Філософська комунікація як чинник структурування культурно-освітнього простору на Слобожанщині у ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

УДК: [130.2 : 37.013.73] (477.54/.62)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Філософська комунікація як чинник структурування культурно-освітнього простору на Слобожанщині у ХІХ столітті

09.00.10 - філософія освіти

Радіонова Наталія Василівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор Култаєва Марія Дмитрівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент Братаніч Борис Володимирович, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, декан факультету перепідготовки педагогічних кадрів;

доктор філософських наук, професор Карпенко Іван Васильович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, декан філософського факультету;

доктор філософських наук Пролеєв Сергій Вікторович, Інститут філософії НАН України імені Г.С. Сковороди, провідний науковий співробітник відділу філософії культури, етики та естетики.

Захист відбудеться „25” травня 2009 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29.

Автореферат розісланий „20” квітня 2009 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор І.В. Степаненко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Культурне й освітнє значення філософії важко переоцінити, саме тому цей факт вважається очевидністю і як такий залишається за межами поля теоретичної рефлексії. Отже, вплив філософії на освітні практики, на структурування освітнього і культурного простору залишається поза межами теоретичного аналізу. Але такий аналіз не є зайвим додатком до описів історичних культурно-освітніх реалій та дійсності українського освітнього простору. Звернення до проблематики репрезентації філософії в освітньому просторі Слобожанщини у ХIХ столітті дозволяє не тільки конкретизувати виховну і більш широко - просвітницьку функцію філософії, а й сприяє розумінню сучасних освітніх процесів в Україні, що наштовхуються, серед багатьох інших перепон, також і на складнощі, обумовлені попереднім розвитком.

Але цим не обмежується актуальність даного дослідження. Репрезентація філософії на Слобожанщині певного періоду розкриває внутрішній драматизм формування світоглядної культури цього регіону, бо ідея свободи, транслятором якої завжди була і залишається філософія, наштовхувалася на опір з боку офіційної ідеології Російської імперії, що було особливо відчутно в освітньому просторі.

Звернення до цих контекстів є необхідним для розуміння причини, чому Україна, так само, як деякі інші європейські країни (Німеччина), є „запізнілою нацією”. Існує багато відповідей на це запитання, але у даному дослідженні основний акцент робиться на духовне пробудження української нації, і, водночас, йдеться про посилення її чутливості до сприйняття європейської ідеї у її модерній інтерпретації, тобто із урахуванням імперативів свободи, рівності, братерства. Транслятором і першої, і другої низок смислів, як відомо, є філософія. У зв'язку з цим слід зосередитися на багатоманітності форм філософського досвіду та його репрезентацій, що структурують як культурний, так і освітній простір, новий підхід до якого обумовлений також і викликами сучасної культурної глобалізації, історичні передумови якої закладалися в Україні ще у ХІХ ст. на Слобожанщині, де у цей час структурувалося мультикультурне суспільство модерного зразка. Потреба культурної інтеграції і збереження національної ідентичності гостро відчувається у сучасному суспільстві, саме тому історичний досвід такого збереження сприяє розумінню глибинних підвалин сучасних культурних і освітніх процесів.

Цими міркуваннями обумовлено звернення до дослідження освітньої і культурної історії Слобожанщини крізь призму філософської комунікації, де значну роль відіграє світоглядна складова. Тільки філософія, як традиція безперервного самооновлюваного мислення, сприяє проникненню в мета- історію етнокультурного буття соціуму. Отже, репрезентація філософії в освітньому просторі Слобожанщини ХІХ століття дозволяє проаналізувати різні аспекти етнонаціонального буття і розглянути його соціокультурну динаміку в просторово-часових координатах, а також дає ключ до розуміння регіонального виміру освітніх процесів у поєднанні з європейською перспективою.

Європейська ідея має і регіональні модифікації, але на сьогодні проблеми становлення українського мультикультуралізму, особливо його регіонального втілення, не знайшли ще належного висвітлення. Саме тому визначення специфіки основних етапів становлення й розвитку філософії в освітньому просторі слобожанської регіональної субкультури ХІХ століття та репрезентація харківської філософської традиції ХІХ століття в історії вітчизняної освіти та культури, а також визначення її ролі у формуванні освітньо-культурного вигляду даного регіону є надзвичайно актуальними проблемними лініями. Центральним питанням тут є те, як змінюється комунікація в культурних, інтелектуальних та соціально-політичних контекстах та які культурні інновації породжуються освітніми процесами.

Одним із засадних смислових блоків європейської ідеї, як відомо, є філософія. Отже, є підстави вважати, що репрезентації філософії в освітньому просторі Слобожанщині ХІХ ст. є одним із перших національно-особливих досвідів ствердження цієї ідеї в освітньому просторі, оцінка наслідків якого потребує освітньо-філософського аналізу.

Ступінь розробленості проблеми. Розгляд цієї проблеми передбачає дослідження насамперед двох проблемних блоків, а саме: філософської комунікації у контекстах культури слобідського краю у ХІХ столітті та проблематики освітнього простору в певних рамках. Їх розгляд починається не на пустому місці. Так, проблеми філософської комунікації почасти вже набули висвітлення у дослідженнях К. Апеля, М. Бахтіна, Ф. Больнова, Ю. Ґабермаса, В. Гьосле, А. Єрмоленка, Л. Ситниченко, К. Ясперса та ін. Це саме стосується також і освітнього простору, інтерес до якого помітно пожвавився останніми роками у зв'язку з євроінтеграцією. Тут треба, насамперед, назвати праці В. Андрущенка, Б. Братаніча, Д. Дзвінчука, О. Іонової, В. Корженка, В. Кременя, М. Култаєвої, В. Лутая, М. Михальченка, І. Предборської, І. Прокопенка, С. Пролеєва, І. Радіонової, І. Степаненко, Н. Скотної та інших. Концептуальний розгляд структурування культурно-освітнього простору, ідеї університету проводився на основі світового та вітчизняного філософського досвіду, праць Г. Ґадамера, С. Голікова, В. фон Гумбольдта, Ж. Дерріда, М. Зубрицької, І. Карпенка, М. Квека, Д. Ньюмена, Х. Ортеґа-І-Ґассета, М. Ткачук та ін. Для визначення ролі філософської комунікації у полі мультикультурності особливу вагу мали праці О.Білого, Є. Бистрицького, В. Горського, О. Гриви, К. Карпенко, Р. Кобця, В. Лозового, В. Нічик, Ч. Тейлора, М. Требіна, Т. Троїцької, М. Поповича, О. Яроша, З. Хижняк та ін.

В умовах культурної глобалізації першочергового значення набуває відновлення краєзнавчих студій як на регіональному, так і загальнонаціональному рівнях. Потреба в українознавчих знаннях виникла ще наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. та історично збігається з формуванням у багатьох місцях України краєзнавчих товариств. Поява українознавчих студій на Слобожанщині пов`язана з пробудженням у населення цього краю зацікавленості своєю історією, територією, всіма аспектами національного буття, які безпосередньо впливали на структурування освітнього простору. Вагомий внесок до розвитку краєзнавства в цьому регіоні зробили професори Харківського університету Д. Багалій, Ф. Зеленогорський, А. Лебедєв, О. Потебня, М. Сумцов та ін. Саме вони створили ґрунт для активізації діяльності сучасних краєзнавчих осередків у цьому регіоні. Окремі аспекти становлення як філософії, так і системи освіти в цілому на Слобожанщині ХІХ ст. освітлені у працях В.Абашніка, С.Голікова, В. Кравченка, І. Мірчука, О. Микитюка, Г. Панкова, С. Посохова, Л. Посохової, І. Тарвнова, Л. Ушкалова, І. Щудрика, А. Щедріна та ін.

Але разом з цим залишилася нез'ясованою низка питань. Так, подальшого роз'яснення потребує освітньо-філософський аспект значного емпіричного матеріалу, датованого ХІХ століттям. Адже саме цей період і в історії освіти, і в історії української філософії був періодом інтенсивних пошуків легітимації нових культурних форм, нових освітніх і виховних практик. Це був період світоглядних ризиків і вагань, співіснування релігійних, натуралістичних, матеріалістичних, позитивістських та спіритуалістичних настанов. Такий модерний плюралізм світоглядних пропозицій вперше став реальністю для багатьох молодих людей, які пов'язували своє життя з освітою та наукою. Світоглядне роздоріжжя, як реальність культурно-освітнього життя на Слобожанщині того часу, поєднувалось також із викликами перших прообразів сучасної глобалізації, що набували досить чітких контурів на теренах України, які вимагають філософського осмислення для розуміння тих тенденцій, які сьогодні даються взнаки в освітньому просторі України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі філософії Харківського національ ного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди у рамках спіль ної комплексної теми наукових досліджень Інституту вищої освіти АПН України та Центру філософії освіти при кафедрі філософії ХНПУ імені Г.С. Сковороди - „Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття”, підтема „Філософія освіти і духовне оновлення українського суспільства” (0103U000960, №44 від 06 березня 2003 року).

Об'єктом дослідження є освітній і соціокультурний простір Слобожанщини у ХІХ столітті.

Предмет дисертаційного дослідження - філософська комуніка- ція як чинник структурування культурно-освітнього простору на Слобожанщині у ХІХ ст.

Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні змістовного і функціонального діапазону філософської комунікації, її принципової значущості у структуруванні культурно-освітнього простору на Слобожанщині у ХІХ ст. на основі культурно-антропологічного, системно-теоретичного та історико-компаративістського аналізу.

Загальна мета дослідження конкретизується у таких специфічних дослідницьких завданнях:

- уточнити обсяг поняття освітнього простору та освітньої комунікації;

- визначити методологічні засади дослідження Слобожанського освітнього простору ХІХ ст.;

- виявити основний зміст та особливості філософської комунікації в освітньому просторі Слобожанщини ХІХ ст.;

- з'ясувати роль соціокультурних контекстів філософської комунікації;

- описати репрезентації неінституалізованої й інституалізованої філософії на Слобожанщині ХІХ ст.;

- визначити роль філософської комунікації у розбудові міжкультурних зв'язків на Харківщині;

- проаналізувати роль популярної філософії у конституюванні культурного і освітнього простору на Слобожанщині;

- розкрити на прикладі Слобожанщини ХІХ ст. роль філософських ідей у конституюванні суспільства модерного зразка;

- описати соціокультурні синтези, що створюються філософською комунікацією і виявити їхній функціональний потенціал.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Специфіка теоретико-методологічного підходу дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю розробки інструментарію, який дозволяє синтезувати принципи філософського аналізу відповідно до особливостей джерельної бази, об'єкта і предмета дослідження. У дисертації застосовано комплексну методологію, яка передбачає поєднання методу антропологічної інтерпретації з історичною реконструкцією та порівняльним аналізом із залученням системно-теоретичного підходу. При описі та інтерпретаціях еволюції освітнього простору у регіональному вимірі застосовується діалектичний метод. У дисертації при описах освітнього простору застосовуються феноменологічний аналіз і подвійна герменевтика. Особливу значущість для цього дослідження мав методологічний принцип сходження від абстрактного до конкретного та системний аналіз. Застосування міждисциплінарного підходу дозволило залучити до джерелознавчої бази і концептуалізувати результати історичних, етнографічних, культурологічних, літературознавчих досліджень, що дало змогу моделювати освітні прояви філософської комунікації на Слобожанщині як культурні синтези.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертаційне дослідження започатковує культурно-регіональний напрям у сучасній філософії освіти, розроблено концепцію активного структурування освітнього простору засобами філософської комунікації на матеріалі культурної і освітньої історії Слобожанщини ХІХ ст. Запропоновано діалектичну теорію динамічного освітнього простору як взаємовпливу освітніх, економічних і соціокультурних чинників.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких положеннях, що виносяться на захист:

- вперше обґрунтовано роль неінституалізованої філософії у структуруванні культурно-освітнього простору Слобожанщини, виявлено освітній і виховний потенціал неформального філософування і популярних форм репрезентації філософського знання, розкрито активну роль у його створенні фактичної і контрфактичної комунікативної спільноти, що є історичним прообразом сучасного громадянського суспільства. Ця спільнота сприяє переходу до нової світоглядної орієнтації, пом'якшуючи загрозу з боку нігілізму, який з'являється у ситуації світоглядного плюралізму;

- показано внутрішній взаємозв'язок між неіституалізованою та інституалізованою філософією, який визначає рівень філософської культури у суспільстві і надає імпульс трансформаціям змісту освіти. Цей зв'язок також сприяє поглибленню ідеї університету, уможливлюючи осягнення культуротворчого потенціалу цієї інституції, що конституює свій особливий простір, визначаючи культурно-освітній профіль міста і регіону;

- виявлено, що саме освітній простір у добу становлення і розбудови модерну є репрезентацією ідеї свободи, а нерідко і єдино можливою її дійсністю. Обґрунтовано, що найбільш значну роль у розумінні ідеї свободи на Слобожанщині мала філософська школа, створена Й. Шадом;

- з'ясовано, що освітній простір є суттєвою атрибутивною характеристикою освітнього універсуму, який включає в себе світ знань та освітніх цінностей, виховні ідеали, освітні й виховні стратегії, педагогічні відносини, освітні інституції, освітні й виховні практики;

- доведено, що освітній простір є складноструктурованим. Він складається із функціональних просторів (культурно-просвітницький, політично-просвітницький, дидактичний, виховний), які можуть як ущільнюватися до синтезу, так і розпадатися. Виявлено, що всі ці структурні елементи були притаманні освітньому простору на Слобожанщині ХІХ ст. Показано, що інтегруючою силою, яка поєднувала ці структурні субпростори була філософська комунікація;

- виявлено, що філософська комунікація в освітньому просторі Слобожанщини ХІХ ст. не обмежувалася рамками академічної спільноти, а виходила за її межі, створюючи альтернативну духовну атмосферу, що відрізнялася від духовної атмосфери істеблішменту того часу;

- показано, що в освітніх і виховних практиках Харківського університету вагомою складовою є філософія у її множинних репрезентаціях, що сприяло створенню ситуації конкуренції у сфері духовного. Саме через філософську рефлексію відкривалися нові обрії в окремих науках, формувалася сфера педагогічної публічності на Слобожанщині;

- описано, що на структурування освітнього простору впливає книжковий світ, який є з'єднувальною ланкою між громадськістю та академічною спільнотою. Показано, що у книжковому світі Слобожанщини домінували філософські і психолого-педагогічні твори, які конкурували з релігійною літературою, тим самим створювалася ситуація теоретичного і практичного передрозуміння, необхідного для засвоєння нових філософських ідей;

- розкрито роль філософії у стратегіях національного виховання як синтезатора загальнолюдських цінностей і цінностей життєвого світу, закріплених традицією. Встановлено, що на Слобожанщині через поширення фіхтеанства починає по-новому осмислюватися ідея національного виховання;

- обґрунтовано, що філософська комунікація на Слобожанщині стимулювала духовно-культурний розвиток нації, процеси її самоідентифікації, що відбулися не тільки через опозицію російської і української культур, а й через опозицію української національної ідеї з європейською;

- показано, що під впливом філософської комунікації збільшується обсяг національної пам'яті та розширюються можливості її актуалізації;

- узагальнено досвід локального відтворення європейського освітнього простору на Слобожанщині, в основу якого була покладена стратегія багатовекторних культурних зв'язків, через які транслювалася європейська освітня ідея;

- доведено, що філософська комунікація на Слобожанщині ХІХ ст. виявляла тенденції як ущільнення, так і поширення. Особливу роль у цих процесах відігравали перші професори Харківського університету - філософ Й. Шад, юрист І.Ф. Тимковський, історик і філолог К. Роммель, математик Т.Ф. Осиповський, філолог І.С. Рижський, економіст і юрист Л. Якоб, астроном І. Гут та ін.;

- доведено, що дослідження філософської комунікативної складової вітчизняного освітнього процесу відкриває новий теоретичний горизонт для аналізу культурно-освітнього простору. Показано, що філософські осередки, які були на Слобожанщині у ХІХ ст., утворювали на рівні неакадемічної філософії різновид інтеркультурної філософії, яка сприяла інтеграції як освітнього простору так і суспільства в цілому;

- показано роль філософської комунікації у становленні і розбудові протодемократії як принципу життєдіяльності академічної спільноти. Філософська комунікація тут виступає конститутивним моментом для реалізації автономії університету, а також передумовою для спостереження за відносинами між владою та освітою, без чого неможлива духовна свобода;

- доведено, що освітній простір на Слобожанщині у ХІХ ст. вплинув на ствердження нового типу урбанізації на Сході України. Харків як місто структурувався, насамперед, як освітній центр, а вже потім як промисловий. Це визначило специфіку формування індустріального суспільства у цьому регіоні, яка наближається до європейської моделі;

