Співвідношення моралі і релігії у філософських вченнях І. Канта та Ґ.В.Ф. Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 1(091)І.Кант,Ґ.В.Ф.Геґель:17:2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СПІВВІДНОШЕННЯ МОРАЛІ І РЕЛІГІЇ У ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕННЯХ І. КАНТА ТА Ґ.В.Ф. ГЕҐЕЛЯ

09.00.05 - історія філософії

ТИТАРЕНКО Вадим Анатолійович

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кушаков Юрій В'ячеславович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Конотоп Людмила Григорівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри релігієзнавства;

кандидат філософських наук, доцент Таранов Сергій Володимирович, Центр гуманітарної освіти НАН України заступник директора.

Захист відбудеться «18» жовтня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «17» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Ю. Крикун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема співвідношення моралі і релігії, котра в марксизмі - офіційній ідеології побудови соціалістичного суспільства - здавалася назавжди вирішеною, була насправді лише спрощена: релігія скасовується, держава і право у другій фазі розвитку комуністичної формації “відмирають”, а єдиним регулятивом відносин між людьми постає моральність, принципи якої були виписані в “Моральному кодексі будівничого комунізму”. Та реалії сучасного суспільства спростовують цю так звану “наукову” теорію, доводять її утопізм. І проблема співвідношення моралі і релігії знов постає як одна з найактуальніших проблем, і не лише теоретичних, а й практичних, які вимагають нагального розв'язання на сучасному етапі розбудови нашого суспільства.

Тепер наше ставлення до релігії, її зв'язку з мораллю, істотно змінюється. Нав'язані ідеологічними стереотипами атеїстичні переконання минулого, які нещодавно були домінуючими в суспільстві, поступаються місцем небувалому сплеску релігійності, як щирої, так і показної. В пошуках виходу із цієї складної ситуації все більше сподівань у питаннях формування та виховання як індивідуальної, так і суспільної моральності пов'язується, насамперед, із релігією. За цих умов проблема співвідношення релігії та моралі, проблема критерію “істинної релігійності”, а також потреба у саморефлексії релігійної свідомості постають одними з найактуальніших та гострих теоретичних проблем сьогодення.

Згадані ідеологічні стереотипи віддзеркалились також і у вітчизняному філософському розумінні феномену релігії і історії розуміння даного феномену. Кінцевою метою будь-яких марксистських філософських досліджень, присвячених проблемам релігії, історії релігії, філософії релігії була необхідність продемонструвати, що релігія - це історично минуща, хибна, відчужена форма свідомості та самосвідомості. Нам конче необхідно наново неупереджено вивчити та переосмислити історію розуміння релігії, її сутності і ролі в суспільстві. У кризових світоглядних ситуаціях плідним вбачається звернення до історії філософії як надійного радника у вирішенні багатьох світоглядних проблем. У даному випадку вирішення проблеми співвідношення моралі і релігії чи не найпотужними є теоретичні моделі, що були запропоновані І. Кантом та Ґ.В.Ф. Геґелем.

Марксизмом була підхоплена саме Геґелева модель вирішення даної проблеми (в інтерпретації “лівих” геґельянців). Але життя прямує своїм шляхом, який не завжди можливо вкласти в межі будь-яких апріорних схем, і знову повертає в теоретичному і практичному сенсі цю надто складну проблему, актуалізує її і ставить у всій своїй гостроті. У зв'язку з цим актуалізується теоретична спадщина Канта і Геґеля, у вченнях яких ця проблема посідала чільне місце, була глибоко продумана, проте, вирішена гранично альтернативно. Важливо з'ясувати можливість їх взаємодоповнюваності, що сприятиме не тільки сучасному вирішенню проблеми співвідношення моралі і релігії, а й більш глибокому розумінню власне філософських вчень Геґеля і Канта в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, науково-дослідної роботи філософського факультету № 06БФ041-01 “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”, науково-дослідницькою тематикою кафедри історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою дисертаційної роботи є реконструкція, співставлення та критична оцінка вчень Канта і Геґеля про співвідношення моралі і релігії.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

· реконструювати основні теоретичні положення кантівського філософського вчення, що розкривають суть розуміння ним співвідношення моралі та релігії;

· з'ясувати вплив кантівського розуміння співвідношення моралі та релігії на формування і розвиток світогляду “молодого” Геґеля;

· розкрити суть геґелівського розуміння співвідношення моралі та релігії в системі “абсолютного ідеалізму”;

· співставивши вчення Канта та Геґеля про співвідношення моралі та релігії, виявити моменти їх граничної альтернативності та можливість їх взаємодоповнення.

Об'єктом дисертаційного дослідження є філософські вчення І. Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля.

Предметом дисертаційного дослідження є співвідношення моралі і релігії у філософських вченнях І. Канта і Ґ.В.Ф. Геґеля.

Методи дослідження. Методологічна матриця даної дисертаційної роботи складається із головного методологічного підходу, основних методологічних принципів історико-філософського дослідження та їх конкретизації у власне методах та процедурах.

Головний методологічний підхід дослідження, що обумовлений специфікою обраної теми, - компаративістський. Настановою філософської компаративістики, якої дотримується автор дисертації, є виявлення спільного та відмінного у досліджуваних явищах (у даному випадку - кантівського та геґелівського розуміння співвідношення моралі та релігії) як самоцінних, як таких, що не “знімаються” одне одним (геґелівським розумінням - кантівського).

Основними методологічними принципами, з позицій яких автор підходить до реалізації поставлених в дисертації завдань, виступають: принцип наукової об'єктивності, принцип історизму, принцип єдності логічного та історичного, принцип системності. Кожен із принципів конкретизується у комплексі методів. Основними методами дослідження є логічний (що дозволяє здійснити теоретичну реконструкцію вчень Канта і Геґеля про співвідношення моралі та релігії); модифікації історичного методу, такі як: конкретно-історичний (реалізує можливість дослідити зазначену проблему у її становленні), порівняльно-історичний (відкриває шлях до порівняльної-історичної реконструкції генези зв'язку етичних та філософсько-релігійних поглядів досліджуваних мислителів) та біографічний (дозволяє встановити принципові особливості досліджуваних вчень, що мають своїм джерелом особистості мислителів, а також віхи творчих шляхів Канта та Геґеля, що мають принципове значення для повноти та об'єктивності оцінки їх філософського доробку). Ці методи дозволяють здійснити комплексний соціально-історичний та проблемно-категоріальний аналіз предмету дослідження.

Теоретичною основою даного дисертаційного дослідження виступають:

по-перше, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників теорії історико-філософського процесу і методології історико-філософського дослідження (В.Ф. Асмуса, Ю.М. Бородая, І.В. Бичка, М.О. Булатова, В.С. Горського, В. Гьосле, В. Дільтея, О.Г. Дробницького, Б.В. Ємельянова, М.В. Желнова, В.А. Жучкова, З.А. Каменського, П.В. Копніна, К.Н. Любутіна, М.Я. Корнєєва, С.Б. Кримського, В.М. Кузнєцова, Ю.В. Кушакова, Н.В. Мотрошилової, І.С. Нарського, Т.І. Ойзермана, М.К. Петрова, Р. Раджу, В.І. Шинкарука, В.Ю. Яковлєва, В.І. Ярошовця та ін.);

по-друге, праці вітчизняних і зарубіжних кантознавців та геґелезнавців (В.Ф. Асмуса, К.С. Бакрадзе, М.О. Булатова, В. Віндельбанда, Ж. Валя, М. Ґаєра, Р. Гайма, А.А. Гусейнова, А.В. Гулиги, В. Дільтея, В.А. Жучкова, Г. Зіммеля, І.А. Ільїна, Ж. Іпполіта, А.М. Каримського, Е. Кассірера, М. Кастильо, А. Кожева, В.М. Кузнецова, Ю.В. Кушакова, А.М. Лоя, Д. Лукача, М.А. Мінакова, Н.В. Мотрошилової, І.С. Нарського, П.І. Новгородцева, В.С. Нерсесянца, М.Ф. Овсяннікова, Т.І. Ойзермана, А.П. Скипника, В.С. Соловйова, Е.Ю. Соловйова А.К. Судакова, К. Фішера, В.І. Шинкарука, та ін.);

по-третє, класичні та сучасні дослідження з етики, філософії релігії та релігієзнавства (Т. Адорно, І.С. Андрєєвої, Р.Г. Апресяна, Б.Е. Биховського, М. Бубера, С.М. Булгакова, Т.А. Буткевича, А.А. Гусейнова, О.Г. Дробницького, Л.Г. Конотоп, А.Н. Красникова, П.О. Кропоткіна, Н. Лобковіца, В.І. Лубського, В.А. Малахова, В.І. Панченко, П.П. Степнова, С.В. Таранова та ін.)

Джерельною базою дисертаційного дослідження виступає якомога повний корпус текстів праць І. Канта (насамперед такі: “Марення духовидця прояснені мареннями метафізика”, “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судженняі”, “Релігія в межах тільки розуму”, “Антропологія з прагматичної точки зору” та ін.) та Ґ.В.Ф. Геґеля (“Народна релігія і християнство”, “Життя Ісуса”, “Феноменологія духу”, “Наука логіки” “Енциклопедія філософських наук”, “Лекції з філософії релігії” та ін.), що включає не тільки основні теоретичні праці мислителів, а також тексти лекцій різноманітних курсів, їх рукописну та епістолярну спадщину.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній історико-філософській науці була здійснена детальна та систематична реконструкція вчень Канта і Геґеля щодо співвідношення моралі і релігії, їх співставлення та критична оцінка; виокремлено в цих альтернативних вченнях ті здобутки, які можуть бути задіяні сучасною теоретичною думкою при вирішенні цієї надскладної світоглядної проблеми. Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:

· виявлено, що мораль і релігія розуміються Кантом як тотожні за своїм сутнісним змістом. Підставою для їх ототожнення виступає те, що умовою можливості обох феноменів є онтологічно притаманна людській природі моральна віра. Мораль у чистому вигляді апелює лише до ноуменальної складової людини, а релігія спрямована до людини у всій повноті її ноуменальної та феноменальної природи і функціонально виступає медіумом між чистою моральністю та феноменальним світом;

· з'ясовано, що формування Геґелевих поглядів на мораль, релігію та їх співвідношення відбувалося під значним впливом Кантової філософії релігії - вчення, яке на початку творчого шляху мислителя відігравало роль ідейного джерела, а пізніше постало об'єктом ґрунтовної критики;

· встановлено, що в межах системи “абсолютного ідеалізму” Геґель здійснює аналіз співвідношення моралі та релігії в об'єктивно-історичній площині. Мораль і релігія постають необхідними історичними формами розгортання духу. Мораль - це необхідний момент становлення об'єктивного духу, який щодо абсолютного духу є відносністю, що уможливлює собою, за умови поєднання із іншою протилежною відносністю - суб'єктивним духом, існування та пізнання абсолюту взагалі. Мораль і релігія пов'язані між собою як взаємопокладаючі елементи розвитку світового культурно-історичного процесу;

