Позанаукові знання та їх культуротворчі функції

Аналіз поняття "позанаукове знання"; класифікація та особливості окремих форм даних знань. Розкриття взаємодії в культуротворенні позанаукового і філософського знання. Опис та пояснення окультних культуротворчих практик та богословських текстів.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 22.07.2014
Размер файла 66,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 165.2

Спеціальність 09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Позанаукові знання та їх культуротворчі функції

Чорноморденко Іван Васильович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Київського національного університету будівництва і архітектури.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор Рижко Володимир Антонович, директор Центру гуманітарної освіти НАН України.

Офіційні опоненти:

- доктор філософських наук, професор Онопрієнко Валентин Іванович, завідувач відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України;

- доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України;

- доктор філософських наук, професор Рижкова Світлана Анатоліївна, професор кафедри суспільних наук Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва.

Захист відбудеться 21 квітня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий "18 " березня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Роль знання для розвитку культури важко переоцінити. Поза сумнівом особливе значення у розвитку усієї сучасної культури і цивілізації належить науковому знанню.

У сучасній філософській літературі існує досить великий і швидко зростаючий масив досліджень, присвячених філософському осмисленню науки і наукових знань, їх суспільних і когнітивних функцій тощо. Більшість фахівців схиляються до думки, що цей процес ініційований постпозитивістськими дослідженнями сучасної науки і наукового знання, активізація яких відбулася у шестидесяті-семидесяті роки двадцятого сторіччя і була пов'язана в першу чергу з іменами Томаса Куна, Імре Лакатоса, Стівена Тулміна, Майкла Малкея та інших.

Однак проблема криється не тільки в цьому. Починаючи з кінця минулого сторіччя все більшого значення у суспільній свідомості та в культурі набуває феномен позанаукових знань. Іншими словами, все очевиднішим стає те, що наукове пізнання не варто вважати єдино можливим шляхом набуття людством життєво важливої і необхідної для себе інформації. Відбувається ніби відродження ненаукових знань, які свого часу відкидало і таврувало європейське Просвітництво.

Не ставлячи під сумнів важливість і потрібність для людства наукових знань і ту величезну роль, яку наука відігравала і відіграє в сучасному суспільстві загалом, проте необхідно також звернути увагу на такі типи знань, які здобуті не засобами науки, мають інший характер і які, з цієї причини, існують поза її межами.

Аналіз світового історико-культурного процесу свідчить, що міфологічний, філософський, релігійний, мистецький шляхи пізнання (а не науковий) протягом тривалого часу були домінуючими в культурному поступі людства, задовольняли інформаційно-практичні, та духовні потреби суспільства. Власне наука, як суспільний інститут і особлива спільнота фахівців (наукове співтовариство) в буквальному значенні цих термінів, з'являється тільки на початку сімнадцятого сторіччя і тільки з середини двадцятого сторіччя стає провідною її роль у суспільному розвитку. Однак і в наш час позанаукові шляхи здобуття знань не втратили свого значення, бо вони відображають і виражають низку сфер буття людини і світу (індивідуальний досвід, побутову сферу, укорінені етнічні та інші традиції, сакральне, інтимне, трансцендентне тощо), які в силу специфіки науки (її абстракцій, експериментальних методів, раціонально-системних побудов тощо) не охоплюються нею, або просто в сучасному вигляді є недоступними для неї.

Прикметно, що сама сучасна постмодерна наука, образно кажучи, "провокує" актуальність вивчення позанаукових знань, позаяк її норми та ідеали істотно різняться від класичної науки і водночас мають пункти дотику з позанауковими знаннями. Якщо за класичною наукою пізнання інтенціюється на осягнення стабільного, детермінованого, лінійного, реальності на кшталт чуттєво даного, окресленого просторово-часовими параметрами, то сучасна наука (принаймні її лідери) принципово нелінійна, відсутня однозначна детермінація, часово-просторові характеристики включають віртуальну реальність, а не тільки предметну чуттєву даність. Це, скорше, світ символів тощо.

Якщо порівняти зазначені властивості сучасного наукового знання з властивостями позанаукових знань, то виявиться, що у них є багато спільного: одні і другі - нелінійні, для обох них властивим є "можливість чого завгодного", їхні об'єкти мають усі прикмети віртуальності, символічності. Скажімо, і міф, і мистецтво, і релігія тощо мають справу з символічними, не просторово і часово існуючими об'єктами, а віртуальними об'єктами. В їх змістові - "все можливе" тощо. Можна вести мову і про інші паралелі та інші пункти дотику.

Сучасна наука (і загальніше - культура) "провокує" актуальність дослідження позанаукових знань і тим, що вона через свої технічні застосування спричинила екологічні негаразди, створення зброї масового знищення людей і навіть живого, виникли різні техногенні аварії та катастрофи. Усе це гостро поставило гуманітарні проблеми. Власне почала розгортатися гуманітарна революція (С.Б. Кримський).

Оскільки будь-який значимий соціальний процес завжди передбачає відповідні знання, теорію, то і гуманітарна революція не є виключенням. Найглибша гуманітарна традиція пов'язана з знаннями, які безпосередньо не входять в коло наукових знань, а належать до так званих позанаукових знань. Звернення до виявлення їх культуротворчих функцій на тлі розглядуваної ситуації - безумовно є актуальним та плідним, бо створює можливості дещо інакшого бачення культури сьогодення та її перспектив.

Звертаючись до культуротворчих функцій позанаукового знання, необхідно бути свідомим того, що у даному разі може виникнути спокуса (і в антисцієнтизмі вона інколи трапляється) цілком переносити на сьогодення зміст і форми функціонування позанаукових знань, що мали місце в минулому. То є, як слушно зазначається в літературі (М.Г. Марчук та інші), спроба реставрації традиційної культури, яка ігнорує напрацювання модерної культури, опертям якої є раціональне налаштування в формі філософії та науки. Позанаукове знання за сьогодення виконує культуротворчі функції не прямолінійно, а шляхом досить складних трансформацій та багаторазового кодування і розкодування позанаукових знань. Можна погодитися з І.Т. Касавіним, що, скажімо, таке позанаукове знання, як міф (і до нього близькі інші), в силу свого змісту та способів функціонування і мови останнього, може розв'язувати будь-які задачі, але в межах свого поля, тобто властивих для нього правил.