- доведено, що включення культурно-історичного виміру до сучасної філософії освіти розсуває її горизонти, дозволяючи залучити до теоретичної рефлексії проблематику життєтворчості, культуротворення і розглянути самовизначення людини у складно-структурованому освітньому просторі, а саме таким був цей простір на Слобожанщині.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в осмисленні особливостей структурування культурно-освітнього простору, зокрема на Слобожанщині ХІХ ст., розкритті ролі філософської комунікації у структурах освітнього простору. У дисертації філософська комунікація аналізується у культурних, інтелектуальних та політичних контекстах. Особливий акцент робиться не на з'ясуванні теоретичних особливостей філософської комунікації, а на виявленні різноманіття її практичних можливостей. Теоретичні положення, фактичний матеріал і результати даного дослідження мають значення як внесок до вітчизняного краєзнавства, бо ще досі не існує вичерпного дослідження специфіки становлення українського мультикультуралізму, особливо його регіональних втілень.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання дисциплін та підготовці методологічних семінарів у ВНЗ у галузі філософії освіти, історії української філософії, українознавства, культурології, краєзнавства, а також у побудові науково обґрунтованих освітніх стратегій та практик, насамперед у національно-патріотичному вихованні.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження апробовані автором у педагогічній роботі під час викладання курсів „Філософія освіти”, „Українська філософія” для студентів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Окремі ідеї, теоретичні положення, висновки та науково-методологічні розробки автора було викладено у виступах на наукових та науково-практичних конференціях: ІХ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” - (Харків, 2008); Міжнародний науково-теоретичній конференції „Філософія освіти у контексті історико-філософського знання” (Дніпропетровськ, 2008); VІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” - Учитель у соціокультурних контекстах суспільства знань (Харків, 2007); VІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” - Пріоритети і цінності сучасної освіти: педагогічне самовизначення України (Харків, 2006); VІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” - Вчитель для ХХІ століття: європейська перспектива України і цивілізаційні виклики (Харків, 2005); V-й Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” - Філософія освіти: Болонський процес і педагогічне самовизначення України (Харків, 2004); VІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і доля нації” - Філософія освіти: проблеми збереження і примноження інтелектуального потенціалу нації: європейський вибір освітньої стратегії (Харків, 2003); VІ-й Міжнародній конференції філософів слов'янського краю „Теоретичне пізнання та істина” (Польща, 2007); V-й Міжнародній конференції філософів слов'янського краю „Філософія у культурі народів слов'янських” (Польща, 2005); ІV-й Міжнародній конференції філософів слов'янського краю „Буття і належність. Статус і функції цінності” (Польща, 2003); ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Гуманізація вищої освіти: філософські виміри” (Суми - Бердянськ, 2003); Науково-практичній конференції „Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення” (Київ, 2002); Міжнародній науковій конференції „Людина у світі духовної культури” (Київ, 2002).

Публікації. Головні положення та результати дисертації представлені в одноосібній монографії „Репрезентації філософії в освітньому просторі Слобожанщини у ХІХ столітті” (15,02 умов. друк. арк.) та двадцять одній статті у фахових виданнях та у інших наукових статтях і тезах доповідей у збірниках матеріалів всеукраїнських та міжнародних конференцій (загальний обсяг 16,5 умов. друк. арк.).

Структура дисертації. Мета дослідження, його завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Дисертація містить вступ, сім розділів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 422 сторінки машинопису. Обсяг основного тексту дисертації - 370 сторінок, список використаних джерел - 52 сторінки (список використаних джерел налічує 512 позицій, серед них 22 - іноземними мовами).

Основний зміст дисертації

У вступі дисертаційного дослідження обґрунтовано актуальність та необхідність звернення до обраної теми, розкрито мету та основні завдання, зазначено предмет та об'єкт дослідження, визначено наукову новизну, методологічні засади та джерельну базу дослідження, окреслено можливості теоретичного і практичного застосування, наведено дані про апробацію результатів, публікації і структуру роботи.

У першому розділі „Методологічні засади дослідження феномену освітнього простору в історичній перспективі” розкривається специфіка предмета теоретичного аналізу та визначаються методологічні засади дослідження феномена освітнього простору.

У підрозділі 1.1. „Специфіка дослідження освітнього простору” розглянуто суттєві характеристики освітнього простору. З'ясовано, що освітній простір є атрибутивною характеристикою освітнього універсуму, який включає в себе світ знань та освітніх цінностей,виховні ідеали, освітні й виховні стратегії, педагогічні відносини, освітні інституції, освітні й виховні практики. Він має складну структуру. Цей простір складається із функціональних просторів (культурно-просвітницький, політично-просвітницький, дидактичний, виховний), які можуть як ущільнюватися до синтезу так і розпадатися. Кожен з цих просторів має свою специфічну характеристику, але всі вони є принципово відкритими, впливають один на одного та вступають у протиріччя. Освітній простір, як будь-який інший функціональний простір, можна описати застосовуючи феноменологічний, системно-теоретичний, порівняльно-історичний підходи. Але з позицій функціонального підходу більш чітко простежується взаємозалежність, яка існує між комунікативною діяльністю і здійснюваним цією діяльністю освітнім простором. Це означає, що не тільки освітній простір структурується процесом освітньої комунікації, а й, навпаки, освітній простір впливає на освітню комунікацію і трансформує її активність.

