль, виявилася безсилою.

Мистецтво, яким є політика, способи досягнення консенсусу опинилися і виявляються вельми примітивними. Політика уміла, професійна може врегулювати ідеологічні, національні, релігійні, соціальні і інші конфлікти. Якщо політика дійсно є умілою. Пригадаємо, що відносно положення в Афганістані і афганського угрупування талібів Рада Безпеки ООН прийняла декілька резолюцій:

- Резолюція № 1333(2000) від 19 грудня 2000 року;

– Резолюція № 1267(1999) від 15 жовтня 1999 року.

За цей час в Афганістані: зруйновані скарби світової культури, в т.ч. статуї Будди; створений міжнародний фонд “Джихад” - священної війни;

створені сайти в інтернеті, присвячені міжнародному тероризму.

Політика в попередженні терористичних акцій цього року проте виявилася безсилою. Сьогоднішній тероризм багато в чому показує певну політичну імпотенцію або безсилля. Створені і діють злочинні політичні режими у ряді держав. Замість політиків з негативними наслідками глобалізації злочинності займаються фахівці з права, кримінологи, соціологи, практики правоохоронних структур.[41]

Сьогодні тероризм, у широкому сенсі, є кримінальним інструментом вирішення політичних питань. Організована злочинність і тероризм у всіх формах та проявах за своїми масштабами, інтенсивністю, за нелюдяністю і жорстокістю перетворилися сьогодні на гостру і злободенну проблему глобального значення. Вирішення політичних, релігійних та міжнаціональних проблем з використанням організованих злочинних угруповань, терористичних організацій призводить до загибелі багатьох людей, дестабілізує обстановку в державах, викликає невпевненість у майбутньому. За останні десятиліття ареною проявів тероризму стали не лише традиційно вибухонебезпечні зони міжнародних конфліктів, а й США, Франція, Росія та деякі інші держави колишнього СРСР.

Тероризм сьогодні - набагато страшніший і відрізняється від тероризму часів народовольців. Це - могутня зброя, інструмент, технологія, що використовуються не тільки в боротьбі проти влади, але й дуже часто - й самою владою для досягнення своєї мети. Тому сьогодні найбільш ходовими та ефективними методами терору виступає насилля не по відношенню до представників влади, а до мирних, беззахисних і, що найбільш важливо до тих, хто не має відношення до “адресата” терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації.

Організовані злочинні угруповання все більше уживають тероризм. Італійська мафія, колумбійські картелі використовували терористичні акти, що були спрямовані проти держави та їх представників, намагалися перешкодити розслідуванням і протидіяли веденню та продовженню енергійної боротьби з ними. Однією з ознак цієї тенденції є пряме використання злочинними організаціями тактики терору: перешкоджання введення чи продовження енергійної політики уряду боротьби з цим лихом, ліквідація активних співробітників правоохоронних органів, примушування суддів до винесення більш легких вироків, а також створення сприятливого стану для злочинної діяльності. Кримінальний терор нерідко використовується як інструмент тиску на представників виконавчої влади, підприємців, учасників кримінального процесу, працівників правоохоронних і контролюючих органів. Викликає занепокоєння розповсюдження найманих вбивств. Здебільшость злочини даної категорії скоювали з використанням вогнепальної зброї і вибухових пристроїв. Останнім часом кримінальний тероризм переважно трансформується на політичний - частіше об'єктами злочинних зазіхань стають представники органів влади й управління. Можна з високою вірогідністю прогнозувати, що грань між організованими злочинними угрупованнями і терористичними організаціями поступово стирається, стратегія досягнення цілей співпадає.[41]

Таким чином, сутність сучасного тероризму можна тлумачити як насильницьку дію, що дає змогу використовувати інформаційні, фінансові та технологічні ресурси, спрямовується на свідоме нехтування людським життям для досягнення основної мети -- стати впливовим елементом формування нового світового порядку. Сучасний тероризм успадкував від історичних попередників усі риси політичного насильства. Він володіє специфічними особливостями і становить новий ступінь розвитку цього явища. Трактування об'єктивного загальноприйнятого розуміння тероризму потребує врахування складності структури цього феномену, який є єдиним монолітним явищем із чітко визначеними межами і є методом політичної боротьби, що використовується різноманітними політичними силами.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ

Перші спроби формування міжнародно-правової основи антитерористичної взаємодії були ще до ІІ світової війни. В 1937 році під егідою Ліги націй було розроблено Конвенцію щодо попередження тероризму та покарання за нього, і Конвенцію про створення міжнародного кримінального суду. Щоправда обидва ці документи в дію так і не вступили.[15]

Сучасна система багатостороннього співробітництва в боротьбі з тероризмом сформувалася за останні 30 років. На глобальному рівні вона функціонує під егідою ООН та її спецпідрозділів, перш за все ІМО, ІКАО та МАГАТЕ, на основі 11 універсальних конвенцій і протоколів про бортьбу із різними проявами тероризму на суші, на морі та в повітрі.[41]

Ці угоди закріплюють реальні механізми, що орієнтовані на ефективну практичну взаємодію. Це зобов'язання припиняти теракти, включаючи знешкодження та затримання осіб, винних або підозрюваних у їх скоєнні, обмін відповідною інформацією, надання максимальної правової підтримки один одному. Беззаперечно, найбільше значення мають конвенційні положення, що забезпечують неухильне покарання злочинців на основі принципу aut dedere aut judicare. Згідно з ним, держава, на території якої перебуває злочинець, має або застосувати до нього покарання, або видати особу для цієї мети іншій державі.[41]

Антитерористичні конвенції містять положення, що визначають загальні правові рамки, необхідні для організації активного опору. Наприклад, Міжнародна конвенція про бортьбу із захопленням заручників 1979 року, зобов'язує держав-учасниць:

а) вжити всіх заходів для звільнення заручників, якщо вони знаходяться на території даної держави;

б) вжити всіх заходів щодо попередження підготовки до здійснення таких злочинів, включно із забороною незаконної діяльності осіб, що заохочують, підбурюють, організовують чи беруть участь у захопленні заручників;

в) встановити свою кримінальну юрисдикцію щодо таких злочинів, якщо вони були скоєні

- на території держави-учасниці або морського судна, зареєстрованого в цій державі;

- будь-яким з громадян держави або, якщо держава вважає таке рішення доцільним, то і апатридами, що постійно проживають на її території;

- для того, щоб змусити державу прийняти певний акт або утриматися від його прийняття;

- щодо зарручника, який є громадянином даної держави, якщо держава вважає таке рішення доцільним.[18]

Заборона актів терористичного характеру під час збройних конфліктів передбачається нормами міжнародного гуманітарного права, зокрема положеннями Додаткових протоколів 1977 року до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року. На жаль, серйозний негативний вплив на ефективність взаємодії держав і, насамперед, під егідою ООН має нашарування тривалої політики протистояння.

2.1 Досвід США у боротьбі з тероризмом

На початку 90-х років і в самих США і за їх межами проти громадян США були здійснені цілий ряд терористичних актів, що понесли сотні людських життів. Загроза тероризму висувалася на одне з перших місць в житті американського суспільства. У доповіді президента країни "Стратегія національної безпеки в наступному сторіччі", представленому конгресу в жовтні 1998 року, наголошується, що загроза, яку таїть в собі міжнародний тероризм, по своїх масштабах належить до глобальних. Відносно міжнародного тероризму політика США базується на наступних принципах: ніяких поступок терористам; чинення всестороннього тиску на країни, що підтримують тероризм; використання повною мірою легальних механізмів покарання міжнародних терористів; надання допомоги в цій сфері іншим країнам. [11]

Боротьбі з тероризмом в США приділяється сьогодні першорядна увага: посилюється законодавство (за період з 1958 по 1999 рік було прийнято більше 40 правових актів, в тому або іншому ступені тих, що стосуються боротьби з тероризмом і релігійним екстремізмом, найбільш важливими з останніх документів є секретна виконавча директива президента №39 (червень 1995 року), Закон про посилення боротьби з тероризмом 104-132 (квітень 1996 р.) і виконавча директива №62 (травень 1998-го); створюються і удосконалюються підрозділи державних відомств, які безпосередньо займаються питаннями боротьби з тероризмом. Збільшується фінансування правоохоронних органів і їх чисельність, забезпечується додаткова підготовка спецпідрозділів по боротьбі з тероризмом. До антитерористичної діяльності притягуються і озброєні сили США, для цього розроблені відповідні правові і організаційно-функціональні основи. До основних правових положень, що стосуються антитерористичної діяльності озброєних сил, американські фахівці відносять наступні[29]:

- чітке визначення умов проведення антитерористичних операцій за участю військових формувань при здійсненні терористичного акту;

- обов'язкова координація всіх дій військових органів, структур і посадових осіб з ФБР. Це обумовлено тим, що згідно американському законодавству відповідальність за боротьбу з терористами, що здійснюють озброєні акції проти громадян Сполучених Штатів, у тому числі і військовослужбовців, як на континентальній частині країни, так і за кордоном, покладена на ФБР;

- відповідальність командирів всіх ступенів і ланок за підтримку законності і порядку у військовій частині або на військовому об'єкті, розміщених на континентальній частині США і поза нею. У зв'язку з цим вони мають право приймати всі заходи по у відповідь реагуванню на будь-яку терористичну акцію, аж до застосування спеціальних сил і засобів, щоб захистити від нападу особовий склад, а також зброю і військову техніку. У разі здійснення терористичного акту проти військового об'єкту, дислокованого за кордоном, командир володіє аналогічним правом, але зобов'язаний погоджувати свої дії з представником країни перебування і державним департаментом США;

- використання озброєних сил в правоохоронних заходах щодо боротьби з терористичними діями поза районом їх дислокації, здійснюється тільки по директивній вказівці президента. В цьому випадку відповідні частини і підрозділи вирішують поставлені завдання, керуючись вказівками ФБР, при збереженні підлеглості командирам таких формувань;

- розслідування терористичного акту і його наслідків, що проводиться штатним командуванням розслідувань видів озброєних сил при здійсненні акту на території військового об'єкту або проти нього незалежно від місця дислокації, - на континентальній частині США або за її межами, в останньому випадку в цьому процесі обов'язково бере участь представник країни перебування американських військ. [11]

Дані правові основи антитерористичної діяльності озброєних сил США практично стали базою для організації і функціонування відповідних військових структур. Їх мета - завчасне і ретельне планування, підготовка і реалізація антитерористичних заходів. У школі військової поліції сухопутних військ США розроблена і використовується модель планування таких дій, яка передбачає сім етапів:

- ведення розвідки;

- аналіз і оцінка вірогідної загрози;

- забезпечення особистої безпеки військовослужбовців і цивільних службовців міністерства оборони, охорона матеріально-технічних засобів, зброї і військової техніки і самого військового об'єкту (кожен етап роздільно);

- розподіл юридичної відповідальності між органами і посадовими особами;

- дії в кризовій ситуації, тобто після здійснення терористичного акту або можливості такого. [31]

Створена система антитерористичної боротьби в США дала бажані результати - були швидко схоплені організатори ряду вибухів. За останні п'ять років в країні арештовано більше терористів, ніж будь-коли раніше. І хоча терористичні акти стають все більш великомасштабними, їх загальне число не збільшується.

2.2 Досвід країн Європи у протидії тероризму

У Західній Європі лідерами по рівню тероризму вважаються Іспанія і Північна Ірландія. Тільки у 1995 році тут було здійснено близько 400 терористичних актів.

У Іспанії дане явище пов'язане в основному з діяльністю баскського визвольного руху "Батьківщина і Свобода" (ЕТА) - добре озброєній і згуртованій організації, ведучій з кінця 50-х років боротьбу за автономію. ЕТА здійснює вибухи бомб на комерційних і урядових об'єктах, час від часу провокує терористичні акти проти сил державної безпеки, а також місцевого і іноземного бізнесу, перш за все французького (як правило, як помста за успішні дії поліції проти терористів в прикордонних з Іспанією районах Франції). Поширеною формою добування засобів для існування є здирство так званого "революційного податку" із заручників. Всього з 1970 року активісти ЕТА вилучили у 75 заручників (іноземних дипломатів, іспанських посадових осіб і підприємців) близько 32 млн. дол.[34]. Економічне зростання Іспанії, прагнення провладної партії включити Іспанію до Великої вісімки, збільшити міжнародну вагу країни, обігнати Францію та Німеччину (визнаних передовиків Європи) вирішили питання участі Іспанії в антитерористичній акції США в Іраку та Афганістані, яку підтримала ще Великобританія. 90 - 95% іспанців були проти насильницької боротьби з тероризмом та введення іспанського контингенту в окупований Ірак. Та незважаючи на незгоду населення, іспанський уряд прийняв рішення про введення своїх військ в Ірак. Результатом таких дій іспанського уряду несподівано стали не очікувані політичні чи економічні вигоди, а влаштовані терористами вибухи. 11 березня 2004 року у Мадриді пролунало 10 вибухів, внаслідок яких загинула 191 людина. Вплив терористичних актів у Мадриді на громадську думку населення виявився вражаючим. Ілюстрацією такого впливу є виборча поведінка громадян Іспанії на виборах 14.03.2004 року. Соціалістична робітнича партія Іспанії, очолювана Родрігесом Сапатеро, перемогла на виборах 14 березня всупереч прогнозам. Соціалісти перемогли виключно завдяки своїй твердій позиції проти військового втручання Іспанії в Ірак. Теракти в Іспанії служать наочним прикладом впливу тероризму на громадську думку, а через неї і на політику держав. Населення було налякане, і жоден економічний чи політичний інтерес не здатен був переконати його у необхідності військової присутності Іспанії в Іраку. Громадяни обрали таку політичну силу, яка обіцяла врятувати їх від терористичної загрози. У теорії електоральної (виборчої) поведінки кількість злочинів на душу населення вважається одним з найменш суттєвих факторів, що визначають електоральну (виборчу) поведінку громадян. Електоральна поведінка виборців в Іспанії 14.03.2004 року є прикладом моделі поведінки раціонального виборця. Терористичні акти стали тим чинником, що спонукав виборців Іспанії до критичної оцінки діяльності попереднього уряду та викликав сподівання виборців на виведення військ з Іраку в перспективі, якщо до влади прийде опозиційна політична сила - соціалісти. Тероризм виявився впливовим фактором визначення електоральної поведінки громадян.[41]

У Північній Ірландії діє "Ірландська республіканська армія" (ІРА), що виникла в 1919 році як військове крило партії Шин Фейн, що боролася за єдину Ірландію. Країна так і залишилася розділеною, і бойовики ІРА перейшли до терору, але лише після того, як нападам піддалося католицьке гетто в м. Белфаст. З 1969 р., коли для підтримки закону і порядку до Ольстера увійшла британська армія, почалася, мабуть, найтриваліша в історії Європи криза, що відносить і сьогодні безліч людських життів. [2]

Не минула проблема тероризму і ФРН, де вона існує близько 20 років. Проте пік тероризму у ФРН, видно, минув, завдяки припиненню активної діяльності левоэкстремистской організації "Роті армеефракцион" (РАФ). У 1992 році її керівництво виступило із заявою, в якій критично оцінило наслідки досконалих терористичних актів і визнало повний провал озброєної боротьби проти держави і його засад. У документі містився заклик до інших левоэкстремистским організацій почати сумісний пошук нових концепцій революційної політики. [8]

Особливу тривогу викликає діяльність іноземних терористичних організацій, зокрема Курдській робочій партії (КРП). Її членів звинувачують в серії терористичних актів проти турецьких представництв в Германії. Головний мотив дій КРП - прагнення змусити уряд ФРН чинити тиск на Анкару і добитися зміни політики Туреччині по відношенню до курдів. При цьому її лідери загрожують масовим терором і навіть акціями бойовиків-самовбивць. В даний час одним з найактуальніших для ФРН завдань стає боротьба проти міжнародного тероризму. В зв'язку з цим Федеральна розвідувальна служба (БНД) орієнтована на ведення розвідувальної діяльності на Близькому і Середньому Сході, перш за все проти екстремістського угрупування "Хамас", і вже приступила до вивчення осіб, що надають їй фінансову допомогу. У число країн, що "найчутливіше" відносяться до тероризму, входить Франція, що володіє певним досвідом боротьби як з ним, так і з причинами, що породжують його.[6] Франція, що традиційно має інтереси на арабському світі, наприклад, в Алжирі, стикається останніми роками з різким зростанням ісламського тероризму. На французькій території в 1995 році відбулася серія терористичних актів, загинуло близько 10 і було поранено більше 180 чоловік. Ще троє загинули і 92 поранені в результаті вибуху в паризькому метро в грудні 1996 року. Відповідальність за здійснення цих терактів узяла на себе алжирська "Озброєна ісламська група", що намагалася добитися від Парижа зміни відношення до алжирського керівництва. До подібного роду екстремізму, на думку французького уряду, може бути тільки один підхід: скоординовані дії різних служб безпеці і поліції і постійна пильність.[9]

2.3 Досвід Росії у протистоянні тероризму

Росія з часів першої чеченської війни зіткнулася з цілою низкою терористичних актів і сплеском релігійного і етнічного екстремізму. Результатом цього в правовій сфері стало розробка і ухвалення в 2000 році Федеральної цільової програми "Формування установок толерантної свідомості і профілактика екстремізму в російському суспільстві", однією з основних цілей якої є “розробка і реалізація ефективної державної політики формування установок толерантної поведінки, протидії екстремізму і зниження соціально-психологічної напруженості в суспільстві”.[13]

Програма уявляю собою систему мір, покликаною забезпечити впровадження в соціальну практику стандартів і норм толерантної поведінки, можливість ефективної протидії проявам екстремізму в суспільстві, гнучкого випереджаючого реагування на зміну соціально-політичній ситуації і створення основи для зниження соціальної напруженості в Росії. Відповідно до цього, основними напрямами реалізації програми є:

Науково-аналітичне, що включає розробку:

- основ державної політики протидії екстремізму і формування толерантної свідомості в цивільному суспільстві;

- методів діагностики, експертизи і моніторингу проявів екстремізму в суспільстві і ЗМІ;

- методів гнучкої адаптації комунікаційних і поведінкових технологій зміни екстремістських установок в масовій свідомості. [13]

Пропаганди і контрпропаганди, що включає:

- розробку і реалізацію у сфері масової комунікації засобів дії, що розкривають антигромадську природу екстремізму в різних формах;

- створення соціально-психологічної експертизи матеріалів, що провокують розпалювання національної і релігійної ворожнечі;