Тому про культуротворчі функції позанаукових знань доцільно вести мову не як про перенесення минувшини і їх безпосередню аплікацію на сьогоденну (модерну чи постмодерну) раціоналізовану культуру, а як використання їх змісту за аналогією, як метафори, як взірці для творчого запозичення, чи виховання духовності. Останнє варте уваги, бо позанаукове знання є досвідом одвічного буття людини в світі, сприйняття світу, його розуміння, а тому годиться для вишколювання людського духу, перейняття вікопам'ятних поневірянь загальнолюдських цінностей. Останнє є нетлінним, є оберегом людяного за будь-яких цивілізаційних зрушень. А тому й актуальним.

Але актуальність дослідження позанаукових знань не тільки в тім, щоб розкрити їх відповідні культуротворчі функції, але й в тім, щоб не переоцінити їх, не протиставити їх науковим знанням, а виявити їх місце в культуротворенні. Рецидиви такого протиставлення зараз існують, скажімо ті, що пов'язані з еволюційними ідеями тощо. На противагу цьому виважена об'єктивна оцінка наукових і позанаукових знань в Україні міститься в дослідженнях В.І. Кушерця, С.Б. Кримського. Окрім зазначеного, будь-які види знань, незалежно від їх джерела походження, завжди повинні мати своїх адресатів у суспільному житті. Іншими словами, у світовому історико-культурному процесі завжди можна відшукати певні типи цивілізацій, окремі суспільства, соціальні групи або навіть окремих індивідів, які є основними (або ж навіть другорядними) споживачами будь-яких видів існуючих знань. У протилежному випадку, якби отримані знання не знаходили своїх адресатів, вони просто були б непотрібні.

Всі види знань (як наукових, так і позанаукових) завжди органічно пов'язані з різноманітними соціокультурними чинниками. Відомо, що культурні чинники багато в чому зумовлюють форму існуючих знань. Однак саме перебіг цивілізаційних процесів визначає потребу суспільства в появі тих чи інших видів знань. Це стосується і позанаукових знань, в тім колі і знань альтернативних щодо науки, великий інтерес до яких з'явився в сучасній культурі. Скажімо, якщо звернутися до сучасної зарубіжної дитячої літератури (твори К.С. Льюіс, Дж.К. Ролінг, Ф.Б. Керр, Д. Ємець та інші), то чітко проглядається інтерес до містичних сюжетів, чаклунства, тобто таких феноменів які не вписуються в наукові поняття. Це, зрештою, виражає запити на позанаукові знання. І то не випадково, бо у такий спосіб передається боротьба за справедливість, за добро, красу та інші гуманітарні цінності, дефіцит на які в сучасному перенасиченому технотронному світі не зменшується, а зростає.

Ступінь наукової розробки проблеми. Філософське дослідження сутності знань і процесів пізнання є традиційною і одвічною філософською проблемою. Не дивлячись на це, проблематика позанаукового знання, його походження та статусу в культуротворчому процесі не належить до достатньо досліджених у сучасній філософській літературі. І тим не менше окремі результати вивчення проблеми позанаукових знань існують. Їх можна розділити загалом на такі групи.

До першої відносяться праці, які хоча безпосередньо не аналізують позанаукові знання і присвячені питанням наукових знань, але цим самим вони опосередковано розкривають позанаукові знання, принаймні через часточку "не", тобто що не розглядувані ними знання - це позанаукові.

В межах вивчення наукового знання були розкриті норми, ідеали наукового знання, його структура, мова, а також основні соціокультурні чинники функціонування. При цьому вирізняються два основні підходи: логічний та соціокультурно-когнітивний. Звичайно, важко різко провести чітку межу в даному плані, але якась приблизна межа існує. До досліджень першого напрямку відносяться праці в українській літературі - М.В. Поповича, С.Б. Кримського, Є.Є. Лєднікова, В.І. Омельянчика, В.І. Кузнєцова, П.В. Копніна, Є.К. Бистрицького, П.Ф. Йолона, В.І. Шинкарука, В.І. Онопрієнка, А.Є. Конверського, В.В. Ляха, Л.Г. Дротянко та інших. В зарубіжній - Р. Карнапа, Л. Вітгенштейна, К. Гемпеля, Я. Лукасєвича, А. Тарського, М. Дамміта, Т. Куна, Ст. Тулміна, Дж. Холтона, М. Малкея, М. Полані, К. Поппера Г.І. Рузавіна, А.Л. Нікіфорова, С.А. Яновської, Д.П. Горського, Є.К. Войшвілло, В.К.Фіна, В.А. Смірнова В.С. Стьопіна, В.А. Лекторського, В.С. Черняка, П.П. Гайденка, Л.Б. Баженова, У.А. Раджабова, Б.С. Грязнова, Б.Г. Юдіна та інших.

Роботи окремих українських і зарубіжних філософів: Р. Барта, Х.-Г. Гадамера, Ж. Ліотара, Т.Д. Касавіна, Н.В. Хамітова, С.Б. Кримського, В.І. Кушерця, С.А. Рижкової, В.В. Налімова, В.Н. Леонтьєвої, М. Блока, Ж. Ле Гоффа, Д. Ліндсея, О.Ф. Лосєва, В.А. Лекторського, Г.М. Бонгард-Левіна та інших розкривають важливі аспекти культуротворчих функцій позанаукових знань.

З іншого боку, існує постійно зростаючий масив різнопланової літератури, пов'язаної з маніфестацією та апологетикою принципово ненаукових і позанаукових знань. Як приклад назвемо роботи Шрі Ауробіндо, А. Бейлі, О.П. Блаватської, Е. Вандерхілла, А.Б Літтла, Е.Р. Мулдашева. Окремі аспекти цих знань (історичні, психологічні) розглядались у публікаціях Н.А. Алексєєва, В.Н. Басілова, А.О. Карпова, М. Марамарко, А.Г. Сафронова, Н.М. Смирнової. У релігієзнавчій і теологічній літературі подекуди були спроби пояснення і критики феномену позанаукових знань, зокрема, у Ж. Дюмезіля, Р. Кайюа, О. Кураєва, О. Меня.

