Утопія як форма соціального передбачення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

УТОПІЯ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ

Спеціальність: Соціальна філософія та філософія історії

Богуславська Юлія Сергіївна

Донецьк, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Утопічний компонент притаманний усім суспільним трансформаціям. Утопія - це засіб критичної оцінки реальності, засіб моделювання додаткової точки зору, за допомогою якої можна сконструювати образ кращого суспільства. Утопія необхідна людству як соціальна форма, що найбільш яскраво виражає альтернативність історії та можливість соціальної творчості, потреба в якій сьогодні постала вкрай гостро. Тому це ставить серйозні завдання перед соціальним пізнанням і робить особливо актуальною проблему дослідження утопії як форми осягнення майбутнього. Актуальність досліджуваної теми не викликає сумніву й визначається особливостями світового розвитку на сучасному етапі. Сьогодні людство вступило в так званий біфуркаційний період, коли перед ним так чи інакше виникло декілька альтернативних сценаріїв подальшого розвитку, або образів майбутнього. Вибір у таких ситуаціях практично завжди відбувається в атмосфері крайньої невизначеності та нестійкості соціальної системи. У таких умовах однозначно спрогнозувати майбутнє неможливо, адже передбачення є можливим лише тоді, коли існує певна стабільна система, коли можна прослідкувати тенденції подальшого суспільного розвитку. Крім того, в умовах невизначеності зміни можуть бути обумовленими випадком. Але задля того, щоб свідомо діяти в умовах випадковості, щоб мати більше альтернатив, щоб не допустити настання „небажаного майбутнього,” - необхідно брати активну участь у суспільному розвитку, шукати можливості керування цим процесом. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є навмисне, цілеспрямоване створення утопій. Так, один з відомих сучасних дослідників І. Валлерстайн закликає до створення утопістики, яка повинна продукувати моделі бажаного майбутнього. Це одна з передумов виживання людства. Адже коли соціальні практики і сталі переконання виявляються нефункціональними й застарілими, стає актуальним пошук нових зразків життя, що відповідають новим умовам, а також більш функціональних і ефективних ідей та більш привабливих образів майбутнього. З іншого боку, суспільство постійно змінюється, у ньому повсякчас відбуваються певні якісні перетворення: економічні, політичні, соціальні, культурні, ціннісні тощо. Але для того, щоб конструктивно розвиватися, суспільство повинно мати на меті якусь певну ідею, чіткий образ того майбутнього стану, якого треба прагнути. Іншими словами, ніяке суспільство не може рухатися вперед, не маючи певного соціального проекту. Звичайно, будь-який соціальний проект позбавлений негативних компонентів та протиріч, які є в реальності. Майбутній соціальний лад, що відображений у ньому, мислиться максимально наближеним до ідеально-бажаного, а отже, несе на собі більш чи менш чіткий відбиток утопізму. А це, у свою чергу, дає змогу стверджувати, що прогностично-утопічний компонент наявний у більшості соціальних перетворень. Отже, на сьогодні одним з головних завдань, яке постало перед соціальним знанням, є пошук оптимальних моделей соціального порядку, в якому б гармонійно поєднувалися інтереси й тих, хто живе зараз, і наступних поколінь. Англійський дослідник І. Берлін справедливо зазначив, що з цієї точки зору утопії мають неабияку цінність, бо ніщо так, як вони, не розширює уявні кордони людських можливостей. Таким чином, актуальність дослідження проблеми утопії як форми соціального передбачення обумовлена потребами суспільства на сучасному етапі. Ступінь наукової розробленості проблеми. Тема дисертаційної роботи потребувала опрацювання значної кількості наукових джерел. Логіка даного дослідження має два смислових центри, виходячи з яких усю літературу можна розділити на два блоки: по-перше, праці, присвячені аналізу проблем соціального передбачення, по-друге, дослідження щодо аналізу утопії.

Останнім часом зацікавленість утопією у вітчизняній філософії поступово зростає. На сьогодні сучасна вітчизняна філософська думка поповнилася дисертаційними роботами з утопічної проблематики. У них утопія трактується як одна з визначальних соціокультурних форм існування мрії (С. Грабовський), як гуманістично зорієнтований елемент соціального знання (В. Максименко), як атрибутивна характеристика перехідного періоду (Т. Запорожець) та в цілому як соціокультурний феномен (Т. Розова). Але, хоч утопія і стала предметом спеціальних досліджень, усе ж її особливості розкриті ще недостатньо. Проблема утопії й досі залишається предметом розбіжностей та дискусій. Особливо поглибленого дослідження потребує недостатньо розроблене питання про роль утопічної свідомості в процесі осягнення майбутнього, оскільки в існуючих дослідженнях розкриття цієї проблематики має розрізнений, фрагментарний характер. Актуальність та недостатня розробленість проблематики обумовили вибір теми дисертаційної роботи „Утопія як форма соціального передбачення”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з науковою темою кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Стосунки Сходу та Заходу України: пошук історичного компромісу” (номер державної реєстрації 0108U007931), в якому автор є співвиконавцем.

Мета та основні завдання дослідження.

У зв'язку з вищевказаною актуальністю та мірою наукової розробки проблеми метою дисертаційної роботи є системний аналіз утопії як форми соціального передбачення.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначити місце та роль соціального передбачення в системі соціально-філософського знання;

- уточнити зміст поняття „передбачення” та виокремити різні форми осягнення майбутнього;

- встановити гносеологічні передумови та корені соціального передбачення;

- проаналізувати різні точки зору дослідників на утопію як форму суспільного передбачення;

- зробити лінгво-семантичний аналіз поняття „утопія”;

- поставити утопію в ряд з іншими формами соціального передбачення соціальної дійсності й тим самим виявити її власну специфіку;

- відокремити поняття „утопія” і „утопічне передбачення”;

- виокремити прогностичний компонент у соціальній утопії;

- проаналізувати гносеологічні корені утопії як форми соціального передбачення.

Об'єктом наукового аналізу дисертаційної роботи виступає феномен соціального передбачення.

Предметом дисертаційної праці є утопічна форма соціального передбачення.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають загальнотеоретичні методи філософського аналізу. Через логічний метод представлена логіка розвитку уявлень про соціальне передбачення. Історичний метод сприяв відтворенню соціально-філософських моделей утопії. Порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень дозволив найбільш повно прояснити основні параметри передбачення та утопії. У роботі також використовувалися соціально-філософський, гносеологічний, соціально-прогностичний, діяльнісний, соціально-технологічний, лінгво-семантичний, макросоціологічний підходи до аналізу соціальної утопії та утопічного передбачення.

Теоретичними джерелами дисертаційної роботи стали доробки вчених у різних галузях знань. Враховано основні принципи та положення досліджуваної проблематики, які містяться в працях радянських, вітчизняних та зарубіжних філософів, соціологів, культурологів, політологів та істориків. Робота спирається на системний аналіз утопії як форми соціального передбачення дійсності. Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше у вітчизняній соціально-філософській науці системно досліджено утопію як форму соціального передбачення дійсності. Зокрема, у дисертаційній роботі сформульовані та обґрунтовані такі теоретичні положення, що конкретизують наукову новизну...

Вперше у вітчизняній науці аналізується така форма прогностичної утопії, як тайм(техно)панк, різновидами якої є кіберпанк, нанопанк, біопанк, космопанк тощо.

Виокремлено:

- гносеологічні передумови соціального передбачення, виділено об'єктивні та суб'єктивні передумови соціального передбачення. Об'єктивними передумовами є розвиток соціальних процесів у часі, а суб'єктивними - здатність людської свідомості до конструювання прогностичної системи знань;

- конкретні етапи змін уявлень про соціальний час, що дозволило виявити пов'язані з цим форми взаємодії з майбутнім;

- прогностичний компонент у соціальній утопії, що дало змогу поставити її в ряд з іншими формами передбачення соціальної дійсності й тим самим виявити її власну специфіку;

- гносеологічні корені утопії як форми соціального передбачення, з'ясовано, що витоки утопії можна шукати ще в міфологічному світогляді, а сама поява утопії у формі передбачення обумовлена такими факторами, як зміни в людській свідомості стосовно усвідомлення майбутнього як часового виміру, кінець ери Великих географічних відкриттів, віра в ідею прогресу, мрії про ідеальне суспільство, упевненість у можливості побудови ідеального суспільства, створеного на засадах розуму;

- нові тенденції в сучасній утопічній прогностичній свідомості - антиутопія і її різновиди: власне антиутопія, практопія, дистопія та тайм(техно)панк.

Набули подальшого розвитку:

- уточнення змісту соціального передбачення, особлива увага при цьому приділена ролі суб'єктивного компонента у процесі соціального передбачення;

- вивчення соціальних передумов процесу передбачення, визначено, що вони випливають із суспільної практики людини;

- аналіз різних точок зору дослідників на утопію як форму соціального передбачення;

- лінгво-семантичний аналіз поняття „утопія”, з'ясовано, що поняття „утопія” є складним полісемантичним поняттям, яке на сьогодні має декілька тлумачень: утопія як донаукова форма мислення, утопія як соціальний ідеал та ідеальний суспільний устрій, утопія як образ ідеального майбутнього, утопія як проект соціальної перебудови, утопія як певний тип свідомості, утопія як літературний жанр, утопія як мрія, утопія як альтернатива існуючій соціальній дійсності та утопія як соціальний експеримент.

Удосконалено:

- типологію форм осягнення майбутнього, надана характеристика ненаукових (інтуїтивне, буденне та мантичне передбачення) та наукових (прогнозування, проектування та планування) її форм;

- класифікацію утопій за просторово-часовою характеристикою та визначено в ній місце утопії як форми соціального передбачення.

Наукове та практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що його основні положення можуть бути використані для подальшого вивчення форм осягнення майбутнього в соціально-філософському й історико-культурному аспектах, для подальшої науково-теоретичної розробки проблем утопічної свідомості, її зв'язку з практикою, наукою, міфологією, ідеологією та політикою, для поглибленого критичного аналізу сучасних різновидів соціальної утопії й подальшого філософського вивчення проблеми суспільного ідеалу та його формоутворень.

Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій роботі під час розробки відповідних лекційних та семінарських курсів і спецкурсів із проблем філософії, соціології та політології, методології соціального пізнання, історії соціально-утопічних ідей, історії філософської та соціологічної думки, соціального прогнозування.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення були викладені на ІІІ Міжнародному семінарі „Структура и содержание связей с общественностью в современном мире” (Луганськ, 2002), ІІІ Всеукраїнській соціологічній конференції „Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства” (Київ, 2003), Міжнародному семінарі „Структура представлений знаний о мире, обществе, человеке: в поисках новых смыслов” (Луганськ, 2003), І Всеукраїнській науковій конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє” (Луганськ, 2006), ІІ Міжнародній науковій конференції „Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 2007), ІІ Міжнародній науковій конференції „Другий модерн і перспективи України, Росії та Білорусі” (Луганськ, 2010).

Публікації. Загальні положення дисертаційного дослідження висвітлено у вісьмох публікаціях, з яких три статті опубліковано у фахових наукових виданнях за переліком ВАК України.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, розбитих на підрозділи, (підрозділ 2.1 містить чотири, а підрозділ 2.2 - два підпункти), висновків, додатків та списку використаних джерел (323 найменування). Для унаочнення матеріалів дослідження в роботу включено дві таблиці та п'ять малюнків. Загальний обсяг роботи - 204 сторінки (основний зміст - 170 сторінок, додатки - 6 сторінок, список використаних джерел - 28 сторінок).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь наукової розробленості проблеми, з'ясовано зв'язок роботи з науковими програмами та темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано наукову новизну отриманих результатів, охарактеризовано їх теоретичне і практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та подано інформацію про публікації.

У першому розділі „Проблема соціального передбачення в системі наукового знання” зроблено загальний теоретичний аналіз проблеми соціального передбачення. Проаналізовано поняття передбачення в науковій соціально-філософській та соціологічній літературі, виокремлено та охарактеризовано різні форми осягнення майбутнього, визначено об'єктивні та суб'єктивні передумови процесу передбачення.

У підрозділі 1.1 „Поняття соціального передбачення в науковій думці” уточнено змістовне значення поняття „соціальне передбачення”.

Аналіз соціально-філософської та соціологічної літератури показав, що в науковій думці немає єдиного визначення поняття „соціальне передбачення”. Причина цього криється в різних методологічних підходах, які використовують дослідники.

У загальному вигляді „передбачення” - це термін, який означає всю людську діяльність та її результати в пізнанні майбутнього.

Це припущення про майбутній стан явищ природи та суспільства або про явища, що є невідомими зараз, але які піддаються виявленню. Розбіжності спостерігаються тоді, коли мова йде про конкретизацію та уточнення цього поняття.

По-перше, з одного боку, передбачення мислиться як процес пізнання, а з іншого - як результат пізнання майбутнього. У першому випадку термін „передбачення” використовується для позначення самого процесу прогностичного дослідження, а у другому - для позначення підсумкового результату знання про майбутнє.

По-друге, розбіжності між дослідниками спостерігаються, коли мова йде про аналіз суб'єктивної складової у визначенні поняття „соціальне передбачення”. За даним критерієм можна виокремити два підходи: одні дослідники бачать за цим поняттям знеособлений процес, а інші говорять про роль суб'єкта у процесі передбачення. Ураховуючи все вищесказане, автор розуміє під соціальним передбаченням наступне: це припущення про майбутній стан суспільних явищ, які відсутні або не відомі зараз, але можуть виникнути або бути вивчені і відкриті в майбутньому. Безперечною є роль суб'єкта у процесі формування уявлень про майбутнє, оскільки образи про майбутній стан речей, перш, ніж стати феноменом суспільної свідомості, виникають у свідомості певного соціального суб'єкта.

У підрозділі 1.2 „Проблема видової систематики соціального передбачення” розглянуто класифікацію форм, в яких може здійснюватися соціальне передбачення, та надається характеристика кожної з них.

У теорії прогностики розрізняють наукове й ненаукове передбачення. Більш давнім є ненаукове передбачення. У ньому переважають елементи стихійного, надприродного, інтуїтивного, ірраціонального, а також того, що є результатом спостереження. Виокремлюють інтуїтивну, буденну та мантичну форми ненаукового передбачення. Інтуїтивне передбачення базується на передчутті людиною прийдешніх подій за допомогою підсвідомості, без будь-яких розсудливих підстав. Буденне передбачення ґрунтується на життєвому досвіді людини й пов'язаними з ним аналогіями та прикметами. Це вже різновид інтелектуальної діяльності людини, роздум про майбутнє на основі особистого досвіду. Мантичне передбачення базується на вірі в надприродні сили, які визначають майбутнє. Воно пов'язане з релігійною й магічною (містичною) практикою.

