Екзистенціальний потенціал постнекласичної науки (соціально-філософський аналіз)

Комунікативно-екзистенціальні властивості науки в процесі самоідентифікації людини в умовах глобалізації соціуму. Побудова гуманістичного образу науки на основі постнекласичного типу наукової раціональності. Концепції соціокультурного релятивізму.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.07.2014
Размер файла 36,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України

УДК 141.32:001.35

Екзистенціальний потенціал постнекласичної науки (соціально-філософський аналіз)

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Зуєв Андрій Володимирович

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному торговельно-економічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Ільїн Володимир Васильович, професор кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Новіков Борис Володимирович, декан соціологічного факультету Національного технічного університету України “КПІ”;

кандидат філософських наук, доцент Чекаль Леонід Андрійович, завідувач кафедри філософії Національного аграрного університету

Провідна установа - Центр гуманітарної освіти, кафедра філософії, Національна академія наук України, м. Київ

Захист відбудеться “28” жовтня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий “21” вересня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горбунова Л.С.

наука постнекласичний екзистенціальний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Філософські теорії розвитку раціонально-епістемного знання і технологічного середовища відзначаються особливою суперечливістю по висвітленню питань внутрішніх та зовнішніх факторів конструювання феноменологічної структури і соціальної значущості науки. Одним з основних напрямів, що продовжує традиції класичної філософії науки, залишається фундаментальний блок, в рамках якого відстоюється автономність виникнення та розвитку наукових ідей, процесу побудови наукових концепцій, формування наукових парадигм. Паралельно з ним активно розвиваються теоретичні розробки “соціокультурного релятивізму”, котрі надзвичайно актуалізують характерну особливість сучасної, постнекласичної науки: неможливість її відокремлення від суспільно-економічного середовища, в якому знаходиться людина суб'єкт творчого освоєння світу.

Актуалізація соціокультурної ролі науки стала реакцією на епістемне знання, яке, спираючись на власні гносеологічні можливості, методологічну базу, внутрішні аксіологічні орієнтири, не виправдало сподівань по реалізації смисложиттєвих проблем суспільства і людини. Дана обставина детермінувала перехід від некласичної до постнекласичної науки. Основу її структурної матриці утворюють соціальні цінності та цілі, сформовані в контексті людиновимірних орієнтирів соціуму.

Сьогодні гостро ставиться питання гуманізації наукового знання, визначення його місця у формуванні свідомості сучасної людини. Дослідження, які підкреслюють незаперечну важливість науки як соціального феномену, відстоюють позиції соціокультурного релятивізму, згідно якого тенденція входження суспільних ціннісних орієнтирів в структуру наукового розвитку є чинником його гуманізації. Разом з тим необхідно відзначити дегуманізаційну сутність сучасних соціально-політичних та фінансово-економічних процесів, які набувають глобальних властивостей. Основною дегуманізаційною властивістю даних явищ і тенденцій є їх визначальна роль в знеособленні соціально-комунікативного середовища, в якому змушена існувати людина.

В силу цього актуалізується звернення до філософсько-антропологічних концептів, в теоретичних положеннях яких обґрунтовується глибоко особистісна сутність гуманізації будь-якого суспільного явища. Основною гносеологічною проблемою в даному випадку виступає необхідність виявлення принципів з'ясування внутрішньометодологічних основ розвитку наукового знання у філософських теоріях екзистенціально-персоналістського спрямування. Методологічна значимість дисертаційного дослідження визначається необхідністю пошуку теоретичного базису гуманізації науки на основі концептуальної розробки її феноменологічної природи, персоналістичних елементів наукової творчості, екзистенційних проблем функціонування за умови розвитку глобалізаційних трансформацій.

Актуальність теми дисертаційного дослідження детермінована необхідностю створення теоретичного гуманістичного образу науки, який повинен стати основою для вирішення проблем соціального та антропологічного характеру в рамках сучасної техногенної цивілізації.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є системний аналіз змістовних, структурних і функціональних характеристик феномену постнекласичної науки, створення цілісної концепції її гуманістичного образу на основі філософських розробок феноменологічного напрямку. Ключовим завданням роботи є аналіз комунікативно-екзистенціальних властивостей науки для їх подальшого використання в процесі самоідентифікації людини в умовах глобалізації соціуму. Конкретизація і реалізація мети дослідження зумовила необхідність постановки таких завдань:

з'ясувати можливості теоретичної побудови гуманістичного образу науки на основі постнекласичного типу наукової раціональності;

дослідити теоретичні основи розвитку постнекласичної філософії науки для з'ясування причин виникнення концепцій соціокультурного релятивізму;

показати дегуманізуючий вплив соціокультурного релятивізму на формування образу сучасного науково-технічного прогресу;

довести необхідність врахування екзистенційної складової гуманізації науки та розкрити зміст її людиновимірного образу;

розробити концепцію наукової творчості на основі інтеграції соціальних, епістемних інтенцій науки;

аргументувати необхідність співмірності принципів наукового розвитку і людського мислення для подолання ефекту відчуження в межах техногенної цивілізації;

довести можливість особистісного контролю над негативними моментами впливу глобалізаційних трансформацій на самоідентифікацію людини.

Об'єктом дослідження є феномен постнекласичної науки в її соціально-філософському, соціокультурному, епістемологічному вимірах в контексті екзистенційно-аксіологічних структур духовного буття людини.

Предметом дослідження є теоретичний образ сучасної науки в тотожності соціокультурних і екзистенціальних характеристик наукової феноменологічності, що включає в себе гносеологічні, технологічні, креативні, глобалізаційні та інші фактори науково-технічного розвитку у співмірності з активністю суб'єкта творчо-пошукової діяльності.

Методи дослідження. В дисертації використані загальнонаукові принципи історизму, системної цілісності та світоглядного плюралізму. Концептуально-феноменологічний аналіз місця суб'єкта наукового пізнання в рамках постнекласичного типу раціональності здійснено за допомогою методологічних дискурсів філософії науки, філософської антропології, екзистенціалізму та персоналізму, що дозволило виявити нові характерні особливості наукового розвитку. Системно-структурний підхід сприяв кореляції методологічних принципів, що дало змогу виявити специфіку гуманістично-екзистенціального розуміння місця науки в розвитку сучасної цивілізації та людської особистості в контексті впливу інформаційного середовища на формування суспільної та індивідуальної свідомості.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна одержаних результатів полягає у створенні нової концептуально-теоретичної бази для розгляду наукової феноменологічності на основі поєднання теоретичних здобутків філософії науки та ідей екзистенціалізму і персоналізму. У дисертації вперше категоріальний апарат традиційної епістемології шляхом аксіологічних аналогій на основі методологічної інтертеоретизації поєднується з соціально-філософськими визначеннями науки, використовується у змалюванні її суспільно-політичної, економічної, інноваційної структури. Традиційні визначення наукової раціональності, ціннісної структури науки, її суспільної та особистісної складових набувають нового звучання при їх системному розгляді в рамках постнекласичної парадигми. Методологічне залучення принципів філософії екзистенціалізму і персоналізму до побудови образу постнекласичної науки створює принципово нові потенції процесу осягнення пізнавальної діяльності людини глобальної доби.

Наукова значимість роботи визначається як постановкою завдань, так і низкою отриманих результатів, які виносяться на захист і складають новизну дисертаційного дослідження:

показано, що розвиток теоретичних досліджень постнекласичного типу наукової раціональності у межах філософії науки обумовлює утворення концептуального напряму соціокультурного релятивізму; в його контексті аксіологічна структура науки включає соціальні цінності, в силу чого суб'єктна сторона процесу наукового розвитку набуває суспільного характеру, втрачаючи персонально-особистісний зміст;

доведено необхідність поєднання теоретико-методологічних основ філософії науки та екзистенціальної філософії, що створює сприятливі умови для побудови гуманістичного образу науки, в рамках якого ефект відчуження людського мислення від наукового процесу, притаманний теоріям соціокультурного релятивізму, замінюється на усвідомлення комунікативно-гуманістичної природи наукової творчості;

аргументовано положення про те, що дуалістична природа сучасного наукового пізнання, ґрунтуючись як на особистісних, так і на суспільно-культурних ціннісних орієнтирах, детермінує необхідність чіткої теоретичної демаркації феноменів наукової і технологічної творчості. В результаті соціально-філософського і феноменологічного аналізу творчих потенцій сучасної науки виявлена гносеологічно-екзистенціальна природа наукової та соціокультурна природа технологічної творчості;

проведено чітке розмежування функцій та ціннісних характеристик структурних елементів науки, яке дозволяє виявити дегуманізаційний характер процесу надання пріоритетності прикладним дослідженням над фундаментальними. Аналіз, проведений в дослідженні, показує циклічність такого процесу, а, отже, і глибокий сутнісний взаємозв'язок даного поділу науки з її феноменологічною та історико-культурною сутністю;

доведено, що посилення в умовах розвитку глобальної цивілізації негативних тенденцій в процесах осмислення масиву наукової інформації, більшій частині якої сьогодні суб'єкт наукової діяльності не в змозі надати свідомого значення та смислу, приводить до темпорального відчуження науково-технічного прогресу від розвитку людського мислення. Послаблення впливу таких тенденцій на наукову спільноту полягає у створенні чіткої аксіологічної структури в системі “інформація - вчений - науковий результат”;

обґрунтовано існування в сучасних умовах антропокультурної кризи знеособлення процесів суспільного функціонування, які переходять на глобальний рівень, втрачаючи зв'язок з онтологічним та аксіологічним універсумом особистості. Наближення ціннісних структур постнекласичної науки до формування особистісної свідомості здатне подолати кризу духовно-культурного буття людини;

проведено теоретичний аналіз місця та ролі сучасної науки і технологій у активізації дегуманізаційних чинників сьогоднішніх глобальних трансформацій, які відбуваються на основі суто наукових видів контролю, при цьому не базуючись на рівнях свободи, що забезпечують науковий прогрес. За цих умов людина втрачає особистісну довіру до науки, як формалізованої свідомості. Сформована ідея необхідності відокремлення та чіткої ціннісної диференціації суспільних і персоналістично-гуманістичних чинників наукового поступу;

проаналізовано можливості подолання негативних наслідків глобалізації для людської особистості за умов сприйняття комунікативної теорії науково-технічного розвитку в традиціях екзистенціальної філософії.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у виробленні цілісної теоретичної концепції, основою якої є усвідомлення пріоритетності духовної складової феномену науки. Практичне значення такої концепції полягає в обґрунтуванні методів подолання дегуманізаційних чинників, які через сучасні глобалізаційні процеси впливають на особистість, її духовний, моральний, психологічний стан. За умов використання одержаних результатів в освітянському процесі з'являється реальна можливість адекватної психологічної адаптації молодого покоління до реалій сучасної техногенної цивілізації і, водночас, створення та збереження духовно-пізнавального базису для подальшої наукової діяльності. З цією метою вбачається доцільною розробка дисциплінарних курсів у програмах вузів, що визначали б положення, пов'язані з вивченням впливу глобалізаційних процесів і масової культури на психологію та особистість молодої людини.

