Підприємницька діяльність як форма соціальної адаптації індивіда в постіндустріальному суспільстві

Здійснена спроба соціально-філософського аналізу підприємницької діяльності. Констатовано, що в постіндустріальному суспільстві підприємницька діяльність постає особливо актуальною. Вона є однією із форм соціальної адаптації. Виокремлено смисли підприємницької діяльності в умовах сучасного суспільства.

Ключові слова: діяльність, підприємницька діяльність, суспільство, постіндустріальне суспільство, соціальна адаптація.

Аннотация

Дяченко Р.А. Предпринимательская деятельность как форма социальной адаптации индивида в постиндустриальном обществе Предпринята попытка социально-философского анализа предпринимательской деятельности. Констатировано, что в постиндустриальном обществе предпринимательская деятельность предстает особенно актуальной. Она является одной из форм социальной адаптации. Выделены смыслы предпринимательской деятельности в условиях современного общества.

Ключевые слова: деятельность, предпринимательская деятельность, общество, постиндустриальное общество, социальная адаптация.

Annotation

Dyachenko R. Entrepreneurial activity as a form of social adaptation of individuals in post-industrial society

Is an attempt to socio-philosophical analysis of business activities. It is stated that in post-industrial society, entrepreneurship becomes particularly actual. It is one of the forms of social adaptation. It singled out the principles of entrepreneurship in today's society.

Keywords: activity, entrepreneurship, society, post-industrial society, social adaptation.

Виклад основного матеріалу

У сучасному соціально-філософському дискурсі існує безліч концептуальних моделей сучасного суспільства. Поширеною серед них є теорія постіндустріального суспільства. Як відомо, одним із її авторів є американський теоретик Д. Белл, який за основу історичних трансформацій цивілізації взяв принцип зміни продуктивних сил, поступовий перехід від аграрного виробництва до промисловості, а згодом--до сфери послуг. У своїй праці «Прихід постіндустріального суспільства» мислитель виклав основні положення своєї концепції. На його думку суспільство поділяється на три сфери: соціальну структуру (техно-економічна сфера), політичну систему й культуру. Ці сфери керуються наступними принципами: економіка--ефективністю, політика--рівністю, а культура -- самоорганізацією особистості. Для постіндустріального суспільства характерна втрата пріоритетності матеріального над духовним виробництвом, розвиток сфери послуг, значна перевага зайнятості у сфері розумової праці тощо.

Отже, Д. Белл постіндустріальне суспільство визначає як: «Суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень... все більшою мірою стало залежати від досягнень теоретичного знання» [1, с. 22].

Закономірно, що становлення нового типу суспільства супроводжується й змінами основних ціннісних орієнтацій та нормоутворень, що від особи вимагає вміння не лише пристосовуватися до мінливих обставин, але й набувати нових якостей, знань, розвивати ті здібності, які б допомагали встановлювати конструктивні відносини з природним довкіллям і соціальним світом. Новий характер взаємодії з навколишнім світом потребує зміни мотивів праці й вчинків, утвердження нових ціннісних орієнтацій, що характеризують ставлення особистості до найважливіших цілей життєдіяльності та до способів їх досягнення. Навіть у традиційних суспільствах процеси розвитку та зміни поколінь зумовлювали протидію конкуруючих нормативно-ціннісних систем. А тим паче, роль і місце людини у складній багатогранній системі соціально- економічних відносин постіндустріального суспільства неможна визначити однозначно. За своєю природою людина володіє множиною атрибутивних якостей і властивостей, виконує різноманітні соціальні й економічні ролі, різні функції й відповідно до цього займає різне положення в структурі суспільного виробництва та має різний соціальний статус. Тому, цілком логічним є висновок про багатофункціональність ролі особи в системі сучасного суспільства. підприємницький мислення соціальний філософський

Однією із методологічних основ економічних перетворень і формування нового способу мислення, поведінки суб'єкта діяльності, на наш погляд, може стати теорія людського капіталу, яка враховує реалії сучасної економіки, визнає провідну роль в ній науки і освіти, інтелектуальної сфери в цілому, дає міцну теоретичну основу для гармонійного розвитку суспільних відносин, взаємодії бізнес-структур з державними установами.

Тобто сучасний розвиток економіки з необхідністю має базуватися на концепції всебічного розкриття людських можливостей. Адже ефективність економіки, прогрес матеріального виробництва напряму залежить від розвитку особистості, її здатності швидкої адаптації до зовнішніх умов буття. У цьому контексті цілком слушною думкою є твердження російського вченого В. Іноземцева, що удосконалення якостей особистості стає запорукою і змістом економічного прогресу, а такий підхід суперечить традиційній економічній теорії, котра сформувалась як наука про закономірності виробництва матеріальних і нематеріальних благ, а не особистості [2]. На думку вченого головна мета і сенс економічного й суспільного прогресу полягає не у пришвидшенні розвитку ринкової економіки, а в забезпеченні кожного індивіда необхідними умовами і можливостями для реалізації індивідуального потенціалу. Саме розвиток діяльнісних, виробничих здібностей і духовних сил людини виступає передумовою прогресивного розвитку суспільства.

У постіндустріальному суспільстві саме в розвитку особистості вбачається запорука прогресу і швидкого економічного зростання. Як зазначає італійський вчений А. Печчеї, сьогодні необхідно якомога швидше перейти від концепції, орієнтованої на людські потреби та їх задоволення, до іншого поняття, в основі якого лежав би людський розвиток, а головною ціллю був розвиток можливостей і здібностей особистості [3, с. 199].

Цей концептуальний підхід цілком правомірно ставить в центр уваги людину, спосіб її існування й життя. Лише такий прогрес і лише такі зміни, котрі відповідають людським інтересам і потребам і знаходяться в межах здатності людини до адаптації, мають право на існування. Пріоритетним завданням постає забезпечення адаптації індивіда до економічних, політичних, соціокультурних трансформацій сучасного суспільства, яке характеризується надшвидким науково-технічним розвитком.

За таких умов актуалізується питання визначення змісту поняття «адаптація». Традиційно під адаптацією розуміється комплекс пристосовницьких дій людини до швидкоплинних умов існування. Адаптація--це процес формування стійких стереотипів поведінки, а також функціональних реакцій, за допомогою яких досягається активна життєдіяльність людини. У філософії для позначення процесу пристосування індивіда часто використовується поняття «соціальне освоєння», яке за своїм обсягом, на наш погляд, є ширшим, адже визначається як «категорія людського світовідношення, що відображає аспект універсальної соціальної взаємодії людини і світу, перехід індивідуального в соціальне (і навпаки), трансформацію людськими індивідами свого життєвого досвіду в особисті якості, світоглядні орієнтації, здібності, вміння. Взаємодіючи із суспільством, суб'єкт постійно освоює певні фрагменти соціальної реальності і в такий спосіб, по-перше, «входить» у цю реальність, пристосовується до неї, стає її компонентом і, по-друге, робить її своєю, тобто включає у сферу власної життєдіяльності [4, с. 98].

Отже соціальне освоєння постає як складний, багатогранний і суперечливий процес людської життєдіяльності, який з одного боку, залежить від потенціалу соціального статусу її суб'єкта, а з іншого--являє собою цілеспрямований вольовий процес діяльності соціальних суб'єктів. Виділяють духовне, практичне і духовно-практичне соціальне освоєння.

Проблема соціальної адаптації є особливо актуальною в сучасному суспільстві: по-перше, тому, що в останньому стрімко змінюються соціально-економічні й політичні умови, в ньому відсутні стійкі ціннісні орієнтири; по-друге, у зв'язку з тим, що в конкретний історичний період існують свої особливості соціальної адаптації.

Враховуючи те, що людина «входить» у складну систему професійних, міжособистісних і соціальних відносин процес адаптації є багатогранним і багаторівневим. Науковці виділяють чотири його види: біологічна, фізіологічна, психологічна і соціальна. Ці види тісно пов'язані між собою.

Соціальна адаптація є масштабнішою по відношенню до інших. Її специфікою являється те, що цей процес тісно пов'язаний із соціалізацією людини, а саме соціальна адаптація являється важливим механізмом соціалізації людини. Соціалізація являє собою процес формування особистості на основі навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей суспільного досвіду, що перетворює людину на члена суспільства [5, с. 540]. А поняття «соціальна адаптація» підкреслює те, що у відносно короткий проміжок часу особистість або соціальна група активно освоює нове соціальне середовище, котре виникає в результаті певних суспільних трансформацій.

У постіндустріальному суспільстві, під час переходу від прискореного технологічного розвитку до передових технологій у світовій економіці, вимагається нової якості трудових ресурсів і їхньої здатності до інновацій. «Постіндустріальна економіка» створює високооплачувані робочі місця, що вимагає від працівника іншого рівня і якості його кваліфікації. Так, наприклад, перехід від ієрархічних до мережевих структур дозволяє сформувати новий тип виробництва. Крім індустріальних гігантів у конкурентній боротьбі на світових і національних ринках діють малі й середні фірми. на ринку більше всього цінується нове і тому невеликі підприємства досить швидко поширюються у зв'язку з тим, що їм легше випробувати і «викинути» на ринок принципово нові технічні ідеї. Тому, виникають гнучкі децентралізовані організаційні структури, змінюються ієрархічні системи управління мережевими. Гасло кадрової політики звучить так: «Високим технологіям--висока техніка контактів з людьми!». На зміну принципам жорсткої дисципліни приходить поступове підвищення кваліфікації персоналу, збільшення його самостійності, креативності, творчості. Становлення нового типу суспільства передбачає можливість перетворення або навіть появи такої особистості, яка б мала відповідний розвиток інтелектуальних здібностей і соціальних якостей.

Соціальна адаптація таким чином--це постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, в результаті чого досягається відповідність життєдіяльності людини умовам середовища. Рівновага між особистістю і новим соціальним середовищем полягає в оптимальному співвідношенні групових й індивідуальних цінностей, у відповідності суспільно регламентованої поведінки внутрішній структурі особистості. Під соціальною адаптацією розуміється процес і результат узгодження дій людини з оточуючим світом, новими для особистості соціальними обставинами. Це, наприклад, нові соціально-економічні умови, перехід до нового виду професійної діяльності, переживання особистістю екстремальної ситуації тощо. В основі соціальної адаптації лежить активна взаємодія індивіда з існуючим середовищем, а також зміна і якісне перетворення самої особистості. У цьому відношенні соціальна адаптація--це формування людиною соціальної поведінки, адекватної мінливим умовам суспільного буття.

Основним механізмом соціальної адаптації особистості виступає процес діяльності, що допомагає повноцінно інтегруватися людині в нову соціальну реальність. Існують такі рівні соціальної адаптації індивіда: духовний (включає всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, свідомість, самосвідомість); духовно-практичний (пов'язаний з моральними почуттями, що виникають в процесі життєдіяльності індивіда); практичний (передбачає цілеспрямовану діяльність людини з перетворення світу відповідно до своїх потреб та інтересів).

Успішно соціально адаптована особистість характеризується врівноваженістю, гармонійністю, збалансованістю, дотриманням загальноприйнятих нормативних вимог середовища. Головним критерієм ефективності адаптаційного процесу являється максимально можливе задоволення потреб індивіда в умовах відповідності його поведінки і діяльності потребам суспільства. Тобто прийняття індивідом своєї соціальної ролі.

Таким чином, для будь-якого історично-визначеного типу суспільства важливим механізмом соціальної адаптації була і є діяльність людини. Виходячи із положення, що вітальні функції людини--суть її потреби, необхідно враховувати мотивацію діяльності. Особливу роль при цьому відіграє духовно-продуктивна діяльність, у процесі якої створюються духовні цінності. Суттєвою ознакою цього виду діяльності є творчий конструктивний характер. У процесі діяльності відбувається не тільки задоволення потреб людини, але й адаптація до умов фізичного й соціального існування. При цьому адаптивні можливості індивіда по-різному проявляються у традиційному і постіндустріальному суспільстві. Традиційне суспільство є врівноваженою системою, її соціальні статуси чітко визначені і в цілому відповідають інтересам окремих індивідів, соціальних груп.

У постіндустріальному суспільстві однією із форм соціальної адаптації постає підприємницька діяльність, яка на думку науковців найбільшою мірою забезпечує взаєморозвиток суспільства і особистості. Так, один з перших авторів теорії підприємництва Й. Шумпетер, вважав, що підприємництво допомагає розвиватися суспільству завдяки реалізації нововведень у виробництві, створення певних комбінованих факторів виробництва і запровадження їх у економіку, освоєння нових ринків збуту, нових джерел сировини тощо [6].

Інший вчений Ф. Гайєк також вважає, що підприємницька діяльність сприяє суспільному розвитку, оскільки сутність підприємництва полягає в пошуку і вивченні нових економічних можливостей, широкому використанні новітніх технологій, внаслідок чого постійно змінюються способи спілкування, форми комунікації людей, їх життя, формуються нові суспільні відносини, а отже конструюється нова соціальна реальність [7].

Однак разом зі зміною соціальної реальності (що також з одного боку є результатом адаптації індивіда) підприємницька діяльність супроводжується відповідними змінами в самій особистості в контексті формування певних мотивів і смислів. Так, зокрема науковцями наголошується на тому, що головною цінністю підприємництва є отримання вигоди. На нашу ж думку це не зовсім так, оскільки ще Й. Шумпетер у підприємницькій діяльності виділяв такі мотиви, як: потреба в пануванні, владі, впливові; прагнення до перемоги, успіху в боротьбі із конкурентами із самим собою; радість від творчої реалізації, яка уможливлюється завдяки самостійному веденню справ.

Інші дослідники виокремлюють ще й такі мотиви підприємницької діяльності: по-перше, бажання виділитися, виявити себе; по-друге, прагнення до незалежності; по-третє, бажання принести благо суспільству; по-четверте, задовольнити особисті потреби у лідерстві; по-п'яте, задовольнити потреби у самовираженні, самоактуалізації; по-шосте, прагнення до свободи, творчості. У зв'язку з цим, основу підприємницької діяльності складають різні мотиви, спонукання, цінності, світовідношення тощо.

Особливістю підприємницької діяльності є те, що вона передбачає отримання максимального прибутку при мінімальних затратах. При цьому переорієнтація виробництва в постіндустріальному суспільстві вносить свої суттєві корективи. Саме сучасний етап розвитку економіки вимагає від підприємця знаходження оптимальних рішень, використання матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових ресурсів, вміння приймати нестандартні рішення, вміти ризикувати, прогнозувати подальший розвиток, впроваджувати у свою діяльність новітні досягнення, володіти достатнім рівнем культури спілкування з партнерами, колегами, конкурентами та споживачами.

Сьогодні підприємницька діяльність, як усвідомлена форма соціальної адаптації індивіда, спрямована на набуття ним самодостатності, самореалізації. Саме ця діяльність людини розкриває її внутрішній творчий потенціал, оскільки праця передбачає єдність людини і природи, в злагоді зі своїм внутрішнім світом. Можна стверджувати, що підприємництво виконує функції творення самої людини. Критерієм ефективності соціальної адаптованості підприємця вважаються такі виміри, як успішність і багатство.

Успішність найчастіше розглядається як наслідок абсолютного задоволення людиною своїх потреб та інтересів, що нерозривно пов'язано із самореалізацією особистості. Тобто успішність--це міра самореалізації, втілення у життя своїх планів, досягнення цілей за допомогою своїх здібностей та власного потенціалу.

Що стосується підприємницької діяльності, то на думку Т Парсонса, «мірою успіху підприємницької діяльності у зв'язку з виключною різнорідністю технічного змісту такої діяльності є прибуток, це єдина загальна міра» [8, с. 349]. Таким чином досягнення успіху виступає важливим смислом підприємницької діяльності індивіда. При цьому під успіхом у підприємництві часто розуміють досягнення певного рівня прибутку, багатства. Хоча з цього приводу деякі вчені зазначають, що «володіння матеріальними благами ні в якому разі не гарантує щастя. Тільки духовне багатство приносить справжнє щастя Бізнесмени також повинні брати участь у створенні суспільства, що є багатим духовно та матеріально забезпеченим» [9, с. 17].