У підрозділі 1.2. „Особливості історико-генетичного методу у дослідженні освітніх процесів” розкрито методологічні особливості та пріоритети цього методу у дослідженні освітніх процесів. Особливість і методологічна привабливість історико-генетичного методу для нашого дослідження обумовлюється специфікою самого освітнього процесу, який, здійснюючись у часі і розгортаючись у культурно-історичний світ, сам себе відтворює, об'єктивує та інтерпретує. Визначено, що освітній процес як розвиток і самоконституювання можна описати в термінах абстрактного і конкретного. Освітній процес стверджується у конкретності змісту та мети, через своїх індивідуалізованих конкретно-історичних суб'єктів. Діячами освітнього процесу є не лише освітяни, але й культурні діячі, політики, філософи, реформатори суспільства, - словом, всі ті, чиї зусилля спрямовані на розв'язання освітніх завдань і від яких залежить якість освітнього поступу. Отже освітній процес є з одного боку індивідуальним і неповторним, з іншого - відкриває можливість накопичення та передачі освітнього досвіду за межі певного покоління. В цьому сенсі освітній процес має часові рамки і перспективи, в яких він набуває свого розвитку та може розглядатися як предмет історичного розуміння. Історико-генетичний метод дозволяє представити освітній процес як систему з урахуванням визнаної ґенези самого поняття. Адже, історія понять виконує важливу функцію, хоча не стільки при утворенні концептів, скільки у критиці освітньої системи, що є частиною професійної діяльності освітянина.

У підрозділі 1.3. „Комунікативний поворот у філософії і можливості реконструкції виховних і освітніх процесів” доведено, що освітній процес слід розуміти як традицію послідовного і неперервного здійснення та життєвого прояву людини, суспільства, історії. Освітній простір домодерного зразка можна розуміти з одного боку як мікропростір свого регіону, а з іншого, він є екстротериторіальним, бо виходить за географічні рамки, як на це вказує метафора європейського освітнього простору. Показовою в цьому сенсі є освітня ситуація, що склалася на Слобожанщині у ХVІІ - ХVІІІ ст. Протягом цього періоду основними провідниками освіти були мандрівні дячки, які своїм перебування позначали освітні місця. Започатковану мандрівними вчителями (одним із найбільш славетних освітніх мандрівників був Г.С. Сковорода) традицію можна визначити як особистісно забарвлений різновид освітньої комунікації, який цілковито базується на авторитеті вчителя. Послуговуючись термінологією О.Ф. Больнова цей різновид освітньої комунікації можна визначити як екзистенційну зустріч. Аналіз виховних і освітніх процесів з позицій теорії комунікативної дії дозволяє визначити потенційне інноваційне поле трансформації соціальних і культурних практик академічної спільноти. Комунікативний поворот у філософії уможливлює реконструкцію реально існуючої академічної спільноти в ідеальну комунікативну.

У другому розділі „Філософська комунікація як структурно-формуючий чинник освітнього процесу” в загальних рисах проаналізовано та визначено доцільність застосування поняття філософська комунікація у дослідженні освітніх процесів.

У підрозділі 2.1. „Особливості процесів культурної комунікації” визначено головні елементи поняття культурної комунікації. Показано, що культурна комунікація є одним з найбільш вдалих варіантів реабілітації як повсякденності, так і освіти. Історичний досвід культурної інтеграції і збереження національної ідентичності, набутий на Слобожанщині у ХІХ столітті, сприяє розумінню глибинних підвалин сучасних культурних і освітніх процесів в умовах культурної глобалізації. Освітній простір Слобожанщини ХІХ століття сприймається нами як відстань лише внаслідок часу, реконструкція тогочасної комунікативної реальності як культурно-національної дозволяють визначити історичні передумови культурної глобалізації. В цьому сенсі раціональне відстеження тогочасного життєвого світу стає можливим через прочитання „архіву”. Адже, саме архівні матеріали призводять до скорочення цього часу та вводять у контексти сучасності історично набутий досвід. Аналіз культурної комунікації дозволяє показати, як люди духовно освоюють те, що відбувається навколо них, для них і в результаті їхньої власної діяльності.

У підрозділі 2.2. „Роль філософської комунікації у структурах освітнього простору” показано, що освітній простір констатується педагогічними відносинами та структурується процесом освітньої комунікації, в якій виразного значення набуває саме філософська комунікація. Філософська комунікація - це генерування, трансляція і засвоєння філософських смислів у комунікативних актах, де повідомлення трансформується у розуміння і внаслідок цієї трансформації відбувається селекція матеріалу. Саме на рівні селекції виникає розуміння. Філософська комунікація передбачає, звісно, діалогічне мислення, дискусію, змагання думок рівноправних учасників, колективний пошук істини. Саме тому, аналізуючи напрямки і можливості вітчизняної філософії освіти і виховання, треба не лише описувати її зміст, але й насамперед виявляти ті типи комунікативних зв'язків між генераціями, що існували у повсякденному житті. комунікація філософський міжкультурний

У третьому розділі „Неінституалізована філософія у культурно-освітньому просторі Слобожанщини: творчий потенціал і функціональні можливості” обґрунтовується роль неінституалізованої філософії у структуруванні культурно-освітнього простору Слобожанщини ХІХ ст.

У підрозділі 3.1. „Сковородинівська традиція філософської комунікації та її вплив на структурування освітнього простору” визначено, що філософсько-антропологічні вболівання Г.С. Сковороди перекликаються з сучасними розуміннями ролі освіти та виховання в нашій державі, тому мають величезну евристичну значущість для сучасної ідеології освіти. Не менш важливим є започаткований Г.С. Сковородою досвід живого філософування, який полягає в необмеженості (за своїми формами) синтезу ідеальних, абстрактних та загальних філософських понять та конкретних форм життя, природи, мистецтва, українського фольклору, релігійної традиції тощо. Він стає тією вихідною позицією з якої розпочався розвиток філософської думки, яка досить часто набувала публіцистичного та художньо-поетичного виразу, спонукала до комунікації. Саме у сфері духовної комунікації відбувається процес структурування культурно-освітнього простору Слобідського краю. Ця сфера, по суті, і є сукупністю контекстів: історичних, культурних, методологічних тощо, в яких розкривається освітньо-виховний потенціал філософської думки. Розвиток філософії у її неінститулізованих формах характеризується відсутністю дисциплінованого начала, ствердженням культу свободи, що реалізується не тільки в принципі добровільного вивчення філософії, але й у свободі вибору літературної форми, в якій подаються думки, у свободі особистісного самовираження, у відмові від традиційного (згідно зі схемами та примірниками), послідовного, систематизованого розгортання своїх думок.