Знання, що лежить за межами наукового, привертало увагу окремих науковців, таких як П'єр Бурдьє, В. Гейзенберг, Ф. Капра, В. Налімов, І.Т. Касавін, В.В. Лях, Л. Маркова, Л.А. Мікешина, В.Н. Порус, В.Г. Федотова, М. Горкгаймер та інші. Проте у філософській літературі позанаукове знання ще не стало предметом детального розгляду. За полем уваги дослідників залишається ряд важливих питань, які передусім стосуються культуротворчого характеру позанаукових знань. Зокрема відсутня цілісна концепція культуротворчої функції цих знань, тобто, немає концептуального тлумачення функціонування позанаукових знань в контексті сучасної культури як рівня окремих етносів, так і процесів глобалізації, які так чи інакше включають Україну у цей вир і гостро ставлять питання ідентичності української культури в глобалізованому світі. Недостатньо тематизовані проблеми співвідношення наукового та позанаукового знання відповідно розмаїття одних та інших. Існують проблеми розмежування та встановлення пунктів дотику чи пересічіння позанаукових знань і філософії тощо. Окреслена ситуація і обумовлює об'єкт, предмет, мету та методи і методологію дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми наукових досліджень Центру гуманітарної освіти НАН України "Особливості сучасної філософсько-методологічної культури", державний реєстраційний номер 01050000638.

Об'єктом дослідження є позанаукове знання, його типологія і функції.

Предмет дослідження - культуротворчі функції позанаукового знання.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції культуротворчих функцій позанаукових знань, виявлення онтологічних і гносеологічних особливостей цих знань.

У відповідності до поставленої мети в дисертації ставляться наступні завдання:

- здійснити аналіз поняття "позанаукове знання", встановити спільне і відмінне між позанауковим та науковим знанням;

- провести класифікацію позанаукових знань і заналізувати особливості окремих форм цих знань;

- розкрити місце позанаукових знань в формуванні та функціонуванні різних форм культури;

- дослідити роль і значення позанаукового знання в цивілізаційних процесах;

- розкрити взаємодію в культуротворенні позанаукового і філософського знання;

- визначити можливі наслідки культуротворчих функцій позанаукового знання в сучасних умовах, зокрема в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну та джерельну основу дисертаційного дослідження складають: ідея можливості різних інтерпретацій науки, наукового пізнання і наукових знань; наукові дослідження історико-культурної та культурологічної інформації, яка стосується проблематики культуротворчих функцій позанаукових знань; опис та пояснення окультних і взагалі позанаукових культуротворчих практик; богословські тексти та релігієзнавча література в контексті культуротворення; ідеї компенсації та доповнення, що мають місце при використанні в філософії суміжних дисциплін: психології, соціології, історії та мистецтвознавства тощо.

Основними методами дослідження є: структурно-функціональний метод, метод системного аналізу, компаративістський метод, метод герменевтики, метод інтерпретації, історичний метод, метод холізму тощо.

Структурно-функціональний метод дав можливість обґрунтувати положення про позанаукове знання як розчленовану (структуровану) цілісність, елементи якої визначаються їх цінностями та нормами - внутрішніми (закодованими) смислами культуротворення; метод системного аналізу використовувався у зв'язку з тим, що позанаукове знання є складним важко означуваним феноменом і тому доцільно було виділити провідні елементи позанаукових знань і їх зв'язки з іншими елементами, зокрема, показати зв'язок синтаксису, семантики та прагматики позанаукових знань і встановити, що в цій цілісності провідним є їх прагматика; компаративістський метод застосовувався при співставленні позанаукових і наукових знань і він дав можливість довести, що позанаукові знання є принципово гуманітарними, а наукові знання абстрагуються від людського чинника і водночас останнє намагаються надолужувати за рахунок створення різних моделей, скажімо, вдаючись до комп'ютерних технологій тощо; методи герменевтики та інтерпретації застосовувалися для розмежування в позанаукових знаннях значень та смислів, які притаманні цим знанням, бо одна справа як витлумачуються позанаукові знання (які їхні значення) і які смисли вони несуть, тобто це дало можливість показати, що в культуротворчому процесі палітра цінностей, які презентують позанаукові знання надто широка і тому й існує розмаїття ставлень до них, аж до конфліктуючих; історичний метод використовувався для показу еволюції позанаукових знань, їх трансформацій в залежності від тих чи інших чинників; метод холізму дав можливість показати, що незважаючи на розмаїття форм позанаукових знань, їх зміни, водночас вони виступають цілісністю, зокрема, їх характеризує те, що в логіко-гносеологічному плані вони є диспозиційно-предикативними висловлюваннями, мають гуманітарно-прагматичну спрямованість (у формі суб'єктивно-практичних або символічно об'єктивованих феноменів). В дисертації застосовувалися і інші методи аналізу (контекст-аналіз, соціологічний аналіз та інші).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше розроблена цілісна концепція культуротворчих функцій позанаукового знання, яка обґрунтовує диспозиційність позанаукових знань, їх гуманітарну інтенційованість та символічно-знакову праксеологію, а також розроблена методика і методологія дослідження і оцінки позанаукових знань.

Наукова новизна деталізується наступними положеннями:

- дане авторське тлумачення позанаукового знання як вираження безпосередніх ментальних практик, які розкривають глибинні екзистенційні процеси укоріненості людини в її життєвий простір, і, базуючись на традиціях окремих етносів, окреслюють на рівні архе їх ідентичність;

- вперше доведено, що позанаукове знання в логіко-гносеологічному плані - це висловлювання, що є диспозиційними предикатами і множина їх значень сягає від нуля до нескінченності; це і складає онтологію можливої безмежної кількості інтерпретацій цих знань;

- доведено, що на відміну від наукових знань, які базуються на концепції об'єктивності істини (в різних формах її існування), позанаукові знання в своїй основі мають концепцію екзистенційної істини, яка базується на ідеї справедливості та бутті в істині;

- встановлено, що існує складна структура позанаукових знань, яку в загальному плані виражають знання суб'єктивно-практичні та символічні обєктивно-практичні;

- обґрунтовано, що основними культуротворчими операторами позанаукового знання в сучасній модерній (раціоналізованій, технічно обумовленій) цивілізації є аналогія та метафора. Спроби використання позанаукових знань в культуротворчому процесі іншими способами можуть обертатися антикультурними наслідками, спотворенням історичного процесу, нехтуванням здобутків науково-технічної і знаннєвої цивілізацій;

- показано на фактичному матеріалі, що окремі форми позанаукових знань адаптуються або вступають в конфронтацію щодо культуротворення на наукових засадах. Цей процес має свої особливості в західному та східному цивілізаційних просторах, які залежать від традицій, що склалися за певного історичного періоду;