У сучасній філософській думці в понятті «багатство» зміщується акцент від володіння й розпорядження більш ніж достатньою кількістю матеріальних благ до більш глибокого його розуміння. Так, американські вчені Е. Тоффлер та Х. Тоффлер у своїй праці «Революційне багатство» аналізують феномен багатства крізь призму сучасних суспільних трансформацій. Зокрема, вони зазначають, що хоча ми живемо в межах фінансової цивілізації, під поняттям «багатство» слід розуміти не лише гроші. Набуття багатства й отримання прибутку як смисли економічної діяльності людини, не ідентичні. До структури багатства слід віднести, окрім матеріальних, соціальні, культурні, релігійні, політичні та інші компоненти. Ці компоненти знаходяться в постійному розвитку, взаємозв'язку, утворюючи образ життя та систему багатства сучасної цивілізації [10, с. 7-8].

Революційне багатство--це система цінностей, яка не просто сформована в єдності людського досвіду, але і продовжує «революціонувати», виявляти нові грані соціальних смислів. Таким чином, в контексті підприємницької діяльності багатство можна визначити як такий стан духовного та тілесного існування людини, коли подоланий стан невизначеності, нестатку в чомусь, реалізована стабільність, захищеність, впевненість в собі. Успішність же можна означити як міру самореаліза- ції, втілення у життя своїх ідеалів, досягнення цілей за допомогою своїх здібностей, власного потенціалу.

Отже, якщо розглядати успішність як результат певних дій людини, то безумовно, багатство та успішність--дві складові частини однієї системи. Перед нами постає два модуси цієї системи: розглядати успішність як критерій багатства, або ж багатство як вимір успішності. Ці модуси не суперечать один одному, а є послідовними етапами одного й того ж процесу--створення суспільного багатства. Жодна з цих двох позицій не є хибною, адже вони ґрунтуються на абсолютно різних засадах під впливом різних історичних та економічних умов. нам близькою є концепція третьої хвилі--створення революційного багатства, основою якого є знання. Ця система є надзвичайно складною, потребує революційних зрушень у свідомості людей. Революційне багатство формує новий тип особистості: активна, діяльна, цілеспрямована, амбіційна, самоорганізована, з наявним глобальним мисленням та прогресивними поглядами. Ці якості сьогодні визначають діяльність та поведінку людини. Реалізацією означеного потенціалу постає підприємницька діяльність, яка в умовах сучасного суспільства, котре характеризується розповсюдженням і широким використанням новітніх технологій, вільним ринком, різноманітністю способів комунікації виступає однією з форм суспільної адаптації індивіда. Оскільки підприємницька діяльність постає такою сферою, де індивід завдяки власним здібностям, вмінням, навичкам, креативності і творчості може самореалізуватися, отримавши не лише матеріальну винагороду, а й моральне задоволення, почувати себе багатим, успішним і соціально значущим суб'єктом.

Список використаних джерел

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл / Под ред. Иноземцева В. Л. М.: Academia, 1999. 787 с.

2. Иноземцев В. Л. Парадоксы постиндустриальной экономики (инвестиции, производительность и хозяйственный рост в 90-е годы) / В. Л. Иноземцев // МЭиМО. 2000. N° 3. С. 3-11.

3. Печчеи А. Человеческие качества /А. Печчеи; Пер. с англ. М.: Прогресс, 1980. 302 с.

4. Філософський енциклопедичний словник / В. I. Шинкарук (голова редкол. ). К.: Абрис, 2002. 742 с.

5. Філософський словник соціальних термінів. X.: «Корвін», 2002. 672 с.

6. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Й. Шумпетер / предисл. В. С. Автономова. М.: ЭКСМО, 2007. 864 с.

7. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Ф. Хайек; пер. с англ. М.: Изд-во «Новости» при участии изд-ва «Catallaxy», 1992. 304 с.

8. Парсонс Т. О структуре социального действия / Т. Парсонс; изд. 2-е. М.: Академический Проект, 2002. 880 с.

9. Коттер Дж. Лидерство Мацуситы: Уроки выдающегося предпринимателя XX века / Джон П. Коттер.; пер. с англ. М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. 256 с.

10. Тоффлер Э. Революционное багатство / Э. Тоффлер, X. Тоффлер. М.: АСТ МОСКВА: ПРОФИЗДАТ, 2007. 569 с.

Размещено на Allbest.ru