Філософія Богдана Кістяківського в українському філософсько-правовому дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 14(091)(477)“18/19”: 340. 12Б.Кістяківський

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Філософія Богдана Кістяківського в українському філософсько-правовому дискурсі кінця ХІХ - початку ХХ століття

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Альчук Марія Павлівна

Львів 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Українська історико-філософська наука вже давно потребувала дослідження, яке б висвітлило особливості становлення вітчизняної філософсько-правової думки з огляду на її європейський контекст. Тема дисертації є особливо актуальною в контексті сучасного демократичного розвитку українського суспільства, формування основ правової держави та утвердження принципу верховенства прав людини. Звернення до філософсько-правової спадщини Богдана Кістяківського (1868-1920) зумовлене тим, що він здійснив філософське осмислення сутності права, ствердив його автономність та основоположну роль для формування сучасного суспільства. Такі твердження стали класичними і водночас не досить популярними з боку юридичної та філософської спільноти. Актуальність виконаної теми посилюється якраз тим, що досліджуваний період характеризується становленням сучасного розуміння права, відкритістю і гостротою обговорення проблематики як у контексті теоретичного змісту, так і в соціально-практичній спрямованості. Значущим матеріалом у сенсі здійснення означених намірів є наукова спадщина Б. Кістяківського - філософа права - в українській філософсько-правовій думці.

Друга половина ХІХ століття є вкрай важливим періодом розвитку філософсько-правової думки на теренах України, що перебувала у складі Російської імперії. Він відзначався інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурології, філософії, політиці, правознавстві. Українські науковці, зокрема М. Василенко, Б. Кістяківський, Ф. Тарановський, М. Палієнко, Є. Спекторський, А. Фатєєв, К. Ярош, викладали і досліджували історію та проблеми філософії права, сміливо висуваючи власні гіпотези та аргументи щодо їх трактування. Відбувалася дискусія про кризу загальної юриспруденції, що виникла через крах старих теорій і становлення нових поглядів на право. Одним із напрямів дискусії було осмислення кризи правосвідомості та успадкованих теорій про державу і право. Б. Кістяківський, який редагував журнал “Юридическій Вестникъ” у 1913-1917 роках, наголошував на тому, що юристам слід впевнено обстоювати принципи автономії права і юриспруденції. Нині такі ж завдання актуальні в соціально-культурній, політичній, гуманітарній площинах, але для розуміння складності нинішніх дискусій набувають особливої вагомості думки, що були висловлені в минулому в цілком інших контекстах.

Філософсько-правове вчення Б. Кістяківського є яскравою сторінкою в історії філософії права України, Росії та Німеччини. Його досягнення у цій царині високо цінували науковці, філософи, соціологи, політики, юристи, зокрема західноєвропейські - В. Віндельбанд, М. Вебер, Г. Єлінек, Ґ. Зимель, А. Менгер, Г. Радбрух, Г. Рикерт; російські - І. Ільїн, П. Михайлов, С. Муромцев, П. Новгородцев, В. Савальський, П. Сорокін, Б. Чичерін, В. Хвостов, Л. Петражицький, І. Покровський, С. Франк, Г. Шершеневич; українські - В. Антонович, М. Василенко, Б. Ландав, А. Синявський, Є. Спекторський, В. Старосольський, М. Павлик, Ф. Тарановський, А. Фатєєв, І. Франко, Д. Чижевський.

Життя та діяльність Б. Кістяківського припадають на етап інтенсивної боротьби з царизмом, політичного просвітництва у Російській імперії, час, який називають періодом “революційних перемін”. Філософ розкрив розвиток філософії права російською ліберальною інтелігенцією, яка прагнула подолати історично сформовану неповагу до права і недостатній розвиток правової сфери. Філософсько-правове вчення Б. Кістяківського - філософа права, соціолога, теоретика права, політика, громадського діяча - значуще в історії української філософії. Творчий спадок українського академіка позначився також на тенденціях розвитку російської та західноєвропейської культури початку ХХ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Львівського національного університету імені Івана Франка, науково-дослідної роботи філософського факультету “Філософія як теорія і методологія науки” (ДР № 0103U005962). Тема дослідження є складовою частиною наукової роботи кафедри історії філософії філософського факультету “Концептуальні засади філософської думки в Україні: історія та сучасність” (ДР № 0107U007416).

Мета дисертаційної роботи - здійснити історико-філософську та культурологічну реконструкцію наукової спадщини Б. Кістяківського в контексті відтворення філософсько-правового дискурсу кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Структура дослідження підпорядкована поетапній конкретизації мети та розв'язанню таких завдань:

– дослідити історичні умови та особливості формування філософсько-правової думки в українській культурі кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

– проаналізувати значимість доробку науковців (Б. Кістяківського, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша) у становленні українського філософсько-правового дискурсу;

– з'ясувати роль Б. Кістяківського у формуванні української філософії права на підставі аналізу опублікованих праць та архівних матеріалів;

– висвітлити особливості методології дослідження Б. Кістяківським основних напрямків аналізу сутності права;

– цілісно дослідити сутність поглядів Б. Кістяківського на предмет філософії права, теорії права, їх співвідношення;

– окреслити специфіку розуміння правової держави Б. Кістяківським та її співвідношення зі сучасними філософськими концепціями;

– з'ясувати стосунки особи і держави у філософсько-правовому вчені Б. Кістяківського;

– довести актуальність наукової творчості Б. Кістяківського у розв'язанні сучасних проблем формування правової держави в Україні.

Об'єктом дослідження є філософсько-правова думка в українській філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Предмет дослідження - філософія Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі.