У підрозділі 3.2. „Розбудова досвіду неформального філософування: освітньо-виховний вимір” здійснено аналіз функціональних можливостей практик неформального філософування у структуруванні культурно-освітнього простру. Доводиться, що найбільш яскравого і самобутнього виразу вирішення фахових проблем „непрофесійними філософами” набуває у процесах філософської комунікації на теренах Слобожанщини ХІХ століття, де саме ця традиція філософування не тільки стає своєрідним контекстом, що зумовлює тематизацію історико-філософських проблематик як предмет роздумів, але й задає направленість руху герменевтичного повороту до гуманітарної методології. Це змушує по-новому підходити до джерел культурно-історичних процесів, зокрема дозволяє найбільш повно розкрити малодосліджені компоненти філософського спілкування на Слобожанщині ХІХ століття, якими є популярні форми філософування. Адже саме вони вагомо впливають на формування освітніх практик, є поза усяким сумнівом, чинником поступу освітньо-філософських ідей. Зокрема показано, що повсякденне інтелектуальне спілкування поряд з професійною філософією, є тим змістотворчим структурним елементом, що має принципове значення для осмислення філософських проблем з якими констатується філософський простір Слобожанщини ХІХ століття.

У підрозділі 3.3. „Популяризація філософського знання та її значення для розбудови світоглядної культури слобожанського регіону” визначається освітній і виховний потенціал популярних форм репрезентації філософського знання. Особливість популярної філософії, навіть не зважаючи на те, що вона залишається популярною, полягає в тому, що вона виділяє грамотних та неграмотних. Отже, популярна філософія закріплюється за освіченими. Грамотні стають неформальною елітою, своєрідним уявним клубом освічених, але через періодику розсувається його вузький простір, залучаючи нових учасників інтелектуальної комунікації. Філософія приходить у помешкання так званого третього стану, створюючи тим самим передумови для духовного прориву. До обігу вводяться філософські поняття у популярних віршах, оповіданнях та фейлетонах тощо. Вони складають своєрідні рамки, в межах яких відбувається здійснення самоусвідомлення та формування досвіду свободи. До того ж, завдяки популяризації філософії такі ключові філософські поняття, як розум, суб'єкт, категорія тощо проникають до життєвого світу досить широких верств населення Слобожанщини. Також відбувається переосмислення статусу філософії та науки у свідомості більшості слобожан. Філософія проникає у життя простих людей, створює сприятливі умови для мислення та надає можливість для розвитку суміжного суспільно-гуманітарного знання.

У четвертому розділі „Університетська філософія на Слобожанщині: досвід інституалізації філософської комунікації ” показано, що в освітніх і виховних практиках Харківського університету вагомою складовою є філософія у її множинних репрезентаціях.

У підрозділі 4.1. „Організаційні передумови становлення університетської освіти на Слобожанщині” Становлення університетської філософії у Харкові має свою історію, отже, традиції, що характеризують духовне життя на Слобожанщині. Визначення специфіки університетської філософії на теренах Слобідської України передбачає звернення до тих культурно-історичних реалій, в яких відбувалося становлення філософської думки регіону.

Особливе значення у становленні української вищої освіти на зламі домодерної культури і становлення раннього модерну відіграли так звані народні школи, створенню яких, сприяла та обставина, що регіон заселяли вихідці з Правобережної та Наддніпрянської України, де розвинутою була традиція заснування братств, братських шкіл та друкарень при них. Значну роль у житті Слобідської України, починаючи з 1726 р., відігравав Харківський колегіум. Він виникає саме в той час, коли внаслідок Петровських реформ на теренах Російської імперії розпочали формуватися системи навчальних закладів європейського зразка. Колегіум мав риси протодемократичної організації академічного життя: це був всестановий навчальний заклад, що продовжував кращі традиції української освіти. Зокрема, розкривається його значення у структуруванні на Слобожанщині освітнього простору нового зразка.

У підрозділі 4.2. „Неформальний аспект у освітніх і виховних практиках Харківського колегіуму” відзначається роль Харківського колегіуму у розбудові практик культурної та філософської комунікації, що сприяла секуляризації духовної культури регіону, тим самим посилюючи попит на гуманітарні знання і передусім на філософію. Принцип, що закладає підвалини освіти у Колегіумі, може бути визначений як принцип живого спілкування, якому підпорядковується увесь процес духовного виробництва. Порівняно з неіституалізованою філософською комунікацією формалізація філософської освіти означала втрату безпосередності та імпровізації. Це в свою чергу звузило коло учасників філософського діалогу як життєвої події з потенційним доленосним впливом на його співучасників. Дидактичний монолог у вигляді організаційно зафіксованих лекційних циклів починає закріплюватися в освітньому просторі. Але традиції екзистенціальної комунікації не зникають, а трансформуються у культурні та виховні практики, що структуруються під впливом ренесансних та просвітницьких настанов. Разом з цим неформальне творче спілкування учнів і викладачів стає вагомим чинником, що визначає специфіку освітнього процесу в Колегіумі.