· доведено, що в філософських системах Канта і Геґеля містяться досить розвинуті і потужні цілісні концепти співвідношення моралі і релігії, які, попри їх альтернативність, багато в чому взаємодоповнюють один одного, а також можуть бути плідно задіяні для сучасного теоретичного та практичного розв'язання проблеми співвіднесеності та ієрархії цих важливих результатів суспільних відносин. Кантівська моральна філософія доповнюється геґелівским поняттям звичаєвості, а дослідження умов можливості досліджуваних суб'єктивних феноменів здійснене Кантом, із їх аналізом Геґелем в об'єктивній культурно-історичній площині.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що ідеї Канта і Геґеля щодо співвідношення моралі і релігії в їх взаємодоповнюваності можуть бути продуктивно задіяні в сучасному теоретичному вирішенні цієї проблеми. Крім того, засвоєння цих ідей сприяє поглибленню розуміння філософських вчень Канта та Геґеля. Одержані результати можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів з історії німецької філософії Нового часу.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно. Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дослідження були оприлюднені на наукових конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки” (м. Київ 2007, 2008, 2009), обговорювалися на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету та опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлені у семи наукових публікаціях: 3 статтях, які були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 4 тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та дослідницьких завдань. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок. Список літератури включає 247 найменувань і складає 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета та завдання роботи, об'єкт, предмет і методи дисертації, формулюються основні положення наукової новизни, окреслюються теоретичне і практичне значення роботи, наводяться дані про наукові публікації по темі дисертації та про апробацію отриманих результатів на наукових конференціях.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження” більш розгорнуто, аніж у вступі, сформульована проблема, здійснено аналіз понять, що її структурують; окреслено і проаналізовано теоретичні засади, основні джерела, на які спирається автор дисертаційного дослідження; визначено основний методологічний підхід, принципи, головні методи та процедури, за допомогою яких проводиться дослідницька робота. В результаті дослідження стану наукової розробки проблеми співвідношення моралі та релігії у Канта та Геґеля з'ясовано, що, незважаючи на загалом доволі потужну дослідницьку роботу, проведену фахівцями в галузі німецької класичної філософії, деякі аспекти філософських вчень її представників лишаються ще недостатньо дослідженими. Саме до таких проблем, особливо у вітчизняній історико-філософській науці, на думку автора, відноситься вирішення проблеми співвідношення моралі і релігії у філософських вченнях І. Канта та Ґ.В.Ф Геґеля.

У другому розділі “Співвідношення моралі і релігії в філософській системі І. Канта” проаналізовано становлення, основні етапи розвитку і тісний зв'язок етичних та філософсько-релігійних поглядів у філософському вченні І. Канта. Досліджено Кантове розуміння співвідношення моралі і релігії в системі його “критичної філософії”.

У підрозділі 2.1 “Етика Канта та її релігійні витоки” з'ясовано, що теоретичний шлях Канта до систематичного етичного вчення етичної системи проходив під гаслом відмови від принципів раціональної метафізики Х. Вольфа та поступового оформлення критичного методу у метафізиці. Кант відходить від природничо-наукової проблематики “докритичного” періоду і прагне розробити систему метафізики моралі, але реально отримує можливість здійснити свій задум тільки після завершення роботи над “Критикою чистого розуму”.

Встановлено, що фундаментальною особливістю етичного вчення мислителя, яка відрізняла його від усіх попередніх, була спроба віднайти основу моральності не в емпіричних спонукальних причинах поза людиною, а тільки в межах людського розуму (автономія моралі), оскільки тільки в такому випадку можна вести мову про всезагальність та необхідність моральних законів.

Другою особливістю етики Канта, яка знаходиться у тісному зв'язку із автономією моральності, є спроба переосмислити традиційний зв'язок між моральністю та релігією, що був встановлений у попередніх та сучасних мислителю філософських традиціях. Кант проголошує мораль незалежною від релігійної свідомості і настанов церкви. Та попри чисельні заяви Канта про те, що мораль не ґрунтується на релігії, релігійна свідомість, все ж таки, відіграє неабияку роль у формуванні моральної свідомості, а зрештою - й кантівської етики. Етична доктрина Канта загалом демонструє свою вкоріненість у релігійну свідомість, оскільки для її обґрунтування мислитель використовує основні релігійні поняття: “віра”, “Бог”, “душа”, “безсмертя”. Етика Канта, зрештою, зміцнює сподівання релігійної свідомості, виводячи її на якісно новий теоретичний рівень.

У підрозділі 2.2 “Релігія як потреба душі” досліджується Кантове розуміння місця і ролі релігії в межах фундаментальних потреб людського духу, зумовлених особливостями людської природи. Людська природа визначається Кантом як така, що невід'ємно включає в себе три фундаментальні складові: розум, який реалізує задоволення пізнавальних потреб; волю, яка є проявом свободи і умовою можливості здатності до дії і вчинку; а також неодмінну потребу людської душі - віру, що найяскравіше реалізується у феноменальному світі у вигляді факту релігії. Необхідна потреба людини в релігії являє себе у постійних спробах віднайдення відповідей на одвічні метафізичні питання, що виходять за межі чуттєвого досвіду, навіть коли розум критично обмежує свою царину сферою можливого досвіду.

У системі практичної філософії Канта, релігія повністю походить із моральної свідомості. Не дивлячись на це, мислитель все одно, визначаючи головні питання системи критичної філософії, відмежовує релігію і мораль, кажучи, що релігія посідає особливе місце у визначенні сподівань людини, які не може визначити мораль. Потреба в релігії проголошується Кантом необхідною складовою людської сутності, без належної оцінки якої неможливо у повній мірі завершити дослідження людської природи.

У підрозділі 2.3 “Релігія в межах тільки розуму” проаналізовано становлення та розвиток філософсько-релігійних ідей І. Канта. Встановлено, що в “докритичному” періоді творчості І. Канта можна виокремити коло філософсько-теологічних та філософсько-релігійних проблем, що були поставлені і розроблялись мислителем. До філософсько-теологічних слід віднести такі проблеми як: проблема ролі і функцій Бога у Всесвіті та проблема можливого доведення буття Бога, при вирішенні яких Кант певною мірою розмірковує в дусі раціональної теології Х. Вольфа. Поступово звільняючись від впливу раціональної теології, Кант стає на шлях сформульованого ним пізніше критичного методу, а це, в свою чергу, дає підставу вважати, що мислитель змінює свої погляди стосовно етичних та теологічних проблем на користь критицизму значно раніше ніж це відбувається в царині гносеології, і що поділ поглядів Канта стосовно теології на “докритичні” та “критичні” є дещо умовним.