Виникнення науки (і, перш за все - природознавства), а також її подальший розвиток привели до появи наукового передбачення. Цей процес особливо прискорився в середині XIX століття, з якого зазвичай датують початок історії власне наукового передбачення в суспільних науках. Наукове передбачення базується на знанні закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення, на використанні наукових методів дослідження. Для нього характерні систематичність і прагнення до усунення суперечностей, розбіжностей і неточностей. Основними формами наукового передбачення є прогнозування, цілепокладання, планування, програмування й проектування. Під прогнозуванням розуміють процес передбачення майбутнього положення предмета або явища на основі аналізу минулого й сьогодення, систематична науково обґрунтована інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього предмета або явища в перспективі. Соціальне прогнозування виходить з того, що немає єдиного сценарію майбутнього. Прогноз лише вказує на можливість того або іншого шляху розвитку, а яка із запропонованих можливостей буде реалізована суспільством - це відображається в проекті або плані. Під соціальним проектуванням розуміється науково обґрунтоване конструювання системи параметрів майбутнього соціального об'єкту, явища або процесу або якісно нового стану існуючого об'єкта, явища або процесу. Соціальне програмування означає встановлення основних положень, які потім розгортаються у плануванні, або послідовності конкретних заходів по реалізації планів. Соціальне планування - це планування, направлене на визначення конкретних цілей, показників, завдань, термінів, темпів, пропорцій соціальних процесів, систем, їх ланок з урахуванням оптимізації їх розвитку. Цілепокладання - це встановлення ідеально передбаченого результату діяльності. Усі зазначені види соціального передбачення є рівноцінними феноменами соціального пізнання, внаслідок чого вони не протистоять, а доповнюють один одного. І це підтверджує сама соціальна реальність. Так, існує чимало прикладів, коли науково обґрунтовані соціальні прогнози не реалізуються, а деякі ірраціональні передбачення співпадають з дійсністю. Це примушує переосмислювати та переоцінювати співвідношення раціонально-логічних прогнозів та ірраціональних передбачень у контексті соціального конструювання майбутнього. Виходячи з цього, ми вважаємо за потрібне поставити питання щодо утопії як однієї з форм соціального передбачення.

Підрозділ 1.3 „Інтенція на майбутнє як гносеологічна передумова соціального передбачення” присвячений аналізу природи процесу соціального передбачення. У ньому підкреслюється, що людська здібність до соціального передбачення з'явилася зовсім не випадково, а базується на розвитку людської свідомості та вимогах суспільної практики. Існують об'єктивні та суб'єктивні передумови соціального передбачення. Об'єктивною гносеологічною передумовою соціального передбачення є розвиток процесів у часі, і, зокрема, усвідомлення таких часових категорій, як „минуле”, „теперішнє”, „майбутнє”. Саме усвідомлення майбутнього, як окремого часового виміру, дало підстави людству для формування прогностичної свідомості. Суб'єктивною передумовою передбачення є здатність людської свідомості до створення прогностичної системи знань. Автор доводить, що формування передбачення як специфічної функції свідомості пов'язано з еволюцією механізму випереджаючого відображення, його переходом до прогностичного відображення та передбачення.

У другому розділі „Утопічна форма соціального передбачення” досліджується безпосередньо феномен утопії як форми осягнення майбутнього. Зроблено історико-філософський аналіз проблеми утопії, проаналізовано сучасне поняття утопії як форми соціального передбачення та охарактеризовано її основні ознаки, досліджено природу утопії як форми осягнення майбутнього, а також розглянуто сучасні тенденції утопічного передбачення.

У підрозділі 2.1 „Історико-філософський аналіз утопії як форми осягнення майбутнього” визначено, що теоретичне осмислення утопії починається з кінця ХІХ століття. У цей час велика кількість мислителів, філософів, сфера наукових інтересів яких була досить різноманітною, звернули увагу на проблему утопії, утопізму та утопічної свідомості. У даному підрозділі, спираючись на наукові дослідження, розглянуто основні підходи до аналізу утопії та утопічного: описовий, ідеологічний (історико-критичний), теологічно-критичний та еволюційно-конструктивістський.

У підпункті 2.1.1 „Описовий підхід до вивчення утопії” аналізуються доробки вчених, які зробили перші спроби серйозного осмислення соціального утопізму (Р. фон Моль, Л. Штайн, А. Сюдр, А. Кирхенгейм, А. Фогт, А. Свентоховський та інші). У межах цього напрямку утопія аналізується з точки зору її історичного розвитку та наводяться перші спроби її класифікації.

Підпункт 2.1.2 „Ідеологічний (історико-критичний) напрямок дослідження утопії” присвячений аналізу негативного, критичного ставлення до утопії. Зазначений напрямок має дві течії. Одна бере свій початок у марксизмі, а інша, навпаки, виникла внаслідок полеміки з ним. Але, як для перших, так і для других, характерним є негативне ставлення до утопії.

У межах марксизму утопія розглядається як вигадка, ілюзія, безплідна ідея, мрія, що відірвана від життя, це плід уяви генія-одинака.

У підпункті 2.1.3 „Теологічно-критичний напрямок аналізу утопії” розглядається протиставлення утопії та релігії. Утопія тут розуміється як єресь, шлях сатани, суперництво з Богом. Такий підхід є характерним, головним чином, для російської релігійної філософії (С. Трубецькой, С. Булгаков, М. Бердяєв, Г. Флоровський, С. Франк, Л. Шестов та ін.).

У підпункті 2.1.4 „Еволюційно-конструктивістський підхід до вивчення утопії” мова йде про тлумачення соціальної утопії як суперечливого соціального явища.

З одного боку, дослідники критично ставляться до утопії, висвітлюють її негативні риси, а з іншого - визнають її укоріненість у соціальному бутті. Простежується тенденція до глибокого комплексного філософського аналізу утопії як соціального феномена: досліджуються проблеми формування утопії, її взаємозв'язок з іншими суспільними й духовними феноменами, характерним стає розмежування понять „утопія” та „утопізм”, утопія починає мислитися як специфічний вид суспільної свідомості (Е. Блох, К. Мангейм, П. Рікер, Ю. Шкляр, Е. Баталов, В. Чалікова, О. Черткова, Є. Шацький, Ч. Кірвель та ін.).

У підрозділі 2.2 „Сучасне поняття та основні характеристики утопії як однієї з форм соціального передбачення” ми ставимо за мету уточнити специфіку поняття „утопія”, виокремити серед різновидів утопії прогностичну утопію та визначити її основні характеристики.

У підпункті 2.2.1 „Лінгво-семантичний аналіз поняття „утопія” аналізуються наявні в сучасній науковій літературі дефініції утопії. Доведено, що в соціально-філософській думці поняття „утопія” на сьогодні є одним з складних полісемантичних понять. Детальний аналіз довідкових видань показав, що в науковій літературі відсутнє єдине й вичерпне визначення поняття „утопія”. За багатовікову історію свого існування воно перетворилося на загальне, набуло метафоричного значення та стало одним з полісемантичних понять, яке використовується як у науці, так і в повсякденному житті. Поява самого терміна „утопія” пов'язана з ім'ям відомого англійського мислителя та державного діяча Томаса Мора, з-під пера якого вийшла праця під назвою „Утопія” (1516 р.).

Точне тлумачення терміна „утопія” має певні труднощі. Проблема полягає в тому, що дане слово можна перекласти з грецької по-різному, залежно від того, як його передати латинською транскрипцією: „місце, якого немає” (від грецьких слів „пэ” - „немає” або „не” та „фпрпт” - місце) або „благословенне місце” (від грецьких слів „еэ” - благо та „фпрпт” - місце). Але більш прийнятною нам здається точка зору, згідно з якою в термін „утопія” від початку навмисно був вкладений подвійний смисл - це „благословенне місце, якого немає”. У сучасній літературі існує декілька різних тлумачень поняття „утопія”. За радянських часів утопія трактувалася як зображення ідеального суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування. Сьогодні найчастіше цим терміном позначають уявлення про соціальний ідеал та ідеальний суспільний устрій. По-друге, під утопією розуміють образ майбутнього ідеального суспільства. По-третє, поняттям „утопія” позначають проекти соціальної перебудови, які є необґрунтованими та відірваними від реальності. Четвертим значенням поняття „утопія” є певний тип свідомості, що протиставляє уявний, належний або бажаний стан речей самій реальності, акцентуючи на безперечній перевазі першого над другим. По-п'яте, поняття „утопія” використовується для визначення особливого жанру в літературі. По-шосте, поняття „утопія” також використовують у значенні мрії, фантазії, чогось нездійсненого, тобто для позначення явищ та процесів, які в реальному житті не існують. Зустрічаються також тлумачення утопії як образу суспільства, яке організоване розумно, раціонально, гармонійно чи справедливо, а також як детальний та послідовний опис уявного, але локалізованого в часі та просторі суспільства, побудованого на основі альтернативної соціально-історичної гіпотези. Однак треба зазначити, що поєднує всі визначення утопії одна ідея, - усі вони характеризують утопію як вигаданий ідеал. Зважаючи на об'єкт та предмет нашого дослідження, у роботі запропоновано таке визначення утопії. Утопія - це специфічна форма осягнення майбутнього. У широкому розумінні - це проект соціальної перебудови, що має привести до ідеального суспільства. У вузькому - це образ майбутнього ідеального суспільства, створений на основі уяви, бажання та умоглядних розумових конструкцій.

У підпункті 2.2.2 „Утопія як форма опанування майбутнього” представлено типологію утопій, визначено місце прогностичної утопії та виокремлено її основні характеристики. Виходячи з інтересів дисертаційної роботи, в ній розглянуто типологію утопій залежно від того, де розташовано суспільний ідеал та яким чином він може бути втіленим у життя.

У сучасній соціально-філософській традиції, започаткованій Л. Мемфордом, прийнято поділяти утопії на „утопії втечі” та „утопії реконструкції”. До перших належать утопії, в основі яких лежать мрії про краще суспільство, але в яких не йдеться про зміни існуючого стану речей. „Утопії реконструкції” спрямовані на радикальне перетворення існуючої соціальної дійсності.

„Утопії реконструкції” можуть спрямовувати свої дії на перетворення всього суспільства („утопії політики”) або обмежуватися втіленням суспільного ідеалу серед певної соціальної групи („утопії ордену” або „утопії общини”). „Утопії втечі” теж мають свої підтипи. Залежно від локалізації соціального ідеалу дослідники розрізняють „утопії місця” (або просторові утопії), „утопії часу” (або ухронії), та „утопії позачасового порядку” (або „утопії одвічної гармонії”). Головна різниця між ними полягає в тому, куди пропонується втікати від існуючої дійсності. Для перших характерно розташування ідеальних суспільств у просторовій, а для других - у часовій перспективі. Соціальний ідеал „утопій місця” існує в реальному часі, але він розташований „десь”: чи то у вигаданому, чи то в реально існуючому, але мало вивченому місці, чи то на інших планетах. „Утопії часу” або ухронії розміщують соціальний ідеал „колись”: або в минулому, або в майбутньому. „Утопії часу” поділяються на ретроспективні утопії (утопії минулого) та перспективні (утопії майбутнього). У ретроспективних утопіях негативному теперішньому протиставляється ідеальне минуле, а у прогностичних утопіях, навпаки, ідеалізується майбутнє в порівнянні з теперішнім. Утопія як форма осягнення майбутнього бере свій початок з кінця XVII століття. З цього часу в науковій літературі утопію, що переносить ідеал у майбутнє, називають „прогностична утопія”, „перспективна утопія”, „утопія майбутнього” „проспективна утопії”, „футуристична утопія”, „утопія передбачення”, „ухронія майбутнього” тощо.

Говорячи про прогностичну утопію, слід виокремити її основні характерні риси, що підкреслюють специфіку даного соціального феномена. Найважливішим є те, що в прогностичних утопіях негативному теперішньому протиставляється досконале майбутнє.

Для прогностичних утопій сприйняття часу є досить специфічним. Утопічна свідомість не притримується лінійної моделі часу. Для прогностичної утопії існує лише два часових виміри: теперішнє та майбутнє, причому не конкретне майбутнє, а майбутнє у вигляді „колись”. Більше того, майбутнє ні в якому разі не випливає із теперішнього, не наслідує його та не знаходиться з ним ні в якому генетичному зв'язку. Конструювання майбутнього в утопічній свідомості завжди носить довільний характер. У прогностичній утопії досконале суспільство мислиться як теоретичний конструкт, що є продуктом людського розуму та волі (на відміну від наявної дійсності, що складається спонтанно). Таке суспільство базується виключно на раціональних засадах. Ще однією важливою ознакою прогностичної утопії є прагнення гармонії через створення бажаного ідеального суспільного устрою. І ключовим тут є слово „бажаного”. Майбутнє для утопіста є ідеальним саме тому, що воно бажане, а не навпаки. Ідеал сам по собі не викликає в утопіста ніякого інтересу. Саме бажаний ідеал слугує підґрунтям для критики наявного суспільного устрою та створення майбутнього досконалого суспільства. Якщо підходити з аксіологічної точки зору, то можна сказати, що категорії сьогодення та майбутнього розглядаються в утопічній свідомості як протилежні на шкалі цінностей: перше - це втілення цілковитого зла, а друге - абсолютного добра. Прагнення абсолютної досконалості, а також абстрагування майбутнього від нинішнього часу обумовлюють особливе - телеологічне - ставлення прогностичної утопії до трактування історичного процесу. Історія з позицій утопізму має своє логічне завершення. Таким є досягнення межі досконалості в суспільному розвитку. Тому майбутнє в утопічній свідомості мислиться у своєму кінцевому статичному вигляді. А це означає кінець історії.

Однієї з найістотніших і постійних рис утопічної прогностичної свідомості є її трансцендентність у соціальному сенсі. Безперечним є той факт, що утопічний ідеал існує в іншій, ніж наявна дійсність, реальності, - він належить майбутньому. Більш того, ідеальне суспільство мислиться побудованим завдяки зусиллям людського розуму й волі, а не є результатом історичного розвитку. А це означає незалежність утопії від реального життя та від наявної дійсності. Унаслідок цього майбутнє в утопії набуває позачасового, одвічного характеру.