Підсумки проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшій теоретичній розробці сутнісних характеристик постнекласичного періоду розвитку науки, а також їх значення у створенні сучасного політичного, соціально-економічного, освітнього середовища формування людської особистості. Практичне застосування результатів дослідження може бути здійснене у політичній, виховній, духовно-культурній діяльності, в галузі освітянства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з планами науково-дослідної роботи кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема теми: “Розробка сучасної моделі інтелектуальної самоідентифікації студентів КНТЕУ та методики їх інтелектуального розвитку”, номер держреєстрації 0101U000925.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічних та методичних семінарах кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету, на проблемному семінарі аспірантів КНТЕУ (2002 р.), на науковій конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів КНТЕУ за підсумками науково-дослідної роботи за 2001-2002 рр. Дисертант брав участь у наступних наукових конференціях та семінарах: “Ukrainian Scientific and Technological Capabilities”, Seminar (October 16, 2001, Brussels, Belgium) (Семінар “Український науково-технічний потенціал” (16 жовтня 2001 року, Брюссель, Бельгія); Міжнародна науково-практична конференція “Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді” (11 - 12 грудня 2002 року, Київ, КНТЕУ); Наукова конференція професорсько-викладацького складу та аспірантів КНТЕУ за підсумками науково-дослідної роботи за 2001-2002 рр. (5 - 6 березня 2003 року); VII Міжнародна науково-практична конференція з проблем творчості “Творчість врятує світ” (22 - 23 травня 2003 року, Київ, НТУУ “КПІ”); ІІІ Міжнародна науково-теоретична конференція “Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання” (27 28 листопада 2003 року, м. Суми, Українська академія банківської справи). За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, з них 5 у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена змістом, метою і завданням дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (у кількості 316 найменувань). Дисертаційна робота викладена на 178 сторінках машинописного тексту, з яких 25 сторінок - список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується ступінь її опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади. Сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, її апробованість, обґрунтовано структуру дисертації.

Перший розділ “Корпус постнекласичної науки: теоретико-методологічна структура дослідження” присвячено визначенню основних напрямів джерельного забезпечення дослідження, аналізу теоретичного фундаменту дисертації, характеристиці категоріального апарату, основних понять та термінів, які складають методологічну базу роботи. Специфіка феноменологічного змалювання науки полягає у тому, що головним завданням стає синтез великої кількості філософських розробок, спрямованих на виявлення різних за своєю сутністю характеристик постнекласичної науки. З метою виконання такого завдання в дисертації вводиться поняття “корпус постнекласичної науки”, яке і окреслює всю різнорівневість і багатовимірність даного феномену. Корпусом науки є її цілісний образ, який на основі інтертеоретичної методології синтезує ключові теорії і поняття з метою комплексного осягнення науки як сучасного епістемного, ціннісноспрямовуючого, суспільного, економічного явища.

У зв'язку з таким комплексним характером роботи у підрозділі 1.1 “Науково-теоретичні засади дослідження” робиться огляд основних напрямів, за якими провадиться розробка філософського розуміння феномену науки в сучасній літературі. Основою теоретичного та методологічного бачення науки у ХХ столітті стає епістемологія. У формуванні парадигмальних характеристик постнекласичної науки особливу роль відіграли теорії таких філософів науки, як К. Поппер (критико-рефлексійний раціоналізм), Ст. Тулмін (еволюційна епістемологія), Т. Кун (соціально-історичний релятивізм), М. Полані (концепція неявного, особистісного знання), П. Фейерабенд (епістемологічний анархізм), Л. Лаудан (аксіологічна структура науки). Під впливом концепцій згаданих епістемологів в сучасному розумінні феномену науки формується напрям соціокультурного релятивізму, основою якого стає привнесення безпосередньо до цілеспрямовуючого базису науки соціальних цінностей. Серед сучасних вітчизняних епістемологів можна виділити праці Лешкевич Т.Г., Мікешиної Л.А., Моісеєва Н.Н., Овчиннікова Н.Ф., Поруса В.Н., Стьопіна В.С., Чуйко В.Л., Швирьова В.С.

Сучасна теоретична думка, спираючись на філософські здобутки епістемологічного релятивізму, широко використовує методологічну настанову соціокультурного релятивізму при пошуку феноменологічних ознак науки. Визначення соціокультурних особливостей розвитку цивілізації невід'ємною частиною формування та визнання наукових ідей міцно закріплюється в епістемології в останнє десятиліття XX століття. Дослідження, що базуються на методології соціокультурного релятивізму, прагнуть віднайти безпосередній сутнісний зв'язок між розвитком суспільних відносин та внутрішньою логікою наукового прогресу. Ці питання отримують широкого розгляду зокрема в працях таких вітчизняних дослідників, як Білогуб В.Д., Бургін М.С., Віхалемм Р.А., Дротянко Л.Г., Зіневич О.В., Мамчур Є.А. та ін.

Фундаментальним методологічним підґрунтям дослідження наукової картини світу, наукового розвитку, як частини загальнолюдського духовного прогресу, є праці таких видатних філософів минулого століття, як М. Гайдеггер, К. Ясперс, В. Вернадський, Ж.-П. Сартр, Н. Аббаньяно. Загальною теоретичною настановою праць цих вчених є пошук ролі науки в історії загальнопланетарної цивілізації. Вагомими концепціями, які визначають сучасний погляд на етичні та цивілізаційні виміри технологічного розвитку є теорії Г. Йонаса, Й. Барбура, Е. Агацці, Р. Атфілда.

Методологічним фундаментом дисертаційного дослідження є розуміння поняття "гуманізм" в його екзистенціальному тлумаченні. Основою такої позиції є теоретичний доробок видатних гуманістів минулого століття: А. Швейцера, М. Бердяєва, Е. Муньє, В. Штерна, Ж. Лекруа, М. Бубера, Ж. Марітена. Проблемі гуманізму і гуманізації різних галузей суспільного функціонування присвячені праці таких дослідників, як Ахієзер А.І., Бєланова Р.А., Герасименко А.А., Попова Н.Г., Геращенко І., Ільїн В.В., Леоненко О., Назаретян А. та ін. Серед праць, що представляють сучасний напрям антропологічної філософії, виділимо роботи таких науковців, як Агацці Е., Айер А.Дж., Брудний А.А., Чернов С.С., Голота А.І., Некрасова Є., Казначеєв В.П., Спірін Є.А., Ожеван М.А., Шинкарук В.І., Табачковський В.Г, Малашенко Г.І., Андроса Є.І., Ковадло Г.П.

Нового звучання проблеми філософії науки, антропології, екзистенціальної філософії набирають в епоху, коли загальновизнаними як в теоретичному, так і в практичному плані стають глобалізаційні процеси, які охоплюють всі сфери людської життєдіяльності. Останнім часом з'являється велика кількість теоретичних розробок, що стосуються поняття глобалізації, різних її проявів та функціональних особливостей. Безпосередньо конституюванню понятійного апарату глобалістики присвячені праці Білоруса О.Г., Лук'яненко Д.Г., Бузгаліна А.В., Іноземцева В.Л., Неклесса А., Поліщук М.Л., Шульги Н. та ін. Людина в умовах глобальної цивілізації, вплив на свідомість особистості "масової культури” така сфера досліджень антропологічного характеру, що стосуються функціонування та розвитку сучасного людства. В цьому комплексі необхідно виділити таких авторів: Андрос Є.І., Злобіна Є., Кутирєв В., Паращевич М., Усанова Л., Хіггінс Р., Шинкаренко Ю. Пошук онтологічних основ людського життя в умовах глобальних трансформацій є сьогодні однією з найактуальніших проблем, що постають перед соціально-філософськими науками.

Однією з найголовніших ознак глобальної цивілізації, яка впливає на процес отримання нового наукового знання, є її інформатизація, а іноді навіть заінформатизованість та інформаційна перенасиченість. Проблемам структуралізації та адаптації інформаційного середовища в умовах глобальної цивілізації присвячені праці таких дослідників, як Абдєєв Р.Ф., Вінарик Л.С., Щедрин А.Н., Канигін Ю.М., Калітич Г.І., Ракітов А.І., Рейман Л.Д., Шрейдер Ю.А. З проблемою заінформатизованості людського мислення пов'язані і питання відчуження процесу вироблення наукових ідей від особистісної свідомості. Питання недостатнього осмислення інформаційних повідомлень, неможливості надання їм особистісної тематичної наповненості присвячені праці Акчуріна 1.А., Леонтьєва Д.А., Суворова О.В.

Отже, комплекс філософських дисциплін, які є теоретичною базою дисертаційного дослідження, складається з різноманітних концептуально-доктринальних напрямків: епістемології і антропології, досліджень соціокультурного та екзистенціального характеру, теорій релятивізму й персоналізму. Враховуючи таку поліфонічність концептуального насичення матеріалу, в підрозділі 1.2 “Методологічні основи та принципи вивчення проблеми” обґрунтовується логічна необхідність застосування методологічної інтертеоретизації, принцип якої полягає в радикальному виключенні “монополізму” з концептуальної сфери. Така методологічна установка передбачає каскадний принцип організації, який відповідає плюралістичному, проліфераційному стилю побудови теорії. В цьому випадку теорія розгортається як комплекс відносно самостійних моделей-змалювань предметної галузі. Основний наголос робиться не на концептуальну конфронтацію, а координацію підходів, що забезпечує більш повне і об'єктивне бачення проблеми, зокрема, за рахунок перегляду теоретичних альтернатив, які можуть бути логічно та фактично передбачені.

Важливим методологічним завданням виступає чітке, концептуальне визначення поняття “гуманізм”, для подальшого його застосування в дослідженні. В сучасній філософській літературі існує безліч модифікацій даного поняття. В дисертації використовуються та протиставляються два підходи до розуміння процесу гуманізації науки: соціокультурний та персоналістський. Перший стверджує необхідність залучення до структури науки соціальних цінностей і цілей, трансформуючи аксіологічну структуру традиційної епістемології. Другий підхід розвиває ідею необхідності безперервності розвитку духовності кожної людини, нехтування чим призводить до технологізації та примітивізації мислення, перекладання ціннісноформуючих функцій на суспільство. В роботі перевага віддається другому підходу, у звязку з чим сутнісні характеристики поняття “гуманізації науки” полягають не в площині трансформації суспільних відносин, а у визнанні найвищою людською цінністю вільного міжособистісного спілкування, спілкування свідомостей, досягнення загального взаєморозуміння людей, у намаганні кожної людини слідувати нормам гуманістичної етики. Особливої актуальності методологічна установка на персоналістське розуміння поняття “гуманізм” набуває в період активного розвитку глобалізаційних процесів, які набувають автономної природи, закономірності яких знаходяться поза сферою людського впливу, створюють ефект безрезультатності особистісної діяльності.

З метою системного поєднання різнопланових характеристик наукової феноменальності в дослідженні обрано аксіологічний критерій з чітким розрізненням різних рівнів цілеспрямовуючих факторів. Структурно-функціональний підхід в поєднанні із загальноепістемологічною методологією дозволив провести аналіз різнорівневості аксіології науки. Питання аксіологічних імперативів розвитку наукового знання безпосередньо пов'язане з детермінацією інших проблемних питань, що стосуються визначення феномену науки та пошуку його гуманістичного потенціалу. В процесі диференціації різних рівнів аксіологічного середовища функціонування науки продуктивним стало застосування комплексного аналізу як суто внутрішньонаукових ціннісних систем логічного цілепокладання, так і ціннісно-гносеологічних основ функціонування суспільства та розвитку наукової творчості.

Розділ другий “Гуманістичні рефлексії теорій постнекласичної науки” присвячений безпосередньо виявленню потенціальних складових гуманізації теоретичного образу сучасної науки в контекстах філософської антропології, епістемології, аксіології, екзистенціалізму.

Екзистенціально-персоналістичний потенціал епістемологічного повороту до формування парадигми постнекласичної науки аналізується у підрозділі 2.1 “Персоналістична модальність ідеалу наукового пізнання”. З цією метою розглядаються основні епістемологічні концепції останньої чверті ХХ століття. Особливою їх характеристикою, яка головним чином і визначила формування нового, постнекласичного типу наукової раціональності, став принципово вагоміший статус суб'єкта наукового пізнання. Головним питанням для дисертаційного дослідження стали структурні та функціональні характеристики цього суб'єкта в рамках постнекласичної епістемології. Як виявилося, залучення суб'єкта безпосередньо до епістемологічної рефлексії не викликало персоналістичної модальності наукового процесу. Формуючи основи постнекласичного розуміння наукової раціональності, представники філософії науки, концепції яких даються в основному з точки зору місця суб'єкта наукового пізнання в самому процесі цього пізнання, поступово формували образ науки як феномену, що залежить від діяльності людини, але лише в тій мірі, в якій через індивіда в науку проникають цінності суспільства. У Ст. Тулміна людина - генератор інтелектуальної активності, який працює відповідно до соціальних умов та вимог; у Т. Куна людина - лише член наукового співтовариства; у П. Фейерабенда людина - жертва раціонального, заснованого на наукових принципах суспільства, яка здатна віднайти свою сутність лише в інших більш духовних сферах життя; концепція М. Полані виділяється певною активною позицією особистості щодо формування ціннісного універсуму науки.

