Морфологічний дискурс як методологічний принцип філософії мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Морфологічний дискурс як методологічний принцип філософії мистецтва

Дротенко Валентина Іванівна

канд. філос. наук, доцент

доцент кафедри філософії,

соціології та політології

імені професора Валерія Скотного

Анотація

морфологія мистецтво метамодернізм трансгуманізм

Йдеться про взаємовідношення форми, структури та організації художнього твору, що складає зміст морфології мистецтва. На підставі морфологічного дискурсу окреслено взаємозв'язок контепорарі-арт та арт-простору метамодернізму з погляду їх впливу на формування парадигми трансгуманізму. Зазначено, що новітні способи візуалізації у віртуальному просторі викликають появу метаформ мистецтва, котрі трансформують парадигму сприйняття.

Ключові слова: віртуальне, контемпорарі-арт, морфологія, метамодернізм, метаформи, трансгуманізм.

Abstract

Title (in English): Morphological discourse as a methodological principle of art philosophy Summary. It is about the relationship between the form, structure and organization of an artistic work, which makes up the content of the morphology of art. On the basis of morphological discourse, the relationship between contemporary art and the art space of metamodernism is outlined from the point of view of their influence on the formation of the paradigm of transhumanism. It is noted that the newest methods of visualization in virtual space cause the emergence of metaforms of art that transform the paradigm of perception.

Keywords: virtual, contemporary art, morphology, metamodernism, metaforms, transhumanism.

Актуальність

Сучасне мистецтво - контемпорарі-арт - це про все сучасне, що відкриває нові горизонти. Воно провокативне. Часто - це емоція. Більшість сучасних мистецьких творів називають «just for fun» (задля розваги), що створені випадково, в пориві натхнення, без глибокого змісту. «Кожен контемпорист прагне розказати свою історію. Розповісти, що з ним трапилося в цій життєвій мандрівці» [1].

Серед тем контепорарі-арт - формування суспільства трансгуманізму та нових соціальних субкультур, піднесення значення терміну «людина» в епоху нових цифрових мета-всесвітів. Так, наприклад, міждисциплінарний проєкт українського митця Віктора Сидоренка «Всі кольори спектру - це біле світло» містить твори, виконані у різних жанрах: живопис, фотографія, відео-арт, інсталяції та скульптури. Перша частина проєкту - «Технології травм» про травматичний досвід, що став сьогодні основою консолідації спільнот. Друга частина проєкту - «Безмежне життя Смерті» - це простір біоетики і постгуманізму, головним питанням якого є те, наскільки етичним є повернення до життя? Третя частина проєкту - «Нульовийрік. Ідея світла» - про граничні відчуття між реальним та видимим, справдішнім і омріяним; про психологічні досліди, ірраціональні процеси та перевтілення, невідворотну зустріч із собою; про мистецтво комунікації та можливість дивитися на світ відкритим поглядом [2].

З погляду Віктора Сидоренка, «Художник так чи інакше завжди пише одну роботу. У мене ця робота пов'язана з моїм Персонажем, який з різним сенсом переходить із проекту у проект. Різниця між першою появою Персонажу у 1996 році та його сучасною варіацією - величезна. Тоді він був пов'язаний з історичним тлом, а тепер він живе вже без нього» [3].

Проведене дослідження явища контемпорарі-арт Андрієм Пучковим окреслює, ЯК стається зміна прийомів просторової організації мистецького твору і навичок сприймання культурного простору. ЯК виникає форма аналізу/пояснення твору як зовнішності внутрішнього явища - свідомо створеного художнього образу, - коли засновується «оболонка власне візуальної культури його сприйняття» [4].

Пучков А. посилається на думку Максима Шапіра, що «сенс не дано інакше як через знак». Тому нами вгадується прихований конфлікт між змістом та знаком, частиною та цілим, континуальністю та дискретністю. Відбувається «дворазове перекодування тексту із смислового рівня на знаковий і з нього знову на смисловий» [4]. Отже, неодмінно спотворюється сенс, оскільки сенс невидимий і нечутний, а знак сприймаємо сенсорно; зміст конкретний, знак абстрактний; зміст мінливий, знак незмінний; сенс унікальний, знак відтворюємо. Внаслідок в системі дискурсивної культури піднятися від знаку до змісту так само складно, як реалізувати сенс у знаку.

Мета

Оскільки мистецтвознавчі методи тлумачення новітніх арт-проєктів візуальної культури потребують оновлення, то пошук нових методів доцільно здійснити у процесі моніторингу явищ контемпорарі -арт. Зокрема, визначення сутності контемпорарі-арт на підставі морфологічного дискурсу.

