Основні тенденції концептуалізації феномену мас в сучасній соціальній філософії

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК 141.7

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Основні тенденції концептуалізації феномену мас в сучасній соціальній філософії

Якубіна Валентина

Леонідівна

КИЇВ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Ящук Тамара Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Єрмоленко Анатолій Миколайович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, завідувач відділу соціальної філософії.

кандидат філософських наук Кудря Ігор Георгійович, Київський університет права НАН України, доцент кафедри гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться 22 грудня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01061, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитьсь у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01061, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «21» листопада 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І. Сидоренко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена, насамперед, специфічністю ситуації, яка склалася навколо концептуалізації феномену „мас” в сучасній соціальній філософії. Безперечно, „маси”, як явище та конструкт, повсякчас викликають інтерес зарубіжних та українських соціальних науковців, однак, нині, все ж, спостерігається деяка фрагментарність наукових досліджень феномену „мас”, як в соціально-філософських, так і в соціально-психологічних аспектах. Відтак, маємо констатувати, що в українському філософському дискурсі систематичний аналіз сучасних типів „мас” та їх морфологічної специфіки - відсутній: насамперед, через специфічну „постмодерність” нових конструктів „мас”. Таким чином, академічна соціальна філософія потребує розвідки такого типу, яка б могла привнести ясність до теоретико-методологічних запитів щодо сутності та функцій концептів „масової людини”, „масової свідомості”, „масового суспільства”, „масової комунікації”, „масового споживання” та концептів „мас” новітнього типу (наприклад: гіпотетична глобально-локальна спільність - “Multitude”, миттєві та розумні (кмітливі) юрби - “Flash Mobs”, “Smart Mobs”). Необхідними також є адекватні методологічна стратегія, концептуальний апарат та відповідні понятійні засоби, які б дозволяли критично переглянути основні положення постіндустріальних парадигм 70-х-90-х років ХХ століття, та виявити їх потенціал для аналізу сучасних концептів „мас”. Саме на цьому й зосереджене дане дослідження.

Важливість виконаної наукової роботи у її масштабності (проведено аналіз як класичних, так й посткласичних концепції „мас”, які можна вважати ключовими для сучасної соціальної науки) але, одночасно, й у вузькій спрямованості дослідження - концепт „масовості” розглянуто, як в його ретроспективному ракурсі, так і у перспективному контексті, та з'ясовано ті метаморфози, які зумовлювала кожна з епох. Відтак, здійснена соціально-філософська розвідка є концептуалізацією теоретико-практичних доробків творців проектів „мас”, починаючи від класичних теорій і аж до альтернатив „постмодерністів”: по лінії - Premodern-і маси/натовпи, Modern-і масові суспільства споживання, Postmodern-і „масові” альянси.

У дисертаційному дослідженні проведено аналіз евристичних можливостей традиційних та новітніх соціально-філософських концепцій (на основі порівняльного аналізу класичних концепцій Г.Ле Бона, М.Вебера, Г.Маркузе, С.Московічі, Х.Ортеги-і-Гассета, В.Райха, Г.Тарда, Ф.Тьоніса, З.Фройда, К.Г.Юнга, К.Ясперса та концепцій дослідників останніх десятиліть, зокрема: Г.Арендт, У.Бека, Д.Белла, Ж.Бодрійяра, І.Валлерстайна, А.Горца, В.Гьосле, Н.Еліаса, М.Кастельса, Ж.Ліповецькі, Н.Лумана, М.Мак-Люена, К.Матсющіти, К.Мейя, Ж.-Л.Нансі, А.Негрі та М.Хардта, Дж.Нейсбіта, А.Крокера та М.Крокер, Г.Рейнгольда, Д.Рісмена, Дж.Ріфкіна, Н.Дж.Смелзера, Е.Д.Сміта, Д.Тапскотта, Е.Тоффлера, Ф.Фукуями, Н.К.Хейлз etc.), які претендують на розкриття сутності, особливостей і ролі в новітній історії „мас” з врахуванням тих чинників, які пов'язані з формуванням постіндустріальної цивілізації, процесом глобалізації та постанням нової інформаціональної ери. Акцент у третьому розділі зроблено саме на можливостях концепції мережевих суспільств для аналізу особливостей „масовості”, які мають місце, в якості дієво-невидимих альянсів (“agents invisible”) у суспільствах віднесених М.Кастельсом до доби Інформаціональної Ери.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження є також і праці українських та російських вчених, в яких аналізуються - феномени „мас” та „масового”, комунікації, глобалізації, ідентичності, конструкти: інформаціональності, постіндустріальності, постмодерності, зокрема: Г.Андрєєвої, В.Андрущенка, І.Бойченка, М.Бойченка, В.Бебика, Л.Бевзенко, А.Гальчинського, А.Донцова, О.Дугіна, А.Єрмоленка, В.Іноземцева, С.Кара-Мурзи, А.Каюмова, А.Костіної, С.Кримського, В.Кременя, І.Кудрі, Б.Кухти, С.Куцепал, Л.Левчук, В.Ляха, О.Льовкіної, М.Михальченка, О.Неклеси, Ю.Омельченка, Д.Ольшанського, Л.Орбан-Лембрик, Б.Паригіна, Ю.Пахомова, М.Поповича, Л.Почебут, Г.Почепцова, Ю.Павленка, В.Різуна, О.Рубанець, М.Русина, Т.Ящук.

Отже, сучасна „масова людина” є „включеною” до віртуальної реальності одночасно перебуваючи й у пласті реальної віртуальності, що обумовлює необхідність комплексного використання філософсько-рефлексивних та аналітичних процедур для виявлення нових рис, які притаманні „масам” (як спільностям) Інформаціональної Ери. Відтак, ми сконцентрувались на розумінні „масовості” у якості основної категорії-медіатора поміж індивідуальнім та суспільним пластами соціальної дійсності (Я-Ми), а також концептуалізували нові проекти „мас” ХХІ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, НДР №06БФ041-01 „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета і завдання дослідження. Мета даної дослідницької роботи - виявлення, розбір та систематизація основних тенденцій концептуалізації феномену „мас”, їх порівняльний аналіз і синтез, а також, розкриття евристичних можливостей „масової” парадигми.

