Філософські засади сучасного фемінізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

«Філософські засади сучасного фемінізму»

План

Вступ

1. Фемінізм як соціальний рух та ідеологія

2. Види фемінізму

3. Феміністична філософія

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні, все частіше ЗМІ нагадують нам про сучасні феміністські рухи, що поступово стають дуже популярними у всій Європі. Cучасний феміністський рух - це ряд автономних незалежних слабоорганізованих груп, діяльність яких відповідає інтересам особистого та політичного положення їх учасників. Корінна причина існування фемінізму (жіночого шовінізму) пов'язана з наявністю в психіці людей комплексу переваги, який є антропогенної модифікацією інстинкту самозбереження (виживання). Кожна жінка, подібно будь-якій людині, відноситься до себе як до абсолютно кращого в світі. Кожна жінка вважає вищою і свою статеву приналежність.

Тому фемінізм як ідея домінування жіночої статі над чоловічим належить до числа базових форм колективного несвідомого, а його історія хронологічно збігається з історією людства. Прогресуючи протягом багатьох століть, фемінізм досяг свого піку в нашу епоху і далеко себе не вичерпав. Той, хто бачить у цьому феномені якийсь «дамський каприз», помиляється, тому що колективне несвідоме у всіх його формах, включаючи фемінізм, відображає наявні протиріччя. У сучасних умовах, на постмодерновій (постіндустріальній, інформаційно - технологічній) стадії розвитку капіталізму, фемінізм як ідеологія відноситься до постмодернізму , причому до його авангарду.

Феміністична філософія, як один із напрямів сучасної філософської думки, стала предметом цікавості відносно недавно. В українських перекладах феміністичних текстів є не так небагато, проте у численних вітчизняних розвідках та жіночих студіях автори, так чи інакше звертаючись до теми жінки, і надалі шукають «філософське каміння» із секретом жіночої таємниці та внеску, зробленого жінками в соціальну історію, науку та загальнокультурний процес.

1. Фемінізм як соціальний рух та ідеологія

Фемінізм - загальна назва різних течій у жіночому русі проти дискримінації жінок в економічній, політичній, сімейній сферах життєдіяльності, за рівність прав у суспільстві.

Т. Хома розглядає поняття фемінізму ширше - по-перше, як ідеологію, підвалинами якої є гендерна рівність і доцільність боротьби за рівновагу, порушену внаслідок соціально-історичного розвитку суспільства (ліберальний або поміркований фемінізм), або ж як перевагу жінок та їх домінування у різних сферах суспільного життя (радикальний фемінізм). По-друге, під фемінізмом вона розуміє рух за права жінок, не обмежений певними термінами виникнення, тривання чи існування, з усіма його ознаками.

Основними проблемами фемінізму є такі: сім'я і шлюб як основні знаряддя гноблення жінки; економічна незалежність жінки як передумова її соціальної незалежності і самореалізації; активна участь жінки в політичному житті суспільства; право жінки на власну індивідуальність; розвиток інтелекту та здібностей; звільнення від еталону зовнішності, нав'язаного чоловіками.

Загальноприйнятого визначення поняття «фемінізм» немає. У літературі існує більше 300 тлумачень цього терміну. Слово «фемінізм» сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є у кінці XVIII ст.. Він вважав, що «соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу». Він іменував феміністами прихильників жіночого рівноправ'я. Філософія фемінізму - це напрямок філософських досліджень, що виник після виходу в світ роботи Сімони де Бовуар «Друга стать» (1949). Книга була написана за порадою Ж.-П. Сартра в руслі критичного переосмислення гегелівської діалектики раба і пана.

В результаті у філософію було внесено новий дискурсивний критерій - сексуальної відмінності, що дозволило виділити нову філософську конструкцію суб'єктивності - спочатку жіночу, а потім і гендерну. Жіноча суб'єктивність мислиться як інше стосовно до чоловічого типу суб'єктивації- як специфічний «жіночий досвід» і відповідні йому «жіночі» способи буття, звідси спеціальну увагу до поняття «жіноча сексуальність». У той же час структура жіночої суб'єктивності розуміється як соціально сконструйована: звідси критика патріархальних відносин влади, в яких жінка виступає не в якості суб'єкта , а в якості об'єкта дискурсу і практик.

Переживши в 90-х роках другу хвилю свого становлення як філософський напрям, який зосереджує увагу на жінці як єдиному і головному предметі дослідження, на початку ХХІ ст. феміністична філософія набула статусу неоднорідної інтелектуальної течії, що складно дається до систематизації та аналізу. Вона репрезентована різними версіями феміністичної теорії, що проросли на північноамериканському та латиноамериканському ґрунті, а також відома своїми азійськими, африканськими та європейськими модифікаціями. Сучасні представники цього напрямку (Б. Фридан, З. Айзенштайн) розробляють поняття «гендерних ролей». Ці ролі розподіляють види діяльності між статями асиметрично. Жіночими визнаються навчання, догляд за дітьми, секретарська робота, а керівництво, проповідування та організація виробництва в усіх галузях відносяться до чоловічої компетенції. Такі статеві стереотипи вважаються несправедливими, і метою лібералізму проголошується їх скасування, а також боротьба за психологічну андрогінію і побудова суспільства з рівними можливостями для жінок та чоловіків.

2. Види фемінізму

Соціалістичний фемінізм базується на роботах К. Маркса, Ф. Енгельса, А. Бебеля, А. Коллонтай і К. Цеткін. Він виходить з того, що гноблення жінок у суспільстві однаковою мірою залежить як від класової структури, так і від статевої опозиції. Соціалістичні феміністки створюють два різних підходи до аналізу «жіночої проблеми»: теорію дуальних систем і теорію уніфікуючих систем. Перша стверджує, що патріархат і капіталізм представляють різні форми соціальних відносин і різні напрямки інтересів, які разом, але в різний спосіб, здійснюють гноблення жінок. Тому в інтересах жінок проаналізувати патріархат і капіталізм як окремі феномени і потім розкрити їх діалектичний взаємозв'язок. Друга теоретична система - уніфікуюча (намагається аналізувати капіталізм і патріархат разом, розглядаючи їх як одну структуру).

Марксистський фемінізм утверджує ідею про те, що саме соціальна структура суспільства (наявність класів) зумовлює статус і функції жінки. Гноблення жінок не є результатом волі і дій окремих індивідів, воно є продуктом політичної, соціальної й економічної структур, породжених капіталістичною системою. Марксисти підкреслюють, що людину зробили людиною продуктивна праця, виробництво засобів існування. Жінки й чоловіки через виробництво спільно творять суспільство, яке, відповідно, творить їх самих. Суспільне буття детермінує свідомість - це ще одна засаднича теза марксизму. Отже, уявлення жінок про себе залежать від тієї ролі, яку вони відіграють у сім'ї і на робочих місцях

Радикальний фемінізм спирається на твердження про дискримінацію жінки за ознакою статі (сексизм), що є наслідком універсальної дії патріархату як системи домінування чоловіків над жінками. Головним завданням жіночого руху радикальні феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь жінок. Збереження теперішньої системи є винятковим інтересом чоловіків, тому в крайніх своїх проявах представниці радикального фемінізму проголошують своєю метою побудову феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу.

Радикальний фемінізм вважає, що:

- історично жінки - це перша пригноблена група;

- пригноблення жінок найпоширеніше, існує в кожному відомому суспільстві;

- це найглибший вид гноблення, який найважче викорінити;

- воно викликає глибокі страждання в своїх жертв, хоча нерідко це гноблення непомітне через культурні стереотипии;

- пригноблення жінок дає концептуальну модель для розуміння інших форм гноблення.

Екзистенціальний фемінізм спирається передусім на теоретичну працю С. де Бовуар «Друга стать» (1960), яка, в свою чергу, написана під впливом Ж.-П. Сартра. Людські стосунки, за Сартром, є варіаціями навколо базового конфлікту між «я» та іншим. С. де Бовуар визначає чоловіка як «я» (особу) і жінку як іншого. Якщо інший у Сартра становить загрозу для «я», то «я» в Бовуар становить загрозу для іншого. Представники цієї течії звертають увагу на способи, якими жінки виховуються таким чином, щоб сприймати чоловічість як природній для людини стан. У цьому стані жінки формують об'єктивованих інших. Мета - пробудити в жінці свідоме ставлення до себе, зробити себе предметом власної уваги і турботи.

Постмодерний фемінізм вважає, що попередній фемінізм часто був додатком до фалоцентричної думки і її породженням. Постмодерний фемінізм робить акцент на тому, що жінка потребує звільнення, насамперед у сфері думки й вираження. Л. Ірігарай висуває ідею «фемінного фемінізму» на противагу «маскулінному», який історично мав місце. В традиційному фемінізмі жінки бачили себе й описували з чоловічого погляду, користуючись чоловічими поняттями і цінностями. Натомість вони мають виробити свою мову, свій погляд на речі, розкріпачити свої бажання.

Головна мета - вивільнити жіночий дискурс у його автентичності і своєрідності. Чоловічий дискурс побудований на бінарних опозиціях: активне - пасивне, день - ніч, чоловік - жінка і т.д. В цих опозиціях визначальним є протиставлення «чоловік - жінка», відповідно до якого вибудовуються і поляризуються інші поняття. Більше того,вони поляризуються несиметрично, оскільки другий член вихідної опозиції - жінка, кваліфікується як такий, що відхиляється від норми як маргінальний тип. Отже, стратегічною метою постмодерного фемінізму (фемінного фемінізму) є докорінне перетворення світового порядку: відмовитись від бінарних опозицій у мисленні (і житті), скасувати владний дискурс культури, дати простір відмінностям, досягти єдності у відмінності.

3. Феміністична філософія

За словами американської феміністки Дж. Батлер, сучасна феміністична теорія радше виступає не основою і підґрунтям, навіть не методологією, а репрезентує себе у вигляді сформульованого, проте нерозв'язаного запитання. Це запитання вдало озвучила інша дослідниця феміністичної філософії з Росії - Г. Бранд: чому філософія, яка з часів Сократа проголосила людину своїм центральним предметом, залишила половину людства більш ніж на 2,5 тис. років поза своєю увагою? Можна було б вважати це запитання риторичним, проте виведення його в площину проблеми суб'єктності робить доволі цікавим методологічні інтерпретації фемінізмом розуміння жіночого призначення у загальних культурних і соціальних процесах.

Американська версія продукує активний, дієвий формат фемінізму, який спирається на ідею «статевої ідентичності», що в своїй основі має стабільну структуру «Я», при цьому не надаючи значення несвідомому, розглядає мову лише як комунікативну функцію.

Європейська теорія (французький фемінізм), навпаки, надає більшого значення мові і жіночому дискурсу як радикальному засобу. Своє головне завдання вбачає в «денатуралізації» поняття жіночої природи і критиці раціональної філософії і культури, які продукувалися без участі жінок, поза межами «писаних законів патріархатної метафізики». «Екзистент, що його розглядають як щось другорядне, неминуче домагатиметься суверенності, верховенства» - ці слова С. де Бовуар влучно окреслюють наступальний характер феміністичної рефлексії з приводу «другосортності» жінки, не здатної бути самостійним суб'єктом філософської практики. Критичне сприйняття цієї тези є своєрідним самозахистом у відповідь виклик філософських дискусій, характер яких визначений фемінізмом як наслідок використання «заангажованої» (тобто чоловічої) філософської методики, що має різне соціальне значення для жінок та чоловіків і надає перевагу тим, чия суспільно сприйнята ґендерна ідентичність найкраще відповідає войовничій практиці. А оскільки чоловіче асоціюється з агресивним, діяльним, ефективним, то жінка, який притаманні такі риси, як терпимість, милосердя, тактовність, незмінно залишатиметься у програші.

Повною мірою усе це проектується на загальні філософські процеси, в яких жінка опиняється в «програші». Таким чином, знову йдеться про продуктивність методу, скерованого на «руйнацію чоловічих цінностей» класичної філософії.

Критичний метод є для феміністичної філософії щитом, що ним представниці цієї течії «відбивають» атаки уявного противника, насамперед коли йдеться про історико-філософський процес та традиційне розуміння жінки в класичній філософії.

Чоловічий шовінізм використовує домінуючий регулятив вербалізованої психіки (колективного несвідомого), тому на філософському рівні являє собою ментально жіночий феномен і не створює конструктивної альтернативи фемінізму. Обидві форми сексизму, світогляду, в якому стверджується нерівне становище і різні права статей, відображають базові психічні комплекси людини, похідні від інстинкту самозбереження (біологічної авторегуляції): комплекс переваги і комплекс нікчемності. І чоловічий шовінізм, і фемінізм виражають волю до самоствердження за рахунок приниження протилежної сторони і цим перешкоджають розкриттю своєї сутності.

Існуючи на трьох рівнях (тілесність, вербалізована психіка, свідомість), людина реалізує свою сутність і досягає сенсу свого життя також на трьох ієрархічних рівнях:

· біологічному;

· соціальному;

· духовному;

На них же простежується і статева диференціація, відповідно якої стать підрозділяється на біологічну, соціальну і духовну, або ментальний (об'єднуює термін для двох останніх рубрик - «гендер»). Сутність людини визначається сукупністю його відносин, в граничному вигляді - рівнем самосвідомості, або якістю самопізнання і полягає в наявності здатності до пізнання (розуміння, мислення). Актуалізуючи цю здатність, тобто пізнаючи, людина реалізує свою сутність і тим самим знаходить сенс життя.

Посилання на погляди Канта щодо природи жінки, викладені ним у ранній праці «Спостереження над почуттям красивого і піднесеного», де, як відомо, він писав про те, що жодна жінка не відмовилась би бути чоловіком на відміну від останніх, з яких жоден не хотів би бути жінкою, піддаються найбільшій критиці. Не вдаючись до докладного цитування Канта, зазначимо, що його «жінконенависництво» оцінюється феміністками як реакційна думка, навіть, для свого часу. Разом з тим, частиною авторок визнається продуктивність ідей розвитку особистості, започаткована у Канта, вона розглядається як така, що відноситься до жінок і є стимулом особистісного розвитку жіночої статі.

Висновок

Отже, фемінізм - загальна назва різних течій у жіночому русі проти дискримінації жінок в економічній, політичній, сімейній сферах життєдіяльності, за рівність прав у суспільстві.

Основними проблемами фемінізму є такі: сім'я і шлюб як основні знаряддя гноблення жінки; економічна незалежність жінки як передумова її соціальної незалежності і самореалізації; активна участь жінки в політичному житті суспільства;право жінки на власну індивідуальність; розвиток інтелекту та здібностей; звільнення від еталону зовнішності, нав'язаного чоловіками.

Виникнення філософії фемінізму в історії філософії прийнято пов'язувати з відомою книгою Сімони де Бовуар «Друга стать» (1949), в якій вона з феміністської точки зору (з точки зору дискримінації жіночого) аналізує особливості функціонування жіночого в культурі. До сучасної феміністської філософії належать такі автори як Люсі Ірігаре, Юлія Крістева, Елен Сікс, Джудіт Батлер, Розі Брайдотті, Елізабет Гросс та інші.

Головне значення феміністських філософських концепцій полягає в тому, що провідною в них є теоретизації жіночої суб'єктивності. На противагу сучасним постмодерністським філософським концепціям, які експериментують з філософськими стратегіями поза дискурсу суб'єктивності, феміністські філософи, по-перше, не тільки працюють в рамках дискурсу суб'єктивності в сучасній постмодерній культурі (хоча й у формі деконструйована класичної суб'єктивності), а й акцентують статеві диференціації всередині неї, вводячи в сучасну філософську епістемологію поняття тілесного відмінності й ефект статевої специфічності суб'єктів знання. По-друге, в феміністської філософії жіночий суб'єкт визнається активним суб'єктом знання (у тому числі філософського), бажання і (політичного) дії. При цьому відмова від традиційних стратегій репрезентації у філософії фемінізму відкрив нові дискурсивні можливості для пошуку нових моделей суб'єктивації в культурі (в тому числі жінок).

фемінізм жіночий філософський

Список використаної літератури

1. Феминизм: перспективы социального знания. М.,\,1992. С. 56 - 76.

2. Вадим Слюсар: Постмодерністський фемінізм про детермінацію самореалізації особистості // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна - №598. - 2003. - С. 153 - 156.

3. Антологія феміністичної філософії / За редакцією Елісон М. Драгер та Абрис М. Янг / Пер. з англ. Б. Єгідис; наук. ред. пер. О. І. Іващенко. - Київ: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2006. - 800 с.

4. Брандт Г. Человек на обочине, или место женщины в истории европейской философии // Адам и Ева. Альманах гендерной истории. Москва: ИВИ РАН. - 2002. - № 4. - С. 57-72.

5. Бовуар С. де. Друга стать: У двох томах / Пер. з фр. Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко. - Київ: Основи, 1995. - Т. 2. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru