Феноменологічна редукція - когнітивна провокація чи руйнація нормативу в творчості Жоржа Перека

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА РЕДУКЦІЯ - КОГНІТИВНА ПРОВОКАЦІЯ ЧИ РУЙНАЦІЯ НОРМАТИВУ В ТВОРЧОСТІ ЖОРЖА ПЕРЕКА

А.М. Дондюк

Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ)

Аналізуються теми редукції, редукційного, когнітивного досвіду, інтенціонального в контексті теперішності у межах сучасного філософсько-антропологічного знання, його трансцендентальні виміри. Розглянуто творчість письменника Жоржа Перека, зокрема його фіксації та описання речових предметів без пошуку при тому їх само-смислової наповненості. Досліджуються більш конкретні пізнавальні інтерпретацій редукційного,а водночас звертається увага на тему редукції як антропологічної проблеми часу, її соціокультурну змінюваність, соціокультурну універсальну практику.

Ключові слова: представлення, предметність, об'єктивний смисл, редукція, редукційність, інтенційшсть, плинність, об'єкт досвіду.

Анализируются темы редукции, редукционного, когнитивного опыта, интенционального в контексте настоящего в пределах современного философско-антропологическогознания, его трансцендентальные измерения. Рассмотрены творчество писателя Жоржа Перека, в частности его фиксации и описание вещественных предметов без поиска при том их же - смысловой наполненности. Исследуются более конкретные познавательные интерпретаций редукционного и одновременно обращается внимание на тему редукции как антропологической проблемы времени, ее социокультурную сменяемость, социокультурную универсальную практику.

Ключевые слова: представление, предметность, объективный смысл, редукция, редукционность, интенциональность, текучесть, объект опыта.

жорж перек редукція когнітивний досвід

We analyze the theme of reduction, reduction, cognitive experience, intentionally in the context of the present within contemporary philosophical and anthropological knowledge, its transcendental dimension. Considered writer Georges Perec, including his recording and description of material objects without searching at why their self-semantic fullness. We study a specific cognitive interpretations reduction, and at the same time drawing attention to the topic of reduction as anthropological problems of time, its socio-cultural variability, socio-cultural universal practice.

Key words: representation, objectivity, objective meaning, reduction, intentionality, the fluidity, the object of experience.

Метою автора в рамках представленої до уваги читача статті є розгляд теми редукції, редукційного, когнітивного досвіду, інтенціонального в контексті теперішності у межах сучасного філософсько-антропологічного знання, його трансцендентальні виміри. Наразі важливо наголосити, що саме сьогодні увагу суспільства привертають більш конкретніші та багатомірніші питання історичного часу, тож звернення до означеної теми дає змогу розглядати визначені питання через концепти феноменологічного представлення. В контексті нашого аналізу, як на мою думку, зацікавлення викликає творчість відомого французького письменника Жоржа Перека.

В контексті сучасного антропологічного досвіду редукційне дозволятиме мені вказувати на певне домінування над виниклими смислами, а також на наявність примату сприйнятого щодо наявних смислів. Звертаючи увагу те, як репрезентують себе в межах пізнавального самі поняття феноменологічного досвіду для сучасного знання, та й як у цьому контексті означається конституююча сила деструктивного. Навряд чи можна вести мову про якусь конструктивнн безперечності будь-чого, і навряд чи зможе ця безперечність бути спрямована та почувати себе конструктивно поруч з якоюсь самоданістю. Виходячи з самого внутрішнього права на становлення в когнітивному знанні нової проблеми, це дозволяє щоразу запитуватись щодо свободи самого тиску, когнітивну неопхідність деструктивного для досвіду, а потому і внутрішньої конструктивності та моральної доречності по відношенню до антропологічного знання. Не випадковим, до речі, є бажання «прочитати» структуру редукції, яка завжди вимагала «відчути» сам принцип редукції як цей тиск «вини».

