Інформація та релігія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Інформація та релігія

Джиджора Євген, д-р філол. наук, доцент

Роздуми над книгами Юваля Ноя Харарі «Sapiens: A Brief History of Humankind» / «Людина розумна: Історія людства від минулого до майбутнього»; «Homo Deus: A Brief History of Tomorrow» / «Homo Deus: За лаштунками майбутнього»; «21 Lessons for the 21 Century» / «21 урок для 21 століття»

Інформаційна революція, що сталася у ХХ столітті, спричинила низку глобальних незворотних процесів, які суттєво змінили людину та її уявлення про світ. Один із таких процесів - тотальна діджіталізація, або оцифровування будь-яких даних, будь-якого контенту, що має значення для людської життєдіяльності. Як наслідок, людство стоїть на порозі чергової світоглядної переорієнтації. Датоцентричне світосприйняття має змінити гомоцентричне, як колись гомоцентричне змінило теоцентричне.

Такі погляди виражає сучасний ізраїльський вчений-медієвіст, професор історії Єврейського університету в Єрусалимі Ювал Ной Харарі. За останні роки його книги «Sapiens: A Brief History of Humankind» / «Людина розумна: Історія людства від минулого до майбутнього» (Харків, 2019, 2 видання, перше побачило світ у 2016), «Homo Deus: A Brief History of Tomorrow» / «Homo Deus: За лаштунками майбутнього» (Київ, 2018) та «21 Lessons for the 21 Century» / «21 урок для 21 століття» (Київ, 2018) стали видавничою сенсацією вже у понад тридцяти країнах світу. А публічні лекції, зокрема, на загальнодоступній науково-освітній платформі TED, перекладені багатьма мовами та нараховують мільйони переглядів (наприклад, виступ «Чим привабливий фашизм і як йому сприяють ваші данні» транслітеровано двадцятьма чотирма мовами та станом на середину лютого 2019 зафіксовано понад 1.6 млн переглядів).

Усі три книги Ювала Харарі становлять єдиний науково-популярний метатекст. Спостереження, здійснені в «Sapiens», значно розширюються в «Deus». А тези, висловлені в «Deus», доповнені новими прикладами і по-іншому аргументовані в «Lessons». Відтак кожна книга є концептуальним складником загальної теми - генезису homo sapiens та його сутнісної трансформації у XXI ст. У Вступі до «Lessons» автор зізнається, що у своїй першій книзі він прагнув показати історію людини від часів «неприкметної мавпи» до «правителя Землі», у другій - «зазирнути далеко в майбутнє» і спрогнозувати, на яку долю очікує людській розум й свідомість, а третя присвячена аналізу ключових біотехнологічних та світоглядних тенденцій сьогоденняХарарі Ювал Ной. 21 урок для 21 століття / пер. з англ. О. Дем'янчука. - Київ, 2018. - С.9-10..

«Sapiens» складається з чотирьох частин та післямови. Ювал Харарі вважає, що в історії людства сталися три знаменні події, після кожної з яких відбувався якісний еволюційний стрибок. Це: когнітивна революція (~70.000 р. тому), аграрна революція (~12.000 р. тому) та наукова революція (~500 р. тому). Про когнітивну революцію йдеться у першому розділі книги. Про аграрну - у другому й третьому. Про наукову - у четвертому.

У розмірковуваннях про походження людини та її поступове виокремлення з-поміж інших живих істот, в тому числі з-поміж решти homos, Харарі сповідує традиційний дарвінізм. Становлення видів та їхні генетичні зміни пояснює природним відбором. Проте намагаючись показати, яким чином homo sapiens, один із щонайменше шести видів прадавніх людей, починає стрімко розвиватися і поступово витісняє інші тварини на периферію прогресу, вдається до платонівського дуалізму. На думку Харарі, homo sapiens тому змогли здійснити когнітивну революцію, що виявилися спроможними відрізняти видимі та об'єктивовані у реальному просторі речі від невидимих та об'єктивованих у внутрішньому просторі ідей. Це дозволило не лише створити різні, подекуди дуже складні, знакові системи (мову, числа тощо), але й вигадати міфи, що міцно з'єднували величезні маси, дозволяли не знайомим та розділеним на відстані і часі людям сповнюватися одних переконань, прагнень та заповітних мрій.

Міфологічне мислення homo sapiens добре описане у науковій літературі. Зокрема, О. Лосєв, автор фундаментальної феноменологічної редукції міфу, наголошував, що з точки зору носіїв такої свідомості, міф жодним чином не є фікцією, грою фантазії. «Це не вигадка, - писав вчений, - але найяскравіша і найреальніша дійсність, це напрочуд необхідна категорія думки і життя, далека від будь-якої випадковості і свавілля»Лосев А. Ф. Диалектика мифа / сост., подг. текста, общ ред А. А. Тахо-Годи, В. П. Троицкого. - М., 2001. - С. 36.. При цьому міфологізація дійсності передбачає «створення найбільш семантично багатих, енергетичних та таких, що мають силу прикладу, образів дійсності»Топоров В. Н. Миф. Ритуал. Символ. Образ: Исследования в области мифопоэтического: Избранное. - М., 1995. - С. 5.. Саме такі семантично глибокі та ієрархічно складні уяви, що визначають реальний образ життя великих мас, детально аналізує Харарі.

На думку ізраїльського історика, людство починає активно міфологізовувати дійсність з початком аграрної революції. Тоді виникають такі абстрактні умовності, як гроші, релігії, імперії тощо. Відтоді людина стає господарем світу. А взаємини всередині свого виду регулює за жорсткими правилами «уявного порядку». Упродовж багатьох тисячоліть цей порядок незмінно ґрунтується на кількох непорушних принципах. По-перше, «уявний порядок умонтований у матеріальний світ»Харари Ю. Н. Людина розумна: Історія людства від минулого до майбутнього. 2 видання, виправлене / пер. з англ. Я. Лебеденка. - Х., 2019. - С. 148.. Для того, аби розкрити, як цей принцип працює в наші дні, Харарі розглядає доктрину індивідуалізму. Дійсно, сьогодні у так званій західній спільноті домінує ідеологія індивідуалізму. Домінує у тому сенсі, що її сповідує переважна більшість людей. На відміну від, наприклад, веганства - модного молодіжного руху, у якого вже багато симпатиків, але який загальним поки що не став.

Харарі задається цікавим питанням: як ідеологія індивідуалізму позначається, скажімо, на організації простору сучасної людини? Ідеальне помешкання сучасної успішної родини, що включає батьків та кількох дітей, обов'язково є багатокімнатним. Коментуючи це спостереження ізраїльського вченого, можна зауважити: справді, у телесеріалах і рекламних роликах ми бачимо, що в помешканні щасливої родини, крім спільної вітальні чи їдальні, є спальня для батьків, кабінет, а також кімнати для дітей (за принципом «кожна дитина в своїй кімнаті»). Відповідно помешкання на кшталт радянської комунальної квартири, де в одній залі змушені перебувати і батьки і діти, в новітній культурі ніяк не популяризується, адже вважається вкрай не прийнятним. Навряд чи у XXI ст. платоспроможна респектабельна родина в складі двох або і трьох поколінь погодиться жити в помешканні з одною кімнатою. І не стільки через те, що це не зручно. Скільки через це, що це не відповідає сучасній ідеології індивідуалізму, де кожний хоче мати свій власний простір. А от у попередні епохи індивідуалізму ще не знали. Відтак ця ідеологія не визначала тодішній уявний порядок. І тому помешкання давньоримського землероба чи середньовічного купця не передбачало окремий закуток для кожного члена родини.

Так, палаци імператорів, замки королів та хороми князів були великими, з багатьма залами і світлицями. Проте будинки їх підданих, як правило, мали одну кімнату, де в центрі розміщувалося якесь джерело вогню. Усі члени такої родини не лише сходилися в одному приміщенні біля вогнища, але й спали всі разом на одному ліжку (або на пічці). Згадаймо притчу Христа про чоловіка, який прийшов до сусіда опівночі з проханням позичити йому три хлібини. Сусід відповів: «Не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною вже на постелі, не можу встати і дати тобі» [Лук. 11, 5-8]. Персонаж цієї притчі не сповідує індивідуалізм. Тож його діти не мають окремих кімнат, облаштованих на власний смак. І тому сплять вони разом з батьком.