Особистісна модальність епістемологічного ідеалу в рамках теорій постнекласичного типу наукової раціональності стала певним інструментом, методологічним засобом для втілення нової, релятивістської позиції, для її концептуального обґрунтування. В рамках такої теоретичної зумовленості неможливо говорити про створення більш гуманного образу науки, адже особистісний фактор відіграє тут пасивний, інструментальний характер. Необхідно підкреслити позитивний момент релятивістського повороту, адже тепер наукова рефлексія починає враховувати зовнішні соціальні чинники, тим самим привносячи до структури наукового розвитку загальнолюдські цінності, які на даний історичний період є внормованими в системі функціонування певного соціуму.

Обґрунтовано положення, за яким суб'єкт наукового пізнання в рамках постнекласичного типу наукової раціональності в аксіологічному вимірі є результатом взаємодії соціальних та внутрішньонаукових цінностей і цілей, а теорії постнекласичної науки в основі своїй не дають можливості персоналістського розгляду процесу наукового пізнання, розвиваючи соціокультурний релятивізм, що особливо яскраво сформувався в концептуальний напрям в останнє десятиліття ХХ cтоліття.

Стверджуючись як концептуальний напрямок, соціокультурний релятивізм починає впливати на внутрішньоаксіологічну структуру науки, створює додаткові параметри при визначенні наукових досліджень. У підрозділі 2.2 “Соціокультурний релятивізм в архітектоніці аксіологічних параметрів” проводиться диференціація різних рівнів аксіологічної структури постнекласичної науки. Розглянувши епістемологічні та екзистенціальні теорії, які на основі власних методологій виділяють певні ціннісноутворюючі фактори наукової феноменальності, дисертант виділяє три рівня аксіології постнекласичної науки.

Першою і найфундаментальнішою цінністю науки як феномену філософського аналізу в дисертації визначається розвиток наукового знання. Фундаментальність даного ціннісного рівня підтверджується і тим, що головним його визнають в різних концептуальних напрямках. Аксіологічна установка на беззаперечну цінність наукового розвитку перекликається з визначеною нами основною характеристикою гуманізму - безперервним саморозвитком людини як особистості. Такий зв'язок може бути значно посилений за умов гуманізації самого наукового знання на основі усвідомлення того, що онтологічною основою феномену науки є не її технологічне втілення і не соціокультурне спрямування, а гносеологічно-екзистенціальна потреба людського духу до самовизначення, самоідентифікації.

Другий аксіологічний рівень науки складають цінності, за допомогою яких визначається істинність новоотриманої теорії. Цей рівень, на відміну від першого, є досить динамічним та варіативним, адже при побудові нової наукової системи паралельно будується і новий аксіологічний фундамент для побудови наступної системи. Третій аксіологічний рівень науки визначається ціннісними орієнтирами наукової спільноти як складового елементу суспільства загалом. Саме третій рівень стає результатом релятивістських позицій епістемологів постнекласичної науки.

Концептуальною позицією теорій соціокультурного релятивізму є фундаментальність третього рівня наукової аксіології, виходячи з чого, вихідними, первинними факторами будь-якої наукової діяльності є соціальна та економічна необхідність. Саме тут, вважає дисертант, відбувається методологічний розрив між аксіологією науки та концептуальною основою сучасної гуманістики. Вплинувши позитивно на традиційну епістемологію шляхом залучення до її структури суспільних цінностей, концепції соціокультурного спрямування не сприйняли можливості теоретичного включення до системи наукового розвитку екзистенціальних принципів, чим, власне, обмежили потенціал його гуманізації.

Яскравою ілюстрацією актуальності проблеми визначення аксіологічних параметрів сучасної науки є питання, розглянуте у підрозділі 2.3 “Креативний аспект співвідношення фундаментальної та прикладної науки”. Аспект сучасного наукового функціонування, який має, на перший погляд, лише інституціонально-формальний характер, розкривається в дисертаційному дослідженні на основі фундаментальних аксіологічних характеристик постнекласичної науки.

В рамках соціокультурного релятивізму дана проблема вирішується шляхом визначення домінуючого соціально-психологічного настрою суспільства, яке в процесі свого функціонування спрямовує значні ресурси або на фундаментальну, або на прикладну науку в залежності від своїх потреб. В історичному плані можна відзначити циклічність цього процесу. Необхідність розвитку фундаментальної науки полягає безпосередньо у сутності науки як феномену. Для доведення цього, спираючись на найфундаментальніший аксіологічний принцип науки (безперервний розвиток знання), в дисертаційному дослідженні підкреслюється, що лише фундаментальна наука, виробляючи нове знання, водночас закладає підвалини для подальшого процесу створення нового знання. Прикладне дослідження завжди має конкретну, актуальну мету, яка повинна бути досягнута у певні терміни. Таким чином, прикладна наука не здатна сама по собі вдовольняти головній характеристиці науки як такої: спадковості та безперервності отримуваних знань. Отже, необхідність розвитку фундаментальної науки викликана, насамперед, феноменологічною сутністю науки як такої та має незаперечне значення для розвитку людства загалом.

