Кіно як засіб конструювання реальності (філософсько-культурологічний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 130.2:572.026:791.43(043.3)

КІНО ЯК ЗАСІБ КОНСТРУЮВАННЯ РЕАЛЬНОСТІ (ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ЖИГАЛКІНА СВІТЛАНА СТАНІСЛАВІВНА

Сімферополь 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Ушакова Клара Вікторівна, доцент кафедри культурології філософського факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Чміль Ганна Павлівна, професор кафедри кінознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого;

кандидат філософських наук, доцент Болотова Вікторія Валентинівна, доцент кафедри гуманітарних і соціально-економічних дисциплін Академії військово-морських сил імені П. С. Нахімова

Захист відбудеться ,,__18__” червня__ 2010__ року о _11_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, проспект Вернадського, 4).

Автореферат розісланий,,_15_”_травня__ 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. В. Горбань

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема осмислення кінематографа як феномену культури порушувалася з часів виникнення кіно, проте власне філософський підхід до його дослідження став практикуватися, починаючи із середини ХХ століття. Зі свого зародження кінематограф розглядався як засіб освоєння та відтворення всього розмаїття соціального та культурно-історичного буття людей його виразними і, у першу чергу, технічними засобами. Філософське ж осмислення кінематографа стикається із дослідженнями в царині філософії культури, філософської антропології, етики, естетики, філософії техніки, епістемології, соціальної філософії тощо.

Актуалізація проблеми співвідношення дійсності та реальності, що відтворена кінематографом (екранної реальності), проблеми формування та конструювання останньої виражальними можливостями кіно як засобу впливу на глядача та на діяльність його свідомості проявилась особливо гостро в сучасну епоху. Для нинішнього етапу гуманітарної рефлексії звернення до аналізу кіно - як до особливої сфери, яка задає напрямок розвиткові культури у ХХ столітті, - зберігає особливу актуальність. Виникнення кінематографа і потім кожен етап його розвитку, поява та послідовне нарощування засобів його виразності ніби вели за собою здатність людини до пізнання та відкриття нових культурних світів, збагачуючи його щоразу новим “інструментарієм”. Окрім цього, розповсюдження засобів передачі візуальної інформації, формування візуального, екранного типу культури і поява таких явищ, як комп'ютеризація, інтернет та пов'язана з ними віртуальна реальність, робить проблему осмислення, формування та конструювання реальності ще важливішою та складнішою.

Актуальність дослідження визначається також існуванням протиріччя, яке проявилося сьогодні досить гостро та відкрито, і полягає воно у такому. Кіно, яке з'явилося наприкінці ХІХ століття, сприйняло найвищі цінності гуманістичної культури того часу, у яких постулювалася увага до індивідуальності людського досвіду, до детального та пильного вживлення у життєві обставини. Сьогодні технічний розвиток та поява нових візуальних форм демонстрації реальності часто виражається у її конструюванні за допомогою критеріїв ілюзорності та у смисловому наповненні, досить часто позбавленому не лише моральної та ідеологічної компоненти, а й ознак подібності до життя. Можливість глибокого осмислення реальності - і, в першу чергу, її ціннісних орієнтирів, як таких, що визначають буття людини в культурі - за допомогою виразних засобів, відкривачем та носієм яких є кінематограф, за теперішнього часу істотно спрощено, що нівелює численні функції впливу кіно на людину. Питання у тому, як далеко можуть зайти позначені процеси і як вони вплинуть на людину, що стане для людини реальністю, її критеріями та ціннісними засадами.

Аналіз кіно спонукає не лише до осмислення онтологічного та аксіологічного статусів реальності, яку конструює кінематограф, до дослідження віртуальних та масмедійних реальностей, а й до розуміння їхнього впливу на діяльність свідомості, яка споглядає витвори мистецтва. Таким чином, від теоретичного та епістемологічного розгляду кіно та реальності, яку воно конструює, ми переходимо до його філософсько-антропологічного аналізу. Проблема конструювання реальності, задана у цій роботі, порушує питання не лише про зміни у баченні реальності людиною, а й про те, що із розширенням сфери віртуальної реальності, розповсюдженням у культурі процесів відтворення та тиражування, масового маніпулювання свідомістю переглядаються стандарти та критерії визначення меж реального та ілюзорного. Це явище здатне в немалій мірі як трансформувати саму людину, так і змінити місце людини в культурі.

Актуальність дослідження зумовлена також недостатнім ступенем наукової розробки обраної теми саме у філософському та філософсько-культурологічному її аспектах. Дуже важливі дослідження суті “кінематографічної природи” та візуальності, яка розглядається із загальнофілософських позицій, є у працях А. Бергсона, Е. Панофського, Ж. Дельоза, Ж. Бодрійяра, З. Кракауера. Для вивчення кіно в обраному нами ракурсі важливе значення має розуміння особливостей культури ХХ століття, яке ми зустрічаємо в працях О. Шпенглера, М. О. Бердяєва, Х. Ортеги-і-Гассета, Л. Уайта, Е. Кассірера.

У сучасній українській філософії активно розробляється проблематика, пов'язана із філософським розумінням культури як буття, що “відкриває” людині світ, з осмисленням “антропологічного повороту”, в якому підкреслюється людиноцентричність сучасного світу (М. В. Попович, В. Г. Табачковський, Є. К. Бистрицький, С. В. Пролеєв та інші). Філософсько-естетичні та філософсько-культурологічні проблеми дослідження культури як цілого, а також мистецтва і окремих його видів у різних аспектах представлені в роботах А. К. Бичко, Л. Т. Левчук, Г. П. Чміль. Питання історії українського кінематографа та його зв'язку із світовим кінематографом та історією культури в цілому розглядають українські дослідники В. Л. Скуратівський, В. Г. Горпенко, С. Д. Безклубенко, Л. І. Брюховецька, О. В. Брюховецька, І. С. Корнієнко, Ю. Г. Іллєнко, Л. Госейко та інші.

Глибокий і всебічний аналіз кінематографа робиться у російській філософсько-гуманітарній та теоретичній думці. Принципову значимість у межах досліджуваної нами проблематики мали праці М. Б. Ямпольського, О. В. Аронсона, В. А. Куреного, В. О. Подороги, В. О. Утілова, М. А. Ізволова, К. Е. Разлогова, О. В. Петровської, Є. М. Вейцмана, Г. К. Пондопуло, а також Н. Б. Маньковської, А. Р. Усманової, О. М. Шпараги, М. І. Жабського, М. А. Хренова, Ю. У. Фохт-Бабушкіна, К. А. Тарасова та інших.

Необхідним у межах обраної проблематики є теоретичний аналіз кіно, включений до праць радянських режисерів-теоретиків С. М. Ейзенштейна, Д. Вєртова, О. П. Довженка. Важливе значення для розуміння суті кінематографа, його можливостей та призначення мають ідеї та спостереження таких визначних діячів кіномистецтва як А. Тарковський, В. Вендерс, К. Зануссі.

Ці роботи та багато інших праць, які тут не згадуються, створюють фундаментальну наукову базу для подальших досліджень. Проте при загальній варіативності означених вище джерел існує певний дефіцит робіт, що досліджують кіно та реальність, яку воно конструює, саме у філософсько-культурологічному ракурсі. Цей аспект також актуалізує дослідження, яке ми проводимо. Усі названі причини дають підстави говорити про актуальність представленої роботи та її відтворюваності у сфері філософії культури та філософської антропології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри культурології Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова «Філософсько-методологічні дослідження гуманітарного знання» (наказ ОНУ ім. І. І. Мечникова № 855-18 від 18 травня 2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - провести філософсько-культурологічне осмислення діяльності, яку виконує кінематограф, з конструювання реальності та надання їй певних сенсів за допомогою візуальних образів; показати історичну роль кінематографа в формуванні культурної реальності у ХХ столітті. Сформульована мета зумовила формулювання комплексу завдань та послідовність їхнього вирішення.

Завдання дослідження:

- дослідити та структурувати поняття “реальності” в кіно, проаналізувати та теоретично узагальнити його філософські та культурологічні осмислення;

– виявити передумови та причини появи кінематографічного способу демонстрації фізичної реальності;

– на філософсько-культурологічному рівні осмислити суть “візуального повороту” в культурі кінця ХІХ століття; проаналізувати специфіку кіносприйняття та його роль у відтворенні реальності;

– представити основні теоретичні напрямки у вивченні кіно;

– виконати аналіз виразних можливостей кіно та концептуально окреслити контури їх застосування у конструюванні реальності, при цьому прослідкувати за тим, як кіно змінило спосіб та акценти уваги й сприйняття дійсності;

– аналітично розглянути і розкрити концептуальні положення філософії кіно Ж. Дельоза, які переводять осмислення кіно та створюваної ним реальності на рівень онтологічних засад та передумов;

– розглянути антропологічну компоненту кіно, вивчити його вплив на глядача як суб'єкта сприйняття;

– дослідити особливості сучасної візуальної культури, при цьому показати трансформацію бачення світу під впливом процесів тиражування, симуляції та віртуалізації реальності;

– обґрунтувати метамовні можливості «мови» кіно в системі культури ХХ століття, опираючись на основні ідеї семіотико-культурологічної концепції Ю. М. Лотмана.

Об'єкт дисертаційного дослідження - кінематограф як феномен культури та мистецтва, представлений у різноманітності підходів теоретичного аналізу й філософського осмислення.

Предмет дослідження - процеси, які породжуються в культурі кінематографом, та специфіка формування образу культурної реальності за допомогою виразних засобів кінематографу. реальність кіно філософія дельоз

Методи дослідження. Методологія дослідження обумовлена метою та поставленими завданнями. Кінематограф як феномен культури може бути проаналізований з різних теоретичних позицій. Складність та багатогранність проблеми, що вивчається, визначає перш за все обрання джерел: це не лише філософські роботи (від фундаментальних праць до окремих статей) і дослідження теоретиків кінематографа, а й кінотвори, а також погляди та думки про сутність кінематографу вчених, діячів інших галузей культури та мистецтва, які звертались до матеріалу кіно. Для їхнього аналізу необхідний також міждисциплінарний підхід. Тільки поєднання великої кількості різноманітних підходів та методів може дозволити найбільш повно та об'єктивно розглянути складний феномен кінематографа. До підходів, які використовувалися у проведеному нами дослідженні, слід віднести філософсько-методологічний, філософсько-естетичний, соціологічний, культурологічний, мистецтвознавчий та лінгво-семіотичний.

Поєднання науково-емпiричних, науково-теоретичних та загальнофілософських методів дає можливість застосування різних стратегій дослідження та виявлення глибинних змістів в отриманих результатах. Серед філософських та загальнонаукових методів, задіяних у даному дослідженні, в першу чергу, слід вказати на такі:

– герменевтичний метод, який застосовувався в аналізі та осмисленні філософських праць, кінотворів, архівних матеріалів теоретиків кінематографа та представників гуманітарного знання, які звертались до аналізу кіно;

– структурно-функціональний метод, який дозволив проаналізувати комплекс засобів кінематографічної виразності, які застосовувалися для конструювання реальності, виділити та вивчити характеристики штучно конструйованої реальності, яку створюють сучасні форми візуальної культури, встановити їхні структурно-типологічні зв'язки із трансформацією бачення людиною світу;

– семіотичний метод дозволив представити кіно та ряд його виразних засобів, що застосовуються для конструювання реальності, як сукупність знаків, які несуть адресату (глядачеві) певну інформацію. У контексті нашої проблематики особливе методологічне значення мають семіотичні дослідження Р. Якобсона, Ю. Лотмана, Р. Барта, К. Метца, які підтверджують продуктивність застосування семіотичного методу до вивчення окремих культурних феноменів і культури в цілому;

– феноменологічний метод. Тут для нас вихідним був феноменологічний підхід у соціології, представлений ключовими роботами А. Щютца з їхньою увагою до смислової структури повсякденного світу. У межах цього підходу аналізується роль “культурного взірця” як сукупності типізацій, що формуються виражальними засобами кінематографа, за допомогою яких інтерпретується як соціокультурний, так і природний світ людського існування;

– порівняльно-історичний та типологічний методи допомогли виявити закономірності формування та появи візуального способу демонстрації фізичної реальності, сконцентрувати численну інформацію з теми дослідження та запропонувати типологію розвитку візуальної культури ХХ століття, опираючись на концептуальні положення соціології знання М. Шелера.

Наукова новизна отриманих результатів. Основними пунктами, які розкривають новизну отриманих результатів, є такі положення:

- обґрунтовано, що у ХХ столітті розуміння людиною культурних та соціальних настанов здійснюється великою мірою на основі візуального досвіду. Провідна роль у формуванні візуального досвіду людини, способу моделювання ним навколишньої дійсності та усвідомлення її сенсів належить кінематографу та ряду інших засобів передачі візуальної інформації, які використовують у своїй основі виражальні засоби кіно;

– розкриті й систематизовані з двох різних позицій механізми і виражальні засоби конструювання кінематографічної реальності: по-перше, зроблений безпосередній розгляд основних виражальних прийомів кіно; по-друге, проведене їхнє дослідження з точки зору генезису кінематографа як у цілому, так і окремих етапів його розвитку. Обидва підходи, взяті як одне ціле, дозволили скласти найбільш повне уявлення про вплив кіно на формування та поглиблення здатності людини осмислювати навколишню реальність;

– вперше стосовно кінематографа запропоновано реконструкцію концепції «культурних взірців» А. Щютца: вивчена їх роль, окреслене їх значення, виявлені особливості. При цьому показано, що на кінець ХХ століття аксіологічний статус культурного взірця в кінематографі зазнає змін, демонструючи кризовий стан культури в цілому;

– вперше проведено типологізацію періодів розвитку візуальної культури ХХ століття з точки зору місця кіно в цій культурі та характеру зміни його функцій;

– розроблено концепцію формування метамовного механізму культури за допомогою «мови» кіно. Опираючись на ряд ідей культурно-семіотичної концепції Ю. М. Лотмана та в порядку їхнього подальшого розвитку та застосування до феномену кіно показана здатність “мови” кіно типізувати переживання та досвід людини, а також виділене та аргументоване існування у “кіномові” трьох типів засад реалізації метакультурної функції (міфологічної, наукової й художньої), які дозволяють йому виступати у ролі метамови всередині механізму культури ХХ століття та сприяти розумінню людиною культурної реальності, що її оточує.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається тим, що викладені у ньому результати поглиблюють наявні уявлення про кінематограф як про певну домінанту, яка визначає напрямок розвитку як самої культури ХХ століття, так і людини, що сформувалася під її впливом. Поставлені у дослідженні проблеми та апробовані шляхи їхнього розв'язання покликані сприяти розширенню предметного поля досліджень у сфері філософії культури та філософської антропології. Спеціальне дослідження масштабності процесів, що відбуваються в культурі під впливом кінематографа, показують усю їхню складність та неоднорідність і скеровують до відповідального розуміння значення кіно як культурного та соціального феномену.

Зібрані матеріали та висновки дисертаційного дослідження можуть знайти широке застосування в дослідницькій роботі, в навчально-педагогічній практиці при складанні учбових посібників, для читання лекцій та проведення семінарських занять з курсів філософії культури, філософської антропології, соціальної психології, естетики, української культурології, мистецтвознавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, його концепція, висновки та всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи пройшли апробацію при обговоренні на засіданні кафедри культурології філософського факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, опубліковані в наукових статтях та викладені у виступах на міжнародних наукових конференціях, серед яких: міжнародна науково-практична конференція «Динаміка сучасної науки» (Софія, Болгарія, 17 - 25 липня 2009 р.); культурологічний семінар з герменевтики тексту науково-просвітницького товариства «Одеська гуманітарна традиція» в Одеській музичній академії ім. А. В. Нежданової (Одеса, 2006 - 2008 р.р.); міжнародна науково-практична конференція «Прикладні навчальні розробки» (Прага, Чехія, 27 липня - 15 серпня 2009); міжнародна науково-практична конференція «Наука: теорія та практика» (Пшемисль, Польща, 7 - 15 серпня 2009 р.).

Результати дослідження використовувались при підготовці і проведенні лекцій у спецкурсі «Історія кіно» на філософському факультеті Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 7 публікаціях, із них чотири надруковано у спеціалізованих фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та методологічною специфікою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів (в яких виокремлено 9 підрозділів), загальних висновків та списку використаних джерел (197 найменувань). Повний обсяг дисертації - 183 сторінки, основний текст дисертації - 166 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науково-дослідними темами, виділено методи, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження. Означаються малорозроблені питання теми, які актуалізують дисертаційну проблематику саме в аспекті філософії культури та філософської антропології. Сформульовано основні положення, які відображають наукову новизну роботи та особистий внесок здобувача в дослідженні кіно як засобу конструювання реальності. Розкрито теоретичне й практичне значення отриманих результатів, їх апробацію, характер публікацій з теми дисертації, окреслюється структура роботи.

Перший розділ «Кінематограф як новий етап формування реальності в культурі: філософсько-культурологічний аналіз», який складається з трьох підрозділів, присвячений розгляду суті «візуального повороту» в культурі кінця XIX століття та його культурно-історичних передумов, аналізу і структуризації ключових для роботи понять, теоретичному узагальненню їх філософських і культурологічних осмислень, з'ясуванню можливих перспектив дослідження.

У підрозділі 1.1 «Дослідження реальності в кіно» міститься аналіз таких важливих понять і розмежувань, використаних в дисертаційній роботі як «культурна реальність», «екранна реальність», «віртуальна реальність», «конструювання реальності» тощо. В осмисленні і структуризації поняття «реальність», необхідній для подальшого аналізу проблеми дослідження, теоретично і методологічно значущим є розуміння реальності як реальності культури. Одночасно з цим показано, що всі існуючі підходи до розгляду реальності і визначення цього поняття, що виражають різні варіанти взаємин людини зі світом і ставлення до безпосередньої даності світу, характеризуються наявністю компоненти видимості цього світу, його явленості органам чуття.

Багатозначність уявлень про реальність в кіно викликала потребу у використанні методологічного інструментарію філософії, історії, соціології, філософії культури. До видимої реальності кінематографа апелюють не лише теоретики кінематографа, а й філософи А. Бергсон, М. Мерло-Понті, Ж. Дельоз. Так, засновник феноменологічної естетики М. Мерло-Понті постійно використовує категорію видимого як реальності, що репрезентується у зображенні. Фільм в такому розумінні виступає як видимий артефакт, що сприймається візуально. Розуміння кіно як реєстратора фізичної реальності ми знаходимо у З. Кракауера. Проблема дослідження реальності в кіно є однією з центральних у концепції Д. Вєртова. Вєртовське «кінооко» - це чистий, вільний від суб'єктивності акт спостереження.

Ставлення до реальності як до візуального феномену, яке виникло на початку XX століття, виявлення якостей візуальності багатьох предметів і явищ, вивчення особливостей і «конструкцій» візуального зображення зробило актуальною тему заміщення реальності мистецтвом. Усвідомлення факту, що уявлення про реальність може бути сформоване в свідомості людини культурою, спричинило розуміння того, що сама дійсність є повністю збагненною візуально і може бути представлена і впорядкована через візуальні схеми, типи, знаки, мову, «культурні зразки» (А. Щютц) тощо. При цьому уявлення, які склалися, можна зруйнувати і «сконструювати» заново. У практиці конструювання реальності кінематограф як вид візуальної культури відіграє одну з домінуючих ролей, де «матеріалом» для конструювання слугує сама дійсність. Цей «документалізм» додає візуальній реальності достовірності і ефективно впливає на свідомість людини, претендуючи на визнання в зображенні самої дійсності. Для нас тут істотним є положення, що людина є біологічно зумовленою до конструювання світу (П. Бергер, Т. Лукман), який згодом стає для нього визначальною реальністю.

На сучасному етапі розвитку філософсько-гуманітарної рефлексії стає особливо актуальним додатковий розподіл «реальності» на природну і штучну (остання прицільно аналізована в роботах Ж. Бодрійяра, Ж. Дельоза та інших). З поширенням процесів віртуалізації, що розвертаються в культурі на межі XX-XXI століть, із заміщенням реальності її ілюзією все частіше постає питання про наслідки подібних трансформацій для людини і для культури в цілому. Оскільки культура ніколи не виступає як певна даність, а є вираженням дієвості людського світу, проявом людського існування, за людиною завжди залишається вибір засад свого існування (М. В. Попович, В. Р. Табачковський, Є. К. Бистрицький, С. В. Пролеєв та ін.). Таким чином, ми показуємо, що уявлення про культуру пов'язане не лише з антропоцентризмом у розумінні всього сущого, а й з аксіологічним дискурсом.

Ілюстрацією проблеми видимого і реального є «міф про печеру» Платона, в якому часто вбачають схожість з природою кіно. В рамках нашої проблематики найбільш значущим є осмислення природи тієї реальності, яку «копіює» кіно. Реальність у розумінні Платона - це світ Ідей, це «понад-реальність», якій немає місця в об'єктивній (фізичній) реальності. Але аналізуючи різночитання платонівського розуміння «копіювання» стосовно кіно, постає припущення, що в кіно може виникнути апеляція до «ідеальної реальності» як ціннісного виміру буття.

У нашому дослідженні ми дотримуємося філософсько-антропологічного підходу до розуміння реальності в кіно. Тому, резюмуючи результати даного параграфа, ми говоримо, що кіно, з одного боку, демонструє нарощування своїх виражальних засобів і відхід в ілюзорну реальність. З іншого боку, воно виявляє здатність формувати типізації і створювати своєрідний мовний універсум. За допомогою ж кращих своїх творів кіно здатне «поставити» людину на грань між реальністю, ірреальністю і понад-реальністю, направляючи його до відповідального вибору ціннісних засад свого буття.

У підрозділі 1.2 «Виникнення кінематографічного способу демонстрації фізичної реальності, його передумови і причини» проаналізовано культурно-історичні передумови появи нового ставлення до реальності як до візуального феномену, показано, що внаслідок соціальних і культурних змін в людському житті, які задали певну «експансію» культури і соціуму в світ природи і у внутрішній світ самої людини, особливого самоцінного значення в свідомості людини починає набувати фізична реальність, що визначило новий спосіб її бачення і сприйняття.

Наприкінці XIX століття відбувається відкриття особливої частини реальності - сфери культури як «безпосередньої детермінанти людської поведінки» (Л. Уайт). Культура виступає як неусуваний предмет і умова філософського аналізу, де природа філософської рефлексії така, що будь-який її об'єкт з необхідністю розкривається як феномен культури. Будь-яка природна реальність виявляється «вмонтованою» у форму культури і представляється як культурна реальність.

Стосовно кінематографа як частини культури обгрунтовується, що його виникнення було пов'язане з необхідністю виразити нові процеси, які стали актуальними для всієї культури в цілому. Ставлення до світу як до буття, явленого у його видимій даності, стало визначальним у формуванні «культури візуального», заснованої на довірі до бачення, яка стала не просто новим етапом розвитку культури, а й новим ставленням до життя. Тепер, вдивляючись в подробиці явищ, людина, тим самим, стала розширювати своє сприйняття і формувати нові уявлення про дійсність. Таким чином, кіно стає засобом пізнання дійсності і пізнанням самих себе через пізнання інших, демонструючи можливість розвитку культури на більш масовому рівні.

Підрозділ 1.3 «Розширення видовищно-візуального пласту культури. Специфіка кіносприйняття та його роль у відтворенні реальності» демонструє, що починаючи з епохи Відродження виникають тенденції до формування нової наукової парадигми, яка зберігається і розвивається і в епоху Просвітництва. Вона полягає не лише в спостереженні за емпіричною реальністю і виявленні її ознак, а й у необхідності розвитку мистецтва зорової демонстрації. Ми звертаємося до робіт Ж.-Ж. Руссо, А. Бергсона, О. Ф. Лосєва, М. Мерло-Понті, А. Моля. Для розуміння того, що сприяє зануренню глядача в смислову «тривалість» кіно, в параграфі класифікований ряд ознак, властивостей і сутнісних характеристик кіносприйняття. Тут ми виділяємо:

– психологічні властивості сприйняття, завдяки яким кінематограф може відтворювати реальність не лише своїми відомими засобами виражальності, але й сторонніми, зверненими до підсвідомості;

– чуттєве споглядання і зорове переживання світу як видимого; зміна масштабу і напряму часу за допомогою кіно (Е. Мах) перетворює фільм на вільну гру з реальною дійсністю;

– довіра глядача до екранної реальності (кіно організовує моменти не дійсності, яка емпірично переживається, а штучно відтвореної реальності, тому в кінематографі категорія можливого починає замінювати категорію дійсного (Д. Лукач);

– сприйняття образів екранної реальності і розуміння фільму пов'язані з осмисленням видимої реальності за допомогою внутрішньої мови. На думку ряду теоретиків, кіно виховує інший тип мислення - несловесний, оскільки думка рухається від візуального ряду до перекладу і побудови кінофраз - і вже цим наближається до дійсності (С. М. Ейзенштейн).

Другий розділ «Феномен кіно: стратегії його теоретичного дослідження та його філософське осмислення» складається з трьох підрозділів, в яких кіно як феномен культури і відображення безпосередньої дійсності людського світу аналізується крізь призму різних стратегій гуманітарного пізнання. Показано, що з початку XX століття сталося поступове зрушення дослідницького акценту з доказу того, що «кіно - це мистецтво», на осмислення складної філософської природи кіно, на аналіз специфіки і структури його «мови», на уточнення понять «реальність» і «феномен», на осмислення характеру впливу кіно на людину. У нашому дослідженні ми використовуємо філософсько-антропологічний підхід, що дозволяє показати вплив аналізованих процесів на людину, на розуміння устрою свого сприйняття і мислення за допомогою матеріалу кіно.

В підрозділі 2.1 «Теоретико-методологічні підходи до дослідження феномену кіно» систематизовано особливості теоретичного дослідження і філософського осмислення феномену кіно. В ході вивчення кіно і його мови, а також в процесі пошуку наукової методології багато дослідників зверталися до філософських ідей і концепцій, серед яких особливо вплнули на теоретиків кіно філософські погляди А. Бергсона і З. Фрейда, пізніше до них додався вплив феноменології та екзистенціалізму. Дисертантом виділені такі напрями дослідження кіно: соціокультурне, психологічне, семіотичне, онтологічне (філософське), естетичне. Дослідження кіно представниками соціокультурного напряму (Т. Адорно, В. Беньямін, А. Моль, А. Монтегю, М. Маклюен, П. Бурд'є та інші) занурені в проблемне поле технічної репродукції кіно, за допомогою якого кіно зводить унікальне і одиничне до масового. У кіно відбувається заміщення реальності ілюзією: імітація реальності заміщає саму реальність. Для осмислення кінематографа як феномену культури і людського буття важливе значення мають дослідження психологічної спрямованості, представлені в роботах Х. Мюнстерберга, З.Фрейда, теорія символічних форм Е. Кассірера, праці М. Мерло-Понті, Р. Арнхейма, А. Менегетті.

Дуже важливим для нас є аналіз кіно в семіотичному (структуралістському) напрямі, зроблений представниками європейського структуралізму (Я. Мукаржовський, Р. Барт, К. Метц, П.-П. Пазоліні, Р. Беллур, С. Уорт, У. Еко та інші) і російської семіотики (Р. Якобсон, Ю. М. Лотман, Ю. Р. Цив'ян). Тут кінематографічна проблематика розробляється в рамках теоретичних підстав моделі семіотики культури: аналіз фільму перетворюється на аналіз тексту фільму, роблячи фільм лінійним, таким, що розвертається з минулого в майбутнє і має на увазі саме читання або «зчитування» кодів мови. Кінофільм уявляється з точки зору нарративу - як літературний твір, одягнений у візуальну форму, як повідомлення, що складається із знаків.

Проблематика кіно і відтворюваної ним реальності глибоко продумана дослідниками онтологічного (філософського) напряму (А. Бергсон, Б. Балаш, А. Базен, З. Кракауер, Е. Панофський та інші), на думку яких кіно повинне занурювати нас в чисте мислення з сенсом, що міститься в ньому; звідси завдання фільму - відтворювати «чисту реальність», звільнену від будь-якого зв'язку з конкретними природними і соціальними чинниками людського існування. Всебічний естетичний аналіз кіно був зроблений крупними філософами-естетиками Д. Лукачем (особливості «автентичної правдоподібності фільмічного буття») і Г. делла Вольпе (трансформація вербальних ідей в ідеї-образи розглядається як засіб майже безмежних можливостей).

Підрозділ 2.2 «Виразні можливості кіно і їх застосування в конструюванні реальності» демонструє, що кіно як культурний феномен грунтується на певних структурах комунікації (структурах передачі сенсу). Крізь призму проблематики даної роботи - здійснення кінематографом конструювання реальності і конституювання її сенсу - систематизовано та проаналізовано специфічні виразні можливості кіно, за допомогою яких кіно стало сприяти пізнанню людиною світу (природи, суспільства і самої себе), що доповнює традиційні наукові форми пізнання, відкриваючи для людини нові способи бачення дійсності, а також нові (позалогічні, образні) форми мислення і критерії достовірності. У подальшому з мистецтва, що відображає реальність, кіно стає мистецтвом конструювання реальності і самостійного конституювання її сенсу.

У підрозділі 2.3 «Кіно як можливість нового бачення світу: на шляху до «нової філософії» аналізується проект «філософії кіно» Ж. Дельоза, відправним пунктом якого є концепція сприйняття А. Бергсона. Дельоз називає кіно новим способом пізнання світу, новою практикою образів знаків, яка може розглядатися як концептуальна практика філософії. У зв'язку з цим в центрі уваги третього підрозділу дисертаційного дослідження - критерії вибору і взаємодії різних типів образів в кіно, що дозволяють кінематографу виробляти власні знаки і значення.

У роботі аналізуються, по-перше, підстави вибору змісту кадрів, здатних наділяти загальним мірилом такі предмети і явища, які в реальній дійсності можуть не мати спільного знаменника. Критерій поєднання всіх елементів і образів фільму - у виявленні якогось «знаменника правди» (К. Леві-Строс), що грунтується на виявленні норми, яка не дозволяє пристосовувати правду до неправди. (Це положення уявляється особливо актуальним у вивченні сучасних візуальних форм.)

Дисертантом розвивається положення Дельоза про те, що поєднання різновидів образів-руху і образів-часу породжує не лише актуальні образи, а й віртуальні: образ-спогад, образ-марення, образ-мрія. З них кожен глядач «виймає» свій смисловий аспект, тому варіанти «прочитання» фільму можуть бути різними. Кіно, в розумінні Дельоза, породжує інтелігібельну матерію, що служить лише припущенням, умовою і необхідним корелятом, крізь товщу якого мова будує власні «об'єкти».

У третьому розділі «Роль кінематографа в конструюванні культурної реальності у ХХ столітті», який складається з трьох підрозділів, показано, як еволюція виражальних засобів кіно, поява і формування візуального, екранного типу культури і таких явищ, як інтернет і віртуальна реальність, задають людині критерії якісно нового розуміння реальності, роблячи тим самим оновлення форм репрезентації світу.

У підрозділі 3.1 «Візуальна культура і антропологічний поворот: глобальна трансформація бачення світу» показується, що, починаючи з другої половини XX століття і по теперішній час, кінематограф та інші візуальні форми сучасної культури, що запозичують виразні засоби кінематографа, трансформують навколишню дійсність і конституюють «нову» реальність, що заміщає її. Критеріями нової візуальної реальності є серійність, штучність, ілюзорність, віртуальність. Важливим тут стає також і та обставина, що через сконструйоване (кінематографом чи іншим засобом передачі візуальної інформації) середовище, яке формує певні типізації, «культурні зразки», сенси тощо, у сучасної людини виникає ставлення до реальності як до візуального образу.

Антропологічна проблематика розробляється як осмислення проблеми формування смислового і ціннісного параметрів реальності засобами кінематографа. У цих рамках дисертант спробував показати, що додання будь-чому статусу «реальності» визначальним чином залежить від самої людини. У розділі стосовно кінематографа теоретично осмислюється і концептуалізуєтся на філософсько-культурологічному рівні концепція «соціології знання» М. Шелера. Дисертантом також запропонована приблизна історична періодизація і типологія в розвитку кінематографа з його візуальною культурою пізнання дійсності.

У підрозділі 3.2 «Кіно як засіб культурного освоєння людиною світу» розглянуто функції кінематографа, за допомогою аналізу яких показано, що кіно стає важливою і незамінною формою пізнання людиною навколишньої реальності, засобом збагачення і корекції її життєвого досвіду, воно сприяє первинній соціалізації людини як «взяти-від-іншого» світу, в якому інші вже живуть. Показано, що осмислюючи кінематограф як культурний феномен, ми створюємо основу і передумови для філософського осмислення людського буття, способів ставлення людини до світу і розуміння реальності, до якої вона належить.

У підрозділі 3.3 «Мова кіно - метамова культури XX століття» розроблено концепцію формування метамовного механізму культури за допомогою «мови кіно». Спираючись на семіотичний підхід до культури, представлений в роботах Ю. М. Лотмана, та керуючись його ідеєю структури культурного семіозісу, в якому виділяються три основи - міфологічна, художня та наукова, вдалося продемонструвати продуктивність цього підходу, застосувавши його до детального розгляду можливості «мови» кіно в його метакультурній функції. При цьому нам вдалося продемонструвати не лише роль міфологічної компоненти, а й - що було зроблено вперше - показати можливості наукової і художньої основ побудови метамовного механізму і здійснення «мовою» кіно своєї метакультурной функції.

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, сформульовано результати. Основними з них ми вважаємо такі положення.

1. Показано, що відкриття значущості та відносної самостійності сфери культури визначило виникнення нового способу фіксування культурної реальності, що породило, у свою чергу, новий спосіб бачення буття. На межі XIX-XX століть стався істотний для культури в цілому «поворот до візуального», що спричинило виникнення «візуального» виду мистецтва, яке об'єктивує наочні (візуальні) образи в певну реальність. Новий «візуальний» образ світу став носієм сущого - самоцінною картиною світу.

2. Аналіз основних виразних можливостей кіно дозволив побачити їх як засоби конструювання реальності, за допомогою яких глядач навчається не лише бачити навколишню реальність, а й здійснювати її смислоположення. Завдяки цим засобам кінематограф виявився здатним зафіксувати безпосередній рух у речах світу, змінювати просторово-часові відносини між речами, виявляти якнайтонші нюанси людських переживань і об'єктивовано представляти людську суб'єктивність, заміщати справжню дійсність образами реальності («екранною реальністю»), застосовуючи до останньої критерії, вироблені щодо справжньої дійсності. Тим самим, з мистецтва, що відображає реальність, кіно стає мистецтвом конструювання реальності і самостійного конституювання її сенсу.

3. Встановлено, що концепцію кіно Ж. Дельоза можна розглядати як багаторівневе осмислення, в якому онтологічна (філософська) компонента виступає як метарівень і синтезуючий початок, що об'єднує теорію і практику кіно з філософією культури і філософською антропологією. Сутнісне розуміння Дельозом кінематографа полягає в представленні його як нового досвіду віртуалізації світу, доступного раніше лише філософії.

4. У дисертації розкриваються можливості антропологічного розуміння концепції Дельоза. Істотною для нашого дослідження виявляється її антропологічна центрованість. Кіно висловлюється про людину, про новий характер її сприйняття, який їй вже дано. Кіно створює такі образи (динамічні образи-рухи), які демонструють не наше бачення і не нашу мову, а мінливість матерії. В ході дослідження було встановлено, що в концепції Дельоза кіно перестає бути другорядним, допоміжним елементом осмислення і набуває самостійного принципового значення. Модель кінематографа, запропонована Ж. Дельозом, синтезує антропологічний, онтологічний (філософський), культурологічний підходи до осмислення кіно і має значний евристичний потенціал у сфері міждисциплінарних досліджень.

5. Обґрунтовано, що з кінця ХХ століття кіно, спираючись на масові форми візуальної культури, визначило появу нової «парадигми клонування». Стратегія знеособлення дозволяє задати координати анонімної особи («типажу») цілому класу чи групі явищ, предметів, вчинків, індивідів. За допомогою образів кінематографа, реклами та телебачення «анонімна модель» стає не тільки знаком (обличчям) колективної ідентичності, а й об'єктом для наслідування. Тому ми можемо говорити про кінематограф як про відкривача механізмів, які - часто незалежно від смислового наповнення - ведуть глядача до певного запрограмованого результату. Світ, у якому сьогодні живе людина, часто конституюється ним за допомогою критеріїв ілюзорності.

6. З проведеного дослідження випливає, що зображення в кіно не просто дає фізичне відображення реальності, але - завдяки специфічним виражальним засобам кіно (які роблять вибір точки зору, відбір (селекцію) предметів середовища, зміну пропорцій між предметами, суб'єктивізацію об'єктивного і об'єктивування суб'єктивності) - створює екранну реальність, яка її заміщує. Зрештою реальність в кіно є реальність конструйована, а сенс її є сенс, що конституюється. Таким чином, екранна реальність замінює реальну дійсність.

7. У ході дослідження обгрунтовано здатність «мови» кіно типізувати переживання і досвід людини. «Мова» кіно через свою природу здатна виступати не лише як один з основоположних засобів конструювання реальності, як сховище величезної різноманітності значень, життєвого досвіду і можливості його безперервного об'єктивування, а й як метамова культури і соціальної комунікації в XX столітті.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Жигалкина С. С. Метакультурная функция языка кино / С. С. Жигалкина // Наукове пізнання: методологія та технологія. 2005. Вип. 1. С. 61- 65.

2. Жигалкина С. С. Природа и специфика кино в философской концепции Ж. Делёза / С. С. Жигалкина // Перспективи. 2006. Вип. 1 (33). С. 61-65.

3. Жигалкина С. С. Система социальных функций кинематографа / С. С. Жигалкина // Філософські пошуки. Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2007. Вип. XXIV. С. 157-166.

4. Жигалкіна С. С. Роль кінематографу у формуванні культурної реальності у ХХ столітті / С. С. Жигалкіна // Філософські пошуки. Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2009. Вип. XXX. С. 196-204.

5. Жигалкина С. С. Кинематограф как новый способ фиксации культурной реальности / С. С. Жигалкина // Aplikovane vedecke novinky. 2009: V mezinarodna vedecko - prakticka konference 27.07.2009 - 05.08.2009: materially conference - Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2009. Dil.3. S. 74-76.

6. Жигалкина С. С. Культурный образец: роль кинематографа в его формировании / С. С. Жигалкина // Динамиката на съвременната наука - 2009: 5-а международна научна практична конференция: материали за конференция 17 - 25 юли 2009. София: Бял Град - БГ ОДД, 2009. Т. 6. С. 45-47.

7. Жигалкина С. С. Философско-эстетическая характеристика выразительных возможностей кино / С. С. Жигалкина // Nauka: teoria i praktyka - 2009: V miedzynarodowa naukowo-praktyczna konferencja 7 - 15 sierpnia 2009 r.: materially konferencji. Przemysl, 2009. V. 3. S. 40-42.

АНОТАЦІЯ

Жигалкіна С. С. Кіно як засіб конструювання реальності (філософсько-культурологічний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню кінематографа як одного з важливих засобів конструювання реальності. Аналізу піддаються пізнавальні можливості кінематографа, сформовані ним схеми та типізації. Серед них найбільш важливими слід вважати формування «культурних зразків», а також створення набору типізацій, що програмують мислення і поведінку людей.

У дослідницькому полі з`являются складні процеси, що відбувалися в культурі і суспільстві на межі XIX-XX сторіч, коли здобувають перевагу масові соціальні процеси, що по-новому визначили положення і цінність людини в соціумі. Потреба виразити і осмислити ці складні соціокультурні процеси зумовила виникнення нових художньо-культурних норм та зразків і, як наслідок, нового виду мистецтв. Завдяки здатності кіно найоб'єктивніше, точно і наочно відображати події, він стає одним з головних джерел пізнання людиною навколишнього світу.

Ключові слова: кінематограф, конструювання реальності, «візуальний досвід», культурна реальність, «антропологічний поворот», аксиологічний статус.

АННОТАЦИЯ

Жигалкина С. С. Кино как способ конструирования реальности (философско-культурологический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. - Симферополь, 2010.

Диссертация посвящена исследованию кинематографа как одного из важных средств конструирования реальности. С одной стороны, в исследовательском поле оказываются сложные процессы, происходившие в культуре и обществе на рубеже XIX-XX столетий, во многом определившие ход последующей человеческой истории. Одной из наиболее важных черт новой исторической эпохи стало преобладание массовых социальных процессов, по-новому определивших положение и ценность человека (личности) в социуме. С этим оказалась тесно связанна и другая характерная черта современной цивилизации - всевозрастающее господство научной мысли, тесно сращенной с техникой и производством и утверждающей господство человека над миром. Все эти процессы получили сложное отражение в духовной культуре и системе искусств. Потребность выразить и осмыслить эти сложные социокультурные процессы обусловила возникновение новых художественно-культурных норм и образцов и, как следствие, новых видов искусств. Наиболее важным и значимым новым видом искусства стал кинематограф, обладающий целым рядом новых, по сравнению с традиционными видами искусства, выразительных средств. С помощью этих выразительных средств кино стало способствовать познанию человеком мира (природы, общества и самого себя), дополняющему традиционные научные формы познания, открывая для человека новые способы видения действительности, а также новые (внелогические, образные) формы мышления и критерии достоверности.

С другой стороны, анализу подвергаются познавательные возможности кинематографа, формируемые им схемы и типизации. Кинематограф можно обозначить не только как средство копирования реальности, но и как технику для воспроизведения образов, возникающих в сознании силой творческого воображения. Экранная реальность с помощью монтажа становится смыслопорождающим фактором, благодаря которому кино стало изучаться и восприниматься не только как способ высказывания об окружающей действительности, но и как средство её конституирования. Кинематограф, в семантическом измерении связанный с материей (как фиксацией физической реальности), стал не только способствовать познанию (узнаванию) человеком окружающей реальности, предвосхищать и показывать процессы изменения в модели мироздания, но и изподволь формировать её образ с помощью своих выразительных средств, воздействуя на систему релевантностей человека. Среди этих средств наиболее важными следует считать формирование «культурных образцов» (задающих нормы и способы поведения, жизненное смыслополагание), а также создание набора типизаций, программирующих мышление и поведение людей. Совокупность этих типизаций, не являющаяся результатом умозрения и силлогистических рассуждений, задаёт новую «систему координат», конструирует образ реальности и конституирует «культурные образцы», с помощью которых интерпретируется как социокультурный, так и природный мир.

Анализ современной визуальной культуры позволил показать, что фальсификация (трансформация) реальности осуществляется с помощью компьютерных технологий, порождающих симулякры и смоделированную виртуальную реальность. Воплощение различных модификаций виртуальной реальности в наглядных образах размывает границы здравой оценки реальных и нереальных событий.

В диссертационном исследовании разрабатывается и обосновывается положение о том, что фильм обретает статус ценности в культуре, если он способствует познанию мира и самопознанию человека, задаёт способ, характер и содержание его мышления, влияет на духовное бытие человека. Кино создаёт такие образы реальности, которые выступают в материи самой реальности. Отсюда - возможность реализации функций кинематографа, способствующих не только познанию, но также идеологическому управлению и манипулированию личностью.

Одним из главных вопросов, на который отвечает искусство, является вопрос «для чего?», который задаёт осмыслению кино новый философско-антропологический ракурс. В исследованиях визуальной культуры, начиная с конца XX века, появился термин «визуальная антропология», обозначающий важнейший способ получения знаний не только посредством наблюдения за жизнедеятельностью человека, но также и способ познания человеком окружающей действительности через произведения визуальной культуры. Благодаря способности кинематографа наиболее объективно, полно, точно и наглядно отображать происходящие события, он становится одним из главных источников познания человеком окружающего мира.

Ключевые слова: кинематограф, конструирование реальности, «визуальный опыт», культурная реальность, «антропологический поворот», аксиологический статус.

SUMMARY

Zhigalkina Svetlana. Cinema as a method of the reality constructing (philosophical and cultural analysis). - Manuscript.

Thesis for the scientific degree of the Candidate of Philosophical Sciences, speciality 09.00.04 - philosophic anthropology, philosophy of culture. - Tavrida National University after V. I. Vernadsky. - Simferopol, 2010.

The work is devoted to research of the cinema as one of the important facilities of constructing the reality. Cognitive possibilities of the cinema, scheme and typifications, formed by it, are exposed to the analysis in this dissertation. The formation of the “cultural samples» and the creation of the typifications, programming people's thinking and activities, are considered to be the most important.

In a field of the research there are difficult processes occurring in a culture and the society on a border of XIX-XX centuries. The necessity to express and comprehend these difficult social-cultural processes stipulated the origin of new artistically-cultural norms and standards and, as a result, new types of arts. Due to the ability by the cinema to represent the occurring events most objectively, fully, exactly and visually it become one of the main sources of person`s cognition.

Key words: cinema, reality constructing, «visual experience», cultural reality, «anthropological turn», axiological status.