Другий принцип полягає у тому, що «уявний порядок формує наші бажання»Харари Ю. Н. Людина розумна: Історія людства від минулого до майбутнього. 2 видання, виправлене / пер. з англ. Я. Лебеденка. - Х., 2019. - С. 149.. Підхоплюючи тезу Ж. Бодрійяра про споживання і надспоживання, Харарі робить висновок, що найзаповітніші мрії сучасної західної людини, сформовані романтичними, націоналістичними, капіталістичними та гуманістичними міфами, навчили її завжди чогось прагнути. Наприклад, «слухатися свого серця і самовиражатися», або «проводити відпустку закордоном», або «потребувати новішого гаджету, бо цей застарів», тощо. Як наслідок, ідеологія споживання / надспоживання не просто встановлює певний порядок, а фактично укладає план на життя, визначає пріоритети і показує рубежі, яких людина повинна досягати.

Третій принцип Харарі формулює так: «уявний порядок є міжсуб'єктивним»Там само, с. 152.. Цей принцип видається найбільш значущим, оскільки він показує, яким чином формується і розповсюджується будь-яка ідеологія. Нацистська ідея, з якою А. Гітлер виступав у баварських пабах наприкінці 20-х рр., була дещо несподіваною в своїй суб'єктивності. Але при цьому вкрай актуальною і привабливою. Тож коли за декілька років нацизм охопив великі маси німців, партія Гітлера обралася до Бундестагу. А коли ще за декілька років «заразив» переважну більшість громадян Німеччини, почалася Друга світова війна. В уяві гітлерівців - рятівна і визволительна.

Уявний порядок - це спосіб уніфікації величезних мас, за якого стираються межі між американцем і китайцем, католиком і атеїстом, неонацистом і монархістом. Відмовитися від цього порядку, на думку Харарі, людство не може. Не може, наприклад, перестати користуватися грошима. Якась конкретна заможна родина, всупереч індивідуалізму і надспоживанню, може поселитися в однокімнатній квартирі і відмовитися від побутової техніки, гаджетів та пристойного гардеробу. Однак навряд чи сьогодні на це здатні сотні мільйонів людей на планеті. Виходить, людина залежна від сформованого уявного порядку. Це та «ціна» відчутного вдосконалення homo sapiens, яку доводиться платити за спроможність вигадувати складні образи дійсності.

В останній четвертій частині «Sapiens» Ювал Харарі показує, що найскладніша міфологізація виявилася можливою в результаті наукової революції. Завдяки своїй багатій уяві в останні п'ятсот років людство видозмінювало політичні імперії і створювало бізнес-корпорації. Саме науковці подбали про те, аби їх розробки і технології забезпечили стрімкий розвиток цих умоглядних організацій. У 1900 р. на вулицях американських мегаполісів були тисячі кінних повозок і лишень десяток автомобілів. У 1920 р. зусиллями Генрі Форда ситуація змінилася до навпаки. Тепер вулицями курсували сотні автомобілів, а на узбіччі скучали одинокі незатребувані візниці. За декілька років вони геть зникли, а компанія «Форд» стала флагманом світового автопрому.

До чого зрештою призвів симбіоз наукових технологій і вигаданих ідеологем ізраїльський вчений розмірковує в наступних книгах. Зокрема, «Deus» складається із вступного розділу і трьох частин. У першій автор ставить перед собою мету розкрити, як homo sapiens «завойовує світ», у другій - як «надає сенсу світові», і у третій - як «втрачає контроль». У вступних міркуваннях Ювал Харарі постулює тезу: за всю історію людської цивілізації «голод, чума (тобто епідемії, мор загалом) й війна завжди були на перших позиціях порядку денного»Харарі Ю. Н. Homo Deus. За лаштунками майбутнього / пер. з англ. О. Дем'янчука. - К., 2018. - С. 9.. А у подальших розділах автор досить переконливо доводить, що на початку XXI ст. усі три проблеми є розв'язаними і тому вже не актуальними: «Уперше в історії більше людей помирає від переїдання, аніж від недоїдання, дедалі більше помирає від старості, аніж від інфекційних хвороб, і дедалі більше - через самогубства, аніж від дій солдатів, терористів і злочинців разом узятих»Там само, с. 10..

На думку вченого, у XXI ст. на людство чатує нове випробування. Це - інформація. А відтак і нова релігія, що постає на основі обміну даними. Користуючись сучасними дефініціями, Ювал Харарі називає цю релігію датаїзмом (з англ. data - дані). «Датаїзм, - пише вчений, - проголошує, що Всесвіт складається з потоків даних і цінність будь-якого явища чи сутності визначається їхнім внеском в обробку даних»Там само, с. 451.. Цікаво, що вперше в історії людства цю «релігію» (наразі, я вважаю, доречно брати в лапки) заснували не ідеологи-мрійники, а науковці. Інтенсивні розробки в галузі інформаційних технологій зрештою призвели до того, що почав з'являтися культ даних та диктат алгоритмів. «Можете не погоджуватися з ідеєю, що організми - це алгоритми і що жирафи, томати і людські створіння - просто різні методи обробки даних, - резонно опонує Харарі. - Однак ви маєте знати, що це нинішня наукова догма, і вона до невпізнанності змінює наш світ»Там само, с. 452..