До філософсько-релігійних проблем слід віднести проблему моральної віри, яка в критичній філософії постане як “віра розуму”.

В рамках системи “критичного ідеалізму” поняття релігії дедукується наступним чином. У “Критиці чистого розуму” мислитель доходить висновку, що метафізичне та природничо-наукове знання не є ідентичними за формою та принципами, а отже метафізика не може бути наукою, що як і в природничій царині має спиратися на досвід задля підтвердження власних претензій на істинність. Розум, як пізнавальна здатність, що продукує метафізичні знання, намагаючись вийти за межі можливого досвіду, для формування позитивного знання стосовно трансцендентальних ідей свободи, безсмертя душі та Бога, з необхідністю наштовхується на помилки та суперечності, які є неприпустимими для природничо-наукової сфери. В межах Кантової гносеології розум виконує регулятивну роль застереження від помилок. Розрізнивши феноменальний та ноуменальний світи та знявши конфлікт між вірою та розумом через введення поняття чистої розумної віри, мислитель отримує обґрунтовану можливість створити позитивну конститутивну метафізику, яка постає у вигляді філософії моралі. В межах метафізики моралі, недосяжні для дослідження спекулятивним розумом трансцендентальні ідеї, стають підґрунтям, що уможливлюють дослідницькі прагнення розуму у його практичному застосуванні. Практичний розум не розширює спекулятивно сферу непізнаваного, включаючи у свої дослідження ідеї свободи Бога та безсмертя, оскільки не намагається висловити предикативне знання про ці ідеї, а лише з практичною метою робить розумне припущення, вірить укоріненою в природі розуму вірою у існування цих практичних постулатів. Трансцендентальна ідея Бога, яка для теоретичного пізнання постає лише як застережний регулятивний принцип, гносеологічний ідеал (“ідеал чистого розуму”), в практичній філософії стає постулатом розуму практичного, без розумного припущення якого видається неможливим вирішення принципово важливих проблем, які стосуються обґрунтування і можливостей реалізації моралі. Однією із умов можливості моралі є об'єкт і мета практичного розуму, яка виражається у Канта поняттям “найвище благо”. Досягнення моральної досконалості - це процес, який можливо реалізувати у нескінченому часі і за умови постулювання безсмертя душі. Сподівання людини на винагороду відповідним до доброчинності щастям може зробити реальним лише творець морального порядку в світі - Бог. Саме тому необхідно припустити безсмертя та буття Бога задля можливості обґрунтування моралі взагалі. З причини необхідності визнання Божого буття задля можливості моралі взагалі, Кант наголошує на тому, що моральна свідомість у своєму розвитку та реалізації необхідно породжує і імпліцитно містить в собі релігійну свідомість. Наявність моральності в людській природі необхідно призводить до появи релігії. Реконструкція кантівських етичних та філософсько-релігійних поглядів демонструє взаємообґрунтованість та сутнісну тотожність моральної та релігійної свідомості (моралі та релігії).

У підрозділі 2.4 “Релігія як проміжна ланка між мораллю та феноменальним світом” досліджується основний вектор Кантового розуміння співвідношення моралі та релігії в контексті вчення про ієрархію регулятивів людської поведінки: моралі, релігії та права. Релігія та право, на думку Канта, є єдино можливими способами реалізації чистої моралі (яка можлива тільки в інтеллігібельному світі) в світі феноменальному, до якого з необхідністю належить людина. Право реалізує принцип зовнішнього примусу, воно засноване на понятті легальності. Чиста релігія розуму, лишаючи в собі необхідний елемент приналежності до феноменального світу, реалізує ідею внутрішнього добропорядного способу життя, який своєю основою має чисту ідею моральності. Отже релігія постає медіатором, проміжною ланкою між чистою мораллю та феноменальним світом.

У третьому розділі “Співвідношення моралі і релігії в системі абсолютного ідеалізму Геґеля” аналізуються основні етапи становлення і розвитку етичних та філософсько-релігійних ідей Геґеля; з'ясовуються розуміння ним співвідношення моралі та релігії.

У підрозділі 3.1 “Вплив Кантового розуміння співвідношення моралі та релігії на розвиток філософського мислення Геґеля. Незгоди з Кантом” досліджується вплив Кантових етичних та філософсько-релігійних ідей на розвиток філософських ідей “молодого” та “зрілого” Геґеля.

З'ясовано, що Геґель починає свою філософську творчість корпусом теологічних праць, які були написані в дусі Кантової етики та філософії релігії, і містили спроби молодого мислителя інтерпретувати християнське віровчення в дусі чистої релігії розуму, що засновувалася на моральній вірі. Молодий Геґель повністю поділяє кантівське розуміння співвідношення моралі і релігії. Мораль проголошується сутнісним ядром релігії, а релігія - способом реалізації моралі в феноменальному світі.

Поступово, в процесі формування власної теоретичної і світоглядної позиції, молодий Геґель переходить в опозицію до етичної доктрини Канта, критикуючи її за обмеженість у розумінні моралі та внутрішню суперечливість. Обмеженість кантівських етичних та філософсько-релігійних позицій, на думку Геґеля, полягає у наявності в його системі елементу законовідповідності як критерію моральності. Проте, законовідповідність виключає із сфери моральності значну частину проявів людської дієвої природи, а отже є обмеженим уявленням про моральність. Суперечливість Кантової етики вбачається Геґелем у неможливості подолати феноменально-ноуменальну розірваність людини через недосяжність в її межах граничної моральної досконалості, а в подальшому критика Геґелем Кантових філософсько-релігійних та етичних ідей істотно посприяла становленню його зрілої філософської системи.

У підрозділі 3.2 “Зрілий” Геґель. Мораль, звичаєвість і релігія” здійснено реконструкцію та проблемно-категоріальний аналіз основних гегелівських праць зрілого періоду творчості (“Феноменологія духу”, “Філософська пропедевтика”, “Енциклопедія філософських наук” та ін.) з метою дослідження встановлених мислителем зв'язків та розрізнень між поняттями звичаєвість мораль та релігія, що загалом утворюють концепт розуміння співвідношення моралі та релігії в системі абсолютного ідеалізму.

З'ясовано, що в “Феноменології духу” мислитель викладає вчення про мораль як необхідний етап на шляху розвитку свідомості від її суб'єктивних форм до абсолютного знання. Моральна свідомість є наслідком зняття індивідуалізованого відчуження духу від своєї первинної звичаєвої природи. Центральним поняттям вчення про мораль у “Феноменології духу” виступає поняття обов'язку, як усвідомлення абсолюту “в собі”. Моральна свідомість з необхідністю покладає ідею морального законодавця - Бога, і таким чином мораль у “Феноменології” пов'язується із релігією, як самосвідомістю духу в собі.

В “Енциклопедії філософських наук”, Геґель розглядає мораль в межах вчення про об'єктивний дух. Мораль визначається як право суб'єктивної волі. Сфера моралі - це сфера внутрішнього визначення способу життя, думок та намірів індивіда. Проявами моралі є поняття обов'язку, совісті, добра і зла, провини і т.п. На відміну від правових законів, регулювання моральних обов'язків здійснюється виключно внутрішньо, без зовнішнього примусу. Єдиним критерієм, на думку Геґеля, що дає нам право називати той чи інший вчинок чи намір моральним - є його внутрішньо-суб'єктне походження. Щоб бути моральним, вчинок має співпадати із наміром індивіда. Намір, що відповідає поняттю волі - є добро, однак таке розуміння добра приречене на породжену його суб'єктивним характером суперечливість. Для подолання іманентно притаманних моралі суперечностей Геґель вводить поняття “звичаєвості”, яке поєднує в собі об'єктивну зовнішність права, та суб'єктивний характер моралі. Таким чином, Геґель обґрунтовує історичну необхідність зняття моралі як сповненої суб'єктивними суперечностями форми самосвідомості і заміни її звичаєвістю. Звичаєвість розуміється Геґелем як звичаї, установи, закони та ін., що є сталими у суспільстві. До форм реалізації звичаєвості він відносить сім'ю, громадянське суспільство та державу. В “Енциклопедії філософських наук” простежується принципове переосмислення Геґелем зв'язку моралі та звичаєвості порівняно із “Феноменологією духу”: мораль в “Феноменології” є відчуженим наслідком звичаєвості, в “Енциклопедії” - звичаєвість, будучи більш досконалою формою регулювання відносин суспільства, історично знімає мораль. Мораль та релігія пов'язані в системі абсолютного ідеалізму, як два необхідних сутнісних моменти абсолютного духу.

У четвертому розділі “Альтернативність та взаємодоповнюваність розуміння співвідношення моралі та релігії Кантом та Геґелем” здійснюється порівняльний аналіз кантівського та геґелівського розуміння співвідношення моралі та релігії, в результаті чого віднаходиться спільне та відмінне в теоретичних моделях досліджуваних мислителів і з'ясовується можливість їх взаємодоповнення.

У підрозділі 4.1 “«Апріоризм» Канта та «історизм» Геґеля як шляхи вирішення проблеми співвідношення моралі та релігії” проводиться порівняльний аналіз здобутків загальнометодологічних підходів Канта та Геґеля до розуміння співвідношення моралі та релігії. З'ясовано, що кантівський (апріористичний) та геґелівський (історичний) способи вирішення проблеми співвідношення моралі та релігії, якщо їх розглядати окремо, виявляють певну однобічність, а як наслідок цього - обмеженість. Поєднати їх в єдину систему видається неможливим через їх граничну альтернативність. З'ясовано, що обидва підходи, незважаючи на їх граничну альтернативність, нередукованість один до одного, містять у собі комплекси плідних ідей. Апріористське розуміння Кантом співвідношення моралі та релігії лишає місце для історичного підходу. Геґелівське історичне тлумачення досліджуваних феноменів може бути доповнене здобутками апріоризму.

Кантове розуміння співвідношення моралі та релігії за своєю суттю є трансцендентистським. Наслідками такої позиції є, по-перше, агностицизм, оскільки, як мораль, так і необхідна умова її можливості - “ідея Бога” є “речами самими по собі”; по-друге, суб'єктивізм, оскільки вся етична та філософсько-релігійна доктрина мислителя спрямована і є дієвою, перш за все, в межах становлення і розвитку індивідуальної свідомості. Однією із найголовніших продуктивних ідей Канта, що стає можливою завдяки його апріористcькому підходові, є обмеження раціоналістичних сподівань у питаннях моралі та релігії і теоретичне обґрунтування віри, яка є необхідним елементом як моральної так і релігійної свідомості.

Однією із головних ознак Геґелевого історичного підходу до розв'язання проблеми співвідношення моралі та релігії є, на відміну від Кантового трансцендентизму, - імманентизм. Геґелівська позиція являє собою кінцевий пункт поступу німецького класичного ідеалізму від дуалізму (“критичний ідеалізм” Канта) до філософії “абсолютної тотожності”. Геґель долає дуалістичну розірваність світу, притаманну кантівській системі, і, проголошуючи абсолютний когнітивізм, повністю “переносить” Бога із потойбічності (трансцендентності) в поцейбічний світ (вчення про всесвітню історію, як шлях зняття інобуття Абсолютного духу). Така позиція відкриває Геґелю шлях для подолання кантівського суб'єктивістського тлумачення моралі та релігії і розгортання власного об'єктивно-історичного погляду на мораль, релігію та їх співвідношення. Історичним виміром моралі в системі абсолютного ідеалізму Геґеля постає звичаєвість, яка виступає поєднанням моралі та права. Погляд на мораль та релігію в світлі принципу історизму дозволяє мислителю розглядати їх як необхідні етапи розгортання Духу в історії світової культури.

У підрозділі 4.2 “Значення кантівського та геґелівського розуміння співвідношення моралі і релігії для сучасного вирішення даної проблеми” автор аналізує кантівський та геґелівський способи розуміння співвідношення моралі та релігії на предмет можливості їх взаємного доповнення і продуктивного використання на сучасному етапі вирішення цієї проблеми.

Можна виокремити три основні теоретичні ідеї Канта, що можуть бути продуктивно використані в сучасному розв'язанні проблеми співвідношення моралі та релігії: 1) розкриття сутності людини (“природи людини”) не може бути повністю (продуктивно) завершено без необхідного врахування та ґрунтовного дослідження здатності віри. Кант обґрунтовано наголошує на онтологічному статусі віри (відповідно - релігійності) в людській душі, яка для нього виступає синонімом людської сутнісної природи. Підтвердженням істинності такого положення є всесвітня історія: незважаючи на всі теоретичні спроби доведення неспроможності релігійної свідомості та світогляду і практичні спроби їх руйнації, вони все одно продовжують існувати, і виконувати суттєву роль у вихованні і збереженні моральності. 2) Розуміння релігії як своєрідного “містку” між ідеалом моральності (що можливий лише в ноуменальному світі) та повсякденним життям людини (феноменальним світом). Мислитель наголошує на тому, що релігія, поряд із правом (легальністю), найбільш відповідно реалізує ідею моральної досконалості в феноменальному світі. На сучасному етапі розвитку суспільства, за умови дефіциту моральності та пошуку шляхів її збереження, розвитку та зміцнення, думки Канта про релігію як медіум між мораллю і феноменальним світом, як засіб ствердження моральності, варті, принаймні, того, щоб до них прислухатися. 3) Кантівська проблематизація феномену релігії та релігійності, їх незвідність до церковної релігії. Необхідність вивчення і засвоєння цього досвіду викликана, насамперед, з огляду на тенденцію зовнішнього захоплення релігією (обрядовістю, символікою і т.д.) сучасною індивідуальною і суспільною свідомістю без будь-якого рефлексивного до неї ставлення.

У межах Геґелевої теоретичної моделі актуальними видаються наступні концепти: 1) Ідея “народної релігії”, висловлена мислителем ще в “ранньому” періоді творчості, являє собою одну із найвдаліших в історії філософії спроб віднайдення теоретичної основи національної самоідентичності; є певним дороговказом для сучасності на шляху відтворення і збереження культурних традицій того чи іншого народу. 2) Розрізнення позитивної та суб'єктивної релігії підкреслює необхідність рефлексивного ставлення до ідеї релігії та її реалізації в дійсності. В даному положенні Геґель демонструє свою теоретичну близькість до Кантових позицій, продовжуючи розпочату ним критику нерефлексивної зовнішньої богослужбової релігійності. 3) Розрізнюючи мораль та звичаєвість, Геґель переводить розуміння співвідношення моралі та релігії з площини кантівської трансцендентності в площину іманентності. Плідним є розуміння мислителем необхідності досліджувати мораль і релігію вплетеними у всесвітню історію культури. Саме внаслідок такого історичного розуміння співвідношення моралі та релігії в філософській системі Геґеля вони представлені не як суб'єктивні уявлення індивідуальної свідомості, а набувають об'єктивно-історичної форми.

На підставі здійсненого в дисертації соціально-історичного, проблемно-категоріального та порівняльного аналізу розуміння співвідношення моралі та релігії в філософських вченнях Канта та Геґеля, автором були зроблені наступні висновки.

В дисертації здійснена реконструкція, співставлення та надана критична оцінка вченням І. Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля про співвідношення моралі та релігії; в межах даних альтернативних вчень виокремлено здобутки, що можуть бути продуктивно задіяні сучасною теоретичною думкою при вирішенні цієї проблеми.

Проблема співвідношення моралі і релігії посідає чільне місце у філософських вченнях І. Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля. У філософській системі Канта ця проблема виступає ключовою для можливості створення цілісного вчення про людину. В системі “абсолютного ідеалізму” Геґеля співвіднесеність моралі і релігії є умовою можливості і необхідною частиною обґрунтування вчення про абсолют, оскільки ці дві форми розвитку духу постають як необхідні елементи історичного світоустрою, субстанції історичного світу - Духу. Кантівський та геґелівський способи вирішення проблеми співвідношення моралі та релігії постають одними із найпотужніших та цінних в історії філософії.

Загалом, можна виокремити два пов'язаних між собою теоретичних положення, що виражають суть Кантового розуміння співвідношення моралі та релігії. По-перше, мораль і релігія у філософському вченні Канта пов'язані поняттям віри. Віра - необхідна складова сутності людини, яка, насамперед, виражається в її душі і її здібностях. Віра у Канта, по суті, є однією з найвищих здібностей душі поряд із пізнавальною здібністю, здібністю бажання та почуттям задоволення і незадоволення. Саме на вірі ґрунтується відповідь на одне із трьох головних питань критичної філософії - “На що я можу сподіватися?”. По-друге, якщо мораль з її категоричним імперативом (мораль в чистому вигляді) апелює лише до ноуменальної складової людини, то релігія, сутнісним змістом якої також є мораль, повернена до людини в цілому, в єдності її ноуменального та феноменального виміру, а тому й може слугувати “містком”, медіумом між чистою мораллю і емпіричним світом.

Геґель не поділяє позицію Канта стосовно дуальності світу. Для Геґеля мораль і світ - це єдина реальність. Мислитель називає субстанцію цього світу Духом. Мораль, виступаючи певною ланкою на шляху розгортання Духу, виявляє свою історичну сутність. Геґель доповнює поняття моралі, що виражає тільки суб'єктивний бік вчинку, поняттям звичаєвості, долаючи кантівський суб'єктивізм об'єктивно-історичним поглядом на мораль, звичаєвість та релігію. Важливим теоретичним моментом геґелівського підходу до розгляду моралі та релігії є їх розгляд як необхідних компонентів історії розвитку людства.

На відміну від Канта, Геґель розуміє релігію як певну історичну форму самосвідомості, яка за своєю суттю є минущою. На зміну релігії, як формі пізнання абсолюту через уявлення, історично приходить філософія, яка пізнає абсолют через поняття. Ця позиція трансформується у філософії Фоєрбаха і Маркса, у вченнях яких релігія розуміється як форма відчуженої свідомості, що є історично минущою.

Однак, сьогодні треба бути теоретично свідомим того, що проблема співвідношення моралі і релігії не може бути вирішена за допомогою будь-яких апріорних схем та прожектів. Йдеться не про те, що у Канта в поєднанні з Геґелем ми знайдемо остаточне її вирішення. Проте, звертаючись до їх спадку, ми, принаймні, не втратимо саму проблему.

Зважаючи на їх граничну альтернативність, видається неможливим створити синтетичну модель вирішення проблеми, що виступала б теоретичним поєднанням концептів обох мислителів, але це не виключає можливості взаємодоповнення окремих їх структурних компонентів. Геґель вбачав у своїй філософії систему, котра “знімає” (кумулює) всі попередні, але багато в чому істина лишається на боці Канта, і не кумулюється філософською системою Геґеля. Деякі теоретичні концепти “дуаліста” та “агностика” Канта більш реалістичні за відповідні “моністичні” “оптимістично-когнітивістські” концепти Геґеля. І це, в повній мірі, стосується вирішення проблеми співвідношення моралі і релігії.

Таким чином, в дисертації окреслюються здобуті Кантом і Геґелем перспективно-продуктивні ідеї в осмисленні співвідношення моралі і релігії, які ми не маємо права загубити, а мусимо якомога повно задіяти для теоретичного вирішення цієї важливої філософсько-світоглядної проблеми сьогодення.

За запропонованою автором в даній дисертації дослідницькою моделлю, вбачається доцільним в подальшому дослідити проблему співвідношення моралі і релігії у філософських вченнях інших представників німецької класичної філософії, зокрема Й.Ґ. Фіхте, В.Ф.Й. Шеллінґа, Л. Фоєрбаха та К. Маркса, що відкриває перспективи для комплексної історико-філософської реконструкції та систематизації вчень про співвідношення моралі та релігії в німецькій класичній філософії. На основі виявлених закономірностей постання та розвитку Кантового та Геґелевого вчень про співвідношення моралі та релігії, також вбачається можливим здійснити спеціальні дослідження моралі та права, права та релігії, а також комплексного зв'язку усіх трьох зазначених феноменів у філософських системах Канта та Геґеля.

Важливим напрямом подальших досліджень є виявлення рецепцій та інтерпретації Кантового та Геґелевого концептів співвідношення моралі та релігії в таких філософських традиціях як кантіанство, геґельянство, неокантіанство, неогеґельянство, російська релігійна філософія, сучасна філософія постмодерну та ін.

Перспективним напрямом дослідження є також аналіз впливу етичних та філософсько-релігійних ідей Канта та Геґеля на розвиток української філософської думки.

Доробок соціально-історичної та проблемно-категоріальної реконструкції та аналізу етичних та філософсько-релігійних вчень Канта та Геґеля може бути задіяний для загальнотеоретичного вирішення надскладної проблеми співвідношення моралі та релігії.

кант гегель мораль релігія

Список публікацій за темою дисертаційного дослідження

1. Титаренко В.А. Філософсько-теологічна та філософсько-релігійна проблематика в роботах І. Канта “докритичного” періоду / Вадим Анатолійович Титаренко // Гуманітарні студії: Збірник наукових праць. -Випуск 2. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - С. 134-143.

2. Титаренко В.А. “Поняття” бога в теоретичній і практичній філософії І. Канта / Вадим Анатолійович Титаренко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - №89-90. - С. 113-116.

3. Титаренко В.А. Про характер впливу на Гегеля Кантового розуміння співвідношення моралі й релігії / Вадим Анатолійович Титаренко // Мультиверсум: Філософський альманах: Зб. наук. праць. [Гол. ред. В.В Лях.] - Вип. 82. - К., 2009. - С. 102-121.

4. Титаренко В.А. Філософсько-теологічна проблематика в роботах І. Канта докритичного періоду / Вадим Анатолійович Титаренко // Дні науки філософського факультету-2006 : Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. - Ч. I. - С. 56-57.

5. Титаренко В.А. Витоки і підґрунтя філософсько-релігійних поглядів І.Канта / Вадим Анатолійович Титаренко // Дні науки філософського факультету-2007 : Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. - Ч. I. - С. 60-62.

6. Титаренко В.А. До питання про співвідношення моралі та релігії в філософії І. Канта / Вадим Анатолійович Титаренко // Дні науки філософського факультету-2008 : Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2008. - Ч. I. - С. 55-56.

