Політика як соціальне явище

5

Реферат на тему

Політика як соціальне явище

ПЛАН

1. Сутність, структура і функції політики

2. Політика і сучасний розвиток українського суспільства

3. Використана література

Об'єктом дослідження політології є політика -- яви-ще надзвичайно складне. Її соціальний, гуманістичний, культурний, ідеологічний зміст багатоманітний і різно-плановий, як і її окремі форми. Структурні характерис-тики політики незмінні, однак вона по-різному виявля-ється у процесі розвитку людської цивілізації. Як засіб організації й регулювання суспільного життя політика не має собі рівних і, напевне, збереже своє значення в майбутньому. За демократизації, гуманізації та індиві-дуалізації суспільного життя основним завданням полі-тики має стати підвищення її ефективності й відпові-дальності.

1. Сутність, структура і функції політики

Походження поняття «політика» здебільшого пов'я-зують із назвою однойменної праці давньогрецького мис-лителя Арістотеля, в якій він розглядав основи організа-ції та діяльності держави, політичної влади.

Як відносно самостійна сфера суспільного життя полі-тика виникла водночас із соціальною, етнічною та релі-гійною диференціацією суспільства. Покликали її до жит-тя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об'єктивних процесів виокре-милися групи людей з підвищеною конфліктністю, непри-миренністю. А механізми обміну й розподілу в сфері су-спільного виробництва, догмати й ідеали релігійної віри, звичаї, традиції та інші регулятори людських відносин виявилися неспроможними ефективно усувати супереч-ності, що перманентно виникали в суспільстві. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження ціліс-ності суспільства. Тому політика заявила про себе як мис-тецтво суспільного існування, необхідний чинник збере-ження цілісності диференційованого суспільства.

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термі-нів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану дія-льність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюб-них прагнень людей тощо.

Неоднозначність побутових уявлень про політику по-в'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політи-ка постає як одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою; сукупність дій, за-ходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтере-си різних верств населення; прагнення здобуття і вико-ристання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї; участь у справах держави, у визначенні форм, за-вдань, змісту її діяльності; наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення; прояви хитрощів, обереж-ності, таємничості, ухилянь, обачності.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичер-пують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи зазначені вище іпостасі політики, можна сформулювати її визначення.

Політика (грец. politika -- державна діяльність) -- одна з найваж-ливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соці-альних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблен-ня обов'язкових для всього суспільства рішень.

Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:

за сферами суспільного життя (економічна, соці-альна, культурна, національна, військова тощо);

за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

за масштабами (міжнародна, світова, локальна, ре-гіональна);

за носіями й суб'єктами (політика держави, партії, руху, особи);

-- за терміном дії (коротко-, середньо-, довгострокова).

Політика має складну структуру. Найчастіше в ній виокремлюють три головні елементи:

Політичні відносини та політична діяльність (відоб-ражають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).

Політична свідомість (свідчить про принципову за-лежність політичного життя від свідомого ставлення лю-дей до своїх владно значущих інтересів).

Політична організація (характеризує роль інститу-тів публічної влади як центрів управління й регулюван-ня суспільних процесів). Охоплює вона такі елементи: су-купність органів законодавчої, виконавчої й судової гі-лок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо.

У світовій політичній науці на позначення різних ас-пектів політики використовують три самостійні англо-мовні терміни:

«polity» -- форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабіль-ності й здатності регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

«policy» -- зміст політики, втілений у її цілях і цінностях, у проблемах, які вона розв'язує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

«politics» -- політичний процес, який відображає складний, багатосуб'єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, ор-ганізацій та індивідів.

У політології виокремлюють (здебільшого на загаль-нодержавному рівні) такі функції політики:

задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;

інтеграція різних верств населення шляхом підпо-рядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);

забезпечення послідовності та інноваційності (онов-люваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.

Функції політики засвідчують її всеосяжний харак-тер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне зна-чення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно пов'язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, еко-логією тощо. --- Відносини між політикою та економікою, як доводять теоретичні розробки західних та вітчизняних політоло-гів, слід розглядати не в розрізі залежності політики від економіки (марксистський підхід), а з огляду на їхню взаємозалежність і взаємопов'язаність. Так, досвід коли-шнього СРСР та інших соціалістичних країн свідчить, що централізація влади призводить до посилення авто-ритарних, навіть тоталітарних тенденцій, які гальмують економічний розвиток, деформують економічну систему. І навпаки, в розвинутих країнах децентралізація влади ініціює плюралістичну демократію, яка відкриває простір для економічної ініціативи, сприяє економічному зрос-танню. Суть економічної політики в демократичних дер-жавах полягає в підтриманні адекватного її можливостям економічного розвитку, орієнтованого на забезпечення зайнятості населення; у застосуванні гнучкої системи опо-даткування; у використанні ефективних важелів стиму-лювання виробництва (кредитування та інвестиції).