Для реалізації цієї мети були сформульовані та вирішувались такі завдання:

- на основі систематизації джерел і аналізу основних напрямків розробки концепцій „мас” та „масового” виявити їх обмеженість (та потенціал) у дослідженні новітніх способів функціонування „мас”;

- проаналізувати вплив індустріалістської та постіндустріалістської парадигм на соціально-філософські дослідження нових тенденцій проявів феноменів „мас”;

- використовуючи теоретичний потенціал основних концепцій мас дати порівняльну характеристику проявам „масовості” у Premodern-у, Modern-у та Postmodern-у епохи;

- розкрити особливості постановки питання про взаємозумовленість „масовості” та ідентичності в інформаціональному суспільстві (в контексті концепції М.Кастельса);

- з'ясувати чинники й особливості нових тенденцій функціонування „мас” за умов феномену суспільства-мережі;

- конкретизувати положення, що „маси” отримують „новий статус” у сучасному світі - вже не в якості спільностей аморфних індивідів (керованих ззовні), а в якості альянсів з мережевою структурою;

- обґрунтувати висновок, що „маси” сучасного типу є спільностями, які діють як “agents invisible” („дієва невидимість”).

Об'єкт дослідження. Феномен мас як елемент соціальної дійсності та модуси його концептуалізації.

Предмет дослідження. Основні напрямки соціально-філософської концептуалізації феномену мас та їх евристичні можливості.

Методи дослідження. У дослідженні ми спиралися на філософські, загальнонаукові й спеціальні методи, що забезпечило поєднання соціально-філософського, політологічного і соціологічного аналізів феномену масовості. Методологічною основою дисертаційної роботи є послідовний аналіз Premodern-ої, Modern-ої та Postmodern-ої парадигм „мас”.

У роботі використано такі підходи: системний („маси” розглядаються як органічні елементи соціальної дійсності, що перебуває у постійному розвитку й взаємозв'язку з іншими елементами цієї дійсності), діалектичний („маси” аналізуються в їх процесуальній сутності), синергетичний (аналіз „мас” як варіативного феномену). Порівняльно-критичний метод і принцип типологізації були використані для аналізу теорій. Важливе місце серед методів займає контент-аналіз матеріалів періодичного друку, Інтернет-сайтів.

Також в нашому дослідженні ми використовуємо „глобальний підхід” (методологію, котрою, серед соціальних теоретиків, послуговуються, наприклад, А.Горц (A.Gorz) та Дж.Ріфкін (J.Rifkin)), який залучає у дослідження не лише опис феноменів „масовості”, абстрагований задля „чистої” теоретичної інтерпретації від „тла” картини світу, а також й інтерпретації „глобальної масовості” у „рухливій інтеграції” поміж мікро-, мезо-, макро- та мульти- рівнями соціального (використана нами у дисертації методологія „зіставлення чотирьох паралельно-синхронних рівнів” (comparative method) запозичена у Н.Дж.Смелзера (N.J.Smelser). Варто ще зазначити, що в контексті дослідження „масовості” найбільш нас цікавить мезорівень соціального (адже, саме сюди відносяться феномени масовості), та, цілком зрозуміло, що цей рівень лише задля аналізу можна відокремити від трьох інших рівнів соціального (йдеться про мікро-, макро- та мульти- рівні). За умов методологічного плюралізму філософські методи задіяні нами на основі комплементраності та принципу композиції.

Для досягнення мети дослідження позитивним було застосування доробків, як гуманітарних наук, так й точних, зокрема таких як - соціологія, політологія, економіка, право, етика, кібернетика.

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі виконання дисертаційного дослідження виявлено та узагальнено основні тенденції концептуалізації феномену мас і розкрито їх евристичний потенціал. Це дає можливість окреслити новизну результатів:

- на основі узагальнення й систематизації основних підходів до концептуалізації феноменів „мас” і „масовості”, виявлено їх обмеженість (яка обумовлена їх історичною приналежністю певним епохам) та евристичний потенціал для дослідження новітніх тенденцій;

- розкрито вплив постіндустріалістської та постмодерністської парадигм на соціально-філософські дослідження нових тенденцій прояву „мас”, що може слугувати основою для розробки нових теорії, щодо аналізу сутності „масовості”, як соціально-філософського феномену;

- здійснено порівняльну характеристику явища „масовості” у Premodern-у, Modern-у та Postmodern-у епохи та виявлено нові характеристики феномену мас та їх потенціальність: дискурс Postmodern-у привносить свої „розмиті” смисли - маса проявляється як символ, знак, мовчання, симулякр, „тіла без органів”, Data Trash (Virtual Class), Flash/Smart-mobs та Multitude. Маса Postmodern-у постає як вказівка на множинність (на - маси), часто - навіть на множинність множинностей, а не на гомогенність та тотальність. Але, знову ж таки, ці множинності, щоб позиціонуватись як спільності, мають бути об'єднаними. Об'єднуючими факторами є дієвість, „агентність”, спільні цінності, ідентичності;

- показано взаємозумовленість проявів „масовості” та „ідентичності” в мережевому суспільстві Інформаціональної Ери (в контексті концепції М.Кастельса);

- з'ясовано фактори й способи нових проявів „масовості” за умов феномену суспільства-мережі: індивід навіть у просторі Інтернету спрямований на активні пошуки своєї значущості - ідентичності, через ідентифікації та самоідентифікації. Але, водночас, індивід свідомо/позасвідомо „розуміє”, що віртуально-гіпертекстуальна реальність Інтернету надає можливість швидше „змінювати маски”, аніж це можливо в „світі тіл”, а, отже, ідентичність в світі гіпертекстуальності замінюється короткочасною ідентифікацією („маскою”). Новітні тенденції проявів „масовості” пов'язані з появою широких мереж масових комунікації, „затиранням” відмітних особливостей різних культур, та, водночас, зростанням політичної сепарації, яка й є механізмом захисту від культурницької уніфікації: фактично йдеться про загрозу зникнення „Чужого”, але встановлення жорстких дозволених меж впливу, все ж, дозволяє „Іншим” співіснувати й зберігати свої особливості („Чужинність”);

- конкретизовано положення, що „маси” набувають „нового статусу” у сучасному світі, вони більше не є спільностями аморфних індивідів, які єднаються на основі певних інтегративно-ідентифікуючих символів (лідера, цінностей, інтересів та ін.). Показано, що новітні маси є дієвими, єднання у дії - ознака нових масових альянсів;

- обґрунтовано висновок, що „маси” сучасного типу є спільностями (керовані за „принципом мережі” - з середини, а не ззовні), які за своєю сутністю є “agents invisible”, однак, здатними „акумулюватись” у будь-який час у абиякому місці (Flash Mobs, Smart Mobs).

Теоретичне значення результатів дослідження полягає у розкритті евристичного потенціалу основних тенденцій концептуалізації феномену мас в сучасній соціальній філософії, що, в свою чергу, обумовлює можливість появи на „українському ґрунті” нової систематизованої концепції новітніх проявів феномену мас в контексті глобальної, постіндустріалістської та постмодерністської парадигм.

Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання результатів дисертаційного дослідження для подальших розробок даної проблематики (наприклад, для написання статей, навчально-методичних посібників, підручників). Окремі матеріали наукової роботи можуть бути залучені до методологічних розробок соціологічних досліджень феномену мас, а ще, враховуючи міждисциплінарність проблематики, можуть застосовуватись у викладанні нормативних курсів, таких як: „Соціальна філософія”, „Філософія історії”, „Соціологія”, „Політологія”. Також, результати дисертаційного дослідження, враховуючи їх новизну та актуальність, будуть корисними фахівцям з антропології, культурології, соціальної психології.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною аналітичною роботою. Висновки і положення наукової новизни розроблені на основі результатів дослідження.

Апробації результатів дисертації систематично декларувалися здобувачкою на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка й на таких загальноукраїнських та міжнародних конференціях, як: Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (присвячена 15-й річній Незалежності України), (Київ, 2-3 березня 2006 року); Дні науки філософського факультету-2006: Міжнародна наукова конференція, (Київ, 12-13 квітня 2006 року); Міжнародна науково-теоретична конференція: Ідентичність у сучасному вимірі, 40-річчю кафедри філософії ДонНУ присвячується, (Донецьк, 14-15 листопада 2006 року); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку”, (Київ, 2-3 березня 2007 року); Дні науки філософського факультету-2007: Міжнародна наукова конференція, (Київ, 18-19 квітня 2007 року); Конференция III Таврические Чтения «Анахарсис». Организаторы: Тавричесикй национальный университет им. В.И.Вернадского, Фонд «Москва-Крым», Институт социальной антропологи, (Симферополь, 13-17 сентября 2007 года); XV Международная конференция студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов», (Москва, 10 апреля 2008 года); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (присвячена 90-річчю з дня заснування Українського Студентського Товариства Київського Університету Святого Володимира), (Київ, 20-23 березня 2008 року); Дні науки філософського факультету-2008: Міжнародна наукова конференція, (Київ, 16-17 квітня 2008 року).

Публікації. Основні результати дослідження відображено у 12 авторських публікаціях, із них - 4 наукові статті, які надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 8 викладів тез, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (що об'єднують п'ятнадцять параграфів), висновків, а також списку використаних джерел (290 позиції; цей список розміщено на 33 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 226 сторінок, з них 193 сторінки основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі розкривається актуальність обраної теми, ступінь її розробки, формулюються мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, обґрунтовується наукова новизна, визначаються методологічні і теоретичні основи дослідження, практична значимість роботи, а також зазначаються: апробація результатів дослідження, публікації й структура роботи.

Перший розділ - „Трансформації концептів масових спільностей: проблема аналізу концепції” складається з шести параграфів і присвячений аналізу основних концептів „мас”, які традиційно зараховують до класичних. Досліджувані в першому розділі концепції позначаються нами як Premodern-і та Modern-і теоретичні конструкти масових спільностей.

У першому підрозділі - „Пояснення поняття „масовість” у сучасній соціальній філософії” подаються означення понять „маса” та „спільність” (Gemeinschaft), а також розкриваються теоретико-методологічні можливості аналізу „маси” як „спільності” - за основу такої інтерпретації виступають праця Ф.Тьоніса „Спільність та суспільство: основні поняття очищеної соціології” (F.Tцnnies “Gemeinschaft und Gesellschaft: Grundbegriffe der Reinen Soziologie”) та аналітичні роботи, зокрема, Л.Почебут й Л.Орбан-Лембрик. Наслідком, означеної вище ситуації, є пропозиція авторки використовувати мультифункціональний „зріз” уявлень про „спільність” задля адаптації отриманих положень до соціально-філософської теорії й утверджується теза про універсальність цієї нововведеної парадигми й можливостей для використання її в якості базису для досліджень феномену „маси” як „спільності”.

Другий підрозділ - „Феномен натовпу та його акумуляція в якості маси-публіки: психосоматична й метафізична природи спільностей” стосується аналізу окремих аспектів класичної теорій „мас” Г.Ле Бона. Показано, що в концепті Г.Ле Бона „маса” виступає як „натовп”. Відмітною рисою натовпів є їх гомогенність, цілісність, одновекторність. Натовпу притаманні такі атрибути, які докорінно відрізняються від рис, що притаманні кожному учаснику натовпу, якщо абстрактно розглянути його в якості сегменту, відділеного від натовпу. Звісно, натовп характеризується відсутністю меж між „сегментами”, які його формують. За твердженням Г.Ле Бона, натовпом формується колективна душа, якій притаманна непостійна та нестійка основа - цією основою є перебування, в якості скупчення, такої кількості людей, яка здатна породити колективну душу й підтримати її існування. Колективна душа, як концептуальне творіння, передбачає наявність ідентичних відчуттів, почуттів та ідей у всіх учасників натовпу. Для натовпу як спільності, характерне зникнення особистісних інтелектуальних надбань; „расове” несвідоме проступає на перший план, зникає психічна надбудова - „вершина фройдівського айсбергу”, настільки по-різному розвинута у відокремлених людей і оголюється несвідомий фундамент, який у всіх однаковий, який спільний для людської раси.

Отже, коротко резюмуємо, Г.Ле Бон характеризує натовп як зібрання індивідів, які в натовпі виявляють свою позасвідому сутність. Ця позасвідома сутність виступає у якості спільності, що базується на спільній ідентифікації, яка потім частково закріплюється у ідентичності.

У третьому підрозділі - „Публіка та асоціація як маси зі спільними ідентифікаторами” аналізується концепція „публік” та „асоціацій” Г.Тарда. Також, в цьому параграфі проведено порівняльну характеристику двох класичних теорій мас (Г.Ле Бона та Г.Тарда) й відзначено аналогічність та відмінність концепцій.

Публіка, за визначенням Г.Тарда, це дисперсний натовп, в якому взаємодія розумів, це дія на відстанях, які все збільшуються. Спочатку відчувалась методологічна плутанина між поняттями „публіка” й „натовп”. Все ж, дійсно, поміж натовпом та публікою існує багато суттєвих відмінностей: можна одночасно належати до декількох груп публік, але лише до одного натовпу - так стверджують Г.Ле Бон та Г.Тард. Так відбувається тому, що в натовпі людина цілковито захоплена силою, яка не має противаги. Натовп, як група, є природнім й підкорюється силам природи - тобто, відбувається повернення цивілізованого індивіда до первісного стану, коли стираються усі нерівності поміж людьми (на кшталт майнових, розумових, психічних) й люди почуваються рівними. Варто зазначити, що Г.Тард, на відміну від Г.Ле Бона, говорить не про феномен „расової душі”, а про феномен „асоціації”: публіки (тобто, власне кажучи, - спільності). Середовище в якому виникають й існують публіки є інформаційним полем, Г.Тард вважає, що для рівноцінного співіснування різних культур Землі потрібно створити єдине інформаційне поле: виробити таку комунікацію, яка буде здатна охопити смислові поля багатьох культур.

Четвертий підрозділ - „Ідентифікація мас в контексті опінії” розкриває механізм виникнення та поширення у масах („публіках”) опінії - у Г.Тарда ми спостерігаємо ступеневу структуру маси: елітарною частиною її є лідер (репортер), умовним середнім прошарком є журналісти (публіцисти) й нижчим рівнем структури являється публіка (спільність). Публіка орієнтована на формування певного комунікативного середовища для творення спільних й універсальних для конкретної спільності смислів (тобто, опінії, яка за Г.Тардом виникає зі здо-гадки). Ці смисли не є сталими величинами, вони весь час змінюються, проте, постійний стан „конфлікт/згода”, який пов'язаний із взаємодією ідентичностей (через досвід й історичну пам'ять публіки) та нового знання (через діяльність по продукуванню прагматично важливих смислів лідером завдяки публіцистам, які є ретрансляторами) і є тими чинниками, які дозволяють існувати суспільству в рівновазі, та не дозволяє перейти йому до жодної з крайностей.

Звісно, перманентні „запити до ідентичності” з боку новаторів-публіцистів сприяють зміцненню гетерогенності у світі, що глобалізувається. Таким чином, проблематика єдиного-багатоманітного виявляється була важливою для Г.Тарда, у сенсі створення єдиного смислового поля - опінії, численними представниками публіки.

П'ятий підрозділ - „Масові спільності як індикатори архетипічного підсвідомого” вказує на важливість психоаналітичної традиції та психопатологічно-аналітичного напряму для соціально-філософського осмислення феномену „мас”. Аби пояснити свій варіант трактування того, яким чином люди опиняються в масі З.Фройд вводить новий термін - „лібідо”. Як противага проявові інстинкту життя, яким є libido, пропонуються поняття destrudo та mortido, як прояви інстинкту смерті.

Таким чином, З.Фройд трансформував ідею цілісної особистості у ідею „розірваної” особистості, такої, яка весь час має виступати в якості „самореферентної та самовідновної системи” (за луманівською термінологією), весь час прагнучої до ідеалу (до Super Ego) мешканки двох світів - мінімального свідомого та гігантського позасвідомого. Для того щоб розібратися як психоаналітичний метод розкриває поняття маси, потрібно звернутися до вихідних засад психоаналізу: психіка людини - це арена конфліктів між свідомими й неусвідомленими актами та між двома сильним інстинктами (йдеться про Ерос і Танатос).

К.Г.Юнг критикував пансексуалізм З.Фройда: він вважав, що неможливим є пояснення формування психіки людини керуючись імперативом про витіснення сексуального. Принципово неможливим, наполягав К.Г.Юнг, є пояснення походження душі людини, її творчості та культур лишень через концепцію сублімації - на їх формування та існування впливає багато факторів, у тому числі й надіндивідуальних. Під оцими надіндивідуальними чинниками К.Г.Юнг розуміє смислове поле позачасових взірців (знаків) - архетипів, які притаманні кожній людині як позасвідомий досвід, який відіграє важливу роль для існування досвіду свідомого типу.

В контексті понять мас та масового перед нами постають такі важливі поняття фройдистської теорії як от: „ідентифікація”, „ідентичність”, „дифузія ролей”. Почуття ідентичності є синонімічним до самосвідомості, його варто розглядати як суб'єктивний еквівалент Ego, яке психоаналітики схильні наділяти об'єктивністю. До кінця не зрозумілим залишається питання про ти чи є пошук ідентичності пошуком ролей, або, все ж, пошуком заглибленої самосвідомості.

Підрозділ шість - „Конструкт „соціальний характер” як прояв „радикального гуманізму” Е.Фромма та директиви „сексуальної революції” В.Райха” пов'язано з аналізом „мас” в контексті тоталітаризму та авторитаризму. Відтак, відмітною особливістю вчення В.Райха була ідея щодо виникнення тоталітарних режимів через пригнічення сексуальності мас. Він пропагував ідею необхідності здійснення сексуальної революції, яка мала б розкріпачити маси і створити передумови для майбутньої соціальної революції. Тоталітарні режими є проявом репресованих масами як конструктивних потягів так й деструктивних інстинктів (звісно, деструктивність більшою мірою проявляється в тоталітарних масах), які прориваються назовні, довготривале пригнічення інстинктів призволить до того, що вони, проходячи „трьохфазовий шлях” (від біологічного (еротичний потяг любові), через позасвідоме (інстинкти) до свідомого (норм культури)). Е.Фромм, впровадив в науковий обіг поняття „авторитарної особи” та сформував концепцію її формування. Суть її в тому, що поява такого типу лідера викликана як розпадом патріархально-родинних зв'язків (за З.Фройдом) так і масовою урбанізацією європейського суспільства. Психологічні структури мас мають подібні риси при всіх видах тоталітарних режимів. Наприклад, небажання й невміння бути відповідальними навіть за своє життя, невміння бути ініціативними, поважати особистість й думку іншої людини.

Таким чином, модифікація психоаналітичного вчення З.Фройда дозволила розпочати вивчення соціальної реальності на новому рівні й поглибити уявлення про людину, внести індивідуально-психологічний орієнтир у теорію культурного і соціального процесу шляхом введення в науковий дискурс поняття „позасвідомого” (неусвідомленого, несвідомого) та цілого арсеналу дотичних йому термінів

Другий розділ - „Маса як специфічний тип спільності: тенденції типології” об'єднує чотири параграфи. Він сфокусований на концептах представників „індустріалізму” та теоріях, що є перехідними до „постіндустріалізму”. Відтак, завершується даний розділ аналізом концептуальних засад конвенціональної теорії С.Московічі, яку віднести до „індустріальних” (модерних) навряд чи можливо взагалі - вона є представницькою для початкового етапу „постіндустріалізму” (постмодерності).

Перший підрозділ - „„Бунт мас” - передвісник „пост-історії”” пов'язаний з концепцією Х.Ортеги-і-Гассета. Спираючись на концепцію людини-маси Х.Ортеги-і-Гассета можна виокремити такі варіанти розвитку суспільства, у залежності від співвідношення еліти та маси: 1) Оптимальний розвиток суспільства - багато так званих „великих постатей” та активних діячів. Маса знаходиться в стані підкорення (Англія, Франція); 2) Пік розвитку культури, а потім руйнування суспільства - багато творчих особистостей, активних діячів та наявність непідкореної маси (наприклад, антична полісна Греція); 3) Застій суспільства - мало „великих особистостей”, але й маса знаходиться в підкореному стані (Росія, Іспанія); 4) Повстання мас, розпад суспільства - мало „великих постатей” та творчих діячів, наявність непокірної маси (механізм революційної ситуації).

Отже, людина-маса, то трагедія не лише для еліти, яка втрачає свою елітарність, а для суспільства в цілому - зникає дихотомія „еліта-маса”, яка виступає чинником підтримки та гармонійного розвитку суспільства, що, в свою чергу, може призвести до зникнення суспільства в деяких країнах та нівеляції культурних своєрідностей народів. Людина-маса - це символ націленості в майбутнє, але, водночас, символ відсутності коріння та втрати ідентичності - „перекотиполе”: тому проблема ідентичності постає основною для масової людини.

Другий підрозділ - „„Одновимірні люди” як технології тотальності споживання” є аналізом концепту маси перехідного „модерно-постмодерного” типу - теорії „одновимірної людини”, однак, тут ми зосередились не лише не концепції Г.Маркузе, а також звернулись до робіт К.Ясперса та Дж.Нейсбіта.

Щодо темпоральних меж, то Г.Маркузе є сучасником Х.Ортеги-і-Гассета, він разом з Т.Адорно й М.Хоркхаймером належить до представників Франкфуртської школи, яка характеризується, у першу чергу, не стільки описовістю, скільки критичністю теорії. Відповідно, Г.Маркузе розглядає технологію як таку сферу суспільно-економічно-політичного життя, що призводить до тоталітаризму - як зовнішнього, так й внутрішнього. Під „внутрішнім тоталітаризмом” він розуміє „директиву до споживання”: десублімовані культурні цінності та ідеї, а серед них найбільш девіантні та екстремістські, асимілюються дійсністю й зводяться до спільного знаменника - товарної форми.

Масова людина індустріалізму вже настільки звикла до ідеологій, маніпуляцій та фальшивих інтерпретації символів й нечесних „правил гри”, що втратила потяг до „справжньої комунікації” до діалогу, які постулюються К.Ясперсом, Г.Маркузе та Ю.Габермасом за основу для „повороту” до справжньої суті людини. Відтак, одновимірність є „симптомом хвороби” масової індустріальної цивілізації, водночас, одномірність є викликом кожній людині: у масовому суспільстві відбувається втрата самоідентифікації й виникає „хибна ідентифікація” себе із іншими людьми та оточуючим середовищем в цілому.

У третьому підрозділі - „„Ера груп” як базис становлення громадянського суспільства” ми звернули увагу на „східну” точку зору інтерпретації „західних” контекстів. У якості об'єкту аналізу була обрана концепція „ери груп” японського теоретика лібералістського спрямування - К.Матсющіти (K.Matsushita). Еквівалентом поняття мас в згаданій нам концепції є “taishы”, а масового суспільства - “taishы shakai”. Цікавою особливістю терміну “taishы” є його подвійні смислові конотації: “taishы” - це звичайні люди, які є в дечому примітивним, нерозумними, варварами, але, в той самий час, “taishы” виступає й як „любляча спільність”. Масове суспільство виникає як реакція на зміну соціальної структури - появу монополії капіталізму. Причинами масового суспільства К.Матсющітою названі такі фактори: 1) Пролетаризація великої частини населення, осердям якої є робітничий клас; 2) Розповсюджування масового виробництв та масової комунікації поряд з соціалізацією технологій. Механізм завдяки якому відбуваються соціальні зміни - це інтегрована модель (на базисі концепцій М.Вебера, К.Мангейма, Г.Ласкі), яка за К.Матсющітою, має два „джерела змін”: „організація” (механізація процесів виробництва) та „атомізація” (виникнення груп невдоволених робітників, які протестують проти існуючого устрою). Досліджуючи появу нової спільності - робітничого класу, К.Матсющіта приходить до висновку, що цей клас є іманентним до монополістичного капіталізму й виникає як „відповідь” на „виклик” цього нового режиму, який призводить до ситуації „відчуження масового суспільства”. індустріалістський філософський масовість інформаціональний

Четвертий підрозділ дослідження - „Конвенціональна доктрина С.Московічі: підтвердження „закону більшості”” зорієнтовано на аналіз зазначеної конвенціональної теорії: відмітимо, що особливу увагу С.Московічі концентрує на варіанті системи психології натовпу, яка була намічена Г.Ле Боном. Основними характеристиками натовпів та мас за С.Московічі є такі: 1) Відмова від логічного мислення й преференція алогічності; 2) Розкол в людині раціонального та ірраціонального, внутрішнього та зовнішнього життя, втрата зв'язків з реальністю та віри у себе. Людина знаходиться у стані війни з собою, яка зіштовхує в двобої її „Я-соціальне” та „Я-індивідуальне”; 3) Розчинившись в натовпі люди втрачають власні інтереси, критичність мислення та здатність приймати правильні рішення. Зате у них виникає казковий хист - вірити тому, що їм говорять мовою, яка оминає їх розум та проникає прямо до почуттів; 4) Люди напрочуд легко підкорюються наказам вождя.

Важливо зазначити, що маси та людину С.Московічі розглядає через призму символічності - модель homo symbolicus є важливою задля пояснення способу існування людини в суспільному житті (надалі homo symbolicus (людина символічна) буде доповнена ним homo credens (людина віруюча)). Аналізуючи „перетворені” форми натовпу, С.Московічі вслід за Г.Тардом особливо відзначає ще одну і, можливо, найбільш істотну рису сучасного суспільства - трансформацію натовпу на публіку. Серединним етапом цієї трансформації є - асоціація, яка перетворює прості юрби в штучні натовпи, вже комунікація творить із них публіку.

Третій розділ - „Мегаконтексти масовості в добу інформаціоналізму та глобалізму” складається із п'яти підрозділів й є націленим на визначення мікро-, мезо-, макро-, мульти- контекстів соціальності та їх впливу на сучасне розуміння актуалізованих проявів феномену „мас”.

Перший підрозділ - „Атрибути інформаціональної перспективи: реальна віртуальність „мас” в якості „присутності відсутності”” окреслює сучасну геополітичну ситуацію, яка вимагає „глобальних рівнів інтерпретації”. Методологія соціальних досліджень Н.Еліаса, яка носить назву „фігураційної соціології” базується на аналітико-історичному дослідженні взаємодій між індивідами, ці взаємодії (котрі можуть бути, як навмисними, так й ненавмисними) повсякчас призводять до непередбачених результатів (звісно, окрім очікуваних результатів взаємодії є й інший їх наслідки - несподіваність та новизна, йдеться про феномен „випадковості”), які проявляються у твореннях нових й нових соціальних „конфігурацій”. Перебуваючи у пошуках свого Я, людина обов'язково доходить тієї межі, котра є характерною для кожного індивіда, а саме: Ми. Це викликає подив, здивування, а інколи й жах, адже розуміння того, що Ми є передумовою Я (у соціумі) дещо примушує позбутися ілюзій стосовно своєї неповторної унікальності: цінності, думки, мета - все це „родом” з Ми, які абсорбуються Я. Йдеться тут про „соціальний габітус” індивіда та про соціальність, як, власне, передумову індивідуальності, відтак, в даному контексті, варто говорити про масовість, як про ланку, що існує на мезорівні соціального буття (Н.Дж.Смелзер), та поєднує індивідуальність та соціальність людини. Повідомлення про себе й створюють простір для комунікацій з іншими. А такому контексті „користувач” виступає в якості вказівки на ідентичність персони, а „повідомлення” - способи ідентифікації себе у гіпертекстуальному просторі. Один користувач може продукувати безліч повідомлень й мати безліч „масок” у Інтернеті. Відтак, „стійка ідентичність” підмінюється „гнучкою гіперідентичністю”: відчуженням від своїх щоденних ролей та образів, відбувається те, що кваліфікується дослідниками як „криза ідентичності”, ця „криза” є елементом формування нової „гнучкої гіперідентичності”, котра отримує свою реалізацію через „гру”.

Отже, „самоконструювання”, „деконструювання” та „самореконструювання” є способами вираження власної (сконструйованої) ідентичності особи у Інтернет-просторі, актуалізація якої найбільш яскраво проявляється в появі нових масових спільностей, які завдяки своїй „мережевій природі” прийшли на зміну „ієрархічним структурам” натовпів.

У другому підрозділі - „Аналіз особливостей нової практики масових спільностей” показано, що інформаціональна ера сприяє появі раніше невідомих практик „мас”. Саме з Інтернет-середовищем пов'язані нові можливості, що їх отримало освічене людство. Відмінність між класичними розуміннями „масових суспільств” і „мережевих суспільств” (виникнення концепцій яких припадає приблизно на 70-ті рр. ХХ сторіччя) спричинена саме появою інформаційних мереж й інтерактивного простору Інтернету. Здавалося б, явище масовості тепер слід досліджувати саме в контексті мереж: ця думка є справедливою, але варто зауважити, що маси в їх класичному вигляді не втрачають своєї актуальності навіть в нових умовах, до того ж, вони набувають атрибутів мобільності та варіативності, які не були їм притаманними раніше.

