Відкриття людини як індивідуальності в епоху Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра філософії

Есе

на тему: "Відкриття людини як індивідуальності в епоху Відродження"

Виконала: Венжівська К.В.

Перевірила: Братасюк М.Г.

м. Львів-2018

Мета: Визначення ідейного змісту світогляду та відкриття людини як індивідуальності в епоху Відродження.

Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії.

Епоха Відродження для найбільш розвинених країн Європи того часу була епохою зародження буржуазних відносин, формування національних держав і абсолютних монархій, епохою боротьби з феодальним застоєм. Вона тісно пов'язана з падінням церковного авторитету, виникненням і поширенням світської культури, із зародженням природознавства, великими географічними відкриттями, розвитком торгівлі та ремесл.

Відродження поділяється на 4 етапи:

· друга половина ХІІІ - XIV ст. - проторенесанс (перед-відродження);

· XV ст. - раннє Відродження;

· кінець XV ст. - перша третина XVІ ст. - Високий Ренесанс;

· XVІ ст. - пізній Ренесанс.

Сам термін "Відродження" (фр. Renaissance, від лат. renascor - відроджуюся) введено в ужиток у XVІ ст. живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, який хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.

За своїм характером епоха Відродження (або Ренесанс) є перехідною. З нею пов'язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу.

Саме тому епоха Відродження була спрямована на пошук індивідуальності, прагнула усвідомити та обґрунтувати незалежну гідність індивідуальної думки, способу життя. У ХІІІ ст. з'являються поняття "особа" й "особистість". У добу, що передувала Відродженню, "всі співали в унісон", тобто на один голос, не виявляючи індивідуальності.

Епоха Відродження стала своєрідним інформаційним вибухом, вона заново викриває для себе античну спадщину, відроджує та розвиває класичні традиції в культурі, науках, мистецтві, але на основі відновлення культури античності виника новий світогляд, нове розуміння людини, яке відповідає духу ранніх буржуа. Саме у цей період зароджується дух європейського гуманізму.

Разом із відкриттям античності епоха Відродження відкриває людську індивідуальність, а з нею виникає і самоствердження людської особистості. Головними якостями людини епохи Ренесансу стають упевненість у власні сили і талант, енергійність і внутрішня незалежність і честолюбство. Значною мірою це зумовлено динамізмом, рухомістю нового буржуазного суспільства. антропоцентризм філософія індивідуальність

У середньовічному світогляді вищою цінністю і центром всіх проблем виступав Бог, Ренесанс же на місце Бога ставить людину, а Саме антропоцентризм став основною рисою філософії Відродження. Виникає культ як сильної, вільної, незалежної особистості, так і культ людини-творця, яка нічим не обмежена а та нічому не підпорядкована. Якщо людина середньовіччя вважала себе зв'язаною традицією, залежно ю від божественної волі, то індивід епохи Відродження припису всі свої заслуги не Богові, не предкам, не громаді, а лише самому собі. Відродження обожнює людину як творця світу культури, підкреслюючи безмежні можливості людського генія, спорідненого з генієм Творця.

Епоха Відродження дала світові цілу плеяду великих особливостей, які мали яскравий темперамент, величезну волю, енергію, всебічну освіченість і талант. За словами Енгельса, то була епоха, "яка потребувала титанів і яка породила титанів за силою думки, пристрасті і характеру, за багатогранністю вченості". Достатньо згадати імена таких видатних діячів: Леонардо да Вінчі, Данте Аліг'єрі, Франческа Петрарка, Джованні Бокаччо, Еразм Ротер, Мартін Лютер, Томас Мор та інші.

На мою думку, найяскравіше епоха Відродження знайшла відображення в філософсько-естетичному явище, званому гуманізмом. Адже, воно мало яскраво виражений світський характер, протистояло духовному пануванню церкви, виступало проти феодальних привілеїв, відстоюючи новий, кардинально відмінний від середньовічного, погляд на людину та її місце у світі.

Гуманізм спочатку виникає як світське вільнодумство епохи Відродження. Започаткований у середині XVI ст. передовими мислителями Італії, він швидко поширився по всій католицькій Європі й став головною течією в тогочасному духовному житті, впливаючи на філософську, етичну, естетичну думку, на мистецтво Відродження впродовж XIV- XV ст.

Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла саме антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів, пам'ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея "гріховності" людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм. Людина, а не божество, стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури - всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов'ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями.

Гуманісти Відродження вважали, що можливості людського пізнання безмежні, бо розум людини подібний божественного розуму, а сама людина є як би смертним богом, і врешті-решт люди вступлять на територію небесних світил і там облаштуються і стануть як боги. Насолода земним буттям - це неодмінна частина культури Відродження. Гуманісти Відродження вважали, що в людині важливо не його походження або соціальний стан, а особистісні якості, такі як розум, творча енергія, підприємливість, почуття власної гідності, воля, освіченість. У якості "ідеальної людини" визнавалася сильна, талановита і всебічно розвинена особистість, людина творець самого себе і своєї долі.

В Італії в силу її соціальних і економічних особливостей світські риси ідеології виражені були завжди сильніше, ніж в іншій частині Європи. І це також, в першу чергу, пов'язано з міською культурою. Світогляд городян - плід її перемог у антифеодальної боротьби і її самостійного духовного розвитку. Споживче відношення до виробництва, коли ще не прибуток, а людина та її потреби визначають мету останнього, зближує працю з мистецтвом, вимагає творчого розвитку майстерності і вибору роботи по таланту, висуває творчу особистість на передовій план.

Активну участь у громадському житті міст, від якого залежав успіх як антифеодальної, так і всередині партійної боротьби, широкі громадянські права і частина політичних формували самосвідомість громадян. Ідея вільної людини вела за собою широкі демократичні верстви в боротьбі за ці права. Людина, її вільний розвиток стає тепер в центрі життя, до нього спрямовано увагу, а не до бога.

Людина народжена для діяльності, і провідником йому повинен служить розум. Слід зазначити, що соціально - економічні зміни призвели до появи досить численного шару міської інтелігенції. Якщо в середні століття вчені і філософи були майже завжди служителями церкви, то тепер з'явився прошарок освічених і висококваліфікованих фахівців, безпосередньо пов'язаних з наукою і мистецтвом і, як правило, не пов'язаних з церквою. Саме поява цього якісно нового соціального прошарку і призвело до появи нової культури, що отримала назву гуманізму.

Отже, можна зробити висновок, що в епоху Відродження людська особистість набуває небачену раніше цінність, найважливішою рисою гуманістичного підходу до життя стає індивідуалізм, що сприяє поширенню ідей лібералізму і загального підвищення рівня свободи людей у суспільстві. А людина відчуває таку самостійність, якої вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі.

На мою думку, особливість цієї ранньої буржуазної культури полягала в широкому використанні античного культурної спадщини. Антична, "поганська" культура виявилася ближче і зрозуміліше народжуваної буржуазії, ніж культура та ідеологія феодального суспільства. Саме тому епоха Відродження виявилась відкриттям самоцінності людської особистості.

Список використаної літератури

1. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. - К.: Либідь, 1997. - 448 с.

2. Вібіхін В.В Мова філософії.М:Прогрес,1993.с.343

3. Філософія-Навчальний посібник (Сілаєва Т.О)

4. Культурологія. Історія світової культури: А.М. Макарова, Л.А. Микитович, Н.С. Кривцова, та ін.. 1995. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru