Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

09.00.03. -- соціальна філософія та філософія історії

Соціальність філософії мови Мартіна Гайдеґґера

Пантелєєва Ірина Анатоліївна

Донецьк 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософських наук Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського.

Науковий керівник -- доктор філософських наук, професор Ялі Іван Олександрович, завідувач кафедри філософських наук Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського.

Офіційні опоненти -- 1. Доктор філософських наук, професор Култаєва Марія Дмитрівна, завідувач кафедри філософії Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

2. Кандидат філософських наук, доцент Афонов Анатолій Петрович, Приазовський державний технічний університет м.Маріуполь.

Провідна установа -- Центр Гуманітарної освіти НАН України.

Захист відбудеться "5 " грудня 2003 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.11.051.06. у Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська,24).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська,24).

Автореферат розіслано 3.11.2003року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, Сушинський М.І. доцент

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Природа людського пізнання і його відношення до реальності взагалі і соціальної зокрема залишалися і залишаються актуальними завжди. Конкретні філософські напрямки розв'язували цю проблему по-різному. Філософія мови віддавна уособлювала зв'язок людської свідомості з мовою. Мовною тематикою займалися і займаються філологи, психологи, політологи, теологи і соціологи. Але тільки на рівні філософського розуміння мови можна представити проблеми її функціонування у всесвітній історії. Важливою умовою такого функціонування мови філософії є її соціальний аспект.

Соціальна діяльність людини -- це, насамперед, активність, яка спрямована на осмислення і перетворення світу й себе у єдності продуктивних і репродуктивних, раціональних і повсякденних, об'єктивних і суб'єктивних, теоретичних і практичних моментів. Мова становить собою універсальну характеристику людських соціальних відносин і як філософська категорія є вихідною ідеалізацією для конкретнішого аналізу, у даному випадку соціальності філософії мови Мартіна Гайдеґґера.

Розуміння соціальності мови акцентує увагу на здатності суб'єкта обирати і ставити мету, домагатися її здійснення різними засобами відповідно до власних зацікавлень, намірів і бажань. Таким чином, людина живе, мислить і говорить у межах конкретного соціального середовища, що визначає обрії її буття. Осмислення життєвого досвіду здійснюється через мовне спілкування індивідів не за межами, а усередині соціальної реальності. Така соціалізація мови відбувається не шляхом набуття, як це видається на перший погляд, соціальних значень у готовому вигляді, а у процесі засвоєння існуючих різновидів і форм людської діяльності. Отже питання щодо соціального буття не має на увазі буття будь-якої дійсності, яку неможливо реалізувати жодною мовою. Філософія мови не є відтворенням чи відображенням останньої, а є її розумінням, яке перетворює. Об'єктом такої мови може виступати актуальне буття дійсності, яка існує як реальна, істинно-соціальна цінність. Вона ж і повинна бути репрезентована не повсякденною, а філософською мовою.

Лінгвістична філософія увійшла у нове тисячоліття як один з пріоритетних напрямків у розвитку вітчизняної та зарубіжної філософської думки. Але у той же час сучасна філософія "виходить" вже за межі філософії початку і середини ХХ століття. "Нова" філософська мова, незважаючи на свою відносну нечіткість і "розпливчастість" значень, все ж є природнішою для сучасної ситуації у філософії. Настає період ретельних, локальних, чітко визначених з методологічного погляду досліджень, які прямо або посередньо стосуються однієї із складних проблем -- пошуку адекватної мови філософії. Тому розробка нового категоріального апарату, нових локальних методологій є одним з найконструктивніших напрямків українського та зарубіжного способу філософування. У цьому контексті заново усвідомленої актуальності набуває соціальна філософія розуміння -- герменевтика. Актуальність її особливого доказу не вимагає, у той час як комунікативний поворот сучасності, соціальні реалії мультикультурного суспільства висувають на перший план розв'язування низки проблем, пов'язаних з розумінням і нерозумінням, консенсусом і розбіжностями, перекладністю і неперекладністю мов; коли нові комунікативні форми, які з'являються у процесі, спричиняють соціалізацію "нової" (у тому числі і філософської) мови. Тому герменевтична філософія не постає як вже завершена доктрина.

Сьогодні розвиток вітчизняної філософської думки відбувається під впливом ідей багатьох західноєвропейських філософів ХХ століття, які займалися у тому числі і мовною проблематикою. Найбільшої уваги заслуговує по праву філософське учення німецького філософа Мартіна Гайдеґґера (1889-1976). Дослідники вказують на широту охопленої Гайдеґґером філософської проблематики, глибину її осмислення, оригінальність інтерпретації філософської спадщини, глибоку включеність до загальноєвропейської традиції -- все це надає філософським ідеям ученого особливої актуальності.

У соціальному плані соціальність філософії мови Гайдеґґера залишалася за межами вивчення його філософської спадщини. Тому виникла необхідність зайнятися цією проблемою, показати принципову соціальність філософії мови Гайдеґґера і принципову соціальність ускладненості його мовних конструкцій, які провокують труднощі їх розуміння. Зокрема, про використання повсякденної мови як філософської. Якщо говорити про актуальність мовної філософії Гайдеґґера, основою якої є герменевтика, не варто, розуміти проблему як відродження старого учення з історії філософії. У нашому випадку актуальність мовної філософії Гайдеґґера означає поглиблення адекватного розуміння його філософських ідей на сучасний період.