Датаїзм як особливий погляд на взаємодію об'єктів дозволяє не лише адекватно кваліфікувати теперішні процеси, але й переосмислювати певні історичні події. Зокрема, у контексті датаїзму Харарі досить оригінально пояснює переваги капіталізму над комунізмом. Як відомо, онтологія капіталізму, комунізму та нацизму - топ-тема у гуманітарних та суспільних науках кінця XX - початку XXI ст. Тож про схожість / відмінність цих ідеологій та політичних режимів написано безліч книг та статейЗ останніх фундаментальних робіт можна виділити: Снайдер Т. Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним. - К., 2018.- 492 с.; Шльоґель К. Археологія комунізму, або Росія у ХХ столітті / пер. з нім. Іванни Витрикуш. - К., 2018 - 120 с.. Саме тому на їхньому тлі підхід Харарі виглядає свіжим та неординарним. Перевагу одної системи над іншою він пов'язує з принципом обробки даних. «Капіталізм виграв «холодну війну», - пише вчений, - бо розподілена обробка даних працює краще, аніж централізована, принаймні в часи прискорених технологічних змін»Харарі Ю. Н. Homo Deus. За лаштунками майбутнього / пер. з англ. О. Дем'янчука. - К., 2018. - С. 456.. Продовжуючи цю логіку, можна сказати, що алгоритми вільного транспортування та широкого доступу до інформації потужніші за алгоритми централізованого накопичення всіх даних на одному сервері. У такий спосіб, здається, ще ніхто протистояння капіталізму та комунізму (або нацизму) не розкривав.

Власне через те, що інформація потребує бути вільною, датаїзм поступово «перетворюється на релігію, що претендує на право визначати погане й хороше»Там само, с. 467.. Харарі ґрунтовно визначає найвищу цінність цієї «релігії». Це - потік інформації. Називає пророків та пророцтва нової «релігії». Скажімо, зміст книги Рея Курцвейла «The Singularity Is Near» («Сингулярність поруч») вчений співвідносить із євангельськими словами Іоанна Хрестителя «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» [Матф. 3, 2]. Перераховує основні заповіді. Наприклад, стверджує, що датаїсти прагнуть «максимізувати потік даних, приєднуючи дедалі більше джерел і виробляючи та споживаючи дедалі більше інформації»Харарі Ю. Н. Homo Deus. За лаштунками майбутнього / пер. з англ. О. Дем'янчука. - К., 2018. - С. 468.. Навіть формулює гріхи і встановлює, хто і за що буде вважатися єретиком. Найбільшим гріхом, з точки зору Харарі, датаїзм вважатиме блокування потоку даних. Відповідно, єретиками називатимуть тих, хто принципово відмовлятиметься приєднуватися до цього потоку і не обмінюватиметься даними.

Проте у новій «релігії» не чітко артикульована проблема смерті. Для адептів датаїзму настає смерть? Що на них очікує після фізичної смерті тіла? Вочевидь, довічне зберігання в інформаційних потоках. Адже те, що підключено і наділено даними для вільного транспортування, ніколи не зникне. Через певний збій системи чиїсь дані (наприклад, наукові праці на персональному сайті вченого на Academia.edu) можуть бути тимчасово пошкодженими. Але остаточно знищеними - ні. Так, сьогодні ми ще живемо в ті часи, коли зловмисники спроможні зламувати комп'ютерні коди та красти дані. А що як настане день, коли людський інтелект не зможе це зробити? Тоді для адептів датаїзму актуальною залишатиметься лише фізична смерть. Адже інформація про них, все, що ними було зроблено за життя, сама ідея їх сутності - зберігатимуться у Великих Даних. А якщо буде подолана проблема фізичної смерті? Адепти датаїзму стануть безсмертними? На це питання Харарі відповідає назвою своєї книги. «Homo Deus» означає «людина божественна».

