Шляхи соціальної адаптації новітніх релігійних рухів (на прикладі Церкви Сайєнтології)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи соціальної адаптації новітніх релігійних рухів (на прикладі Церкви Сайєнтології)

Гринько О.А.

На хвилі релігійного буму у пострадянських країнах значного суспільного резонансу набула діяльність Церкви Сайєнтології. Аналіз її культової та поза- культової практики свідчить про необхідність перегляду традиційних підходів до вирішення проблем соціокультурного характеру, які виникають внаслідок функціонування релігійних новотворів в Україні.

Саєнтологія завершує перехід від етапу “демонстративного екстремиз- му ”, властивого багатьом новим релігійним рухам, до зрілих форм релігійності. Це свідчить про можливості соціальної адаптації Церкви Сайєнтолоії в Україні шляхом акцентуації на конструктивних елементах її релігійної доктрини.

Ключові слова: Церква Сайєнтології, Діанетика, одитинг, новітні релігійні рухи, релігійна практика.

На хвилі релігійного буму у пострадянських країнах значного суспільного резонансу набула діяльність Великого Білого Братства, Церкви Останнього Завіту, АУМ-Сінрікьо та інших релігійних новотворів. Характерною рисою їхніх віровчень став есхатологізм, який сформувався на грунті поєднання елементів окремих релігійно-філософських та містико-окультних вчень.

На тлі цих та інших новітніх релігійних рухів доктринальною новизною, своєрідністю свого віровчення, культової та позакультової практики вирізняється Церква Сайєнтології (далі - ЦС), яка на сьогодні нараховує понад 8 мільйонів послідовників у 107 країнах світу. Її членами стали такі відомі американські кінозірки, як Том Круз, Джон Траволта та Шерон Стоун. Сайєнтоло- гія викликає найбільшу кількість нарікань серед НРР, але одночасно вона є однією з найбільш зростаючих серед них. Зокрема, станом на початок 2010 року сайєн- тологія була презентована в 165 країнах світу і нараховувала понад 8300 церков, місій та груп, понад 12 млн. осіб є парафіянами ЦС [1].

Сайєнтологія (від англ. science та грецького logos - вчення - напрямок нетрадиційної релігійності, який виник у США і віддзеркалює кризу західного варіанту індустріального суспільства.

ЦС має яскраво виражені риси неорелігійного руху харизматичного типу. Її засновник, письменник- фантаст Л. Рон Хаббард, постає у ролі своєрідного Спасителя, який “показав іншим та пройшов сам шлях духовної самореалізації” [2].

Вчення саєнтології орієнтується на науково- технічні досягнення у поєднанні з практикою вульгаризованого психоаналізу. В ньому присутні елементи буддизму, наукової фантастики та окультизму. Засади вчення викладено у книзі Хаббарда “Діанетика” [3, с. 25].

Засновник нового віровчення був прихильником ідеї багатобожжя (політеїзму) та переселення душ (реінкар- нації). Він стверджував, що існують “боги над іншими богами та боги над богами Всесвіту”. Ідея переселення душ постає у формі вчення про “тетанів” - особливих духовних істот, які нібито живуть 300 мільйонів років і після вселення у живих істот стали залежні від світу матеріальних ілюзій. На відміну від традиційних для багатьох інших релігій уявлень про те, що у людини є душа і він становить єдність душі та тіла, у сайєнтології стверджується, що людина є власне “духовною істотою” (тетаном).

Як твердить вчення Хаббарда, основне завдання сайєнтології полягає у поверненні людям справжньої “тетанічної” природи. Метою багаторівневих процедур одитингу (“ревізії”) є досягнення стану кліра, тобто “чистого” або “ясного” (від англійського - “clear”), а потім стану “Оперуючого Тетана”, який “здатен контролювати матерію, енергію, простір та час” [2, с. 10101011; 4, с. 376-393]. Досягнення такого “богоподібного” стану поєднується з отриманням відповідного “ступеню посвяти” [2, с, 21-22; 5], що свідчить про вплив на світогляд Хаббарда ідей містико-окультних вчень.

Організаційна структура ЦС побудована на принципі жорсткої ієрархічності. Окрім штатних службовців, які працюють на зразок клерків в офісах, у церкві також є священики. Тільки вони мають право проводитти сайєнтологічні курси (одитинги). Священицтво має 11 різних ступенів - від добровільного священика-учня до рукопокладеного священика, а старший у цій ієрархії - капелан “Флагу”.

Перша сайєнтологічна церква була започаткована у 1954 році в Лос-Анджелесі (США). Там і до цього часу функціонує так звана “материнська Церква” - Міжнародна Сайєнтологічна Церква, яка координує діяльність сайєнтологічних структур у всьому світі. Основними елементами організаційної структури ЦС є Офіс Особливих Справ, “Службова Організація “Флаг”, “Флагманська Службова Організація”, “Морська Організація” (SeaOrg).

Особлива роль відведена Офісу Особливих Справ (ООС), який відповідає за вирішення юридичних проблем церкви, а також готує інформацію для урядових організацій, засобів масової інформації, опонентів у релігійному середовищі. Також ООД здійснює перманентну кампанію проти тих організацій та структур, які загрожують інтересам ЦС. Боротьба ця відбувається під прапором захисту особистих та загальнолюдських прав. Діє ООС досить енергійно, адже ЦС практично перманентно судиться з багатьма організаціями та окремими громадянами у всьому світі. З метою формування відповідної суспільної думки навколо цих судових процесів опоненти в урядових та громадських структурах звинувачуються у порушенні прав людини, а приватні особи - в аморальній поведінці, корупційних діях, у підготовці терористичних актів проти церкви, психічній ненормальності, зловживанні наркотиками тощо.

Центр підготовки вищого персоналу церкви - Службова Організація “Флаг” - розташований в Кліру- отері (штат Флорида, США). Така назва склалася історично в роки захоплення Л. Р. Хаббарда морською тематикою. Створений ним тоді флот, де й розташовувалась спочатку організація сайєнтологів, очолювало судно “Аполон” (флагманське судно, “флаг”). Певною мірою функції цієї організації дублює Флагманська Службова Організація, яка спеціалізується на підготовці сайєнтологів найвищого степеню посвяти - “Новий ОТ8”.

Проте найбільш відомою сайєнтологічною структурою є Морська Організація (МО), яка, за визначенням хаббардистів, є “організацією-братством”, що існує всередині легалізованої структури Церкви. В МО працюють найбільш віддані сайєнтології співробітники, які вирішили присвятити життя її розвитку та поширенню. МО влаштовує своїх членів в різних сайєнтологічних організаціях, де вони працюють на відповідальних посадах спільноти хаббардистів.

Також в організаційну структуру церкви входять Celebrity-Центр, Асоціація Narconon (“Нарконон”), Міжнародна місія Сайєнтології (SMI), Асоціація з вивчення життя та виховання (ABLE), Всесвітній інститут сайєнтологічного керівництва (WISE), Нова ера публіцистики, Комісія сприяння “Психіатрія проти прав людини” Європейський світовий рух, різноманітні курси “психічної реабілітації”.

Джерелом фінансового благополуччя церкви є плата за послуги, що надаються парафіянам. Вартість курсів достатньо висока, подіймається від 250 доларів США за кандидатський “курс спілкування” (клієнт вчиться спокійно сидіти і не виявляти емоцій) до курсів “ОТ 5-7”, де клієнт платить 25 600 доларів за “вигнання злих духів, які накопичилися в ньому протягом останніх мільйонів років”. Всі платежі церкви розглядаються як пожертви і не підлягають оподаткуванню.

Популяризація сайєнтології розпочалась в СРСР за часів перебудови, у другій половині 80-х років минулого століття, і здійснювалась у кілька етапів: рекламна кампанія в засобах масової інформації та показові безкоштовні курси з лікування та підвищення інтелектуального рівня, що дозволило отримати покровителів у вищих ешелонах влади. Наступний етап - створення в Російській Федерації розгалуженої організаційної мережі, що включає навчальні заклади, страхові компанії, комерційні фирмі та банки, численні клуби з вивчення “Діанетики”. Сайєнтологи успішно співробітничають з туристичними фірмами, здійснюючи курси хаббард- колледжів під час морських круїзів, які пропонуються для бізнес-еліти. Як результат, діяльність сайєнтологів отримала позитивні відгуки від окремих депутатів Державної Думи РФ.

Досить характерним у цьому зв'язку є приклад застосування в РФ хаббардівської технології адміністрування (АТ), що пропонується як “ноу-хау”. До курсу навчання входять навички написання звітів на своїх колег (зокрема і на самого себе), виявлення “антисоціальних особистостей” в колективі з метою наступного позбавлення від них.

Для прихильників вчення Хаббарда не існує специфіки предмету управління, національних чи місцевих культурних особливостей. Вважається, що структура будь-якої організації (підприємства, мерії, церкви) чи спільноти може бути збудована за єдиною універсальною схемою. Свого часу в Росії навіть функціонував постійно діючий семінар по вивченню сайєнтологічних методик управління для мерів міст центральних регіонів.

Враховуючи загрозу інтересам держави та суспільства, у 1996 році в Російській Федерації було заборонено використання в системі охорони здоров' я сайєнтологіч- ної програми детоксикації, а Державна Дума ухвалила “Звернення до Президента РФ щодо небезпечних наслідків впливу окремих релігійних організацій на здоров' я суспільства, сім' ї, громадян Росії”, де ЦС була кваліфікована як деструктивна релігійна організація, а діяльність окремих її структур уподібнювалась до діяльності спецслужб.

На пострадянському просторі також функціонує незалежна від ЦС сайєнтологічна організація - “Вільна зона сайєнтології” (інша назва “Організація Рона”), діяльність якої координується центрами в Німеччині та Швейцарії. “Зона” утворилася з груп, які вийшли з Церкви Хаббарда, але відстоюють його ідеї щодо розвитку здібностей людини шляхом здійснення курсів одитингу для бажаючих. Представники “Зони” відкидають спроби надання вченню Хаббарда релігійних форм. Ця організація має своїх прихильників в окремих країнах Центральної та Східної Європи. Номінальний керівник - громадянин ФРН Бернт Любек. Співробітники створеної ним “Організації Рона” (“Rons Ог^') працюють, використовуючи патенти приватних консультантів.

В Україні структурні ланки ЦС функціонують у Харкові, Києві, Херсоні та окремих інших містах (всього - 25). Жодна з цих структур не має юридично підтвердженого статусу релігійної організації [6, с. 17].

Стримуючим фактором їхнього розвитку є відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів, здатних здійснювати місіонерську функцію. Саме цим пояснюється прагнення ЦС закріпитись у великих містах, де існують умови для її розвитку, зокрема потенційні парафіяни з числа платоспроможних громадян.

Характерною особливістю діяльності структур саєн- тологів останнім часом стало пропагування своїх засад шляхом розміщення соціальної реклами на каналах місцевого телебачення з подальшим запрошенням зацікавлених глядачів отримати більш детальну інформацію на Інтернет-сайті організації. церква сайєнтологія соціокультурний релігійний

З віруючих стягується плата за “очищення карми”, “оздоровлення”, “психологічні та бізнес-тренінги”, продаж літератури, несертифікованих харчових добавок і лікарських препаратів, використовується їх “добровільна” праця. Зокрема, харківський осередок ЦС отримує близько 200 тис. грн. прибутків щорічно та намагається їх збільшити за рахунок реалізації саєнтологічної програми профілактики та реабілітації наркозалежності програми “Нарконон”.

Організації сайєнтологів зростають за рахунок “пірамідальної” схеми. Нових членів залучають привабливими лозунгами: “Ви відкриєте свій РонсОрг”; “Ви берете участь у побудові нової цивілізації”; “Нам ніхто не завадить зробити те, що ми бажаємо!” тощо. Багатьох зацікавлених залучають можливістю отримання високих прибутків.

То чи ж є сайєнтологія релігією? Академічне релігієзнавство чітко визначає найбільш важливі атрибутивні ознаки релігії, а саме: релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні установи.

Виходячи з цих критеріїв, більшість дослідників розглядають ЦС як один із сучасних релігійних феноменів, що має свої характерні особливості у віровченні та культовій практиці [7; 8]. Виникнення сайєнтології стало наслідком соціально-економічної та духовної кризи суспільства, падіння авторитету традиційних Церков. При цьому, Хаббарод запропонував власну світоглядну модель, яка має на меті задовільнити духовні потреби сучасної людини, представника західного техногенного суспільства.

Разом з тим, суспільство має ставити вимоги чи критерії до функціонування релігійних новотворів, визначаючи конфліктні чинники, що постають внаслідок функціонування носіїв новопосталої релігії.

Слід визнати, що сайєнтологія містить ознаки комерційного культу, наслідком чого постають конфлікти з державними органами та окремими громадянами. Це пояснюється тим, що на відміну від багатьох інших не- орелігійних вчень, які зосереджуться на залученні суспільних аутсайдерів, сайєнтологія акцентує свою увагу на успішних громадянах, які прагнуть стать ще більш успішними. Відповідно, соціальна практика Церкви є стратегією корпорации, аніж релігійної спільноти у традиційному сприйнятті. Як наслідок, “елітарність” ЦС перешкоджає (та перешкоджатитме у майбутньому) її універсалізації.

Діяльність окремих функціонерів ЦС на ранніх стадіях її розвитку мала протиправний характер, що негативно позначилось на репутації сайєнтологів. Правоохоронними органами окремих країн визнано, що сайє- нтологічні організації здійснюють законними та незаконними методами збір інформації, зокрема й такої, що містить військову та державну таємницю. Наприклад, окремі вищі функціонери ЦС були притягнені до кримінальної відповідальності в США за систематичне викрадення таємних документів армії, флоту, митної служби, Судової палати тощо. На судовому процесі, який відбувся у 1996 році в Канаді, керівництву церкви було висунуто обвинувачення у незаконному проникненні в урядові заклади.

Проте, протягом останніх десятиріч позакультова практика сайєнтологів зазнала змін. Зокрема, коли в результаті судового процесу в 1983 за гратами опинилися її провідні функціонери, а сам Хаббард перейшов на нелегальний стан, нинішній лідер Церкви Д. Міскевідж розпустив “Гардіан офіс” - репресивну організацію всередині церкви. Тоді ж було створено Центр Релігійної Технології, на який було покладено функцію головного утримувача авторських прав на спадщину Хаббарда.

Як наслідок, відбулися зміни у ставленні до саєнто- логії. Після тривалого періоду невизнання Податкова служба США 1 жовтня 1993 року підтвердила релігійний характер ЦС та звільнила її від сплати податків. Сайєнтологія отримала офіційне визнання в Австралії, Австрії, Індонезії, Іспанії, Італії, Канаді, Новій Зеландії, Португалії, Словенії, Тайвані, Хорватії, Швеції, ПАР тощо. На території СНД сайєнтологія визнана релігією і отримала державну реєстрацію в Киргизстані та Казахстані. У квітні 2008 року ЦС, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини, зареєстрована в Російській Федерації як релігійна організація.

Таким чином, сайєнтологія завершує перехід від етапу “демонстративного екстремізму”, властивого для більшості новітніх релігійних течій до зрілих форм релігійності, коли на перший план виходить прагнення осмислити своє місце у сучасній системі координат духовного шукацтва (класичний приклад для пострадянських країн - Велике Біле братство, Церква Останнього Завіту тощо).

Стримуючим фактором до суспільного визнання ЦС є безкомпромісне ставлення її представників до психіатрії, яку сайєнтологи вважають квазімедициною. Сайєн- тологи виступають проти використання окремих медикаментів, електрошокової терапії та психо-хірургії [9, с. 202]. Навзаєм, психіатричні заклади також вороже ставляться до сайєнтологічної практики.

Враховуючи зазначене вище, соціальна адаптація ЦС можлива за умови акцентування на конструктивних чинниках в її культовій та позакультовій діяльності. Зокрема, у сайєнтологічних творах не виявлено жодних обмежень для членів та служителів ЦС щодо виконання встановлених законом громадянських обов'язків та прав, відсутні заклики до расової чи національної ворожнечі. До того ж, прискіплива увага громадськості, правоохоронних та фіскальних органів до ЦС, численні судові процеси спонукають її керівні органи адаптуватись до норм національних законодавств.

Загалом, питання суспільного визнання того чи іншого релігійного новоутвору є лакмусовим папірцем рівня демократичності українського соціуму, його зрілості та здатності до духовного розвитку.

Самореалізація особистості в релігійно-духовній сфері, як зовнішній вияв свободи совісті, потребує комплексу соціальних, правових гарантій, котрі уможливили б її практичне здійснення відповідно до світоглядного вибору.

Процес релігійного відродження, як і прагнення української держави забезпечити повноцінну реалізацію гуманістичних принципів свободи совісті в контексті вимог міжнародного права, свідчать про духовне розкріпачення українського суспільства, його впевнений поступ шляхом демократії, права і свободи [10]. Проте подолання застарілих стереотипів щодо нетрадиційної релігійності - це тривалий процес, який потребуватиме чималих зусиль, толерантності державних, суспільних та релігійних інституцій.

Список використаних джерел

1. Саентологическая церковь города Москвы: http://www.scientology-moscow.ru/news.

2. Саентологическая религия: истоки, церемонии, проповеди и службы. - Копенгаген: New Era Publications International ApS, 1999.

3. Хаббард Л. Р. Дианетика: современная наука о разуме. - Копенгаген: New Era Publications International ApS, 2007.

4. Л. Рон Хаббард. Филадельфийский докторский курс. В 4-х томах. - Лос-Анджелес: Golden Era Productions, 2005. - Т. 3. Лекция “СРП: пространствование, шаг ІІІ, процессинг потоков”.

5. Гордиенко Н. С. Религиоведческая характеристика Саентологической церкви // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. Сборник статей. - СПб.: Российское объединение исследователей религии, 2009. - Вып.7. - С. 35.

6. Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно- конфесійних відносин в Україні. Інформаційний звіт за 2012 рік. - Розділ.2.

7. Кантеров И. Я. Новые религиозные движения в России. Религиоведческий анализ. - М. , 2006.

8. Богословский М. М. Саентологическая религия // Свобода совести в России: исторический и современный аспекты. Сборник статей. - СПб.: Российское объединение исследователей религии, 2009. - Вып.7. - С. 65-81.

9. Баркер А. Новые религиозные движения. Практическое введение. - М. , 1997.

10. Филипович Л. Неорелігії в Україні у контексті свободи віровизнання // Свобода віровизнання: церква і держава в Україні. Матеріали міжнар. наук. конференції. - К. , 1996. - С. 60-64.

Размещено на Allbest.ru