Завдання: окреслити взаємовідношення форми, структури та організації художнього твору, котре складає зміст морфології мистецтва.

Гіпотеза

Як ключове поняття у розумінні мистецтва, морфологія дозволяє виявити загальні закономірності і принципи, що лежать в основі творчого процесу, зокрема й арт-проєктів метамодернізму.

Виклад матеріалу

Серед морфологічних аспектів мистецтва важливими є взаємовідношення «форма - композиція», «символіка - семантика», «форма - зміст».

Взаємовідношення «форма - композиція» фіксує проблему його впливу на сприйняття художнього твору: ЯК дослідження пропорцій, ліній, кольору та інших елементів композиції допомагає розкрити сутність мистецтва.

Форма і композиція визначають організацію простору твору, що позначається на способі сприйняття його змісту, зумовлюючи певну емоційну відповідь глядача/читача. Організація простору дозволяє керувати поглядом глядача/ читача, орієнтує його у певному напрямку, зосереджує увагу на певних деталях, елементах твору. Створюючи фокус і акценти, композиція твору викликає певні емоції - або відчуття спокою і гармонії, або напруження і дискомфорту. Форма та композиція своєрідно структурують твір, установлюючи логічний порядок подій або елементів, сприяючи розумінню та сприйняттю твору, тобто створюють/виявляють взаємозв'язок між митцем і глядачем/читачем, передаючи певну ідею або концепцію.

Взаємовідношення «символіка - семантика» концентрується на проблемі значення, яке несуть символи, що використовуються у творах, і яким чином вони впливають на глядача/читача.

Крім емоційної реакції, семантично художні образи (символи) стимулюють рефлексію та роздуми, осмислення особистих думок і переконань та цінностей культури і мистецтва. їх здатність викликати емпатію дозволяє відчути й зрозуміти, яким чином інші люди інших культур переживають і розуміють світ.

Такі образи надовго залишаються у пам'яті глядача/читача, створюючи незабутні враження, або викликають дискусії, стаючи важливим засобом виразності та комунікації, що впливає на розуміння мистецького твору.

Взаємовідношення «форма - зміст» розкриває художню виразність мистецького твору, досліджуючи його історичну перспективу, враховуючи історичні зміни в мистецтві та їх вплив на його розвиток, порівнюючи різні періоди, стилі, напрямки, з'ясовуючи їх особливості.

На думку О.Г. Габрічевського (1891-1968), онтологія мистецтва повинна виходити й будуватися на діалектиці художньої творчості і морфології художнього продукту. Габрічевський зазначав: «У об'єкті укладено таємні закономірності, що відповідають таємним закономірностям у суб'єкті. Прекрасне є виразом прихованих у природі закономірностей, які без цього прояву назавжди залишилися б від нас приховані» [5].

Морфологія мистецтва як онтологічне обґрунтування художнього продукту - це вчення про форму, у якій структура життя вимальовується з найбільшою очевидністю і досконалістю. Твір мистецтва - це та стадія творчості, на якій свідомість долає дуалізм і виявляє форму єдності, синтезуючи загальне й індивідуальне, єдине й різноманітне, необхідне й випадкове, конкретне й абстрактне, доцільне і причинне. «Зміст, тобто синтетична реальність художнього образу (Gestalt), розглядається з боку становлення, якісності, динаміки. Це і є якість художнього об'єкта, тотальність, що визначає його зсередини неповторного різноманіття» [5].

З погляду Габрічевського, форма художнього продукту є основою, яка надає йому сутність і визначає спосіб сприйняття та взаємодії.

Як структура, форма організовує елементи художнього продукту у внутрішньому співвідношенні. Форма не обмежується зовнішнім виглядом, але виражається через внутрішній стрій та організацію структури.

Як принцип самореалізації, форма дозволяє матеріалу досягти своєї повноцінності та виявити внутрішню сутність через конкретну структуру, створюючи можливість для вираження ідей, емоцій та сприйняття.

Як співвідношення частин та цілого, форма визначається не окремими елементами, але їх взаємозв'язком та взаємодією. Створюючи гармонійне співвідношення між частинами, дозволяє твору виявити свою внутрішню цілісність.

Як основа сприйняття, форма впливає на естетичні враження, активуючи емоції та інтелектуальні реакції; визначає ритм, пропорції, структуру та організацію, що формують спосіб, яким глядач/читач сприймає/взаємодіє з твором.

Отже, метою естетичного пошуку стає дослідження структури творчості (оскільки вона міститься в продукті) та аналіз форми (як подання свідомості) з тим, щоб простежити згорнутий процес творчості.