Наразі важливо наголосити, що філософи, які працюють у межах філософської антропології та феноменологічної традиції ХХ - початку ХХІ століть, досліджують найбільш різноманітні питання, незмінно звертаючись до інших культур, дисциплін і наукових шкіл, тобто до всього спектра чинників, що можна в тому чи іншому вигляді та ступені прояву знайти у суспільстві, - культури, науки і, звісно, до самої людини. У даному разі аналіз творчості Жоржа Перека це скоріш, говорячи словами Зігмуда Баумана «Коли нам бракує методу в пізнанні, чи коли метод підводить нас, ми звертаємося до оповіді - це суголосно з Умберто Еко. Коли наукова мова не спрацьовує, виходом зі скрутного становища стає вигадка, що витлумачує навколишній світ» [1, с. 163] Вітчизняні та зарубіжні науковці неодноразово звертались до тем редукції, редукційного, когнітивного досвіду, інтенціонального. Зокрема, Ж.Л. Маріон, у своїй праці «Редукція. Пошуки стосовно Гусерля, Гайдеґґера та феноменології» розглядав вказану тему редукційного, когнітивного досвіду, просторі певних смислів культури, щодо яких можливо порушити конкретні проблеми феномену редукційного, водночас як певного раціонального насильства, а інколи й стану одно-спрямованості чи одно-направленості дії у процесі цього редукційного [2]. Філософсько-антропологічні розмірковування, в контексті методологічного знання, фіксують нашу увагу на висвітленні сучасної ситуації міждисциплінарного аналізу теми на прикладі синтезу феноменології, антропології та когнітивних наук. Послідовне висвітлення сучасної ситуації теми ми зустрічаємо у дослідженнях таких науковців, які працювали на межі філософії й інших наук, як О. Власова, Ю. Цутт, А. Єй, А. Еснар, Ж. Лантері-Лора, Ж. Каруа, А. Мальдіне.

Мета й завдання дослідження спрямована на висвітлення низки питань, зокрема аналіз теми редукції, редукційного, когнітивного досвіду, в контексті теперішності у межах сучасного філософсько-антропологічного знання, його трансцендентальні виміри. Розглядаючи творчість письменника Жоржа Перека, зокрема його фіксації та описання речових предметів без пошуку при тому їх само-смислової наповненості, ми можемо дослідити більш конкретні пізнавальні інтерпретації поняття редуктивного, водночас звертаючи увагу на тему редукції як антропологічної проблеми часу, її соціокультурну змінюваність, соціокультурну практику.

Важливість даної проблематики може бути розглянута сумірно до конструктивності у сучасному методологічному знанні, в межах філософської антропології та феноменологічної традиції кінця ХХ - початку ХХІ ст. Здавалося якою мірою гарантії володітиме предметність визначена Жілем Дельозом коли він бажатиме розпізнати насамперед суб'єктність існуючу для світу: «Щоб суб'єкт існував для світу, необхідно вкластиФілософія цей світ в суб'єкт. Вся ця поєднаність і створить складку між світом та суб'єктом» [3, с. 47]. Однак, як саме проблема метафізичного знання впізнаватиме теми активності суб'єкта, зокрема процеси смислової регуляції, надаючи його баченню фундаментальне втілення: суб'єкт даний як уособлення світу актуальності, але ж саме по цій причині, що світ повинен в кожний момент проглядатись і як втілення духу. Кожна теперішність насамперед, бажає володіти даністю сприйнятого, адже прийняти чогось не розрізняючи для себе актуальне та потенційне покладання неможливо. Власне саме сьогодення не дозволяє згадати про ту «річ», що відчуває сама в собі перевагу, певну окремішність, відмежованість. Це поняття, котрі не можуть себе не розпізнавати в цьому трансцендентальному шифрі стосовно конкретної речі. Водночас «Річ», яка дозволяє прочитувати в собі швидше загрозу розпізнавати якийсь окремий трансцендентальний шифр, попри все це ще й допускає розпізнавати теперішності, як самостійні соціальні порядки.

Показовим є погляд Жоржа Перека, а саме його бажання відчути твір і водночас створити сам текст, для Жоржа Перека це певний виклик традиції, але водночас можливість бачити ще й нові концептуальні механізми становлення, занурення в певну неусвідомлювану гру зі смислом. Навряд чи це дасть можливість мені спостерігати чисті виявлення та знахідки «чистих виявлень істинності епохи». Сучасний світ у своїх багатьох практиках погоджується з інтерпретаціями досвіду, які подекуди мають онтологічні наближення. Безперечно, що для сьогодення постає момент конкретності, момент у єдиному людському досвіді. Інша справа, про яку конкретність йтиметься, і в який спосіб конкретність досвіду знову наближуватиме до розуміння навколишнього світу? Онтологічні сприйняття для людини теперішнього існують як можливий поштовх вже до са- мо-бачення речей. Однак, саме розуміння іншості для сучасності водночас можливе у просторі інших тлумачень, що дозволяє помітити саме нові предмети досвіду. Будь-що, сучасний антропологічний досвід змушує себе бачити через певні особливі соціокультурні форми, але водночас дозволяє вдаватись до тем когнітивного досвіду. Зокрема, представлені в статті поняття, об'єкти аналізу, дозволяють запитуватись про особливості досвіду когнітивного, водночас бачити в єдиному просторі з трансцендентальним досвід сучасного в його особливості. Активною темою знання по відношенню до минулого постає людина онтологічного досвіду, а відтак переконання «у чому-небудь конкретному» (persuader а qch), в універсальності сприйнятого.

Жорж Перек коли він вестиме мову про себе, зауважує про «окремі чотири різноманітні простори, осягнені в якійсь конкретності форми, котра для себе задаватиметься питанням, але по різному залежно «від спрямованості «до», «від можливості спрямування до», «спрямування до певної форми діяльності». Жорж Перек по відношенню до самого себе констатує - я повз себе відчуваю, що існуючий текст, стаючи саме текстом, вбудовується в цілісне уявлення про літературну творчість автора, проте я ніби не можу дозволити собі в повноті цього смислу фіксувати уяву про інтенційність. Погляд для Жоржа Перека полягає у «фіксації та описанні речових предметів саме без пошуку, до того ж їх само-смислової наповненості» [4, р. 9-12].

Річ, що саме себе бачить перед сприймаючим світом... Чи не в цьому контексті доречно зазначити про інтенціональність як феномен особливого «екрану баченого»? Феномен речі, котра тому і виникає як просто невидимий чи то незнайомий для самого себе феномен, щоб мати право відповідати за певну агресію та активність збоку діючої свідомості. Чи все ж таки доречніше було б розглядаючи «смисловий ряд» розпізнавати й певне «насильство смислового» - принаймні для феноменологічного знання це дає змогу вказувати на феномен «інтенціонального об'єкту свідомості» й розуміючи, що об'єкт не повинен бути чимось таким, чим є власне саме сприйнятий мною об'єкт.

Попри все Жорж Перек веде мову, про те що інколи замовчуючи, ми примушуємо себе абстрагуватись від цілого в досвіді, але що є постійною інтенціональною кореляцією між переживанням та переживаною предметністю. Аналізуючи творчість Жоржа Пере- ка, намагаючись означити тему феноменологічну, зазначу, що для його героя який у межах відповідного інтенціонального акту, який відбувається у такий спосіб, виявляє інший внутрішній досвід особистісного, залишаючись питанням когнітивного творення. У романі «Людина, що спить...» Жорж Перек, говорить «але й твої пошуки даремні; перед тобою нічого, ні горизонту, ані якогось проблиску... і це тебе не дивуватиме, ти цього і не сподівався. Ти хочеш побачити себе і поза собою, принаймні що примушує визнати ніби все це як сон уявний».[5, с. 26-27] Це когнітивність, від котрої кожному з нас важко позбавитись, як від неусвідомлюваного тиску. Власне дозволяючи когнітивну дію аналізувати як самостійний акт свідомого, як іншу онтологічну реальність, котра спрямовує, активізує існування вторинного. Бути байдужим до теперішнього не означає вороже його сприймати чи ігнорувати. Розуміючи, що «ніби чуєш шум вулиць, воду, що протікає з крану, в коридорі звуки, що долинатимуть з кімнати сосіда, його фуркання, постійний скрип висовуваних та засовуваних ящиків, напади горла та свистіння чайника» [6, с. 16] але схоплюватимеш ти лише якусь нервозність ліній, тонких тріщин на стелі та лише споглядатимеш за рухом тіней. Це ніби і є твоїм життям. Так скаже Жорж Перек про те, як хочеться його свідомості тривати, тоді коли ніби не хочеться нічого окрім самого чекання та забування. Ми, зазвичай, називатимемо теперішнім для себе щось в акті сприйняття предмету, він даний перед нами ніби аподек- тично. Проте, доки наша уява направлена на цей предмет, а головне доки ми хочемо бачити цей предмет, а не щось інше, власне це дозволятиме прийти до висновку, що в цій ситуації «передбачуваність» предметного вже складатиме важливу особливість інтенціональних об'єктів. Але для себе усвідомлювати щоразу - що вимушений навчитися забуванню, униканню та затримуванню, інакше зникає сам триваючий для тебе час, споглядаюче на тебе око, як визначив Жорж Перек.

Жорж Перек довгий час бажав приймати саме створення літературного тексту як «обмежувального засобу», а інакше й не розумітиме цю уяву, зафіксовану в цілісності. Це дозволило Жоржу Переку промовляти стосовно правильності, не лишень природності світу як такого; чи не даватиме це змогу нагадувати про предметність, котра була «зримою», звуки для цього автора в тексті «звучали», запахи «пахтіли». Лише мова не була провладною, провладною онтологічно. Хоча мова певний час в ХХ ст. розмислює про самодостатність власного даного, вона саме розшукуватиме в собі різні форми цього «обмежувального засобу»; Жорж Перек розуміючи себе через цю силу тиску, говорить про позитвність негації як досвіду і він прагнув побачити в собі автора, який має право сказати - не уподібнюйся тим, для кого маячня постає незримою на яву. «Поглянь! Поглянь і на них» [5, с. 33]. Для сьогодення навіть дія спрямована на відсутність залишатиметься як інтенціональна. Інтенціональне як поняття в досвіді дозволяє мені розглядаючи власний феномен інтенціонального, вдаватись до невизначеності даності. Це для автора роману «Людина що спить» даність щодо субстанції, індивідуальності та об'єктивності героя, іншої предметності світу.

У 1954 році Анрі Ракло, розглядаючи тему аномальної свідомості намагатиметься означити проблему рефлексивного, раціонального та почуттєвого рівня сприйняття, але для нього ця тема знайде себе вже дещо в іншому - чи існує взагалі трансцендентальна норма досвіду, а відповідно, чи маємо ми право говорити, в межах феноменології, про спільні теоретико-методологічні теми, які постають на межі філософії та психіатрії. Дослідник говорить про рефлексивність, раціональність, почуттєвість та про питання трансцендентальнісності норми мислення, Анрі Ракло розмірковує про тему рефлексивності, раціонального та почуттєвого в досвіді говорячи, що для нього предмет постає саме мисленням трансцендентального, як норми цього мислення.

Карл Бюлер у дослідженні «Факти і проблеми психології мисленних процесів» наблизився до цієї теми, нехай дещо в іншому контексті, намагаючись на рівні саме експериментальних практик наблизитись до розуміння проблеми, відтвореної у «Логічних дослідженнях» Гу- серля. Інакше кажучи, питання означені в «Логічних дослідженнях» стосовно трансцендентального та логічного в знанні для феноменологічного досвіду, пізніше багатьма практикуючими психіатрами були означені як можливості на рівні експерементальних практик підійти до теми трансцендентального знання. І саме у метафізичному знанні проблема завжди знаходила себе як проблема одночасовості рефлексивного та емоційного у феноменологічному знанні, зокрема турбуватиметься питаннями єдиного потоку в своїй націленості на об'єкт.

Однак у даному випадку значимо що саме в 60-і рр. Жорж Перек ідентифікує себе з мистецькою групою «Майстерні Потенційної Літератури» («OUvroir de Literature POtentille»), розмірковуючи про побудову літературного тексту він розумів, що текст не лише можливістю створення для письменника нових абсолютних правил... Засновниками мистецької групи «Майстерні Потенційної Літератури» були літератор Деймон Кено та математик Франсуа Ле Ліонне, котрий досліджуватиме нові «структури» математичного порядку, засвоює мистецькі та механічні або технічні прийоми «Майстерні Потенційної Літератури» [3, с. 8]. Це для Жоржа Перека і були б оті «обмежувальні засоби», про котрі він говоритиме в своїх текстах і стосовно самого себе також.

