Соціальне вчення Церкви в енцикліках римських пап

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 24+330.144.1

Київський університет ім. Бориса Грінченка; докторант, Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (Україна, Київ), o.shepetyak@gmail.com

Соціальне вчення Церкви в енцикліках римських пап

Шепетяк О. М.

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії

Анотація

соціальний католицький римський церква

Стаття містить аналіз соціального вчення Католицької Церкви, викладеного в енцикліках римських пап від Лева ХШ до ВенедиктаXVI. Ціллю статті є показати основні теми та ідеї, які розвивалися в офіційних документах Церкви, що стосуються соціальних, політичних та економічних змін у житті Європи і світу у ХІХ--ХХ століттях, а також орієнтування в ній християн, зберігаючи власну віровчительну і моральну позицію. Серед аналізованих енциклік присутні дев'ять документів, які отримали загальну назву “соціальних енциклік”. Основною темою, яка проходить крізь усі ці документи, є свобода, рівність, справедливість і любов як засади, на яких повинно ґрунтуватися соціально--політичне життя християн. Соціальні енцикліки стали реакцією провідників Католицької Церкви на численні докорінні зміни в житті соціуму та відіграють особливу роль у соціально--філософській дискусії, суспільній етиці та богословському осмисленні економічних проблем.

Ключові слова: енцикліка, соціальна доктрина, Церква, папа, католицизм.

Annotation

The article contains an analysis of the social teaching of the Catholic Church as described in encyclicals of the popes from Leo XIII to Benedict XVI. The purpose of the article is to show the main topics and ideas that have evolved in the official documents of the Church concerning social, political and economic changes in the life of Europe and world in the 19th and 20th centuries as well as targeting at Christians in it keeping its own faith teaching and moral position. Among the analyzed encyclicals there are nine documents which received a general title “social encyclicals". The main topic that runs through all of these documents is freedom, equality, justice, and love as the necessary basis for social and political life of Christians. Social encyclical was the reaction of the Catholic Church leaders on many fundamental changes in the life of society and play a special role in the social and philosophical discussions, social ethics and theological understanding of economic issues.

Keywords: encyclical, the social doctrine of the Church, pope, Catholicism.

Аннотация

Статья содержит анализ социального учения Католической Церкви, изложенного в энцикликах римских пап от Лева ХНІ до Венедикта XVI. Целью статьи есть показать главные темы и идеи, которые развивались в официальных документах Церкви и относятся к социальным, политическим и экономических изменениям в жизни Европы и мира в ХІХ--ХХ веках, а также ориентирование в ней христиан, сохраняя собственную вероучительную и нравственную позицию. Среди анализированных энциклик присутствуют девять документов, которые получили общее название “социальных энциклик". Главной темой, которая проходит сквозь все эти документы, есть свобода, равноправие, справедливость и любовь как основы, на которых должно зиждиться социально--политическая жизнь христиан. Социальные энциклики стали реакцией поводырей Католической Церкви на многие коренные изменения в жизни социума и играют особенную роль в социально--философской дискуссии, общественной этике и богословском осмыслении экономических проблем.

Ключевые слова: энциклика, социальная доктрина, Церковь, папа, католицизм.

Одним із найважливіших аспектів практичного втілення богословського вчення Церкви є соціальна доктрина Церкви, ціллю якої є дати оцінку соціальним проблемам на основі християнської віри. Соціальна доктрина зазнала квітучого розквіту серед католицьких богословів ХІХ-ХХ століть, коли римські понтифіки виклали її основи в численних енцикліках та доктринальних документах.

Ціллю цього дослідження є аналіз соціального вчення Католицької Церкви в енцикліках, виданих римськими понтифіками від Лева ХІІІ до Венедикта XVI, основних проблем, які розглядалися у цих документах, та їхньої ролі в суспільному житті.

В ході дослідження посилатимемося лише на тексти енциклік, а саме енцикліку Папи Лева ХШ“КегитХоуатт” [7], енцикліку Папи Пія ХІ “QuadragesimoAnno” [9], енцикліки Папи Івана ХХІІІ “MateretMagistra” [5] і “Paceminterris” [6], енцикліку Папи Павла VI “PopulorumProgressio” [8], енцикліки Папи Івана-Павла ІІ “Laboremexercens” [3], “SollicitudoReiSocialis” [4] і “CentesimusAnnus” [2], енцикліку Папи Венедикта XVI “Caritasinveritate” [1].

Католицька Церква на межі ХІХ і ХХ століть опинилася в ситуації важких соціальних, економічних, політичних та культурних змін у житті людства. Стрімкий науково-технічних прогрес та політичні революції змінили форми правління багатьох європейських країн та соціальні відносини між людьми і народами. Безліч позитивних моментів, які з'явилися внаслідок цих змін, важко переоцінити: парові машини замінили людську працю та звільнили багатьох робітників від непосильних фізичних навантажень, засоби комунікації спростили спілкування, новітній транспорт уможливив швидке пересування тощо. Однак все це - лише одна сторона медалі. Розвиток науки і техніки спричинив безробіття і злидні для багатьох робітників, які досі займалися фізичною працею, невдоволення цією ситуацією дали поштовх для численних соціальних напружень, гинули надії на зменшення різниці між багатими і бідними. В цій ситуації перед християнами постало питання: як реагувати на нові особливості соціально-економічного життя, зберігаючи доктринальні та моральні засади християнства? Зміни і ними спричинені напруження поставили перед Церквою завдання - сформувати напрямні, ціллю яких було б допомогти християнам не тільки орієнтуватися в новому світі, а й сформувати засади для побудови християнського суспільства в умовах докорінних соціальних, економічних та політичних змін. Пошуком виходів із ситуації, що склалася, було формування соціальної доктрини Церкви.

Реагування на соціальні проблеми людства для Церкви не було новизною. Від коли вона існує, вона завжди за посередництвом свого морального вчення намагалася відповідати на виклики часу. Після Медіоланського едикту, яким імператор Константин Великий легалізував християнство в Римській імперії, кількість християн різко зростала. Це дало можливість Церкві впливати на соціальні процеси, використовуючи найбільші зі своїх ресурсів - величезну кількість прихильників та близькість духовенства до простого народу, що давало Церкві можливість краще пізнавати проблеми своїх прихожан: не тільки духовні, а й земні. Позиція Церкви в цьому напрямку життя ґрунтувалася на заповіді любові до ближнього, проголошеній Христом у Євангелії. Саме керуючись заповітом Ісуса Христа, Церква активно включилась у соціальну та благодійну діяльність, працюючи з тими людьми, які опинилися поза межами суспільства: відкриваються сиротинці, притулки для психічно хворих і прокажених, будинки для людей похилого віку тощо. Державні уряди мало цікавилися цими проблемами. Своєрідним протестом проти відсутності державної та суспільної уваги до проблеми бідності стало виникнення жебручих монарших орденів, які надавали злидням характеру найбільш кричущої соціальної проблеми.

Соціальні проблеми не залишалися поза увагою в рамках християнської духовності. Тут необхідно згадати передхрещальнікатехизи, тобто уроки релігії, які проходили неофіти перед Хрещенням. Наслідком таких катехизм стали сучасні катехизми, тобто стислі, часто тезові, виклади основ християнства. Й до нині в католицьких катехизмах присутні “сім добрих діл для тіла”, а саме: голодного нагодувати, спрагненогонапоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, в'язня відвідати, померлого похоронити. Дотримання цих простих правил у схоластичному богослов' ї вважалися покутою, здатною компенсувати скоєні гріхи.

Однак ці кроки ще не можна вважати початком соціальної доктрини Церкви. Вона з' явилася тоді, коли світ зіткнувся з новими реаліями молодого капіталізму. Серед перших церковних діячів, які підняли соціальні проблеми епохи капіталізму на рівень перших тем соціальної та богословської дискусії, був єпископ Майнцу Вільгельм Еммануель барон фон Кеттелєр. Саме його заслугою є увага Церкви до соціальних проблем. Церква мала достатньо ресурсів для того, щоби звернути увагу на наболілі проблеми. Храмова катедра неодноразово перетворювалася на громадську трибуну, з якої лунали не тільки проповіді про Царство Небесне, а й про земний рай, який повинні збудувати люди власними руками. Духовний авторитет Церви серед її мирян підносив цю проблему в їхньому сприйнятті на якісно новий рівень. Найважливішим кроком у формуванні соціального вчення Церкви стали “соціальні енцикліки”, тобто доктринальні документи проголошені римськими папами, темою яких були соціальні проблеми. Від кінця ХІХ до початку ХХІ століття було оприлюднено дев' ять папських енциклік, присвячених соціальним проблемам, а саме “RerumNovarum” 1891 року Папи Лева ХІІІ [7], “QuadragesimoAnno” 1931 року Папи Пія ХІ [9], “MateretMagistra” 1961 року Папи Івана ХХІІІ [5], “Paceminterris” 1963 року Папи Івана ХХІІІ [6], “PopulorumProgressio” 1967 року Папи Павла VI [8], “Laboremexercens” 1981 року Папи Івана-Павла ІІ [3], “SollicitudoReiSocialis” 1987 року Папи Івана-Павла ІІ [4], “CentesimusAnnus” 1991 року Папи Івана-Павла ІІ [2] та “Caritasinveritate” 2009 року Папи Венедикта XVI [1].

Першим та основним папським документом, присвяченим соціальним проблемам стала енцикліка Папи Лева ХІІІ “RerumNovarum” (“Про нові речі”) [7], яку часто називають “матір'ю соціальних енциклік”. Розглядаючи наболілі соціальні питання, Папа критикував соціалізм, який у той час презентувався як варіант виходу із кризи. Комуністична ідея відмови від приватної власності, на думку понтифіка, принижує гідність робітника, який в таких умовах не зможе отримувати справедливу оплату своєї праці. Це, у свою чергу, зменшує якість праці, викорінює старанність та працьовитість. Папа бачив серйозну проблему в тому, що відмова від приватної власності веде за собою втрату родинами власної автономії. Родина, яка не має нічого приватного, опиняється в повній залежності від держави, яка є вторинним соціальним інститутом щодо родини. Залежність родини від держави, яка за умови колективної власності, отримує статус інституції, яка розподіляє матеріальні блага, обмежує автономний і вільний розвиток родини. Це здатне привести до руйнування родини. Оскільки родина є основою суспільства, її нівелювання неодмінно призведе до руйнування суспільства.

Папа наголошував, що соціальні проблеми не можна вирішити зовнішніми засобами та накладенням системи табу на природні й традиційні способи існування людства. Ситуація в соціально-економічному житті є лише проекцією внутрішнього духовного життя. Отже, позитивні зміни в суспільному житті можуть відбутися тільки внаслідок духовних змін. Умови праці та відносини між суб'єктами трудового колективу можуть стати кращими лише тоді, коли вони ґрунтуватимуться на взаємній пошані честі і гідності. Папа також критикує різкі та необдумані кроки по зміні соціального ладу. Він не вважає доречними революції та повстання, оскільки вони роблять бідними ще біднішими, а тому не вирішують гострих суспільних проблем, а лишень загострюють їх. Робітники повинні старанно працювати та шанобливо ставитися до своїх роботодавців, бо саме вони дають робітникам можливість працювати та заробляти для прогодування їхніх родин. Зі свого боку роботодавці повинні шанувати гідність робітників. Між ними повинні панувати солідарність, мир та єдність. Папа категорично осуджував ставлення до робітників лишень як до засобу власного збагачення або як ресурс своїх підприємств. Папа чи не вперше підняв питання про необхідність при розподілі праці враховувати вік, стать і можливості робітників.

Продовжив думки Лева ХІІІ Папа Пій ХІ в енцикліці “QuadragesimoAnno” (“В сороковий рік”) [9]. Ця Енцикліка побачила світ в сорокарічний ювілей публікації першої соціальної енцикліки. Пій ХІ продовжив думку про природність приватної власності та неприпустимість її заборони. Однак понтифік наголошував на суспільних обов'язках, які вона породжує, зокрема відповідальність власників капіталу за економічний стан суспільства та задоволення елементарних потреб бідних суспільних класів. Відношення капіталу і праці стають наріжною темою енцикліки. Папа вказував, що праця породжує капітал, а тому повинна бути справедливо нагородженою. Ціллю економічного буття суспільства повинна стати розпролетаризація пролетаріату. Якщо пролетаріат розуміти в його первісному значенні - як найбідніші верстви населення від часу стародавнього Риму й до сьогодні, то розпролетаризація стає звільненням від бідності та справедливе розподілення матеріальних благ у суспільстві.

В сімдесяту річницю енцикліки “RerumNovarum” Папа Іван ХХІІІ видав енцикліку “MateretMagistra” (“Матір і вчителька”) [5]. Папа змалював зміни, які відбулися від часу публікації соціальної енцикліки Лева ХІІІ. Розвиток науки і техніки дозволив звільнити робітників від надмірних фізичних навантажень та підніс промислове виробництво на якісно новий рівень. Проте понтифік звернув увагу на те, що здобутки людської цивілізації у виробничому секторі несуть суттєві небезпеки для людської свободи. Крок за кроком виробничі відносини поневолюють людей, які узалежню- ються від робочого місця, яке їх годує, від матеріальних благ, без яких нормальне життя стає дедалі менше мислимим. Папа бачить завдання держави в тому, щоби забезпечити свободу людей. В умовах соціально-економічних перетурбацій людська свобода опиняється в небезпеці. Людині притаманно розвиватися як члену суспільства; вона не може існувати індивідуально. Автор енцикліки відстоював переконання, що справжнє суспільство може основуватися виключно на принципах любові та свободи. Воднораз Папа наголошував на необхідності державного регулювання суспільних процесів. Тільки таке регулювання під знаком любові здатне забезпечити рівність та свободи у суспільстві та не допустити до поневолення людей, які не володіють надмірними статками та політичним становищем. Ідеї державного регулювання у середині ХХ століття набули неабиякої популярності. В економіці у той час тривала дискусія між Австрійською економічною школою, яку презентували Людвіґ фон Мізес та нобелівський лауреат Фрідріх Авґуст фон Гаєк, та Лондонською економічною школою на чолі з бароном Джоном Мейнардом Кейнсом. Австрійці пропагували економічний лібералізм. Натомість, англійці відстоювали систему державного регулювання, що, на загал, не є притаманним для англійського національного духу, який протягом довгих століть у королівсько-парламентських війнах та у політично-філософських дискусіях відвойовував захист та непорушність індивідуальних праві свобод. На практиці принципи державного економічного регулювання намагався втілити 32-ий президент США Франклін Делано Рузвельт. Папа Іван ХХІІІ не закликав до економічних чи політичних систем контролю та не згадував про регулювання обігу грошових і товарних мас, виробництва і торгівлі. Папа не заперечував ідей лібералізму, а відстоював необхідність державного регулювання лише настільки, наскільки це потрібно для збереження індивідуальної свободи.

Понтифіка цікавили також проблеми сільського господарства. Багато католиків традиційно працювали в галузі сільського господарства. Ця галузь була найменш захищеною, оскільки уряд звертав більше уваги на нові галузі народного господарства, які починали свій інтенсивний розвиток, а економічні інтереси повернулися до фабричного виробництва, яке ставало кращим засобом швидкого збагачення. Селяни, які забезпечували суспільство основними продуктами харчування, опинялися поза суспільним інтересом та втратили можливість впливати на економічні процеси. Папа закликав уряди призначити державні дотації сільськогосподарським підприємствам, спростити системи кредитування для розвитку фермерства, диференціювати оподаткування та встановити державний контроль за цінами на сільськогосподарську продукцію. Останнє відігравало особливу роль в контексті принципу свободи, який так жваво відстоювався Папою Іваном ХХІІІ. Продукція фермерів часто підлягає подальшому обробітку на міських підприємствах харчової промисловості, які викуповують її у селян оптом. Це означає, що основним ринком збуту сільськогосподарської продукції є великі підприємства, які диктують свої ціни. Так, селяни можуть ставати жертвами монополій, єдиним захистом від яких може стати лише державне регулювання цінової політики. Принцип християнської любові повинен керувати продовольчою політикою також і в міжнародному полі. Країни, в який присутній надлишок продовольства, повинні надавати гуманітарну допомогу голодуючим країнам. Однак ця допомога не повинна нести в собі ознак колонізації.

Папа цікавився економічними питаннями та давав поради католикам-робітникам щодо практичних кроків покращення їхнього соціального і економічного становища. Зокрема Папа радив робітникам купувати акції підприємств, на яких вони працюють. Ці заходи повинні були підвищити відповідальність робітників у розвитку підприємства, які після придбання акцій стануть не лише найнятими працівниками, а співвласниками. Володіння акціями підприємства дозволяє робітникам-акціонерам краще захистити свої права. Вони, володіючи акціями, стають співвласниками підприємства, і приймають участь у керування ним. Як в економічному житті християни, на думку Папи повинні бути максимально активними, так і в політичному житті громадянська позиція християн здатна забезпечувати їхню свободу. Диктатура з'являється в більшості там, де надто низька політична позиція. Участь християн у політичному житті повинно забезпечити захист від узурпації влади та реалізації християнських принципів у побудові держави і суспільства.

Тема миру стала провідною лінією в останній енцикліці Папи Івана ХХІІІ “Paceminterris” (“Мир на землі”) [6]. Цю тему Папа регулярно піднімав у проповідях та різноманітних працях. Енцикліка підсумувала його погляди на проблему миру. Основний зміст документа виразило перше речення енцикліки “Мир на землі, якого у всі часи прагнуть люди, може бути установлений і зміцнений тільки при повному дотриманні порядку, створеного Богом”. На думку понтифіка, порядок на землі пануватиме тільки тоді, коли в серцях людей пануватиме Божий Закон, який визначає основні права людини: право на життя, на фізичну недоторканність, на основні засоби для існування, на допомогу в під час особливої потреби, на освіту і на особистісне утвердження тощо. Панування Божого Закону звільняє людство від національної зверхності, яка спричинює міжнародні проблеми.

Папа Павло VI продовжив соціальну проблематику римських архієреїв, видавши у 1967 році енцикліку “PopulorumProgressio” (“Розвиток народів”) [8]. Понтифік сконцентрував свою увагу не на внутрішньо економічних питаннях, а на міжнародній економіці. Понтифікат Павла VI розпочався під час Другого Ватиканського Собору, коли у Рим з'їхалися єпископи з цілого світу і зуміли почути проблеми одні одних. Таке глобальне спілкування, при якому з перших уст лунають розповіді не лише про релігійні, а й про політично-економічні труднощі різних країн і континентів, дозволило Церкві відчути свою відповідальність за всіх християн, в якій точці світу вони б не перебували. Стрімкий економічний розвиток не тільки загострив розмежування між багатими і бідними громадянами в кожній країні, а й між багатими і бідними країнами. З' явилися країни, які фактично перетворилися в сировинний додаток до багатих країн з розвиненою економікою. З року в рік ця різниця лишень загострюється. Папа бачив у цьому величезну проблему нашого часу. Відносини між країнами повинні будуватися на принципах любові, як і відносини між людьми.

Папа Іван-Павло ІІ в 90-ліття першої соціальної енцикліки видав енцикліку “Laboremexercens” (“Здійснюючи працю”)[3]. Основною темою документу стало відношення між людиною як суб'єктом праці і капіталом як її продуктом. Понтифік наголошував на перевазі людини над капіталом та неприпустимості її зведення лише до виробничого ресурсу. Понтифік був запеклим ворогом комуністичної системи. Здійснюючи своє пастирське служіння в соціалістичній Польщі та приймаючи участь у діяльності заснованої в 1980 році ЛєхомВа- лєнсою Незалежної самоуправної профспілки “Solidarnosc”, він став свідком жахів тоталітаризму. Соціальну тему Папа продовжив в енцикліці “SollicitudoReiSocialis” (“Турбота про соціальні речі”) [4], в якій понтифік піднімав проблему бідних народів. Своєрідним підсумком досягнень Католицької Церкви у соціальному служінні стала енцикліка “CentesimusAnnus” (“Сто років”) [2], приурочена сотій річниці Енцикліки “RerumNovarum”.