Теоретико-методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження. Теоретичною основою дослідження є праці філософів і правознавців кінця XIX - початку XX ст. та сучасних науковців, які розробили основні поняття, підходи до вивчення філософсько-правових проблем. У сучасних філософсько-правових дослідженнях дедалі більша увага зосереджується на філософсько-методологічному дискурсі. В енциклопедичних виданнях, монографіях, наукових статтях, лекційних курсах, підручниках (В. Андрущенко, Є. Андрос, О. Бандура, А. Баумейстер, В. Бачинін, В. Бігун, М. Братасюк, В. Горський, О. Грищук, Л. Депенчук, Є. Бистрицький, А. Єрмоленко, К. Жоль, С. Йосипенко, Ю. Калиновський, С. Кримський, А. Козловський, М. Костицький, В. Кузнєцов, А. Лой, В. Лук'янець, С. Максимов, М. Михальченко, Л. Петрова, М. Попович, С. Пролеєв, П. Рабінович, С. Сливка, В. Табачковський, В. Тимошенко, О. Хома, Ю. Шемшученко, В. Шинкарук, Л. Шкляр, В. Шкода, В. Ярошовець) компетентно і критично проаналізовано сучасні філософсько-правові проблеми, суперечності в інтерпретаціях окремих тверджень й оцінок філософських учень з метою налагодження перспективного та плідного діалогу.

Методологія дисертаційного дослідження зумовлена застосуванням методів: історичного, логічного, компаративного, герменевтичного, феноменологічного. Реалізація загальнофілософських методів історико-філософського дослідження визначила застосування загальнонаукових - абстрагування, аналізу, синтезу, дедукції, індукції, системності. Загальна методологічна проблематика дисертаційного дослідження зумовила особливу увагу до написання тексту, аналізу теоретико-методологічних настанов сучасного людинознавства - антропологічного підходу до права із врахуванням прагнення людини до справедливості, рівності, свободи. Особливості методологічного аналізу виокремлених завдань формували логіку дослідження та аналіз української філософсько-правової думки кінця XIX - початку XX ст.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що вперше в історії української філософії започатковано цілісне і системне висвітлення філософії права Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі кінця XIX - початку XX ст.

Дослідження філософії Б. Кістяківського дало можливість сформулювати такі теоретичні положення, які мають наукову новизну й виносяться на захист.

Вперше:

- системно досліджено філософію права Б. Кістяківського шляхом експлікації історико-філософської проблематики у філософсько-правовому дискурсі. З'ясовано його роль у формуванні гуманістичних парадигм української та західноєвропейської філософії;

- введено у науковий обіг архівні матеріали, неопубліковані праці, які дали можливість виокремити три періоди - становлення, розвиток та утвердження Б. Кістяківського як філософа права; визначено сутність права як синтез державно-організаційних, соціальних, психологічних і нормативних аспектів;

- обґрунтовано, що філософські, політологічні, соціологічні та правові ідеї Б. Кістяківського в їх синтетичній єдності визначили формування, заклали підвалини філософсько-правового дискурсу України і залишились константами реалізації соціально-правової держави.

Удосконалено:

- з'ясування основних підходів співвідношення філософії права і теорії права, що мають спільну сферу дослідження - право, яка їх поєднує, взаємозумовлюючи і взаємодоповнюючи одна одну;

- розуміння філософської методології аналізу права Б. Кістяківським, що ґрунтується на плюралізмі й доповнюваності методів та критиці абсолютизації юридичного догматизму і релятивізму;

- розгляд філософсько-правового дискурсу з врахуванням ідеї про поєднання монізму і плюралізму Б. Кістяківського в наукових дослідженнях;

Отримали подальший розвиток:

- концептуальне осмислення тенденцій розвитку української філософії права, розробки теоретичних засад, методології пізнання;

- конкретизація ідеї Б. Кістяківського про право як соціокультурної цінності, яка реалізується у формах соціальної комунікації та здійснюється завдяки справедливості, свободі, відповідальності, солідарності;

- висвітлення філософсько-правового вчення Б. Кістяківського, яке виходить за межі юридичної догматики та теорії права, ґрунтується на філософсько-антропологічних засадах і є системою морально-правового виховання.

Практичне значення дослідження визначається актуальністю, доцільністю і новизною розкриття філософсько-правового дискурсу кінця XIX - початку XX ст. в історії української філософії. Зазначено вплив представників філософії баденської школи у творчості Б. Кістяківського. Значущість вивчення історико-філософської спадщини українських філософів права зумовлена необхідністю концептуального осмислення проблем філософії права, розвитку сучасного правознавства та сприяє поглибленому виробленню цілісного і системного знання про право. Зміст роботи розкриває важливі аспекти методології пізнання і дослідження філософії права. Матеріали дисертації можна використовувати у подальших дослідженнях праць українських філософів академічного періоду, в лекційних курсах із філософії, історії української філософії, соціальної філософії, філософії права. Результати дослідження знайшли застосування в лекційних курсах та представлені у програмах навчальних курсів підготовки бакалаврів і спеціалістів із філософських спеціальностей: “Філософія права Ґ. Геґеля”, “Філософія права”.

Особистий внесок здобувача. полягає у формуванні цілісної концепції філософії права Богдана Кістяківського у філософсько-правовому дискурсі кінця XIX - початку XX ст. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, результати якої сформульовані авторкою особисто. Виокремлено напрям дослідження природного права, філософсько-правової методології в історії української філософії. Проаналізовано значущість і доконечну потребу подальшого вивчення та перспективність досліджень наукового доробку Б. Кістяківського, Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам.

Апробація результатів дослідження. Головні теоретичні ідеї та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на конференціях, читаннях, круглих столах, теоретичних семінарах, міжнародного, національного та регіонального рівнів: “Д. Чижевський - фундатор історико-філософського українознавства” (Львів, 1994); “М. Грушевський і Західна Україна” (Львів, 1995); “Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід” (Львів, 1999); “Демократичні цінності українського виховання” (Львів, 2000); “Філософія Гегеля і сучасність” (Львів, 2000); “Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні” (Львів, 2000); “Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні” (Львів, 2001); “Філософія та історія філософії” (Київ, 2003); “Людина - Світ - Культура” (Київ, 2004); “Гуманізм. Людина. Цінності” (Дрогобич, 2004); “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (Київ, 2005); “Іван Франко: дух, наука, думка, воля” (Львів, 2006); “Україна в нас єдина”, (Київ 2006); “Філософія та сучасність”, (Київ, 2006); “Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній і прикладній філософії” (Львів, 2007); “Філософська антропологія та сучасність” (Київ, 2007); “Творча спадщина В. І. Шинкарука та сьогодення (До 80-ліття від дня народження)” (Київ, 2008); “Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)” (Львів, 2005-2010); “Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри” (Чернівці, 2007); “Учення Григорія Сковороди про дух, духовність та істину: історія і сучасність” (Суми, 2007); “Гендер. Екологія. Здоров'я” (Харків, 2007, 2008); “Другі міжнародні драгоманівські читання” (Київ, 2008); “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації” (Львів, 2008); “Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки” (Львів, 2008); “Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” (Чернівці 2008); “Ірраціональне підґрунтя раціональності” (Полтава, 2009); “Людина. Світ. Суспільство” (до 175 - річчя філософського факультету) (Київ, 2009); “Філософія гуманітарного знання: після Вільгельма Дільтея” (Чернівці, 2009); “Духовна компонента в системі вищої освіти України” (Луцьк, 2010); “Духовність. Культура. Людина” (Львів, 2010); “Праворозуміння: питання теорії, правової політики і юридичної практики” (Харків, 2010).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження висвітлено у монографії “Філософія права Богдана Кістяківського” (18,8 др. арк), у 22 статтях у наукових журналах, визнаних фаховими ВАК України та 34 публікаціях в інших наукових виданнях загальним обсягом 20, 2 др. арк.

Структура й обсяг дисертації відповідає меті дослідження й логічно розкриває послідовність вирішення поставлених завдань, містить вступ, 5 розділів, 17 підрозділів, висновки, список використаних джерел (455 найменувань) і додатків. Загальний обсяг роботи - 430 с., із них - 350 с. основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми та доцільність дослідження. Розкрито стан досліджуваної наукової проблеми та показано її зв'язок із науково-дослідною роботою філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Визначено мету, головні завдання, об'єкт, предмет і методологію дослідження. Представлено результати дослідження, їх наукову новизну, теоретичне і практичне значення. Наведено дані про апробацію та публікації за темою дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі “Джерела, історіографія та теоретико-методологічні засади дослідження” здійснено аналітичний огляд використаної літератури, визначено головні віхи розвитку філософсько-правових проблем, теоретичні та методологічні особливості наукових пошуків. У першому підрозділі “Проблеми філософії права в історії філософії” розглянуто історичний підхід, який ґрунтується на тому, що філософсько-правові проблеми завжди хвилювали людство протягом усього його існування. Філософія права - давня наука, яка має багату історію. Філософсько-правові ідеї виділяють у твердженнях філософів Давньої Індії (людські вчинки в межах закону (карма), людське і космічне в законі, закон справедливості (воздаяння за вчинки). У Давньому Китаї філософсько-правова думка ґрунтувалась на вчені про Дао - природний світопорядок (Конфуцій, Фа Цзя).

Епоха античності характеризується філософсько-правовими дослідженнями грецьких і римських мислителів. Відомо, що Гомер використовував поняття “справедливість” (діке), “правда”, “звичай”, “звичаєве право” (теміс), “закон” (номос). Геракліт започаткував природно-правову концепцію - Логос є всезагальний закон природи. Вчення Сократа ґрунтується на переконанні, що зло походить від незнання і головне завдання мудреця зводиться до встановлення справжніх добра і справедливості шляхом діалогу. Проблеми справедливості досліджувались у творах класиків античної філософії - Платона й Арістотеля. Цицерон ґрунтовно розробив вчення про право і закон з позиції природного права у своїх працях “Про закони”, “Про державу”.

Історико-філософський аналіз правових поглядів філософів дає підстави стверджувати, що у творчості майже всіх видатних філософів проблеми права посідають вагоме місце. Це притаманне філософам періоду середньовіччя - Ав. Блаженному, Т. Аквінському. У період Нового часу і Просвітництва в Європі відбувався інтенсивний розвиток філософсько-правової думки. Філософи - Г. Гроцій, Ю. Ліпсій, С. Пуфендорф, Т. Гобс, Дж. Лок, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Русо, І. Кант, Ґ. Геґель - у своїх працях розкривали предмет філософії права, ідеї природного і позитивного права, справедливість, свободу, права людини.

У філософському вченні І. Канта найбільшу увагу зосереджено на гуманістичному розумінні людини і природному праві. У традиціях Просвітництва він прагнув розкрити сутність людини, яку вбачав у її свободі, яка не виводиться з аналізу пізнання, моралі та права. Останні є лише її підставами, які вільна людина може й повинна взяти за основу своєї діяльності. Свобода - це внутрішній стан людини і можливість втілення його окремих елементів у конкретних формах діяльності. І. Кант наголошував на визначенні поняття і предмета права, котре є складним, адже воно належить до філософських понять, в основу якого покладено принцип свободи.

Від ХІХ століття проблеми науки про право вчені розглядають як філософію права. В історії філософсько-правової думки існували різні підходи до визначення філософії права та її предмета. Зокрема, Ґ. Геґель вважав її філософською наукою про право, предметом якої є ідея права, поняття права і його здійснення. Ґ. Геґель системно дослідив філософсько-правові проблеми у праці “Основи філософії права” (1820).

У другому підрозділі “Джерельна база” досліджено праці Б. Кістяківського - оригінальні тексти, листування, а також перекладені та перевидані окремі статті в кінці ХХ ст. Використано документи, які вдалося віднайти в архівах України - відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Державному архіві Львівської області, Центральному державному історичному архіві України у Львові; у Росії - у Державному історичному музеї (Москва).

Філософсько-правову концепцію Б. Кістяківського - суть, розмаїття аспектів поняття “права” та їх синтез у соціокультурному сенсі - проаналізовано завдяки віднайденим в архівах науковим працям. Учений захистив німецькою мовою у Берлінському університеті дисертацію “Суспільство та індивід. Методологічне дослідження” (1898). У ній здійснено методологічний аналіз творення філософсько-правових і соціальних понять та розглянуто проблеми співвідношення держави, суспільства і людини. Дисертацію мислитель присвятив неокантіанцю В. Віндельбанду і соціологу Ґ. Зимелю, яка з'явилася друком у видавництві Ото Лібмана (Otto Liebmann), саме того філософа, який у своїй роботі “Кант і епігони” (1865) проголосив гасло “Назад до Канта”. Ґрунтовне наукове дослідження Б. Кістяківського “Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук і загальної теорії права” (1916) розкриває особливості становлення філософсько-правової думки в її європейському контексті. Л. Депенчук упорядкувала й опублікувала українською мовою (переклад із російської) вибрані статті Б. Кістяківського, зазначивши у передмові, що зараховує його до класиків філософсько-правової та соціологічної думки. Перевидаються праці філософа і в Росії. Зокрема, у виданні “Філософія і соціологія права” (1999) (так назвали упорядники - Ю.Давидов та ін.) опубліковані праці Б. Кістяківського “Соціальні науки і право”, “Державне право (загальне і російське)”, “Сторінки минулого. До історії конституційного руху в Росії”.

У третьому підрозділі “Історіографія проблеми” проаналізовано дослідження, які засвідчують, що вже на початку ХХ століття про Б.Кістяківського писали, висвітлюючи здебільшого його біографію, культурно-просвітницьку, видавничу, науково-навчальну діяльність (М. Василенко, М. Драгоманов, Б. Ландав, А. Синявський, П. Сорокін, Є. Спекторський, М. Павлик, І. Покровський, Ф. Тарановський, А. Фатєєв, І. Франко, С. Франк, Д. Чижевський). У радянській філософській літературі ХХ ст. він згадується на загальному тлі російської філософії та впливів, яких вона зазнавала з боку німецького ідеалізму - Ю. Агеєв, В. Зорькін, М. Казмер, Е. Кузнєцов, С. Львов. Зазначено, що дослідженню феномена Б. Кістяківського сприяють праці філософів, науковців, теоретиків права на межі ХІХ - ХХ ст. - західноєвропейських, українських, російських.

Б. Кістяківський досить відомий як український філософ, правознавець, політик, соціолог, громадський діяч. Доробок ученого є невичерпно глибоким, вартий дослідження з різних позицій у контексті вивчення багатьох філософсько-правових проблем. Його суспільно-політичні та філософсько-правові погляди були об'єктом дослідження багатьох учених, набули своєрідних інтерпретацій, тому сприйняття їх автентичного змісту не можливе без попереднього врахування й зняття окремих стереотипів. Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. помітно актуалізується увага до наукового доробку філософа. Спостерігається зростання інтересу до особи Б. Кістяківського та його поглядів. Досліджуються окремі аспекти історії філософії права, які розглядаються переважно в контексті української академічної філософії - В. Горський, Л. Депенчук, Н. Жукова, І. Огородник, В. Попович, Д. Прокопов, В. Пшеничнюк, М. Русин, С. Сливка, А. Фінько. Із позицій правознавчої діяльності та теорії права - В. Бачинін, В. Бігун, І. Єрмоленко, М. Костицький, А. Козловський, С. Максимов, О. Меленко, В. Тимошенко, І. Усенко, Ю. Шемшученко; історичної - С. Стельмах; державного управління - П. Петровський; політологічної - М. Кампо; соціологічної - К. Жоль. Сучасними дослідниками історії української філософії та його колегами науковцями розкрито різні аспекти: біографічні, світоглядні, етико-політичні та філософсько-правові погляди Б. Кістяківського. Висвітлено значимість історико-філософських здобутків ученого для становлення української філософії права та як відомого українського діяча культури. Сучасні російські дослідники, а саме: Л. Авдєєва, І. Голосенко, С. Глушаченко, Е. Горячева, Ю. Давидов, І. Дніпровська, Е. Довгань, В. Кувакін, В. Курбенков, В. Пазднікова, К. Радкевич, А. Савельєв, В. Сапов, Б. Семашкін, В. Скворцов, В. Шамшурін, Е. Шахов, С. Шишкін акцентують увагу на філософських, державознавчих, правових, політичних, соціологічних поглядах Б. Кістяківського. У своїх дослідженнях правової держави вони зараховують його до теоретиків ліберального напряму суспільно-політичної та філософської думки Росії XIX століття. У працях західноєвропейських учених - А. Валіцького, О. Вукінича, Г. Гурвіча, К. Діля, С. Хейман - досліджено, виражені у спадщині Б. Кістяківського, ідеї суспільства і держави, соціології права, права людини. Отже, постать філософа права також уособлює європейський напрям в українській філософсько-правовій думці. С. Хейман у монографії “Кістяківський: Боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату” (1998) зазначила, що після захисту дисертації про нього склалася репутація неокантіанського та правового теоретика. Л. Депенчук, авторка монографії “Б. О. Кістяковський: Життєвий шлях і філософія”, акцентувала увагу на головних проблемах, ідеях, поглядах його наукової філософсько-правової спадщини та відповідностей і розбіжностей між методами суспільних наук і суспільною реальністю. Н.Жукова у дисертації “Філософсько-світоглядні засади соціально-політичної концепції Б.Кістяківського” (2005) зазначає належність мислителя до соціалістично-федералістичного руху, висвітлюючи його соціально-політичне вчення про соціальний ідеал, про державу етичного соціалізму.

А. Фінько у дисертаційному дослідженні “Етичні засади політико-правової теорії Богдана Кістяківського” (2007) розкриває взаємозв'язок і зумовленість етичних ідей і поглядів філософа з політико-правовою теорією, виокремлюючи значущість ідеї етичного реформсоціалізму, універсальності та трансісторичності моралі у формуванні політико-правової теорії. О. Меленко у дисертації “Методологія правознавства в науковій спадщині Б.О.Кістяківського” (2008) проаналізувала теоретико-правову спадщину вченого з позиції найфундаментальнішої проблематики, а саме - методологічної, розкриваючи його концепцію загальної теорії права.

У Росії також захищено кандидатські дисертації з наукової спадщини Б. Кістяківського. К. Радкевич у дослідженні “Методологія соціальних наук Б. О. Кістяківського (історико-філософський аналіз)” (Москва, 2002) здійснив системний аналіз філософсько-методологічної програми вченого - головні принципи гуманітарного пізнання, важливість категорій необхідності, справедливості та належності, методологічний плюралізм у правовій науці. В. Скворцов у дисертації “Ліберально-демократичні ідеї про державу і право у вчені Б. О. Кістяківського” (Тамбов, 2002) розглянув правову доктрину вченого про співвідношення держави і права, права і закону, держави та особи. В. Курбенков у дисертації “Концептуальні основи політичного вчення Б. О. Кістяківського” (Вдадивосток, 2004) проаналізував політичне вчення мислителя, в основі якого виокремлено підхід “конструктивного синтетизму”, взаємозв'язок політичної антропології та політичної соціології.

Розглянуто дослідження, в яких висвітлені окремі аспекти філософсько-правової спадщини в історії української філософії (Г. Аляєв, М. Братасюк, І. Захара, М. Кашуба, В. Литвинов, М. Лук, Н. Мозгова, В. Нічик, І. Огородник, І. Паславський, А. Пашук, В. Петрушов, Н. Поліщук, М. Рогович, Я. Стратій, М. Ткачук). Сучасні дослідники історії філософії акцентують увагу на філософському осмисленні права як суттєвого елемента культури та без якого жодна філософська система не може бути завершеною.

У четвертому підрозділі “Теоретико-методологічні засади” висвітлено філософсько-правові ідеї, методи пізнання класиків - Арістотеля, Платона, Цицерона, І. Канта, Ґ. Геґеля, В. Віндельбанда, Г. Рикерта. Зазначено доконечну потребу для сучасної української історії філософії перекладу українською мовою та перевидання найвизначніших праць філософів права кінця ХІХ - поч. ХХ ст., які сьогодні належать до бібліографічних раритетів. Багато їхніх публікацій зберігається в архівах, у журнальних виданнях, доступних лише певному колу фахівців, що не лише зменшує вагомість їхніх філософських здобутків, а й недостатньо висвітлює історію української філософії права. Наголошено на важливості методологічних підходів до аналізу сутності права як загальнолюдського явища, зокрема, представників позитивізму та неопозитивізму, неотомізму, прагматизму, психоаналізу, структуралізму, герменевтики, екзистенціалізму.

У сучасній західній філософії проблематика філософії права найчастіше розглядається в рамках філософської антропології. Зокрема, соціальна і моральна філософії, у тісному зв'язку з якими розглядаються проблеми філософії права, зазнали значної антропологічної трансформації під впливом різних філософських напрямів. Різноманіття підходів і напрямків дослідження філософсько-правових проблем розробили методологію класичного періоду, відкинули хибні погляди, особливо щодо концепції природного права.

В Україні у дев'яностих роках ХХ ст. відбувається відродження філософії права як науки. Спостерігається значне підвищення інтересу до філософії права як з боку філософів, так і з боку юристів. Помітна багатоманітність підходів у дослідженнях історії, предмета і методів філософії права, специфіки філософсько-правової рефлексії, місця філософії права в системі наук, у визначеннях суті права. Філософське осмислення права - завдання особливої наукової і навчальної дисципліни філософії права, яка має свій предмет дослідження та категоріальний апарат.

У другому розділі “Становлення українського філософсько-правового дискурсу в кінці ХІХ - початку ХХ ст.” розглянуто філософсько-правовий дискурс як філософську рефлексію основ права. Проаналізовано особливості філософсько-правових дискусій на межі століть. Філософи, політологи, правознавці, соціологи активно обговорюють питання стратегії реалізації філософсько-правового дискурсу. Філософське обґрунтування особливо потрібне тоді, коли виникають серйозні проблеми правового статусу особи, її буття в світі, тому використовуються засадничі принципи, культурні цінності.

У першому підрозділі “Західноєвропейські, російські, українські тенденції філософсько-правового дискурсу на межі століть” досліджено, що у дисертації “Суспільство та індивід. Методологічне дослідження” визначились наукові інтереси Б. Кістяківського, напрям філософсько-правових пошуків, які зосереджувались на проблемах методології соціальних наук та правознавства, віддаючи перевагу неокантіанству. Філософ аргументував, що завдання філософії права полягає у розкритті плюралізму підходів та їх зв'язку, адже в цьому коріниться формальна відмінність філософії від спеціальних наук. Дисертацію високо оцінили і цитували німецькі філософи, соціологи, юристи - М. Вебер, В. Віндельбанд, Г. Зимель, Г. Єлінек, Г. Кельзен, Г. Рикерт, - з якими підтримував дружні стосунки Б. Кістяківський.

У статті “Криза юриспруденції і дилетантизм у філософії” він підкреслював, що науковці намагаються оздоровити юриспруденцію завдяки філософії, наводив приклади пошуків юристами теоретичних обґрунтувань права за межами юриспруденції, тобто у філософії, психології, математиці, мовознавстві. За відсутності загального філософського підходу такі пошуки можуть призвести до поглиблення кризи юриспруденції, як вважав філософ.

Погляди Б. Кістяківського - приклад ціннісного, заснованого на природному праві, підході до вивчення держави і права. Як послідовник В. Віндельбанда і Г. Рикерта, він розумів філософію як вчення про цінності, а етику - як сферу належного. Відзначено вагомість доробку К. Яроша у дослідженні природного права в історії філософії.

З'ясовано важливе завдання, яке сьогодні об'єктивно постало перед науковцями, - розгортання філософсько-правового дискурсу в Україні, зокрема, на конференціях, у часописах виділяються ключові теми, аналізуються ґрунтовні проблеми, методологічні підходи для досягнення істини та консенсусу. Виокремлено постмодерністський підхід філософсько-правового дискурсу, що розкривається в комунікативних теоріях Ю. Габермаса і М. Фуко, філософії мови П. Рікера. Представники зарубіжної філософії права звертаються до спадщини І. Канта, який заклав фундамент сучасного філософсько-правового дискурсу.

У другому підрозділі “Зародження та розвиток української філософсько-правової думки” зазначено, що філософсько-правові ідеї представників класичної філософії використовували у лекційних курсах професори Києво-Могилянської академії (М. Козачинський, Г. Кониський, Т. Прокопович). П. Юркевич зараховував філософію права до наук моральних або ж етичних. Філософсько-правові погляди і роздуми П. Юркевича можна вважати вагомим професійним осмисленням філософії права.

Б. Кістяківський у 1917-1920 роках був професором державного права, деканом юридичного факультету Українського державного університету (Київ). Працював у комісії зі заснування Української академії наук (1919-1920). Від 1919 року - академік Української академії наук. Є підстави стверджувати, що у співпраці з В. Вернадським, М. Василенком, Ф. Тарановським він закладав наукові підвалини академії. Б. Кістяківський займався науково-викладацькою, громадською, публіцистичною і видавничою діяльністю. Брав активну участь у громадсько-політичному житті України, був сенатором і членом генерального адміністративного суду. Філософ прожив недовге, але багатогранне і творче життя. Зазначено, що він був ученим, який науково аргументував головні принципи своєї концепції, логічно і зрозуміло розкривав складні проблеми філософсько-правової методології.

Розкрито філософську концепцію Б. Кістяківського шляхом експлікації історико-філософської проблематики у філософсько-правовому дискурсі, що дає змогу поєднати множинність знань, тобто синтез єдиного і множинного у правовому знанні. Висвітлено необхідність дискусії як культурної цінності для розвитку української філософсько-правової думки. Проаналізовано основні підходи і суть правового дискурсу для реалізації цінностей лібералізму та становлення правової держави. Зазначено, що філософсько-правова концепція мислителя важлива не лише в історичному контексті, а й у становленні сучасної української філософії права.

У третьому підрозділі “Філософія права Б. Кістяківського в академічному дискурсі” стверджується, що до академічного періоду початку ХХ ст. слід зарахувати університетських науковців, викладачів, які читали лекційні курси з історії філософії права, державного права, енциклопедії права. Зокрема, М. Василенка, Б. Кістяківського, М. Палієнка, Є. Спекторського, В. Старосольського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва, К. Яроша. Наголошено, що кінець XIX - початку XX ст. відзначається інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурології, філософії, політиці, правознавстві. Згадані професори викладали і досліджували історію та проблеми філософії права, сміливо висуваючи власні гіпотези та аргументи щодо їх трактування. У журналі “Юридическій Вестникъ” розгорнули дискусію про кризу, зокрема юриспруденції, що виникла через крах старих теорій і становлення нових поглядів на право.

Зазначено, що історію української академічної філософії, світоглядно-методологічну та культурологічну значущість досліджують сучасні українські науковці - А. Бичко, І. Бичко, В. Білодід, М. Гаврюшин, Е. Гайдадим, В. Горський, І. Захара, М. Кашуба, М. Лук, Н. Мозгова, В. Нападиста, В. Нічик, І. Огородник, Д. Острянін, М. Русин, Я. Стратій, М. Ткачук, З. Хижняк, В. Шохін. У монографічних дослідженнях М. Лука, Н.Мозгової, М. Ткачук акцентується увага на особливостях, характерних рисах української академічної філософії та важливості історико-філософського знання другої половини XIX -- початку XX ст. М. Лук розкриває важливість етичних ідей у становленні української філософії цього періоду. Н. Мозгова підкреслює, що українська духовно-академічна філософія XIX століття як культурно-історичне явище ґрунтувалась на християнському неоплатонізмі. М. Ткачук зауважує професіоналізм викладачів і науковців періоду академічної філософії.

У XX ст. відбувається становлення і розвиток філософії діалогу у сфері гуманітарних і природничих наук. В. Горський, О. Забужко, В. Лук'янець, С. Кравченко, С. Кримський, В. Навроцький, Л. Озадовська, В. Табачковський, С. Ягодзінський досліджують соціокультурну роль, генезис, характерні особливості наукового дискурсу, діалогічність і гуманізм в українській культурі. О. Забужко аналізує український суспільно-політичний дискурс франківського періоду (кінець XIX - початок XX ст.) та наголошує на виборі національності як його сутності. Дослідники стверджують справді плюралістичне, діалогічне розуміння історії філософії. Виділяють головні типи дискурсів: філософський, моральний, науковий, політичний, правовий, релігійний.

У третьому розділі “Формування філософських і правових поглядів Б. Кістяківського” проаналізовано його філософсько-правову концепцію, загальні принципи створення системи наукових знань про право. Філософ права розкривав право як соціальне явище, що виражає культуру суспільства, виходячи із плюралістичного підходу та доповнюваності методів.

У першому підрозділі “Український контекст філософського світогляду Б. Кістяківського” виокремлено важливі риси українського національного світогляду в розумінні Б. Кістяківського: універсалізм у поєднанні з культурним розмаїттям; поєднання найкращих здобутків української, російської, німецької культур, відкидаючи однобічність і крайнощі; сприйняття найкращого в інших культурах, не заперечуючи їх самостійну значущість. Б. Кістяківський, як і М. Драгоманов, внесли в українську політичну та філософсько-правову думку все прогресивне, що на той час було досягнуто європейською та світовою наукою. Для обох було характерне прагнення поєднати такі досягнення з українською історією та національними традиціями. Позиція Б. Кістяківського у національному питанні чітко проявилася у дискусії на сторінках журналу “Русская мысль ” у 1911 році. Він критикував русифікаторську політику, наголошував на важливості питання про автономію націй. Його погляди в національному питанні відрізнялись від позиції прихильників російського лібералізму.

Підкреслено підтримку філософом ідеї конституціоналізму на основі політичної свободи та земського самоуправління. Досить актуальною нині для України є ідея місцевого самоврядування як основи держави, здійснюваного і контрольованого народним представництвом. На переконання Б. Кістяківського, для подолання хиб політичної системи, про які писав М. Драгоманов у XIX ст., українцям слід прямувати у своєму поступі до Європи, переймати досвід великих прогресивних європейських громад.

Зазначено, що культурно-історична, духовна, соціальна ідентифікація нації - це життя як всього народу, так і життєвий світ кожної людини. Шлях національного буття пролягає через самовизначення особи. Б. Кістяківський свідомо ідентифікував себе з українською культурою, не протиставляючи свою українську ідентичність російській. Він визнавав найвищими цінностями людину та культурне самовизначення народностей. Історико-філософські, правові погляди та індивідуальність Б. Кістяківського формувалися у просторі спілкування різних культур - української, російської, німецької.

У другому підрозділі “Осмислення сутності права” встановлено, що для розвитку науки про право велике значення має напрям, темп та інтенсивність філософського мислення, як підкреслював Б. Кістяківський. Він поділяв думку І. Канта про те, що визначення поняття і предмета права є філософським, в основу якого покладено принцип свободи. Отже, право є сукупністю норм, які встановлюють і розмежовують свободу осіб на підставі вимог категоричного імперативу моральності. Право не лише визначає межі свободи, а й оберігає і забезпечує її та протистоїть насильству. У своєму виступі на захисті дисертації Б. Кістяківський стверджував, що для вироблення цілісного знання про право потрібні особливі синтетичні форми пізнання, бо вони мають привести до пізнання не поняття, а суті права. Він захистив у Харківському університеті дисертацію і отримав ступінь доктора права (1917).

Б. Кістяківський критикував ті підходи, які розкривали методи дослідження та суть права однобічно. Він аналізував доробок учених (Р. Єрінга, С. Муромцева, Р. Штаммлера), які визначали право у галузі філософії права і детально окреслював всі важливі аспекти. Також критикував еклектику та зауважував, що її елементів дуже багато у науковій літературі про право, зокрема у М. Коркунова, Г. Шершеневича. Зазначено, що наявність протилежних поглядів у різних учених щодо сутності права пояснюється тим, що не розкрито питання про характер самої науки і наявні суперечності теорій права.

Розглянуто головні напрями наукового пізнання права: державно-наказовий - пов'язує право з державою та її примусовою владою; соціологічний - право є явище соціальне і виражає певні стосунки між людьми, які охороняються самим суспільством; психологічний - право розглядається як явище внутрішнього, психічного світу людини; нормативний - право розкривається як нормативні правові відносини, що визначають поведінку соціальних суб'єктів. У результаті їх поєднання отримуємо синкретичне поняття права. Виокремлено теоретичні та технічні знання про право. Теоретичне поняття права розкриває його як факт чи явище, які належать спільному життю людей. Під технічним поняттям права розуміються певні засоби чи знаряддя. Поряд із теоретичними поняттями права існують технічні або практичні поняття. Наголошуючи множинність наукових понять права, він стверджував, що право як явище - єдине.

Виокремлено думку Б. Кістяківського, що той порядок, який встановлює право, завжди розумний, справедливий і гарантує свободу. Все знання про право потрібно синтезувати, результатом чого має бути розкриття і розуміння суті права. У такому синтезі загальна теорія права перетинається з філософією права. Шлях до синтезу філософія права шукає не в окремих гуманітарних науках, а у філософії культури.

У третьому підрозділі “Б. Кістяківський як методолог філософії права” зазначено, що систематичні дослідження в галузі філософії права спостерігаються лише у Б. Кістяківського. Особливої системності надали дослідження з методології права. Звідси - методологічний плюралізм і принцип доповнюваності, прагнення врахувати кожну позицію та віддати їй належне. Саме такою систематичністю і всеосяжністю відрізнялися його теоретичні побудови від побудов Є. Спекторського, Ф. Тарановського, А. Фатєєва. Зазначено значущість Б. Кістяківського як методолога, який уперше професійно застосував методологічний плюралізм та доповнюваність методів у дослідженні правових наук. Філософ права зауважував важливість методологічного плюралізму у вивченні права. Підтверджено, що право - явище державно-організаційне, соціальне, психологічне, нормативне. Право завжди самобутнє і автономне та має сприяти людині в її особистому й суспільному житті.

Завдяки філософському розумінню права, дослідженню його з різних позицій, використовуючи методологічний плюралізм, Б. Кістяківський з'ясував гуманітарну природу правознавства. Філософ права переконливо аргументував, що наука про право належить до царини гуманітарних наук та має бути зорієнтована не на одну гуманітарну науку чи на їх сукупність, а насамперед на філософію культури і лише через неї на всі гуманітарні науки, які об'єднані за допомогою філософії у цілісну систему наукового знання. Обґрунтування філософії права можливе за допомогою інтегруючого аналітичного і синтетичного знання, що дає філософія взагалі та філософія культури зокрема.

У четвертому розділі “Дослідницькі пріоритети правової концепції Б. Кістяківського” розглянуто особливість методологічного підходу вченого до визначення суті права, що проявилася також у з'ясуванні природи категорій “об'єктивність” і “реальність”, “раціональність” та “ірраціональність”. Зазначено, що у сучасній культурі право має панівне становище, тому філософи права ставлять питання про його онтологічний статус, зокрема про онтологічний статус об'єктивного права як сукупності чинних правових норм.

У першому підрозділі “Об'єктивність і реальність права” наголошено, що Б. Кістяківський критикував психологічну (зводить право до душевних переживань) та нормативну теорії (зводить право до суто логічних концепцій). Він зосереджував увагу на відмінності між обґрунтуванням психологічної теорії права Л. Петражицького та його учня П. Михайлова. Філософ вважав, що їхнє вчення про дві реальності науки викликає сумніви та потребує обґрунтування. Психологічний і нормативний підходи розглядають право тільки як елемент свідомості, та не розкривають його об'єктивність, а - лише різні переживання особи та їх об'єктивації. Таке розуміння права - тільки в однобічному розробленні кожного підходу - з необхідністю призводить до заперечення об'єктивності права. Спираючись на працю Г. Рикерта “Науки про природу і науки про культуру”, Б. Кістяківський солідаризувався з позицією автора, який відкидав психологізацію наук і критикував теорію наук про дух, а натомість увів термін “науки про культуру”. Він також підтримував погляди Г. Когена і В. Вундта, які заперечували розподіл реальності лише на фізичну і психічну.

У другому підрозділі “Раціональне та ірраціональне в праві” підкреслено, що Б. Кістяківський визначив раціональні (пов'язані з поняттями і нормами) та ірраціональні (пов'язані з правовідносинами) елементи права. На його погляд, об'єктивне право - це сукупність раціональних явищ духовної діяльності людини, а суб'єктивне - сукупність життєвих фактів, що мають правове значення. Ці життєві факти у своїй індивідуальності, своєрідності та неповторності є чимось, безумовно, ірраціональним.

Дослідник переконаний, що завдяки соціальним і психологічним підходам право пізнається як психосоціальне явище. Досить складно досліджувати право як явище телеологічне. Оцінка людиною цілей ускладнюється багатоманітністю та різносторонністю права. Він критикував А. Менгера за те, що ним недостатньо досліджено публічно-правовий характер права та його значення для особи. Також і в статтях П. Новгородцева та І. Покровського не розкрито юридичний сенс цієї проблеми тому, що недостатньо уваги приділили суб'єктивним публічним правам.

Вчення Б. Кістяківського про сутність права спричинило наукові суперечності, які не припиняються донині. Так, на початку ХХІ ст. також відбуваються дискусії щодо проблеми об'єктивності права, яка вважається вельми складною. Зокрема, Є. Булигін розглядає об'єктивність права з позиції правового позитивізму (як Г. Кельзен, А. Росс, Х. Харт). У дослідженнях українських філософів права В. Бачиніна, С. Максимова виокремлюється принципова важливість проблеми об'єктивності як реальності на методологічному рівні. Проблема реальності аналізується з філософських та спеціально-наукових позицій. Так різні аспекти реальності досліджуються зарубіжними філософами і соціологами - представниками феноменологічної герменевтики (П. Рікер), соціології (П. Бергер, Т. Лукман); українськими науковцями (Є. Бистрицький, В. Зінченко, В. Козловський, В. Мазепа, В. Малахов, С. Пролеєв, Л. Ситниченко).

У третьому підрозділі “Право і справедливість як чинники соціокультурного процесу” проаналізовано соціально-науковий підхід до сутності права, який є засобом переходу до справедливого права. Б. Кістяківський розкривав справедливість як мету людської життєдіяльності. Він зазначав, що результат будь-якого соціального процесу відображає як природний рух явищ, так і притаманне людям прагнення справедливості. Дотримуючись плюралістичного підходу та доповнюваності методів, філософ вказував на духовну сутність права, що має виражати культуру суспільства.

З'ясовано, що для Б. Кістяківського зміст будь-якої правової норми чи характер державної організації має визначатися рівнем розвитку ідеї справедливості на цей момент. Право втілює у собі свободу і справедливість найбільш повно і досконало, оскільки як реальне явище воно зумовлене причинами і цілями. Зокрема, можна науково пізнати право, розкриваючи та аналізуючи причини і цілі. Звернено увагу, що погляди філософа на право, яке втілює ідеї свободи і справедливості, вплинули на подальший розвиток проблеми у сучасних дослідженнях.

У сучасній філософії права науковці аналізують комунікативну природу права через розкриття проблем справедливості, відповідальності, солідарності. Правова онтологія визначає розуміння комунікативної природи права, тобто розуміння його як системи відносин, суб'єкти яких передають правову інформацію шляхом реалізації своїх прав і обов'язків у процесі соціальної взаємодії. У цьому значенні право є однією з найважливіших форм соціальної комунікації. Такі ідеї розвивають Ю. Габермас, О. Гьофе, В. Гьосле у західноєвропейській філософії.

Зазначено, що проблема справедливості сьогодні розуміється не просто як примха чи побажання, а як засаднича, фундаментальна умова суспільного життя. Потрібно не просто надіятись на справедливість, а потрібно її вимагати, тому що саме її люди винні одні одним. Про солідарність, доброзичливість, співчуття можна говорити лише тоді, коли люди дотримуються справедливості, відчувають доконечну потребу в ній.

У п'ятому розділі “Вчення про державу і права людини” розкрито дослідження Б. Кістяківським становлення правової держави, філософії прав людини, правосвідомості особи та правової культури. Зосереджено історико-філософський аналіз у двох напрямах - суспільному та юридичному. Зазначено, що у суспільному сенсі до держави належить лише певна сукупність індивідів. В юридичному сенсі держава є ідеальною особистістю. Також вона характеризується власними інтересами, завданнями, обов'язками, волею і владою.

У першому підрозділі “Концепція правової держави” досліджено, що Б. Кістяківський разом із М. Ковалевським, С. Котляревським, Б. Чичеріним, П. Новгородцевим досліджували принципи, особливості, головні риси, ідеали та шляхи здійснення правової держави. У правовій державі всі сфери діяльності мають підпорядковуватися нормам права. Б. Кістяківський підкреслював, що такий підхід характерний також для В. Гессена та М. Палієнка. Його погляди висвітлено на основі праць “Держава правова і соціалістична”, “Шлях до панування права”, “Наші задачі”. Він досліджував погляди Т. Гобса, Ф. Ніцше, Л. Толстого і протиставив їм твердження Платона, Арістотеля, на правову державу. Право повинно регулювати діяльність і внутрішнє життя держави, тому потрібне законодавство і народне представництво.

Історико-філософський аналіз доправових типів держави дав можливість ученому розкрити організацію їх діяльності, дослідити природу правової держави як суто правове явище. Філософ права зазначав, що поступово держава стала охоронцем, а пізніше і творцем права, розвинулася її законодавча і правотворча діяльність. Право перебудовує державу і перетворює її у правове явище чи творіння права, хоча творінням права можна визнати лише правову державу.