Простір і час - два аспекти єдиного творчого акту, який знаходить своє завершення у формі. У просторових мистецтвах (живопис, скульптура, архітектура) процес знаходить завершення й акумулюється у візуальній формі. У часових (музика, поезія, танець) форма акумулюється у просторі пам'яті.

У часових мистецтвах синтез здійснюється як перехід від динаміки до статики, тобто від часу до простору. Відбувається просторове оформлення тимчасової різноманітності. У просторових мистецтвах синтез здійснюється як перехід від статики до динаміки, від фізичного простору до протяжності художнього образу, тобто з'являється момент переходу від простору до часу.

Отже, для встановлення способу буття твору мистецтва необхідно вирішити питання про природу художнього простору і часу. З цією метою Габрічевский звертається до тези філософського вчення А. Бергсона про час і простір: не світ існує в часі, а час існує в мені.

Анрі Бергсон розвинув концепцію двох різних способів сприйняття часу людиною. За концепцією Бергсона, об'єктивний час - це вимірюваний час. Він уявляється як просторова лінія. Натомість, особистісний, суб'єктивний досвід часу - це внутрішнє відчуття, яке не можна виміряти, яке передбачає спонтанність, непередбачуваність та креативність. Цей тип часу більше відповідає художнім, інтуїтивним і емоційним аспектам людського буття, оскільки тривалість, як взаємопроникнення станів свідомості, відображає ідею про те, що сприйняття часу залежить від стану свідомості, і різні стани можуть впливати на сприйняття тривалості. Протяжність є те саме, що тривалість стосовно часу. Це - якісна цілісність простору, що оточує тіло, і про який ми говоримо «тут і зараз».

Жиль Дельоз [6] зауважує, що Бергсон, аналізуючи досвід про безпосередні дані свідомості, вперше увів поняття віртуального. Відкидаючи поняття можливості, розуміючи його як джерело всякого роду помилкових проблем, Бергсон розвиває поняття віртуального до його найвищого ступеня, засновуючи на ньому цілу філософію пам'яті і життя. Він зазначає, що суб'єктивне, або тривалість, - це дещо віртуальне. Віртуальне настільки, позаяк актуалізується перебуваючи в процесі актуалізації, у ході диференціації, як розбіжність (контроверсійність) ліній, і завдяки своєму руху створює безліч відмінностей за власною природою - безліч інакшого, унікального.

Чи можемо називати мистецтвом творчість арт-художників? На думку Тіберія Сільваші, живопис - це «уповільнення часу». Коли «світло по-іншому відбивається на краю полотна», у світі пост-правди «перед тобою постає реальність». «Я намагався працювати з проблемами не так предмета, як середовища в мистецтві - з тим, що називається потоковим часом. /.../ Наступний крок, чи рівень для художника пов'язані з тим, наскільки він здатний розчинитися у колірному потоці. І ось тут /.../ інертна матерія робить якийсь фазовий стрибок, перетворюючись на щось зовсім інше. Живопис тоді стає живописом, на його поверхні виникає світло» [7].

Олів'є Дайенс у «Метал і Плоть» фіксує технологічно спричинену трансформацію сприйняття світу - трансгуманізм, що прагне подолати обмеження природних можливостей людини. Дайенс розмірковує так: якщо упродовж ХХ ст. живе тіло було розмитим, сформованим і трансформованим технологіями та культурою, то нині йдеться про незаперечний та незворотний взаємозв'язок між людиною та машиною, яка змінює саму природу нашого життя. «Те, що ми спостерігаємо сьогодні, - це сама конвергенція середовищ, систем, тіл і онтології до розумної матерії. Ми більше не можемо говорити про стан людини чи навіть про стан пост-людини. Тепер ми повинні звернутись до стану розуму» [8].

Нова художня чуттєвість зумовила формулювання британським художником Люком Тернером концепції метамодернізму. «Метамодернізм означає рухливий стан між і за межами іронії та щирості, наївності та розуміння, релятивізму й істинності, оптимізму й сумніву, в гонитві за безліччю несумірних і вислизаючих горизонтів» [9].

Соціокультурна ситуація 20-х років ХХІ ст. виходить за межі естетики постмодернізму. Спостерігається поєднання модерного і постмодерного, перехід від постмодерної деконструкції змістів до реконструкції й співіснування минулого і сучасного, виявлення минулого в сьогоденні. Відбувається гібридизація модерного прагнення знайти сенси і постмодерного сумніву щодо сенсів. Це - пошук шляхів виходу з кризи, зумовленої постмодерним скептицизмом, іронією та зневірою.

Шимчишин М.М. підкреслює, що переосмислення теорій і практик, започаткованих модернізмом і розвинутих постмодернізмом обумовлює «повернення до минулого як досвіду, якого потребуємо, до емоційної щирості і глибинної рефлексивності. Усі ці маркери сигналізують про настання нової домінанти, яку Т. Вермулєн і Р. ван ден Еккер означили як метамодернізм» [10].

Дослідники метамодернізму визначають три його компоненти - історизм, афект і глибинність - на противагу таким прикметам постмодернізму, як пост - історизм, згасання афекту та поверхневість. Якою є реальність у світі постправди? Згідно з концепцією Вільяма Джеймса, пост-істина - це спотворення реальності, навмисне викривлення дійсності. Це - маніпуляція переконаннями й емоціями. Пост-істина складає основу менталітету «переможених глобалізацією», котрі відчувають себе кинутими у швидко мінливому світі, де вони не знаходять свого місця.

Висновки

Метамодернізм відображує перетворення реальності на медіа - реальність, зокрема в сфері Science Art, яке, використовуючи кіберприлади, демонструє вторгнення робототехніки та інформаційних технологій у людину і суспільство, у тілесність та чуттєвість. Візуальний медіа-контент набуває ознак культурного продукту і стає необхідним елементом комунікативно-дискурсивної культури. Виникнення й піднесення новітніх способів візуалізації - технологій 3D, віртуальної реальності (VR - Virtual Reality), доповнювальної реальності (AR - Augmented Reality), змішаної реальності (MR - Mixed Reality) і «контенту з ефектом занурення» - коректує архітектоніку реальності, викликає появу «метаформ» мистецтва та їх стильових ознак. На тлі трансформації архітектоніки реальності за допомогою візуальних технологій арт-митці створюють оригінальні твори мистецтва. Твори арт-митців набувають справжнього об'єму в цифровому віртуальному просторі та змінюють сприйняття цього простору. Можливість створювати віртуальний шар робіт додає митцям нові способи художнього вираження, що зачаровують глядача. Об'єкти мистецтва, існуючи у віртуальній реальності, занурюють глядача всередину роботи і дають змогу проникнути у «меташар» репрезентованого об'єкта.

Список використаних джерел

1. Міронова, В. (2019). Мистецтво, що твориться зараз. ГВАРА МЕДІА. 08 січня 2019. Вилучено з: https://gwaramedia.com/art-of-now/.

2. Катаева, М. (2022). 25 років творчості Віктора Сидоренка: у столиці проходить масштабний проект знаного художника. Вечірній Київ. 9 січня 2022. Вилучено з: https://vechirniy.kyiv.ua/news/60152/.

3. Шпитковська, Н. (2022). Віктор Сидоренко: художник, свідок, персонаж. Ретроспективний огляд творчости. Лекція Наталії Шпитковської. 19.09.2022. Вилучено з: https://m17.kiev.ua/news/viktor-sydorenko-hudozhnyk-svidok-personazh-retrospektyvnyj-oglyad-tvorchosty-lektsiya-nataliyi-shpytkovskoyi/.

4. Пучков, А.О. (2021). Художня мова контемпорарі як форма візуального зауму: до постановки проблеми. Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», (45), 23-33. Вилучено з: https://doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247339.

5. Габричевский А.Г. (2002). Морфология искусства. М. Аграф.

6. Дельоз, Жиль. (2001). Емпіризм і суб'єктивність: досвід про людську природу по Юму. Критична філософія Канта: вчення про здібності. Бергсонізм. Спіноза: Пер. з франц. М.: ПЕР СЕ. Вилучено з: http://weblib.pp.ua/empirizm-subyektivnost-opyit-chelovecheskoy.html.

7. Платонова, А. (2019). Анотація матерії. Тіберій Сільваші про те, як живопис здатний зупинити час. ФОКУС. 25.12.2019. Вилучено з: https://focus.ua/culture/446492-abstraktnye_materii).

8. Dyens, Ollivier (2001). Metal and Flesh: The Evolution of Man: Technology Takes Over. Вилучено з: https://mitpress.mit.edu/9780262042000/metal-and-flesh/.

9. Turner, Luke (2011). The Metamodernist // Manifesto. Вилучено з: https://web.archive.org/web/20210325035032/http://www.metamodernism.org.

10. Шимчишин М.М. (2022) Російсько-українська війна і структура відчуття метамодернізму. Сучасні літературознавчі студії. (19), 57-62. Вилучено з: https://doi.org/10.32589/2411-3883.19.2022.274081.

Размещено на Allbest.ru