Феноменологія війни Росії проти України як об’єкт гуманітарних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

Феноменологія війни Росії проти України як об'єкт гуманітарних досліджень

війна тотальний конфлікт

Олександр Лисенко

м. Київ

В одній доповіді неможливо розкрити сутність багатовимірних явищ, сублімованих у короткому понятті «війна». У зв'язку з цим сьогодні належить вести мову не стільки про фактологічний бік справи, який до певної міри перебуває на поверхні, а про деякі визначальні тенденції нових реалій, спричинених переведенням антиукраїнського курсу Кремля у фазу відкритої експансії та збройної агресії, що вже тепер чи незабаром мають стати об'єктом комплексного наукового осмислення.

Імперії здебільшого довго народжуються і швидко вмирають. Вони складаються під звуки бравурних військових маршів та розпадаються під звуки похоронних. Імперії на своїх початках оповиті флером оманливих перспектив, а наприкінці - зловісним мороком загублених сподівань, смородом стагнації і загнивання та гекатомбами невинних жертв. Покладаючись в основному на силу зброї, правителі імперій мілітаризують не лише власне суспільство, а й простір довкола себе, перетворюючи експансіонізм на спосіб власного існування. Імперії вражають сплеском могутності, економічними, науковими, культурними здобутками, а згодом - сповзанням до економічних криз, соціальних збурень і крайніх радикальних ідеологій, що врешті-решт програмують саморуйнування таких систем. Помираючи, вони прагнуть затягнути з собою в потойбічні світи все здорове, сильне, сповнене жаги до життя.

Історія Російської імперії, СРСР і сучасної Російської Федерації доволі рельєфно відображає всю складну гаму вказаних процесів в їх еволюції і тяглості. Заради імперських інтересів цілі народи позбавлялися права на самовизначення, вільний вибір власних векторів політичного, соціально-економічного та культурного поступу. Формуючи специфічну політичну культуру, очільники імперії вихолощували сутність народоправства, конструювали авторитарні й тоталітарні форми правління, здійснювали небачені економічні трансформації, які розмивали найкращі традиції господарювання, засобами соціальної інженерії та державного терору переформатовували соціум за лекалами своїх химерних уявлень.

Після розпаду СРСР, за визначенням Френсіса Фукуями, в Росію прийшла анархія, в умовах якої олігархи вкрали більшу частину активів старої держави і злилися з державним апаратом. Після дуже короткого періоду появи ембріональних паростків демократії Росія знову почала скочуватися у трясовину авторитаризму. Успадкувавши генетичну імперську схильність покладатися винятково на силу, Путін, на переконання вченого, не спромігся зрозуміти, що в людей існує органічна, внутрішня потреба в демократії. Додамо лише, що це є іманентною властивістю людського єства й у ширшому сенсі виявляється в нездоланному потягу до особистої, групової та колективної свободи. Російське керівництво у внутрішній політиці сподівається на те, що спецслужби є найефективнішим інструментом управління державою, а у зовнішній - на стратегію з позицій сили. Не зрозумівши визначальних тенденцій глобалізації (як позитивних, так і негативних) і пов'язаних із нею ризиків, Кремль, замість того, аби круто розвернутися й адаптуватися до нових умов, продовжував безоглядно експлуатувати прийоми часів «холодної війни» та «нюрнберзьке» мислення, коли переможців не судять. Продавлювання вигідних рішень у міжнародних організаціях, прагнення посісти провідне місце на ринку енергоносіїв, підкуп величезної кількості зарубіжних політиків, громадських, релігійних діячів, відомих діячів науки й культури, формування проросійського лобі у провідних державах доповнювалося перманентними намаганнями нагадувати міжнародній спільноті про право РФ на свої «сфери впливу», зокрема у Східній Європі та на пострадянському просторі.

Чому саме Україна стала пріоритетним об'єктом російської експансії? У праці академіка В. Горбуліна «Як нам перемогти Росію» містяться відповіді на це та багато інших питань. Тож спроби деяких авторів списати все на параноїдальну ненависть Путіна до всього українського та острах перед «наближенням НАТО» видаються великим спрощенням. Насправді існує комплекс причин, які загальновідомі. Тому тут залишається тільки виокремити одну з них, менш помітну: у Москві найбільше бояться втратити Україну як потужний інтелектуальний резервуар, маркер свобод і демократії, на котрий можуть орієнтуватися росіяни, нарешті, емоційну залежність від так званого «меншого брата», що існує на підсвідомому рівні як комплекс неповноцінності без «києво-руської спадщини». Ще одне доволі влучне пояснення дає письменник Д. Биков: «Це не війна Путіна і його камарильї. Це - протистояння двох сформованих цивілізаційних кодів й аксіологічних систем».

Оминаючи фактологічні сюжети, пов'язані з війною Росії проти України, слід зупинитися на кількох методологічних аспектах її осмислення. Насамперед ідеться про назву та хронологічні рамки цих подій, що мають окреслювати їх онтологічну сутність. Доволі часто війни зі значною ідеологічною складовою називаються з використанням емоційно й політично забарвлених означень: «національна», «вітчизняна», «визвольна», іншими епічними термінами. Та, як правило, у світовому академічному дискурсі, в юридичній практиці усталюються визначення, позбавлені подібних нашарувань. З огляду на це, видається доцільною така назва: «війна Росії проти України 2014-2022 рр.», або у спрощеному вигляді - «російсько-українська війна». Вказані хронологічні межі обумовлюються внутрішньою логікою воєнно-політичних процесів, що мають єдину природу та внутрішній зміст, хоча охоплюють і «гарячі» фази, і гібридні засоби.

Оскільки ця війна триває вже 8 років, існують підстави для її характеристики й типологізації.

По-перше, у ній поєднуються елементи війн четвертого, п'ятого та шостого поколінь. Не вдаючись до розлогого розгляду всіх цих елементів, зазначимо, що у цій війні застосовуються високоточна зброя з метою враження державних, військових, економічних, комунікаційних об'єктів, транспортної мережі, систем управління; системи протиповітряної і протиракетної оборони; всебічне й неперервне забезпечення воєнних дій упродовж заданого періоду; система управління всіма видами та способами воєнних дій, а також інформаційного протиборства; сучасні системи акумуляції, обробки й використання інформації, навігації, управління, контролю за всіма сферами сектору оборони та державної безпеки. Вияви війн 5-го покоління пов'язані з тим, що зафіксовані випадки застосування військами РФ на території України зброї масового враження - хімічних зарядів. Крім того, Кремль постійно погрожує застосувати тактичну та інші види ядерної зброї.

По-друге, виразно простежуються елементи тотальної війни. Зважаючи на дискусійний характер цього твердження (в науковому середовищі не вироблено однозначної дефініції тотальної війни і продовжуються дискусії з приводу тотальних війн в історії людства), варто принаймні назвати ті її іманентні риси, які спостерігаються нині в Україні. Першим компонентом уважається подвійна участь цивільних осіб - як активних суб'єктів, так і жертв, що виявляється через їх участь у воєнних діях і веденні таких дій проти них. Сприйняття правлячим класом РФ української політичної нації та української державності як екзистенційної загрози відразу надавало цій так званій «спецоперації» статусу війни проти всього українського народу. Наступною складовою спеціалісти позиціонують тотальні методи ведення. Радикалізація методів ведення бойових дій і терору проти цивільного населення спостерігається в Україні практично з самого початку повномасштабного вторгнення російської армії. Грубе порушення положень Гаазької та Женевської конвенцій, застосування хімічної зброї, жорстоке поводження з військовополоненими (катування і вбивства, починаючи з 2014 р.), взяття заручників, тактика «випаленої землі», характер бомбардувань житлових кварталів, а також зниження порогу застосування всіх інших доступних засобів - є безпосереднім чи опосередкованим свідченням тотального характеру війни.

Спротив російській агресії чинить весь народ України, що також кваліфікується як ознака тотальної війни. Ще одним елементом тотальної війни прийнято вважати тенденцію до тотальної мобілізації. На думку фахівців, такою можна вважати загальну військову повинність, що реалізується завдяки масовому призову в регулярні збройні сили. В Україні з 2014 р. до цього додалися добровольчі формування, а у 2022 р. - підрозділи територіальної оборони, що фактично стали резервом ЗСУ. Існують підстави констатувати тотальну мобілізацію держави й суспільства (політичну, економічну, юридичну) у зв'язку з війною. Переконливим доказом цього одночасно з ТРО є волонтерський рух, що охопив сотні тисяч активістів. У середовищі аналітиків до властивостей тотальної війни відносять саме надмірні, критичні витрати ресурсів та енергії на ведення війни. Черговий компонент - це тотальний контроль. ШтіґФерстер наголошує: «Політика тотальної війни означала не що інше, як підпорядкування практично всіх сфер людського існування централізованому контролю керівництва». Одним із його структурних елементів є тотальна цензура і пропаганда. Нинішня ситуація у РФ цілком уможливлює її накладання на цю матрицю.

Усі наведені параметри тотальної війни представлені у цій війні різною мірою та, можливо, для когось не слугують зразком ідеальної тотальної війни. Однак існуючі тенденції неможливо ігнорувати й вони мають бути враховані у відповідних юридичних дефініціях, покладених в основу звинувачень РФ і Білорусі у воєнних та інших злочинах.

По-третє, керівництво РФ цілеспрямовано і свідомо здійснює в Україні політику геноциду. Так, очільник розвідслужби МЗС Великої Британії (МІ-6) Річард Мур заявив у Twitter, що до планів президента РФ Путіна входили сумарні страти, які мали чинитися російськими військовими та розвідувальними службами на окупованій території України.

Класичне визначення цього виду злочину міститься в ухваленій Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 грудня 1948 р. Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, що визнане міжнародним співтовариством і використовується в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Геноцид визначається як будь-які з перелічених далі дій, в основі котрих лежить намір повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: вбивство; завдання тяжких тілесних або психічних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей; насильницька передача дітей цієї групи іншій.

Принципово важливим при цьому є те, що кількість жертв для визнання таких дій геноцидом не має значення. Натомість необхідною умовою вважається цілеспрямований намір знищення. Навіть за першого наближення до проблеми, заперечення геноцидних політики і практики російської сторони в Україні видається неможливим. Хоча можна припустити: російські юристи зроблять усе, аби нівелювати це звинувачення.

По-четверте, усвідомлюючи всю дискусійність проблеми, можна висунути гіпотезу про світовий характер цієї війни вже в нинішній фазі протистояння. Якщо не замикатися у суворо обмежених рамках класичних Першої і Другої світових війн, то слід зважати на такі чинники, що вказують на глобальний вимір цього протистояння:

а) безпосередньо у воєнних діях беруть участь три держави, сумарна територія яких становить більшу частину Європейського континенту і близько 1/5 земної кулі;

б) опосередковано до цього протистояння долучилися десятки країн, зокрема членів НАТО, які сприяють боротьбі народу України проти агресорів зброєю, боєприпасами, логістичними, розвідувальними, іншими засобами, підготовкою військового персоналу, фінансовою допомогою тощо;

в) практично всі міжнародні організації в той чи інший спосіб відреагували на агресію Росії проти України політичними заявами та рішеннями, що мають міжнародно-правовий зміст;

г) десятки країн і тисячі найбільших бізнесових та фінансових структур приєдналися до санкцій проти Росії й Білорусі, що перетворило їх на системний чинник економічного тиску;

ґ) уже під час війни, до її завершення, стає зрозумілим невідворотне, кардинальне, безпрецедентне за масштабами переформатування світового енергетичного ринку, що є визначальним чинником економічного розвитку на середню й віддалену перспективи;

д) із великим ступенем вірогідності можна припустити, що після завершення війни світова спільнота стане задіяною у відродженні України в масштабах, зіставних із тими, які спостерігалися після Першої та Другої світових війн (при цьому з РФ і Білорусі мають стягуватися репарації в обсягах, достатніх для відшкодування матеріальних збитків Української держави, недержавних інституцій, окремих громадян);

е) принципи справедливості ставлять на порядок денний засудження воєнних та інших злочинів РФ і Білорусі не лише на рівні національної, а й міжнародної юрисдикції, а бажано за допомогою спеціально створеної судової інстанції - міжнародного трибуналу на зразок Нюрнберзького чи Токійського;

є) нарешті, війна має спричинити суттєву зміну конфігурації балансів у світі, центрів глобального впливу та системи міжнародної безпеки (нині для всіх очевидними стали недосконалість «нюрнберзького» способу мислення, згубність європейської «реальної політики», що фактично збилася на практику умиротворення агресивної імперії - Росії, невиправдані поступки й запобігання перед нею через економічні рації та вигоди; світ зможе обійтися без Росії, Росія без світу - ні).

Підсумовуючи викладене, варто констатувати, що частина згаданих явищ та процесів мають завершений, а інша частина - незавершений характер, що ускладнює їх аналіз і вихід на виважені інтерпретації й оцінки, аргументовані висновки, узагальнення, асоціативні ряди. В останньому випадку нині вченим слід у максимально можливий спосіб акумулювати емпіричні матеріали, статистичні дані, в яких фіксуються сучасні події. Це дасть змогу після завершення війни завдяки новітнім аналітичним процедурам генерувати фундаментальне знання, що матиме не тільки суто теоретичне, а й практичне значення для вироблення оптимальних рішень у всіх сферах внутрішньої і зовнішньої політики нашої держави, врахувати складні та навіть трагічні уроки минулого.

Размещено на Allbest.ru