У підрозділі 4.3 „Харківський університет як втілення освітнього проекту раннього модерну на теренах Слобожанщини” аналізується роль Харківського університету у породженні і трансляції знань, ідей, духовних цінностей тощо. Особлива увага приділяється дослідженню зв'язків університетської філософії з харківською регіональною культурою. Зокрема було з'ясовано, що становлення університетської філософії відбувалося у широкому просторі полікультурного спілкування. Особливу роль у цьому процесі відіграв німецький професор Й. Шад. Якщо говорити про особистий внесок німецького професора, то саме йому належить створення у стінах Харківського університету нового напряму інтелектуальної діяльності, а саме: філософії німецького ідеалізму, завдяки якій виникає професійне вивчення філософії. Це, безперечно, сприяло розвитку вищої освіти на Слобожанщині. Розглядаючи Харківський університет як складову частину всезагальної західноєвропейської, наднаціональної ідеї, професор Шад вважав його єдиним справжнім притулком духовного життя, який, на його думку, повинен об`єднати навколо себе слобідський люд у справі філософування. Діяльність університетських професорів поширювалась далеко за межі аудиторій, наприклад, у вигляді публічних лекцій та дискусій, публікацій у місцевих журналах та газетах, набуваючи широкого культурного значення.

У підрозділі 4.4. „Філософська комунікація в освітньому просторі Харківського університету” було визначено засадничу роль філософської комунікації у системі стосунків „вчитель - учні”. На відміну від Колегіуму, в освітніх практиках Харківського учнівського університету спостерігається повернення від настанов раннього модерну до домодерних практик. Це торкається також змісту освіти, де простежується намагання призупинити процес секуляризації змісту освіти і повернутися до світоглядної культури, де домінуючу роль відіграють релігійні настанови і переконання.

Але ця тенденція мала також амбівалентний характер, що було обумовлено латентною орієнтацією на європейську ідею університету, центральною складовою якої був принцип автономії і відокремлення освіти від релігії. Також серед фундаментальних принципів університетського життя вагоме місце займає проблема свободи. Слід зазначити, що у сучасному філософсько-освітньому дискурсі культура свободи поступово починає перетворюватися з периферійної проблематики на гостро актуальну у зв'язку з осмисленням людського виміру глобалізації, антропологічної перспективи суспільства ризику.

Ідея університету трансформує проблему свободи у педагогічно-практичну та політичну. За цією ідеєю, уряди й університети повинні забезпечити повагу до цієї фундаментальної вимоги. Університет має залишатися вірним європейській традиції гуманізму. Його основна й постійна турбота полягає у забезпеченні умов для досягнення універсального знання; здійснення свого покликання, незважаючи на політичні, культурні та соціальні обмеження, задовольняючи життєву потребу різних культур у знаннях.

Європейська ідея університету культивує академічну свободу, що ґрунтується на повазі до гідності людини, плюралізму думок, світоглядів, віросподівань. Впровадження цієї ідеї в життя у ХІХ столітті наштовхувалося на низку складнощів. Зокрема, попри посилення диференціації різних наукових напрямків і навчальних дисциплін, яка потребувала філософського обґрунтування, давалося взнаки вороже ставлення до філософії з боку царської цензури. Одним із заходів, спрямованих на активізацію навчальної та наукової роботи серед нового покоління професорів, стало систематичне друкування наукових праць викладачів, а також постійна практика закордонних наукових відряджень. Нові освітні практики, в свою чергу, сприяли відродженню традиції живого філософування, фундамент якої у стінах Харківського університету заклало перше покоління професури. Вивчення практик неформального спілкування викладача зі студентом є актуальним і за сучасних умов.

В європейських гуманітарних науках доби пізнього модерну дискурсивний аналіз є вже рутинним явищем, оскільки вважається, що людська культура завдячує своїм різноманіттям саме відмінностям у комунікативних стратегіях. Новим життям зажили логіка й риторика, інші традиційні сфери знання, так або інакше зорієнтовані на комунікацію. На передній план виходять комунікативні стратегії функціонування людської свідомості й освіти і тісно пов'язаних з нею сфер духовної культури. На Слобожанщині ця комунікативна тенденція освіти набуває виразного значення вже в ХІХ столітті. Це змушує по-новому підходити до джерел культурно-історичних процесів, зокрема необхідно якнайповніше розкрити малодосліджені компоненти філософського спілкування на Слобожанщині ХІХ століття, якими є актові виступи професорів та студентів, студентські твори та програмні курси викладання філософських дисциплін.

У підрозділі 4.5. „Філософська складова освітніх і виховних практик Харківського університету: функціональний і людинотворчий потенціал” було з'ясовано, що філософія у стінах Харківського університету ХІХ ст. утверджує як нові можливості власного розвитку так і є стимулом для інших наук. Також було показано, що такими актами комунікації на Слобожанщині, які виразно демонструють зв`язок філософії та освіти, стають актові промови. Визначено роль актових промов, як різновиду практик філософської комунікації на Слобожанщині XIX століття. Доведено, що вони відіграли неоціненну роль у ствердженні в суспільній свідомості Слобожанщини значущості філософії як необхідного компонента духовної культури, оскільки були своєрідною формою філософського спілкування університетського стану з місцевим населенням; так і в активізації її діалогу з європейською філософською спільнотою.

Значний пласт вторинних комунікативних актів (усних), що розгортаються під час обговорення доповідей, тобто питання та коментарі слухачів відтворюється у дисертації через аналіз рукописів, записів на сторінках бібліотечних книжок та протоколів наукових товариств. У дисертації доводиться, що вторинна комунікація може бути ще більше філософськи насиченою, ніж первинне джерело, спричинювати потужні дискурси. Визначено специфіку актових промов, як особливого виду філософської творчості, що викликає вторинні комунікативні акти у широкого кола студентів, викладачів та освіченої верстви слобідського народу. Доведено, що актові промови були багатовимірним проявом конституювання нової публічної реальності, в колі якої відбувалось визрівання інтересу до національної культури, подолання прогалин у філософській освіченості регіону, ознайомлення із здобутками світової філософії, формування нових обріїв мислення. Отже, з одного боку духовна атмосфера тут задає свої смисли і вимоги, а з іншого - актові лекції впливають на духовність соціуму.