7. Титаренко В.А. То чи можливо довести буття Бога? (Полеміка Геґеля з Кантом). До питання про співвідношення моралі та релігії в філософії І. Канта / Вадим Анатолійович Титаренко // Людина. Світ. Суспільство. (до 175-річчя філософського факультету) Дні науки філософського факультету-2009 : Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2009 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2009. - Ч. I. - С. 73-75.

АНОТАЦІЇ

Титаренко В.А. Співвідношення моралі і релігії у філософських вченнях І Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

В дисертації здійснено реконструкцію, співставлення та критичну оцінку вчень І. Канта і Ґ.В.Ф. Геґеля про співвідношення моралі і релігії. З'ясовано, що в філософській системі Канта мораль та релігія сутнісно співпадають. Тотожність моралі і релігії обґрунтовується ним через співвіднесеність досліджуваних феноменів у понятті моральної віри, яку Кант проголошує онтологічною стосовно людської природи. Мораль та релігія співвідносяться як два регулятиви людської поведінки, перший з яких (мораль) реалізується в суто ноуменальній природі людини, а другий (релігія) об'єднує ноуменальний та феноменальний світи людського буття.

Встановлено, що однією з найважливіших передумов формування Геґелевого філософського мислення виступає етика та філософія релігії Канта. Геґель починає свою філософську творчість із переосмислення та розвитку Кантових ідей. В подальшому, вбачаючи їхню внутрішню суперечливість, мислитель провадить їхню ґрунтовну критику з позицій об'єктивно-історичного підходу.

З'ясовано, що, незважаючи на граничну альтернативність досліджених філософських підходів до вирішення проблеми співвідношення моралі та релігії (апріористсько-трансцендентистський підхід Канта та історично-імманентистський підхід Геґеля), існує можливість взаємного доповнення їх теоретичних моделей.

Доробок соціально-історичної та проблемно-категоріальної реконструкції та аналізу етичних та філософсько-релігійних вчень Канта та Геґеля може бути задіяний для загальнотеоретичного вирішення надскладної проблеми співвідношення моралі та релігії. Ключові слова: І. Кант, Ґ.В.Ф. Геґель, мораль, релігія, німецька класична філософія, етика, філософія релігії.

Титаренко В.А. Соотношение морали и религии в философских учениях И. Канта и Г.В.Ф. Гегеля. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертации осуществлены: реконструкция, сопоставление и критическая оценка учениий И. Канта и Г.В.Ф. Гегеля о соотношении морали и религии.

В ходе исследования проблемы соотношения морали и религии в философском учении Канта установлено, что исследуемые феномены соотносятся через понятие моральной веры. Веру Кант провозглашает одной из главных способностей человеческой души, чем постулирует ее онтологический в отношении природы человека статус. Мораль и религия взаимно обосновывают друг друга, поскольку для обоснования этики необходим постулат Бога, а мораль, в свою очередь необходимо ведёт к религии. По своему содержанию мораль и религия тождественны, но, если мораль с категорическим императивом целиком полагается в умопостигаемом мире, то религия обращена к человеку в целостности его ноуменальной и феноменальной природы, что даёт возможность придать ей статус медиатора между чистой моралью и феноменальным миром.

Установлено также, что понимание Кантом соотношения морали и религии существенно повлияло на становление теоретической позиции Гегеля в отношении этой проблемы. Динамика влияния этический и философско-религиозных идей Канта на становление мировоззрения Гегеля может быть описана следующей схемой: в раннем творчестве Гегель всецело разделял кантовскую идею сущностного совпадения морали и религии; впоследствии, мыслитель резко переходит в оппозицию кантовской этике, и отталкиваясь от её основательной критики формулирует начала культурно-исторического понимания соотношения между моралью и религией.

В системе “абсолютного идеализма” Гегель понимает мораль и религию как два необходимых момента в становлении Духа: мораль - есть необходимый момент становления объективного духа, который в отношении абсолютного духа есть относительность; в соединении с другой относительностью - субъективным духом - становится возможным абсолютный дух. Религия, в свою очередь, есть одной из форм абсолютного духа.

Установленная в результате исследования граничная альтернативность подходов Канта и Гегеля к решению проблемы соотношения морали и религии не исключает возможности взаимодополнения наиболее важных и теоретически глубоких выводов исследуемых мыслителей.

Результаты историко-философской реконструкции, а также социально-исторического и проблемно-категориального анализа этических и философско-религиозных учений Канта и Гегеля могут быть продуктивно задействованы для общетеоретического решения проблемы соотношения морали и религии.

Ключевые слова: И. Кант, Г.В.Ф. Гегель, мораль, религия, немецкая классическая философия, этика, философия религии.

Tytarenko V.A. Relation between morality and religion in Cant's and Hegel's philosophical doctrines.- Manuscript.

Thesis for Candidate of philosophy degree in specialization 09.00.05 - the history of philosophy. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2010.

In the dissertation it was made reconstruction, comparative analysis and critical valuating of Kant's and Hegel's doctrines of relation between morality and religion. Was founded that Kant's and Hegel's philosophical systems containing holistic, complete and potent concepts of relation between morality and religion.

It is found out, that in Kant's philosophical system morality and religion have coincidence. The coincidence of moral and religion is a result of investigaton of this phenomenons in the concept of “moral belief” which Kant proclaims as ontological determination in human nature. A moral and religion are correlated as a two regulation factors of human conduct: morality is an internal factor, and religion combines sbternal and external regulation.

It is set that one of major pre-conditions of Hegel's philosophical thought forming is Kant's ethics and philosophy of religion. Hegel begins his philosophical work from revaluing and development of Kant's ethics ideas іn future, seeing their internal contradiction, Hegel provides well-grounded objectively-historical criticism.

Was shown, that Kant's and Hegel's alternative methods for solution of the problem of relation between morality and religion can supplement each other.

Keywords: Kant, Hegel, morality, religion, ethics, history of philosophy, German Classic philosophy.

Размещено на Allbest.ru