Серед соціальних енциклік вагоме місце зайняли праця Венедикта XVI 2009 року “Caritasinveritate” (“Любов у істині”) [1], в якій понтифік зображає любов як основний принцип економічного, соціального і політичного розвитку людства.

Підсумовуючи короткий аналіз папських енциклік, присвячених соціальній проблематиці, необхідно відзначити, що римські архієреї в офіційних документах Церкви охоплювали найрізноманітніші аспекти соціального, політичного і економічного життя. Ціллю, яку ставили перед собою понтифіки, була допомога християнам, які опинилися в новій соціальній ситуації, орієнтуватися у ній, зберігаючи основи християнської віри і моралі. Основною темою, яка проходить крізь усі соціальні енцикліки, є рівність та любов між усіма суб'єктами соціуму.

Список використаних джерел

1. BenediktXVI. Caritas in Veritate: Enzyklika uber die ganzheitliche Entwicklung des Menschen in der Liebe und in der Wahrheit. [Електроннийресурс].- Режимдоступу: http://www.vatican.va/holy_father/benedict_xvi/encyclicals/document s/hf ben-xvi enc 20090629 caritas-in-veritate_ge.html.

2. Ioannes Paulus II. CentesimusAnnus: Enzyklika zum hundertsten Jahrestag von “RerumNovarum”. [Електроннийресурс].- Режимдоступу: http://www.vatican.va/holy_father/john_paul_ii/encyclicals/documents/hf_jp-ii_enc_01051991_centesimus-annus_ge.html.

3. Ioannes Paulus II. LaboremExercens: Enzyklika uber die Menschliche Arbeit zum neunzigsten Jahrestag der Enzyklika “RerumNovarum”. [Електроннийресурс].- Режимдоступу: http://www.vatican.va/holy_father/john_paul_ii/encyclicals/documents /hf_jp-ii_enc_14091981_laborem-exercens_ge.html

4. Ioannes Paulus II. SollicitudoReiSocialis: Encyclicalforthetwentiethanniversary of`PopulorumProgressio”. [Еле- ктроннийресурс].- Режимдоступу: http://www.vatican.va/holy_father/john_paul_ii/encyclicals/documents /hf_jp-ii_enc_30121987_sollicitudo-rei-socialis_en.html

5. Johannes XXIII. Mater et Magistra: Enzyklika uber die jungsten Entwicklungen des gesellschaftlichen Lebens und seine Gestaltung im Licht der christlichen Lehre.[Електроннийресурс].- Режим доступу:http://www.vatican.va/holy_father/john_xxiii/encyclicals/documents/hf_j-xxiii_enc_15051961_mater_ge.html

6. Johannes XXIII. Pacem in Terris: Enzyklika uber den Frieden unter allen Volkern in Wahrheit, Gerechtigkeit, Liebe und Freiheit. [Електроннийресурс].- Режимдоступу: http://www.vatican.va/holy_father/john_xxiii/encyclicals/documents/hf_j-xxiii_enc_11041963_pacem_ge.html

7. Leo XIII.RerumNovarum: Encyclical on Capital and Labor. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vatican.va/holy_father/leo_xiii/encyclicals/documents/hf_l - xiii_enc_15051891_rerum-novarum_en.html.

8. Paul VI. PopulorumProgressio: Enzyklika uber die Entwicklung der Volkern. [Електроннийресурс].- Режимдоступу: http://www.vatican.va/holy_father/paul_vi/encyclicals/documents/hf_p -vi_enc_26031967_populorum_ge.html

9. Pius XI. Quadragesimo Anno: Encyclical on ReconstructionoftheSocial Order. [Електроннийресурс].- Режим доступу:http://www.vatican.va/holy_father/pius_xi/encyclicals/documents/h f_p-xi_enc_19310515_quadragesimo-anno_en.html

Размещено на Allbest.ru