Постлюдина та постлюдство: особливості прояву

Донедавна більшість джерел філософської літератури при дослідженні людини та особистості фіксували свою увагу лише на наявності свідомості і трудової діяльності. Але на початку ХХІ століття у вітчизняній філософській літературі з'являється наступне визначення людини. Її характеризують як «душевно означену природно-соціальну істоту» [4, с. 28]. В цьому визначені основна увага приділяється душевному стану людини. Таке визначення людини підтримується й у філософському енциклопедичному словнику: «Людина - природно-соціальна істота, якісно особливий ступінь живих організмів на Землі, здатних до свідомої саморегуляції, завдячуючи чому вона постає як суб'єкт суспільно-історичної діяльності й культури» [8, с. 350]. Наведенні визначення людини акцентують увагу на: душевному стані; визнається унікальність існування людини: її природно-соціальна сутність; діяльна природа тощо. Але сучасний етап розвитку людства характеризується невизначеністю соціальних орієнтирів людини. Такий стан виник у зв'язку з серйозними проблемами, які охоплюють широкий спектр: від економічних і культурних, що зачіпають інтереси всіх членів суспільства, в тому числі й стан внутрішнього світу окремої людини. Останнє питання актуалізує пошук ефективних шляхів формування і становлення нового типу людини.

Інтенсивне розгортання глобалізаційних процесів, каталізаторами яких виступають інформатизація та технологізація, вносять свої сутнісні корективи у розуміння людини, вона набуває нових якісних характеристик - віртуалізуючись. І на сьогодні в науковий обіг входить і широко використовується нові категорії такі як: постлюдина та постлюдсттво. В традиційному розумінні людина розвивається під дією оточення, а глобалізаційні процеси призводять до зламу сформованих суспільних відносин і стандартів поведінки багатьох сотень мільйонів людей. «На особистому рівні ми повністю оточені й «бомбардовані» фрагментами образності, несумісними або взаємопов'язаними, які розхитують наші колишні уявлення й стріляють у нас розірваними або несистематизованими екранними зображеннями» [6, с. 150]. Отже, варто зауважити, що досить тривалий час внутрішній світ людини залишався автономним, а на сучасному етапі розвитку інформатизації та технологізації він зіткнувся з усе наростаючими атаками потоків інформації.

На думку сучасного дослідника Є. Кочетова, сучасні новітні технології суттєво впливають на свідомість людини. «Техногенний світ придушив свідомість людини, порушив гармонію її душевного складу» [2, с. 26 - 27]. Розвиваючись у двох світах: реальному та віртуальному, людина має декілька варіантів у своєму розвитку. Перший - зберігати і розвивати свої внутрішні задатки, орієнтуватись на духовність та загальнолюдські цінності, адже в цьому криється сутність самої людини. В цьому контексті цілком слушним є зауваження Е.Фромма «Наша совість повинна пробудитись від усвідомлення того, що чим більше ми перетворюємося у надлюдей, тим нелюдимими ми стаємо» [10, с. 11]. Тому духовно-моральне оновлення особистості є основою для подальшого розвитку як окремої особистості, так і світового співтовариства загалом. Сучасна космополітична культура носить поверховий і штучний характер і заснована на фальшивих цінностях, тому актуальним, на сьогодні, є позитивне духовно-моральне оновлення, удосконалення загальнолюдських цінностей. Другий шлях - і душевний світ людини, і її тілесна організація трансформуються, набувають нового характеру існування. Прикладом цього є відома «імітаційна гра», яка була розроблена англійським математиком та логіком А.Тьюрінгом. Вона використовуються як своєрідний тест для того, щоб з'ясувати чи здатна машина мислити. Людина спілкується, за посередництвом комп'ютера, з двома комп'ютерними інтерфейсами, ставлячи різноманітні питання. За одним із комп'ютерів сидить людина, а інший учасник діалогу - це машина. Якщо людина співставляє відповіді і нездатна відрізнити машину від людини, то саме ця помилка є відповіддю на питання, чи здатна машина мислити. Але, тест був створений не для того щоб відрізнити людину від машини, а чоловіка від жінки. Цьому є декілька пояснень, проте варто зауважити наступне: по-перше, природнім процесом формування людини є її гендерна ідентичність, якій приділена значна увага науковців. Відповідно до цього цілком природним виникає припущення якщо зникнуть статеві відмінності, то людину вже не відрізнити від машини. По-друге, природною сутністю людини є її тілесна організація. Але, в наш час тіло перетворюється на «костюм», який з легкістю можна змінити. Розвиток технологій та їх впровадження у життя звичайних людей трансформує й тілесну організацію людини. Вже зараз реалізовані технологічні дослідження, наприклад, замінюються втрачені біологічні органи (кінцівки, очі тощо) на роботизовані. Так в Сполучених Штатах проведена ціла низка успішних операцій по трансплантації кіберпротезів, при цьому мозок людини може контролювати їх рухи, а також людина здатна відчувати температуру води тощо. Варто сказати, що в США та ряді європейських країн працює ціла індустрія та налагоджений серійний випуск кіберпротезів. Більшість футурологів вважає, що шлях до постлюдини пролягає через транслюдину. Транслюди покращують своє тіло імплантантами і використовують комп'ютерні технології зв'язку. Транслюдина перетворюється на постлюдину за допомогою нанотехнологій, генної інженерії, ліків для збільшення пам'яті, терапії проти старіння, вживлених комп'ютерів, а також, звичайно, розвитку штучного інтелекту. По-третє, сучасна людина може одночасно мати декілька «Я». Цьому сприяють соціальні мережі такі, наприклад, як Kontakt та Facebook. Тобто, створене мережеве суспільство не потребує душевної та тілесної організації людини. Іншими словами сучасна людина віртуалізується і разом з тим віртуалізуються й всі відносини, в системі яких і формувалась людина. Сучасні обставини розвитку людини спонукають її до виходу за рамки просторово-часових та причино-наслідкових зв'язків, якими характеризується традиційне суспільство. Тобто, в соціальному вимірі існування людина стане одним із акторів дії, вона деперсоніфікується.

Отже, новий етап у розвитку людини є набуттям її статусу постлюдини, оскільки змінюються умови її розвитку, змінюється і вона сама. Але існує й інша точка зору, зокрема В. Марцевої. Вона вважає, що глобальний світ породжує особистість творчу і самостійну, яка здатна приймати рішення і відповідати за їх наслідки. «У визначенні пріоритетів формування особистості в глобалізованому світі треба керуватись рисами «Homo postindustrialis» - істоти творчої, автономної, активної, емансипованої, наділеною властивостями давати собі раду, не звертаючись до інстанцій» [9, с. 11]. В цьому твердженні є раціональне зерно, але ми ще знаходимось на етапі перетворень і яким буде виглядати глобалізований світ ще ніхто не може дати однозначної відповіді.

За своєю природою людина багатогранна й унікальна, неповторна істота має великій набір потреб, які потребують реалізації: фізичні, економічні, політичні, матеріальні, соціальні, національні, культурні, духовні та інші, тому життя людини, його якість є різноманітними, тому людина не може уніфікуватись в процесі поширення новітніх комунікативних технологій, які, в свою чергу, розповсюджуються на всі сфери її життєдіяльності, наприклад, електроні гроші, квитки тощо, і тим самим людина перетворюється у людський фактор техносу. Але домінування економічного виробництва та орієнтація на матеріальне споживання призводить до одностороннього розвитку людини, за визначенням західного філософа та соціолога Г.Маркузе, формування «одномірної людини», а не багатосторонньої та всебічно розвинутої. Розвиток сучасної техногеної цивілізації призводить до виникнення нового особливого типу автономії людини, на відміну від розуміння людини у традиційному суспільстві. В ньому людина реалізує свої можливості через приналежність до певної системи зв'язків. В техногенній цивілізації може змінювати, поширювати свої зв'язки, вона не прив'язана до них. Сучасна людина для ефективної реалізації своїх можливостей будує свої взаємовідносини з іншими людьми гнучко, вона включається в різні соціальні утворення і різні культурні традиції. Тобто ідеалом людини в техногенному суспільстві є формування творчої індивідуальності. «Система цінностей техногенної цивілізації базується на ідеалах креативної діяльності і творчої активності суверенної особистості» [5, с. 32]. надлюдина еволюційний особистість глобалізаційний

Інтенсивне впровадження новітніх технологій, зокрема комп'ютерних, призводить, на думку російського вченого А. В. Кутирьова, до виникнення двох світів: світу культури і світу техносу. «Людство очікує подвійна перспектива, або воно збереже свою ідентичність і буде розвиватись і вдосконалюватись, або ж перетвориться в так зване постлюдство, роботоподібне» [3, с. 4]. Цей вибір перед людством стоїть вже сьогодні і перш ніж обрати один з шляхів подальшого розвитку люди починають жити в цих двох світах. Світ культури орієнтований на природу, другий - на техніку та інформацію. При цьому культура за своєю суттю є природньою, а технічний світ - штучним. Автор підкреслює, що ці «світи» знаходяться у стані конфлікту між собою, на нашу думку така точка зору є цілком правомірна. «Ці світи все більш відокремлюють і вступають у конфлікт один з одним, між ними відбувається боротьба за вплив, за перетворення у всезагальність» [3, с. 9]. У передових країнах Заходу відбувається культурно-антропологічна криза. Це, перш за все, пов'язано з масовим розповсюдженням техніки, особливо комп'ютерів у всі сфери життєдіяльності людини. Людина при цьому втрачає саму себе, вона існує віртуально. «Всеохоплююча технологізація людства призводить до виникнення «Homo sapienstismus» раціоналізованної, техногенної людини, у якої замість моралі - розрахунок, замість обов'язку - програми, замість щастя - успіх» [3, с. 10]. З цього можна зробити висновок, що суттю культурної кризи в наш час є заміна цінностей на технології, надання ним всезагального статусу. У зв'язку з цим може виникнути таке явище, коли не людина буде управляти машиною, а навпаки. Людина розчиняється в технологіях, вона стає фактором техносу, вона перестає жити, а починає функціонувати. Це загрозливі тенденції для існування особистості, тому вибір в якому світі реалізовувати свої можливості люди повинні зробити сьогодні. «Основне протиріччя нашого часу - конфлікт між культурою і цивілізацією. Він загрожує, перш за все, особистості, тобто власне людському в людині. З цього слідує, що опиратися натиску буде сама особистість, яка не зможе змиритись, у першу чергу, з пануванням безликих сил, які перетворюють людину на вузькофункціональну машину» [3, с. 47].

Тобто, новою сутністю людини в техногенному суспільстві є перетворення людини із “homo sapiens” в дещо техноподібне. За висловлювання А. В. Кутирьова, людина з суб'єкта життя перетворюється в агента дії, як актор. «Актор - це особистість без духовності, очищений розум «труп без духу»» [3]. Звісно про це говорити ще зарано, але перспективи такого розвитку особистості невтішні. Актор все ж зберігає важливі сутнісні характеристики людини - суб'єктивність, активність, самостійність, свободу вибору. Він не мертвий, а механічний. «Відмирання особистості, її перетворення в актора - це перша функціональна фаза смерті особистості, своєрідний стан анестезії, коли вона діє при мінімумі почуттів і без душі. Друга фаза відмирання особистості - її перетворення на фактор соціотехнічної системи. Така смерть схожа на клінічну і проявляється у розриві цілісності людини: свідомість індивіда відривається від часу і місця знаходження свого тіла» [3, с. 79]. В такому контексті гостро постає проблема ідентичності людини взагалі. Тому що, у віртуальній реальності людина роздвоюється на реальну, справжню, «буттєву» і на уявну - потенційну, «інобуттєву». На сьогодні це не є поодинокими прикладами, чи фантастикою. Це новий соціальний тип, наприклад, хакери, кіберпанки, геймери, для яких буття в предметному світі прикра перешкода. Дійсно кіберпросторові доводи зводяться до застереження, що людина не повинна повністю забувати про тіло. Люди, як біо-соціальні істоти мають підтримувати зв'язок з «реальним життям», з необхідністю по всяк час регулярно повертатись від занурення в кіберпростір до інтенсивного переживання тіла. На сьогодні лікарі констатують не поодинокі випадки смерті молодих людей від передозування енергетичним напоями. Оскільки фізичне (тілесне) існування перешкоджає безперервному перебуванні у віртуальному просторі.

Отже, розвиток інформаційно-комунікативних технологій є важливою умовою в процесі розвитку людини. Цей розвиток змінює місце людини в сучасному світі, впливає на її моральнісну цілісність, духовно-етичні установки, змінює тип світосприйняття і світорозуміння. Така зміна призводить до трансформації цінностей та ідеалів, розкривають в новому світлі проблему соціокультурної і національної ідентичності. До того часу як людина потрапила в інформаційно-знакове середовище, вона ідентифікувала себе лише з певним середовищем, ядро якого складала національна ідентичність. Але в умовах розгортання глобалізаційних процесів межі національної ідентичності значно розширились. Інтернет-спілкування і активне віртуальне життя, змінює характер і поведінку комунікантів. Тому, за таких умов, принципового значення набувають такі чинники, які впливають на зміну ідентичності, розвиток інформаційного суспільства і формування інформаційної культури.

На сьогодні інформаційний простір наповнений елементами різних культур і, як наслідок, володіє безмежними можливостями впливу на людину, на її місце в віртуальному середовищі і, відповідно, здатний трансформувати ціннісно-смислові системи особистості. В свою чергу інформаційний простір сформований в умовах мережевої культури, утворюється в результаті взаємодії багатьох людей. При цьому інформаційне середовище «поглинає» людину. Як наслідок змінюється й поведінка і діяльність людини за межами інформаційно- комунікаційного середовища, що результаті призводить до зміни сприйняття людиною реального світу. В умовах глобалізації світу ідентичність постає смисловою основою існування людини в мінливому світі. При розгортанні глобалізаційних процесів сприйняття навколишнього світу відбувається завдяки інформаційному простору, ЗМІ, комп'ютерних мереж, завдяки яким відбувається процес соціалізації індивіда. Отже, в результаті активного оволодіння людиною штучних інформаційно-комунікаційних технологій змінюються структура свідомості, сприйняття реального світу людиною і, як наслідок, змінюється поведінка особистості, виникає переосмислення етичних норм, цінностей. А також можуть простежуватись психологічні деструкції і, як наслідок, трансформується життєвий світ людини.

Тому, вже на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій ми можемо говорити про становлення нового типу ідентичності - «електронної». Таку точку зору, наприклад, висловлює відомий німецький дослідник М. Фасслер. Цей тип ідентичності, на думку автора, формується в нових умовах комунікації і визначає міру співвідношення з іншими учасниками комунікації. Комунікація в інформаційному просторі постає основою для виникнення нових відносин, які, в свою чергу, формують особливий тип особистості, ідентичність якої формується лише в процесі мережевої комунікації. Ідентичність в глобалізованому світі характеризується як мобільна та відкрита. Функціонування сучасного суспільства залежить від кількості комунікаційних середовищ, хоча, як і раніше, суспільство продовжує диференціюється за такими ознаками як: територія, культура, національність та інші. Національна культура, в свою чергу, ґрунтується на власній системі цінностей, вона ніби намагається зберегти свою самобутність в процесах всеохоплюючої інформатизації і комп'ютеризації суспільства, національна характеристика все більше набуває статусу «залежної величини».

Отже, сучасний етап розвитку світу характеризується антропологічною кризою, яка, в свою чергу, є несумісною з душевним станом людини та тими швидкостями, з якими розвивається сучасна цивілізація. За своїм змістом сучасна цивілізація імперсоналістична, тобто вона не хоче знати особистості, але, разом з тим, вимагає від людини активності, не бажає щоб людина ставала особистістю. «Сучасній людині, здається, стало затісно у людських кордонах. Тут і нагодилися різноманітні видові ототожнення з позиції «пост-» Постлюдина - не нова людина, це новий вид людини, а, отже - новий спосіб людей говорити про свої тіла, сущі та видозмінені» [11, с. 43].

Сучасна американська дослідниця К. Хейлз, аналізуючи питання як ми стали постлюдством, розглядає три історії, які є між собою взаємопов'язаними. В першій історії авторка досліджує інформацію, яка на сьогодні є не залежною від матеріальних форм. Найважливішим наслідком дематеріалізації інформації стає зникнення контексту. Тобто повідомлення необов'язково має бути зрозумілим, необов'язково мати сенс. Друга історія вказує на конструювання кіборгів. Авторка ставить перед собою цілу низку питань. Зокрема такі: чи впливає віртуалізація соціальної реальності на досвід тіла? Чи віртуалізуючись ми втрачаємо своє тіло? Якої загрози ми уникаємо у віртуальній реальності та якої насолоди прагнемо? Роздуми на поставлені питання приводять К. Хейлз до наступної відповіді: нинішнє модифіковане тіло можливе там, де звужується межі «Я», зникає відчуття себе як суб'єкта. Маємо величезний розрив між обмеженими біологічними можливостями людського тіла і прогресуючими можливостями інформаційної експансії людства. Поки що цей розрив осягнути ми не в змозі, а він тим часом все зростає і все більше непокоїть. Третя історія присвячена аналізу зникнення вільного суб'єкта в кібернетичному просторі і появі постлюдини. В цій історії авторка також ставить цілу низку питань, зокрема: як індивідуальність людини поступається глобальності людського, чи втрата тілесної оболонки не може розглядатися як умова суб'єктивності. І цілком логічно виникає низка припущень: можливо, свідомість - це теж інформаційний ресурс, і вона так само матеріальна, як і тіло? Постлюдина вважає, що свідомість є лише епіфеноменом, випадковим наслідком еволюції. Цьому є підтвердження, якщо звернути увагу на те яку складну поведінку має штучний інтелект, а можлива вона і без свідомості.

Саме в таких умовах з'являється постлюдина. Вона поєднує людину та техніку. Тому в науковому дискурсі використовується термін «фактор» для позначення такого стану існування людини як постлюдина. Основною відмінністю між людиною-особистістю та людиною-фактором є те, що суб'єкт, який стоїть за останнім втрачає самототожність, фрагментується. Взаємодія такого суб'єкта із зовнішнім середовищем опосередковується технікою. Зважаючи на вище сказане можна констатувати той факт, що сучасне людство переживає кризу гуманізму, яка власне починається зі вступом розвитку суспільства у стадію соціотехнічну.

Висновки