У тісних відносинах політика перебуває із суспільною мораллю. Трагічні сторінки вітчизняної історії XX ст. свідчать: якщо політика нехтує загальнолюдськими цінно-стями на користь класових, групових, корпоративних інтересів, тоді різко деформується суспільна мораль. За сталінщини, наприклад, нормою вважали доноси, зраду друзів і родичів, зневажання людської гідності. Поєд-нання політики із загальнолюдською мораллю, характе-рне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісами, цивілізованим ставленням до опозиції, запереченням фанатичної жертовності. Політика є спе-цифічним доповненням до суспільної моралі, яка з ог-ляду на різні чинники неспроможна вичерпно забезпе-чити регулятивну функцію. Оскільки головні суспільно значущі функції політики і моралі збігаються, то полі-тика, як і мораль, повинне захищати спільне благо й со-ціальну справедливість, хоча це їй далеко не завжди вдається.

Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використане проти політичних опонентів, стати знаряддям антидемо-кратичної політики. З іншого -- саме право визначає ме-жі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму. Право-ті політика за демократичних умов -- це діяльність, вдосконалення права й забезпечення його ДОТРИМАННЯ громадинами, організаціями й установами. У припиши політиці виявляється залежність права від су-спільного розвитку, реалізуються законотворчі можли-вості. За допомогою нових законів, особливо в період цілеспрямованого реформування суспільства, політика здатна кардинально змінювати суспільні відносини й задіювати нові форми суспільної організації.

Взаємозв'язок політики та релігії простежується в дія-льності громадських об'єднань, політичних партій, про-грами яких містять релігійні ідеї або віровчення. Остан-нім часом зближення політичних і релігійних позицій, особливо в поліконфесійних суспільствах, до яких нале-жить і Україна, відбувається довкола ідеї екуменізму -- єднання зусиль усіх конфесій для досягнення соціальних суспільних і політичних цілей, спрямованих на консолі-дацію і забезпечення добробуту суспільства.

Конструктивна участь церкви в суспільно-політичних процесах передбачає: поширення в суспільстві ідеалів справедливості, гуманізму, терпимості до інакодумців; активізацію діяльності служителів церкви в державо-творчих процесах; формування духовно-культурних запи-тів людини; утвердження в суспільстві милосердя, взає-модопомоги, добродійництва.

Поширення політичних цінностей у суспільстві пов'я-зане з утвердженням демократичних стандартів політич-ної культури як невід'ємної частини загальної культури суспільства. Вона формується і виявляє себе в процесі політичного життя, охоплюючи культуру політичної по-ведінки індивідів та соціальних спільнот, функціонуван-ня політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві.

Невід'ємним спрямуванням діяльності будь-якої дер-жави є культурна політика, покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти культурному прогресу шляхом цілеспрямованого розвит-ку науки, освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації.

Важливого значення в сучасних умовах набуває еколо-гічна політика -- система заходів, здійснюваних держа-вою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих тех-нологій. Для України серйозними проблемами є фінансу-вання природоохоронних заходів, відшкодування заподі-яних громадянам збитків тощо. Розв'язання цих та ін-ших проблем потребує політичних рішень на державному рівні. Водночас екологічна проблема постає в сучасному світі як наднаціональна внаслідок недбалих або неправо-мірних дій сусідів, які призводять до порушення еколо-гічного балансу. Відстоюючи необхідність подолання політичними засобами національно-державного егоїзму, сучасний німецький політичний діяч Оскар Лафонтен за-уважує: «Шкода, завдана природі, не хоче рахуватися ні з якими кордонами. Радіоактивна хмара Чорнобиля си-лою вітру розносила небезпеку по всьому світу. Стара іс-тина, що ріки течуть вниз, за нових умов, коли хімічна промисловість все більше насичує воду рік високотоксич-ними важкими металами, набула нового сенсу для тлума-чення принципу національно-державного суверенітету».

Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а й є об'єктами свідомого політич-ного керівництва й управління. За сучасних умов суспіль-но-політичного розвитку, коли людство винайшло потужні демократичні регулятори політичних відносин і політич-ної діяльності, політика покликана бути засобом регулю-вання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність і максимальну життєздатність суспільних процесів.'¹ Сучасною політичною наукою та всією громадсько-по-літичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

оптимальне поєднання класового й загальнолюд-ського, універсального й національного;

гуманістична спрямованість, подолання технокра-тизму, насильства, злочинності;

демократизм і моральність у здійсненні політики;

громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

-- спрямованість національної ментальності, рівень
розвитку політичної та правової свідомості;

етнонаціональний і демографічний чинники суспіль-ного розвитку;

відповідність політичних ідеалів і завдань історич-ній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

реальна міжнародна ситуація і ставлення до дер-жави світової громадськості.

Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов'язаним із корінними змі-нами у свідомості мас. Особливо це стосується країн, які перебувають на стадії переходу від тоталітаризму до де-мократії, від закритих до відкритих суспільств.

2. Політика і сучасний розвиток українського суспільства

На рубежі XX--XXI ст. українська держава й україн-ське суспільство переживають стадію внутрішньої боротьби застарілого з новим. Ускладнює ситуацію те, що Украї-на, тривалий час перебуваючи у складі сусідніх імпер-ських держав (окремі землі), а останні десятиліття буду-чи регіоном тоталітарної радянської імперії, опинилася перед необхідністю творення сутнісних ознак держави, формування нової моделі суспільного розвитку, основні характеристики якої -- економічний і політичний плюралізм, громадянське суспільство, права і свободи особи-стості.

Найпомітніші зрушення сталися на терені державо-творення. За кілька років незалежності Україна створи-ла основні атрибути держави, конституювалася як «суве-ренна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Значно зріс рівень політичної свободи грома-дян. Почалося становлення реальної багатопартійності, розвивається вільне підприємництво. Але через різні об'єктивні та суб'єктивні причини руйнівні процеси в ок-ремих сферах суспільного життя (насамперед в економі-ці) переважали над конструктивними.

Загалом соціально-політичне становище в Україні ха-рактеризують як відносно спокійне, зі збереженням знач-ного рівня соціальної та політичної напруженості. Серед політичних причин такого становища -- нерозвинутість політичних та організаційних структур, відсутність впливових, авторитетних політичних партій; низький рі-вень політичної культури суб'єктів політики; довготрива-ле нежиттєздатне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської вла-ди; невизначеність принципів відносин між законодав-чою, виконавчою та судовою гілками влади; низький рі-вень концептуального обґрунтування ідеї державності України та вкорінення її у свідомості населення.

Зі становленням державності в Україні виникли перед-умови динамічного розвитку суспільства, самореалізації людини, але проблематичним є створення належних умов для такої реалізації. Саме їх покликана створювати політика, поступово інтегруючи політичні відносини в соціальні, спираючись на ґрунтовні наукові досягнення. Оновлення українського суспільства потребує оновлення політичної свідомості, формування нової політичної (де-мократичної за характером) культури, що передбачає: за-повнення політико-культурного вакууму в свідомості лю-дей; перехід від класових, національних, корпоративних цінностей до загальнолюдських; зростання ролі особисто-сті; надання людині можливостей для реалізації своїх здібностей.

На рубежі III тис. Україна опинилася в силовому по-лі масштабних цивілізаціиних змін, які охоплюють два суттєвих процеси.

1. Процес демократизації. Він полягає у впроваджен-ні демократичних начал та відповідній перебудові держа-ви й суспільства. Демократизація в політичному сенсі розглядається як поетапний процес подолання авторита-ризму, встановлення і розвиток демократії.

Суспільно-політичній практиці відомі різні моделі пе-реходу від авторитаризму до демократії. В Україні, за твердженням політологів, простежується «транзитний» варіант демократизації, за якого існує кілька можливих напрямів її втілення: ліберальний, популістський, номен-клатурний, націоналістичний, а також поєднання їх.

2. Процес набуття Україною ознак постіндустріально-го (інформаційного) суспільства. Йому властиве поряд із суспільно-політичним культурно-ціннісне забарвлення. Помітніше ознаки цього процесу виявляються в розвину-тих західних суспільствах, деякі з них простежуються і в Україні, яка активно намагається інтегруватися в Європу.

У процес демократизації Україна включилася на по-чатку 90-х років XX ст., коли демократизація в загально цивілізаційному сенсі переживала пік фази експансії. Цій фазі властиві ринкова економіка, інтеграція в гло-бальну систему капіталістичного поділу праці, прагнення соціумів максимально реалізувати свої можливості в бо-ротьбі за гідність людини.

Зовнішній універсалізм демократизації породив ілю-зорні уявлення, що запровадження ліберально-демократич-них цінностей є легкою справою. Найхарактернішим їх виявом стала концепція американського професора Френсіса Фукуями, сформульована 1992 р. в книзі «Кінець іс-торії і остання людина», в якій він визначає демократич-ний капіталізм як безальтернативну модель політичної та економічної організації розвинутих країн Заходу та ідеал для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості.

З останніх років XX ст., за висновками вчених, про-цес демократизації переходить від фази експансії до фази консолідації. І якщо у фазі експансії домінують загальні ознаки розвитку, то фаза консолідації виявляє неповтор-но-специфічні особливості реакцій конкретних соціумів на демократичний виклик. Тому перед Україною постала проблема відповідності вітчизняних суспільно-політич-них перетворень основним вимогам консолідаційної фази сучасної демократичної хвилі.