Однак, певна різниця між Premodern-ими, Modern-ими та Postmodern-ими масам наявна: в контексті дослідження Premodern є не стільки вказівкою на декотрі хронологічні межі, скільки характеристикою європейських суспільств „аграрної” (до-індустріальної) цивілізації. Концепт Modern, фактично, застосовано для відокремлення „масових спільностей” доби індустріалізму, а Postmodern є індикатором дослідження „масових спільностей” постіндустріалізму, існування яких було неможливим в усі інші епохи, через відсутність інтерактивних засобів комунікацій.

Третій підрозділ - „Варіанти „симбіозу” масовості та ідентичностей у світі „мультинаціонального капіталізму”” допомагає акцентувати увагу на особливостях демаркаційних атрибутів „масовості” та „ідентичності” в умовах „мультинаціонального капіталізму”.

Зв'язки між масовістю та ідентичностями в суспільствах доби „інформаціонального капіталізму” проходять, звісно, крізь людину. Людина екзистенціює у симбіозі „потягів” до масовості (як взаєморозуміння між людьми, котре не вимагає застосування великої кількості раціоналізованих зусиль) та своєї індивідуалізації (пошуків умов в яких важливим буде застосування конкретних здобутків особи). Постійний баланс між „масовістю” та „ідентичністю”, який, фактично, можна схарактеризувати як баланс між „спільністю” та „індивідуальностями” демонструє особливості людської природи, яка може бути якнайкраще розкрита саме через аналіз колегіальних стосунків всередині спільностей. Відтак, масовість - це глобальність на локальному рівні, а ідентичність - локальність на глобальному рівні.

Щодо „ідентичності”, то її варто визначати як складну структуру, що складається з багатьох елементів, які можна об'єднати такою абстрактною тріадою: індивідуальна, спільна, інституціональна суб-ідентичності. Також доцільно розглядати ідентичність як культурну спільність (з елементами спільноти), означену спільною пам'яттю, міфами, символами, правилами й вартостями. Отже, запит щодо ідентичності та масовості слід розпочати саме з аналізу особливостей індивідуальної ідентичності, а вже потім звертатися до колективних, які слугують „доступом” до спільностей (в тому числі й мас).

Особливість мас інформаціонального суспільства полягає в тому, що „маси” (в класичному розумінні цього поняття) відсутні, вони „мовчать” чутно лише „шум”, який породжено „тишею”, але інколи, в „тиші”, чутно „говір” ідентичностей. Маси, в інформаціональних та постмодерних суспільствах, трансформуються на угруповання мереженого характеру. Лідер таких мас - це повідомлення про заплановану операцію, певний код сприймається всіма учасниками масової спільності як заклик до дії, як заклик до виходу „з підпілля”. Подібним способом, „маса недієва” обертається „масою дієвою”, та навіть революційною масою.

У четвертому підрозділі - „Революційний спосіб буття гіпотетичних “multitude”: „бунт мас” проти політики” проведено теоретичний аналіз гіпотетичного проекту “multitude”. Сучасний стан світу, стан глобально-локальних контекстів, характеризується М.Хардт та А.Негрі як „пора поміжчасся”, в основі цієї пори лежить „перехід національної парадигми держав епохи модерніті до нової глобальної форми - зникнення держави та появи вселенської демократії. Отой стан „поміжчасся”, про який ми писали вище, М.Хардт та А.Негрі й називають Імперією. М.Хардт та А.Негрі вбачають, що „глобальному центрові” вже сьогодні протистоять структури з мережевою будовою: вони не мають виразного центру та одного лідера. Ці структури є мобільними, гнучкими, самоорганізованими.

Таким чином, йдеться про “multitude” як єдність “singularities”. Такий ворог є страшним для Імперії, бо майже неможливо визначити масштаби „мережевих легіонів” - вони присутні скрізь, але, по суті, в конкретному місці, як матеріальна одиниця, вони відсутні. Гідна подиву “multitude” як мережа-комуна, що самоорганізовується та самовідтворюється не базуючись на спільній ідентичності та емоційних зв'язках, а, скоріше, на творчій діяльності “singularities”, які, ніби містично, є різним й неповторними. Взагалі, “singularities” - це „кодова” назва й характеристика особистостей „нового типу”, які не завжди перебувають в одній локальності, вони різних національностей, віросповідань але всі вони пов'язані між собою в одну мережу, яка у перспективі організує “multitude”.

„Дух спільності” виникає завдяки комунікативній взаємодії між “singularities”, які неподібні одна до одної, тобто, спільність виступає в якості певного поля для утворення смислів, які здатні об'єднувати між собою (і, звісно, слугують індикатором належності до спільності, тому - іншою їх функцією, не менш важливо, є від'єднання членів не-спільності). На нашу думку, в цій комунікації між її учасниками відбувається пошук не компромісних рішень, а консенсусу, як спільного поля віднайдених смислів. „Дух спільності” виступає „паролем” для входження до спільності як об'єднання ексклюзивних багатоманітностей. Отже, “multitude” виникає як реакція на нові умови капіталістичного типу праці й є основою для оберігання свобод та незалежності кожної особи, а також підґрунтям для збереження нейтральної приналежності продуктів нематеріального виробництва - ці продукти не можуть належати конкретним людям, або корпораціям, вони є спільною власністю всього людства.

Відтак, футурологічний проект “multitude” є новітнім натяком на створення глобальної спільності мережевого ґатунку. Фактично, цей проект є масою та анти-масою одночасно - в цьому відмітна особливість футуристсько-авангардистської спільності “multitude”.