Разом з тим, не все так просто з майбутнім перевтіленням homo sapiens у homo Deus. До речі, невідворотність такого перевтілення для Харарі все ж таки не очевидна. Навпаки, у «Lessons» вчений розмірковує про численні актуальні завдання, що стоять перед людьми сьогодні. І попереджає, якщо ці завдання не будуть вирішені вчасно й адекватно, на людську цивілізацію очікує катастрофа. датоцентричний індивідуалізм харарі

Загалом, книги «Deus» і «Lessons» настільки концептуально близькі, що можуть сприйматися як коментар одна одної. «Deus» завершується розділом про те, що через розвиток інформаційних технологій людство втрачає контроль над світом. А от про те, як саме, з яких причин, через що людина не може контролювати глобальну трансформацію світу у XXI ст., йдеться в «Lessons». Ця книга також складається із вступу та чотирьох частин, кожна з яких присвячена певній тенденції сутнісних змін homo sapiens в нинішніх реаліях. Перефразовуючи деякі авторські твердження, можна сказати, що у I частині йдеться про виклик людству з боку технологій, у II частині - про політичний виклик, у III частині - про емоційний виклик, а у IV частині - про інформаційний виклик.

З-поміж усіх викликів найбільш актуальний перший - з боку технологій. Харарі прогнозує, що зрощення біо- та інформаційних технологій може призвести до диктату алгоритмів, які безпосередньо впливатимуть на людину, визначатимуть її поведінку, формуватимуть смаки, потреби, спрямовуватимуть ідеологічно. Ось як це бачить вчений: «Коли біотехнологічна революція зіллється з інформаційно-технологічною, буде створено алгоритми Великих Даних, які зможуть відстежувати й розуміти мої відчуття значно ліпше, ніж я сам, а тоді обґрунтування ймовірно перейде від людей до комп'ютерів»Харарі Ювал Ной. 21 урок для 21 століття / пер. з англ. О. Дем'янчука. - Київ, 2018. - С. 75..

Нова «релігія» обіцятиме своїм адептам безсмертя. Однак за це вони мають завантажувати всі дані про себе: що їдять, що п'ють, які фільми дивляться, яку одежу купують, які країни мріють відвідати. Сучасна людина вже активно це робить. Вона робить замовлення потрібних речей на Amazon чи Rozetka. Вона замовляє піцу, суші та продукти із супермаркету. Вона підписується на цікаві канали на YouTube. У відповідь і Amazon і Rozetka постійно рекомендують своїм покупцям схожі товари за вигідною ціною. Онлайн ресторани присилають прайси і надають знижки на ті блюда, які клієнт частіше замовляє. А YouTube весь час показує нові, тематично близькі канали, які також можна додати до свого плейлиста. Тож у становленні нової «релігії» наявний очевидний парадокс. Теперішній уявний порядок проголошує індивідуалізм із свободою самовираження, окремою кімнатою і ідеологією, яку ніхто не має право опротестовувати. Але з іншого боку, всі індивідуальні уподобання та потреби людини відомі і зберігаються на серверах бізнес-корпорацій. Сьогодні людина може щось приховати від родини, друзів, або колег і в цьому сенсі відчувати себе вільною. Однак вона нічого не приховає від Великих Даних: «Навіть якщо продовжуватимете критися від себе самого й однокласників, то не сховаєтеся від Amazon, Alibaba чи таємної поліції»Харарі Ювал Ной. 21 урок для 21 століття / пер. з англ. О. Дем'янчука. - Київ, 2018. - С. 78.. Виходить, у майбутньому нова «релігія» формуватиме уявний порядок із симульованих цінностей. Наприклад, симульованою цінністю свободи. Адже про яку реальну свободу може йти мова, якщо Великі Дані все знають про людину і на цій підставі їй безперервно щось нав'язують? Як напередодні Нового року або Дня закоханих онлайн-банкінги присилають перелік акційних товарів, а заодно і пропозицію збільшити кредитний ліміт.

Контроль Великих Даних над людиною Харарі називає «цифровою диктатурою». У ХХ ст. подібне визначення сприймалося як дотепний вислів з антиутопій Дж. Орвелла чи Р. Бредбері. У XXI ст. це нагальна проблема, яку людство змушене вирішувати. Адже зволікання з рішенням загрожує конкретною небезпекою - новим поділом людей на класи. Адепти нової «релігії», які завантажуватимуть всі дані про себе і зароблятимуть на цьому, можуть виявитися у значно більш привілейованому стані, аніж ті, хто не навчиться отримувати зиску з обміну інформації. У розпорядженні перших будуть новітні біотехнологічні розробки. Другі ж страждатимуть від своєї зайвості: «Обидва процеси вкупі - біоінженерія й поширення штучного інтелекту - можуть таким чином призвести до розділення людства на малий клас надлюдей і величезний нижчий клас непотрібних homo sapiens»Там само, с. 108..