У цьому розумінні досвід демократизації українсько-го суспільства, інших перехідних суспільств виявляє ха-рактерні ознаки функціонування демократії в суспільст-вах, які переходять від тоталітаризму до суспільної та ін-дивідуальної свободи:

Утвердження ринкових відносин не детерміноване певним політичним режимом. Натомість вільні ринкові відносини за певних умов здатні створювати перепони для ефективної реалізації плюралістичної демократії, спричиняти послаблення або заперечення демократичних принципів, норм і процедур.

Утвердження демократичних інститутів і форм по-літичної самоорганізації суспільства в державі більше за-лежить від свідомості народу, його готовності реалізува-ти основні принципи ринку, політичної демократії, ніж від перенесення західних стандартів і цінностей демокра-тичного розвитку.

Українська ментальність відторгає як однобічно ін-дивідуалістичну, так і колективістську форми організації суспільно-політичного життя, визнає органічним співіс-нування їх там, де кожна з них може принести найбіль-шу користь людині, сприятиме динамічному безкризовому розвитку.

В осмисленні демократичного реформування су-спільства демократія постає тотожною лібералізму. Але її не можна вважати результатом практичного втілення постулатів лише однієї з ідеологічних течій. Вона є полі-тичним синтезом консерватизму, соціал-демократизму, марксизму та інших течій. Орієнтація на ліберально-інди-відуалістичні цінності зводить демократію до однобічності, оскільки народ, за висловом російського політолога К. Га-джієва, -- не арифметична сума індивідів, а органічна су-купність соціокультурних, етнічних, конфесійних та ін-ших спільнот, які творять розвинутий соціум.

У процесі переходу українського суспільства від фази експансії до фази консолідації демократії важливо враховувати:

-- можливі негативні наслідки й «відкати» суспільства назад внаслідок запровадження нелегітимізованих масовою свідомістю проектів і моделей політичних реформ;

-- страх населення перед інноваціями та груповий егоїзм, пов'язаний з небажанням певних кіл поступатися власними інтересами;

-- конфліктно-кризовий характер розвитку суспільства внаслідок цілеспрямованих соціально-економічних змін.

На зламі XX--XXI ст. політична консолідація демокра-тії в Україні окреслила такі завдання: адаптація суспільс-тва до нового політичного механізму; забезпечення взає-мної лояльності влади й опозиції; легітимація правлячо-го режиму масовою свідомістю, подолання розриву між державою і народом; забезпечення ефективності функціону-вання державного управління.

Утвердження в Україні елементів постіндустріалізму передбачає:

гнучке реагування на нові цивілізаційні процеси, домінуючими серед яких є децентралізація, гуманізація, демократизація, інформатизація, індивідуалізація, що потребує розвитку інформаційних можливостей та пост-матеріальних цінностей суспільства;

врахування того, що в постіндустріальних суспіль-ствах політика перетворюється на різновид підприємниц-тва, де провокуються події, конфлікти, створюються штучні іміджі лідерів, набуває самодостатнього характе-ру реклама;

подолання етики антропоцентризму з його ставлен-ням до навколишнього світу як до сфери самоутверджен-ня в ньому людини-хазяїна, формування екологічного су-спільства, заснованого на впровадженні природозберігаючих технологій;

розширення сфери індивідуальної свободи людини, можливостей вільного вибору варіантів самореалізації;

поступову переорієнтацію суспільства на гуманіс-тичне обмеження політики, для якої характерним є: роз-виток індивідуально-орієнтованої освіти, особистої ком-петентності на всіх рівнях; пріоритет духовного начала перед матеріальним; розвиток громадської самодіяльно-сті й формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища як визначального чинника людського життя в майбутньому.

Потреби модернізації українського суспільства в кон-тексті сучасних цивілізаційних змін потребують посилен-ня уваги до інтересів і потреб конкретної особистості, за-для якої і повинні здійснюватися будь-які реформи.

Література

1. Бурдье П. Социология политики. -- М., 1993.

2. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произве-дения. -- М., 1990.

3. Ильин В. В. О природе политики // Вестник МГУ. Сер. Политические науки. -- 1995. -- № 2.

4. Колбеч Г. К. Політика: Основні концепції в суспільних науках. -- К., 2004.

5. Лузан А. О. Політика і суспільство // Політологічні читання. --1993. -- № 1.

6. Михальченко М. І., Банг X. X. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження. -- К., 1999.

7. Панарин А. С. Философия политики. -- М., 1994.

8. Пойченко А. М. Політика: теорія і технологія діяльності. -- К., 1994.

9. Пригожий А. И. Что есть политика? (Политологические тезисы) // Общес-твенные науки и современность. -- 1996. -- № 5.

10. Рікер П. Навколо політики. -- К., 1995.

11. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. -- К., 2002.