Українська козацька держава: до проблеми методу пізнання

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Українська козацька держава: до проблеми методу пізнання

Є.М. Ейдель (Канів)

Феномен Української козацької держави другої половини XVII століття є об'єктом дослідження не тільки для історичної науки, а й для таких галузей наукового знання, як філософія історії, лінгвістика, психологія, правознавство, етнологія та інші. Найбільш грунтовним, на наш погляд, є історичний концепт онтології даного феномену. Тому що специфіка організації і побудови системи історичного наукового знання безпосередньо прагне до вирішення питання про його істинність.

Серед перших наукових розвідок новітнього часу, присвячених феномену Української козацької держави другої половини XVII століття, особливу увагу привертають дослідження В.А Смолія та В.С.Степанкова [1]. Вони перші у вітчизняній історіографії звернули увагу на події в Україні другої половини XVII століття, як на становлення Української козацької республіки і тим самим створили підгрунття для досліджень даного історичного феномену в державотворчому аспекті. В АСмолій та В.С.Степанков дали підставу для характеристики зазначених подій через призму життєвого шляху Б.Хмельницького, опублікувавши його соціально-політичний портрет. Таким чином, була актуалізована проблематика зміни філософсько-теоретичних основ побудови науково-історичного знання з об'єктивуючих на суб'єктивуючі.

Для більшості дослідників домінуючим методом побудови суспільно-історичного знання є принципи об'єктивуючої методології. Поза їх увагою, на наш погляд, з об'єктивних причин, залишилась ціла низка суттєвих методологічних проблем, пов'язаних із організацією дослідження феномену Української козацької держави другої половини XVII століття. Серед них особливу увагу привертає аналіз вихідних принципів, а, отже, і методології пізнання цього досить важливого для української історичної науки явища.

Загально відомо, що історична наука належить до наук гуманітарного циклу, а тому має використовувати методи організації та побудови знання, які безпосередньо притаманні наукам про людину. Історично склалося так, що, практично, домінуючим методом організації історичного знання були принципи об'єктивуючої (генералізуючої) філософії (історичний матеріалізм). Вони склалися впродовж багатьох століть завдяки пануванню в науковому пізнанні природничих наук, які тяжіли до створення універсальної, генералізуючої картини світу. Вона, в свою чергу, повинна була претендувати на статус абсолютної завершеності.

Достатньо звернути увагу на роль і місце класичної механіки Ісаака Н'ютона, дедуктивного методу Рене Декарта, еволюційної теорії Дарвіна

в процесі становлення методології наукового пізнання. Під впливом об'єктивуючої методології природничо-наукового знання формувалася і діалектико-матеріалістична концепція розуміння історії Української козацької держави другої половини XVII століття. Вона впродовж багатьох десятиліть була панівною в радянській взагалі та українській, зокрема, історіографії. козацький герменевтика пізнання хмельницький

Визначну роль у формуванні об'єктивуючих принципів розуміння подій в Україні середини XVII століття відігравала і пануюча в суспільстві ідеологема "єдиного і могутнього...", яка тенденційно впливала на представників історичної науки, створюючи кон'юнктуру історичного пізнання. Так, наприклад, аналіз подій в Україні середини XVII століття зумовив в радянській історіографії розуміння цих фактів лише як чинників, що призвели до воз'єднання України з Росією.

Сучасний етап розвитку української історичної науки на порядок денний висуває питання про необхідність заміни вихідних принципів у виборі методологічних засад аналізу феномену Української козацької держави другої половини XVII століття. Таким, на наш погляд, може бути перехід від принципів об'єктивуючої методології до врахування принципів суб'єктивуючої філософії. Взагалі, зміна науково-теоретичних основ методу науково-історичного пізнання є об'єктивним процесом розвитку організації наукового знання, про що справедливо, на нашу думку, згадував Томас Кун у своїй праці "Структура наукових революцій" 12].

Є підстави твердити, що об'єктивуючі природничі методи пізнання поверхневі для гуманітарної сфери знання. Це виявляється у недостатній взаємодії суб'єкту пізнання, який застосовує їх, із об'єктом дослідження, а, отже, і в недостатньому розумінні змісту сутності предмету пізнання. Так виходить тому, бо спрацьовує незалежність об'єкту від суб'єкту, що є притаманним об'єктивуючим методам дослідження. Отже, суб'єкт пізнає в такому разі формальний аспект об'єкту, і проникнення в предмет дослідження не відбувається.

Суб'єктивуючі методи, в свою чергу, заглиблюються у структуру предмету завдяки взаємозв'язку дослідника із предметом пізнання, який сприймається як об'єктивований продукт свідомої діяльності суб'єкта. Результатом виступає феномен герменевтичної аплікації, який за своєю суттю є несвідомим взаємопроникненням суб'єкта і об'єкта. Феномен аплікації становить собою перший етап герменевтичного розуміння.

Застосування природничих методів щодо історичної науки зумовлює, на наш погляд, хаотичну фіксацію історичних взаємозв'язікв та створення віртуальної системи знання, побудованної за формально-логічним принципами. При цьому втрачається істинність історичного знання, справжня герменевтика історії. Небезпечним для історичної науки є і спрощення інтерпретації досліджуваного предмету, як наслідок впливу принципів об'єктивуючої філософії.

Так, наприклад, розуміння Української козацької держави другої половини XVII ст. з позицій формаційного підходу, за яким базис визначає надбудову, розкриває перед дослідником генеральну панораму тих подій. Однак, є підстави твердити, що даний підхід дещо спрощує, схематизує усю багатогранну різноманітність досліджуваного, зводячи її до суто економічних чинників. Отже, членуючи предмет пізнання на окремі сфери, та надаючи розумінню окремої сфери характеру всезагальності, ми залишаємо розуміння його сутності поза увагою.

Сучасний стан розвитку української історичної науки вимагає напрацювання нових методів гуманітарного пізнання. Одним із таких є метод історичної інтерпретації -- герменевтика [3]. Герменевтика є методом пізнання, який передбачає інтерпретацію, тобто розуміння текстово-об'єктного предмету дослідження. Класичним варіантом герменевтики є інтерпретація власне тексту, тобто об'єктивованої суб'єктивності. Герменевтика застосовується для аналізу матеріальних об'єктів, створених людиною, через вияв їх конкретного змісту, який і є усвідомленням того, що даний матеріальний об'єкт є продуктом свідомої діяльності суб'єкту, який завуальований видимою об'єктивністю створеного предмету.

Історична наука пізнає свій предмет на основі матеріальних та письмових джерел, отже, історичний аналіз збігається методологічно із герменевтичним. Різниця між ними, на наш погляд, полягає в тому, що герменевтичний метод враховує ті моменти, які для історичного генералізуючого методу залишаються поза увагою.

Так, вивчення історії Української козацької держави середини XVII ст. передбачає цілісну генеральну історичну панораму, побудовану, наприклад, на формаційно-цивілізаційних засадах. Отже, розуміння становлення держави Б.Хмельницького як історичного феномену, що зумовлений зростанням соціально-економічного базису українського етносу, на наш погляд, не пояснює, наприклад, психологічний аспект історичного буття цих подій. Тобто, судження про те, що зростання продуктивних сил і виробничих відносин сприяє наявності економічної передумови для ведення бойових дій під час Визвольної війни є істинним. Але є підстави вважати, що були й інші чинники, що впливали на воєнну міць воюючої сторони. Так, наприклад, психічні якості ключових фігур (Богдан Хмельницький та його найближче оточення) або ситуативна випадковість події, яка найсуттєвіше вплинула на результат воєнної кампанії. Наприклад, зрада кримського хана під час битви під Берестечком.

Отже, часткова істинність результату такого генералізуючого дослідження не викликає сумніву, але автономні "ситуативні" істини, що їх обходить стороною класичний історичний аналіз позбавляють витоки дослідження телеологічного досягнення істинності гуманітарного пізнання. Так, не береться до аналітичної уваги специфіка письмового джерела, тобто, відносні в часі його граматичні та змістовно-понятійні особливості.

Крім цього, абсолютно не враховується зміст суб'єктивності самого дослідника, що позбавляє текст адекватної інтерпретації. Поза увагою залишається існуюча в часі суспільна ідеологема, яка є визначальною і для написання історичного джерела, і для його правильної адекватної інтерпретації.

Отже, у нас є підстави твердити, що герменевтика як суб'єктивуючий метод гуманітарно-історичного пізнання є перспективним, а результати застосування його є ефективнішими у порівнянні з природничими. Цей метод відкриває нам горизонт нового розуміння історії людського суспільства у часі та просторі.

Література

1. Смолій В.А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький (соціально-політичний портрет). - К.: Либідь, 1993. - 504 с.

2. Кун Т. Структура научных революций. - М., 1975.

3. Гадамер Ганс Георг. Істина і метод. - К: Юніверс, 2000. - Т. І: Герменевтика. - 464 с.

Размещено на Аllbеst.ru