- обґрунтовано положення, що філософські знання є порубіжними між позанауковими та науковими знаннями; порубіжжя проявляється в тім, що філософськими поняттями є категорії - способи рубрикації світу відповідно людського буття, "структури мови" або "домівки людського буття" (М. Гайдеггер); категорії як філософські поняття є спільними як для позанаукового, так і наукового знання і функціонують в обох випадках інтуїтивно, їх зміст вмережений в зміст тих чи тих знань і експлікується в філософській рефлексії тоді, коли позанаукове чи наукове знання потрапляє в закутки, суперечності, парадокси; філософія в такому разі виявляє сенси, які характерні для зазначених ситуацій;

- встановлено, що інтерес або його втрата до культуротворчих функцій позанаукового знання залежить від періодів соціально-культурного розвитку, які випадають на долю етносу, нації, держави: на етапі пошуків шляхів розвитку останніх - інтерес зростає, бо йдеться про витоки, укоріненість в культурі, а в періоди стабільного розвитку - навпаки, інтерес згасає, ці знання маргіналізуються, але повністю не зникають;

- на основі аналізу нового фактичного матеріалу обґрунтовано, що процес глобалізації сучасного світу ініціює інтерес до культуротворчих функцій позанаукових знань, що зумовлено у першу чергу проблемами, які виникли в процесі науково-технічної діяльності людства і в значній мірі привели до антигуманних наслідків, перед якими сучасна цивілізація в багатьох випадках виявилася безпорадною. Останнє особливим чином відгукується в Україні, бо вона торує шляхи до своєї ідентичності і тому проблема культуротворчих функцій позанаукових знань актуалізується, має подвійне кодування: одне від глобалізації світу, а друге - від труднощів державотворення. Особливо гострими є питання релігійних та інших позанаукових процесів.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертації насамперед полягає в розробці концепції позанаукового знання, здійсненні його класифікації, типологізації та розкритті онтології, гносеології, і феноменології їх культуротворчих функцій.

Отримані результати сприяють цілісному розумінню позанаукового знання, його непересічної ролі в культуротворенні не тільки в минулому, але й за сьогодення, коли наукове знання складає основу переходу до знаннєвого суспільства. Позанаукові знання, як висловлювання, мають диспозиційно-предикатну сутність і цим презентують суб'єктивність вмереження людини в світ, її екзистенціалів, гуманітарну природу людського буття. Тому перехід до знаннєвого суспільства має спиратися не тільки на наукові, але й позанаукові знання. Останні в сучасному світі функціонують як метафори, притчі, езотеричні практики, що реалізуються в конкретних ситуаціях. Це тільки розширює гуманітарне поле людського буття, експлікує його підґрунтя, яке криється в минувшині, а тому має і перспективне майбутнє.

Висновки і рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальних курсах з філософії та філософії науки для студентів і аспірантів класичних університетів, а також інших вищих навчальних закладів.

Апробація роботи. Загальні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях: щорічних науково-практичних конференціях КНУБА (Київ - 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Універсум людини: мислення, культура, наука" (Київ, 1994); Міжнародній науково-практичній конференції "Творчість. Культура. Гуманізм" (Київ, 1997); Міжнародній науково-практичній конференції "Університетська педагогічна освіта як шлях гуманізації суспільства" (Київ, 1999); VIII Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях: "Обрії комунікації та інтерпретації" (Харків, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасна філософсько-методологічна культура науковця" (Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції "Глобализм глазами современника: блеск и нищета феномена" (Сумы, 2002); VII Міжнародній науково-практичній конференції "Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (Харків, 2006); Всеукраїнському Симпозіумі " Морально-естетичні ідеї Г.С. Сковороди і сучасний світ" (Суми, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції "Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества" (Одеса, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції "Особливості євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники" (Запоріжжя, 2006); VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції "Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (Харків, 2007); ІІІ Міжнародній науковій конференції "Філософія космізму і сучасна авіація" (Київ, 2007).

Публікації. Основний зміст та результати дисертаційного дослідження опубліковані в 35 працях автора, в тім колі індивідуальній монографії "Проблема існування знання за межами науки" (Київ, 2005, - 306 с.), а також колективних монографіях: "Відчуження: минувшість і сьогодення". - (К.: Наукова думка. - 1995. - 140 с.) - особисто автору належить Гл.4, с. 97-105; "Філософія науки, техніки та архітектури: Постмодерний проект". - К.: КНУБА, 2002. - 264 с.) - особисто автору належить §2.2. - с. 66-74; "Наукові і освітянські методології та практики". - К.: ЦГО НАН України. - 2004. 643 с.) - особисто автору належить с. 77-83. Публікацій у видавництвах, визначених ВАК України як фахові - 22, в тім колі і однієї публікації в зарубіжних країнах (Росія).

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Структура дисертації. Структура дисертації визначається метою, логікою та характером основних завдань дослідження. Робота складається з вступу, 4 розділів, поділених на параграфи, висновків, списку літератури 407 найменувань. Загальний обсяг дисертації 395 сторінок, з них основного тексту - 360 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі до дисертаційного дослідження обґрунтовано актуальність та необхідність вивчення обраної теми, розкрито мету та основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну, методологічні засади і джерельну базу дослідження, окреслено теоретичну і практичну значимість і сферу застосування отриманих результатів, а також наведені дані про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ - "Знання і культуротворення як філософська проблема. Методологічний аспект" складається із трьох параграфів.

Беручи до уваги, що терміни методологія і культуротворення є базовими в дисертаційному дослідженні, зважаючи на їхню багатозначність у вступі до першого розділу роз'яснюється зміст цих термінів, яким послуговується автор дисертації.

"Методологія" - це певні фіксовані положення, які визначають поле аналізу культуротворення, що здійснюється позанауковими знаннями. До цих положень передусім відноситься нелінійність, багатокодовість, поліфункціональність.

Термін "культуротворення" в дисертації означає породження культурних смислів, де з'єднані разом культура і буття. Культуротворення - це процес, де з дна горнила людини на поверхню спливають ціннісно-смислові архетипи (С.Б. Кримський, В.Н. Леонт'єва), які К.Г. Юнг називав архетипами, а З. Фройд - Еросом і навіть Танатосом. Відтак, в основі культуротворення лежить онтологія людини.

У першому параграфі "Поняття знання" розглядаються основні концепції знання. Передусім зазначається, що знання - складне когнітивне явище і існує багато поглядів на його сутність. Скажімо, під знанням розуміють мову як універсальну форму існування знань. Цей підхід найповніше вираження знайшов в аналітичній філософії, але, по-перше, він обернувся зведенням змісту знання до наукової його форми і безпосередньо мови сучасної математичної логіки і був дещо відкоректований відомими теоремами Геделя і Тарського про неможливість повного вираження формалізованою мовою змісту навіть елементарної математики - арифметики. По-друге, зазначений підхід вів до заперечення інших форм знання, які не вписуються в простір наукового пізнання. Тому в дисертації на основі огляду основних етапів розвитку наукових знань, виявлення їх суперечностей (В.С. Стьопін, Л.А. Мікешина та інші) робиться принциповий висновок, що окрім наукових знань необхідно в соціальних і когнітивних практиках, особливо практиках культуротворення, враховувати існування і функціонування позанаукових знань. Позанаукові знання - це знання міфологічні, релігійні, мистецькі, магія, пам'ять, досвід, майстерність тощо. Зазначається, що позанаукові знання відкриті (не відносяться до закритих систем), їм притаманна багатокодовість смислів та значень. Для них характерною є нелінійність та поліфункціональність.

Позанаукові знання з часом гублять безпосередній зв'язок з тією предметною сферою, яку вони на первісному (генетичному) рівні представляли і що вони постійно наповнюються модифікованими рефлексіями (значеннями та смислами). Останнє істотно розширює палітру бачення існування знань і створюється можливість враховувати існування не тільки наукових, але і позанаукових знань.

У другому параграфі "Проблема класифікації знань" уточнюється зміст розглянутого у першому параграфі поняття знання шляхом розгляду проблеми класифікації знань. Показується, що існуючі класифікації знань за предметною сферою, методами їх отримання, оформленням відповідною мовою (знакова, текстова, категоріально-семантична та праксеологічна структури) тощо (В.Л. Абушенко та інші) безперечно є важливими, але водночас не презентують істотного в класах існуючих знань, а саме тому, що зазначені підстави поділу знань мають місце в усіх формах знань. В дисертації обґрунтовується положення про те, що існує передусім два основних класи знань: наукові і позанаукові. Наукові знання достатньо вивчені, вони звично діляться на дисципліни. Отже, треба враховувати, що наукове знання не є однорідним, принаймні його ділять на періоди: протонауки, класичний, некласичний та постнекласичний, які істотно різняться змістом, функціями, ідеалами та нормами. Дисциплінарний поділ наукових знань все частіше критикується.

Позанаукове знання, як показується в дисертації, має численну кількість форм, починаючи від суб'єктивно-практичних і до символічних об'єктивно-практичних знань, які також мають свої конкретні форми. Для усіх форм (структур) позанаукових знань характерною є особлива концепція істини, а саме - екзистенційної істини, яка базується на ідеї справедливості та бутті в істині. Але цей різновид істини вимагає подальших досліджень.

Окрім наукового і позанаукового знань, виділяється і клас ненаукових знань, а також незнання. Якщо ненаукові знання - це знання, які отримані в супротив науковим методам, нормам і ідеалам (скажімо, окультні знання), то незнання складають здогадки, які не оформлені теоретичним чином (М.В. Попович). Одначе цей феномен не слід ігнорувати, бо він нуртує думку, має евристичні функції і згодом може стати знанням (науковим чи позанауковим).

У третьому параграфі "Проблема джерел розвитку позанаукових знань" підкреслюється, що джерелом усіх знань є діяльне відношення людини до світу та колективно-суспільне, або комунікаційне буття людини в світі. Але якщо джерелом наукових знань є спостереження, експеримент, моделювання, теоретичні дослідження, то позанаукові знання своїм джерелом мають особистісні якості їх творців: чи то одкровення (релігія), чи то фантазію та уявлення (міфологія), самовираження особистості в художньо-образній формі естетичних ідеалів (мистецтво), або те чи інше поєднання зазначених якостей. Тому пороблема джерел розвитку поза наукових знань аналізується за допомогою поняття "епістемологічні практики", а не тільки "практика", бо останнє поняття інтенційоване елімінацію суб'єктивного, а "епістемологічні практики" - це поняття, яке виражає суб'єктивність, особистісність тощо.

В усіх випадках позанаукові знання мають яскраво виражену гуманітарну природу, є носіями (і продуцентами) ідеалів, сенсів, норм людського буття. Цей процес має нелінійну, багатоаспектну структуру і на певному етапі набуває відносної самостійності. Зазначена джерельна база і гуманітарна природа позанаукових знань робить їх надто строкатими, багатоликими, символічними та суб'єктивними, залежними від схильностей суб'єктів як тих, що продукують ці знання, так і тих, що їх сприймають. Тому вони за своїм вираженням можуть бути тільки номадологічними, але їхня "номадологічність" - це не опис відповідної предметності, а приписи прикмет, що їх продукує творець цих знань. Саме він є джерелом цих знань. Це знання - прискрипції, що мають прагматичну природу. І в цьому проявляється ще одна особливість джерельної бази позанаукових знань.

Другий розділ "Позанаукові суб'єктивно-практичні знання" включає розгляд питань про традиційні суб'єктивно-практичні знання, нетрадиційні суб'єктивно-практичні знання та квазізнання, їх ідеологію.

У першому параграфі "Традиційні суб'єктивно-практичні позанаукові знання", показується, що позанаукові суб'єктивно-практичні знання передусім базуються на суб'єктивних якостях агентів цих знань і їх генераторами та операторами виступають буцім-то наділені тілесно-антропологічними якостями харизматичні особистості - шамани, чаклуни, маги, хіроманти, віщуни, френологи, геомантики та інші.

В результаті аналітико-описового розгляду різних існуючих форм традиційних суб'єктивно-практичних позанаукових знань в дисертації обґрунтовується думка, що позанаукові суб'єктивно-практичні знання з погляду їх функціонування - це операційно-рецептурні феномени, суто прискриптивні висловлювання, дія яких спрямована на буття людини в майбутньому, тобто в них оператором виступає час як майбутнє, а не минуле чи теперішнє. Оскільки майбутнє є завжди модальним, потаємним, загадковим, то у людини це викликає подвійну зацікавленість: знати, що має бути і знати як досягати успіху і знати як уникнути можливих негараздів. Суб'єктивно-практичні знання, таким чином, є футурологічними, але такими, де модальність може мати подвійне існування: по-перше, можливість "чого завгодного", і по-друге, можливість набирає чинності, коли вона практично виключається і в силу вступає тільки "механічний" детермінізм з його жорсткою однозначністю дії, її невідворотністю. У такому разі створюється культура сприйняття буття людини як фаталістичного, невідворотно заданого, що звично виражається висловом "така доля".

У другому параграфі "Нетрадиційні суб'єктивно-практичні позанаукові знання" звертається увага на те, що термін "нетрадиційні" має умовний характер, але він підкреслює ту особливість суб'єктивно-практичних позанаукових знань (спіритизму, нумерології, уфології та інших), що вони можуть за формою нагадувати наукові процедури, бо їх висновки, буцімто спираються на спостережувані чуттєво дані стани, події, навіть кількісні розрахунки (нумерологія, скажімо). Це все може викликати інтерес навіть у представників окремих наукових кіл, яких здебільшого цікавить евристичний бік справи, пошуки осягнення нетрадиційними способами таємниці чи то природи, чи то людини. У зв'язку з цим робиться висновок, що у даному разі, окрім якихось суб'єктивних чинників того чи іншого вченого, проявляється толерантність та плюралізм епістемологічних практик, які надто поверхово тлумачать "чуттєві дані", тобто не враховують того, що в науці "чуттєві дані" теоретично навантажені (теза Дюгема-Куайна) і ці дані є результатом дослідження за спеціальними методиками, а „толерантність і плюралізм" у даному разі - данина методологічній моді. Окрім зазначеного, нумерологія, спіритизм чи уфологія та інші справді виражають окремі прикмети об'єктів (кількісні, інформаційні, космічні тощо), але їх витлумачують суб'єктивним чином, міфологізують.

Третій параграф "Квазінаукові знання" є логічним продовженням попередніх, але в ньому показується, що позанаукові суб'єктивно-практичні знання можуть бути за змістом та формою квазізнаннями. До них передусім відносяться астрологія, алхімія, графологія, парапсихологія та інші. Термін "квазізнання" має сенс тільки в контексті тих прикмет, які звично мисляться за науковими знаннями (передусім отримання емпіричних фактів та їх опис і пояснення теорією). Обґрунтовується положення, що квазізнання мають подвійну природу: вони виступають як протонаука (алхімія в значній мірі передувала хімії, астрологія - астрономії тощо), водночас вони виступають реалізацією певної почерпнутої з міфології, релігії чи філософії загальної антропологічної чи онтологічної ідеї (скажімо, ідея „філософського каменя" в алхімії, чи ідея залежності долі людини від тих чи інших небесних тіл тощо). На основі аналізу даних історії квазізнань, їх оцінок в існуючій літературі робиться висновок, що існуюча неоднозначна властивість розглядуваних знань своєрідно впливає на культуротворення: в період слабкого розвитку науки ці знання виступають відповідними "замінниками" наукових знань, залишаючись при цьому в значній мірі світоглядними, культурологічними знаннями; в період розвинутої науки (за сьогодення) стосовно наукових знань вони є виродженими формами, але в культуротворчому аспекті не втрачають значень, бо, культивують відповідні цінності, пропонують гіпотези розв'язання питань, які науковими засобами не розв'язуються (принаймні сучасною наукою). У такий спосіб вони можуть слугувати епістемологічним практикам. Тому навколо цих знань точаться дискусії, йде пошук адекватних оцінок.

У четвертому параграфі "Ідеологія позанаукового знання" аналізуються ідейні засади позанаукового знання, звертається увага на його ідеологічні мотиви. Основна думка полягає в тім, що позанаукові знання завжди мають у тих чи інших їх продуцентів та адресатів зацікавленість, мотивацію, налаштованість (ідеологічні поняття), які в свою чергу черпають підстави в соціальних та гносеологічних практиках певного історичного періоду. Історичний контекст їх не тільки породжує, але в силу своєї неповторності надає їм прикмети унікальності, втаємниченості та привабливості. Водночас існують на рівні засад певні архетипи позанаукових знань і важливо їх виявляти, якщо хочемо збагнути мотивацію останніх.

На роль ідеології позанаукових знань претендують такі його форми, як езотеризм, окультизм, теософія. В дисертації показано, що всі вони своєрідно намагаються виразити наміри позанаукових знань. Деякі з цих форм, скажімо, теософія спеціалізується на ідеології релігії, інші - розглядають ширшу палітру позанаукових знань.

Ідеологія позанаукових знань в будь-яких формах її прояву - людино - і етноцентрична. Тому і існує плюралізм, різноголосся та суб'єктивність цих знань. Ці прикмети мають як якості, що характеризують унікальність, неповторність людського (і етнічного), так і можливість перетворення багатоголосся в різноголосся. Останнє може за певних умов ставати причиною непорозуміння та конфліктів. Історія і сьогодення переповнені цими явищами. У зв'язку з цим поділяється думка Левінаса, що суб'єктивність - це функція відповідальності, а не метафізична сутність. Інакше, суб'єктивний аспект ідеології позанаукового знання має бути спрямований на обов'язок перед іншим, чужим і таким чином суб'єктивне стає універсальним, тотальним, водночас і толерантним, а не агресивним.

У висновках до другого розділу зазначається, що позанаукові суб'єктивно-практичні знання прикметні своєю суб'єктивністю, тобто визначаються особистісними якостями їх творців - харизматиками (шаманами, чаклунами, хіромантами тощо). Це має неоднозначне відлуння в культуротворчому процесі: в особистісній презентації знань виражаються взірці для наслідування діяльності (поведінки) і водночас манить невідоме, потаємне, що породжує сакральне відношення до цих знань. Обґрунтовується думка про багатоманітну семантику і прагматику цих знань і показується, що суб'єктивовані позанаукові знання активізуються за умов соціально-культурних трансформацій, перехідних станів, а в періоди відносної стабільності суспільства і його окремих індивідів запити на них згасають, але в усіх випадках не зникають, бо людська екзистенція має тільки відносну стабільність. позанауковий знання культуротворення окультний

Третій розділ - "Символічні об'єктивно-практичні позанаукові знання" присвячений розгляду основних, як зазвичай в українській філософській літературі називають, форм суспільної свідомості, або форм духовно-практичного пізнання (і вираження) світу - міфології, релігії, мистецтві, а також філософії. Ці форми осмислення світу в існуючій літературі достатньо повно аналізуються з онтологічного, гносеологічного, ціннісного, світоглядного тощо поглядів. Що ж стосується знаннєвого, то він не знайшов належного дослідження, бо не розглядається як позанаукове знання. Як позанаукове знання ці форми передусім функціонують в символічно-знаковій формі. Оскільки в них здійснюється "символічне вираження невимовного" (Христос Яннарас), яке має загальний характер, є логічно-універсальним, і водночас є презентацією суспільно-колективного, то його сприйняття завжди є інтерпретацією, пошуком смислів, герменевтичною процедурою. Останнє і виражає царину буття людини в символічному об'єктивно-практичному знанні.

В цьому розділі відправними ідеями є результати досліджень Е. Кассірера, А.Ф. Лосєва, В.Ф. Асмуса, П. Бурдьє та інших.

У першому параграфі "Міфологія - синкретичне об'єктивно-практичне позанаукове знання" показано, що міфологія - це уявний, фантастичний світ, який розкриває палітру здобуття людиною добра і долання злого без окреслення меж цього процесу, тобто йдеться про те, що в міфові "все можливе". Власне, міф має в своїй основі хаотичність, нелінійність тощо. Цим міф своїми засобами створює не тільки великі можливості для конструювання життєвого світу, але й до його образів, ідей долучаються інші сфери вираження світосприйняття - це мистецтво, буденна свідомість. Істотним є те, що міфи виконують "функції самобутнього формування буття", "його розмежування і структурування" (Е. Кассірер). Справа в тім, що міф є синкретичним знанням, тобто в ньому предмет і думка не розмежовуються (В.Ф. Асмус), завдяки чому і виконуються зазначені вище функції стосовно буття.

Розрізняються два основних типи міфів - генетичні (міфи про походження) та функціональні. Функціональні міфи - це вираження жаданого світу (ідеалів, взірців, цінностей), які не можуть реалізуватися, бо (основна причина) відсутні відповідні їм засоби реалізації.

На основі аналізу існуючого великого дослідницького матеріалу з питань міфології робиться висновок, що хоча міфологія у вік розвитку науки відноситься до вироджених форм знань, але міфологічна репрезентація світу за сьогодення не тільки не втрачає своїх культуротворчих функцій, навпаки, навіть зростає, але саме в функціональній частині сучасного суспільства. Як не парадоксально, але наука і її технологічні застосування виступають та створюють умови не тільки для спростування міфологічного сприйняття світу, але й породжують нові міфи: міфи, що стосуються політичних процесів, зокрема маніпулювання свідомістю (Кара-Мурза та інші), реклами товарів, фінансових проблем тощо. Тому подальше вивчення міфологічного знання - важлива соціокультурна проблема.

У другому параграфі "Релігія як форма символічного об'єктивно-практичного позанаукового знання" зазначається, що релігійні знання посідають особливе місце в культуротворенні. Пересічно дослідники релігії звертають увагу на світоглядну функцію релігії, вираження нею етичних норм буття людини в світі, на релігію як віру в Бога тощо. В даному разі показано, що релігійні знання є позанауковими, але їх функція культуротворення полягає в тім, що вони настоюють на усталеному світопорядку, формують у людини віру, надію, сподівання на розмірність і захищеність її долі в разі слідування її канонам, що виражаються в релігійному знанні. Провідною і надзвичайно привабливою думкою релігійних знань є віра у вічність людської душі і подолання смерті людської душі. Весь пафос релігійного культуротворення сходиться на інтенції свідомості на майбутнє, на оцінку сьогодення з позицій вічного майбутнього. Тобто в релігійному знанні особливо чітко виражається ідея плину часу не від минулого до сьогодення і майбутнього, а навпаки - від майбутнього до сьогодення. Цим, власне, формується культуротворення, яке передбачає відповідальність сьогодення перед майбутнім. Одначе релігійне знання оперує особливим поняттям - абсолютом, як Бог, збагненнісь якого досягається вірою та одкровенням. Релігійне знання сповідує екзистенційну істину, а гносеологічну істину залишає осторонь, тобто це не його проблема. Екзистенційна істина за своєю суттю догматична, бо в ній йдеться про постійне, повторюване, незмінне та вічне. Ці прикмети характерні для людського буття. Релігійне знання є догматичним, а наукове - творчим, плинним, відносним, або проблематичним (К. Поппер).

Якщо традиційно в українській філософській літературі догматизм характеризується як однозначно негативне явище, то в дисертації обґрунтовується думка, що догматизм, зокрема, в релігійному знанні має і позитивні риси. Догматизм є негативним тільки в контексті гносеологічної істини, а в контексті екзистенційної істини догматизм - це позитивний феномен, бо він стоїть на сторожі збереження життя, нетлінності гуманітарних цінностей, смислів людського буття. При цьому важливо зважати на те, що останні функціонують в символічних формах, які кодуються відповідними притаманними даній спільноті традиціями і демонструються ритуалами, що з необхідністю передбачає існування інститутів - людських організацій, які структурують, стратифікують відповідне функціонування, тобто мають окреслену структуру та інфраструктуру. У соціальному плані це стає причиною неоднозначного ставлення людей до відповідних релігійних інституцій. Останнє свідчить, що релігійні знання в культуротворчому процесі функціонують нелінійно, його прагматика за певних соціальних умов може навіть вступати в суперечність з його семантикою. Останнє відлунюється не тільки в соціальних процесах, але й може викликати негативне ставлення до науки, або породжувати атеїстичні ідеї чи нігілізм, скептицизм тощо. Щоправда зазначені стани в історії підкорюються, скорше, правилу маятника, а не однонаправленому процесові. Загострюються зазначені проблеми в перехідні періоди розвитку тих чи тих держав, етносів. Це має місце і в Україні, а тому важливо на усіх рівнях соціальної структури запобігати можливим негативним наслідкам, недопускати однобоких розв'язків цих питань.

Зазначені положення є висновками з аналізу конкретних існуючих релігійних процесів, як форм символічно-об'єктивного знання минулого та сьогодення.

У третьому параграфі "Мистецтво як форма позанаукового знання і пізнання" робиться висновок, що мистецькі знання безпосередньо виконують культуротворчі функції, але це здійснюється через естетичний ідеал, який виступає водночас засобом типізації і упорядкування культуротворчих функцій. Мистецтво підкоряється принципам відповідного художнього стилю. Істотною особливістю мистецтва, як знання, що виконує культуротворчу функцію є те, що воно створює чуттєво-образні взірці людської поведінки. Ці взірці мають сенс тільки в процесах вмереження, включення адресата мистецького твору в сферу (простір) його функціонування. Вони існують як відтворення ландшафту мистецького твору, як співтворчість автора і того, хто сприймає твір. Власне, це два плани функціонування мистецького твору. Водночас, між першим і другим планами існує істотна відмінність, бо план автора - це вираження, а план "споживача" - це план сприйняття. Для останнього - це гра, це відтворення авторського поля, але в символічній формі, або, точніше, у віртуальному просторі.

Мистецтво як форма позанаукового знання є індивідуалізованим чуттєво-образним феноменом, що демонструється предметним чином в скульптурі, художніх картинах, театрі, кіно, телеекрані тощо. До сфери мистецтва належить і художня література (поезія, проза). Особливість останнього знання в тім, що воно реалізується через читання. В процесі читання, як встановлено в сучасних дослідженнях (У. Еко, М.М. Бахтін, Р. Барт, М. Фуко, В. Ізер, Ж. Дерріда та інші), виникає ситуація відношення "автор-текст-рецепієнт", з приводу якого існує ряд концепцій (від "смерті автора", "децентрованості тексту" і до "творення читачем самого читача"). Та попри екстравагантності зазначених і інших постструктуралістських і постмодерних поглядів, важливо те, що художні літературні твори є репрезентами реальності (мають референти) і є засобами організації соціуму, бо знання є силою ("володарем - знанням" - М. Фуко). Водночас зазначається, що за сучасності існують процеси комерціалізації мистецьких знань, вони інколи вироджуються в так звану масову культуру. В цьому виявляється неоднозначність (а інколи і небезпека) культуротворення, що йде від спотворених форм символічних об'єктивно-практичних позанаукових знань.

У четвертому параграфі "Філософія як порубіжжя наукового і позанаукового знання" розглядається філософія як феномен культури і як учасник її творення. При цьому обґрунтовується думка, що місце філософії серед символічно-об'єктивних позанаукових знань є особливим. В дисертації поділяється метафора Б.Рассела про філософію як порубіжні знання: філософія - "Нічия Земля", яка лежить між теологією та наукою. Приймаючи ідею Б. Рассела про філософію як "порубіжне" знання, водночас обґрунтовується думка, що філософія порубіжною є не між наукою і теологією, а між наукою і позанауковим знанням. Позанаукові знання значно ширші за теологію, теологія - лише одна із форм позанаукових знань. Втім звертається увага на те, що Б.Рассел безпосередньо не розкриває онтології цього стану, тобто не показує як це можливо (постановка Канта), як можлива ситуація, що в філософії водночас містяться знання, що є науковими і позанауковими.

Виходячи з великої історичної традиції (від Аристотеля, Канта, Гегеля, в тім колі українських філософів В.І. Шинкарука, О.І. Яценка, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, М.О. Булатова та інших) показується, що можливість існування філософського знання як "Нічиєї Землі" криється в тому, що філософське знання своїми поняттями має категорний лад мислення, який притаманний будь-якому мисленню (позанауковому і науковому). Тобто показується, що саме в філософському знанні, оскільки воно оперує категоріями (Аристотель про метафізику), думка Б. Рассела є надто плідною, евристичною.

При цьому звертається увага на те, що Дельоз і Гваттарі послідовно відстоювали думку, що філософія - це мистецтво формувати, винаходити і конструювати концепти. Вони намагалися довести, що концепти - це подія, схема, план як горизонт подій, це іманентність самій іманентності, а не чомусь іншому. Погоджуючись в цілому з цими думками, водночас обґрунтовується позиція, що у Дельоза і Гваттарі термін "концепт" є ідентичним терміну "категорія", який використовувався Аристотелем і мав довгу традицію. Щоправда, термін "категорія" став використовуватися не тільки для позначення філософського поняття, але й у сенсі загального поняття будь-якої дисципліни (навіть у математиці) і можливо це має виправдання, що замість "категорія" мовиться "концепт". Але в усіх випадках це є відступом від традиції.


Подобные документы

  • Зростання ролі техніки та технічного знання в житті суспільства. Філософські поняття в технічних науках у ролі світоглядних і методологічних засобів аналізу й інтеграції науково-технічного знання. Проблеми пізнавального процесу при взаємодії людини з ЕОМ.

    реферат [23,7 K], добавлен 24.10.2010

  • Історичний аналіз розвитку наукового знання з часів античності. Питання виникнення і розвитку науки і філософії. Наявність грецьких термінів у доказовій давньогрецькій науці. Розвитко доказових форм наукового знання. Формування філософського світогляду.

    реферат [32,0 K], добавлен 26.01.2010

  • Співвідношення наукових знань з різними формами суспільної свідомості. Характерні ознаки та критерії, що відрізняють науку від інших областей діяльності людини: осмисленність, об`єктивність, пояснення причинності явищ, ідеалізація, самокритичність.

    реферат [27,5 K], добавлен 21.12.2008

  • Виникнення, предмет філософії та його еволюція. Соціальні умови формування та духовні джерела філософії. Філософські проблеми і дисципліни. Перехід від міфологічного мислення до філософського. Специфіка філософського знання. Філософська антропологія.

    реферат [27,4 K], добавлен 09.10.2008

  • Способи освоєння людиною миру та головні фактори, що на них впливають. Істотні особливості сучасної міфології. Границі наукового знання. Причини посилення взаємозв'язку між різними способами. Сучасні інтерпретації взаємин науки й ціннісних форм пізнання.

    реферат [24,0 K], добавлен 07.01.2010

  • Наукове знання як сплав суб'єктивного й об'єктивного елементів в концепції Е. Мейерсона, проблема дослідження еволюції наукового знання. Формування основних цілей та завдань філософії. Вплив кантівської філософії на наукові дослідження Е. Мейерсона.

    реферат [22,5 K], добавлен 21.05.2010

  • Наука як продуктивна сила суспільства. Участь специфічної філософської детермінації у розвитку наукового знання. Тенденції та функції сучасної науки на Україні. Характерні риси сучасного етапу науково-технічної революції. Закономірності розвитку науки.

    контрольная работа [24,4 K], добавлен 23.07.2009

  • Зусилля передових філософів Нової епохи у напрямку боротьби проти релігії та схоластики. Матеріалістичний характер онтологічних концепцій. Використання раціоналізму та емпіризму для розв'язання проблеми обґрунтування знання і способів його досягнення.

    реферат [16,8 K], добавлен 18.05.2011

  • Філософські погляди Камю, індивідуалізм і всебічна розробка проблеми безглуздості людського існування. Прагнення до повного абсолютного знання, заперечення значення науки, що не може цього знання дати. Крайній ступінь відчуження, ворожість світу.

    реферат [34,8 K], добавлен 20.02.2010

  • Наука як система знать та освіта як цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань. Виробництво знань про природу, суспільство і про саме пізнання. Основні методи емпіричного знання. Рефлексія основоположень методологій філософії науки.

    реферат [26,7 K], добавлен 05.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.