Актуальність філософії мови Гайдеґґера для вітчизняної соціальної філософії полягає також у вивченні та узагальненні ключових методологічних настанов філософа щодо розуміння (визначення) шляхів осягнення мови взагалі і мови філософії зокрема. Не тільки в плані абстрактного визначення, але з урахуванням соціального аспекту філософії мови ученого.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Історико-філософська наука вже понад півстоліття працює над осмисленням, інтерпретацією й оцінкою гайдеґґерівського філософування, яке, як ніяке інше учення ХХ століття, отримало стільки неоднозначних оцінок філософів і громадськості.

Основна частина досліджень становить собою вивчення й аналіз поглядів Гайдеґґера першого періоду творчості, пов'язаного в основному з його фундаментальною працею "Буття і час" (Херрманн Ф.-В. фон, Гайденко П.П., Молчанов В.І., Васильєва Т.В. та інші). Практично у кожному дослідженні акцентується на характеристиці однієї з центральних категорій філософського корпусу Гайдеґґера -- Dasein (Михайлов А.А., Михайлов І.А., Дерінг Е., Черняков А.Г. та інші). У межах роботи "Буття і час" та інших творів, які належать до першого періоду, досліджено філософські проблеми : історичність і часовість (Гайденко П.П., Хюні Г., Водолагін А.А. та інші); критика і подолання метафізики (Михайлов А.А., Пігалєв А.І. та інші). Багато робіт присвячено процесу формування гайдеґґерівської філософської думки під впливом ідей інших відомих філософів. Тривалий час Гайдеґґер розглядався тільки як послідовник Гуссерля Е. (Херрман Ф.-В. фон, Михайлов И.А., Фалєєв Е.В., Борисов Е.В., Вішке М., Кучинський Г.М. та інші) і пізніше Ніцше (Михайлов А.В., Фалєєв Е.В. і інші). У багатьох роботах аналізується вплив Канта І. (Гайденко П.П., Михайлов А.А., Ознобкіна Є.В. та інші) й античних філософів (Гадамер Г.-Г, Гайденко П.П., Васильєва Т.В., Брайнович С.М., Габітова Г.М. та інші). Велика кількість досліджень спрямована на виявлення спільного і відмінного у філософії Гайдеґґера та інших філософів, які займалися проблемою мови філософії: Гегеля, Дільтея В., Жирара Р., Шпенглера О., Дерріда Ж., Адорно Т., Вітгенштейна Л., Вебера М., Гадамера Г.-Г. (Гайденко П.П., Пушкін В.Г., Пігалєв А.І., Бросова Н.З., Нужанов Б.Г., Соловйова Г.Г., Кампіц П., Брункхорст Х., Рорти Р. та інші).

Останнім часом значної уваги приділено темі так званого "Повороту" у мисленні Гайдеґґера. Хоча погляди дослідників щодо даного питання, навпаки, поляризовані. З одного боку, група критичних робіт піддає критиці гайдеґґерівське філософування другого періоду, визначаючи його як "поетизуючу міфотворчість" ( Зайцева З.Н., Гайденко П.П., Мотрошилова Н.В., Апель К.О., Томе Д. та інші). З іншого боку, усвідомлення обмеженості такого підходу спонукало інших авторів "схопити безпонятійне" у Гайдеґґера. Цій темі присвячено дослідження Михайлова І.А., Подорога В.А., Фалєєва Е.Ф., Сафранскі Р.

Філософські роботи, які торкалися б соціального аспекту філософії мови ученого практично відсутні. Маловивченою залишається сама філософська мова ученого та його концепція мови. Хоч "соціальне" у системі мислителя власне і реалізується через специфіку його термінології і слововживання. Заповнення цієї прогалини і є метою нашого дослідження. Вивчення цього питання дозволило б не тільки висвітлити світло на "темні" моменти у філософії Гайдеґґера, але й дало б можливість у контексті вітчизняної філософії прогнозувати шляхи розвитку української філософської мови. Поряд з багатим матеріалом, який стосується розвитку національної мови, практично невивченою є проблема становлення української наукової, а саме філософської, мови, не повністю визначені й подальші тенденції її розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науковими програмами курсу філософії і соціології ДонДУЕТу ім. М.Туган-Барановського і розроблялася як складова частина науково-дослідної роботи кафедри філософських наук: "Діалектика соціального буття" (державний реєстраційний номер № 0102U007435). У межах цієї теми автор вивчає філософську мовну концепцію Мартіна Гайдеґґера, проводить аналіз феномена "герменевтика", представленого у працях філософа. У роботі розглядається проблематика з галузі лінгвістики, соціології, психології. Визначена проблематика знаходить відображення у навчальних планах з філософії, соціології у ДонДУЕТу ім. М.Туган-Барановського.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз соціального значення герменевтичної філософії Мартіна Гайдеґґера. Для реалізації поставленої мети були визначені такі завдання:

на основі першоджерел проаналізувати гайдеґґерівську філософську мову, визначити її семантичні та стилістичні особливості та довести, що вони мають відносну соціальну обумовленість;

дати розгорнуту характеристику термінології філософської мови Гайдеґґера, зважаючи на її соціальні рудименти, зокрема, коли має місце спосіб "безпередумовного" підходу до герменевтики німецького ученого;

проаналізувати основні особливості гайдеґґерівської філософської

концепції мови;

обґрунтувати ситуацію, яка утворилася навколо української філософської мови, визначити причини, що вплинули позитивно чи негативно на її формування, визначити тенденції її стратегічного розвитку;

висвітлити еволюцію гайдеґґерівської герменевтики від її "онтологізації" у роботах раннього періоду й до розробки принципово іншого типу мислення у роботах пізнього Гайдеґґера;

розглянути еволюцію герменевтичної тріади, подану В.Дільтеєм, М.Гайдеґґером, Г.-Г.Гадамером. Встановити спадковість філософських ідей, визначити спільне і відмінне у філософських концепціях цих учених за ознакою соціальності.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дисертаційної роботи є західноєвропейські вчення щодо соціальності філософських мовних конструкцій, вживаних у період ХХ століття взагалі і соціальність філософії мови Мартіна Гайдеґґера зокрема. Предметом дослідження є соціальність мови філософа на конкретному матеріалі його теоретичних побудов.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і виконання поставлених завдань було використано різні філософські, загальнонаукові, науково-методологічні підходи. Дисертаційна робота базується на принципах системності, історизму, на комплексній методології, основу якої складає герменевтичний і феноменологічний аналізи проблеми.

З метою визначення основних особливостей мови Гайдеґґера було здійснено семантико-синтаксичний аналіз. А розкриття сутності гайдеґґерівської герменевтики досягнуто за допомогою герменевтичного аналізу. Для дослідження специфіки філософської мовної концепції Гайдеґґера застосовано метод вивчення і аналізу першоджерел, що дало нам можливість визначити своєрідність їх соціальності. Використовуючи принцип аналогії і порівняння, пропонуються гіпотези щодо майбутнього розвитку української філософської мови. На основі критичного аналізу теоретичного доробку Гайдеґґера і досліджень біографічного характеру було сформовано об'єктивну картину проблеми.

Наукова новизна дослідження. Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що вперше запропоновано теоретичну концепцію розгляду соціальності філософії мови Мартіна Гайдеґґера, як одного з компонентів соціально-перетворюючих практик. Наша робота належить до числа перших в українській філософській літературі досліджень з даної проблеми.

Обґрунтовано теоретичні положення, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

результати, одержані посередництвом основі семантико-синтаксичного аналізу гайдеґґерівської мови, дають можливість збагнути своєрідність мовної концепції філософа зокрема й одержати повніше уявлення про соціально-філософське учення Гайдеґґера в цілому;

тлумачення кожної категорії першого періоду творчості Гайдеґґера постає як проміжний етап екзистенціальної аналітики центральної категорії філософського корпусу ученого -- Dasein, що у сукупності дає вичерпне пояснення соціальної сутності цієї категорії;

введення у термінологію пізнього періоду творчості Гайдеґґера, розгляд її еволюції дозволяє досягнути повнішого розуміння сутнісних складових герменевтики другого періоду творчості мислителя;

включення аналізу мовлення і його чотирьох феноменів (слухання, мовчання, поголоска, мова) до галузі філософської концепції мови сприяє заповненню прогалин у вивченні цієї проблеми;

дослідження процесу формування та подальшого розвитку української філософської мови дозволяє дати їй часткову характеристику, пояснити причини виникнення низки непередбачених проблем, пов'язаних з її еволюцією;

узагальнення результатів дослідження еволюції філософських поглядів Гайдеґґера дозволяє зробити висновок щодо можливості застосування герменевтичного методу до вивчення його філософії мови з урахуванням соціального аспекту;

визначення спільного та відмінного у трьох філософських системах (В.Дільтей, М.Гайдеґґер, Г.-Г. Гадамер) у взаємодії з проблемами герменевтики й філософії мови, а також за їх соціальним смислом.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження. Дисертацію виконано відповідно до планів науково-дослідної роботи кафедри філософських наук ДонДУЕТу ім. М.Туган-Барановського.

Теоретичне і практичне значення даної роботи полягає в тому, що:

матеріали, головні положення, висновки дисертації можуть бути використані для подальшої наукової розробки філософських проблем, пов'язаних з вивченням мовної тематики;

матеріали дисертації знайдуть застосування у лекційних курсах з історії філософії, а також при читанні спецкурсів з герменевтики, із загальних проблем філософії мови і з визначення їх соціальної значимості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були відображені:

у доповіді на ІХ Міжнародній конференції "Роль науки, релігії та

суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 2001);

у доповіді на ХІ Міжнародній науковій конференції "Мова і культура" ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2002);

у доповіді на II Міжнародної наукової конференції "Інтелект. Особистість. Цивілізація" (Донецьк, 2003);

у доповіді на ХІІ Міжнародній науковій конференції "Мова і культура" ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2003);

у доповіді на II Міжнародної науково-практичної конференції "Динаміка наукових досліджень'2003" (Дніпропетровськ, 2003);

матеріали доповідей увійшли до структури кафедральної теми "Діалектика соціального буття", затвердженої Вченою Радою ДонДУЕТу ім. М.Туган-Барановського, а також використані у методичних і науково-теоретичних розробках з курсу філософії і соціології ДонДУЕТу ім. М.Туган-Барановського;

положення і результати дослідження використовувалися у процесі викладання курсу "Філософія" для студентів і аспірантів ДонДУЕТу ім. М.Туган-Барановського.

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 8 наукових працях. Зміст і результати дослідження викладені у статтях, надрукованих у наукових, ВАК-івських виданнях і матеріалах конференцій. Загальний обсяг друкованих робіт становить 3 друк.арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, восьми підрозділів і двох пунктів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 180 сторінок друкованого тексту. Список літератури охоплює 187 джерел.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, оцінюється ступінь наукового опрацювання даної проблеми, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, пояснюється вибір методів дослідження даної теми, формулюється наукова новизна та положення, які виносяться на захист, відображається апробація результатів дослідження і структура дисертаційної роботи.

У першому розділі дисертації "Проблема "мови" у філософії Мартіна Гайдеґґера. Шляхи і способи її розв'язання" досліджується оригінальна концепція "мови", яка розроблена німецьким філософом, а також визначаються й аналізуються її особливості, які у свою чергу мають соціальну обумовленість.

Перший підрозділ має назву "Соціальні "коди" гайдеґґерівської мови як пошуки нового способу філософування". У дисертації вивчається своєрідна мова М.Гайдеґґера, яка сама по собі вимагає філософського осмислення. Спираючись у своїх судженнях на спекулятивну граматику середньовіччя, філософ розглядає зв'язок предмета, значення та знака і досліджує проблему філософських категорій, для побудови і утворення яких Гайдеґґер використовує принципи "деструкції" і "реконструкції" понять. У роботі доводиться, що завдяки цим принципам Гайдеґґер набуває можливості довільно оперувати словосполученнями, словами і словотвірними елементами німецької мови, а також визначати зміст цих категорій. Виявляється, у результаті, що майже всі семантичні і синтаксичні особливості гайдеґґерівської мови ґрунтуються на грецькій мові. Антонімія та антитеза стають в його мові найпоширенішою моделлю висловлення. Протиставленнями, тавтологічними конструкціями насичені всі роботи філософа, а гайдеґґерівське письмо рясніє своєю анонімністю. На основі першоджерел визначено, що заперечення, численні конструкції з дієсловом "sein", герменевтичне коло, ретельно розроблена система розділових знаків,

лінгвістичний прийом "розщеплення" та інші -- все це основні особливості гайдеґґерівської філософської мови, які формують картину своєрідної діалектики буття.

У результаті порівняння творів Гайдеґґера раннього і пізнього періоду творчості нами встановлено, що кардинальні зміни філософських поглядів ученого після "Повороту" 30-х років позначилися і на манері викладу філософського матеріалу. Тут виділяються нові семантико-синтаксичні особливості філософської мови Гайдеґґера, які впливають на ступінь доступності подання філософського матеріалу. Всі пізні твори філософа написані дуже важкою для сприйняття мовою, яка рясніє тепер численними повторами, метафоричними, етимологічними та риторичними фігурами. У роботі обґрунтовано кожен семантико-стилістичний прийом, що зустрічається у досліджуваних текстах. Завдяки цьому нами здійснено детальну інтерпретацію мовностилістичної своєрідності філософських праць Гайдеґґера. Відзначено, що створена штучно "гайдеґґерівська" мова має соціальну зумовленість, тому що вона набуває практичного застосування і розвитку у філософських (наукових) текстах інших мислителів.

У другому підрозділі "Соціальний зміст у термінотворчості М. Гайдеґґера" аналізується термінологія, вживана філософом відповідно до двох етапів його творчості. Доводиться теза, що у створенні особливої термінології закладено значну частину змісту герменевтики Гайдеґґера взагалі.

Перший пункт має назву "Екзистенціальна термінологія Dasein". У роботі вказується на те, що всі філософські категорії гайдеґґерівськой онтології першого періоду розробляються навколо аналізу та інтерпретації фундаментальної категорії Dasein. Аналіз Dasein Гайдеґґер називає "екзистенціальним аналізом", а фундаментальні модуси Dasein -- "екзистенціалами". Аналізуючи Dasein, філософом визначаються два смислових аспекти: контекстуальне визначення зі змістом "життя" і "людське буття-тут" та тлумаченням екзистенціалів Dasein. Таким чином, перший аспект стосується буденного досвіду людського життя і стосунків, а другий пов'язаний з Dasein і містить все "онтологічне навантаження". Визначено, що Dasein взяте ізольовано, характеризується як "пусте" і позначає цілий комплекс понять, що стосуються найрізноманітніших сфер наукових знань. Установлено також, що Dasein у філософії Гайдеґґера позначає суще, яким є людина. Сутність останньої полягає в мові. Онтологічна структура Dasein визначається єдністю трьох "екстазів" часу.

У роботі обґрунтовано тезу: Dasein завжди розуміє себе зі своєї екзистенції, то його соціальність треба шукати в екзистенціальній аналітиці. Кожен з екзистенціалів становить собою певний етап існування Dasein, його визначення у навколишньому світі. Суспільне і соціальне співіснування Dasein визначається Гайдеґґером за допомогою екзистенціалу "люди" (Man). Основною структурою Dasein є екзистенціал "буття-в-світі" (In-der-Welt-Sein). Таким чином, постає не абстрактна свідомість поза світом, а екзистенція, пов'язана зі світом, у якому вона є. У роботі встановлено, що пояснення структури "буття-в-світі" висвітлюється у черговій експлікації категорій "світ" і "буття-в". Світ, у який поринає Dasein, поділяється Гайдеґґером на "світ навколо", "спів-світ", "власний світ", "світ підручного" і "світ наявного". "Буття-в" виявляється у двох основних модусах: заняття чимось (Besorgen) і дбайливість (Fьrsorgen), які фундовані у слові "турбота" (Sorge). Остання становить собою базову структуру Dasein -- спілкування зі світом. У роботі визначається, що власне буття представляється людині в настрої, який визначається Гайдеґґером екзистенціалом "схильність" (Befindlichkeit) і є найважливішою складовою буттєвої структури Dasein. Гайдеґґер розглядає не всі можливі настрої, а тільки ті, які відповідають його концепції -- жах (Angst) і нудьга (Es langweilt einen). Визначено, що екзистенціал "розуміння" (Verstehen) характеризує певні можливості Dasein, відкритість для Dasein чогось подібного можливості, вивільнення можливостей. Останнє досягається завдяки екзистенціалу -- "начерк" (Entwurf), який позначає відкриття можливості Dasein. У свою чергу, розуміння відкриття можливості відбувається у справжньому розумінні Dasein до смерті, яке визначено Гайдеґґером через екзистенціал "буття до смерті" (Sein zum Tod). У роботі підкреслюється, що головне поняття гайдеґґерівської термінології -- "часовість" (Zeitlichkeit), яка охоплює такі екзистенціали як "часовість розуміння", "часовість схильності", "часовість мовлення" та інші. Гайдеґґер постійно встановлює взаємовідношення екзистенціалів з основними формами часу. У роботі доводиться, що гайдеґґерівські екзистенціали створені і сконструйовані самим філософом, а також узяті ним з базової лексики німецької мови та переосмислені у світлі його філософської концепції. Указується, що "гайдеґґерівська" термінологія пов'язана із соціальними умовами її функціонування.

У другому пункті "Герменевтична термінологія в роботах Гайдеґґера після "Повороту" 30-х років" подано аналіз категорій філософа, які розроблені ним у другий період його творчості. Проаналізовано процес розвитку кожного розглянутого терміна, вивчена його передісторія. Термін "Поворот" (Kehre) тлумачиться Гайдеґґером в "онтологічному" розумінні як подолання "забуття буття", як нове "мислення про буття". Термін "істина" (Aletheia) трактується як "неприхованість", термін "подія" (Ereignis) -- "своєння", "свій-ство". Поняттю "метод" Гайдеґґер дає нове тлумачення -- "шлях". Гайдеґґерівський термін "казання" (Sage) відіграє важливу роль в обґрунтуванні відношення поезії і мислення, тому що сутність поезії -- встановлення сущого в казанні. Терміном "четвертиця" (Vierheit) пояснюється дійсність

конкретної речі, сукупність чотирьох: земля і небо, божественне і смертне. У роботі відзначено, що після "Повороту" Гайдеґґер приділяє велику увагу розробці "неметафізичної" термінології, у якій терміни не були б "поняттями". Установлено, що терміни Гайдеґґера відрізняються від понять метафізики своєю безпередумовністю, яка визначається дефісом (внутрішня форма слова), текстовою суб'єктивною інтерпретацією, багатозначністю, невловимістю смислу.

У третьому підрозділі "Філософія мови Мартіна Гайдеґґера: вираження і смисл; соціальне буття поезії" розкривається сутність концепції мови філософа, його мовної філософії. Установлено, що Гайдеґґер "перевертає" традиційний спосіб філософування. Способом мислення філософа стає принцип "езотеризма", який має на меті дослідити мову як "будинок буття", як "лоно" всієї людської культури. Визначається, що комунікативна функція мови не належить до числа визначальних, тому що мова -- це "місце зустрічі" людини з буттям. У цьому вбачає Гайдеґґер сутність мови як "екзистенціалу", онтологічного визначення людського буття. Буття Dasein "живе" у слові, яке залежить від буття і визначає його мовний характер. У роботі визначено, розробляючи мовну концепцію свого учення, філософ визначає метод рефлексивного використання мови, сутність якого приховується в індивідуальній самосвідомості і є її способом існування. Мова, за Гайдеґґером, виступає як трансцендентальна сутність, яку неможливо пізнати. Жодна наука не може правильно пояснити сутність мови, оскільки вона "опредмечує" її. У свою чергу "опредмечена" мова втрачає свою сутність. У роботі відзначається, що не кожна мова відображає сутність. Тільки справжня філософська мова є такою.

Розглянуто екзистенціально-онтологічний фундамент мови -- мовлення, яке визначається у взаємозв'язку зі своїми соціальними феноменами: мовлення і слухання; мовлення і мовчання; мовлення і поголоска; мовлення і мова. Визначено, що у процесі слухання екзистенціальна відкритість Dasein виявляється у прислуховуванні до чогось (когось), де велика роль відводиться вимовленню. Гайдеґґер створює стратегію слухання-вимовлення і намагається відтворити інший вид артикуляції, який не залежить від лінгвістично затвердженої реальності мови. Для відображення правильного вимовлення на письмі Гайдеґґер використовує операцію "розщеплення", яка реалізується графічними (знак дефіса) та фонетичними (зміна тону) засобами. Підкреслюється, що, на думку Гайдеґґера, правильно розуміти мовлення -- уміти слухати. Уміння слухати виявляється в умінні правильно вимовляти так, як вимагає від нас саме слухане. Уміти вимовляти -- уміти мислити. Установлено, що процес розуміння, виявлення відкритості Dasein полягає у мовчанні. З мовчання витікає справжнє уміння слухати. Звертається увага на те, що особливу функцію в утворенні відкритості Dasein виконує поголоска, як те що розуміє співбуття на основі почутого чи прочитаного і переданого далі. На думку Гайдеґґера, поголоска означає те, що хтось говорить у публічному бутті один з одним, визначає тлумачення, розуміння, розпоряджається різними буттєвими можливостями Dasein. У роботі показано, що мова існує як "хтось". На цій підставі стає можливим засвоєння мови і власне буття в ній. Мова -- це модус існування Dasein, його буттєва структура.

За Гайдеґґером, насамперед поезія може виявляти буттєві можливості Dasein. Філософ містифікує поетичну мову і створює міфо-поетичну концепцію мови. Установлено, що поетична мова визначається "переживанням" відношення між словом і річчю, що реалізується за допомогою "логосу" ("ім'я буття" і "ім'я казання") і об'єднує собою поезію, мислення і мову. Єдність поезії і мислення постає єдністю в казанні, що вказує на "змішання" мови й мислення. Гайдеґґер підкреслює, що тільки поети здатні осягти мову. Сутність мови поета зводиться не до відношення, в якому, з одного боку, виступає слово, а, з іншого -- річ, а до відношення: немає слова, немає й речі. Звертається увага на те, що "слово", яке належить поетові, обумовлює "говоріння мови". Щоб мова "заговорила", поет змушений осмислити відношення: мова-твір-поет. Визначається головна умова для поезії -- це, на думку Гайдеґґера, повна відмова від будь-якої рефлективності і наявність езотеричності, як обов'зкової умови поетико-інтуїтивного сприйняття світу.

У четвертому підрозділі "Формування української філософської мови: від можливості до дійсності" окреслено ситуацію, яка сформувалася навколо української філософської мови. Визначаються основні етапи розвитку української наукової мови у ХХ столітті, аналізуються проблеми, які існують у сучасній філософській мові, а також їх вплив на розвиток української філософської думки. Виявлено, що складна ситуація навколо української філософської мови пояснюється двома чинниками: специфічними особливостями філософської мови взагалі та необхідністю її постійного оновлення, і своєрідним розвитком української філософської мови.

Звертається увага на той факт, що внаслідок політичних та історичних подій процес розвитку української філософської мови в ХХ столітті був штучно "призупинений". Установлено, що з виникненням необхідності відродити українську філософську мову постала проблема номінації багатьох категоріальних одиниць філософії українською мовою. Визначаються проблеми, пов'язані з розвитком української філософської мови: виникнення лексичних одиниць, не властивих українській мові; засилля іноземних слів, які нівелюють особливості національної мови; ціла гама суржиків (в основному української й російської мов); неточні переклади, які викривлюють первісне філософське значення окремих категорій. У роботі відзначено, що паралельно з інтенсифікацією процесу розвитку української мови починає розвиватися і мова філософії, поступово розробляється її категоріальна система, яка формується переважно за рахунок запозичень і перекладів філософської класики українською мовою.

У другому розділі "Еволюція філософських поглядів Мартіна Гайдеґґера: від історичної герменевтики до "герменевтики буття" аналізується філософське учення Гайдеґґера, яке розроблене відповідно до двох етапів творчості ученого-герменевтика.

У першому підрозділі "Історична" герменевтика -- джерело і складова частина системи Мартіна Гайдеґґера" визначаються основні особливості гайдеґґерівської герменевтики, репрезентованої у ранніх творах філософа. У роботі вказується, що характер і зміст герменевтики у різні періоди творчості Гайдеґґера є відмінними. Герменевтика першого періоду представлена як аналітика екзистенціальної екзистенції. Гайдеґґер формує питання щодо сенсу буття і враховує специфіку способу буття, яка полягає в тому, що буття не просто є, але й "витлумачує" себе. Таким чином, феноменологія постає у "Бутті і часі" як герменевтична. Визначено, що фундаментальна онтологія Гайдеґґера постає як особливий вид трансцендентально-онтологічного аналізу. Свою онтологію філософ називає герменевтичною, оскільки її методом є розуміння. Герменевтичний характер буття Гайдеґґер вбачає у її "мовності". Установлено, що у філософії першого періоду буття трактується як коло, всяке пізнання відбувається як рух у колі, і суще також має онтологічну структуру герменевтичного кола. У роботі доводиться, що герменевтична інтерпретація має структуру кола і в контексті фундаментальної онтології Гайдеґґера означає, що розуміння становить передумову інтерпретації. Доводиться, що як часове Dasein є історичним. Його історичність співвідноситься з соціальністю та є його онтологічним визначенням. Отже, герменевтика "Буття і часу" постає як історична. У роботі визначається, що розробка Гайдеґґером історичної герменевтики першого періоду ґрунтується на двох принципах: перенесення питання про герменевтику в онтологічну площину, та констатація того, що герменевтичний характер буття трансцендентальної суб'єктивності міститься у її "мовності". Звертається увага на розробку Гайдеґґером екзистенціальної "філософії події", яка пов'язана з інтерпретацією категорії "Ніщо" у філософській праці "Що таке метафізика?". У роботі встановлено, що Ніщо постає як діалектична тотожність буття. У трансцендентальності Dasein переживає "занурення" свого буття в Ніщо, яке відкривається у моменти істинних почуттів, з яких Гайдеґґер виділяє особливо "одвічний жах" як критерій істинного переживання.

У другому підрозділі "Гайдеґґерівська герменевтика як спосіб "безпонятійного філософування" розглядається герменевтика Гайдеґґера другого періоду його філософської творчості. З'ясовано, що головною передумовою можливості "герменевтичної філософії" другого періоду творчості Гайдеґґера є розширення кола предметів герменевтичного тлумачення. У роботі відзначається, що Гайдеґґер відмовляється від трансцендентального підходу до аналізу проблеми буття, прагне усунути елементи суб'єктивізму, що спричиняє виключення тотожності буття і Ніщо. Визначено, що мислення буття трактується тепер як мислення особливого різновиду. У підсумку Гайдеґґер пориває з філософією і називає свої погляди мисленням, яке орієнтоване на поетико-символічне тлумачення буття. Філософ відстоює для мислення право на незрозумілість, яку покладено в основу його герменевтики другого періоду. У роботі констатується, що, за Гайдеґґером, людина переживає "сутність мови" -- відношення між словом і річчю. Подібне відношення, отримане у результаті герменевтичного тлумачення, означає завершення філософії як метафізики і початок нового етапу філософії -- герменевтики, яка трактується Гайдеґґером як отримання і тлумачення звістки. Гайдеґґер не тільки закріплює за герменевтикою філософський статус, а й ставить її в центр усієї гносеологічної й онтологічної проблематики. Далі акцентується на правильному осмисленню гайдеґґерівської герменевтики і важливості врахування двох моментів: вона повинна бути сприйнята тільки в контексті всієї його філософії, і результати, отримані Гайдеґґером, мають загальнофілософське значення. Установлено, що "мова" набуває у філософії Гайдеґґера зовсім іншого розуміння, ніж у традиційній герменевтиці. Єдиним можливим способом "прислухатися" до буття виступає тлумачення того, що говорить мова. Мова, за Гайдеґґером, -- "будинок буття" -- дарує відкритість, завдяки якій визначається суще. Відзначається, що тема критики метафізики проходить у Гайдеґґера через тлумачення мистецтва й художньої творчості, тут філософ протиставляє усталеній традиції аналізувати твір мистецтва шляхом лише суб'єктивного стану і пропонує інший підхід, який він називає "знання". Відзначено, що мистецтво, а саме поезія як вищий вид його, здійснює істину буття, а поети "пасуть буття". Функція мистецтва полягає в тому, щоб розгорнути і визначити царину медіального. У роботі відзначено, що Гайдеґґер характеризує медіалізацію як відчуження, як своєрідний дозвіл бачити невидиме, як "уявлення" у щось чуже. Необґрунтована, тотальна медіалізація співвідноситься з наявним герменевтичним принципом мислення. Нами підкреслено, що Гайдеґґер прагне заглибитись у сферу, куди вже не досягає мислення -- у сферу самого буття, не вдаючись до раціонального й словесного вираження. У цьому контексті переосмислюється підхід трактування терміну Ніщо. Гайдеґґер пропонує повернутися до чистого Ніщо містики, яке повертає до одвічного джерела буття.

У третьому підрозділі " Еволюція герменевтичної тріади В.Дільтей, М.Гайдеґґер, Г.-Г.Гадамер. Єдність й відмінності" розглядаються дві філософські течії, представлені В.Дільтеєм і Г.-Г.Гадамером, і установлюється взаємозв'язок їх філософських концепцій з філософією М.Гайдеґґера. Розглядається еволюція герменевтики як науки, визначаються основні її етапи розвитку в усьому розмаїтті і з урахуванням її соціальності у межах тріади Дільтей-Гайдеґґер-Гадамер.

У першому пункті "Гносеологічна ємність понять "розуміння" і "переживання". В.Дільтей -- М.Гайдеґґер" визначаються основні напрямки філософії В.Дільтея, а також установлюються спільні положення і відмінності у філософських концепціях двох вчених. У дисертації відзначено, що Дільтей першим поставив питання про специфічність гуманітарного знання і зробив спробу виявити особливий характер науковості "наук про дух". Філософ розширив традиційне уявлення про суб'єкт, що пізнає, показав взаємозв'язок духовного світу людини і обмеженість філософії, яка орієнтується на її пізнавальну діяльність. Установлено, що важливий момент у філософії Дільтея -- це відмова від картезіанського поняття чистого споглядання. Згідно з Дільтеєм, концепція чистого мислення позбавляє Ego зв'язків з реальним світом. На виявлення цих зв'язків націлює Дільтей гуманітарне знання через звернення до категорії "життя", яке виявляє себе у часових відношеннях, смисл якого визначається у розвитку, і основоположною категорією якого є історичність. Відзначається, що Дільтей розробляє метод філософії життя, який ґрунтується на триєдності переживання певних життєвих станів і процесів, розуміння і тлумачення. Всяке переживання реалізується через елементарні і вищі форми розуміння. У вищих формах розуміння доводиться до спеціалізованого мистецтва, яке Дільтей називає тлумаченням або інтерпретацією (герменевтикою). Визначено, що Дільтей ставить питання про можливість застосування герменевтики до сфери людського життя. Тим самим, створюється важливий прецедент розширеного тлумачення герменевтики. Саму герменевтику визначає Дільтей як тлумачення стійко фіксованих виявів життя, властивих мистецтву.

У роботі наголошується на сильному впливові на розвиток філософських ідей Гайдеґґера філософа В.Дільтея. Установлено, що вплив Дільтея виявляється у наступному: визнання Гайдеґґером принципу історичності в самому герменевтичному методі; введення центральної категорії -- Dasein; відмова від правила застосовності герменевтики тільки до текстів; усвідомлення особливого завдання герменевтики -- тлумачення поетичних текстів; у відведенні великої ролі тлумачеві, який, визначаючи внутрішню форму твору, досягає розуміння; переосмислення філософії через створення нових категорій, вплив художнього мислення на формування принципу "безпонятійного філософування".

У другому пункті "Істинність понять "судження" і "розуміння".Г.-Г.Гадамер - М.Гайдеґґер" визначаються основні напрямки філософії Г.-Г.Гадамера і встановлюється спадкоємність філософських ідей Гайдеґґера у філософії

Г.-Г.Гадамера. Констатується, що філософ здійснює спробу зрозуміти герменевтику як учення про буття, як онтологію, протиставляючи своє учення методологічному характеру герменевтики ХІХ століття і вважає, що герменевтика повинна подолати однозначну орієнтацію на науку. Нами з'ясовано, що історичне розуміння є центральним герменевтичним поняттям і характеризує як гносеологічні процеси, так і спосіб буття людини у світі. Гадамер переглядає відношення до забубону, трактує його як щось, що передує міркуванню і роздуму, висуває вимогу "реабілітації" і визначення "істинних" забубонів, легітимність яких він вбачає в авторитеті. Гадамер виділяє свій об'єкт розуміння -- культурно-історичну традицію у притаманних її виявах. Важливість традиції полягає у правильному розумінні буття як часу. Далі визначається, що поняття "мови" належить до числа ключових понять гадамерівської герменевтики. Мова, за Гадамером, -- онтологічна, предметна, виступає як традиція, історія, сутність її смислу може пояснюватися тільки герменевтикою. У роботі звертається увага на той чинник, що особливе місце в герменевтичній концепції Гадамера посідає мистецтво, яке для філософа певним чином є парадигматичною моделлю герменевтичного пізнання. Онтологічне пояснення способу буття твору мистецтва Гадамер здійснює за допомогою парадигми специфічної діяльності -- гри, де поєднуються твір мистецтва і мова. Модель ігрової структури поширюється не тільки на твір мистецтва, в ній вбачається універсальний аспект буття природи.

