Размещено на http://allbest.ru

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 1(091) ,,19”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

АРХЕОЛОГІЯ ЗНАННЯ М.ФУКО В КОНТЕКСТІ ПОСТСТРУКТУРАЛІСТСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

КАРПОВА Світлана Геннадіївна

Дніпропетровськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор ОКОРОКОВ Віктор Броніславович, професор кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор ШАБАНОВА Юлія Олександрівна, Національний гірничий університет України (м. Дніпропетровськ), завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, доцент ПАЛАГУТА Вадим Іванович, завідувач кафедри інженерної педагогіки Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ)

Захист відбудеться «17» червня 2011 р. о 09:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «17» травня 2011 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук, професор Шевцов С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процеси глобалізації, розвиток ринкових стосунків і перехід до інформаційного типу суспільства загострюють кризові явища в соціальному, геополітичному і індивідуальному процесах. Не дивлячись на те, що суспільство змінюється і новими специфічними особливостями починають володіти окремі дискурси суспільства, на жаль, не використовуються ті сучасні методологічні і концептуальні напрацювання, які б допомогли при вирішенні соціальних, політичних і глобальних проблем. Тому виникає потреба пошуку філософських концепцій і їх реалізації на науково-теоретичному і соціально-практичному рівні для пояснення процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві. А оскільки ці концепції повинні відображати актуальний стан справ, то їх дієвість багато в чому може бути прискорена за допомогою використання сучасної методології - структуралістської та постструктуралістської. Філософія М.Фуко є однією з тих концепцій, які дозволяють вирішувати актуальні соціально-філософські питання. Фуко сформував нову форму бачення сучасного знання, показавши при цьому, що знання розташовується не на «поверхні», а «в глибині» (і безпосередньо пов'язано з соціумом і процесами, що відбуваються в ньому).

При цьому французький філософ запропонував новий філософський підхід - «археологію знання», який до сьогодні не вичерпаний і в світлі сучасних кризових ситуацій може бути застосований для вирішення локальних і глобальних проблем культури і суспільства. В той же час включеність фукольдіанських побудов в постструктуралістські дискурси Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза і Ж.Дерріда допоможе вирішити і на різних рівнях розглянути широкий спектр проблем: від полівекторності сучасного соціального буття до співвідношення індивідуального і соціального; від становлення стосунків в соціальній реальності (і аналізу її через карти знання, влади, божевілля, сексуальності) до специфічного характеру соціальних «карт», «топосів», явищ і пошуку нової методології при вирішенні наукових і практичних проблем.

Ступінь наукової розробленості теми. Прямо або побічно перераховані вище проблеми вирішувалися|розв'язувалися| в історико-філософській думці ХХ ст. Це було пов'язано із специфічним осмисленням соціально-індивідуальної проблематики і методології її збагнення. Побічно тематика розуміння соціальності в просторовому (топологічному і картографічному) дискурсі з використанням специфічної методології стає однією зі значущих в дослідженнях некласичних філософів (Ф.Ніцше, М.Ґайдеґґер) що вплинули на формування сучасного філософського дискурсу (зокрема в роботах Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза і Ф.Гваттарі, Ж.Лакана та ін.). Проте, істотно суттєвий аналіз соціальності через принцип картографії (з використанням археологічної методології) був проведений у фукольдіанських побудовах.

За життя М.Фуко його філософські побудови|шикування| викликали|спричиняли| значний інтерес відомих сучасників, що аналізували різні аспекти його творчості. До їх числа можна віднести дослідження Л.Альтюссера, Р.Барта, М.Бланшо, Ж.Бодрійяра, П.Бурд'є, Б.Вальденфельса, В.Вельша, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда, Ж.Кангійема, П.Рікьора, Ч.Тейлора, Ю.Габермаса, У.Еко та ін.

Починаючи ще з|із| 1970-х рр. в СРСР з'явився|появлялося| ряд|низка| досліджень по структуралізму і постструктуралізму, зокрема Н.Автономової, В.Візгіна, І.Ільїна та ін. Проте широкий аналіз актуальності фукольдіанських побудов (а також інших представників постструктуралістської філософії) почав активно проводитися в країнах СНД з 2000 р. спочатку за підсумками конференції (у збірці «Мішель Фуко і Росія»), а потім з 2001 р. в літературних та філософських журналах, де в дискусійному плані розглядалася тема значущості текстів Фуко для світової та пострадянської філософії. В Україні подібне дослідження актуальності М.Фуко трохи пізніше проводилося О.Шевченко (на рівні статті «Україна і Мішель Фуко: діалог про владу») і триває до теперішнього часу.

При аналізі постструктуралістських і фукольдіанських дискурсів в науково-дослідній літературі сьогодні значне місце займають роботи таких перекладачів-дослідників фукольдіанскої філософії як Н.Автономова, В.Візгін; також роботи українських і зарубіжних дослідників: Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ю.Габермас, Г.Гаттінг, Ж.Дельоз, Ж.Дерріда, О.Дугін, О.Дьяков, Х.Дрейфус, Г.Заїченко, І.Ільїн, В.Лях, Д.Міхель, В.Окороков, В.Подорога, П.Рабіноу та ін.

Дослідженню різних аспектів постструктуралістської і сучасної філософії в соціальних, політичних і історико-філософських дискурсах| присвячені роботи вітчизняних філософів: А.К. Бичко, І.В. Бичка, П.І. Гнатенка, Г.А. Заїченка, А.Єрмоленка, С.Б. Кримського, С.В. Куцепал, В.Лук'янця, В.І. Палагути, М.В. Поповича, С.В. Пролєєва, В.І. Пронякіна, О.С. Токовенка, В.Г. Табачковського, Н.В. Хамітова, Ю.О. Шабанової, С.В. Шевцова, В.І. Ярошовця та ін.

Але|однак|, не дивлячись на те, що число публікацій, присвячених французькій філософії другої половини XX ст. (і зокрема, М.Фуко) продовжує збільшуватися, до сьогодні в українській науці немає цілісного дослідження, присвяченого питанню концептуалізації проблеми археології знання в контексті постструктуралістської філософії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах науково-дослідної роботи кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліття» (державний реєстраційний № 0199V001308).

Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні і аналізі основних дискурсивних параметрів археології знання М.Фуко в контексті структуралістських і постструктуралістських концепцій.

Досягнення вказаної мети передбачає вирішення наступних завдань:

- провести аналіз основних критичних досліджень фукольдіанскої| та постструктуралістської філософії в роботах вітчизняних та зарубіжних авторів;

- показати специфіку методології М.Фуко, що формується «на межі» структуралістського і постструктуралістського дискурсів|; а також розкрити сутність дискурсів «топологічного» і «картографічного» в просторі соціальності;

- визначити специфіку використання археологічного методу, сутність і зміст категорії «археологія знання» у філософському вченні М.Фуко; при цьому показати ґенезу археологічної методології в зв'язку з дискурсами| «знання» і «археологія знання»;

- обґрунтувати, яким чином у фукольдіанських побудовах археологія знання реалізується через сприйняття «карти» як гносеологічного зрізу соціальності; показати взаємодію і специфіку карт «божевілля», «знання», «влади» та «сексуальності» в картографії соціальності М.Фуко;

- показати, як в філософії М.Фуко інтелектуал реалізується через археологізацію знання та картографування соціальності;

- проаналізувати археологію знання і картографію соціальності М.Фуко в контексті постструктуралістських побудов Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза і Ж.Дерріда і виявити, як через фукольдианскую| археологію знання реалізуються такі концепти Р.Барта і Ж.Дерріда як «гетеротопія», «годологія», «слід», «архі-слід», «текст», «мова»;

- встановити місце археологічного методу (і у зв'язку з ним «дискурсу») в постструктуралістських побудовах М.Фуко, Ж.Дельоза і Ж.Бодрійяра; розкрити значення археології знання при формуванні таких постструктуралістських дискурсів Ж.Дельоза і Ж.Бодрійяра як «зовнішнє», «згин-складка», «складка», «відмінність і повторення» та «симулякр»;

- позначити практичну і теоретичну еврістичність| археології знання М.Фуко в постструктуралістській філософії та при аналізі сучасних соціально-політичних дискурсів.

Об'єктом дослідження є філософська концепція археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістської філософії.

Предметом дослідження виступають стратегії реалізації археології знання в картографічному просторі соціальності М.Фуко.

Методологічні основи дослідження. Для реалізації поставленої мети дослідження використовується комплекс науково-філософських методів, принципів і підходів. Концептуалізація дискурсів археології знання Фуко в контексті постструктуралістської філософії обумовлена зверненням, в першу чергу, до історико-філософської методології, яка дозволила через аналіз ґенези і витоків постструктуралізму, і завдяки комплексному підходу, досліджувати археологічно-генеалогічну проблематику М.Фуко, а також провести ґрунтовне дослідження дискурсів Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда та ін.

Компаративний принцип сприяв безпосередньому впровадженню фукольдіанскої| філософії в контекст не лише постструктуралістської, але і структуралістської і некласичної філософії. Цей порівняльний аналіз, з одного боку, виявив оригінальність ідей М.Фуко, що сформулював за допомогою «археологічної» методології концепти дискурсивних формацій і специфічності соціального простору і т.д., а з іншої - показав, що методологія постає незамінним інструментом при дослідженні таких компаративних зв'язків, які раніше не були достатньо розглянуті в пострадянському інтелектуальному просторі: «Фуко - структуралісти - постструктуралісти», «Фуко - Барт - Дерріда», «Фуко - Дельоз - Бодрійяр».

Історико-філософський концептуальний аналіз археології знання в контексті постструктуралістської філософії реалізується із застосуванням методологічних підходів діалектики, структуралізму, постструктуралізму, семіотики, феноменології, філософської герменевтики.

Методологічну основу дисертаційного дослідження також складає комплекс підходів, вироблених французькою постструктуралістською думкою для глибинного аналізу різних соціальних феноменів: археологічний, генеалогічний, деконструктивний|, радикалізації гіпотез.

Для реалізації сформульованих цілей і завдань використано наступні критерії відбору матеріалу: по-перше, фундаментальність і концептуальність розробки проблематики; по-друге, новизна і своєрідність поглядів того або іншого автора в порівнянні з попередниками в постановці і способах розробки проблеми.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена аналізом концепту «археологія знання» М.Фуко і його впливу на формування постструктуралістської філософії другої половини XX ст. Вперше в українській історико-філософській думці була сконструйована і проаналізована археологія знання М.Фуко в контексті постструктуралістських дискурсів Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда. філософія археологія фукольдіанський картографічний

Наукова новизна дослідження розкривається в наступних положеннях:

- показано, що археологія знання М.Фуко народжується на межі структуралізму і постструктуралізму, що і дозволило йому сформувати топологічне і картографічне сприйняття соціальності. Топологічно-картографічне сприйняття простору соціальності повною мірою реалізується у філософії М.Фуко внаслідок використання французьким філософом археологічної і генеалогічної|родовід| методології, що фіксує знаходження в пост/структурі;

- визначено, що використання археологічного методу як основного у фукольдіанскій філософії відображає структуралістські побудови, які виявляються пов'язаними із постструктуралістськими за допомогою дискурсів «божевілля», «влади», «знання», «сексуальності», «інтелектуальності» та ін. На прикладі ґенези від дискурсу «знання» до «археології знання» розкривається дія структуралістського дискурсу М.Фуко, який є одним із сенсоутворюючих початків французької філософії кінця ХХ ст. і формує вектор еволюціонування постструктуралістського дискурсу;

- обґрунтовано, що археологія знання здійснюється за допомогою введення специфічного осмислення соціальності у філософії М.Фуко. У археологічному розрізі соціальність виявляється картографованою та є пересіченням і взаємодією карт «божевілля», «знання», «влади» і «сексуальності», але самі карти соціальності розкриваються як гносеологічні «зрізи» буття суспільства, за допомогою дослідження яких (шляхом використання методології «на межі») відкривається картографічне осмислення топології буття суспільства;

- показано, що у фукольдіанській філософії інтелектуал представлений як археолог знання (або картограф соціальності), який здійснює осмислення дискурсивної соціальної реальності і знаходить|находить| нові горизонти виходу з кризових явищ суспільства;

- виявлено, що фукольдіанська археологія знання контекстуально реалізується в постструктуралістських побудовах Р.Барта і Ж.Дерріда через археологічне прочитання тексту, писемності і знання; розкривається археологічна схожість «гетеротопії» М.Фуко (стосовно «картини»), «гетеротопії» Р.Барта (стосовно «фотографії») та «годології» Ж.Дерріда, що і привело останнього до уявлення про такі межові (для його творчості) поняття як «текст», «мова» і «слід»;

- встановлено, що постструктуралістські концепції М.Фуко, Ж.Дельоза і Ж.Бодрійяра розташовуються на межі формування філософських концептів «дискурсу» і «археологічного методу». Розкрито, що фукольдіанська археологія знання виявляється включеною (з урахуванням проблеми «відмінності» і «повторення») в постструктуралістські побудови Ж.Дельоза за допомогою поняття «складка» і його трансформацією в поняття «згин-складка» з урахуванням картографування соціального простору (і використанням концепту «зовнішнє»). В той же час аналіз становлення: «відмінність і повторення» - «складка» - «згин-складка» - «зовнішнє», - приводить до аналогічних побудов дискурсивних практик М.Фуко і Ж.Дельоза та їх перехрещенню в просторі мови.

- в загальному проблемному полі співвідношення дискурсів «мова» і «річ» здійснюється перетин «археологічних» контекстуальних просторів М.Фуко, Ж.Дельоза і Ж.Бодрійяра. Показано, як в бодрійяровських побудовах ідея прецесії симулякрів разгортається через сформульовані раніше у фукольдіанскій філософії ідеї карти і картографування соціальності.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Археологія знання М.Фуко, що розглянута в процесі дисертаційного дослідження, сприяє формуванню теоретико-методологічних підстав, необхідних для подальших досліджень як постструктуралістської філософії, так і взагалі сучасних філософських дискурсів у зв'язку з концептами «божевілля», «знання», «влада», «сексуальність», «мова», «інтелектуал», «інтелектуальність» і т.д. Комплексний історико-філософський аналіз археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістських концептів Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза і Ж.Дерріда (через теми: «знання», «археологія», «гетеротопія», «картографія», «карта», «слід», «складка», «дискурс», «мова», «сексуальність», «річ» і т.д.) ствердив теоретично-практичну значущість дослідження для вітчизняної, пострадянської, американської і західноєвропейської філософської думки.

Результати роботи мають не лише теоретичну, але і практичну значущість, оскільки сприяють розумінню (за допомогою археологічної методології) соціального світу як картографічно-топологічного простору, що відкриває додаткові можливості для реалізації потенціалу людини і суспільства в умовах наявності певних карт, унаслідок дослідження основних дискурсів, що розглядаються в творчості Мішеля Фуко. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці і поглибленні досліджуваної проблематики в курсах «сучасна філософія», «історія філософії», «соціальна філософія», «філософії мови», «філософська методологія», «культурологія», «соціологія», «політологія», а також в спецкурсах по теорії і творчості М.Фуко, структуралістів і постструктуралістів.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення комплексу поставлених завдань і процедур дисертантом здійснені самостійно. По темі дисертаційного дослідження автором опубліковано 9 наукових робіт.

Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження обговорювалася на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження пройшли|минали| апробацію в доповідях на читаннях, регіональних і міжнародних конференціях: V філософсько-богословські| читання| «Православ'я в світовій культурі» (м. Дніпропетровськ, 13 - 14 листопада 2007 р.); міжнародна науково-теоретична конференція «Філософія освіти в контексті історико-філософського знання|» (м. Дніпропетровськ, 15 - 16 травня 2008 р.); всеукраїнська наукова конференція студентів-філософів «Діалектика духовних процесів - 7» (м. Дрогобич, 22 - 25 травня 2008 р.); міжнародна науково-практична конференція «Інтелігенція, її роль в пошуку цивільної згоди в умовах суспільства перехідного періоду» (м. Сімферополь, 23 - 26 травня 2008 р.); Четверті Таврійські читання «Анахарсис» (Крим, с. Піщане, 13 - 17 вересня 2008 р.); міжнародна наукова конференція «Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність» (м. Чернівці, 2 - 3 жовтня| 2008 р.); міжнародна наукова конференція «Гуманізм. Людина. Глобалізація» (м. Дрогобич, 10 - 11 жовтня 2008 р.); міжнародна науково-теоретична конференція «Феномен філософської| критики в культурі| російського Срібного віку» (м. Київ, 27 - 28 лютого 2009 р.); всеукраїнська наукова конференція, присвячена 200-літтю з дня народження М.В. Гоголя «Література в контексті культури» (м. Дніпропетровськ, 14 - 15 травня 2009 р.); регіональна науково-практична конференція «Соціально-гуманітарна освіта і наука в сучасному українському суспільстві: проблеми та перспективи розвитку» (м. Дніпропетровськ, 22 травня| 2009 р.); П'яті Таврійські читання «Анахарсис» (Крим, с. Піщане, 11 - 15 вересня 2009 р|.); міжнародна науково-теоретична конференція «Філософський та літературознавчий виміри сучасних гуманітарних досліджень» (м. Суми, 17 - 19 грудня 2009 р.); міжнародна наукова конференція студентів і аспірантів «VII| Харківські філософські студентські читання» (м. Харків, 15 - 16 квітня| 2010 р.).

Публікації. Основні положення і ідеї дисертаційного дослідження викладені автором у дев'яти статтях без співавторів. Статті опубліковані в спеціалізованих виданнях з філософських наук, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертаційної роботи відображає логіку дослідження і вибудовується відповідно до поставленої мети і завдань. Робота включає вступ, три розділи основної частини (з підрозділами і висновками розділів), висновки і список використаної літератури. Основний зміст роботи викладений на 228 сторінках, з них 26 - список використаної літератури (320 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено ступінь її наукової розробленості та сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет та методологічну базу дослідження; розкрито положення наукової новизни, аргументовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведені дані про зв'язок роботи з науковими програмами, про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи історико-філософського дослідження археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістської філософії» присвячений аналізу термінологічного апарата дослідження, розгляду ступеня розробки теми, обґрунтуванню методологічної та методичної бази дослідження постструктуралістської та фукольдіанської філософії.

У підрозділі 1.1. «Західноєвропейські та американські дослідження філософії постструктуралізму та археології знання М.Фуко (специфіка та особливості)» аналізуються основні дослідницькі роботи з постструктуралістської та фукольдіанскої філософії та позначені «проблемні» дискурси «постфілософії». З теми дисертаційного дослідження західноєвропейські та американські пошуки умовно можуть бути поділені на декілька напрямків:

1) аналіз різних аспектів творчості М.Фуко в працях його відомих сучасників (Л.Альтюссер, Р.Барт, М.Бланшо, Ж.Бодрійяр, П.Бурд'є, Б.Вальденфельс, В.Вельш, Ж.Дельоз, Ж.Дерріда, Ж.Кангійем, П.Рікьор, Ч.Тейлор, Ю.Габермас, У.Еко та ін.);

2) дослідження міжфілософських, міждисциплінарних дискурсів фукольдіанської філософії та «постфілософії», виявлення методологічної специфіки (М.Гейн та Т.Джонс, П.Гамільтон, Т.Попкєвіц, Т.Спарго, Х.Дрейфус і П.Рабіноу та ін.);

3) аналіз фукольдіанських побудов крізь призму влади, дискурса, сексуальності та суб'єктивності (Дж. Батлер, С.Коен, Л.Енгельштейн, К.Рачевскіс, А.МакХоул та В.Грейс, Ж.Домезон, Д.Купер, Х.Хакосало та ін.);

4) компаративний аналіз фукольдіанських та інших дискурсів (Е.Істхоуп, Ч.Скотт, М.Келлі, Т.Флінн, Х.-Г.Кеглер та ін.); 5) біографічне осмислення фукольдіанських побудов (Д.Ерібон, Д.Мейсі, Дж. Міллер та ін.);

5) дослідження авторів «Фукольдіанських студій».

Проте, наведені вище дослідження не є вичерпними, особливо, коли йдеться про археологію знання М.Фуко. Розглядаючи різні фукольдіанскі концепти, його відомі сучасники лише побічно вводять археологічні дискурси в структуралістський, постструктуралістський та постмодерністський контекст, при цьому не відокремлюючи жорстко її специфіку, становлення та взаємовплив.

Інші дослідники акцентуються на окремих дискурсах фукольдіанскої філософії, не звертаючи увагу на компаративний аналіз постструктуралістських побудов крізь дискурс археології знання, або зосереджуються лише на деяких проявах археологічної та генеалогічної методології.

У підрозділі 1.2. «Специфіка російськомовних та вітчизняних досліджень фукольдіанської філософії» представлений аналіз дослідницької літератури «постфілософії» та філософії М.Фуко на пострадянському гуманітарному просторі. Не зважаючи на збільшення кількості робіт з «постфілософії», визначається риса сучасної пострадянської філософії, що проявляється в «ідіосинкразії» на постструктуралістську та фукольдіанську філософію. Проте, ця риса не є характерною, тому в працях Н.Автономової, В.Візгіна, О.Гріцанова, О.Дьякова, Г.Заїченка, І.Ільїна, В.Ляха, С.Куцепал, Д.Міхеля, В.Окорокова та окремих статтях дослідників проводиться ретельний аналіз «постфілософії» та фукольдіанських побудов. На рівні поодиноких статей дискурси М.Фуко, постструктуралізму та постмодернізму реалізуються в дослідженнях наступних авторів: Б.Губман, Р.Євтушенко, О.Власова, Т.Власова, Т.Кліменкова, О.Колєсніков, М.Попович, В.Пронякін, М.Риклін, З.Сокулєр, С.Табачнікова, Т.Талько, А.Тхостов, В.Шмаков та ін.; дослідження авторів збірнику «Мішель Фуко та Росія» (О.Хархордін, А.Бікбов, В.Каплун, А.Марков та ін.); дослідження авторів монографії «Світоглядні імплікації науки» (В.Лук'янець, О.Кравченко, Л.Озадовська та ін.); історико-філософські дисертаційні дослідження фукольдіанської філософії (І.Дєдяєва, О.Творіна) та ін.

У підрозділі 1.3. «Методологія та методика історико-філософського дослідження археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістської філософії» розкривається зміст та специфіка методів та методик, що використовуються в процесі дослідження археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістської філософії та позначається методологічна основа роботи. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить принцип історичності та компаративності. Принцип історичності реалізується в дослідженні через ретроспективний аналіз положень археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістської філософії, що сприяє історико-філософському аналізу дискурсів «постфілософії».

Використання компаративного принципу сприяло безпосередньому включенню фукольдіанської філософії в контекст як постструктуралістської, так і структуралістської та інших напрямків філософії, що надає змогу позначити та проаналізувати мало досліджені компаративні зв'язки: «Фуко - структуралісти», «Фуко - Барт - Дерріда», «Фуко - Дельоз - Бодрійяр».

Використання структурно-семантичного методологічного підходу, сформульованого К.Леві-Стросом сприяє формуванню базового семантичного поля постструктуралістської філософії, в якому реалізується фукольдіанські археологічні дискурси.

Одним з базових методів є археологічна методологія М.Фуко, використання якої необхідне при дослідженні дискурсів взагалі та постструктуралістських дискурсів. Тому, в процесі дисертаційного дослідження археологічна методологія реалізується при пошуці умов формування постструктуралістських концептів під впливом фукольдіанських дискурсів, а також при аналізі простору, «карти», «складки», «сліду», «зовнішнього», дискурсу, тексту, письма та висловлювання в філософії М.Фуко, Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда та ін.

В дисертаційному дослідженні використані методики постструктуралізму: деконструктивний підхід Ж.Дерріда, радикалізація гіпотез Ж.Бодрийяра, текстуальність та цитатність Р.Барта та ін.

Розділ 2 «Археологія знання М.Фуко в картографічному соціальному просторі (сутність та особливості проблематики археології знання М.Фуко)» присвячений аналізу методологічних, понятійних, концептуальних та соціально-гуманітарних складових, що вплинули на формування та розгортання археології знання М.Фуко.

У підрозділі 2.1. «Мішель Фуко «на межі» структуралістського дискурсу» показана специфіка методології Фуко та визначається дія археологічного (структурного) методу. Багато в чому це пояснюється топологічно-картографічним сприйняттям простору, процесів і епістем у фукольдіанських побудовах.

Різноманіття і неточності при розгляді фукольдіанської методології її дослідниками сприяють формуванню «заплутаних» дискурсів. Так, полівекторність в позначенні методів, що використовує М.Фуко, конституюється через різні положення|становища| дослідників:

1) первинний метод археології, що розгортається|розгортає| через генеалогію (Х.Дрейфус і П.Рабіноу);

2) відсутність особливої методології, замість того - «проповідь прикладом» (П.Вейн);

3) наявність трьох методів: а) археології, генеалогії|родоводу| і проблематизації| (Т.Флінн) і б) археології, генеалогії|родоводу| та етики (А.Девідсон) і в) генеалогії, археології і стратегії (В.Окороков);

4) перевага методу: а) археологічного (Н. Автономова) і б) генеалогічного (В.Візгін);

5) лише у роботі - «Народження клініки» розкривається історичний і критичний фукольдианский метод (О.Дьяков). У зв'язку з наявністю різних тлумачень уточнюється специфіка археологічної (через розгляд її основних принципів і «дискурсу», «висловлювання») і генеалогічної (через «дискурсивні практики», «владу» і т.д.) методології.

Показаний фукольдіанський погляд на проблему взаємодії критичного (по суті археологічного) і генеалогічного|родовід| опису; тут, якщо археологічний (критичний) аналіз відповідає за оформлення дискурсу, то генеалогічний за затвердження дискурсу. Перетин методологій М.Фуко, критичний по своїй суті, виявляється також при уточненні в процесі дослідження понять «археологія» та «генеалогія».

Виявлено, що археологія знання виступає «направляючим вектором» методологічних операцій французького філософа як при критичному, так і при генеалогічному описі. Межова методологічна позиція фіксується також за допомогою «топоса» та «карт», при цьому не через «топологічне» (безперервне), а через принцип «перервності» М.Фуко передбачає аналізувати дискурси та епістеми. В цьому випадку окремі «топоси» занурені в поле перервності, а карта, топографічна за своєю суттю, на різних рівнях реєструє розшаровано-перервні простори. Наявність «топологічних моментів» тут позначає межі археологічного, структурного методу, а «картографічні» прояви позначають вже археологічно-генеалогічний метод.

В підрозділі була позначена «межова» структуралістсько-постструктуралістська методологія М.Фуко і внесені уточнення в осмислення фукольдіанських методів такими авторами як Х.Дрейфус і П.Рабіноу, А.Девідсон і Т.Флінн, Н.Автономова, В.Візгін.

Археологічна і генеалогічна «межова» методологія поперемінно присутня, що було виявлено при детальному дослідженні специфіки функціонування даних методів в побудовах М.Фуко. Так, фукольдіанська методологія використовує археологію знання (через «дискурс», «висловлювання», «епістему», «знання» і т.д.). Генеалогічна|родовід| методологія «динамізує» археологічну через дискурс влади. За допомогою цих методологій у філософських побудовах реалізується топологічно-картографічний простір. В той же час саме «топологічне» позначає структуралістський дискурс фукольдіанскої| філософії, який проявляється також через становлення від концепту «знання» до «археологія знання». У свою чергу фукольдіанські топографічні карти соціальності символічно фіксують «межове» співіснування методологій структуралізму та постструктуралізму.

У підрозділі 2.2. «Фукольдіанська карта соціальності як гносеологічний зріз буття суспільства» надається інтерпретація гносеологічного зрізу соціальності М.Фуко через «карту», що обумовлюється використанням археології знання. Обґрунтовується реалізація та специфіка взаємодії карт соціальності в філософії М.Фуко.

Розкрито принципи функціонування археології знання, при цьому виявлено, що у тому числі використання цих принципів і археологічної методології фіксує карти соціальності і їх перетин як гносеологічних зрізів буття. Показано та аргументовано як картографічно вибудовується | нова модель соціальності і її фукольдіанське археологічне осмислення. Карта тут намічається не геометрично-географічно, а соціально-гуманітарно, при цьому використовується дельозівська дефініція «карти» як один з можливих варіантів. Пропонується власний варіант для позначення концепту «карта» і «картографія соціальності» в контексті фукольдіанської| філософії. При цьому виділяється в побудовах. Фуко наявність чотирьох карт, які формують| соціальність: «божевілля», «знання», «влада» і «сексуальність».

Виявлена специфіка взаємодії та «взаємоперетину» карт соціальності в контексті фукольдіанських дискурсів. В побудовах|шикуваннях| М.Фуко при дослідженні Західного суспільства|товариства| «карта влади» протиставляється «карті знання», при цьому передбачається|припускається| їх єдність в той момент, коли влада, що репрезентується через знання, впливає на «тіло» і в цьому сенсі виявляється перетин з картами «божевілля» та «сексуальності». Фукольдіанська картографія соціальності, передбачає фіксацію і перенесення різних «поверхонь», карт, одна на одну, що обумовлює наявність знаково-символічній системи, яка має специфічну «археологічну семіологію» і її реалізацію через мову, висловлювання та дискурс. Буття карти соціальності реалізується через взаємодію дискурсів| і дискурсивних практик божевілля, знання, влади і сексуальності. У зв'язку з цим, в даному розділі розглядаються фукольдіанські концепти «дискурс», «історія», «епістема».

Простір в концепції М.Фуко представлений картографічно. Тут карта соціальності виявляється як пізнавальний елемент існування суспільства. Проблематизація фукольдіанської картографії соціальності здійснюється через дискурси-карти| божевілля, знання, влади і сексуальності, які між собою перетинаються і взаємодіють. Відштовхуючись від археологічного осмислення дискурсів| і соціальності, Фуко в певному значенні зводить діяльність людей до дискурсивних практик і затверджує наявність «проблемного поля» - епістеми для кожної конкретної історичної епохи (ця епістема археологічно досліджується, деконструюється і картографічно фіксується). В результаті|внаслідок| аналізу фукольдіанських побудов можна говорити про топологічну і картографічну соціальність в проекті М.Фуко.

У підрозділі 2.3. «Інтелектуал як археолог та картограф карти соціальності в побудовах М.Фуко» показано вирішення антропологічної проблеми та реалізацію археології знання через тему інтелектуала в філософії Фуко.

У археологічній картографії соціальності М.Фуко карта (крім всього іншого) є не стільки інструментом, створеним для відповіді на питання «де знаходиться предмет?», або «де я?», скільки те, за допомогою чого можна привідкрити «поверхню дискурсу», або зробити деконструкцію епістеми. Для здійснення археологічних, генеалогічних і картографічних «операцій» М.Фуко вводить «фігуру» інтелектуала. Інтелектуал тут представлений не лише як суб'єкт, здатний археологічно-генеалогічним способом осмислити та деконструювати епістеми і дискурси, але і як картограф соціальності, і фіксатор і «виробник» нових дискурсів|. У даному контексті аналізуються кризові явища в суспільстві і гуманітарних науках і позначена «життєвість» і необхідність такого роду інтелектуала для прогресивного функціонування сучасного суспільства.

Існує специфічне вирішення М.Фуко антропологічної проблеми через «інтелектуала». Багато в чому це пояснюється тим, що інтелектуал виступає археологом і картографом соціальності та дискурсів|, у зв'язку з чим, однією із його важливих функцій стає «дешифровка» і «трансформація» дискурсу. На сьогодні необхідність пошуку суб'єкта, що здатен пізнавати таким чином, в образі інтелектуала-археолога-картографа пов'язана з кризовими явищами в соціумі і в науках, що мають відношення до гуманітарного знання. «Кризові явища» були позначені ще раніше Ф.Ніцше, Ф. Фукуямою, К.Свасьяном та ін. Крім того, на пострадянському просторі, у зв'язку з бездіяльністю інтелігенції і зменшенням її значущості для прогресивного розвитку суспільства, виникає необхідність підвищення її рівня шляхом трансформації інтелігента. Ця трансформація стає можливою завдяки «синтезуванню» інтелігента і інтелектуала фукольдіанського типу в інтелігента-інтелектуала (археолога і картографа). Враховуючи, що інтелектуал в побудовах М.Фуко це полісутнісний і поліфункціональний суб'єкт, то його діяльність може проводиться як в науковому, соціальному, так і в політичному дискурсі, що дозволить трансформувати різні частини епістеми і прогресивно розвиватися.

Розділ 3 «Археологія знання М.Фуко в постструктуралістському дискурсивному просторі» присвячений аналізу фукольдіанської археології знання в контексті постструктуралістських побудов Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда та виокремленню її теоретичної та практичної еврістичності в гуманітарних, соціально-політичних дискурсах. Досліджуються специфіка постструктуралістського «взаємовпливу» Р.Барта, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза і Ж.Дерріда в контексті фукольдіанських дискурсів археології знання.

У підрозділі 3.1. «Археологічне прочитання знання, тексту та писемності М.Фуко в контексті постструктуралістської традиції (Р.Барт і Ж.Дерріда)» аналізується місце та специфіка фукольдіанської археології знання та картографії соціальності в постструктуралістських побудовах Р.Барта і Ж.Дерріда.

Показано, як на рівні філософських робіт (на прикладі «Історія божевілля в класичну епоху» Фуко) реалізується суб'єктивна, текстуальна і контекстуальна взаємодія М.Фуко, Р.Барта і Ж.Дерріда. Також в археологічних контекстах знання, писемності і тексту здійснюється дискурсивна взаємодія М.Фуко і Р.Барта, Ж.Дерріда. В першу чергу це виявляється при аналізі різного роду просторів - історичних, герменевтичних, соціальних і культурних. Простір у фукольдіанських побудовах володіє в першу чергу гетеротопними властивостями, і тому може бути осмислений через археологію знання (що здатна вловлювати і досліджувати «шари» і «перервності» в різних проявах).

Окрім гетеротопії, є і її контрпозиція - «утопія». Взаємоперетин «утопії» фукольдіанської| (гетеротопної по своїм проявам) і бартовської| відбувається на рівні співвідношення проблеми «малюнка» (Фуко) і «фотографії» (Барта).

Л|інгвістичний момент взаємодії проявляється через осмислення Р.Бартом простору фотографії і тексту, що знаходяться в різних дискурсивних просторах, так як і у М.Фуко мова виявляється несумісною з живописом (конкретно - «малюнком»).

В той же час всі системи і інституції, по Фуко виявляються схильними до гетеротопії і володіють дискурсивним ефектом. Цей дискурсивно-лінгвістичний момент гетеротопного «дзеркального» віддзеркалення виводить на проблему наявності фукольдіанського археологічного методу в деррідіанських побудовах і відкриває| нову можливість для співвідношення з годологічною концепцією Ж.Дерріда.

Картографічно-топологічний соціальний простір Фуко «перетинається» з «годологічною структурою» Дерріда тоді, коли текст стає «несприйманим» (по Фуко - гетеротопним). Ж.Дерріда і М.Фуко (і побічно Р.Барт) зближуються і взаємовпливають в єдиному дискурсивному просторі через годологічну проблему «сліду». Це відбувається на рівні перетину карт мови|язика| (знання) і тілесності (сексуальності). «Слід» повною мірою може бути позначений і розкритий завдяки його археологічному осмисленню, до якого прямо або побічно стають причетні М.Фуко, Р.Барт і Ж.Дерріда.

Деррідіанська годологічна структура (через «слід» - «архі-слід» - письмо) виявляється співзвучною фукольдіанському відчуттю через картографію і її археологічне осмислення. Годологічно-топологічне розуміння Ж.Дерріда у свою чергу зближує його не лише з| М.Фуко, але і з Р.Бартом (який «топос» і «атопічність» розглядає вже через текст). Проте «текст», в позначенні Р.Барта існує в «літературному вимірі» і в цьому сенсі відмінний по специфіці від «літератури» в розумінні М.Фуко і Ж.Дерріда, але все-таки виявляється осягненим археологічною фукольдіанскою методологією.

Тут проявляється особливість археології знання Фуко, що показує необхідність і важливість «суміжного» і «міждисциплінарного» дослідження, на рівні якого повною мірою може здійсниться аналіз гуманітарного знання, дискурсів, епістеми і т.д. Тому ця археологічна методологічна установка дозволяє використовувати і іншим філософам структуралістам і постструктуралістам (Р.Барту, Ж.Дерріда) фукольдіанські методи, що дозволяють різнорівнево і різносторонньо фіксувати розшаровані соціальні простори, не просто фіксуючи «шари» сформованого соціуму, а|та| виявляючи дискурси| та їх практики.

У підрозділі 3.2. «Археологічний метод та структура дискурсу в концепціях М.Фуко, Ж.Дельоза та Ж.Бодрійяра» встановлюється місце археологічної методології в постструктуралістських побудовах М.Фуко, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза. Проведена теоретична диференціація між археологічним аналізом та герменевтикою і постструктуралізмом при співвідношенні побудов М.Фуко, Ж.Бодрійяра, Ж.Дельоза, Ф.Гваттарі.

Концепт «складка» в дельозівському розумінні, багато в чому сформувався завдяки фукольдіанським археологічним пошукам «зовнішнього», «мови» і «складки». «Нейтральний простір», в якому суб'єкт існує як «граматична складка» це певною мірою є той картографічний простір, який шляхом археології знання (і частково генеалогії) досліджується у фукольдіанських дискурсах.

Тому суб'єкт-людина то виникає, то зникає в археологічних побудовах М.Фуко і певним чином «пульсує» між «баченням» та «говорінням». Тут «складка» Фуко виявляється «вписаною» в контекст постструктуралістської філософії (у концепт «складки» Дельоза). Фукольдіанська «складка» за рахунок археології знання переходить на інший рівень і немов «заглиблюється» коли з'єднується з «розривом» і виходить не стільки «граматична», як «археологічна» «розрив-складка» (що є «вказівкою» на перервність дискурсивних формацій). «Складка», поміщена в різоморфне середовище Дельоза набуває подібну фукольдіанській специфіку «розриву-складки».

В певному значенні ідея гетеротопії Фуко через свою «множинність» стає близька ідеї «різоми» Дельоза. Проте ідейна єдність Фуко/Дельоз стає можливою не в зв'язку з цим, але через проблему мови і «подвійності» знання, сформульовану Дельозом.

Так, Ж.Дельоз, як і М.Фуко, не дає висловлюванню і пропозиції первинну роль (а неявно використовуючи археологію знання як метод), обстежує «поверхню мови». Фуко, використовуючи археологічну методологію, модифікує свідомість в «складку», а Дельоз свідомість «виводить» в певний простір як якусь цілісність внутрішнього і зовнішнього (через проблему «говоріння» і «бачення»), що з одного боку немов розділяє специфіку «складки» цих філософів-постструктуралістів, а з іншого - зближує (через просторове відношення «внутрішнього» і «зовнішнього»).

Положення, що об'єднує в єдиному проблемному полі Ж.Бодрійяра, М.Фуко, Ж.Дельоза і Ф.Гваттарі, стосується теми «володіння» споживчими знаками-речами і «панування вжитку». Так, бодрійярівська ідея щодо «машинізації» суспільства, гіперреальності та світу симулякрів є спільною для М.Фуко та «постфілософів». Хоча М.Фуко і не говорить про симулякри, але через карту божевілля (розглядаючи шизофренію) приходить до подібної ідеї відчуження людини і машинізації світу і, у зв'язку з цим, і до «технічного божевілля».

У фукольдіанських побудовах, шизофренія як хвороба виявляється залежною від соціальних, психологічних і історичних умов. Тут карта божевілля («шизофренії-хвороби») виявляється поміщеною на перетині з картами влади, знання і сексуальності в картографії соціальності (по суті в «розриві-складці»).

Ці ідеї Фуко поєднують його з положеннями, які пізніше розвинули Ж.Дельоз і Ф.Гваттарі, коли писали про «бажаючу машину» і шизофренію як єдину систему машинного виробництва бажання. У плані «машин», таким чином перетинаючись і певним чином збігаючись з побудовами Бодрійяра відносно того, що немає «відправного пункту» виробництва; у плані ідей «шизофренії» і «бажання» перетинаючись з побудовами Фуко. В той же час бодрійярівська «симуляція» як концепт формується на фундаменті картографії, наміченої М.Фуко через археологізацію простору і його генеалогічну дискурсивну рефлексію.

ВИСНОВКИ

У Висновках наведені основні науково-теоретичні підсумки та окреслені перспективи подальших досліджень.

1. Проведений аналіз досліджень фукольдіанскої та постструктуралістської філософії в працях вітчизняних та зарубіжних авторів дав змогу відмітити малодосліджені та проблемні теми сучасної філософії. Історико-філософського дослідження археології знання М.Фуко в контексті постструктуралістської філософії показало, що сучасна філософська думка необхідно передбачає використання структуралістської та постструктуралістської методології (окресленої Р.Бартом, Ж.Бодрійяром, Ж.Дельозом, Ж.Дерріда, К.Леві-Стросом та власне М.Фуко), аналізу якої приділяють недостатньо уваги. До сьогодні залишаються повністю невичерпаними для світового та українського суспільства структуралістські та постструктуралістські методи та методики. Здійснення реконструкції методу археології знання М.Фуко надає можливість уточнення наріжних для сучасної філософії концептів: «висловлювання», «дискурс», «топологія», «гетеротопія», «розрив», «слід», «архі-слід», «складка», «мова» та ін., які тісно прив'язані к експлікованій в «Археології знання» археологічно-генеалогічної методології, що активно використовується в постструктуралістських та постмодерністських дискурсах після Фуко.

2. Глобальність археології знання для сучасної гуманітарної думки багато в чому пояснюється специфічністю фукольдіанської методології, що формується на «критичному» рівні завдяки екзистенції «на межі» структуралістських та постструктуралістських дискурсів. «Межова» пост/структурна методологія М.Фуко враховує епістемологічне та онтологічне відчуття простору через топологію («безперервність») та картографію («перервність», «розриви»). Структуралістська методологія в філософії М.Фуко реалізується також завдяки ґенезі від дискурсу «знання» до «археології знання», проявлена в різні періоди творчості та вибудовується від «знання божевілля» до «гуманітарного знання» к «археології знання» (при цьому паралельно фіксується «знання-влада»).

3. У фукольдіанських побудовах археологія знання здійснюється через сприйняття «карти» як гносеологічного зрізу соціальності. В процесі обґрунтування реалізації археології знання (через карту) була позначена плоскість опису, яка дозволяє дискурсивному аналізу рухатися в просторі (і «на межі»), позначеному сьогодні на територіях структуралізму, постструктуралізму і частково герменевтики, семіотики. Картографія соціальності М.Фуко реалізується через карти божевілля, знання, влади та сексуальності. Карта сексуальності перетинається з картою влади, оскільки контроль над суспільством|товариством| здійснюється владою, яка диктує сексуальні дискурси (через покарання, спостереження та ін.), що відкриває можливість для перетину з картою знання (що виявляється через деконструкцію дискурсів в утвореній на зміну епістемі). Карта знання, що формулює нові дискурси епістеми, накладаючись на карту сексуальності, визволяє останню від переважання карти влади, яка в той же час «вривається» в область карти божевілля, та «перекриває» її, здійснюючи контроль. При цьому картографія соціальності повною мірою може здійснитися завдяки археології знання, що не лише «накладає» і досліджує «соціальні поверхні» (як в картографії), а й проводить роботу з сенсами, дискурсами та епістемами.

4. Антропологічну проблему М.Фуко вирішує за допомогою введення концепту «інтелектуал», який аналізуючи «поверхню соціальності», виконує функцію картографа, але його функціональна «завантаженість» збільшується завдяки дослідженню поверхні дискурсу, що дозволяє йому деконструювати і реконструювати дискурси та епістеми, в цьому сенсі виступаючи археологом. Так він гіпотетично може реформувати епістему і вирішувати проблеми соціально-політичного характеру, які мають місце в сучасному суспільстві.

5. Проаналізована специфіка постструктуралістського простору (з її соціокультурною, історичною і філософською реальністю), де в єдиному концептуальному полі опиняються М.Фуко і Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ж.Дерріда, Ж.Дельоз. Через дослідження функції епістеми, дискурсу і висловлювання (як механізмів «наближення» до археології) відкривається специфічний контекст постструктуралістських побудов. Археологія знання методологічно «допомагає» дискурсам М.Фуко, Р.Барта та Ж.Дерріда знаходитися в спільному культурному, герменевтично-лінгвістичному та історичному просторах. Через тему «гетеротопії» і «утопії» на рівні «картини» і «фотографії» відбувається культурний взаємовплив археологічних дискурсів М.Фуко і Р.Барта, що переходять в текстово-лінгвістичний і співпадають з деррідіанськими дискурсами. Текстово-лінгвістичне дослідження дискурсів Ж.Дерріда (через проблему лінгвістичного відчуття «топоса») відправляє в спільний археологічний простір деррідіанські дискурси через «топос» та «годологію» («слід»). Поява «топології», «гетеротопії», «годології» і проблеми «сліду» та «архі-сліду», виявляється на рівні філософських побудов не лише Ж.Дерріда та М.Фуко, але й Р.Барта і фіксує археологічну специфіку. В Р.Барта «топос» і «слід» виявляється через дослідження п'яти культурних (герменевтичних) кодів, що залучає його до знаходження в єдиному дискурсивному полі (археологічному за своєю суттю) з М.Фуко і Ж.Дерріда. У М.Фуко проблема «сліду» виявляється в той момент, коли археологія знання, досліджуючи дискурсивні простори, використовує у тому числі і методологію археології (як історичної науки) та вдається до аналізу не стільки «матеріальних слідів», як лінгвістично-семіотичних «слідів» через «документ», «архів», «письмо» і «висловлювання». Через призму дискурсів література - письмо - мова - культурний дискурс осмислені фукольдіанські, бартовські і деррідіанські археологічні побудови.

6. М.Фуко, Ж.Бодрійяр та Ж.Дельоз (спільно з Ф.Гваттарі) поглянули на сучасність під одним кутом - за допомогою розгляду соціальності як картографічної, при цьому використовуючи археологічну і генеалогічну методологію. Так, дискурсивні концепти «говоріння» і «видимості», «різоми», «складки», «розрива-складки», намічені у М.Фуко та Ж.Дельоза, знаходять| своє продовження в дискурсах| «мови|язика|» і «речі» в побудовах Ж.Бодрійяра (через археологічне осмислення перехрещених карт соціальності). Принцип картографування соціальної реальності отримує своє продовження через концепти «симулякр» і «симуляція» в бодрійяровських побудовах, де «карта» стає первинною по відношенню до «території» і затверджує прецесію симулякрів.

7. Фукольдіанську археологічну «дію» через специфічне відчуття «складки», «розриву», «зовнішнього» і крізь концепти «мова|» і «річ», «розрив-складка», «симулякр» випробовують| на собі Ж.Бодрійяр, Ж.Дельоз і Ф.Гваттарі. По суті, постструктуралістами спільно розробляється археологічна семіологія (на підставі і з використання археології знання М.Фуко), яка в свою чергу передбачає вироблення того, що може бути назване граматикою картографічної мови.

8. Виявлено, що Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ф.Гваттарі, Ж.Дельоз, Ж.Дерріда виявляються включеними в дослідження карти сексуальності і карти влади (і взагалі «політичного» дискурсу), і частково «вимушено» стають археологами знання. Це стає можливим у тому числі завдяки дослідницьким археологічним планам, які позначає М. Фуко для себе (і, як виявиться пізніше, для більшості сучасників-філософів) в завершенні роботи «Археологія знання».