П'ятий підрозділ - „Способи діяльності постмодерних масових спільностей у мережах та поза ними” демонструє, що розвідки нашого дисертаційного дослідження підтвердили: поняття „масова свідомість”, „масова людина”, „масове суспільство” (як прояви спільностей) мають досить довгу історію та проходили (й проходять) процес трансформацій, але, як феномени, своєї актуальності вони не втратили, і їх роль є неабиякою й сьогодні - через те, що саме явище „масовості” не зникло остаточно, хоча й набуло нових конфігурацій.

Окремі європейські постмодерні соціальні теоретики (Ж.Батай, М.Бланшо, Ж.Бодрійяр, Ж.-Л.Нансі) та деякі постструктуралісти (Ж.Дерріда, У.Еко, Ж.Лакан) працюють з феноменом „парадоксальної реальності”, й вважають, що й надалі суспільства залишаються масовими (капіталістично-герменевтичне коло „виробництво-споживання” постійно самовідновлюється), а от маси, як явища, зникають, мов розчиняються в повітрі: дійсність свідчить, що натовпи майже зникли, немає більше величезних революційних мас (зазначимо, що проект “multitude” М.Хардта та А.Негрі - „ренесанс” традиції революційних фракцій, в якому акцентовано увагу на тому, що “multitude” - жодним чином не натовп: це спільність гетерогенних, зауважують автори проекту).

Отже, для мас інформаціональної ери вагомими чинником виступає можливість комунікації, можливість спільного творення гіпертекстуальної реальності, ті ж маси, котрі знаходяться „на узбіччях” інформаційних „магістралей” (А.Крокер) - не мають майже ніякого впливу та значення у сучасному світі: вони не можуть швидко координувати свої дій, що в інформаціональну епоху є чи не найголовнішим фактором прийняття рішень. Масові спільності, до аналізу характеристик яких звертається Г.Рейнгольд, є постмодерною реконфігурацією мас, натовпів та асоціацій модерного типу. Моби є різновидом симулятивних спільностей, вони, на відміну від „мовчазних мас” реалізуються через дії. На думку все того ж Г.Рейнгольда, флеш-моб - породження й симптом мережевого устрою нинішнього суспільства, провісник розвитку „розумної асамблеї”, яка спроможеться на організовані дії без участі попередньо організованих структур, діятиме лише на засадах усвідомлення необхідності спільної дії усіма індивідами, з яких вона складається. Відтак, моби є акумуляцією енергії мас, які за, Ж.Бодрійяром, мовчать бо їм цілковито байдуже до усього соціального, вони є симптомом краху самої соціальності. Однак, учасники мобів здатні створювати системи спільної дії, як у комунікативній мережі, так і поза її межами.

У Висновках підводяться підсумки дослідження та визначаються основні тенденції концептуалізації феномену мас в сучасній соціальній філософії. Відтак, метою дисертації було виявлення, аналіз та систематизація основних тенденцій концептуалізації феномену „мас”, їх порівняльний аналіз та синтез, а також, індикація евристичних можливостей „масової” парадигми.

Отже, у роботі було здійснено подальше узагальнення й систематизація матеріалів першоджерел, а ще розробка й дослідження концептів феноменів „мас” і „масовості”, виявлено, як їх обмеженість, так і евристичний потенціал для дослідження новітніх тенденцій даного феномену. Також доведено безсумнівний вплив постіндустріалістської та постмодерністської парадигм на соціально-філософські дослідження нових тенденцій прояву „мас”, що може слугувати основою для розробки нових теорії задля аналізу сутності „масовості”, як соціально-філософського феномену. Для написання дисертаційного дослідження здійснено порівняльну характеристику феномену „масовості” у розрізі Premodern-ої, Modern-ої та Postmodern-ої парадигм, виявлено нові характеристики концепту мас та їх евристичну сутність для соціальних наук, показано взаємозв'язок особливості постановки питання про взаємозумовленість „масовості” та ідентичності в інформаціональну епоху (в контексті концепції М.Кастельса), а також з'ясовано фактори й способи нових проявів „масовості” за умов феномену суспільства-мережі. Аналітичне дослідження продемонструвало, що „маси” набувають нового „статусу” у сучасному світі, вони більше не є спільностями аморфних індивідів, які єднаються на основі певних інтегративно-ідентифікуючих: новітні „маси”, по-перше, є дієвими, а, отже, єдність у дії - вагома ознака теперішніх „масових” альянсів.

Таким чином, завершеною дисертаційною роботою доведено евристичний потенціал основних тенденцій концептуалізації феномену мас в сучасній соціальній філософії, що, зумовило появу на „українському ґрунті” нової систематизованої концепції новітніх проявів феномену мас в контексті глобальної, постіндустріалістської та постмодерністської парадигм. Відтак, „маси” набувають нової актуальності у сучасній дійсності й тому є важливими елементами досконалого соціально-філософського аналізу: забуття, з боку соціальних теоретиків, їм навряд чи загрожує, як би вони цього не домагались, перебуваючи у стані „мовчання” та „невидимості”.

КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Якубіна В. Еволюція концепту масовості: хода від психосоматичного тлумачення до соціально-філософського виміру / В. Якубіна // Альманах „Філософські проблеми гуманітарних наук”, КНУ ім. Тараса Шевченка. - К. : 2007. - № 12-13. - С. 194-197.

2. Якубіна В. Нові прояви феномену масовості та явищ пов'язаних з ним у суспільствах-мережах за доби „інформаціонального капіталізму” / В. Якубіна // Вісник Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”: Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць - Київ : ІВЦ “Політехніка”, 2007. - №2(20). - Ч.1. - С. 52-55.

3. Якубіна В. „Три кити” теорії ідентичності Мануеля Кастельса - технології, досвід, влада / В. Якубіна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. - К. : 2007. - випуски 84-86. - С. 93-97.

4. Якубіна В.Л. Комунікаційно-технологічна природа людини у концепції інформаціонального суспільства Мануеля Кастельса / В.Л. Якубіна // "Культура народов Причерноморья": Научный журнал. - Крымский научный центр национальной академии наук и министерства образования и науки Украины, Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, Межвузовский центр "Крым". - АРК, Симферополь, 2008. - №130. - С. 51-53.