У підрозділі 2.3 „Гносеологічні корені та онтологічний статус утопії як форми соціального передбачення” доведено, що утопія як форма передбачення майбутнього своїми коренями сягає далекого минулого. Її витоки варто шукати ще в міфологічному світогляді, а безпосереднім прототипом можна вважати середньовічне християнське вчення про створення на землі Царства Божого, в якому люди досягнуть вічного блаженства. Сама ж поява утопій у формі передбачення майбутнього була обумовлена декількома факторами. По-перше, відбулися суттєві зміни в людській свідомості стосовно усвідомлення часу. Відтепер людство пов'язувало своє існування не лише з минулим та теперішнім, але і з майбутнім. Майбутнє почало мислитися як специфічна, окрема від сьогодення та минулого, форма буття. По-друге, закінчилася ера Великих географічних відкриттів, унаслідок чого невідомих куточків на Земній кулі ставало дедалі менше. Це обмежувало територіальне розміщення ідеальних суспільств, і тому їх із географічного простору було перенесено до часового. По-третє, появі прогностичних утопій сприяла віра в ідею прогресу, в те, що людство у своєму розвитку завдяки піднесенню науки крокує до досконалості. Це обумовило виникнення цілої низки соціальних проектів ідеального майбутнього, якого можна досягти завдяки певним аспектам прогресивного розвитку суспільства. І, нарешті, по-четверте, прогностична утопія з'являється тоді, коли в суспільстві виникає думка, що кращий чи ідеальний його стан можна спроектувати, сконструювати. Потім за планом можна побудувати довершене суспільство. Утопізм є досить стійким явищем. Виникнення утопій відбувається в певні моменти історії. Найчастіше це простежується в період, коли в суспільстві спостерігається напруження, тривога, коли окремі особистості або цілі групи усвідомлюють, що теперішній стан суспільства вже нікого не задовольняє, що необхідні зміни, а офіційна влада впроваджувати їх не поспішає. Також треба наголосити на тому, що утопії виникають не в період суспільних трансформацій, а до них - у період найбільшої напруги. І це суттєво. Більшість утопій створені в епохи, коли тільки накопичувалися суспільні суперечності. Саме такі епохи є найбільш багатими на утопії. У революційні епохи утопії втілюються в життя. Але самі революції бідні на творення нових утопічних уявлень. У той же час, у періоди кризи спостерігається швидке розповсюдження утопічного мислення в суспільстві. У ХХ столітті з'являється нова тенденція в утопічній прогностичній свідомості - практопія, антиутопія і її різновиди: власне антиутопія, дистопія та тайм(техно)панк. Так, якщо утопія - це формоутворення суспільного ідеалу, соціальний проект бажаного майбутнього, то інші згадані форми являють наступне. У практопії, як і в утопії, описується модель кращого суспільного устрою, але на відміну від останньої, визнається неідеальність даного суспільства. Антиутопія - це теж вигаданий проект майбутнього, але вона розглядається як антитеза утопії, вона мислиться як така, що прагла стати утопією, але, досягнувши ідеального рівня соціальної організації, перетворилася для людства на злий фатум. Дистопія - це образ майбутнього, який випливає з негативних тенденцій, що мають місце сьогодні: екологічна криза, війни, злочинність, психологічна деградація людства під впливом наркотиків тощо. Наприкінці ХХ століття з'явився ще один напрям - тайм(техно)панк. Він є різновидом сучасного антиутопічного жанру й моделює світ, який стоїть на іншому технологічному рівні, що передбачає інші, відмінні від реальних, закони соціуму. І, виходячи з гіпертрофованого розвитку певних технологій, прогнозується майбутній стан суспільного розвитку. На сьогодні найбільш популярними різновидами цього напрямку є кіберпанк, нанопанк, біопанк та космопанк. Менш популярними є стоунпанк, сандалпанк, паропанк(стимпанк), дизельпанк, атомпанк тощо.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження щодо системного аналізу утопії як форми соціального передбачення, сформульовані положення, що мають значення для подальшого дослідження прогностичної утопічної свідомості:

1. Здійснений аналіз наукових джерел засвідчив достатньо широкий спектр поглядів науковців на проблему соціального передбачення. Автор під соціальним передбаченням розуміє припущення про майбутній стан суспільних явищ, які відсутні або невідомі зараз, але можуть виникнути або бути вивчені й відкриті в майбутньому. Безперечною є роль суб'єкта у процесі формування уявлень про майбутнє, оскільки образи про майбутній стан речей перш, ніж стати феноменом суспільної свідомості, виникають у свідомості певного соціального суб'єкта, а вже потім стають надбанням суспільної свідомості;

2. Аналіз форм соціального передбачення дозволив поділити їх на наукові та ненаукові. У ненауковому передбаченні переважають елементи стихійного, надприродного, інтуїтивного, ірраціонального, а також того, що є результатом спостереження. Виокремлюють інтуїтивну, буденну та мантичну форми ненаукового передбачення. Для наукового передбачення характерні систематичність і прагнення до усунення суперечностей, розбіжностей і неточностей. Основними формами наукового передбачення є прогнозування, цілепокладання, проектування, програмування і планування. Різні види соціального передбачення являють собою рівноцінні феномени соціального пізнання, внаслідок чого вони не протиставляються, а доповнюють один одного. Це примушує переосмислювати та переоцінювати співвідношення раціонально-логічних прогнозів та ірраціональних передбачень у контексті соціального конструювання;

3. Людська здібність до соціального передбачення базується на розвитку людської свідомості та вимогах суспільної практики. Виокремлюють об'єктивні та суб'єктивні передумови соціального передбачення. Об'єктивною передумовою соціального передбачення є розвиток процесів у часі., суб'єктивною - здатність людської свідомості до формування прогностичної системи знань;

4. Індивіди та соціальні спільноти прагнуть реалізувати в майбутньому свої цілі та ідеали. Вони їх оформлюють у вигляді проектів бажаного майбутнього. Це дає нам можливість поставити питання щодо утопії як однієї з форм соціального передбачення дійсності;

5. Аналіз різних точок зору щодо утопії показав, що всі вони здатні доповнювати розуміння проблемного поля утопії;

6. Здійснюючи лінгво-семантичний аналіз поняття „утопія” встановлено, що воно є складним полісемантичним поняттям, яке на сьогодні має декілька тлумачень: як донаукова форма мислення, як соціальний ідеал та ідеальний суспільний устрій, як образ майбутнього ідеального суспільства та як проект соціальної перебудови, що має привести до ідеального суспільства, як певний тип свідомості, а також як специфічний літературний жанр. У роботі утопія розглядається як специфічна форма осягнення майбутнього;

7. Проаналізувавши сутність та специфіку утопії у формі соціального передбачення, було визначено, що прогностична утопія - це соціальний проект бажаного майбутнього, який відрізняється від наявної реальності і протиставляється їй. Серед загальних характеристик прогностичної утопії визначено такі: критика наявного суспільства, прагнення соціальної досконалості, ідеалізація майбутнього, протиставлення наявного та прийдешнього, довільне конструювання майбутнього, раціоналізм, абсолютизм, антиісторизм, телеологія та трансцендентність;

8. Досліджуючи природу утопії як форми соціального передбачення, було з'ясовано, що її витоки варто шукати ще в міфологічному світогляді, а безпосереднім прототипом можна вважати середньовічне християнське вчення про створення на землі Царства Божого, в якому люди досягнуть вічного блаженства. Сама ж поява утопій у формі передбачення майбутнього була обумовлена такими факторами, як зміни в людській свідомості стосовно усвідомлення часу, закінчення ери Великих географічних відкриттів, віра в ідею прогресу, в те, що людство у своєму розвитку завдяки піднесенню науки крокує до досконалості, думка, що кращий чи ідеальний його стан можна спроектувати, а потім за планом побудувати довершене суспільство;

9. Аналіз сучасного стану утопічної свідомості показав, що в ХХ столітті з'явилася нова тенденція - практопія, антиутопія і її різновиди: власне антиутопія, дистопія та тайм (техно) панк;

10. Сьогодні, коли людство вступило в біфуркаційний період, перед ним виникло декілька альтернативних сценаріїв подальшого розвитку, або образів майбутнього. У таких умовах однозначно спрогнозувати майбутнє неможливо, адже передбачення є можливим лише тоді, коли існує певна стабільна система, коли можна прослідкувати тенденції подальшого суспільного розвитку. Але задля того, щоб свідомо діяти в умовах випадковості, щоб мати більше альтернатив, щоб не допустити настання „небажаного майбутнього,” - необхідно брати активну участь у суспільному розвитку, шукати можливості керування цим процесом. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є навмисне, цілеспрямоване створення утопій;

11. Подальшої розробки потребують такі питання, як проблема людини в системі утопічного передбачення, розгляд онтологічних, аксіологічних аспектів утопії як форми соціального передбачення, аналіз наявності утопічного компонента в сучасних ідеологічних доктринах, якими користуються при здійсненні суспільних трансформацій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Богуславська Ю.С. Фізіологічні, психологічні та соціальні передумови передбачення / Ю.С. Богуславська // Мультиверсум. - 2006. - Вип. 53. - С. 173-185. філософський суспільство утопія

2. Богуславська Ю.С. Проблема утопії в російській релігійній філософії / Ю.С. Богуславська // Мультиверсум. - 2007. - Вип. 60. - С. 180-189.

3. Богуславська Ю.С. Критика утопізму в роботах К. Маркса, Ф. Енгельса та В.І. Леніна / Ю.С. Богуславська // Мультиверсум. - 2008. - Вип. 74. - С. 88-93.

4. Богуславская Ю.С. Проблема социального предвидения и гражданское общество / Ю.С. Богуславская // Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность / науч. ред. І.Ф. Кононов. - Луганск - Женева - Цюрих: Альма-матер, 2002. - С. 237-248.

5. Богуславская Ю.С. Утопический компонент в общественных трансформациях / Ю.С. Богуславская // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: наук. доп. і повідомл. ІІІ Всеукр. соціол. конф. / Соціологічна асоціація України, Ін-т соціології НАН України, редкол.: М.О. Шульга, В.М. Ворона. - К., 2003. - С. 551-553.

6. Богуславська Ю.С. Ґенеза уявлень про майбутнє в суспільній свідомості / Ю.С. Богуславська // Структура представления знаний о мире, обществе, человеке: в поисках новых смыслов. - Вып.4. - Т. 1. Социальные науки / Луган. нац. пед. ун-т имени Тараса Шевченко, отв. ред.: Л. Н. Синельникове и др. - Луганськ: Знание, 2003. - С. 122-130.

7. Богуславська Ю.С. Утопічний компонент національної ідеї / Ю.С. Богуславська // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: матеріали Всеукр. конф., 2006. - С. 90-98.

8. Богуславська Ю.С. Національна ідея: два роки потому // Стосунки Сходу та Заходу України / ред. І.Ф. Кононов. - Луганськ: Знания, 2007. - С. 137-141.

Размещено на Allbest.ru