Якщо конкретніше то у своїй творчості Жорж Перек використовуватиме певні методи, а саме відмову від використання конкретних букв, а саме від використання певних букв в тексті, пізніше літературні критики говоритимуть про поняття пілограми, говорячи лишень щодо тиску на смисл. Водночас це ще використання якоїсь однієї форми звуку як моновокалізму, подібні методи були популярними у театральних постановках 50-х років. У своєму романі «Зникнення» Жорж Перек вдається до методу поліндром, як можливість одночасового прочитання тексту як з ліва на право, так і з права на ліво. Варто зазначити, що подібна гра з текстом, дає можливість звертись до сучасного, як до іншого соціального порядку представлень в досвіді, водночас акцентуючи на певній необхідності соціально активного театрального прочитання, визнати, що для сьогодення це дозволяє звертатись до сучасного як іншого соціального порядку, представлень в досвіді, але й необхідного соціального активного театрального прочитання. Можливо про це бажання для знаного, соціального даного в досвіді, вже- присутнісь ворожості, Жорж Перек говоритиме як про сам час, в якому для тебе можливо відчути і ворожість, однак достатню для того, щоб дізнатись чи визнати, до того ж інколи частково відмежовуючись, утримуватись від... «Час ніколи не зупиняється остаточно, навіть якщо віднині він вже ніяк не сприйматиметься: крихітний пролом в стіні тиші, сповільнений, забутий шепіт, капання, що зливається зі стуком твого...» [5, с. 44]. Жорж Перек ніколи не вживаючи поняття редукції, водночас використовував його у своєму романі «Зникнення», як відповідні мовні конструкції в редукційному досвіді, геніальність провокацій для редукційного, повсякденного досвіду та власне неусвідомлені руйнації мовних норм. Для Жоржа Перека редукція це завжди у всьому сумнів і страх бути похороненим заживо. Автор роману «Зникнення» вимовляючи словами свого героя про чайник, котрий закіпає, як безперечність; але як про це дізнатись... а раптом це тривожний свист в ньому, коли в ньому закіпає вода? Редукція в сучасному світі для людини безперечно не відчуватися за межами дій методологічного насильства. Водночас це дає нам можливість звертатись до поняття «життєвого світу», та задавати питання щодо особливостей редукційного в ньому. Предметом аналізу виступає поняття редукційного, що існує у власному досвіді людини, у даному випадку ми можемо говорити про існуюче в досвіді людини редукційне також може бути предметом аналізу, говорячи не лишень про якесь звуження мислення, але водночас і про редукцію пережитого, зокрема редукцію пережитого в часі між буттям та речами. Редукційне несе вже в собі ту інтенсивну раціональність, рефлексію стосовно конкретного образу, що ніби дозволяє розпізнавати саму рефлексію в повноті образів. Цікаво нагадати, що наприклад, Ж. Бодрійяр, а він вдавався не лише до винятково лінгвістичного бачення редукційного, говоритиме про мовні абсолютності саме як присутні механізми насильства в досвіді, чи то як зручніше було Ж. Бодрійяру використовувати поняття «одностороннього здійснення насильства». Редукційне дозволить побачити себе в тексті як своєрідно здійснювану свободу. Можливо потрібно нагадати, що досвід редукційного тому і згадуватиметься як особлива форма неспокою, відповідно самим теперішнім світом це незнайомий провокатор щодо вже колись «пережитого знаного».

Але Жорж Перек був занадто талановитою особою, будуючи образ і пишучи про свого героя вимальовуючи певну плинність того протікання, що призупинюється і вислизає, не вдаючись в красу знаного, а разом з тим і красу дивного, не утримуючи нічого, окрім світла та комбінації форм, котрі в ній створюватимуться та розглядатимуться. Відмовляючи кгнітивному досвіду в праві замислюватись щодо самих критеріїв та можливості замислюватись про межі наявного когнітивного досвіду, тут звичайно доведеться і саме інтенціональне брати до уваги за межами абсолютного. Нічого не уникатиме окрім твоєї свідомості, але й ти нічого не схоплюєш, а схоплюючи пізно, завжди, занадто, адже віддзеркалювання, тінь, посмішка та уникання, відтворення, що поруч, але й поруч тебе. Інша справа, якою мірою гарантії володіти для себе як абсолютом? Адже кожного разу втікати відцих понять, це й бути поза їх пам'яті, і вже поза межами страху онтологічного... Але й разом з тим немає виходу, немає шляху, якоїсь правди, лишень панцир та броня; Жоржу Переку залишатиметься кожну мить по іншому, навіть поза себе, вдаватись до поради - не переживай, скубаючи сам предмет!

Бібліографічні посилання

1. Bauman Z. Moral Blindness: The Loss of Sensitivity in Liquid Modernity / Zygmunt Bauman, Leonidas Donskis. - Cambridge, UK : Polity Press, 2013 - 218 p.

2. Marion J.L. Reduction et donation. Recherches sur Husserl, Heidegger et la phenomenologie / J.L. Marion. - Paris : PUF. 1989. - 320 р.

3. Делёз Ж. Складка. Складка. Лейбниц и барокко / посл. В.А. Подороги. пер. Б.М. Скуратова. - М. : изд. «Логос», 1997.- 264 с.

4. Кислова В. Предисловие переводчика/ Перек Жорж. Ис- чезание / пер. с фр. В. Кислова. - СПб. : Изд-во Ивана Лимбаха, 2004. - 400 с.

5. Perec G. Penser/Chasser / G. Perec - Hachette, Paris - 1985 - 185р.

6. Перек Ж. Человек который спит / пер. с фр. В. Кислов. - М. : Флюид, 2006. - 128с.

Размещено на Allbest.ru