Причини виникнення класу непотрібних людей Харарі обґрунтовує декількома чинниками. Крім поширення біотехнологій, автор звертає увагу ще й на економічні та соціальні процеси. Ті люди, які будуть не здатні швидко адаптуватися до тотальної діджіталізації, не навчяться взаємодіяти з машиною, не розширюватимуть свої компетенції, будуть не задіяними в економіці, соціально не захищеними, а отже - не потрібними. Ймовірно з ними станеться те, що сталося з кіньми, яких у ХХ ст. замінили автомобілі, трактори і комбайни. На таких людей очікує важка невизначена доля: «Ця загрозлива ситуація може стати ще гіршою, оскільки маси втрачають своє економічне значення й політичну владу, і держава може не мати принаймні частини стимулів для інвестування в їхнє здоров'я, освіту й соціальне забезпечення»Там само, с. 108.. Як передбачає Харарі, «у далекій перспективі такий сценарій може навіть деглобалізувати світ, коли вища каста збереться в самопроголошену «цивілізацію» й побудує стіни і фортечні рови, щоб відділитися від орд «варварів» назовні»Там само, с. 109.. Сюжет, гідний фантастичного трилеру, сьогодні виглядає цілком реальним.

Оскільки нова «релігія» поставатиме як культ даних, то ясно що завантажена інформація - найголовніший актив XXI ст. Це усвідомлюють гігантські бізнес-корпорації, які сьогодні активно займаються збором різнобічних даних про своїх клієнтів чи споживачів. Реагуючи на інформаційні запити чи уподобання користувача, Google і Facebook моделюють особистість і підбирають необхідний алгоритм привернення її уваги. Якщо, скажімо, користувач дозволяє Google фіксувати геолокацію на своєму смартфоні, то щоразу Google цікавитиметься: «що Ви можете сказати про відвіданий магазин?», «чи сподобався Вам цей ресторан?», «чи гарно Вас обслужив провізор у цій аптеці?». Харарі робить висновок, що уся зібрана інформація дозволяє не стільки заробляти на рекламі, скільки програмувати людину на подальші дії: «Радше, фіксуючи нашу увагу, вони збирають величезні обсяги інформації про нас, що коштує значно більше, ніж будь-яка винагорода від реклами. Ми не є їхніми споживачами - ми їхня продукція»Харарі Ювал Ной. 21 урок для 21 століття / пер. з англ. О. Дем'янчука. - Київ, 2018. - С. 110.. Продовження тенденції програмування користувачів / клієнтів на основі завантажених ними же смаків, уподобань і потреб може призвести до значної трансформації деяких різновидів масової комунікації. Наприклад, реклами. «Лишень алгоритми почнуть вибирати і купувати речі для нас, - сміливо прогнозує ізраїльський вчений, - традиційна індустрія реклами лусне»Там само, с. 111.. Дійсно, якщо спеціальний додаток на смартфоні знає, що щоп'ятниці я їм піцу, серед усіх інших люблю лише «чотири сири», не хочу, щоб у ресторані була гучна музика, та розраховую на певну суму, то він може підібрати для мене оптимальний заклад. І якщо я довіряю такому алгоритму, то не потребуватиму жодної рекламної чи додаткової інформації. Я просто відвідаю запропонований заклад і повечеряю.

Не зважаючи на таку апокаліптичну футурологію, Ювал Харарі має чіткі уявлення, що саме людство повинно робити зараз, аби належним чином зустріти майбутнє. По-перше, потрібно фундаментально переосмислити освітній процес у середніх та вищих навчальних закладах: «Школам варто переключатися на викладання «чотирьох К» - критичного мислення, комунікації, колективної роботи й креативності»Там само, с. 322.. Як відомо, сьогодні цей новітній освітній тренд активно поширюється в Європі, насамперед, у Фінляндії, де школи та університети активно впроваджують case studyОсобливий метод навчання, оснований на розв'язанні змодельованих або реальних ситуацій..