Необхідність залучення принципів персоналістичної філософії до аксіологічної структури постнекласичної науки обґрунтовується у третьому розділі “Екзистенціальні константи сутності наукового знання”. Сучасний цивілізаційний розвиток, підґрунтям якого більшою мірою є наукові досягнення, сприяє, на думку дисертанта, утворенню процесів та середовищ, які не пов'язані безпосередньо з активною роллю людини. Закономірності розвитку глобальних процесів і техногенних, інформаційних середовищ набули самостійного характеру, а людина є лише їх пасивним елементом. На основі наукового прогресу, який повинен був стати тріумфом людського духу, створюються системи, які за своєю сутністю нічого спільного з мисленням не мають. Відчуження руху людської думки від процесу отримання нових наукових знань стає однією з найгостріших проблем екзистенціально-антропологічної філософії кінця ХХ століття.

В підрозділі 3.1 “Духовно-суб'єктний вимір гносеологічного дуалізму наукового освоєння світу” визначається онтологічна дихотомія, яка виникає при втраті людиною активної ролі в розвитку наукового знання, основи сучасного цивілізаційного прогресу. Сьогодні суспільні відносини, основані на технологічному підґрунті, створюють систему середовищ та реальностей, які розвиваються на суто наукових принципах, при чому людина не є творцем або активним перетворюючим елементом в цих реальностях. Формується "постлюдська реальність", що ідентифікується зі світом, який створений саме людиною, але людина в ньому вже не "одна", світом, що є творінням, яке набуває незалежності від свого творця власної онтології. А наука, яка визначається соціокультурними теоріями, іншими словами техніка чи технологія, і стає органічним елементом такої "постлюдської" реальності. В рамках сучасної світової системи розвитку глобальних процесів наука, створюючи основу такого прогресу, все більше втрачає зв'язок з процесами людського мислення та самоідентифікації. "Сьогодні мислення нічого не отримує від науки, адже остання стала відносно до нього незалежною та індиферентною" (А. Швейцер). В такій ситуації особливо актуалізуються дослідження щодо інформаційного наповнення наукового знання. В дисертації показано, що надмірна заінформатизованість процесу здобуття наукового знання веде до його повного знеособлення, адже через те, що вчені змушені опрацьовувати надмірну кількість даних, вони не в змозі надавати їй особистісного смислу та наповнення. У зв'язку з цим наука втрачає свою духовно-екзистенційну цінність і для людини, перетворюючись на чужинний системно-інформаційний матеріал.

З метою пом'якшення кризи відчуження наукового розвитку від людського мислення в дисертаційному дослідженні обґрунтовується необхідність в створенні "комунікативного середовища". Це поняття включає в себе дві складові, які б могли забезпечити подолання дегуманізаційних тенденцій у функціонуванні сучасної науки. По-перше, підкреслюється необхідність залучення до образу науки не лише епістемологічних принципів, але й цінностей особистісного, персоналістського значення, основною з яких є вільна комунікація між суб'єктами творчої діяльності. За умов такої аксіологічної трансформації образу сучасної науки "комунікативне середовище" набуває гуманістичного характеру, адже головними відношеннями в ньому стають "Я - Інший", "Я - Світ", а не "Суб'єкт - Інформаційний об'єкт", як виглядає фактично головна структурна ланка наукового розвитку. Іншим параметром поняття "комунікативне середовища" є безпосереднє залучення наукових цінностей до процесу формування людської свідомості, самоідентифікації особистості.

Проблеми гуманістичних виявів наукової творчості, а також зв'язків самотворчості особистості з аксіологічною структурою науки розглядаються у підрозділі 3.2 "Феноменологічна інтроспекція інваріантів наукової творчості". Дуалістична сутність похідних мотивів наукового розвитку детермінує аксіологічну структурованість епістемної та технологічної творчості. Дихотомічна природа сучасного наукового пізнання, яке базується як на особистісних, так і на суспільно-культурних ціннісних орієнтирах, викликає необхідність чіткої теоретичної демаркації феноменів наукової і технологічної творчості. Головним методологічним завданням є визначення того, в якій мірі кожний з цих видів творчості задовольняє вимоги вищого аксіологічного рівня науки - постійного і безперервного саморозвитку. При феноменологічному аналізі творчих потенцій сучасної науки стає очевидною гносеологічно-екзистенціальна природа наукової та соціокультурна природа технологічної творчості.

У зв'язку з цим, необхідним, на нашу думку, стає створення теорії наукової творчості як елементу самотворчості людини, адже лише в такому випадку вона зможе виступати джерелом духовного розвитку особистості і людства. За умов розвитку глобальних цивілізаційних процесів особливо важливою постає проблема розвитку особистісних елементів структури наукової творчості. Це пов'язано, насамперед, із самоідентифікаційними потенціями та питаннями гносеологічної свободи людини, яка обмежується сучасними закономірностями суспільного розвитку. Формулювання комунікативної теорії наукової творчості, в рамках якої людина постає активним гносеологічним елементом, а не інструментом задоволення суспільних потреб, створює гуманізаційний ефект науки як феномену духовного прогресу людства.

Значна криза духовного розвитку особистості, пов'язана зокрема з науково-технологічною основою сучасної цивілізації, аналізується в підрозділі 3.3 "Ентелехія антропологічної сфери в перспективах глобалістської цивілізації". Головною ознакою антропокультурної кризи в рамках глобалістської цивілізації є ілюзорність всебічних можливостей впливу людини на навколишнє середовище. Перед сучасною людиною відкривається безліч шляхів для отримання інформації, збагачення, моральних інтерпретацій власної поведінки тощо. Всі ці шляхи і можливості, як показано в дисертаційній роботі, лежать в межах розвитку глобальних процесів, що абсолютно знеособлює цінність будь-якої особистісної активності, розвиваючі та підтримуючи життєздатність "постлюдської реальності". Більш того, творінням глобалістської цивілізації стає, так звана, "масова культура", яка активно виховує та синхронізує незалежно від національної, регіональної, етнічної належності у людей цінності, що сприяють подальшому ствердженню принципів "постлюдської реальності". Такими цінностями стають індивідуалізм, егоїзм, "психологія успіху", коли людина перестає вбачати "себе" в "іншому", втрачає відчуття комунікативної і духовної єдності з іншими людьми, результатом чого, зрештою, стає втрата цінності власної особистості.

Отже, найголовнішою проблемою сучасної ситуації, на нашу думку, виступає чітка аксіологічна контрольованість людського буття принципами функціонування глобальних процесів. Знеособлення ціннісної самоідентифікації людини залежить значною мірою і від того, що особа, з її екзистенційними переживаннями і відмінностями, опиняється безсилою перед міцною, логічною системністю побудови ціннісної структури глобальної цивілізації, яка основою своєю має аксіологічний скелет науково-технологічної доцільності.

Шлях подолання такого однобічного контролю цивілізаційних процесів над свідомістю людини слід шукати, на нашу думку, не в агресивній, екстравертній протидії, а у самоконтролі особистості, в усвідомленні та диференціації ціннісних імператив, не в активному перетворенні зовнішнього світу, а в удосконаленні "себе" для "світу", для "інших". Важливим є те, що аксіологічна структура наукового розвитку, змальована нами вище, підходить до залучення цінностей науки до ідентифікації цінностей особистості. Адже, як в науці головною цінністю є безперервний саморозвиток, так і головним аксіологічним принципом гуманізму є безперервне самовдосконалення людини. Саме в цьому полягає екзистенційний потенціал сучасної науки щодо гуманізації суспільно-культурних відносин.

У Висновках дисертації проводиться узагальнення результатів, отриманих при дослідженні поставлених проблем, а також формулюються найважливіші положення, що виносяться на захист. Сучасний тип наукової раціональності - постнекласичний - став результатом епістемологічних пошуків вчених останньої чверті XX століття. Водночас, однією з визначальних характеристик постнекласичної науки стає її соціокультурна цілеспрямованість, при чому відбувається дегуманізаційний відрив наукового розвитку від людського мислення, процесів особистісної ідентифікації. Пріоритетність соціокультурної складової в аксіологічній структурі науки веде до непослідовності у визначенні ціннісних орієнтирів та знецінення основи науки як феномену безперервного саморозвитку. Логіка соціокультурного принципу телеономічності науки стала частиною системи функціонування глобальних процесів та трансформацій, які, завдяки цьому, отримали значний потенціал для розвитку та тотального контролю ціннісно-творчої організації особистості. Складається антропокультурна криза, що в основі своїй має відчуження науки від людського мислення. Головним принципом подолання цієї кризи повинен стати всебічний синтез аксіологічних структур постнекласичної науки та особистості. Теоретичним підґрунтям такого синтезу має стати концепція міжособистісно комунікації. В її рамках головною цінністю є самотворення для "Іншого" з метою безперервного розвитку "Я", тобто персоналістична складова має бути пріоритетом розвитку, використовуючи, зокрема, принципи наукового прогресу, наслідком чого стане і соціокультурний поступ на гуманістичних засадах.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

А. Зуєв. Проблема гуманізації наукового знання: спроба персоналістичного тлумачення // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - № 9. - 2002. - С. 57 - 60.

А. Зуєв. Проблема співвідношення наукового знання та мислення сучасної людини // Вища освіта України. - 2002. - № 4. - С. 20 - 23.

А. Зуєв. Пошук персоналістичних основ науки: альтернатива чи проблема? // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2003. - № 1. - С. 98 - 105.

А. Зуєв. Проблема епістемологічної перспективи наукової фундаментальності // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2003. - С. 122 - 129.

А. Зуєв. Формування особистісної свідомості в умовах глобалізації: аксіологічний аспект // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. - Випуск 9. - Київ-Полтава, 2003. - С. 122 - 132.

А. Зуєв. Гносеологічні аспектації наукової творчості // Творчість врятує світ. Матеріали 7-ї Міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 травня 2003 р., м. Київ). - К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка”, 2003. - С. 125 - 126.

А. Зуєв. Диференціація рівнів аксіології науки. // Гуманітарні науки і сучасність: Зб. наук. праць. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2003. - С. 50 - 57.

А. Зуєв. Морально-аксіологічні виміри наукових інтерпретацій цілісності світу // Гуманітарні науки і сучасність: Зб. наук. праць. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. - С. 57 - 62.

А. Зуєв. Формування егоїстичної свідомості особистості в умовах глобалізації // Формування національних загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді. Матеріали Міжнар. Наук.-практ. конф. (КНТЕУ, 11-12 грудня 2002 р.) - К.: ВЦ КНТЕУ, 2002.

АНОТАЦІЇ

3уєв А. В. Екзистенціальний потенціал постнекласичної науки (соціально-філософський аналіз). Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії.

Дисертація присвячена формуванню нового образу постнекласичної науки та її функціонуванню в умовах сучасної цивілізації, основну ознаку якої складають глобальні трансформації. Обґрунтовується необхідність залучення до аксіологічної структури феномену науки особистісних цінностей, для чого використовуються методологічні принципи філософії екзистенціалізму та персоналізму. Аналізується дегуманістична сутність сучасного наукового процесу і визначаються його людиновимірні можливості за умов поєднання ціннісних параметрів філософських напрямів соціокультурного та антропологічного характеру. Досліджується потенціал позитивного взаємовпливу наукових та особистісних цінностей в процесі самоідентифікації людини в умовах глобалістської цивілізації.

Ключові слова: постнекласична наука, аксіологічна структура, глобальні трансформації, соціокультурний релятивізм, персоналізм, гуманізм, феноменологія, епістемологія, комунікація.

Зуев А. В. Экзистенциальный потенциал постнеклассической науки (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории.

Диссертация посвящена исследованию проблематики, связанной с формированием образа постнеклассической науки и ее функционированием в условиях развития глобальных процессов и трансформаций. Проводится интертеоретический анализ современных концепций, которые разрабатывают разнообразные стороны феномена современной науки. В массив информационно-методологической основы исследования входят епистемологические, социокультурные, экзистенциальные теории второй половины XX и начала XXI века. Методологическая установка на синтез аксиологических компонентов разных концептуальных направлений позволяет более полно описать феноменологическую сущность явления постнеклассической науки. На основе экзистенциального и персоналистского понимания сущности гуманизма проводится анализ целесообразности привнесения личностных ценностей в структуру научного развития.

Ключевые слова: постнеклассическая наука, аксиологическая структура, глобальные трансформации, социокультурный релятивизм, персонализм, гуманизм, феноменология, эпистемология, коммуникация.

Zuyev A. Phenomenological analysis of existential potential of postunclassical science. -

Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophical sciences by specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history.

The work is devoted to study of the problems of modern scientific development and functioning of science under conditions of evolution of present-day global civilization. In dissertation the necessity of synthesis of value structure of science and personal values is substantiated. Inhumane substance of some characteristics of scientific and technological progress is analyzed. One of the main problems is alienation of science development from personal human thought in the time of informational overfilling of scientific process. Creation activities of personality in science are analyzed as a way of humanization of scientific progress and process of selfidentification of modern individuals. Study of the social dimensions of scientific knowledge encompasses the effects of scientific research on human life and social relations and values on scientific research, and the social aspects of inquiry itself. Philosophical study of the social dimensions of scientific progress and knowledge has been intensifying in the decades since 1970. From that time interest in development philosophical accounts of scientific knowledge that incorporate the social problematic of scientific practice has been on the increase. Some philosopher see attention to the social as a straightforward extension of already developed approaches in epistemology. Others, inclined toward some form of naturalism, have taken the work in empirical social studies of science discussed above seriously.

Scholars continue to investigate the myriad social relations within scientific communities and between them and their social, cultural, economic and institutional contexts. Philosophers have been focused on what might be termed narrowly epistemic concerns in their response to this work. As these stabilize, we can expect this branch of philosophy of science will expand to include attention to the humanitarian, ethical, political and global questions its analyses make salient. Several factors have combined to make these questions salient to contemporary philosophy of science. These factors include the emergence of social movements? Like environmentalism and humanism, critical of mainstream science; concerns about the social affect of science-based technologies; epistemological questions made salient by big science; new trends in the history of science, especially the move away from internalist historiography; anti-normative approaches in the sociology of science and social philosophy; turns in philosophy to naturalism and pragmatism. This dissertation reviews also the historical background to current research in this area, features of contemporary science which invite philosophical attention, the challenge to normative philosophy from social, cultural and humanitarian studies of science, and the principal philosophical models of the social and personalistic character of scientific process and knowledge.

Influence of epistemological theories that are the essential basis of postunclassical science on forming of social relativistic conceptions is illustrated in research. In the frame of this theoretical direction social values and goals become an inalienable element of development of scientific knowledge. But in such context personal human values aren't integrated to the axiological structure of science. This phenomenon conducts to dehumanization of scientific progress and to the effect of alienation of science from the human thought. Transforming to informational, logical structure and wasting personally sensed fullness science ceases to be spiritual and existential part of human life.

The analysis of expedient involving of individual values and personal thinking components to the structure of scientific development is pursued on the basis of existential and personalistic understanding of humanism essence. Importance of correlation of scientific and technological development and personal identification in the time of globalization is showed. Studying of these tendencies has the great actuality in connection with phenomenon of independence of global processes from human activities.


Подобные документы

  • Філософський аналіз сутності науки і її соціальних функцій. Динаміка науки: філософський сенс закономірностей і тенденцій розвитку знання. Онтологічні проблеми та методологічний арсенал науки. Філософські питання природознавства та технічних наук.

    курс лекций [208,4 K], добавлен 28.02.2013

  • Процессы дифференциации и интеграции научного знания. Научная революция как закономерность развития науки. Философское изучение науки как социальной системы. Структура науки в контексте философского анализа. Элементы логической структуры науки.

    реферат [25,6 K], добавлен 07.10.2010

  • Философский анализ науки как специфическая система знания. Общие закономерности развития науки, её генезис и история, структура, уровни и методология научного исследования, актуальные проблемы философии науки, роль науки в жизни человека и общества.

    учебное пособие [524,5 K], добавлен 05.04.2008

  • Проблематика философии науки, ее особенности в различные исторические эпохи. Критерии научности и научного познания. Научные революции как перестройка основ науки. Сущность современного этапа развития науки. Институциональные формы научной деятельности.

    реферат [44,1 K], добавлен 24.12.2009

  • Становлення сучасної науки, її зміст та характерні риси, відмінність від інших галузей культури. Філософські проблеми взаємозв'язку хімії і фізики, хімії і біології, економічної науки, сучасної педагогіки. Теоретичні проблеми сучасного мовознавства.

    курсовая работа [82,1 K], добавлен 15.01.2011

  • Теоретическое понятие науки. Некоторые аспекты изучения науки в древние времена. Этапы развития научной мысли в средневековые времена. Связь науки и философии. Современное состояние науки, ее основные концепции. Роль науки в современном обществе.

    реферат [33,7 K], добавлен 07.11.2007

  • Различие науковедческого и философского анализа науки. Эмпиризм и рационализм Нового времени в качестве методологии науки. Взаимосвязь античной науки и философии. Исторические формы научных картин мира. М. Полани о личносном неявном знании субъекта.

    шпаргалка [2,0 M], добавлен 11.11.2011

  • Основные признаки науки, отличающие ее от других видов материальной и духовной деятельности человека. Отсутствие взаимодействия науки и практики и его пагубное влияние на развитие античной науки. Философская мысль - первооснова науки античной эпохи.

    реферат [43,0 K], добавлен 01.11.2011

  • Схема истории науки и этапы развития зрелой науки. Понимание Куном нормальной науки. Появление аномалии на фоне парадигмы. Начало кризиса с сомнения в существующей парадигме и последующего расшатывания правил исследования в рамках нормальной науки.

    реферат [100,8 K], добавлен 16.08.2009

  • Разделение Риккертом наук на "науки о культуре" и "науки о природе". Признанные общечеловеческие ценности. Центральная тема в концепции Риккерта. Принципы разнородности и непрерывности. Риккерт о научном познании. Аргументы оппонентов философии Риккерта.

    реферат [34,1 K], добавлен 16.08.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.