Сутність та основне призначення держави

Концепції походження держави та сутність поняття, структура та атрибути. Історичні передумови та соціальні засади виникнення. Суть формування державності в різних умовах. Функції держави та державна влада. Форма державного правління та державного устрою.

Рубрика Политология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.03.2009
Размер файла 34,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

ЗМІСТ

  • Вступ 3
  • Розділ 1. Походження та сутність держави 5
    • 1.1 Сутність, структура та атрибути держави 5
    • 1.2 Концепції походження держави 7
    • 1.3 Передумови виникнення держави 8
      • 1.3.1 Історичні передумови виникнення держави 8
      • 1.3.2 Соціальні засади виникнення держави 9
      • 1.3.3 Суть формування державності в різних умовах 11
  • Розділ 2. Функції держави та державна влада. 14
    • 2.1 Функції держави. 14
    • 2.2 Форма держави. 19
    • 2.3 Форма державного правління 20
    • 2.4 Форма державного устрою 23
  • Висновок 27
  • Список використаної літератури 29
  • Вступ
  • При утворенні нової організації суспільства - держави, виникли різноманітні фактори, які сприяли творенню сучасної форми держави, державного правління. Державна влада не могла зводитись до одноосібного органу та відбувся поділ державної влади на структурні одиниці, поставлені на виконання певних функцій та збереження правового характеру суспільного життя.
  • Форми держави, які сформувалася у країнах, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, відчуваючи на собі характер менталітету нації, її моралі, впливу на нього зовнішніх чинників, таких як міжнародні організації, але, маючи у своїй основі той же принцип збереження прав людини.
  • У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, заснована на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного підходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на виділенні державно-правових режимів.
  • Визначившись з основними критеріями типології держав, необхідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави -- це не будь-яка окремо існуюча держава, це-- наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку часу держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спільних для всіх цих держав ознак. Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний. Поняття “цивілізація” затвердилося в європейській науці в епоху Просвітництва і з тих пір набуло такої ж багатозначності, як і поняття “культура”. В загальному розумінні поняття “цивілізація” можна визначити як певну соціокультурну систему високорозвиненого суспільства, що підтримує його єдність за допомогою духовно-моральних і культурних факторів суспільного розвитку. Кожна окрема держава зазнає впливу як матеріально-виробничого, так і культурно-духовного, цивілізаційного чинників. Саме з цим пов'язані альтернативність і багатоваріантність їх розвитку. Це дозволяє зробити висновок про необхідність використання обох підходів: формаційного і цивілізаційного. Цивілізаційний підхід не слід протиставляти формаційному. В сучасній науці більшість вчених віддає перевагу формаційному підходу як базовому, основному. При цьому цивілізаційний підхід не протиставляється йому, а служить його доповненням, творчо його розвиває.

Розділ 1. Походження та сутність держави

1.1 Сутність, структура та атрибути держави

Протягом віків держава завжди трактувалася по-різному. Зазвичай всі трактовки держави мали за основу одне з двох наступних тверджень: держава служить інтересам суспільства або ж є засобом пригнічення нижчих класів вищими.

Перша теорія, скоріш за все, бере початок з поглядів Аристотеля, котрий вважав, що держава є втіленням мудрості, справедливості, краси та загального блага. Друга теорія порівнює державу з потворою (Т.Гоббс).

З XVI ст. формується ще одна інтерпретація держави: держава визначається через такі терміни як “суверенітет” та “абсолютна влада” (Ж.Боден). Державу втілює правитель і саме він керує сукупністю людей, тобто така теорія частково підтримує теорію Гоббса.

Згодом держава розглядалася як норми, відносини, ролі, процедури, інститути ітд. Тобто не як група особистостей, а як суспільство в цілому. Так марксисти визнавали присутність держави лише в класово-розподіленому суспільстві і розглядали державу як механізм для пригнічення одного класу іншим.

Державу можна визначити як особливу форму організації політичної влади в суспільстві, що має суверенітет і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

Тепер спробуємо назвати основні атрибути держави:

територія;

населення;

громадська влада;

суверенітет - незалежне від будь яких сил, обставин та осіб верховенство держави, її незалежність у внутрішніх та зовнішніх справах;

монополія на легальне використання сили;

виключне право на видання законів;

загальність;

право на збирання податків та зборів з населення;

З вищесказаного можна більш точніше визначити державу:

Держава - територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу.