По-друге, певну відповідальність повинні взяти на себе науковці та митці. Своїми науково-популярними та художніми творами вони можуть не лише опредметнювати досі не відомі явища і процеси, але й адекватно роз'яснювати їхню сутність, небезпеку, переваги, наслідки тощо. «Так само важливо, - розмірковує Харарі, - представляти найновіші наукові теорії широкій громадськості через науково-популярні книжки й навіть через майстерне використання мистецтва й фантастики»Харарі Ювал Ной. 21 урок для 21 століття / пер. з англ. О. Дем'янчука. - Київ, 2018. - С.304..

Крім Ювала Харарі, потребу у широкому науково-популярному розповсюдженні наукових ідей відчувають й інші видатні вчені XXI ст. Наразі пальму першості, напевно, утримують фізики, а праці Мічіо Кайку «The Future of the Mind» («Майбутнє розуму») та Стівена Гокінга «A Brief History of Time» («Коротка історія часу») стали світовими бестселерами, що в багатьох країнах розійшлися величезними накладами.

Що стосується наукової фантастики, то в останні десятиліття спостерігається чергова хвиля популярності цього жанру. Як і наприкінці ХХ, на початку XXI ст. виникає чимало художніх романів та кінофільмів. Утім, якщо Р. Бредбері, А. Азімов, брати А. та Б. Стругацькі, С. Лем, А. Тарковський, А. Кларк та Дж. Кемерон цікавилися внутрішнім світом людини в умовах паралельної реальності, нових можливостей мозку, вдосконалення технологій, спроможності подорожувати у часі, то теперішні фантасти здебільшого думають над тим, яким буде людство поруч із роботами. З-поміж багатьох інших на цю тему чи не найбільш глибокими та психологічними є телесеріали «Westworld» («Світ Дикого Заходу») та «Humans» («Люди»). Останній сюжетно й концептуально перегукується із популярною комп'ютерною грою 2018р. «Detroit: Become Human» («Детройт: стати людиною»), побудованою за принципом інтерактивного кіно, де гравець обирає один із варіантів розвитку ситуації і тим самим власноруч моделює подальше дійство. Режисер «Humans» та розробники «Detroit» задаються одним і тим самим питанням: як у майбутньому уживатимуться люди та андроїди. Якщо у взаємодії людей та роботів ще більше проявлятиметься жорстокість, самовпевненість, егоїзм перших і, натомість, відкриватиметься нешкідливість, доброзичливість та взаємоповага других, хто вважатиметься більш людяним? Назва серіалу «Humans» вказує на те, що він про людей. Однак він якраз про синтетиківТак у серіалі названо роботів., які завдяки спеціально розробленому коду не лише фізіологічно, але й душевно стали повністю схожими на людей і на цій підставі почали боротися за своє визнання. У «Detroit» же при певному виборі гравцем сюжетних розв'язок роботи теж виходять за межі закладеної в них програми - перетворюються на девіантівУ «Detroit» девіант - це андроїд, у якого в результаті екстремальної стресової ситуації відбувається програмний збій, він відхиляється від закладеної поведінки і починає виражати емоції.. Як наслідок, у «поламаних» андроїдів розвиваються характерні людські якості, як позитивні, так і негативні. Тож для мистецтва початку XXI ст. питання взаємодії людей і роботів є вкрай актуальним і наразі відкритим.

Ось такими Ювал Харарі бачить основні тенденції і перспективи розвитку людської цивілізації. Наприкінці «Deus» він підкреслює, що хоч біо- та інформаційні технології швидко змінюють світ, однак ми не можемо точно спрогнозувати майбутнє. Скористатися технологіями можна абсолютно по-різному. Можна створити I-phone або Tesla. А можна - логічну бомбу, яка спричинить програмний збій на атомній електростанції або у диспетчерській великого аеропорту. Значить, можна передбачити, що у майбутньому визначальне місце належатиме моралі. Людям доведеться весь час відповідати не лише на питання «чи на користь це мені і суспільству?», але й на «чи доброю є ця справа?», «чи людяною є така задумка?», «чи не нашкодить цей винахід моїй душі?». Допомагатимуть у цьому традиційні релігії, чи на їхнє місце, дійсно, приїде датаїзм і заперечуватиме такі запитання, натомість вимагатиме від адептів поклоніння алгоритмам - вочевидь, найголовніша екзистенційна загадка XXI ст.

Размещено на Allbest.ru