Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ВСП Технологічний коледж національного університету

«Львівська політехніка»

Самостійна контрольна робота

З дисципліни: «Філософія»

На тему: «Розвиток легізму та його представники»

Виконав: студент ІІІ курсу, гр.. ПРМ 31

Гуменюк О.О.

Львів 2015



Зміст

Вступ

1. Передісторія легізму

2. Ранні легісти (Лі Куй, У Ци)

2.1 Лі Ке

2.2 У Ци

3. Авторитаризм в доктрині Шень Бу-Хая

4. Шан Ян (Гун-сунь Ян)

4.1 Ідеї та реформи Шан Яна

Список використаних джерел



Вступ

В історії духовної культури, наукової творчості навряд чи можна знайти вчення, яке викликало б настільки різкі розбіжності в оцінках, ніж вчення австрійського лікаря-психіатра і психолога З. Фрейда. Творця цього вчення часто порівнюють з Арістотелем, Коперником, Колумбом, Магелланом, Ньютоном, Гете, Дарвіном, Марксом, Ейнштейном. Його називають "вченим і провидцем", "Сократом нашого часу", "одним з великих основоположників сучасної соціальної науки", "генієм в дії", які зробили вирішальний крок до справжнього розуміння внутрішньої природи людини. Але і в той же час, Фрейда називають фанатиком, шарлатаном, антііллюзіоністом, "трагічним Вотанів смеркання буржуазної психології", а розроблену ним психоаналітичну теорію зіставляють з хіромантією. Виникнувши, як теорія і метод лікування неврозів, психоаналітичне вчення Фрейда перетворилося згодом у виключно впливову філософсько-антропологічну концепцію, яка претендує на роль загального світогляду.



1. Передісторія легізму

Предтечами легізму як доктрини в синології звично вважаються міністри-реформатори періоду Чуньцю, починаючи з Гуань Чжуна. Раніше про створення системи законів не могло бути й мови. Суспільство не було достатньо розвинутим і підготовленим для цього. Реформи в західно-чжоуському Китаї зводилися в основному до легітимізації влади центру і відстоювання її прерогатив в умовах, коли зміцнілі васали почали кидати відкритий виклик синові Неба.

Як тільки стало очевидним, що син Неба зі своїм невеликим доменом і мізерними військово-політичними можливостями більше не в змозі реально керувати Піднебесною, перед якою постала загроза розчленування або варваризації під натиском войовничих сусідів, з'явилася об'єктивна потреба в нових політичних лідерах. Першим з них виступив циський Хуань-гун, а першим з реформами, спрямованими на зміцнення централізованої влади в Піднебесній, став Гуань Чжун. Саме на плечі цих двох лягло нелегке завдання - забезпечити згуртування і цілісність вже сформованого і оновленого, але в політичному відношенні ще вкрай нестійкого чжоуського етносу. Гуань Чжун в цьому тандемі був провідною інтелектуальною силою. Не дивно, що він виступив з пропозицією реформ, які покликані були зміцнити військову могутність царства Ци і всього Чжунго.

Головним завданням реформатора було забезпечити цілісність чжоуського Китаю незалежно від того, наскільки значною буде влада сина Неба. Більш того, за дорученням позбавленого реальної влади сина Неба Хуань-гун і Гуань Чжун повинні були зберегти хоча б видимість існування центральної влади і цілісність чжоуського етносу. Як відомо, обидва вони впоралися зі своїм завданням, а внесок Гуань Чжуна, який запропонував програму реформ був особливо великим.

Гуань Чжун залишився в історії Китаю знаменитим міністром і великим реформатором. Але його реформи, хоча і були спрямовані на зміцнення державності в чжоуському Китаї, але не потребували письмового або взагалі будь-якого офіційно фіксованого їх оформлення. Тому легістом він не був. В крайньому випадку, враховуючи спрямованість запропонованих ним реформ, можна, вважати його предтечою давньокитайського легізму. Аналогічним предтечою варто було б виділити чженського Цзи Чаня.

Цзи Чань - фігура найбільш значна на загальному тлі політичних діячів періоду Чуньцю, він був автором серії реформ і написаного ним в 536 р до н.е. уложення про покарання «Сін шу». Текст його не зберігся.

Створення Цзи Чанем кодексу законів було першим формальним актом, спрямованим на зміцнення влади в царстві, яким він фактично керував. Тут варто зауважити, що Цзи Чань вельми шанував традиції і жодною мірою не виступав проти їх пріоритетної ролі. Наскільки можна зрозуміти зміст і цілі його реформ, включаючи «Сін шу», вони робилися для зміцнення внутрішньої структури царства, поліпшення його адміністрації та коригування давно прийнятих, але далеко не всіма і не завжди дотримуваних норм поведінки.

Саме до цього зводилася його законодавча ініціатива. Крім того, є дані, що реформами Цзи Чаня в цілому люди царства Чжен були задоволені, про що вони співали в піснях. Можна припустити, що закони Цзи Чаня, як і реформи Гуань Чжуна, відіграли позитивну роль і в зміцненні влади, і в адміністративному впорядкування центру. Щоправда, центри в обох реформаторів були дуже різними: Гуань Чжун фактично керував всією Піднебесною, а Цзи Чань - лише середнім за розміром царством Чжен.

Програма реформ Гуань Чжуна і реформи, що включали в себе письмовий текст законів, приписуваних Цзи Чаню, - це найбільш початковий етап становлення легізму як доктрини. Нова доктрина пробивала собі дорогу повільно і поступово. Але оновлення було необхідним, воно було затребувано часом.

Показово в цьому сенсі, через кілька десятиліть після появи тексту «Сін шу», в 513 р до н.е., в царстві Цзінь був опублікований аналогічний звід законів, вигравіюваний на металевій плиті. Цього разу проти нововведення виступив Конфуцій, а автори судебника були звинувачені в інтригах і піддані переслідуванню у власному царстві.