Виникнення держави як соціального інституту відобразило процеси ускладнення суспільного життя. Її поява відтворила необхідність у задоволенні потреб та інтересів, котрих не могли задовольнити попередні інститути. Перевагами держави є висока спеціалізація в розподілі праці між правлячими, володіння сучасною армією та поліцією, володіння великими матеріальними та іншими ресурсами для здійснення своїх рішень.

Основними якісними відмінностями держави від інших, недержавних, політичних організацій є:

- Єдина територіальна організація політичної влади у масштабах всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах певної території. Здійснення влади на певній території потребує встановлення її просторової межі - державного кордону, котрий відмежовує одну державу від іншої. В межах даної території держава має верховенство та повноту законодавчої, виконавчої та судової влади.

- Держава є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус - органи насильства (армія, органи безпеки).

- Держава регулює своє суспільне життя на основі права. Тільки держава може регулювати життя суспільства за допомогою законів, що мають загальнообов'язковий характер.

- Суверенітет державної влади. Він втілюється у верховенстві та незалежності держави від будь-яких інших влад всередині країни. Тобто у загальнообов'язковості рішень для населення, у можливості відміни рішень недержавних інститутів влади, у володінні рядом виключних прав, у наявності спеціальних засобів впливу на населенні.

- Примусове збирання податків та інших обов'язкових платежів з населення, котрі гарантують економічну самостійність держави.

1.2 Концепції походження держави

У політичних вченнях немає єдиної теорії походження держави. Спільна лише думка, що держава виникла в результаті історичного розвитку, і на те були певні підстави, оскільки держава не могла виникнути одномоментно. Найбільш поширеними є наступні концепції:

Патріархальна теорія була вперше запропонована ще Арістотелем. На його думку держава розрослася із сім'ї, і опікує своїх підданих, як батько своїх дітей.

Теократична теорія пов'язує походження держави з утіленням божественної волі.

Теорія насильства стверджує, що головною передумовою виникнення держави став факт насильницького підкорення підлеглих володарюючими.

Теорія суспільного договору. Автором цієї теорії став Ж. Русо. На його думку державі надаються лише ті повноваження, котрі їй надали "громадяни, що домовилися". Держава має знайти таку форму співжиття людей, яка спільними зусиллями захищає особистість та її власність, створює асоціацію, в якій кожний (будучи з усіма і водночас підкоряючись тільки собі) вільний так само, як і в недержавному об'єднанні.

Соціально-економічна теорія передбачає, що держава стала результатом прагнення людини до покращення соціально-економічних умов.

Психологічна концепція передбачає, що виникнення держави пов'язане з особливостями людської особистості, а саме, що людська психологія передбачає утворення угрупування суспільного типу, що згодом призводить до утворення продержавного устрою.

1.. Передумови виникнення держави

1.3.1 Історичні передумови виникнення держави

На певному етапі розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.

У кожній з таких суспільних груп звичайно з'являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі для кожного прошарку - специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічої організації, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.

Тобто держава виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і , мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.

По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причини походження держави і права.

1.3.2 Соціальні засади виникнення держави

Сучасна матеріалістична наука пов'язує процес виникнення держави безпосередньо з виникненням права. А, взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва, переходу, як ми назвали вище, від привласнюючої до виробничої економіки.

В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці - відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну - торгівлі (купців).

Такі великі події в суспільному житті мають такі ж великі багаточисленні наслідки. В змінених умовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріорітетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв'язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім'ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім'ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту подуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.

І все ж таки причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішання) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішання веде до виродження, ставить рід на межу загибелі - можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов'язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв'язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.

Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і його війська.

Тут з'явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

1.3.3 Суть формування державності в різних умовах

Формування держави - тривалий процес, який у різних народів йшов різними шляхами. Сьогодні домінує думка, що одним із основних є східний шлях виникнення держави, “азіатський спосіб виробництва” (спочатку - Древній Схід, потім - Африка, Америка, Океанія). Тут дуже стійкими і традиційними вияснились соціально-економічні відносини і структури родового устрою - земельна община, колективна власність. Управління суспільною власністю ставало важливою функцією родоплемінної знаті, яка поступово перетворювалась в уособлену соціальну групу, а її інтереси все більше відокремлювались від інтересів інших членів суспільства.

Звідси, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших головним чином тим, що тут родоплемінна знать, яка виконувала суспільні потреби плавно трансформувалась в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність також поступово перетворюється в державну. Приватна власність тут не мала суттєвого значення.

На розглядуваний шлях зародження держави значний вплив зробили географічні умови, необхідність здійснення широкомасштабних суспільних робіт, які передвизначили виникнення самостійної і сильної публічної влади.