Установлено, що вплив Гайдеґґера на філософію Гадамера виявляється у наступних чинниках: усвідомлення Гадамером особливостей мови філософії; "мова" й "розуміння" виступають тісно взаємопов'язаними категоріями; перегляд засад сучасного філософствування; спроба утвердити інший спосіб мислення, який висуває на перший план первісну взаємовтягненість "суб'єкта" і "об'єкта"; розуміння -- спосіб вираження людського буття в цілому; розуміння текстів виступає як "розуміння по суті", яке прояснюється через гайдеґґерівське трактування буття; поняття істини трактується як "неприхованість"; запозичення основного положення гайдеґґерівської герменевтики -- саме буття є час; критика науки; відмінність способу буття твору мистецтва і способу буття об'єктів природознавства.

Висновки

У висновках -- подано теоретичні узагальнення і власне вирішення концепції наукової проблеми, яка репрезентована як комплексне вивчення соціальності філософії мови М.Гайдеґґера, що охоплює як вивчення особливостей філософської мови ученого, його термінології відповідно до двох періодів філософської творчості, способів вираження філософської мовної концепції, так і еволюції герменевтики філософа, на основі якої виросла філософія мови М.Гайдеґґера. Найвагомішими з результатів дослідження є:

опрацювання принципів семантико-синтаксичного аналізу філософської мови Гайдеґґера, визначеня її особливостей, що мають соціальну обумовленість;

подано розгорнуту характеристику термінології філософської мови Гайдеґґера, представленої у вигляді екзистенціальної аналітики Dasein. Вивчено особливості герменевтичної термінології філософської мови Гайдеґґера другого періоду, які

ґрунтуються на суб'єктивному трактуванні інтерпретатора;

проаналізовано основні особливості гайдеґґерівської філософської концепції мови, яка охоплює проблему мови "буття" і мови "сущого", розглядає екзистенціально-онтологічний фундамент мови -- мовлення, і його соціальні феномени, додає поезії статус нового виду філософування;

проаналізовано ситуацію, яка сформувалася навколо української філософської термінології, що дозволило визначити причини, які вплинули на її формування, і окреслити тенденції її подальшого розвитку;

вивчено еволюцію гайдеґґерівської герменевтики, простежено її "онтологізацію" у роботах раннього періоду і розробку принципово іншого типу мислення у роботах пізнього періоду творчості Гайдеґґера;

розглянуто еволюцію герменевтичної тріади: В.Дільтей, М.Гайдеґґер,

Г.-Г.Гадамер, установлено спадкоємність їх філософських ідей, визначено спільне та відмінне у філософських концепціях вчених за ознакою соціальності, вивчено еволюцію герменевтики на трьох етапах її розвитку.

Основні положення дисертації, викладені у таких публікаціях

1.Пантелєєва І.А. Герменевтичний аналіз філософської мови Мартіна Хайдеггера // Вісник. ДонДУЕТ. Сер. Гуманітарні науки.-- 2001. -- №3(11). -- С.218-224.

2.Пантелеева И.А. Экзистенция "Dasein" на пути от "языка" к "сущности" бытия (по М.Хайдеггеру) // Наука. Релігія. Суспільство. -- Донецьк: Наука і освіта, 2001. -- №2. -- С.193-196.

3.Пантелеева И.А. Философия языка Мартина Хайдеггера (выражение и смысл) // Мова і культура. -- Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. -- Т.1, ч.2. -- №5. -- С.131-137.

4.Пантелєєва Ірина. Гайдеґґерівська герменевтика як спосіб "безпонятійного філософування" // Схід. -- 2003.-- №4(54). -- С. 46-51.

5.Пантелеева И.А. Герменевтическая терминология в работах М.Хайдеггера после "Поворота" 30-х годов // Интеллект. Личность. Цивилизация: Материалы II международной научной конференции. Т.1-Донецкий государственный университет экономики и торговли им. М.Туган-Барановского -- Донецк: 2003. -- С. 87-97.

6.Пантелеева И.А. Хайдеггеровская интерпретация философии Р.Декарта. // Sententiae: Збірка наукових праць спілки дослідників модерної філософії (Паскалівське товариство). -- Вінниця. -- VI-VII. -.№2-3. -- 2003. -- С.67-76.

7.Пантелеева И.А. "Философия события" Мартина Хайдеггера // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер.Теорія культури і філософія науки. -- Харків - Житомир. -- 2003. -- №598. -- С.102-106.

8.Пантелеева И.А. Герменевтическая философия Мартина Хайдеггера // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції "Динаміка наукових досліджень'2003" Т.1. Філософія. -- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. -- С.35-37.

Анотація

Пантелєєва І.А. Соціальність філософії мови Мартіна Гайдеґґера -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. -- соціальна філософія і філософія історії. Спеціалізована Вчена рада К.11.051.06. Донецький національний університет, Донецьк, 2003р.