Для розуміння освітніх й виховних практик у Харківському університеті має значення логіка і методологічні принципи формування навчального плану, який досить недавно став предметом філософської рефлексії. Організація знання у вигляді навчальних дисциплін, які утворюють певні зв'язки та мають власний автопоезіс, має принципове значення для розуміння освітнього простору. Навчальні плани та програми Харківського університету ХІХ ст. обумовлюються загальнокультурними, політичними, та соціально-економічними чинниками та підпорядковувалися спеціальним законодавчим актам про базові основи системи освіти в Російській імперії. Безперечно, навчальний план залежав від визначення домінуючих дисциплін. Проблема співвідношення гуманітарних та природничих дисциплін у навчальному плані була актуальною для всіх навчальних закладів Російської імперії, вона обговорювалася в академічних та урядових колах протягом всього ХІХ ст., адже, розробка навчального плану не обмежувалася виключно сферою освіти та науки, а зачіпала фундаментальні основи всього соціально-політичного ладу та залежала від соціокультурної ситуації та світоглядної орієнтації. Тому, домінування тієї чи іншої концепції освіти у Харківському університеті, як і в усіх інших тогочасних навчальних закладах, залежало від вибору між загальноосвітньою, тобто гуманітарною, та професійно-спеціалізованою, прикладною системами освітнього процесу, який запровадили розробники університетських Статутів.

У підрозділі 4.6. „Книжковий світ в інтелектуальному просторі Харківського університету” на основі вивчення архівних документів доводиться, що на структурування освітнього простору впливає книжковий світ, який є зв'язуючою ланкою між громадськістю та академічною спільнотою. Показано, що у книжковому світі Слобожанщини домінували філософські і психолого-педагогічні твори, які конкурували з релігійною літературою, тим самим створювалася ситуація теоретичного і практичного передрозуміння, необхідного для засвоєння нових філософських ідей. Доведено, що існує певна закономірність у структуруванні процесу користування книжками. Тут фіксується ієрархічний порядок, який закріплений регламентом та кругообігом спеціальної літератури серед академічної спільноти. Розкрито, що у світі академічної літератури генератором духу часу є філософська література. Такий її статус у ХІХ столітті обумовлений прискоренням диференціації наук. Цілісність наукового і освітнього мультиверсуму утримувалася цементуючою силою гуманістичних філософських настанов. Також було показано, що літературний універсум може бути світом тих, хто його творить, а може й не бути. Він може бути можливим, бажаним чи не бажаним, але у будь-якому випадку дає стимул до освіти та самоосвіти. Тому було розкрито підстави на яких книжковий світ Слобожанщини ХІХ ст. можна визначити як вагомий чинник структурування інтелектуального простору даного регіону. Отже, в цьому пункті доведено, що книжковий світ Харківського університету ХІХ століття свідчить про європейську спрямованість його самоорганізації. Світ академічної літератури передбачає не тільки накопичення й зберігання книжок як культурних артефактів, а й формування вмінь і навичок користування книгою. Певним дисципліннарним простором, у якому виробляються правила, які сприяють читанню та мисленню, - є бібліотека. Вона виступає як особливий комунікативний простір, де панує атмосфера поваги до книги, відбувається циркуляція знань, розгортається дискусія. Прагматизація і гуманізація процесу співпраці з книгою і над книгою є важливим здобутком раннього модерну, який саме співіснуванням цих формально протилежних орієнтацій засвоєння духовного скарбу літератури відрізняється від Середньовіччя і навіть від доби Відродження.

Було з'ясовано, що генератором світу книг у Харківському університеті був німецький професор К. Роммель. Основна програмна ідея К. Роммеля, як справжнього просвітника, полягає у поступовій гуманізації як освіти так й суспільства в цілому. Саме тому книга має для нього першочергове значення у становленні сучасної йому людини, відкриває нові шляхи до розуміння мислення, а також пов'язаних з ним життєвих практик. Таким чином було доведено, що професор К. Роммель, був одним із перших, хто послідовно й наполегливо „відбудовував” „світ книг” на Слобожанщині початку ХІХ століття.

У п'ятому розділі „Роль філософії у розбудові міжкультурних зв`язків Харківського університету” описано досвід локального відтворення європейського освітнього простору на Слобожанщині, в основу якого була покладена стратегія багатовекторних культурних зв'язків, через які транслювалася європейська освітня ідея.

У підрозділі 5.1. „До ґенези слобожанського мультикультурного соціуму” було доведено, що в силу інтенсивних контактів і взаємовпливів різних культур та конфесій слобожанський соціум у ХІХ столітті зазнає знакової трансформації та характеризується появою нових форм організації культурних процесів та нових ціннісних орієнтирів.

У підрозділі 5.2. „Філософська комунікація перед викликами мультикультуралізму” виявлено, що філософська комунікація в освітньому просторі Слобожанщини Х1Х ст. не обмежувалася рамками академічної спільноти, а виходила за її межі, створюючи альтернативну духовну атмосферу, що відрізнялася від духовної атмосфери істеблішменту того часу. Зокрема було показано роль філософської комунікації у міжкультурних зв'язках. Доведено, що філософська комунікація є одним із конституюючих чинників мультикультурності. Чисельні і різноманітні культурні зв`язки Слобідського краю з культурами народів Західної, Центральної і Східної Європи відкриває історія Харківського університету, який, безперечно, є вагомим і складним феноменом української культури та її зв`язків з іншими європейськими культурами. В результаті реконструкції комунікативної реальності харківського культурно-освітнього середовища, було визначено, що культурна комунікація, інтелектуальні та політичні контексти відіграли значну роль у формуванні культурної ідентичності й культурного стилю даного регіону. В цьому сенсі діяльність відкритого на початку ХІХ століття Харківського університету сприяла духовному згуртуванню українського народу, формуванню єдиного комунікативного простору культури.