Східні держави замітно відрізняються одна від одної, хоча мають багато спільного. Всі вони були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли потужним чинновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут по суті не спостерігалось чітко окресленої класової деференціації. Держава одночасно і експлуатувала сільських общинників, і управляла ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва.

По іншому історичному шляху йшов процес виникнення державності на території Європи, де головним державотворчим фактором було розшарування сусупільства, яке обумовлено інтенсивним формуванням приватної власності на землю, рабів та інше. Але далеко не завжди цей процес походив у “чистому” вигляді. Так, наприклад, в Римі на виникнення класів і держави великий вплив мала тривала боротьба двох угрупувань вільних членів родоплемінного суспільства - патриціїв і плебеїв. В результаті перемог останніх в ньому закріпились демократичні порядки: рівноправність всіх вільних громадян, можливість кожного бути одчасно землеробом і воїном і інше.

З приводу виникнення держави на території Західної і Східної Європи в літературі наявні дві точки зору. Прибічники першої стверджують, що в багатьох регіонах в ході розкладу первісних відносин зароджувалась феодальна держава.

Прибічники іншої вважають, що після розкладу трудового устрою, тут наступає попередній феодалізму довгий період, в ході якого знать виділяється в особливу групу, забезпечує собі привілегії, в першу чергу у володінні землею, але християни зберігають як свободи так і власність на землю. Цей період вони називають профеодалізмом, а державу - профеодальною.

Таким чином, на етапі виробничої економіки під дією розділення праці, появи патріархальної сім'ї, військових захоплень, заборони інцесту і інших факторів, проходить розшарування первісного суспільства, загострюються його протиріччя, внаслідок чого родова організація соціального життя виживає себе, а їй на зміну з тою ж неминучістю приходить нова організаційна норма суспільства - державність.

Отже, узагальнюючи, можна сказати, що виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним станощем верстви, в здійсненя ефективного соціального управління за умов збільшення населення, зміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.

Розділ 2. Функції держави та державна влада

2.1 Функції держави

Специфіка самої держави розкривається в змісті її функцій. Діяльність кожної держави переслідує дві групи завдань: завдання, що виконуються для підтримки існування суспільства та специфічні завдання, що мають на меті вирішення тимчасових проблем суспільства.

Функції держави, їхні зміст і пріоритет змінюються залежно від історичної епохи, типу і форм держави.

У політології загальновизнаним є поділ функцій держави на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх функцій належать:

Економічна функція - організація та регулювання економічних процесів у країні за допомогою податкової та кредитної політики та за допомогою спеціалізованих державних монетарних установ.

Правова функція - Гарантування безпеки окремих громадян і суспільства в цілому, розвиток законодавства, утвердження законності та правопорядку.

Соціальна функція - задоволення потреб людей у житлі, соціальні гарантії, страхування життя, підтримка на належному рівні охорони здоров'я.

Культурно-виховна функція - контроль за освітою й вихованням, сферою культури; регулювання відносин етнічних груп і національна консолідація.

Політична функція - забезпечення політичної стабільності, визначення політичного курсу, що відповідає потребам більшості населення чи підтримка повноважень володарюючого класу.

Екологічна функція - гарантування екологічної безпеки, розумного використання природних ресурсів.

До зовнішніх функцій належать:

Функція взаємовигідного співробітництва - з'ясування та реалізація міждержавних і міжнародних інтересів через дипломатичні відносини і дипломатичні служби та участь у роботі міжнародних організацій, союзів, об'єднань.

Функція оборони країни - захист країни від зовнішної силової агрессії. Будь які територіальні претензії іншої країни також розглядаються як агресія.

Вирішення глобальних проблем людства.

Для реалізації державних функцій необхідно мати державний апарат, певну структуру державних органів. Ця структура може бути різною, в залежності від типу держави і політичного режиму, але завжди ця структура вкладається у поняття державна влада.

Державна влада - здатність системи державних органів підкоряти собі, розпоряджатись і управляти всіма підлеглими її юрисдикції громадянами, організаціями та установами, здатність видавати обов'язкові для всіх закони та інші нормативні акти й забезпечувати їх виконання.

Завдання кожної держави - створити таку систему публічноі влади, яка здатна забезпечити: одержання, аналіз і систематизацію необхідної інформації; узгодження інтересів різних груп у межах суспільного устрою; оптимальну систему підтримання громадського порядку. У структурі державної влади вирішальним є питання про організацію влади, а саме: про суб'єктів влади та їх концентрацію в одній особі (монарх, диктатор) або ж в одній інстанції влади; про поділ влади та її розмежування. У розвинених країнах сучасного світу міцно утвердився демократичний принцип влади, який передбачає систему функціонування незалежних відповідних органів, що обмежують і врівноважують один одного.

У складній системі інститутів державної влади суверенітет народу за демократичних режимів становлять органи законодавчої влади - обрані народом парламенти, національні збори, установчі збори, конгреси, верховні ради тощо. Глава держави та уряду в межах конституційних норм також може володіти певними законодавчими правами. За диктаторських, тоталітарних режимів і військової диктатури законодавчі органи або зберігають свої формальні права, або ж вони взагалі ліквідуються, і тоді законодавство, як і в абсолютній монархії, узурпує глава держави або уряду.

Головні стадії процесу законодавства:

законодавча ініціатива, суб'єктами якої можуть бути різні організації громадянського суспільства, депутати, голова уряду, уряд і судові інстанції;

підготовка законопроекту в різних законодавчих органах, урядових і судових інститутах;

обговорення законопроекту в органах законодавця та його підрозділах, а також загальнонародне обговорення;

схвалення законодавчого акта та його публікація.

Після прийняття закону в парламенті його найчастіше санкціонує глава держави, який може мати право відкладного чи абсолютного вето. Особливо це характерно для президентських республік. У парламентських державах парламент як вища влада здійснює контроль над урядом, що затверджується парламентом і відповідальний перед ним. У президентських республіках, поряд із парламентом, ці та подібні функції здійснює і президент. Для обраних громадянами законодавчих органів характерна наявність організаційної структури у формі палат, комісій, комітетів та інших органів управління. Головне завдання законодавців - досягнення компромісу інтересів класів і соціальних груп, забезпечення правових основ збереження й розвитку особистості та громадянського суспільства, гарантій їхньої життєдіяльності в усіх сферах.

Виконавча влада - це система органів управління державою.

Термін запропонував англійський філософ Дж. Локк, а політичну концепцію розробив Монтеск'є. З початком виокремлення виконавчої влади її суб'єктом був монарх і підлеглий йому апарат чиновників. У сучасних парламентських державах виконавча влада належить голові уряду (президентові, канцлеру, тощо) та урядові на чолі з прем'єр-міністром.

Судова влада - система органів суду й конституційного нагляду.

До судової системи належать місцеві й вищі органи судової влади, які діють від імені держави, захищаючи інтереси громадян і суспільства, передбачені Конституцією права і свободи, недоторканність особистості та її власності. Конституційний контроль здійснюють, приміром, суди всіх інстанцій (США, Мексика, Японія); Верховний суд (Індія, Колумбія); спеціальні конституційні суди (Австрія, Італія, ФРН, Росія, Україна); Конституційна рада (Франція).

Особливу систему в функціонуванні держави утворює місцеве самоврядування, яке є дуже різним у різних державах, але має однакове завдання: реалізувати співробітництво індивіда, громадянського суспільства й держави. Сукупний світовий досвід демократичного розуміння місцевого самоврядування було втілено в середині 80-х рр. XX ст. у двох міжнародно-правових актах - «Європейській хартії про місцеве самоврядування» і «Всесвітній декларації місцевого самоврядування».

Місцеве самоврядування - політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів за згодою й допомогою держави.

Система органів демократичної влади створювалась у тривалій боротьбі громадян і держави, в перебігові революцій і контрреволюцій. Як наслідок тривалої політичної боротьби, з часом виникли концепції про соціальну відповідальність держави, прогресивне соціальне законодавство й податкову політику, більш справедливий розподіл національного багатства і соціальний захист громадян. Цей процес триває і досі, хоча хвиля неоконсерватизму і розкриває вади ідеології держави загального достатку (зростання бюрократичного апарату, прояви соціального паразитизму, зменшення ініціативи, ризику, індивідуальної відповідальності).

Навіть у найдемократичніших країнах не вдається повністю усунути джерела конфліктів і уникнути протиріч між суспільством, індивідом і державою. Ці протиріччя є джерелом соціальної напруги. Рівночасно вони стимулюють розвиток політичної системи, пошуки оптимальних варіантів у найважливішому ланцюзі політичної системи - державі. Тому слід звернути увагу на такий складник державної структури, як організація роботи державної адміністрації. Раціональну модель державного механізму розробив німецький соціолог М.Вебер. Головні її положення: парламентське законодавство, сувора правова регламентація, ієрархія функцій і компетенції державних інститутів; необхідність професіональних чиновників, для яких характерні висока компетентність, моральний і матеріальний престиж посади; ієрархія відповідальності та обов'язків чиновників, яка охороняє їх від некомпетентного і необгрунтованого втручання як зверху, так і знизу; непов'язаність державних службовців з інтересами класів, партій і груп; виконання ними функції амортизаторів соціальних конфліктів; зорієнтованість чиновників не на винесення політичних рішень, а лише на Їх виконання.

М. Вебер підкреслював, що з узяттям політичної влади одразу ж постає питання про управлінський апарат, який тільки й може реалізувати волю політичних діячів. Практичне здійснення політики перебуває в руках чиновників. Перемога в боротьбі за владу не дає нічого, якщо немає ефективного механізму контролю за державними службовцями.

За всієї теоретичної досконалості навіть система М. Вебера не здатна врахувати всіх складнощів і перипетій, що виникають у процесі функціонування держави і структурування державної влади Отож, вирішувати ці проблеми належить із врахуванням умов, що виникають чи історично склались у кожному конкретному суспільстві.

2.2 Форма держави

Типологія держав тісно пов'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою та методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того самого типу можуть мати місце різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншої - держави різного типу можуть мати однакову форму.

Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, завданнями і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.

Серйозний вплив на форму держави справляють культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійного світогляду, національні особливості, природні умови проживання та інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і її органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими об'єднаннями).

Отже, форма держави - це така її складна характеристика, яка містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку та взаємодії. Разом з тим форма наявних держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу.

2.3 Форма державного правління

Форма державного правління - це організація верховної суверенної влади в державі. Форма державного правління дозволяє з'ясувати:

- Як створюються вищі органи влади та яка їх будова.

- Який принцип лежить в основі взаємовідносин між вищими та іншими державними органами.

- Як будуються взаємовідносини між верховною державною владою та населенням країни.В якій степіні організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права та свободи громадянина.

Інсує дві основні форми державного правління:

Монархії, як формі правління, притаманні чіткі юридичні признаки. Монарх персоніфікує державу, виступає як глава держави у внутрішній та зовнішній політиці. Монарху доводиться вирішувати найважливіші, принципові питання. Він має всю повноту влади. Влада монарха верховна та суверенна. Він - вища влада у державі. Його влада оголошувалась священою та наділялась релігійним ореолом. Вона поширювалася на всі сфери життя, включаючи судочинство. Таким чином, влада монарха не знає обмежень та може поширюватися на різні сфери державної діяльності. Монарх - вільний від відповідальності, він не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки та зловживання у державному управлінні відповідають його радники. Але історично всі ці признаки зустрічаються у одній державі дуже рідко. Історія держвності по суті була історією монархій. Саме тому першою основою класифікації монархій було їх розподілення по тим історичним епохам, в яких вони існували чи існують. У історичному розрізі монархії поділяють на східно-деспотичні, античні (рабовласницькі), феодальні (що історично проходять три періоди ранньо-феодальні, класово-представницькі (де влада монарха обмежена класово-територіальним представництвом) та абсолютні); буржуазні.

Буржуазні (конституційні) монархії ще і зараз формально не втратили свого значення. Буржуазна монархія є такою формою правління, коли влада монарха значно обмежена представницьким органом. Вони поділяються на парламентну та дуалістичну монархію:

Парламентна монархія. Ця форма правління залишається дійсною у ряді країн (Англія, Данія, Іспанія тощо).

Їй характерні наступні риси:

1. Уряд формується з представників певної партії, що отримала більшість голосів на виборах.

2. Лідер партії, що має більшість місць у парламенті, стає головою держави.

3. У законодавчій, виконавчій та судовій сферах влада монарха практично відсутня, вона є символічною.

4. Законодавчі акти приймаються парламентом та формально затверджуються монархом.

5. Уряд, згідно закону, несе відповідальність перед парламентом.

Дуалістична монархія. Така форма правління існувала у кайзеровській Німеччині. Державна влада має подвійний характер. Юридично та фактично влада поділена між урядом, що сформований монархом, та обраним парламентом.

Республіка - це така форма державного правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборчими органами, що обираються населенням на певний термін. Всі вищі органи державної влади мають складну структуру, їм надають певні, притаманні тільки їм повноваження, і вони несуть відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання згідно закону. Незважаючи на розподіл влади, всі республіканські органи мають на меті здійснювати узгоджено, системно, організовано єдину державну владу та не можуть функціонувати окремо. Наприклад: виконавча влада зазвичай готовить та передає парламенту законопроекти, а судова влада функціонує як система, що попереджує порушення законів. Значна різниця між республікою та монархією і в сфері утворення органів влади. Республіка - це така форма влади, за якої всі вищі органи державної влади обираються народом, або формуються загальнонаціональною представницькою установою.

Республіки бувають:

Парламентська республіка (Італія, ФРН) - це такий різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна влада в організації державного життя належить парламенту. Голова держави обирається парламентом. Голова держави має широкі повноваження. Він обнародує закони, видає декрети, має право розпуску парламенту, призначає голову уряду, є головнокомандуючим збройних сил. Голова уряду (прем'єр-міністр) призначається президентом. Він формує очолюваний ним уряд, котре здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність та контроль за виконавчою владою. Парламент має важливі фінансові повноваження.

Президентська республіка (США, Россія, Бразилія) - поєднує у руках президента повноваження голови держави та голови уряду. Голова держави безпосередньо, або з подальшим затвердженням у верхній палаті парламенту, формує уряд, котрим згодом сам керує. Для президентської республіки характерний жорсткий розподіл законодавчої та виконавчої влади. Президент не несе відповідальності перед парламентом, оскільки він обирається на загальних виборах. В основному у президентських республіках присутній двохпалатний парламент. Уряд несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Останнім часом ця форма республіканського правління довела свою дієздатність у ряді країн, що розвиваються. Адже сильна виконавча влада - запорука успіху для таких країн.

Парламентсько-президентська республіка (Франція, Австрія, Ірландія, Україна). Парламент та президент у тій чи іншій пропорції ділять свій контроль та свою відповідальність по відношенню до уряду. Ця форма правління поєднує у собі сильну президентську владу з ефективним контролем за урядом з боку парламенту.

Форма правління тоталітарної держави. (КНДР, Куба) Особливості устрою верховної влади тоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттям республіки. Ці признаки дают змогу виділити третій вид форми правління - форми правління тоталітарної держави. Зазвичай така форма правління є сильно видозміненою формою республіки і має наступні риси:

Наявність правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає провідну роль у управлінні всіма державними та суспільними справами країни.

Вождь провідної партіїї водночас є головою держави, зазвичай він перебуває на своєму посту до кінця свого життя.

Іноді у деяких країнах намічалися тенденції спадкової передачі влади.

Партійні та державні вибори мають формальний характер.

Партійна та державна бюрократія вирішує всі конкретні справи суспільного та державного життя.

Голова держави та партія не несе юридичної відповідальності за наслідки свого правління.

Тоталітарна форма правління передбачає функціонування відповідного політичного режиму.

2.4 Форма державного устрою

Форма державного устрою - це територіально-організаційна структура держави.

Вона дозволяє з'ясувати ряд питань:

- з яких частин складається внутрішня структура держави;

- яке правове положення цих частин та яке взаємовідношення їх органів;

- як будуються відносини між центральними та місцевими державними органами;

- у якій формі вирізняються інтереси кожної нації, що живе на території даної держави;

За формою державного устрою усі держави поділяються на три основні групи:

Унітарна держава (Україна, Фінляндія, Франція, Польща)- це єдине, цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, котрі підкоряються центральним органам влади та не мають признаків державного суверенітету.

Унітарна держава характеризується наступними рисами:

1. Унітарна держава має єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, котрі здійснюють верховне керівництво відповідними місцевими органами.

2. На території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство.

3. В ній функціонує єдина грошова система, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна налогова та кредитна політика.

Складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції округи, тощо) не мають державного суверенітету. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формацій та інших атрибутів державності. В той же час місцеві органи самоуправління в унітарній державі іноді мають значну незалежність. В залежності від ступіню залежності місцевих органів від центральних унітарні держави поділяють на централізовані та децентралізовані.

Унітарні держави, на території яких малочисленні національності, допускають широку національну та законодавчу автономії для таких національностей. Так в Монголії автономним державним утворенням є Баян-Улегейский аймак, на території якого, в основному, живуть казахи. Такий же статус має Кримська автономія на території України.

В унітарній державі усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють державні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені. Унітарна держава має єдині збройні сили, керування котрими здійснюється центральними органами державної влади.

Федерація (Росія, США, Бразилія) - добровільне об'єднання декількох, раніше незалежних державних формацій в одну союзну державу. У федераціях існує два рівні державного апарату: федеральний та республіканський. На вищому рівні федерації характер державності уособлюється в утворенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси суб'єктів федерації. При її формуванні використовується принцип рівного представництва, не залежно від кількості населення. Друга палата формується для вираження інтересів всього населення держави, всіх її регіонів. В федерації також може існувати державний апарат і на місцевому рівні.

Одним з формальних признаків федерації є наявність подвійного громадянства - кожен громадянин вважається громадянином федерації та громадянином відповідної державної формації. І це закріплюється конституціями країн. З цього випливає, що незалежно від того, на території якого суб'єкту федерації знаходиться громадянин, він має однаковий об'єм прав та свобод.

У федеративній державі функціонує правова система, що побудована на принципі централізації та єдності. Але суб'єкти федерації мають право створювати і власну правову систему.

Виділяють також особливий тип федерації - національну федерацію. Вони характеризується більш складним державним устроєм.

Національна федерація має ряд характерних рис:

1. Суб'єктами такої федерації є національні держави та національно-державні утворення, котрі відрізняються один від одного національним складом населення, його особливою культурою, побутом, традиціями тощо.

2. Національна федерація будується на принципі добровільного об'єднання складаючих її суб'єктів.

3. Національна федерація забезпечує державний суверенітет великих та малих націй, їх вільний та самостійний розвиток.

4. Вищі державні органи національної федерації формуються з представників суб'єктів федерації. Суб'єкти національної федерації можуть встановлювати дипломатичні відносини з будь-якою державою світового співтовариства, укладати політичні, економічні та інші угоди.

Специфіка територіально-національної федерації у тому, що така держава має не лише інтегрувати, а і диференціювати інтереси усіх суб'єктів, як національних, так і територіальних.

Конфедерація - тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення спільних інтересів. Конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих та судових органів. Конфедерація не має єдиних збройних сил, единої налогової системи. Конфедерація зберігає грмадянство тих держав, що у неї входять. Конфедеративні державні органи можуть домовитися про єдину грошову одиницю, єдині митні правила, єдину кредитну політику на час існування даного державного утворення. Зазвичай конфедеративні держави не існують довго. Вони розпадаються після досягнення спільних цілей або перетворюються на федерації.

Висновок

Розглянувши сутність та функції держави, ми приходимо до висновку, що держава є феноменальним явищем, котре посідає провідне місце у політичній системі суспільства, митні).

З огляду на розкриття питання поняття форми державного yстрою та на викладення таких важливих питань політичного життя кожного суспільства, як питання про державну владу, методи її здійснення та регулювання, в даній курсовій роботі необхідно підвести певні висновки. Форма державного yстрою, яка сформувалася в країні, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, зазнаючи на собі вплив менталітету нації, її моралі, зовнішні чинники, таких як міжнародні організації, але, маючи як кістяк принцип збереження прав людини.

Якщо все це віднести до України, то можна сказати, що її державна форма правління та держyстрій є адаптованими до характеру нації, до її менталітету і відображають принципи та взаємовідносини між людьми. Можливо даний тип форми держави в контексті України та українців не є найдосконалішим, він безумовно вимагає удосконалення форми державного правління, державного устрою і державного режиму України, але він є теперішньою найкращою спробою у творенні держави, яка знаходиться на перехідному періоді від авторитаризму до демократії. В умовах розбудови системи права України, що базується на дотриманні гарантій прав людини й громадянина, дуже важливим є підняття рівня правосвідомості населення України. А правовому вихованню і правовій освіті належить вагома роль у реалізації цього процесу.

Вищевикладені поняття дають змогу зрозуміти принцип демократизму та гуманізму в правовій діяльності держави, тобто усвідомити вагомість волі суспільства, силу держави, направлену на здійснення, охорону та захист основних прав людини та принципів: 1. законності - свою організацію і діяльність спрямовує на виконання законів, здійснює на підставі законів і у порядку, передбаченому законом; 2. суверенності державної влади - базується на основі єдності й незалежності державної влади як єдиного носія її виразника суверенітету народу, його права на самовизначення; 3. “розподілу влади” - розподіляє основні функціональні напрямки діяльності державного апарату (законодавство, законовиконання, судочинство, нагляд і контроль) між відповідно спеціалізованими системами органів; 4. ненасильства - у своїй діяльності основну роль відводить організаційним та виховним методам (методи примусу мають відносно другорядне, допоміжне значення); 5. “громадянськості” - свої функції виконує із залученням муніципальних органів та різноманітних громадських об'єднань, співпрацюючи з ним.

Отже, актуальність питань, розглянених у даній курсовій роботі є беззаперечною. Знання і розуміння цього правового матеріалу зміцнює розуміння правової політики нашої держави, забезпечує знання і розуміння засобів, їх дотримання, - підносить правосвідомість і культуру населення України в цілому і кожного громадянина окремо.

Список використаної літератури

Боднар А. Основы политологии. - К., 1991.

Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. - К., 1996.

Комаров С.А. Общая теория государства и права. - М., 1996.

Гаєвський Б.А. Сучасна українська політологія: Навч. посібник. - К.:МАУП, 1999. - 268 с.

Мамут Л. Государство: Полюсы представлений //Общественные науки и современность. - 1996. - №3.

Алексеев С. Теория права. - в 2-х Т. - М., 1981

Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави//Право України. - 2000. - №1. - С. 44

Зуев Л.Б. Правоприменения: его механизм и понятия. - Волгоград, 1990

Котюк В. Теорія права. - К., 1996

Сокуренко В. Право й закон. - К., 1990

Харт Х. Концепція права. - К., 1998

"Політологія", посібник за ред. О.В.Бабкіної, К-98.

"Політолоігя: курс лекцій", за ред. М.Н.Марченко, М-97.

Хропанюк В.Н. "Теорія держави та права", М-97.

Конституція України від 28 грудня 1996 р.

Загальна декларація прав людини і громадянина від 10 грудня 1918.

В.Н.Хропалюк. Теория государства и права. Хрестоматия. - М., 1998.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. - К.: Наукова думка, 1989.

Н.Н.Алексєєв. Основи філософії права. - Париж, 1931.

О.Михайленко. Основи держава і права. - К., 1995.


Подобные документы

  • Політико-правова думка Західної Європи, як базис виникнення договірної концепції походження держави. Поняття концепцій походження держави, їх види. Модель держави, яка утворилася внаслідок "суспільної угоди". Формування політико-правової культури України.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 12.02.2011

  • Поняття функції держави. Поняття та зміст функції держави. Форми і методи здійснення функції держави в Україні. Види функцій держави. Видові групи функцій держави. Генеральна функція держави. Функції Української держави в сучасних умовах.

    курсовая работа [34,3 K], добавлен 05.11.2007

  • Політичні ідеї Платона. Взаємозв'язок політики, держави й соціальних змін. Політичні думки Аристотеля. Заперечення можливості існування ідеальної держави. Політичні думки й ідеї Цицерона, аналіз різних форм державного устрою, проблеми держави і права.

    реферат [20,8 K], добавлен 01.02.2009

  • Поняття політики та її сутнісні ознаки. Визначення відмінності між поведінковим та соціальним підходами в поясненні природи влади. Суть формаційної і цивілізаційної типології держави. Риси громадянського суспільства. Етапи прийняття політичних рішень.

    контрольная работа [97,0 K], добавлен 26.05.2016

  • Загальні відомості про Словаччину як постсоціалістичної держави з перехідною економікою. Політичні зміни в 1989–1992 рр., їх характер та значення в історії розвитку. Конституційні засади й особливості державного устрою та політичної системи Словаччини.

    реферат [19,7 K], добавлен 11.06.2011

  • Основні засади будування нової політичної системи України, особливості реформування сфер суспільного життя. Недоліки правової системи України. Природа та сутність держави, концепції її походження. Громадянське суспільство та держава: сутність й структура.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 20.07.2011

  • Проблема державного устрою. Проблема суспільного та державного устрою. Проблема розуміння блага, людських цінностей і свободи особистості. Чотири чесноти кращої держави. Обмеження свободи особи в державі Платона. Єдність людей "ідеального" суспільства.

    реферат [30,1 K], добавлен 25.03.2011

  • Соціокультурні та ідейні витоки інституту соціальної держави, її значення та роль в сучасних умовах. Особливості концепції держави в контексті європейської традиції природного права, дотримання прав особи та взаємовідносин з громадянським суспільством.

    реферат [25,3 K], добавлен 20.09.2010

  • Сучасні демократичні держави. Політична організація влади народу. Законність як режим суспільно-політичного життя. Функції і принципи демократії. Виборність органів держави і постійний контакт із ними населення. Проведення референдуму в Україні.

    лекция [30,3 K], добавлен 21.12.2010

  • Історія політичної думки. Виникнення політичної думки в історії цивілізації. Двохтисячорічна історія Римської держави. Політичні думки й ідеї Платона, Аристотеля та Цицерона. Переваги різних форм правління. Основний порок простих форм держави.

    реферат [20,7 K], добавлен 18.02.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.