Зважувальні рішення в науковій школі Карла Ларенца

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зважувальні рішення в науковій школі Карла Ларенца

Настасійчук О. В.,

аспірант юридичного факультету,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, помічник голови суду,

Чернівецький окружний адміністративний суд, м. Чернівці

Анотація

У статті йдеться про розв'язання в рамках наукової школи Карла Ларенца (19031993) на фоні формування так званої юриспруденції зважування проблеми зважувальних рішень (Abwagungsentscheidungen) в практичному правозастосуванні. Основна увага звертається на два питання, відповідь на які є метою статті: по-перше, на якому базисі відбувається розвиток згаданої наукової школи в контексті порушеної вище проблеми, по-друге, яких інновацій зазначає в такому разі ця школа.

В обох випадках при цьому аналізується творчий внесок Томаса Ріма в аналіз зважувальної проблематики, який є «учнемучня» К. Ларенца, тобто Клауса-Вільгельма Канаріса. К. Ларенц, К.-В. Канаріс і Т. Рім репрезентують відповідну наукову школу в аспекті побудови теорії юридичного зважування.

У підсумку показано, що таким базисом і континуумом є філософсько-правове і методологічне поняття оцінки (Wertung), тобто ключове для праворозуміння К. Ларенца поняття, на якому будується його так звана юриспруденція оцінок, яка є, у свою чергу, однією з основ, поряд із юриспруденцією інтересів, теорією юридичної аргументації і судовою практикою, для побудови юриспруденції зважування. У статті згадано, що юриспруденція оцінок деякою мірою є продовженням започаткованого Євгеном Ерліхом вільного правознаходження взагалі та аналізу зважування інтересів зокрема.

Показано також, що серйозною інновацію Т Ріма є дуже детальне вирішення питання зважуваль- них рішень у практичному правозастосуванні, яке полягає в інтеграції зважування в модель субсум- ції. Це пояснюється тим, що К. Ларенц дотримувався протилежного погляду, в рамках якого типові норми як можливий результат зважування вважалися несубсумцієздатними. ларенц юриспруденція зважування юридичний

У цілому висвітлено посилення теоретико-прикладного значення зважування в сучасному право- розумінні.

Ключові слова: Карл Ларенц, юриспруденція зважування, зважувальні рішення, правозастосування (субсумція і зважування), оцінка, філософія права, юридична методологія.

Nastasiichuk O. V.,

Postgraduate Student at the Faculty of Law,

Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University,

Assistant Chairman of the Court,

Chernivtsi Administrative District Court, Chernivtsi

WEIGHED DECISIONS IN KARL LARENZ'S SCIENTIFIC SCHOOL

Постановка проблеми

Німецький цивіліст, методолог і філософ права Карл Ларенц (19031993) репрезентував упродовж всього свого творчого шляху, який розпочався ще в 20-ті роки минулого століття, а завершився 6-м виданням в 1991 році фундаментальної «Методології правознавства» [1] (далі «Методологія»), неоге- гельянський напрямок у філософії, поєднаний пізніше з філософською герменевтикою, який в юридичній площині отримав назву «юриспруденція оцінок» (Wertungsjurisprudenz). На такій основі в правовій науці утворилася школа із його учнів, а далі із учнів учнів, в рамках якої досліджувалися і досліджуються чимало цікавих проблем, наприклад, питання типів в праві (Д. Ленен), питання прогалин, а також довіри в праві та теоретичні питання правової системи (К.-В. Канаріс) та ін. Серед них особливе зацікавлення з погляду українського юриста може викликати питання зважувальних рішень, якому в аспекті практичного право- застосування велику увагу присвятив - «учень учня» К. Ларенца, а саме К.-В. Канаріса - Томас Рім (2006 рік) [2]. Розробка такого предмету в аспекті, з одного боку, феномена ларенцівської «оцінки» (Wertung), який був взятий за основу Т. Рімом, а з іншого, в аспекті так званої «головної помилки» К. Ларенца, - якщо скористатися терміном О. Лібмана, який застосував його для того, щоб назвати «річ у собі» головною помилкою І. Канта, яку намагалося виправити неокан- тіанство, - якою слід вважати твердження на зразок, що типові норми не є субсумцієздатними, і яку Т. Рім певною мірою «виправив», запропонувавши важливу для наукової школи інновацію, становить актуальну тему для дослідження. Відповіді на теоретико-практичні питання, які можна отримати в такому разі, є відповідями, якими, в узагальненій формі, можна скористатися далеко поза межами німецької правової культури, зокрема, в наші дні і в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Ні творчість К. Ларенца, ні творчі здобутки його наукової школи, на жаль, не привернули, за окремим винятком, спеціальної уваги сучасних українських дослідників, Це стосується і питання так званих зважувальних рішень, тобто правових рішень, отриманих шляхом зважування, з одного боку, і на основі концепту ларенцівської оцінки, з іншого. Цей вакуум певною мірою сьогодні заповнюють наші статті, в заголовку яких ми постійно згадуємо прізвище і ім'я «Карл Ларенц». До того ж готується за нашою участю, в рамках розробки дисертаційної теми «Юриспруденція оцінок Карла Ларенца», публікація перекладу як творів самого К. Ларенца, в першу чергу 6-го видання згаданої вище «Методології», а також окремих його статей, так і публікація перекладу творів деяких учасників згаданої школи (К.-В. Канаріса та Т Ріма), повними робочими перекладами яких, підготовлених канд. юрид. наук В.В. Трутнем, ми користувалися при підготовці цієї статті, в т.ч. перекладом монографії Т Ріма «Зважувальні рішення в практичному правозастосуванні» [2], великої статті К.-В. Канаріса «Карл Ларенц» (2010) [3] та ін.

Відмітимо, що в Україні питання правової оцінки в аспекті, певною мірою близькому до підходу К. Ларенца, досліджувалися у рамках львівської школи права (П.М. Рабінович, С.П. Рабіно- вич, М.І. Тарнавська, В.М. Косович та ін.).

Крім творів у рамках наукової школи К. Ларенца, для розуміння теми велике значення мають праці критиків, серед яких слід виділити дві великі за обсягом роботи, а саме: збірник статей «Методика цивільного права - від Савін'ї до Тойбнера», 3-тє видання якого вийшло друком в 2017 році за редакцією Й. Рюкерта та Р Зайнеке [4] і який містить, крім окремої статті Р. Фрассека про К. Ларенца [4, с. 241-263], виклад еволюції юридичної методології від Савін'ї (перша половина XIX ст.) до наших днів, в т.ч. числі опис і критику «юриспруденції оцінок» [4, с. 566-573] і «юриспруденції зважування» [4, с. 582-590], а також монографію Б. Гюперса «Карл Ларенц - Методологія і філософія права в історії і сучасності» (2010) [5], яка є водночас викладом результатів його дисертаційного дослідження, яке включає в себе і виклад питання зважування в праві [5, с. 459-460 та ін.].

Відзначимо статтю Й. Рюкерта «Зважування - юридична кар'єра неюридичного поняття або: Суворість норм і зважування під час зміни функцій» (2011) [6], цікаву як за змістом, так і за формою, а також його ж статтю «Від «вільного права» до «юриспруденції оцінок» - історія повна легенд» (2008) [7], в якій констатується континуальний характер відношення «вільного права» (Г. Канторович) або «вільного правозна- ходження» (Є. Ерліх) і «юриспруденції оцінок» взагалі та «юриспруденції оцінок» К. Ларенца зокрема [7, с. 232 та ін.]. Відзначимо, що питання зважування інтересів Є. Ерліх розробляв в пізній період своєї творчості, насамперед, в статі і монографії «Юридична логіка» (1917/1918) [8; 9].

Велике значення мають також класичні праці в рамках теми «теорія юридичної аргументації», субтемою якої є процедурна - якщо обґрунтування вважати процедурою - за своєю суттю тема «теорія юридичного зважування», таких авторів, як Р. Алексі [10; 11], Г.-Й. Кох, Г Рюссманн [12], Р Дворкін та ін.

Отже, в цілому подальший виклад ґрунтується на ідеях і працях таких авторів, як: К. Ларенц, К.-В. Канаріс, Т. Рім; Й. Рюкерт («юриспруденція зважування»), Р. Зайнеке, Р. Дворкін («вимір ваги»), Р. Алексі, Г.-Й. Кох, Є. Ерліх, П.М. Рабінович, С.П. Рабінович, С.В. Савчук (науковий керівник), В.В. Трутень та ін., аналіз яких дозволяє належним чином розв'язувати важливі делібе- раційні питання, методологічний і процедурний (обґрунтувальний) характер яких має водночас універсальне значення, тобто не стримується національними кордонами, є перманентним і, можливо, інтерсуб'єктивним.

Постановка завдання

Завданням і метою статті є відповідь на два питання: по-перше, на якому базисі відбувається розвиток наукової школи К. Ларенца в контексті проблеми зважування в праві, по-друге, яких інновацій зазначає ця школа у випадку зі зважувальними рішеннями в практичному правозастосуванні. Отже, йдеться, власне кажучи, про те, який спільний знаменник має делібераційна творчість К. Ларенца і Т. Ріма, з одного боку, та, з іншого боку, яка істотна розбіжність існує між ними щодо структури зважування в праві взагалі, а отже, і зважувальних рішень зокрема.

Виклад основного матеріалу дослідження

Ураховуючи вищесказане, виклад основного матеріалу поділяється на три частини: після викладу загальних положень ми розглянемо спочатку питання базису, а пізніше інновацій, які стосуються розуміння окремих аспектів зважування у праві в рамках наукової школи К. Ларенца.

1. До першого покоління наукової школи К. Ларенца належить група його асистентів, як згаданих в присвяті до «Методології» (К.-В. Канаріс, Й. Грушка, Д. Ленен, Ю. Прьолсс), так і не згаданих (У. Дідеріхзен [13, с. 508-510] та ін.). Учасники цієї групи з часом стали авторитетними викладачами і вченими, які мають своїх учнів, частина із яких утворює друге покоління наукової школи К. Ларенца.

Наукова школа може розвиватися інтенсивно і екстенсивно. Перше має місце тоді, коли дослідження певної тематики відбувається шляхом поглиблення поставленої засновником школи проблематики без виходу за її межі, друге - тоді, коли такий вихід хоч і відбувається, проте зберігається певна основа, яка дозволяє говорити, що повного розриву зі школою не трапилося. Інтенсивний розвиток - це обов'язкова умова для існування наукової школи, а екстенсивна - факультативна. Найбільш цікавим випадком є ситуація, коли обидва фактори поєднуються.

Нас далі буде цікавити така лінія наукової школи, як Ларенц-Канаріс-Рім (засновник, учень, учень учня), в рамках якої тема зважу- вальних рішень, започаткована К. Ларенцом [14; 15; 1, с. 404-413], отримала яскравий вияв у вже згаданій вище дисертаційній роботі, повна

назва якої - «Зважувальні рішення в практичному правозастосуванні: Аргументація, доведення, оцінка». Ця робота була захищена в 2006 році в Мюнхенському університеті Людвіга-Максимі- ліана, причому К.-В. Канаріс був її референтом. Детальніше про академічно-наукові стосунки К.-В. Канаріса і Т Ріма говорить коротка передмова до цієї надзвичайно детальної, оригінальної і цікавої монографії [2, c. VII].

Про те, що Т Рім досліджує проблему зважування у праві в розширених рамках згаданої наукової школи, говорить не тільки те, що він є учнем К.-В. Канаріса, який, у свою чергу, був, мабуть одним із улюблених учнів К. Ларенца, про що говорить, зокрема, той факт, що саме йому випала нагода і честь опублікувати в 1995 році post mortem 3-тє скорочене і останнє видання «Методології» [16], в яке він вніс хоч і нечисленні, проте істотні - «екстенсивні» - зміни/інно- вації. Додатково про це говорить, з одного боку, те, що Т. Рім бере за основу характерне для пра- ворозуміння К. Ларенца поняття оцінки (про це свідчить уже підзаголовок монографії, а також її зміст), а з іншого те, що Т. Рім принаймні в одному пункті істотно трансформує науковий підхід К. Ларенца. Отже, в цілому можна сказати, що Т. Рім як екстенсивно, так і інтенсивно розвиває наукову школу К. Ларенца в аспекті делі- бераційної (зважувальної) проблематики. Перш ніж ми покажемо, як це відбувається, потрібно зробити одне важливе застереження, без якого подальший виклад може зазнати труднощів.

Йдеться про те, що українським словом «оцінка» можна передати декілька німецьких слів, насамперед, «Wertung» і «Beurteilung», предметне і сенсове значення яких істотно відрізняються. «Юриспруденція оцінок», яка в наші дні асоціюється переважно з К. Ларенцом, хоча існують її напрямки, які репрезентуються іншими авторами, незалежними від К. Ларенца [4, с. 562-566], як бачимо, тісно пов'язана із першим словом. Це не випадково, якщо взяти до уваги той факт, що оцінка-Wertung означає дію, яка відбувається у разі, коли йдеться про так звані відкриті питання права, а оцінка-Beurteilung тоді, коли мовиться про закриті питання. У першому випадку на увазі мають дві проблеми, а саме: питання нормативного значення позаправових (трансцендентних) факторів в правозастосуванні (найбільш відомий приклад - «формула Рад- бруха», а також етико- і соціо-правові питання в цілому), а також питання вжитку невизначених в ш. с., проте іманентних нормативних аспектів (наприклад, використання в нормативному акті таких слів, як «розумно», «добросовісно» тощо). У другому випадку йдеться про дію, яка має місце у разі існування точно визначених нормативних понять, які потрібно використати в процесі пра- возастосування (найбільш відомим прикладом є «склад злочину» в кримінальному праві). Це інший аспект іманентності права.

Далі ми під оцінкою, якщо не застережене інше, будемо розуміти тільки оцінку-Wertung, тобто трансцендентні і частково іманентні проблеми правозастосування, з якими тісно пов'язаний метод зважування в праві. Отже, зважування в такому разі є способом їхнього розв'язання, який легітимується в XIX, XX, XXI століттях - століттях юридичного модерну - насамперед, відомою ще з часу кодифікації Наполеона ст. 4 ЦК Франції, яка забороняє відмову в правосудді з посиланням на, якщо врахувати сказане вище, неможливість здійснити оцінку- Beurteilung, а також аналогами цієї статті, які можуть бути закріплені не тільки в кодексах чи окремих законах, але й в конституціях. Ларен- цівська оцінка-Wertung, яку ми далі будемо називати при нагоді відкритою (правовою) оцінкою, є виходом із ситуації, яка в такому разі виникає.

Цікаво відмітити, що економічно-правова проблематика [4, с. 471-488] якнайкраще може бути розв'язана у разі використання двох видів правової оцінки - відкритої (ларенцівської) і закритої (традиційної) правової оцінки - оскільки згадана проблематика передбачає оцінку правових наслідків реалізації правових вимог, а така оцінка є різновидом трансцендентної оцінки, оскільки враховуються не нормативні, а емпіричні фактори, які претендують продемонструвати свою нормативну силу («нормативну силу фактичного» за Єллінеком [17, с. 38]).

2. «Зважувальні рішення» Т. Ріма складаються із 7 параграфів, а саме: § 1 Вступ; § 2 Зважувальні рішення в процесі правозастосування; § 3 Структура раціонального зважування; § 4 Тягар зважування; § 5 Контроль зважувальних рішень; § 6 Компетенція щодо зважування; § 7 Резюме істотних результатів. Питання оцінки досліджується у таких формах, як «міра оцінки» (в § 3), «тягар оцінки» (в § 4) «контроль оцінки» (в § 5), «компетенція щодо оцінки» (в § 6) та ін. Відмітимо, що кожного разу в оригіналі використовується слово «Wertung» або відповідно основа слова «-wert-» («цінність»). Оцінка в такому значенні використовується надзвичайно активно. Це справді становий хребет роботи Т. Ріма.

Далі ми зупинимося тільки на одному аспекті використання відповідного поняття, а саме на питанні відкритості правової системи для подальшого розвитку, а отже, на питанні власне відкритої правової оцінки, яка, знову-таки, здійснюється у формі пошуку правильних зважуваль- них рішень, тобто у формі зважування в праві. Свою увагу ми зосередимо при цьому на питанні відритих і закритих більших засновків, які Т. Рім досліджує в § 2,

Так, він говорить, що «у разі застосування нормативних правових понять мусить існувати два різновиди більших засновків: такі, що містять винятково емпірично встановлювані, тобто дескриптивні ознаки фактичного складу (... закриті більші засновки) і такі, що містять принаймні одну нормативну ознаку фактичного складу, яка є субсумцієздатною не відразу, а потребує оцінного долучення обставин справи (. оці- нювально-відкриті більші засновки)» [2, с. 26]. Нас, зрозуміло, має цікавити утворення останніх засновків, яке є «набагато проблематичнішим» [2, с. 26] і яке розпадається, за Т. Рімом, на дві частини: утворення оцінювально-відкритих більших засновків у разі наявності нормативних ознак фактичного складу і утворення оцінювально-відкри- тих більших засновків у разі наявності дескриптивних ознак фактичного складу [2, с. 27-30].

У першому випадку «більший засновок є відкритим для оцінки, тобто його застосування до окремої справи потребує не тільки простої суб- сумції, але й оцінки вирішувача. У цих випадках він ще виразно містить нормативну ознаку фактичного складу, яка, незважаючи на всі зусилля з конкретизації, не може бути далі віддиферен- ційована чи уточнена, або експліцитно вказує на «оцінку» або «зважування всіх обставин окремої справи» [2, с. 28].

У другому випадку вважається, що «проблема залишкової нормативної ознаки після утворення більшого засновку завдяки тлумаченню може ставитися й у разі дескриптивних легальних ознак фактичного складу. Також тут мислимо, що дефініція ознаки містить обмежувальний елемент, як-от «як правило» або «у принципі», який покладає на правозастосовника оцінну перевірку окремої справи після завершення понятійної субсумції. У підсумку це буде наслідком тієї обставини, що на рівні понять закону неможливе точно розмежоване відокремлення дескриптивних і нормативних правових понять. Скоріше у принципі кожна дефініція правового поняття потребує оцінного тлумачення, яке навряд чи коли-небудь може взяти на себе сміливість бути понятійно остаточним, тобто остаточно містити всі співвіднесені зі справою достатні умови. Тому майже кожна дефініція правового поняття мусить містити (неписане) застереження на користь надзвичайних обставин, які ex ante є непередба- чуваними і, отже, можуть бути інтегровані в більший засновок також не в формі дескриптивних понять, а тільки як загальне застереження щодо оцінки всіх обставин окремої справи» [2, с. 29].

Викладене вище повною мірою демонструє те, що робота Т. Ріма не тільки формально, але й по суті має базисом відкриту оцінку, а тому відбувається в рамках наукової школи К. Ларенца. Надзвичайно детальний рімовий аналіз оціню- вально-зважувальної проблематики заслуговує на спеціальний розгляд. Далі ми зупинимося тільки на питанні, в якому аспекті Т. Рім виходить за межі ідеології К. Ларенца.

3. Так, у «Методології» К. Ларенца про відношення субсумції і зважування сказано, що «оскільки . щоразу вимагається врахування сукупних обставин окремої справи, які в усьому ніколи не є однаковими, то не можна очікувати, що згодом утворяться тверді правила, які уможливили б просту субсумцію окремої справи. Порівняння справ уможливлює аналогії й, можливо, певну типізацію справ; «зважування» благ завдяки цьому полегшується, але не робиться непотрібним» [1, с. 413]. Такий підхід можна називати дезінтегративним, оскільки субсумція - це щось одне, а зважування - це щось інше.

Зовсім інший - протилежний, інтегративний - підхід демонструє Т. Рім. Так, він говорить, визначаючи поняття зважувальних рішень, що «збирання, визначення ваги і оцінююче порівнювання міродавчих точок зору для вирішення поміж різними альтернативами» «можна застати на всіх етапах процесу правозастосування: правозасто- совник, з одного боку, при тлумаченні і конкретизації правових норм має зважувати в сумнівних випадках точки зору, які говорять за або проти певного тлумачення - скажімо, дослівний текст закону і його історію виникнення, з одного боку, його об'єктивну телеологію, з іншого. Він має зважувати один щодо одного далі на рівні встановлення обставин справи - тобто оцінки доказів - ті фактичні умови життя (побічні докази), які говорять за або проти певного результату доведення. І, нарешті, в рамках субсумції встановлених фактів під конкретизовану шляхом тлумачення правову норму може бути потрібним оцінююче співпоряд- кування окремого випадку з ознакою фактичного складу, яке відбувається шляхом зважування всіх обставин окремого випадку» [2, c. 4].

Подальший аналіз відбувається на фоні того факту, що «локалізація зважувальних рішень в процесі правозастосування насамперед потребує дослідження логіко-правової відмінності між субсумцією і зважуванням як двома центральними формами юридичного аргументування» [2, c. 4]. Нас має особливо цікавити, отже, розуміння зважувальних рішень у відношенні субсумція - зважування, з одного боку, і розуміння власне зважування, з іншого.

Так, Т Рім констатує, що «моделі субсумції протиставляється, зазвичай, модель зважування як альтернативна процедура правозастосування або добування права: тоді як субсумція відбувається при застосуванні правил, зважування є методом для застосування правових принципів» [2, с. 6], і далі оригінально досліджує питання інтеграції зважування в модель субсумції.

Так, він говорить, що, на його думку, «модель субсумції уявляється ... як велика лінія пра- возастосування, яку ми маємо перед собою, незважаючи на всякі зважування, тоді як у разі окремих кроків - утворення більшого засновку, утворення меншого засновку і субсумції - щораз можуть бути потрібними зважувальні рішення. Тому обидва методи не є альтернативними методами праводобування або правозастосування на тому самому рівні, а виконують всередині єдиного процесу правозастосування різні завдання і у такий спосіб взаємодоповнюються. Існування зважувальних елементів на всіх рівнях силогізму є причиною поширеного твердження, що право- застосування навряд чи коли-небудь є механічним процесом мислення, а часто-густо містить деци- зіоністський або волітивний елемент» [2, с. 7].

Т. Рім розрізняє зважування у вузькому і в широкому сенсі. Так, він розуміє як зважування «всяке рішення, до якого приходять на підставі збирання, визначення ваги і завершального оцінного порівняння точок зору. Протилежність до цього є вузьке поняття зважування, згідно з яким зважування є (лише) специфічною формою правозастосування для випадку колізії правових принципів (на противагу правовим правилам)» [2, c. 7]. Т. Рім, інакше, ніж, наприклад, Р. Алексі [10, с. 13-51], послуговується широким поняттям зважування, яке не обмежено зважуванням тільки правових принципів.

Далі Т Рім аналізує питання конституційно- правового зважування благ - відмітимо, що саме в рубриці «Розв'язання колізій норм та принципів завдяки «зважуванню благ»» К. Ларенц детально позитивно розбирає поняття зважування в праві [1, с. 404-413], а також відношення зважування і дискурсу, на яких ми не будемо докладно зупинятися за браком місця. У цілому він розглядає зважування як метод правозастосування: «Зважування раз у раз асоціюється з докором в довільності й у ворожості щодо правової держави. Попри все те, уже з часу перших основоположних методологічних досліджень щодо зважування уже не можна брати під сумнів те, що по суті йдеться про раціональну операцію добування права і пра- возастосування права, яка не тільки допустима з боку правової держави, але навіть не має альтернативи в процесі правозастосування, й тому є вкрай необхідною» [2, с. 12].

Підхід Т. Ріма ми вважаємо кращим, ніж підхід К. Ларенца, оскільки він є простішим і екзотеричним, на відміну від складного і езотеричного підходу К. Ларенца. Саме його можна рекомендувати сучасним українським юристам взяти за основу для подальшого теоретичного розвитку і практичної реалізації.

Таким чином, ми висвітлили в цілому посилення теоретико-прикладного значення зважування в сучасному праворозумінні, яке полягає у злитті «юриспруденції оцінок» і «юриспруденції зважування».

Висновки і перспективи подальших досліджень у даному напрямі

Викладене вище дозволяє зробити такі висновки:

1. Із теоретичної і практичної точки зору доречно і слушно розрізняти відкриту (ларенців- ську) і закриту (традиційну) правову оцінку.

2. Спільним знаменником для праворозу- міння К. Ларенца і Т. Ріма, який утворює основу для інтенсивного розвитку наукової школи К. Ларенца, є поняття відкритої оцінки (Wertung).

3. Істотною відмінністю в праворозумінні К. Ларенца і Т. Ріма є відповідно дезінтегратив- ний і інтегративний підхід до співвідношення субсумції і зважування як форм правозастосу- вання. На основі цього можна говорити про екстенсивний розвиток наукової школи К. Ларенца.

4. Науковий підхід Т. Ріма, який полягає в інтеграції зважування в модель субсумції, є не тільки більш сучасним, але й кращим, оскільки він є відносно простим (незважаючи на високий ступінь деталізації) і водночас екзотеричним, тобто таким, що розкриває ті деталі, які залишилися нерозкритими у К. Ларенца.

5. Подальші дослідження теми можливі в напрямку дослідження трансцендентного і іманентного праворозуміння у К. Ларенца, на підґрунті якого стане краще зрозумілою окреслена вище тематика і проблематика.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissen- schaft. 6. Aufl. Berlin etc.: Springer, 1991. XVIII, 494 S.

2. Riehm T Abwagungsentscheidungen in der praktischen Rechtsanwendung Argumentation, Beweis, Wertung. Munchen: Beck, 2006. XVIII, 281 S.

3. Canaris C.-W. Karl Larenz. Stefan Grund- mann & Karl Riesenhuber (Hrsg.): Zivilrechtsleh- rer des 20. Jahrhunderts in Berichten ihrer Schuler. Band 2. Berlin, 2010. S. 263-308.

4. Ruckert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teubner. 3. Aufl. Baden-Baden : Nomos, 2017. 659 S.

5. Hupers B. Karl Larenz - Methodenlehre und Philosophie des Rechts in Geschichte und Gegen- wart Elektronische Ressource. Berlin - BWV Berliner Wissenschafts-Verlag, 2010. 646 S.

6. Ruckert J. Abwagung - die juristische Kar- riere eines unjuristischen Begriffs oder: Normen- strenge und Abwagung im Funktionswandel. Juri- stenZeitung. 2011. 66 Jahrg. № 19. Р 913-923.

7. Ruckert J. Vom „Freirecht“ zur freien „Wertun- gsjurisprudenz“ - eine Geschichte voller Legende. Zeitschrift der Savigny-Stiftung fur Rechtsgeschi- chte. Germanistische Abteilung. 2008. 125 Jahrg. № 1. S. 199-255.

8. Ehrlich E. Die juristische Logik / Archiv fur die civilistische Praxis. 1917. № 115. S. 125-439.

9. Ehrlich E. Die juristische Logik. Tubingen: Mohr, 1918. VII, 337 S.

10. Alexy R. Theorie der juristischen Argumentation die Theorie des rationalen Diskurses als Theorie der juristischen Begrundung. 2. Aufl. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1991. 435 S.

11. Alexy R. Recht, Vernunft, Diskurs Studien zur Rechtsphilosophie. 1. Aufl. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1995. 292 S.

12. Koch H.-J. Juristische Begrundungslehre eine Einfuhrung in Grundprobleme der Rechtswissen- schaft / Hans-Joachim Koch; Helmut Russmann. Munchen: Beck, 1982. 383 S.

13. Diederichsen U. Karl Laren. Juristen im Portrat. Festschrift 225 Jahre Verlag Beck. Munchen, 1988. S.495-510.

14. Larenz K. Methodische Aspekte der Gutera- bwagung / Festschrift fur Ernst Klingmuller, Karlsruhe, 1974.S.235-248.

15. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissen- schaft. 3. Aufl. Berlin, 1975. XVIII, 489 S.

16. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissen- schaft : [Studienausgabe]. 3. Aufl. Berlin; Heidelberg: Springer, 1995. XII, 325 S.

17. Rehbinder M. Die Begrundung der Rechtsso- ziologie durch Eugen Ehrlich. 2. Aufl. Berlin: Dunc- ker & Humblot, 1986. 147 S.: graph. Darst.; Bibliogr. Eugen Ehrlich. S. 143-147.

REFERENCES:

1. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissen- schaft. 6. Aufl. Berlin etc.: Springer, 1991. XVIII, 494 S.

2. Riehm T Abwagungsentscheidungen in der praktischen Rechtsanwendung Argumentation, Beweis, Wertung. Munchen: Beck, 2006. XVIII, 281 S.

3. Canaris C.-W. Karl Larenz // Stefan Grund- mann & Karl Riesenhuber (Hrsg.): Zivilrechtsleh- rer des 20. Jahrhunderts in Berichten ihrer Schuler. Band 2. Berlin, 2010. S. 263-308.

4. Ruckert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teubner. 3. Aufl. - Baden-Baden: Nomos, 2017. 659 S.

5. Hupers B. Karl Larenz - Methodenlehre und Philosophie des Rechts in Geschichte und Gegen- wart Elektronische Ressource. Berlin - BWV Berliner Wissenschafts-Verlag, 2010. 646 S.

6. Ruckert J. Abwagung - die juristische Kar- riere eines unjuristischen Begriffs oder: Normen- strenge und Abwagung im Funktionswandel // JuristenZeitung. 2011. 66 Jahrg. № 19. 913-923.

7. Ruckert J. Vom „Freirecht“ zur freien „Wertun- gsjurisprudenz“ - eine Geschichte voller Legende // Zeitschrift der Savigny-Stiftung fur Rechtsgeschi- chte. Germanistische Abteilung. 2008. 125 Jahrg. № 1. S. 199-255.

8. Ehrlich E. Die juristische Logik // Archiv fur die civilistische Praxis. 1917. № 115. S. 125-439.

9. Ehrlich E. Die juristische Logik. Tubingen: Mohr, 1918. VII, 337 S.

10. Alexy R. Theorie der juristischen Argumentation die Theorie des rationalen Diskurses als Theorie der juristischen Begrundung. 2. Aufl. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1991. 435 S.

11. Alexy R. Recht, Vernunft, Diskurs Studien zur Rechtsphilosophie. 1. Aufl. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1995. 292 S.

12. Koch H.-J. Juristische Begrundungslehre eine Einfuhrung in Grundprobleme der Rechtswissen- schaft / Hans-Joachim Koch; Helmut Russmann. Munchen: Beck, 1982. 383 S.

13. Diederichsen U. Karl Larenz // Juristen im Portrat. Festschrift 225 Jahre Verlag Beck. Munchen, 1988. S.495-510.

14. Larenz K. Methodische Aspekte der Gutera- bwagung // Festschrift fur Ernst Klingmuller, Karlsruhe, 1974, S.235-248.

15. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissen- schaft. 3. Aufl. Berlin, 1975. XVIII, 489 S.

16. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswis- senschaft : [Studienausgabe]. 3. Aufl. Berlin; Heidelberg: Springer, 1995. XII, 325 S..

17. Rehbinder M. Die Begrundung der Rechts- soziologie durch Eugen Ehrlich. 2. Aufl. Berlin: Duncker & Humblot, 1986. 147 S.: graph. Darst.; Bibliogr. Eugen Ehrlich S. 143-147.

Размещено на Allbest.ru