Екзистенційність як художньо-естетичний метод в українській літературі ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 18:883:7.036

Екзистенційність як художньо-естетичний метод в українській літературі ХХ століття

Спеціальність - 09.00.08 - естетика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Ящук Жанна Миколаївна

Київ 1998

Дисертацією є рукопис

Дисертацію виконано в Київському університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики і культурології філософського факультету

Захист відбудеться 21 січня 1999 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.28. у Київському університеті імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 60)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка. Адреса: 252001, Київ-1, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 23 листопада 1998

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, доцент Д.Ю. Кучерюк

1. Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми дослідження. Сучасні проблеми вітчизняної філософсько-естетичної думки тісно пов'язані з методологічною перспективою її розвитку. Естетика дедалі більше посилює увагу до малознаних аспектів ціннісної орієнтації пізнання. Під впливом соціальних факторів та й за самою логікою розвитку естетичної науки постає необхідність звернутися до вивчення складних проблем людського буття. Відкриття нових імен у вітчизняному мистецтві пов'язане з існуванням реальних складнощів на рівні проблемної методології з одночасною розробкою нових науково-методологічних принципів і прийомів.

Концепція екзистенційної спрямованості української філософії, обгрунтованої в останніх дослідженнях, актуалізує вивчення естетики екзистенційності, присутньої у художніх текстах, як основи нового - екзистенційно-художнього методу.

Складність духовно-інтелектуальної спадщини таких авторів, як Є. Плужник, В. Стус, І. Калинець, зумовила необхідність досліджувати їхню творчість виходячи далеко за межі "соціоцентризму", а саме через звернення до духовного світу особистості, з огляду на її екзистенційні проблеми.

Сучасні дослідники все більше увагу звертають на наявність екзистенційної естетики в художніх текстах українських авторів. Це зумовило потребу в дослідженні художніх текстів сучасних вітчизняних авторів з позиції наявності екзистенційної естетики та визначення її як основи екзистенційно-художнього методу в українській літературі XX ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до науково-планової теми кафедри: етики, естетики і культурології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Ступінь наукової розробки проблеми. Концептуальною методологічною основою пропонованого дослідження є наукові розробки Р. Барта, М. Бахтіна, Г-Г. Гадамера, М. Гайдеггера, Н. Гельдерліна, Ж. Дерріди, У. Еко, В. Ізера, Р. Інгардена, Ю. Крістевої,К. Леві-Стросса, Ю. Лотмана, Я. Мукаржовського, П. Рікера, Ж-П. Рішара, М. Фуко, Р. Якобсона, Г. Яусса та ін. Такий підхід дає можливість у процесі аналізу дослідити авторський текст, визначити екзистенційні мотиви, які спонукали письменника до створення художнього тексту. Зрозуміло, що елементи тексту мають трансформаційно-диамеційний характер і вступають в найрізноманітніші контакти один з одним, залишаючи без змін інтертекстуальну цілісність тексту. Необхідно також враховувати вплив на ці елементи всієї системи соціально-історичних значень. Будучи мовою "інтертекстів", літературний матеріал є відображенням культурологічних тенденцій. Причому одні і ті самі тенденції мають у кожного автора своєрідний відбиток.

Аналізуючи текст (твір) екзистенційного змісту, читач перебуває в ситуації своєрідного "діалогу" стосовно художнього твору: він наділений певним культурологічним інтелектом, набуває змістовного навантаження, відокремлюючи ці смислові побудови, які інтенційно не актуалізовані. Позиція читача характеризується дуалістичністю: він має бачити дійсність з погляду художнього твору (лише в цьому випадку можна досягти мети художньої комунікації) і водночас він сам аналізує твір як об'єкт, що перебуває серед аналогій, тобто він аналізує його культурологічне значення, історичне тло та ін. Принциповий характер такого варіювання відображається насамперед у діахронічному ракурсі: перед кожним новим поколінням, новою епохою, культурологічною освітою твір постає в іншому контексті, причому сам цей контекст є продуктом зацікавленого ставлення до твору, прагнення залучити його працювати на свою добу.

Екзистенційну та персоналістичну спрямованість вітчизняної філософської думки констатують у своїх працях А. Бичко, В. Горський, В. Лісовий, Я. Стратій та ін.

Вивчення естетико-літературного процесу в екзистенційно-філософському напрямі є особливо перспективним, бо надає можливість відзначити своєрідний характер і спрямованість художньої літератури українських письменників XX ст.

Автори А. Бичко та І. Бичко, досліджуючи світоглядно-ментальний рівень українських інтелектуальних характеристик, виводять такі його риси, як "антеїзм" та "екзистанційно-межове" світовідчуття ще з кіммерійських часів. "Кордоцентризм" як своєрідність української філософії свідчить про ліричне сприйняття буття.

Суспільно-політичний лад України визначений як типово європейський. Спираючись на працю М. Костомарова "Две русские народности", можна говорити про гуманістичну спрямованість українського індивідуально-національного характеру. Російських філософів-екзистенціалістів С. Булгакова, Д. Мережковського, братів С. і Є. Трубецьких, П. Флоренського сучасні дослідники А. і І. Бичко називають російськомовними, проте україноментальними. Представниками київської школи екзистенціалізму на початку XX ст. були М. Бердяєв, В. Зеньковський, Л. Шестов та ін.

Свідчення існування українського екзистенціалізму у МУРівській періодиці в публікаціях "Звена" та "Арки", трактування його як "варіанта" французького чи світового актуалізують необхідність за допомогою визначеної методології дослідити вітчизняну специфіку екзистенційної естетики та реалізацію її як художньо-естетичного методу. Наявність елементів екзистенційної естетики у текстах сучасних українських авторів констатували такі дослідники, як Ю. Бойко, Г. Вервес, В. Домонтович, М. Євшан, М. Жулинський, М. Ільницький, Г. Касьянов, Л. Костенко, К. Костюк, Ю. Лавріненко, М. Ласло-Куцюк, В. Мельник, Ю. Мулик-Луцик, Д. Наливайко, С. Павличко, 1. Петров, Н. Полонська-Василенко, Б. Рубчак, М. Рудницький, М. Тарнавський, А. Товкачевський, О. Черненко, В. Шевчук, М. Шлемкевич, В. Янів та ін.

Сучасна вітчизняна естетика вийшла на рівень констатацій та актуалізації проблеми екзистенційної діалектики (Л. Левчук, В. Мазепа, Ю. Петров, О. Семашко, О.Шевченко, Р. Шульга).

Проблема відчуження, результатом якої є самотність людини, стає головним напрямом дослідження. Отже, проблеми відчуження є й аспектами самотності, а для С. К'єркегора самотність є передусім наслідком виходу людини за межі буденності - у буття героя. Відчуження як суттєву ознаку людського буття та ментальну ознаку українського етносу розглядають у своїй творчості такі автори, як Г. Горак, В.Кизима, О.Кирилюк, М. Кисельов, В. Князєв, С. Кримський, О. Кульчицький, А. Лой, Р Лях, Н. Хамітов, Д. Шлемкевич, Т. Ящук.

Особливості різноманітних проявів відчуження аналізують українські дослідники А. Александрова, І. Бондарчук, Г. Галашенко, А. Дондюк, К. Малєєв, Т. Суходуб.

Проблема відчуження цікавить не тільки філософів-теоретиків, а й митців зарубіжної (X. Борхеса, Г. Гессе, І. Гете, Ф. Достоєвського, А. Камю, Ф. Кафки, Т. Манна, Г. Маркеса, Ж.-П. Сартра) і вітчизняної (Ю. Андруховича, В. Винниченка, О. Забужко, І Запорожця, І. Калинця, Г. Косинки, Л. Костенко, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Розумного, В. Стефаника, В. Стуса, М. Хвильового, В. Шевчука, Г. Штоня) культури.

Фундаментальною категорією в запропонованому дослідженні є категорія відчуження як основна ознака наявності екзистенційної естетики. Предметом нашого дослідження виступає процес впливу екзистенційності на формування екзистенційної поетики творів українських письменників на рівні художньо-естетичного методу.

Постає запитання: на якому зрізі тексту виникає можливість дослідження кожної складової цієї категорії? Отже, предметом аналізу стає онтологічна істинність буття, той зріз тексту, на якому відбувається онтологізація екзистенційної естетики.

Таким чином, метою дослідження є констатація та виявлення особливостей існування естетико-екзистенційного наповнення художнього тексту як елемента соціокультурної цілісності в зовнішньому і внутрішньому просторі існування та обгрунтування екзистенційності як художньо-естетичного методу української літератури XX століття.

У зв'язку з цим перед дослідником постають такі завдання:

- розглянути особливості існування екзистенційної естетики, наявної у художньому тексті, та дослідити онтологічний зріз тексту як предмет пропонованого дослідження;

- проаналізувати соціально-історичний контекст екзистенціалістської філософії у європейській і вітчизняній філософії;

- розмежувати поняття: екзистенційна філософія як напрям у філософії, екзистенціалістська естетика (термін Л. Левчук) як напрям у естетиці, екзистенційність світосприйняття.

- визначити вихідні принципи естетично-екзистенційної філософічності в художніх текстах І. Калинця , Є. Плужника, В. Стуса як можливої онтологічної інтерпретації гено-тексту в контексті існування основних категорій дослідження: "Я - в бутті" (у цілісному поєднанні об'єктивно-суб'єктивного напряму); категорії відчуження як головної в екзистенційно-естетичній проблематиці методу; аналізуючи особливості існування екзистенційності в художньому тексті, визначити принципи співвідношення змісту та форми, а також специфіку структурно-композиційної побудови екзистенційних творів;

- на основі аналізу виявити закономірності між існуванням певних категорій "фено-тексту" та "гено-тексту" з погляду виявлення залежності між категоріями фено-тексту (композиція, сюжет, проблема взаємовідносин між особистістю і суспільством; проблема відчуження особистості та ін.) і наявністю екзистенційної естетики гено-тексту з метою визначення та систематизації основних ознак екзистенційно-художнього методу.

Теоретико-методологічна основа. Методологичною основою дослідження виступає науково-теоретична спадщина філософів-екзистенціалістів, які в своїх працях специфічно переосмислили філософську онтологію XX ст., Г.-Г Гадамера, М. Гайдеггера, Н. Гартмана, Е. Гуссерля, Ж. Дерріди, Г. Марселя, М. Мерло-Понті, Ортега-і-Гассета, й вітчизняний напрям "онтологічного підходу" (А. Азархін, О. та Є. Бистрицькі, І. Бичко, В. Козловський, А. Лой, В. Мазепа, В. Малахов та ін.).

Спираючися на наукові здобутки таких авторів, як Л. Левчук, В. Моренець, В. Панченко, Н. Хамітов, дисертант визначає категоріальний апарат дослідження екзистенційної концептуальності з точки зору художньо-естетичного наповнення. Визначення художньо-естетичної екзистенційності спрямованості твору відбувається за допомогою науково-теоретичних розробок Д. Бака, М. Бахтіна, В. Баєвського, Н. Божецької, С. Кормилова, Г. Кошарської, М. Ласло-Куцюк, О. Лосєва, В. Мельника, В. Моренця, С. Павличко, С. Хорунжого, Г. Штоня та інших дослідників, праці яких пов'язані з моделюванням концепцій естетико-художнього аналізу в українському та світовому мистецтві.

Наукова новизна дослідження. Вперше твори українських авторів (в особі І. Калинця, Є. Плужника, В. Стуса та ін.) розглянуто з позиції екзистенціалістської естетики. Праця, основні напрями якої розроблено відповідно до визначених завдань, є нетрадиційною щодо методологічного поєднання філософського (екзистенціалістського) та художньо-естетичного напрямів герменевтичної обробки гено-тексту творів. Це відкриває нові можливості у визначенні особливостей художньо-естетичного наповнення як творчої спадщини окремих діячів мистецтва (літератури), так і глобального дослідження художньо-естетичної методології процесу в цілому. Естетико-герменевтична аналітика та проведення зазначеним методом практичного дослідження гено-тексту творів екзистенціалістської естетики надали можливість дослідниці стверджувати про існування елементів екзистенційної філософічності як цілком сформованого художньо-естетичного методу в українській літературі XX ст. Відповідно до цього, на захист виносяться такі положення:

- аналіз соціально історичного контексту розвитку української культури ХХ ст., який свідчить, що формування екзистенційності як художньо-естетичного методу, є об'єктивно закономірним процесом;

- розмежування понять екзистенціалізму як напряму у філософії, екзистенціалістичної естетики як наукової теорії естетики; екзистенційності як якісної специфіки відношення людини до буття (на підставі аналізу екзистенціалів) дає змогу досліджувати екзистенційність на рівні художньо-естетичного методу;

- естетико-герменевтичний аналіз гено-тексту вітчизняних літературних творів XX ст. є не тільки одним із вірогідних методологічних шляхів дослідження, а й необхідним в осмисленні екзистенційно-естетичної основи художнього матеріалу (літературних творів);

- екзистенціалістсько-естетична концептуальність при дослідженні її реалізації в художньо-естетичному полі твору набуває суттєвих змін, що необхідно враховувати при дослідженні екзистенційності як художньо-естетичного методу;

- на основі аналізу гено-тексту поетичних творів необхідно довести наявність екзистенційної філософічності, яку визначає наповненість художньої естетики твору (категорія "Я" ліричного героя; трагічне, відчуження та ін.);

- зважаючи на соціально-історичну зумовленість екзистенціалістської філософії, актуально визначеною стає екзистенційно-естетична наповненість гено-тексту як поетичних, так і прозових творів І. Калинця, Є. Плужника, В. Стуса;

- узагальнення підсумків герменевтично-інтерпретаційного аналізу гено-тексту творів дає можливість стверджувати, що художня естетика творів стає не тільки залежною від реалізації екзистенційно-категоріальних елементів, а й цілком визначеною їх присутністю; це свідчить про наявність екзистенційності як сформованого художньо-естетичного методу.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що теоретичні та практичні результати його пов'язані з новим осмисленням соціокультурних процесів духовно-інтелектуальної спадщини вітчизняного мистецтва XX ст.

Такий зв'язок надає можливість визначити специфіку філософсько-естетичного наповнення культурного процесу в Україні в контексті європейської науково-інтелектуальної спадщини XX ст.

Результати дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з естетики, історії вітчизняної культури, історії та теорії мистецтв, теорії літератури і спецкурсів на філософському та філологічному факультетах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням автора.

Апробація результатів роботи. Основні положення й висновки дисертації були представлені в авторських публікаціях, тезах, монографії, доповіді автора на Міжнародній науково-практичній конференції "Христианські образи та сюжети в художній літературі" (Житомир, 1993), науково-практичних читаннях "Духовний розвиток особистості засобами мистецтва" (Чернігів, 1993), конференції професорсько-викладацького складу Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ 1998 р.), та методологічних семінарах кафедри культурології КДПУ імені Драгоманова (березень 1997-98 р.).

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Теоретичні висновки першого розділу дослідження конкретизуються згідно з темою двох останніх розділів.

естетика художній філософія екзистенціалістський

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтована актуальність дослідження, визначені мета, предмет і завдання роботи, ступінь розробки запропонованої концепції, правомірність запропонованого дослідження, теоретичні й методологічні засади, наукова новизна та практичне застосування результатів дослідження.

Перший розділ дисертаційної роботи "Теоретико-методологічне обгрунтування дисертаційного дослідження" складається з чотирьох параграфів, присвячених теоретико-методологічному аналізові та доведенню правомірності дослідження на матеріалі творів українських авторів.

У першому параграфі з'ясовуються теоретико-методологічні положення екзистенціалістської філософії, які безпосередньо вплинули на формування екзистенційності як художньо-естетичного методу.

Головним принципом розмежування понять стає дослідження Б.Головка екзистенційної філософії як "німецької університетської" (К.Ясперс, М.Гайдеггер та ін.) та екзистенціалізму як "інтелектуальної моди". Особливого значення набуває доробок релігійного філософа й письменника С. К'єркегора, а саме його "витоки екзистенційного поділу буття" та дослідження таких форм екзистенції як страх, відчай, відчуження, коли головними стають реалії внутрішнього світу.

Для глибшого розуміння процесу дослідження дисертант, спираючися на наукові розробки Л. Левчук, Н. Хамітова, Б. Головка, розмежовує поняття "екзистенційна" та "екзистенціалістська" естетика. Екзистенційність розглядається в роботі як якісна характеристика авторського ставлення до буття і досліджується на рівні внутрішнього відчуження в момент буття - ситуації як граничного ситуативного сюжету; екзистенціалістська естетика (Л. Левчук) досліджується як можливість виходу у внутрішню комунікацію на рівні "метаграничного буття".

Особлива увага приділена науковому доробку С. К'єркегора, К.Ясперса,. М. Гайдеггера, А. Камю, Ж.-Л. Сартра та ін. у контексті аналізу відображення філософської естетики авторів у досліджуваних текстах.

Другий параграф висвітлює об'єктивний характер можливості існування передумов і виникнення екзистенціалістської філософічності в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.

Спираючися на дослідження розвитку соціально-історичних умов та аналіз течії модернізму як літературно-естетичної концепції в Україні наприкінці ХІХ ст. у творах М. Вороного, М. Ільницького, М. Євшана, С. Єфремова, М. Коцюбинської, О. Луцького, В. Мельника, В. Моренця, С. Павличко, В. Петрова, Б. Рубюк, Г. Штоня та інших, у дисертації доводиться правомірність і необхідність дослідження творчості Є. Плужника, В. Стуса, І. Калинця саме в контексті екзистенціалістської естетики.

У третьому параграфі дається методологічне обгрунтування аналізу художнього тексту.

Під екзистенційною поетикою дисертант розуміє "буття" як художньо-естетичне поняття, специфічну побудову екзистенційно-естетичного буття-сюжету; екзистенційний зріз тексту як предмет дослідження.

Саме на основі такого розуміння екзистенційної поетики дисертант обґрунтовує "спосіб поводження з матеріалом". Беручи за вихідний принцип аналізу поетичних текстів естетику екзистенційності, а прозових - проблемно-метаграничний рівнень і екзистенціалістську естетику, дисертант користується понятійним апаратом деноменологічної, структуралістської та герменевтичної естетики. Особливого значення тут набувають теоретичні розробки Р. Інгардена, а саме поняття "переживання", своєрідність якого зумовлена специфікою предмета сприймання - "попередньою емоцією"; інтенціальності як дослідження співвідносності авторського задуму з предметом; структури інтелектуального акту; поняття інтерпретації і поліфонійно-гармонійної структури, результатом якої є "художнє вирішення суттєвих для даної культури суперечностей".

Інтерпретація в контексті екзистенційності як художньо-естетичного методу дає можливість розглядати буття-сюжет і його структурну основу як таке, що вже відбулося в конкретних художніх формах. У дослідженні форми буття-сюжету застосована концепція М. Мерло-Понті про "внутрішнє зовнішнього", коли увагу з форми буття-сюжету перенесено на його "третій вимір" - глибину. В концептуальному обгрунтуванні категорії "ліричний герой" використана гайдеггерівська теорія розмежування особистості у співвідношенні з "Я для інших" або з "Я для себе". Структурний аналіз свідомості ліричного героя зроблено відповідно до потрійної редукції Е. Гуссерля: на рівні першої редукції проблема відчуження констатується; на рівні другої - виникає проблема вибору як можливість подолати відчуження; з існуванням третьої редукції пов'язана проблема відкритого фіналу і появи нової якісності категорії відчуження.

В результаті вивчення екзистенційного зрізу тексту виявлені якісні та структурні особливості категорій екзистенційної естетики, втіленої в художній гено-текст твору:

1) ліричний герой сповнений авторського трагізму й можливості бути в даному сюжетно-композиційному оформленні; якісна характеристика образу перебуває в цілковитій залежності від буття-сюжету і грунтується на двоєдиності взаємного переходу "Я" - внутрішнього і "Я" - зовнішнього; дослідження образу ліричного героя відбувається в напрямку від форми до суті;

2) структурно-композиційною основою текстури виступає буття-сюжет, буття-ситуація, буття-переживання; дослідження буття-сюжету відбувається у

напрямку від сутності до форми;

3) екзистенційно-естетичний характер конфлікту проявляється у його внутрішній динаміці й діалого-монологічній формі. Авторська присутність зумовлює значний вплив на якісні особливості буття-сюжету, обмежившись авторською "ідеалізацією" і його заданістю.

Особливу увагу дисертант приділив проблемі інтерпретації у герменевтичній методології, а саме її бахтінському - діалогічному - варіанту. Наукові праці М. Бахтіна пов'язані з теоретичними розробками М. Гартмана, Р. Бультмана, М. Шелера, П. Тілліха, Е. Гуссерля, але "...пішов автор по шляху М. Гайдеггера". Значний вплив на М. Бахтіна мала також філософія Г.-Г.Гадамера та екзистенційна філософія С. К`єркегора, особливо "ідея унікальності людського індивіда". "Бахтін створює власний варіант герменевтики", і дослідник Н.Бонецька намагається дати відповідь на питання, яким чином "герменевтичний варіант М. Бахтіна співвідноситься з німецькою герменевтикою". У "Проблемі тексту" М. Бахтін аналізує сутність інтерпретації (за визначенням Г.-Г. Гадамера дисципліна, яка вивчає мистецтво розуміння текстів) і розробляє її "діалогічний варіант". У праці "До методології гуманітарних наук" наскрізною думкою є аналіз класичного, герменевтичного протиставлення пізнання особистості - пізнанню речі. Концепцію "діалогу культур" Н. Бонецька визнала спорідненою з герменевтичним мисленням. Загальні проблеми творчості М. Бахтіна й герменевтичної теорії, а саме специфіка їх вирішення, розглянуті в конкретизації наступної проблематики:

1) онтологія художнього твору; Г.-Г. Гадамер стверджує, що через зображення здійснюється "приріст буття"; герой у М. Бахтіна належить до вищого плану буття, яке створює автор; але якщо модель твору у Г.-Г. Гадамера безособистісна, то у М.Бахтіна первинною дійсністю є спілкування автора й героя як факту буття. Герменевтика на відміну від бахтінського варіанта, який тяжіє до міфу, залишається у межах чистої філософії.

2) момент трактування "науки про дух": тоді як західні гносеологічні концепції намагаються знищити гносеологічну відстань, М. Бахтін описав ситуацію пізнання, виправдовуючи гносеологічну дистанцію (демонстрація бахтінської гносеології відбувається через діалогічну форму пізнання особистості).

3) існує особлива відмінність між герменевтичним і бахтінським діалогами; М. Бахтін розробляє теорію екзистенціального діалогу, визначивши його як протистояння людини людині. Діалог бахтінського типу наближено до буберівського варіанта "Я" і "Ти"; у Г.-Г.Гадамера здійснюється спілкування "у загальному предметі", коли співрозмовники розуміють один одного через розуміння предмета, коли зміст діалогу визначається темою (на відміну від екзистенціального змісту). М. Бахтін аналізує "останній екзистенціальний зміст діалогу" (він вважає, що поетика Ф.Достоєвського будується на "чистому" відношенні людини до людини);

4) проблема мови; у герменевтиці як особливому світогляді поняття мови -головне (для М. Бахтіна - мова персоналістична або діалогічна);

5) теорію М. Бахтіна й герменевтику характеризує специфічне ставлення до краси; герменевтика існує як філософія мистецтва, вчення про мову і теорія розуміння, Їй притаманне онтологічне ставлення до краси. Краса у герменевтичному розумінні - це буття в його явленні. У М. Бахтіна також онтологічне ставлення до краси, як до форми, "яка паралізує життя", але форма визначена автором як прекрасна даність. М. Бахтін і герменевтика трактують вищу буттійність краси стосовно різних культурологічних традицій. Визначальним моментом у застосуванні теорії М. Бахтіна як однієї з основних методологічних концепцій дослідження є те, що базовими складовими її є два типи рефлексії: феноменологічна й герменевтична. Досліджуючи особливості поетики того чи іншого автора, необхідно конкретизувати методологічні аспекти, в напрямі яких буде здійснене дослідження. Для цього слід теоретично обгрунтувати доцільність обраних напрямів. Виникає необхідність звернутися до методологічних наукових праць, присвячених проблемам художнього методу, Ш. Баллі, Ю Борева, Г. Гербера, В. Жирмунського, А. Єремеєва, М. Кагана, Д. Кучерюка, Л. Левчук, Р. Мейєра, М. Овсяннікова, В. Панченко, М. Русина., К. Фоссмера, Л. Шпитца та до словників, які визначають категорії "стиль" і "метод".

У четвертому параграфі досліджуються особливості реалізації екзистенціалістської філософічності в художньому творі відповідно до раціональної авторської системи використання різноманітних художньо-естетичних категорій на рівні протиставлення авторського суб'єктивізму та екзистенціалістської філософії.

Перевірка дій авторсько-суб'єктивної сторони відповідно до основних положень концепції екзистенціальності, а також визначення спільності й типізації прийомів, які використовуються в екзистенційній естетиці, дає підстави говорити не лише про присутність її в художньому тексті, а й про специфіку її художнього оформлення - естетичний метод. З погляду діалектики відбувається виявлення об'єктивних законів створення особливої якісності поетики і формування на їх основі правил створення "екзистенційної поетики" тексту. Наявність екзистенційної концептуальності в тексті визначається шляхом порівняння теоретичних постулатів того, що теоретично й практично визначено як філософську концепцію, і результатів герменевтичної інтерпретації текстів. Таким чином визначається "правильність", яка одночасно пов'язана з істинністю системи знання. Поняття істинності і правильності існують не відособлено одне від одного: разом з оцінкою правильності авторського прийому або способу у процесі герменевтичного аналізу здійснюється порівняння з тим теоретичним змістом, який передбачається філософською концепцією. У процесі інтерпретації перевіряється наявність тотожності між теорією об'єкта і самим об'єктом. Таким чином, якщо принципи дії ведуть до виникнення "змісту" екзистенційної концепції, то їх можна вважати елементами екзистенційно-художнього методу.

Особливості реалізації екзистенціалістської філософічності в художньому тексті виявляють себе у процесі герменевтичної інтерпретації концепції модальності позиції індивіда (ситуаційної етики). В художньому тексті філософська концепція зазнає специфічних змін:

1) у концепції: неповторюваність і неконфліктність ситуації, стосовно якої розглядається критерій цінностей; у тексті: автор скільки завгодно може повторювати ситуацію ; конфліктність ситуації зберігається у зв'язку з тим, що саме вона виступає рушійною силою буття-події;

2) у концепції: постійна зміна позиції стосовно ситуації; у тексті: зміни обумовлені авторським задумом;

3) у концепції: постійна напруженість від усіх зовнішніх об'єктивних вимог; у тексті: ліричний герой постійно перебуває в стані переживання; у поетичних творах переживання набуває характеру сюжету - воно і є основним наповненням екзистенційної естетики; об'єктивний характер вимоги набуває суб'єктивно-об'єктивної якості завдяки авторській присутності. '

Другий розділ - "Екзистенційність як художньо-естетичний метод у поезії" -присвячений дослідженню екзистенційності як художньо-естетичного методу в поетичних текстах на рівні аналізу логіки реалізації самої екзистенційності з одночасною її визначеністю.

Такий підхід передбачає аналіз процесу реалізації філософської концепції як власного змісту, який визначає місце твору в системі історико-літературного процесу.

У першому параграфі дисертант доводить наявність екзистенційної естетики в досліджуваних текстах І. Калинця, Є. Плужника, В. Стуса. Крім констатації такої наявності, розкривається індивідуально-авторська специфіка творчого методу кожного з авторів, зумовлена якісною характеристикою художньо-естетичних категорій.

Екзистенційна свобода у творчості зазначених авторів має індивідуальне забарвлення. Це викликано особливостями мислення і специфікою буття-ситуації, а конкретніше - їх співвідношенням: у події Є. Плужника - екстремальне мислення, що передбачає емоційну напруженість образів в екстремальній ситуації, зумовленій епохою і фізичним станом письменника; у І. Калинця - екстремальне мислення на абсурдному рівні зароджується в період надзвичайного прояву соціального конформізму; у В. Стуса - головним є розуміння ліричним героєм абсурдності подій, які вважаються нормою. Поезія І. Калинця відрізняється від поезії Є. Плужника і В. Стуса тим, що його буття-ситуація у бутті-сюжеті створюється на іншому рівні: в тексті І. Калинця головним є образ-переживання, який виникає як авторське усвідомлення події-переживання, не представленої в тексті. У віршах Є. Плужника й В. Стуса образ-переживання створюється стосовно буття-події. Таке індивідуальне забарвлення ситуації дає загострене відчуття принципової протилежності об'єктивного і суб'єктивного світів репрезентованих автором образів, але водночас будь-який образ (або "Я" ліричного героя) завжди пов'язаний із зовнішньою ситуацією, котра, в свою чергу, є структурно необхідною умовою існування авторського "Я" за кулісами ситуації та невідповідною (завжди або в певній частині твору) свідомості в ставленні до навколишньої дійсності.

Створений образ, або авторське "Я", звернений до конкретної ситуації, але не отримує при цьому від неї нічого суттєвого, тобто визначеної есенції. Але властивості "Я" - в бутті" в тому й полягають, що екзистенція пріоритетна над есенцією і задумане "я" не матиме в цій ситуації жодного сенсу, крім того, що його задуманий образ надасть ситуації.

"Буття-сюжет" і "Я - в бутті" в запропонованій автором конкретній ситуації збігаються тільки на рівні образу-переживання.

Досліджуючи ступінь відчуженості буття-ситуації в межах екзистенційно-художнього методу, необхідно звернути увагу на те, що саме ця категорія найпоказовіша в відображенні специфіки авторської індивідуальності.

Авторське "Я" - в бутті" відкрите багатьом найрізноманітнішим ситуаціям (це вирішується на рівні емоційного стану людини, на рівні підсвідомому, але має художньо забарвлену сутність). Саме така відвертість забезпечує шанс визначити її (сутність) через можливість існування в даній ситуації.

В екзистенціалістській філософії існування нав'язане ззовні, воно випадкове та "абсурдне"; коли ж аналізується художнє втілення екзистенційного мотиву, то виникає найважливіша відмінність, котра визначена попередньо змодельованою ситуацією: світ, у якому показано "Я" - в бутті", надуманий (це одна з основних відмінностей літератури абсурду), проте герой від цього не менш самотній, і те, що характеризує його буття - почуття самотності, безглуздості, безнадійності, - набуває художнього втілення в екзистенційно-художньому методі.

Цікаво зазначити, що поети екзистенційної естетики зображують у своїх віршах як реальне життя, так і втечу від реальності. Це дві можливості творчого самовираження (суто індивідуальні), причому вони часто поєднуються в одному творі. Було б складно описувати одне життя без іншого. В екзистенційно-естетичних творах залишаються психологічні стани героя: той, що досягнув себе; той, що хоче досягнути себе, і той, що втрачає себе. У Є. Плужника і В. Стуса це не спільні риси існування ліричного героя.

Справжнє життя для авторів - це мужність у взятій на себе відповідальності за всю правду про своє художньо-естетичне існування.

Ситуація-сюжет настільки складна, що оцінювати будь-що - відповідальність, непосильна для автора. Та реальність, однак, вражає настільки, що не писати не можна. Уявлення про перевагу суб'єктивної ідеї у свідомості авторського "Я" - в бутті" або в свідомості ліричного героя свідчать про художньо-екзистенційне втілення трагічності конфлікту між суб'єктивним і об'єктивним прийняттям ситуації у свідомості ліричного героя. Трагічне у авторів не освітлене ідеалами майбутнього, а існує як трагізм відчуження. Необхідно звернути увагу на своєрідну "закритість" такого конфлікту, що глибоко відрізняє його від конфлікту естетики романтизму (конфлікт екзистенційний; в його основі - відчуженість).

Захищаючи право на оцінку соціального становища, поети з ранніх творів констатують власне відчуження, викликане чи надзвичайною вимогливістю до себе, чи глибокою психологічною роздвоєністю.

Кульмінація у віршах екзистенційно-художнього методу - невідворотність вічного конфлікту, конфлікту, в рамках якого і буде встановлено авторську "рівновагу". Ця рівновага дає екзистенційному, ліричному герою трансцендентну волю, волю в контексті власної нікчемності, волю, майже ідентичну спокою. Спокій або процес його набуття - суттєвий елемент екзистенційної естетики, який виступає як мета справжнього існування.

Екзистенційність свободи в поезії Є. Плужника, І. Калинця й В. Стуса полягає в тому, що проблема вибору приводить їх до переживання ситуації, яка має певні межі (в екзистенційній філософії це називається "буттям до смерті"). Автори, звертаючися до різноманітних можливостей дій, приймають на себе провину за відкидання нескінченності, одночасно синтезуючи кінцевий результат.

Доведено докорінну відмінність у постановці проблеми вибору в ракурсі екзистенційно-художнього методу. Наприклад, у Б. Брехта проблема вибору глобальна, її визначає результат переваги "Я" внутрішнього" або "Я" - зовнішнього"; у поетів екзистенційної естетики наріжною є сама можливість вибору. Не виключено, що, усвідомлюючи необхідність здійснення такої можливості, ліричний герой Є. Плужника сам пояснює власний скептицизм стосовно самого себе (себе він називає "тихенький", "сіренький"); ліричний герой І. Калинця існує поза реаліями буття-сюжету; ліричний герой В.Стуса існує в момент здійснення такої можливості. Ймовірно, трагічне в екзистенційній ліриці визначене невідповідністю психологічного стану авторській свідомості (мається на увазі, що творчий процес потребує моменту закінчення або тимчасової зупинки, висновку, результату і процесу можливості вибору, котрий є нескінченним).

Поетів у межах екзистенційної естетики цікавить сьогочасний момент (самі злети й муки існування втілені в образах ліричного героя) або його можливий кінець. Проблема можливості вибору переважає над проблемою "буття-до-смерті" (тобто екзистенційність у художньо-естетичній якості швидше к'єркегорівська, ніж гайдеггерівська).

Домінуючою проблемою у Є. Плужника, В. Стуса та І. Калинця є проблема вибору і свободи, а точніше можливість їх досягнення. Але необхідно відзначити деякі авторські особливості в досягненні їх реалізації. Усвідомлюючи свою самотність і відчуженість, ліричний герой Є.Плужника ні в якому разі не абсолютизує ідею відчуженості й неможливості будь-якого розуміння, а швидше, навпаки, говорить про моральну відповідальність людини, не припускаючи при цьому панування надсуб'єктивних ідеалів і цінностей.

Соціальної ваги або філософського значення в екзистенційно-художньому методі життя ліричного героя набуває поза впливом результатів вибору, котрий зробив ліричний герой, у процесі усвідомлення можливості й необхідності такого вибору.

Додається аналіз розвитку і впливу категорії відчуження як основної категорії поетики екзистенційності:

І/ своєрідність істинності життя для авторів екзистенційно-художнього методу полягає в підході до пошуку тієї гармонії, яку сповідує сковородинська філософія, але межа цієї гармонії суто екзистенційна - можливість вибору. Автори не шукають конформіського варіанта, а намагаються не загубити "стану спокою" (відповідно до оцінки "Я" - внутрішнього" - "Я" -зовнішнього") в образі ліричного героя. Своєрідність істинності буття-сюжету для авторів полягає саме у спробі залишити ліричного героя у стані спокою. Істинність буття існує як відчуження - виклик, але це більш притаманне ранній поезії екзистенційно-художньої естетики;

2/ індивідуально-авторське розуміння відповідальності за те, щоб зображення художньої дійсності не лише вмістило в себе суб'єктивний елемент, а й перебувало в певній відповідності з суб'єктивно-об'єктивною авторською оцінкою;

З/ поняття "відчуження" має своєрідне розташування і екзистенційний відтінок;

4/ простежуючи образну специфіку, слід звернути увагу на те, що природа стає носієм образу суб'єктивного характеру, тобто ліричного переживання;

5/ переважає злиття свідомості автора-оповідача і власне автора;

6/ Сюжет специфічно ліричний, тобто набирає значення "внутрішнього руху" - руху переживань, настроїв, думок - і має трикратне оформлення.

Особливу увагу у другому параграфі розділу дисертант приділяє дослідженню категорії ліричного героя у межах екзистенційної естетики.

Намагання ліричного героя усвідомити себе й духовно реалізувати зумовило необхідність детального аналізу категорії відчаю. Стан відчаю героя пояснюється бажанням самоаналізу або самореалізації себе відповідно до себе самого, тобто "Я в собі" є не що інше, як обернене ставлення до себе самого. У взаємовідносинах двох станів "Я" - в бутті" та "Я" для себе" виникає третя модальність екзистенційної свідомості, яка дає можливість характеризувати через власне існування ставлення до двох перших станів "Я" ліричного героя. Якби "Я" ліричного героя передбачало самого себе, то небажання бути самим собою стало б причиною, якщо можна так висловитися, першого різновиду відчаю - позбутися свого "Я". Та оскільки "Я" ліричного героя має дві складові, виникає необхідність говорити і про інший різновид відчаю, який породжується бажанням і намаганням бути самим собою. Така ситуація є причиною залежності від результату співвіднесеності, котрим і є цілісне "Я" ліричного героя. При цьому другий тип відчаю не потребує глибокого аналізу, оскільки будь-який відчай приводить до нього ж, в іншій якості, Ліричний герой твору, котрий усвідомлює свій відчай, представлений як такий, що з'явився ззовні, а всі спроби подолати призводять до ще глибшого занурювання в цей стан. Ліричний герой не може впадати у відчай безглуздо, тому що авторська ідея, втілена в сам образ, зводить нанівець безглуздість такого стану ліричного героя. Зусилля подолати відчай спрямовані швидше на конкретизацію ідей, тобто герой перебуває у відчаї згідно з авторським задумом.

Незважаючи на заданість ситуації, відчай ліричного героя також є великою перевагою і відіграє важливу роль, оскільки слугує засобом втілення ідеї, створення системи образів і структурно-композиційної основи. Про відчуженість ліричного героя слід говорити як про категорію, що усвідомлюється.

Основний принцип побудови образу ліричного героя в поезії Є. Плужника можна сформулювати як емоційно-експресивне ставлення до внутрішнього "Я", яке оформлене ззовні (авторська свідомість, свідомість дослідника, читача та ін.), а художня проблематика, або ж філософічність ідей сконцентрована на межі реалізації внутрішнього переживання. Визначена межа являє собою момент зіткнення звернення "Я - переживання" назовні. Іншими словами, це суть реалізації конфлікту. Образ "Я - переживання" реалізується у найрізноманітніших формах (радість, страждання, страх, відчуження та ін.), і його змістовна спрямованість дістає можливість бути розпізнаною кимось поза "Я" ліричного героя. Такий принцип створення передбачає чітко визначену структуру

Розв'язання поставленої проблеми у творчості І.Калинця передбачає дещо інший ракурс інтерпретації гено-тексту. Якщо момент протистояння у Є.Плужника зведений до проблеми екзистенційного вибору, а у В.Стуса момент протистояння "Я" ліричного героя доведений до трагічного абсурду, то ступінь відчуження ліричного героя стосовно буття-сюжету у І.Калинця доведений до "безмірного абсурду жаху".

Категорії "відчуження", "протистояння", представлені в контексті проблеми "вибору", є невід'ємним атрибутом вирішення зазначеної проблеми в межах естетики екзистенціально-художнього методу в поетичному тексті.

Очевидними стають дві складові буття-тут: момент протистояння і момент відчуження. Аналіз показує, що стосовно другої складової - категорії відчуження -варто внести деякі уточнення: у кожного з трьох поетів вона має індивідуальне забарвлення щодо "буття-сюжету". У Є. Плужника категорія відчуження розміщена відповідно до проблеми вибору: протистояти чи злитися з нудьгою. У В. Стуса ця категорія є елементом філософії-буття і запрограмована автором ще в "перед-бутті" органічно процесу пізнання і трагічному абсурду. У І. Калинця категорія відчуження досягає найбільшої глибини: автор навіть не вважає за потрібне розмістити в бутті-сюжеті елемент обумовлення появи відчуження, сама категорія подається вже трансформованою через емоційно-екзистенційний абсурд, тобто "буття-сюжет" розміщений у всеохоплюючій трагедії відчуження.

У третьому розділі "Екзистенційна естетика у прозовому тексті" - проаналізована специфіка реалізації творчого методу автора (Є. Плужника) у прозовій формі.

Аналіз роману представлено у двох напрямках: у першому параграфі досліджується форма існування екзистенційної естетики; у другому - специфіка проблематики ліричного героя в межах екзистенційної естетики прозового твору. Отже, екзистенційність як художньо-естетичний метод у прозі має ряд особливостей:

- категорія "Я" іншої свідомості існує в романі як елемент суб'єктивної художності і стає основним принципом структурної побудови твору;

- ствердження або заперечення образу "Я" - переживання" відбувається через монологічну структуру як змістовно-тематичний принцип роману;

- предметом зображення в романі є ідея; для героїв роману ідейний зміст стає принципом існування в бутті-сюжеті, що зумовило слабку динаміку сюжетного розвитку;

- особливості структури та існування трагічного в романі зумовили правомірність визначення характеру світосприйняття у творі як екзистенційно-естетичного;

- екзистенційно-естетичне наповнення роману відбувається на рівні діалого-монологічних характеристик героїв; діалоги й монологи роману спрямовані на-зовні;

- фінал роману - відкритий; проблема тільки констатується, але не вирішується; 'форма підпорядкована екзистенційно-естетичному наповненню роману;

- образ ліричного героя розкривається автором у процесі "саморозкриття" через монолого-діалогічну наповненість буття-події.

У висновках автор узагальнює основні результати дослідження, а саме: аналіз соціально-історичних передумов формування екзистенціалістської філософічності в культурологічному процесі України наприкінці XIX - на початку XX ст. обумовлює об'єктивний характер формування екзистенційності як художньо-естетичного методу у творах українських письменників XX ст.:

- підтверджено необхідність використовувати в дослідженні категорію "метод" (а не стиль) на підставі аналізу проблеми методу та стилю, де вірогідними виявлено концепцію О. Лосєва та В. Шкловського, у яких стверджується про те, що метод - це спосіб конструювання художнього твору, "скелет", "каркас", "план" твору.

- в результаті вивчення екзистенційного зрізу тексту виявлені якісні та структурні особливості категорій екзистенційної естетики:

1) ліричний герой сповнений авторського трагізму й можливості бути в даному сюжетно-композиційному оформленні, якісна характеристика образу перебуває у зовнішній залежності від буття-сюжету і грунтується на двоєдиності взаємного переходу "Я - внутрішнього" і "Я - зовнішнього"; дослідження образу ліричного героя відбувається у напрямку від форми до суті;

2) структурно-композиційною основою текстури виступають буття-сюжет, буття-ситуація, буття-переживання;

3) екзистенційно-естетичний характер конфлікту виявляється у його внутрішній динаміці й діалого-монологічній формі;

- дослідження існування екзистенційного методу в поезії проведено стосовно виявлення особливостей методології у вирішенні проблеми взаємовідносин людини і суспільства в межах екзистенційно-художньої свідомості та проблеми ліричного героя у контексті екзистанційної естетики; це дало змогу зробити такі висновки;

- доведення екзистенційності існування елементів надало можливість визначити форму існування цих елементів безпосередньо в художньому творі. Такою формою виявилось: індивідуальне забарвлення екзистенційної свободи ліричного героя як результат залежності від ситуативної етики; трикратне оформлення композиційно-структурної побудови віршів; сутність "буття-ситуації" є несподіваним для читача, стає результатом існування авторського "Я -в бутті" і визначено взаємовідносинами "Я - в собі" та "Я - поза собою"; проблема вибору та свободи індивіда з одночасною присутністю категорії відчуження є провідними проблемами в межах екзистенційної поезії;

- схожість концепцій у бутті-сюжеті дає підстави твердити про спорідненість ситуаційної етики ліричних героїв авторів, але якісні особливості категорії відчуження у межах екзистенційної естетики творів зумовили авторську специфіку творчого методу: а) у Є. Плужника категорія відчуження репрезентована відповідно до проблеми вибору: протистояти чи злитися з натовпом, б) у В. Стуса відчуження є елементом філософії буття-сюжету і запрограмована автором ще в "перед-бутті" стосовно процесу пізнання та усвідомлення абсурду; в) у 1. Калинця категорія відчуження найбільш органічної глибинності: автор навіть не вважає за потрібне в бутті-сюжеті обумовити появу елементу відчуження і категорія подається трансформованою через естетично-екзистенційний абсурд і буття-сюжет існує у межах всеохоплюючої трагедії абсурду, стосовно її внутрішнього існування;

- категорія відчуження стає основною категорією у формуванні структурно-композиційних особливостей екзистенційно-художнього методу;

- екзистенційно-художня естетика у прозі також містить у собі всі ознаки репрезентації у гено-тексті. Серед елементів екзистенційно-художнього методу акцентними складовими виявилися: діалогічна форма як основний структурно-композиційний елемент і категорія свідомості ліричного героя як шлях відображення екзистенційно-філософського наповнення. Аналіз цих складових виявив залежність сюжетно-композиційної структури від діалого-монологічного наповнення, яке є відображенням якісно-філософської сутності свідомості героїв роману. Домінуючою свідомістю є сутність "Я" ліричного героя, яке є обов'язково пов'язаним з ідейним направленням та авторською присутністю. Тобто в екзистенційному романі форма є вторинною щодо змісту роману. Крім того, аналіз роману "Недуга" Є. Плужника підтвердив думку про те, що автор працює в межах екзистенційно-художнього методу і в поезії, і в прозі.

Отже, проведене дослідження й представлені результати дисертаційної роботи переконливо свідчать про існування екзистенційної естетики як сформованого художньо-естетичного методу в українській літературі XX ст.

Матеріали дисертації відображені у наступних матеріалах

1. Ящук Ж.М. Естетична концепція філософії Г.С. Сковороди в романі М. Булгакова "Майстер і Маргарита". //Збірник матеріалів науково-практичних читань "Духовний розвиток особистості засобами мистецтва. Чернігів, 1993. - c.122-127.

2. Ящук Ж.М. Элементы эзотерических концепций - сюжетно-художественная основа философского произведения. // Міжнародна науково-практична конференція "Християнські сюжети та образи в художній літературі. Тези доповідей. - Житомир, 1993. - с.41.

3. Ящук Ж.М. "…Я справжнім болем догорів" (особливості екзистенціальної художньості Є. Плужника.// Слово і час, - 1994. №2. - с. 67-72.

4. Ящук Ж.М. Екзистенційність як художньо-естетичний метод у творчості Є. Плужника. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Вип. 26. - Київ, 1997. - с.29-38.

5. Ящук Ж.М. Екзистенційність як художньо-естетичний метод у творчості Є. Плужника. // Наукові записки: соц.-гуманіт. дисципліни: Вип. "Проблеми культурології. - К.: ТОВ "Міжнар. фін. агенція", 1998. - с. 37-46.

6. Ящук Ж.М. По той бік відчаю (екзистенційна естетика тексту). Угорщина "EGER"., 1997. - 144с.

Размещено на Allbest.ru