Як би там не було, перші зводи законодавчих приписів з'явилися вже в кінці періоду Чуньцю. І вони були свого роду провісниками легізму. Взагалі принциповою відмінністю фа-цзя як школи думки в чжоуському Китаї було те, що у неї - на відміну від передуючих їй конфуціанства і моїзму - не було основоположника, творця основ теорії, Учителя, за яким могли б йти, приймаючи і розвиваючи його ідеї численні його учні та послідовники. Навпаки, в цю школу йшли дуже різні люди, що мали різну початкову підготовку і орієнтацію та об'єднані лише однією над ідеєю - прагненням за допомогою радикальних реформ і строгих адміністративних приписів, законодавчих ініціатив і суворих покарань домогтися того, щоб суспільство трансформувалося більш швидкими темпами, а централізована держава постійно посилювала свою міць, особливо військову.

Коль скоро певний напрям думки створювалося зусиллями різних людей, практично майже не пов'язаних один з одним і не зобов'язаних один іншому (характерно, що ніхто з помітних легістів не посилається на своїх попередників як на Вчителів), то немає нічого дивного в тому, що кожен з них мислив по-своєму. Звідси і результат: легізм як сукупність ідей і відповідних їм перетворень не є чимось цілісним. Його правильніше охарактеризувати як результат роботи ряду незалежних, хоча і близьких один до одного за напрямком думки і пошуку рішень діячів, найчастіше з числа тих, хто стояв при владі і мав можливість не тільки висловити, а й реалізувати свої пропозиції.

Число таких людей стало швидкими темпами зростати з початку періоду Чжаньго. Цьому було декілька пояснень. По-перше, в подібного роду радикальних реформаторів були зацікавлені правителі царств. Деякі з них оголошували щось на зразок конкурсів, запрошуючи до себе на службу мислителів, чиї ідеї виявляться найбільш співзвучні з їхніми власними прагненнями. По-друге, попит породжує пропозицію. У різних царствах чжоуського Китаю, особливо добре знайомих з багатовіковою багатою адміністративної культурою, з'являлися добре освічені молоді честолюбці, у яких було чимало ідей з приводу того, як зробити царство сильнішим. Найчастіше це були вихідці різних верств населення, втім, серед цих ши часом бували й близькі родичі того або іншого правителя.

Потенційних реформаторів цілком вистачало. Важливо було не помилитися і вибрати саме тих, чиї програми могли б дати бажані результати. Саме цим і займалися правителі ряду царств в першій половині IV ст. до н.е., коли почала особливо відчуватися потреба в рішучому знищенні традицій минулого, які все ще стійко трималися.

Але, варто зауважити, що в усіх державних утвореннях чжоуського Китаю і в середині періоду Чжаньго збереглося чимало родової знаті, яка панічно боялася радикальних змін. Цей страх був цілком виправданим: у програмах радикальних реформ для родової знаті вже зовсім не залишалося місця. Питання стояло жорстко: хто кого. І знайомлячись з долями найбільш відомих легістських реформаторів ми дізнаємося, що часом навіть цілком вдалі реформи завершувалися загибеллю їх авторів.

Підкреслюю: йдеться про реформаторів-легістів. Оскільки, величезний радикально-реформаторський потенціал був і у вченні Конфуція, не кажучи вже про вчення Мо-цзи - з його утопічним закликом «все в Піднебесній перевернути догори дном». Конфуцій і його вчення несли з собою благотворні реформістські ідеї. За допомогою того, що було запропоновано Учителем, можна було докорінно змінити всю систему управління і в кінцевому результаті привести Піднебесну до процвітання. Як відомо, саме так і сталося кількома століттями потому, оскільки на сьогодні поняття «китайська імперія» і «конфуціанська імперія» є майже синонімами. Але біда конфуціанців того часу, була в тому, що їх ставка на реформи виявилася розтягнутою мало не на століття. А в той час була потреба в реформах, причому швидких, що приносять видимі результати сьогодні, зараз і насамперед у політиці та економіці. І ні конфуціанство, ні тим більше моїзм не могли бути затребувані. На передній план вийшли реформатори іншого розряду, а саме легісти. Завдяки їх зусиллям царства періоду Чжаньго швидко і успішно перебудовувалися, що призвело до об'єднання Піднебесної і створенню імперії.



2. Ранні легісти (Лі Куй, У Ци)

2.1 Лі Ке

Першим з числа тих, кого фахівці схильні віднести вже до сформованої школі фа, вважається Лі Куй (або Лі Ке). Час його життя припадає на другу половину V - початок IV ст. до н.е. Він служив в царстві Вей при відомому правителі Вень-хоу і його сині У-хоу.

Відомості про нього є у Сима Цяня. Історик розповідає про те, як Вень-хоу просив у Лі Ке поради, кого зробити першим сановником царства, близького родича Чена або дисца Хуана. Лі відповів, що коли всередині царства становище стабільне, слід опиратися на близьких. Зустрівшись з Хуаном, він сказав йому про свою пораду. Той обурився, вважаючи, що у нього більше заслуг. У відповідь Лі зауважив, що Чен отримує як плату тисячу чжун, а троє його висуванців стали близькими радниками правителя. Після цього Хуан визнав правоту і мудрість Лі.

У «Цянь Хань шу» згадано, що Лі залишив після себе книгу, що складається з 32 глав, а в коментарі до цього повідомлення сказано, що Лі Ке був першим міністром Вень-хоу, зробив країну багатою і зміцнив армію. Йому також приписується ідея централізованого, за участю скарбниці, вирівнювання ринкових цін на зерно з урахуванням урожайності в даному році. А в династійній історії «Цзінь шу», розповідається про те, що Лі Ке склав звід законів «Фацзін», в якому ним були написані шість глав - про злодіїв, розбійників, про їх виявлення та затримання, а також про визначення тяжкості вини та про різні інші порушення, такі як шахрайство, азартні ігри, розпуста або корупція.

При відсутності прямих згадок про все це в більш ранніх автентичних текстах ми не можемо бути абсолютно впевнені в тому, що в реальності справа йшла саме так, як написано в династійних історіях. Крім того, ряд позицій, які приписуються Лі Кую, і насамперед проблема закупівлі зерна та зберігання його в казенних коморах можна знайти і в інших джерелах, де ідея приписується іншим людям, у тому числі самому Гуань Чжуну. Проте авторство проекту Лі Куя в цілому не заперечується ніким.

Є ще деякі згадки про Лі Ке в більш ранніх трактатах. Наприклад, в «Люй-ши Чуньцю» є опис бесіди У-хоу з його сановниками, де наводиться висловлювання Лі Ке: «Тільки мудрий радник, що перевершує розумом правителя, може допомогти йому піднятися.» У-хоу погодився з Лі.

У трактаті «Хань Фей-цзи» говориться, що за службу вейському Вень-хоу Лі Куй отримав у володіння місцевість Шанди і вирішив навчити своїх підданих добре стріляти з лука. Він видав відповідний наказ і карав тих, хто був безпорадним. В результаті жителі Шанди стали майстерними стрілками і побили в одному з боїв ціньців.

З одного боку, Лі Ке піклується про людей, а з іншого - виступає в якості автора судебника, що ставить своєю метою впорядкувати систему покарань. Все ж дослідники вважають, що легістский початок в Лі Ке, безумовно, виступає на передній план. Він втручається в систему ринкового господарства, пропонуючи казні регулювати ринок, створює систему покарань за різного роду злочини. Все це склало згодом фундамент розвиненого легізму.

Разом з тим, існують обґрунтовані сумніви з приводу того, чи був Лі Ке однією людиною, якому належали всі ідеї і твори, що згадуються з цим іменем в різних текстах. Але відкинувши сумніви ми вправі визнати, що Лі Ке може вважатися раннім легістом, який добре усвідомлює, що Піднебесній необхідні реформи. Реформи у двох основних напрямках: у сфері сільського господарства, щоб держава була багатою, а його піддані не голодували, та у військовій справі, щоб військова сила сприяла зміцненню країни.



2.2 У Ци

Інший представник раннього легізму - У Ци був молодшим сучасником Лі Куя. Родом з Малого Вей, він був учнем одного з учнів Конфуція і служив правителю царства Лу, яке ще тоді зберігало незалежність. Легенда говорить що, коли на Лу в черговий раз напало Ци, а правитель Лу сумнівався, чи варто призначати У Ци командувачем військами, оскільки він був одружений з жінкою із царства Ци, У, не вагаючись, вбив свою дружину і, очоливши Луську армію, здобув перемогу.

Лусці, за словами Сима Цяня, вважали У хитрим і безсердечним честолюбцем за те, що він втік зі свого будинку в Малому Вей, присягнувши матері не повертатися, доки не стане Ціном або Сяном і не вб'є 30 односельчан, які насміхалися з нього. Дізнавшись це правитель Лу відмовився від послуг У Ци. Тоді У попрямував до вейського Вень-хоу і за допомогою Лі Ке, що дав йому все ж позитивну характеристику («користолюбний і хтивий, але як воєначальник - вище всяких похвал»), став командувачем військами великого царства і завдав поразки іншому великому царству - Цинь.

Слід зауважити, що, за словами Сима Цяня, У Ци в поході поводився як витривалий воїн, майстерно керував військами і користувався довірою солдатів.

В цілому з різних джерел випливає, що у Вей, де він досить довго служив на вищих посадах, винагороди, яка б відповідала його заслугам, У Ци так і не отримав. Більш того, його хотіли отруїти. Ставши жертвою вдало підлаштованої інтриги, У Ци був змушений був тікати з Вей до царства Чу. З цього моменту починається новий і найцікавіший період його життя.

Починається з того, що чуський Дао-ван не тільки радісно прийняв У Ци, але і призначив його першим міністром з широкими повноваженнями, тобто з правом проводити реформи, які той вважатиме за потрібне. Суть реформ звелася до того, що У Ци зробив закони зрозумілими, вигнав непотрібних чиновників, усунув недолугих радників, дбав про воїнів, зміцнював армію. Це дозволило йому здобути ряд перемог над сусідами, включаючи Цинь. Однак чуська знать зненавиділа У Ци за його реформи. І коли Дао-ван помер, його наближені закололи У біля труни, пошкодивши при цьому тіло правителя. Але спадкоємець, який зайняв престол наказав стратити всіх, хто брав участь у самосуді і пошкодив тіло вана.

В іншому джерелі сказано, що У Ци, звернувши увагу на те, що в Чу землі багато, а людей мало, запропонував правителю припинити гонитву за територіальними придбаннями і втрачати у війнах своїх підданих, а відіслати аристократів у віддалені райони царства з тим, щоб вони зайнялися там освоєнням порожніх земель. Це викликало сильне невдоволення чуської знаті. У «Хань Фей-цзи» ця ж ідея виражена трохи інакше. У тексті сказано, що сановники занадто могутні і у них багато землі, а це веде до ослаблення держави та зубожіння народу. Чи не краще позбавляти знать титулів і привілеїв вже в третьому поколінні, зменшити кількість чиновників і витрачати кошти на зміцнення армії?

Коли У Ци, служив чуському Дао-вану, він зробив так, що приватні інтереси відступили перед громадськими, а брехливість - перед відданістю. Він був справедливим і зумів посилити державу. Він виступав проти некомпетентних, скасовував привілеї і сприяв уніфікації звичаїв. Основним напрямком його реформ було обмеження інтересів і позицій знаті, аж до позбавлення її представників права на спадкування титулів і переселення їх на порожні околиці царства, а також упорядкування апарату адміністрації, турбота про відповідність чиновників їх посадовим обов'язкам. Все це робилося для зміцнення централізованої держави. У цьому ж плані слід сприймати прагнення реформувати та посилити армію, піклуючись про солдатів. Не дивно, що в царстві Чу У Ци мав вельми багато противників, причому впливових. Негативне ставлення до У Ци викликали його невгамовне честолюбство і жорстокість. Сима Цянь припускає, що через вбивство дружини і своїх земляків, У Ци втратив життя.

Як слід розцінювати У Ци і його роль в історії Китаю часів Чжаньго? Його справедливо відносять до числа ранніх легістів, для якого головним було прагнення зміцнити державу - неважливо яку, Вей або Чу, важливий сам принцип. У Ци вважав, що слід рішуче зламати ті традиції, які цьому заважали, і в першу чергу силу привілеї спадкової знаті, а для чого була потрібна сильна і добре дисциплінована армія. Важливо також було наповнити склади і зерносховища, подбати про освоєння порожніх земель, з чим цілком могли б впоратися вислані зі столиці аристократи.

Ранні легісти не прагнули різко рвати з традицією і не виступали проти мудрості і доброчесності як її основ. Показовою в цьому відношенні бесіда У Ци з У-хоу про те, що навіть у військовій справі важлива насамперед доброчесність. І хоча він був жорстокий і честолюбний, його прагнення поставити доброчесність вище за все, навіть в досягненні військових перемог. Як і Лі Ке, У Ци був раннім легістом, близьким до конфуціанства. Фактично, це означає, що ранній легізм як реформаторський рух не поривав з оновленою конфуціанської традицією, що не був її антагоністом.

Однак найбільше на поглядах і позиціях, які зробили найбільший внесок у формування початкового варіанта доктрини легізму ранніх її представників помітна друк традиції в конфуціанської її інтерпретації.

легізм авторитаризм синологія



3. Авторитаризм в доктрині Шень Бу-Хая

На відміну від ранніх легістів Шень Бу-хай (400-337 рр. До н.е.) досить тривалий час - близько 15 років - був міністром (сяном) в царстві Хань. Він відомий не стільки своїми реформами, скільки створенням дуже розвиненої теорії управління. Шень Бу-Хая можна вважати основоположником мистецтва управління (шу). При цьому мова йде не про управління на благо народу, а про посилення абсолютистської влади правителя.

У молодості Шень служив дрібним чиновником у царстві Чжен, а потім став сяном ханьского Чжао-хоу, удосконалював управління, впорядкував апарат влади, зробив сильною армію і налагодив нормальні відносини з Чжу хоу. В деяких джерелах згадується, що він ідеологічно пов'язаний зі школою Хуан-Лао (тобто з даосизмом) і відомий розробкою принципу сін-мін, а також є автором книги «Шень-цзи». Щодо зв'язків Шень Бу-Хая з ідеями даосизму даних мало. Але головне - це посилання на книгу «Шень-цзи». За даними «Хань шу», така книга дійсно існувала, причому в шести частинах, але до нас дійшли лише окремі фрагменти з неї. Ось цитата з початкової глави його трактату, яка зберіглася майже цілком. «Мудрий правитель - це тіло, чиновники - його руки. Правитель - голос, чиновники - відлуння. Правитель - коріння, чиновники - гілки. Правитель здійснює верховний контроль, чиновники дбають про виконання своїх посадових обов'язків».

Головна ідея його концепції - заклик до встановлення абсолютної влади правителя, але не на благо Піднебесної або царства. Влада цінна сама по собі. Нею треба дорожити, її не можна упустити, нею ні в якому разі не слід ділитися - ось суть порад, звернених до правителя. Розумний монарх робить себе центром цієї влади. У нього багато помічників, але ніхто з них не повинен користуватися ніякими перевагами перед іншими. Немає місця фаворитам! Монарх- це вісь, чиновники - спиці, які сходяться до центру. Всі важелі влади і всі альтернативні джерела інформації тільки у правителя. Тільки він один має право віддавати накази, бо він - верховна точка відліку, міра всіх речей. Слово правителя дуже вагоме. Вірне слово забезпечує порядок, невірне - веде до хаосу. Тому він повинен ретельно обдумувати кожне своє слово. Правитель - дзеркало, що відбиває весь світ з усіма його труднощами.

Як бачимо, на думку Шень Бу-Хая, мудрий правитель повинен відповідати багатьом вимогам. Він створює ідеальний образ правителя, свого роду абсолютний еталон, аналог конфуціанського цзюнь-цзи. Тільки цзюнь-цзи у Конфуція - це чиновник, який живе на благо народу і лише в другу чергу є помічником правителя, тоді як для Шень Бу-Хая важливий саме правитель.

Правитель, продовжує Шень, повинен бути замкнутим, і ні в якому разі не демонструвати ні свою мудрість, ні свої знання, ні прагнення. Тому правитель повинен слідувати принципу недіяння».

Принцип недіяння - у-вей є одним з центральних пунктів теорії Шень Бу-Хая. Суть її в певному способі веління, якому повинен слідувати правитель для досягнення оптимальних результатів. Маються на увазі всі ті якості, які були виокремлені Шень Бу-хаем: неупередженість, непроникність і удавана пасивність верховного правителя, - зовні нічого не робить, але при всьому тому знаходиться в мобілізаційній готовності і кожну хвилину ладен втрутитися у справи у разі потреби. Таким чином, у-вей - це відсутність видимої дії, тим більше адміністративної метушні, при постійному суворому і відчутному контролі з боку правителя, який усе бачить, все знає, все може і завдяки цьому - сильний і незламний.

Правитель не зобов'язаний сам втручатися в усі справи, для цього у нього є чиновники, які повинні все знати, бачити і чути. На його ж частку припадає свого роду надзнання, надбачення, надчуття. Це і є прояв у-вей. Правитель не так виконує функції верховного адміністратора (це справа чиновника), скільки виступає в образі головного арбітра і медіатора. Він здійснює функції так званого небесного механіка, який у разі потреби спускається з трону і наводить лад в адміністративній машині.

Особливу увагу в теорії Шень Бу-Хая приділено принципам управління. Перший з них - чжен-мін, випрямлення імен (і назв), розглядався ще Конфуцієм. У конфуціанців суть його зводилася до того, що всі істоти і речі повинні відповідати своїм іменам та найменуваннями, інакше буде неймовірна плутанина. Ось як це виглядає в трактаті Шень Бу-Хая: «Імена - мотузка тієї мережі, яка вміщує все, що створено Небом і Землею. Вони - знак влади мудреця над усім. Всі, хто хоче перебувати на вірному шляху, починають з виправлення імен і найменувань, щоб виправити з їх допомогою все інше... У давнину Яо керував Піднебесною допомогою імен. Імена були вірні, і Піднебесна перебувала в порядку. Цзе теж керував за допомогою імен, але його імена і назви були невірні, і Піднебесна опинилася в стані хаосу. Тому мудрий цінує правильність імен і назв».

Ім'я та назва- це знак, індивідуальна мітка, спеціальна відзнака серед подібних речей, істот чи явищ. Неважливо, яке ім'я, важливо, як ним користуватися. Тому правильно вжиті, виправлені («випрямлені») назва та ім'я - свого роду основа мудрого управління, знак влади мудреця, а чжен-мін - основа основ техніки управління.

Інший важливий принцип управління, висунутий і розроблений Шень Бу-хаем, - це сін-мін. На думку Г. Крила, під сін-мін малося на увазі «відповідність найменуванню», що означало вимогу до чиновників виконувати їх функції строго відповідно до посади. Кожен чиновник зобов'язаний знати сферу і межі своєї компетенції і не виходити за них, не розмірковувати на теми, не пов'язані з ними. Цей принцип обмежував можливості оптимальної адміністрації і викликав заперечення з боку легістскіх теоретиків. Однак для Шеня він був важливим. Він вважав чи не головним принципом техніки адміністративного управління підбір кадрів чиновників, перевірка та контроль їх роботи. У цьому Шень Бу-хай, проявляючи властиву йому творчу самобутність, не йшов за авторитетами Конфуцієм або Мо-цзи, які вважали, що в системі управління повинні працювати доброчесні й мудрі. Його принцип інший: на будь-яку посаду слід підбирати людей, придатних для виконання необхідних функцій. Що стосується критеріїв виявлення придатності, то вони являють собою об'єктивні показники, що складаються з різних компонентів: здібностей, досягнень і стажу. При цьому відбір кандидатів повинен бути вільним від особистих пристрастей. Ця ідея близька до тієї, яка пізніше лягла в основу китайської системи іспитів.

У теорії Шень Бу-Хая є ще ряд рекомендацій, які заслуговують уваги. Наприклад, чиновник повинен зовні виглядати люб'язним і намагатися завойовувати симпатію людей, не хвалитися ні владою, ні розумом, але вміло користуватися тим і іншим, давати підлеглим певну свободу дій, але водночас тримати строгий контроль над ними. Але всі ці технічні заходи, в якомусь сенсі подібні з вказівками, які давав Конфуцій своїм учням, не мають прямого відношення до закону. Про закон Шень Бу-хай практично ніде не згадує.

Але чи вніс Шень внесок у легізм як теорію і практику? Безумовно, вніс. Вся його теорія направлена на вдосконалення мистецтва управління зіграла свою роль у зміцненні ідеї абсолютної влади монарха і тісно пов'язаної з нею ідеї централізації адміністрації. Звичайно, до централізації і до єдності Піднебесної прагнули і конфуціанці і багато інших, але цілком очевидно, що та форма абсолютизму без міркувань про благо народу, яку відстоював Шень Бу-хай, не має відношення ні до конфуціанства, ні навіть до моізму.

Шень Бу-хай на відміну від Конфуція і Мо-цзи не був зацікавлений інтересами підданих. І хоча Шень не досяг успіху в реформуванні царства Хань, він зробив чимало для того, щоб легістська практика реформ знайшла свій фундамент. Це був м'який фундамент, як і взагалі легізм Шень Бу-Хая, - м'який, навіть гуманним. Але лише в порівнянні з розвиненим і вкрай жорстким легізмом Шан Яна, на реформи та ідеї якого найчастіше орієнтуються фахівці, коли говорять про давньокитайський легізм.



4. Шан Ян (Гун-сунь Ян)

У другій половині періоду Чжаньго Шан Яна добре знали, широку популярність отримали не тільки його діяльність, але і її кінцеві результати. У певному сенсі можна назвати саме його прабатьком першої старокитайської імперії. Це означає, що легізм, задуманий і реалізований Яном, опинився в той період найбільш адекватною і реалістичною відповіддю на виклик епохи.

Згідно Сима Цяню, Ян був близьким родичем правителя царства Вей і в юності захоплювався теорією сін-мін й тими ідеями, які розроблялися в сусідньому царстві Хань його старшим сучасником Шень Бу-хаем. У молодості Ян, як і Шень Бу-хай, прагнув до створення авторитарної абсолютистської влади правителя і строго упорядкованого й обмеженого жорсткими правилами корпусу чиновників.

У той час він займав невелику посаду при Сяні Гун Шу-цзо. У молодості Ян відрізнявся неабиякими здібностями. Коли Гун Шу-цзо захворів, він запропонував вейському Хуей-вану Яна в якості свого наступника. Але Хуей-ван не взяв це до уваги. Тоді Ян, дізнавшись, що ціньський Сяо-гун видав указ про залучення в Цинь розумних людей, попрямував туди. Спочатку Сяо-гун майже не слухав, що говорив йому вейський Ян, вважаючи його дурнем, але коли розмова зайшла про правління гегемонів-ба і про мистецтво зміцнення держави, його думка різко змінилося. У підсумку Сяо-гун прийняв вейського Яна на службу і наділив його чималими повноваженнями. Ян заявив, що він має намір змінити закони в Цинь, після чого правитель викликав для консультації двох близьких йому сановників. Виступаючи перед ними, Ян наполягав на тому, що люди не можуть оцінити результати нововведень, поки не відчують їх на собі, тому орієнтуватися на їх думку не варто. Не імітувати ритуали давнини, а діяти, - ось шлях до успіху.

Правитель схвалив його слова, але обидва запрошених виступили проти, на що Ян зауважив, що розумні створюють закони, а дурні стають ними зв'язані і ті, хто в давнину, нічого не міняв зі старого ритуалу, гинули. У підсумку Сяо-гун підтвердив своє рішення, після чого вейський Ян видав першу серію законів. Вважається, що це сталося в 356 р до н.е., коли законодавцю не виповнилося ще й 35 років.

Суть цієї серії законів зводилася до наступного:

1. Весь народ повинен бути готовий розділитися на п'ятірки або десятки зі взаємною відповідальністю в рамках групи за проступки сусідів.

2. Розділитися слід і великим сімейно-клановим групам. Якщо родини, де більше двох дорослих чоловіків, не бажають розділятися, їм доведеться платити подвійний податок.

3. Ті, хто докладають зусиль в основній справі (землеробстві), звільняються від трудових повинностей; ті, хто нічого не робить або займається другорядною справою (ремесло, торгівля), повинні бути перетворені на рабів.

4. Ті, хто мають військові заслуги отримують черговий соціальний ранг. Ранг визначається заслугами, і відповідно до нього надаються землі та будинки, одяг і слуги. Не мають рангу, навіть багатим, цього не належить.

5. Представники знаті, які не мають військових заслуг, не повинні включатися до списків знатних прізвищ і мати привілеї.

6. Ті, хто переслідують особисті цілі і не піклуються про добробут держави, а також не підкоряються закону підлягають великому або малому покаранню, залежно від характеру проступку. Наприклад, тому, хто не доносив про порушення закону - відрубували голову.

Звід законів вейського Яна руйнував звичний спосіб життя людей. Пропозиція ділитися і відповідно освоювати нові землі у своєму селі або за його межами було найбільш болючим з нововведень. Тому тут санкції були лише матеріальними (подвійний податок), хоча і дуже відчутними. Що стосується груп по п'ять чи десять сімей зі взаємною відповідальністю, то всій значимості цього нововведення ніхто спочатку оцінити не міг, а звичка до взаємодопомоги в рамках громади не робила цю новацію надто болючою. Інша справа - сувора кара тим, хто байдикував або займався «другорядними» заняттями. Тут Ян явно більше лякав, ніж всерйоз збирався і міг виконати те, що обіцяв.

Висування на перший план хоробрих воїнів не було незвичайним. Незвичайною була система соціальних рангів, кожен з яких поєднувався з певною кількістю привілеїв. Ранги і знаті, і простим воїнам повинні були даватися тільки за військові заслуги. Тому, головний акцент робився саме на військових заслугах перед державою.

Отже, серія реформ по суті своїй була не тільки радикальною, але і вельми суворою. Вона рішуче змінювала звичне життя всіх верств суспільства - і знаті, рільників, і всіх тих, хто займався «другорядними» заняттями. У число останніх включалися ті, які не виробляли матеріальних цінностей і не брали участі у війнах. Вигоду отримували тільки ті, хто хоробро бився в ім'я інтересів держави, і ті, хто старанно займався землеробством.

Сима Цянь повідомляє, що Ян, який побоювався, що люди не повірять у серйозність нових законів, запропонував будь-якому охочому перенести шест довжиною близько 10 м від ринкової площі до північних воріт столиці, обіцяючи за це п'ятдесят цзіней (25 кг) золота. Довго люди не вірили у серйозність такої пропозиції, бо справа і плата за його виконання були в їхніх очах непорівнянні, але нарешті знайшовся такий, хто зробив це і отримав своє золото. Після цього експерименту всі закони були оголошені повсюдно, щоб кожен знав про них. Багато обурювалися. Тисячі приходили скаржитися. Навіть спадкоємець демонстративно порушив закони, за що був суворо покараний.

Після цього всі зрозуміли, що нові закони невідворотні, і почали в міру своїх можливостей дотримуватися їх. Минуло близько десяти років, і закони стали благотворно діяти - на дорогах ніхто не підбирав забутого іншими, в горах не було розбійників, а в сім'ях був достаток; воїни сміливо билися, міжусобиці припинилися. Багато з тих, хто спочатку не приймали закони, тепер за них дякували. Однак тих, хто насмілювався обговорювати закони, Ян переселяв в прикордонні райони. І люди перестали обговорювати їх. Вони зрозуміли, що закони не обговорюють. Їм просто підкоряються.

За свої успіхи і заслуги вейський Ян отримав 16-й ранг (вищі 17-20 ранги мали в царстві лише деякі зі знатних сановних і заслужених людей).

Він успішно провів військову експедицію проти свого рідного царства Вей, при ньому була відбудована нова столиця Цинь в Сяньяні. Після цього була видана нова серія законів. Вона складалася з наступних актів:

1. Було заборонено отцям, синам і братам жити в одному будинку і вести спільне господарство.

2. Усі дрібні селища були об'єднані в повіти на чолі з лінами і ченами.

3. Була впорядкована система землекористування, проведені поздовжні і поперечні межі, що позначали границі земельних ділянок.

4. Були відрегульовані податки і введена єдина система мір ваги та довжини.

Можна сказати, що практично вся нова серія реформ була присвячена тому, щоб упорядкувати норми і принципи землекористування (кожна мала сім'я веде своє господарство, причому кордони-межі жорстко визначають її спадкове право на цю ділянку), оподаткування та адміністративного поділу (мова йде про основну частину царства, яка перебувала у віданні централізованої адміністрації). Вища знать царства реформ не схвалювала з тієї причини, що її позбавляли не тільки влади, а й чималої частки звичних доходів, які тепер широким потоком стікалися в казну і йшли на посилення військової могутності держави.

Збільшена сила Цинь була офіційно визнана чжоуским ваном і інші правителі привітали циньського Сяо-гуна з успіхами. Але Яну всього цього було мало. Він жадав більших успіхів і більшої слави. На його думку, настав час реалізувати силу Цинь, причому першу серйозну військову операцію слід було провести проти його рідного царства Вей. Ознайомивши Сяо-гуна зі своїми планами і заручившись його підтримкою, Ян зумів обдурити командувача вейськими військами, якого він знав з дитинства, заманивши його в пастку під приводом переговорів. Полонивши командувача, Ян в 340 р до н.е. з легкістю розбив вейську армію, повернув царству Цінь землі Хевай і змусив правителя Вей перенести столицю і висловити жаль, що він колись не прислухався до вмираючого Гун Шу-цзо.

Коли помер покровитель реформатора Сяо-гун ціньський трон успадкував його син, який колись був жорстоко ображений Шан Яном. Новий правитель мав свої рахунки з реформатором, причому Шан Ян добре це розумів. Він втік зі столиці у своє володіння.

Цікаві заключні рядки оповідання про Шан Яні. Коли він досяг застави, де міг переночувати, від нього зажадали «згідно із законами Шан-цзюня» засвідчити свою особу, інакше господар двору буде покараний. Згодом Ян спробував бігти в рідне Вей, де його не прийняли (там не забули про підступний розгромі їхнього війська) і повернули в Цинь. Діставшись свого володіння Шан, реформатор знайшов там підтримку і навіть почав будувати плани вторгнення в сусіднє Чжен, що стало частиною царства Хань. Але все скінчилося тим, що циньські війська прибули в Шан і вбили Яна. Потім тіло його було розірвано на частини. Новий правитель Цинь Хуей-ван при цьому заявив, що «немає більшого бунтівника, ніж Шан ??Ян», і велів знищити весь клан реформатора.

Акцент на тому, що Шан Ян був суворо покараний за те, що був небезпечним бунтівником, не випадковий. Вся справа в тому, що у циньського Хуей-вана вистачило розуму зберегти в недоторканності основні нововведення реформатора, що й сприяло швидкому і успішному розвитку царства. А якщо так, то карати Шан Яна за суворість його законів було незручно, хоча саме від цього постраждав новий правитель і саме за це він наказав настільки жорстоко розправитися з Шан Яном і його родичами. Тому версія про те, що Шан Ян виявився небезпечним бунтівником і був покараний саме за це, виявилася, мабуть, найбільш прийнятною для правителя Цинь.

4.1 Ідеї та реформи Шан Яна

Яким був реформатор, чого він хотів і як домагався бажаного? Хто був його союзником і з ким він боровся? Чого в кінцевому рахунку досяг? Такі і близькі до них питання складають в кінцевому результаті базу для оцінки розвиненого давньокитайського легізму, який зіграв значну роль в об'єднанні Піднебесної.

Шан Ян як мислитель в принципі не надто відрізнявся від його великих попередників. Вищою метою його діяльності було створення упорядкованого суспільства і сильної держави. Правда, методи його докорінно відрізнялися від тих, які висувалися раніше. Як і всі інші великі мислителі, з творами яких він був непогано знайомий, Ян був досить оригінальним у своїх поглядах, але водночас продовжував віддавати данину традиції і навіть намагався підкріпити нею свої нововведення. Інтереси Яна суворо обмежувалися проблемами економіки, політики і соціально-сімейних відносин. Говорити про збіги в принципах можна багато, але істотніше звернути увагу на відмінності.

Насамперед Шан Ян вперше в історії Китаю відкрито проголосив, що простий народ - це бидло, чим він дурніше і слабший, тим легше ним керувати. Мало того, в слабкості і розриві міцних соціально-сімейних зв'язків таїться сила апарату влади. Слабких і дурних легше не тільки залякати, але й обдурити, змусити повірити владі і бути відданими їй, навіть обожнювати її. Подібна політика і відповідна їй система поглядів, щось гранично цинічне і нелюдське, забезпечували успіх і тому виявлялися досить практичними. Ошукані і заколисані скромними подачками і соціальною демагогією, люди не заперечували проти такої політики, а з окремими її аспектами були навіть повністю згодні, що і створювало ефект довіри і підтримки. Підтримка оберталася певними досягненнями як у внутрішній політиці (освоєння порожніх земель і різке зростання сільськогосподарської продукції в Цинь), так і в зовнішній (успіхи циньського воїнства), що й було кінцевою метою реформатора.

Головним його завданням було створення могутньої держави, здатної завоювати Піднебесну. Для цього слід було не тільки розділити і оглупіть народ, але і приборкати знать, що звикла в умовах феодальної структури до свавілля. Відмову давати представникам знаті ранги і посади, якщо вони не мають заслуг у військовій справі, не міг занадто налякати її. Але наполегливі прагнення обмежити її звичні вольності, система стеження і доносів з покаранням були для аристократичної верхівки царства відкритим викликом, з яким вона не бажала миритися. Розуміючи це, Шан Ян провів реорганізацію системи адміністративно-територіального поділу Цинь, в результаті чого з-під ніг знаті була вибита головна її опора - спадкові земельні володіння. Їх залишилося вкрай небагато, та й розміри їх були невеликі. Вся інша територія величезного царства була поділена на кілька десятків повітів, очолюваних чиновниками. Неважливо, були вони родом з вищої знаті чи ні, вони більше не були спадковими володарями феодального типу. Однак в очах реформатора вони представляли собою наймогутнішу частину народу, яку слід було послабити для посилення держави.

Розчленувавши селянські сімейно-кланові групи, позбавивши більшість аристократів спадкових володінь, скомпрометувавши інтелектуалів з числа конфуціанців-жу-цзя, його головних ідейних супротивників, і залякавши міське населення суворими санкціями, Ян домігся того, що держава як всемогутній апарат влади вийшла на передній план. Він підвів під нього потужний силовий фундамент - добре організовану армію, представники якої користувалися пільгами, одержували ранги та посади з хорошим матеріальним забезпеченням за військові успіхи та особисті заслуги в бою.

Головне, чого домагався Шан Ян, - це створення сильної армії. Військові заслуги не зміцнювали позиції воєначальників. Справа в тому, що нагороди можна вважати лише умовними, тобто тимчасовим, службовим годуванням. Крім того, будь-який промах в бою автоматично позбавляв командира всіх його рангів і пов'язаних з ним пільг, привілеїв і доходів.

Шан Ян подбав і про те, щоб йшли на зміну аристократії казенні чиновники не мали занадто великої сили. Саме для цього їх зобов'язували строго стежити один за одним, не вступати між собою в дружні стосунки і не зволікати з доносом у разі порушення будь-ким з них закону. Природно, що кожен чиновник в таких обставинах не відчував себе впевнено.

Як бачимо, головний принцип реформатора по відношенню до всіх верств населення полягав у політиці обмеження майнового становища населення, щоб не було ні багатих, ні бідних. І народ, і знать, і чиновників слід усереднити. Що стосується чиновників, то їх здібності не були потрібні - потрібні були беззаперечна слухняність і старанність. Аристократи були позбавлені володінь і привілеїв, отримуючи лише те, що давалося за заслуги у війнах (а в разі невдач з легкістю відбиралося). Якщо говорити про основну масу населення, то щодо ремісників і торговців все було зрозумілим: їх Шан Ян ледь терпів, і кожен з них міг у будь-яку хвилину все втратити. До хліборобів ставлення було іншим. Але й тут багаті були небажані.

Всі ці новації, які йшли всупереч нормам і традиціям, не могли йти легко. У країні назрівав внутрішній протест, що добре розумів реформатор. Потрібна була сила, яка здолала б можливі прояви активного протесту. Про армію в цьому зв'язку вже згадувалося, але це була сила зовнішня, спрямована насамперед на завоювання. А що стосується стійкості влади всередині країни, особливо перед лицем усиливавшегося невдоволення всіх верств населення, то її міг забезпечити тільки закон.

Поняттям «закон» рясніє книга Шан Яна, про нього йдеться мало не в кожній її главі, з повторами, додатковими аргументами і роз'ясненнями. Створюється враження, що під цим терміном малися на увазі не тільки владні укази і жорсткі регламенти, а й потужна кримінально-виконавча система, створена для надання ваги всім урядовим розпорядженням. Про цю систему експліцитно ніде не сказано. Але вона повинна була існувати, без неї обійтися було неможливо. Характерно, що Шан Ян ніде жодного разу не згадав про існування якого-небудь карного кодексу, тим більше про судову процедуру, про щось на кшталт справедливого розгляду провини або права обвинуваченого на захист. Проте в рамках тоталітаризму все зазвичай вирішується відразу і без коливань. Винен, звинувачений, став жертвою доносу- і з тобою покінчено. Нам нічого не відомо про те, які процедури існували для цього в реформованому Шан Яном царстві Цинь, але що такі були, сумнівів немає. Інакше він просто не досяг би своєї мети. Тому в поняття «закон», безумовно, входив потужний, розгалужений, всезнаючий репресивний апарат.

Закони Шан Яна різко посилили реальну владу адміністративного апарату і його вищого керівництва. Але на чому, крім покарань тримався, точніше, повинен був триматися сам закон? Насамперед на повній і вичерпній інформації, включаючи негласну, тобто доноси. У поняття інформації на ті часи входило і точне знання про все, що відбувалося в царстві. Про це ставало відомо через систему доносів. У книзі Шан Яна сказано, що об'єктом суворої і точної статистики мають бути насамперед піддані, кожен з яких при народженні заноситься в спеціальні списки і викреслюється з них після смерті; необхідно окремо враховувати чисельність торговців і всіх їх слуг різних категорій; слід вести облік за тринадцятьма основними позиціями, включаючи чоловіків і жінок, старих і слабких (нездатних до повноцінної праці), чиновників і балакунів-інтелектуалів, багатих, а також кількість коней, биків, і навіть сіна та соломи.

Ще одним важливим фактором, на який робив ставку реформатор, був повсякденний та суворий контроль. Закони переслідували мету створити в країні ситуацію найжорстокішого конформізму. Всі зобов'язані були керуватися мінімумом знань і чіткими обов'язками перед владою. Дуже корисна з точки зору господарського розвитку уніфікація заходів зумовлювала тільки спрощення економічних відносин, а й полегшення контролю за ними.

Мабуть, вершиною в системі стеження за всім в країні стали інспектори Юйші - незалежні від офіційної адміністрації охоронці закону. Правда, самі вони часом були схильні до корупції. Однак поява Юйші стало справжньою революцією в період формування старокитайської бюрократичної адміністрації в Чжаньго. Ця адміністрація, а разом з нею і вся країна повинні були відчувати і постійно відчували на собі суворий погляд підібраних з числа непідкупних людей чиновників.

В Китаї, де, починаючи з царства Цинь IV ст. до н.е., з легкої руки Шан Яна інститут цензорів-інспекторів-прокурорів - Юйші завжди відігравав найважливішу роль, тримаючи в страху все населення і особливо чиновників країни.

На питання, що реально залишилося від усіх радикальних нововведень Шан Яна після драматичної загибелі реформатора, відповісти легко, матеріалу для цього недостатньо. Можна припускати, що частково цей проект реформ виявився успішним, бо циньска армія за рахунок доходу від господарств переселенців збільшилася і стала найсильнішою в чжоуському Китаї, що допомогло їй в кінцевому рахунку підкорити всі інші царства і об'єднати Піднебесну. У той же час немає сумнівів, що переслідування міського населення, і зокрема конфуціанських «паразитів», після Шан Яна значно послабилося, якщо не припинилося зовсім.

Відомо, що в господарському відношенні Цинь швидко розвивалося, причому в основному за рахунок міст, ремісників і торговців. Всього через століття після смерті Шан Яна найбільшим політичним діячем країни став багатий торговець Люй Бу-вей, при дворі якого, харчувалося безліч інтелектуалів з числа шан'яновских «балакунів», в тому числі і конфуціанців.

Продовжували відігравати важливу роль соціальні ранги, що стали основою адміністративно-бюрократичної системи в китайській імперії протягом багатьох століть. Є підстави вважати, що збереглося багато нововведень, що сприяли зміцненню держави та державного контролю над економікою, що згодом стало нормою і в часи імперії. Однак суворі заборони, що стосуються складу селянської родини, навряд чи пережили реформатора, але це не призвело до відновлення великих сімей. Вони виникали, як правило, в середовищі заможного населення, в тому числі і в сільських громадах.

Аристократія, якій було завдано реформатором нищівного удару, після нього вже не відродилася. Її місце зайняли чиновники, включаючи воєначальників. Залишилася, без особливих змін, і реформована Шан Яном адміністративно-територіальна структура з повітами в якості її основи. Зберіглася система інспекторів, але перестала діяти система законів у тому вигляді, в якому вона була задумана реформатором. Як і раніше існувала практика суворих покарань за порушення адміністративних приписів, заохочувалися доноси і досить активно діяла репресивна система. Все це, як відомо, з часом автоматично було запозичене імперією Цинь Ши-Хуана. Що стосується законів, то ніякого кодексу або просто кодифікованого уложення в Цинь не існувало. Законодавство як щось цілісне і формально завершене так і не було створено.

Збереглося ще й те, що було неписаним результатом реформ, - страх перед владою, боязнь вчинити правопорушення, прагнення до порядку, слухняність і т.п. Все це зіграло свою роль у зміцненні царства, допомогло його правителям здолати супротивників і об'єднати Піднебесну. Багато чого з того, що розробили легісти (в тому числі і Шан Ян), було засвоєно населенням Цинь, а згодом сприйнято в рамках імперії, не тільки циньською, але і наступними династіями, формально відкинувши легізм як нелюдську доктрину і взяли конфуціанство.



Список використаних джерел

1. Васильев Л.C. Древний Китай : Том 1 Предыстория, Шан-Инь, Западное Чжоу (до VIII в. до н. э.) , М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2006.

2. Васильев Л.C. Древний Китай : Том 3. Период Чжаньго (V--III вв. до н.э.), М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2006.

3. Волинка Г. І. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті: Навч. Посібник. - К.: Вища освіта, 2005.- 544с.

Размещено на Allbest.ru