Феноменологічна онтологія тілесності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Феноменологічна онтологія тілесності

Спеціальність: Онтологія, гносеологія, феноменологія

Плющева Майя Олексіївна

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Феноменологія, як одна з сучасних філософських течій, розглядає проблеми, що пов'язані з обґрунтуванням цілісності людської екзистенції, специфічністю людського буття у світі та поміж людей. Феноменологічний погляд на сферу людських відносин і довколишній світ змушує нас не лише звернути пильну увагу на людську тілесність, але й зарахувати її, як один з визначальних факторів, до онтологічних засад. Адже тілесність не лише продукує відчуття, вона сама є онтологічно значимою, такою, яку не оминути у спробах осягнути сутність людини. Намагання розв'язати проблеми людського існування, що виходили з уявлень про другорядність тілесності та її непевного зв'язку зі свідомістю та психікою, породили значну кількість теорій і напрямів у філософії та психології, які або не могли пояснити деякі результати спостережень та експериментів, або доходили суперечливих висновків і містили більше прогалин і нових питань, аніж чітких відповідей.

Слід зазначити, що феноменологія використовує деякі принципи та експериментальні дані ґештальт-теорії, але пропонує іншу методологічну основу для мислення з вихідних положень ґештальт-теоретиків. Розробки феноменологів доводять, що тіло є не лише супутником інтелекту та засобом зміни просторових перспектив, а само є суб'єктом сприйняття, має власну інтенційність і свідомість, нехай і неявну, не таку, що покладає свій предмет перед собою, неетичну свідомість. Уже не можна у філософії редукувати тіло, нехтувати ним, адже воно, а не інтелект і трансцендентальне «еґо», стає посередником та ініціатором інтерсуб'єктивних взаємин. Такий підхід до тілесності дозволяє пояснити особливості сприйняття власного тіла, майже миттєві схоплення різниці між мною та іншими людьми, між ними та неживими тілами, роботами. Феноменологічні концепція та метод уможливлюють цілісний розгляд людського буття без дискретних розривів живого та перетворення його на мертвий аналітичний матеріал. Підхід Едмунда Гусерля та його послідовників дає змогу віднайти аспекти тілесності, яким не приділяли гідної уваги або не вважали за потрібне описати чи проаналізувати, які, однак, відіграють суттєву роль у становленні повноцінної людської особистості, що перебуває у світі та серед людей.

Як свідчать дослідження Едмунда Гусерля, Мориса Мерло-Понті, Жана-Поля Сартра та інших феноменологів, тілесність відіграє неабияку роль у міжлюдській комунікації. Тепер ми не можемо оминати питання тілесності у філософському осмисленні людських взаємин, так само як не можемо нехтувати темою інтерсуб'єктивності, звертаючись до проблеми тіла. Щоб дослідити умови можливості конструктивної та справжньої людської комунікації, потрібно розв'язати проблеми онтології тілесності, йдучи від особливостей перцептивного досвіду та кінестетичних відчуттів до побудови соціальних структур на основі спілкування, яке починається з представлення себе іншим і світові. Зокрема, у наш час розгляд питання про позитивність і справжність людської взаємодії не можливий без урахування таких тілесних феноменів, як відкритість обличчя та посмішка, що є не лише зовнішніми виявами індивідуальності, але й виразами екстатичності людини, її розімкненості до світу та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертація виконувалася в системі досліджень, які проводить кафедра філософії філософського факультету в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» та відповідної науково-дослідної теми філософського факультету №01БФ041-01 «Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть».

Метою роботи є осмислення в процесі критичного перегляду проблемних моментів онтології тілесності та людських взаємин, які були виявлені у творах феноменологів і ґештальт-психологів, а також пошук способів їхнього розв'язання за допомогою феноменологічного та феноменолого-соціального підходів.

Мета дослідження конкретизована у таких завданнях:

- визначити переваги феноменологічної онтології тілесності, зіставляючи її з редукціоністськими та фізикалістськими філософськими течіями;

- з'ясувати способи розв'язання психофізичної проблеми засобами феноменології;

- розглянути можливість усунення певних теоретичних утруднень ґештальт-психології за допомогою феноменологічної концепції тілесності;

- довести можливість подолання розбіжності феноменологічних підходів у розумінні співвідношення тілесності та інтерсуб'єктивності досвіду;

- знайти можливості усунення суперечності концепції інтерсуб'єктивності Ж.П. Сартра за допомогою інших феноменологічних концепцій інтерсуб'єктивності.

Об'єктом дослідження є людське тіло в аспекті його властивості сприйняття та інтерсуб'єктивності.

Предметом дослідження є феноменологічна онтологія тілесності та інтерсуб'єктивності, що експлікує можливості справжньої людської взаємодії.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Феноменологію вважають однією з впливових сучасних філософських течій, що зумовлює наявність великої кількості досліджень із феноменології. Ідеї феноменологів викликали зацікавлення представників майже всіх наукових галузей - від фізики та біології до психології та соціології. Отже, крім самої феноменології, її концепції та методу зараз розвиваються самостійні напрями феноменологічної психології, феноменологічної соціології, феноменології релігії, феноменології права тощо. Теми, розглянуті в цій роботі, стосуються феноменологічної теорії сприйняття й інтерсуб'єктивності, а також побудови на їхній основі соціальних структур життєсвіту. Розвиток деяких ідей Едмунда Гусерля, створення феноменологічної теорії сприйняття і обґрунтування онтології тілесності та інтерсуб'єктивності знаходимо в працях феноменолога Мориса Мерло-Понті «Феноменологія сприйняття» (1945) і «Видиме й невидиме» (1965). Критичний аналіз певних положень феноменології Едмунда Гусерля та ориґінальна теорія інтерсуб'єктивності містяться в праці Жана-Поля Сартра «Буття і ніщо» (1943), яку детально аналізуємо в нашій роботі. За допомогою твору Альфреда Шюца й Томаса Лукмана «Структури життєсвіту» (1962-1966) і твору Петера Слотердайка «Сфери» (І том, 1998) розглядаємо можливі розв'язання суперечностей Сартрової концепції інтерсуб'єктивності. Зазначені праці складають основну джерельну базу дисертаційного дослідження та окреслюють проблеми, розглянуті в цьому дослідженні. Серед доробку феноменологів ми виокремили те, що певною мірою стосується розгляду сприйняття, відчуттів, онтології тілесності та інтерсуб'єктивності. Це передусім праці самого Е. Гусерля, феноменолога сприйняття М. Мерло-Понті й опонента останнього - Ж.П. Сартра. Розвідки з теми представлені також працями М. Вертгаймера, К. Кофки, В. Келера, М. Гайдеґера, Р. Інґардена, М. Шелера, Е. Левінаса, П. Прехтля, О. Шпараги, А. Слініна, В. Подороги, Д. Коена, Дж. Фаста, Б. Вальденфельса, А. Шюца, Т. Лукмана, П. Слотердайка. Деякі підходи до тематики містяться в працях вітчизняних дослідників Є. Причепія, С. Кошарного, О. Гомілко, В. Кебуладзе. Як допоміжні матеріали, що висвітлюють нинішній стан досліджуваних проблем, використані англомовні статті зарубіжних науковців, що стосуються розгляду проблеми тілесності з позицій феноменології, зокрема статті, присвячені проблемі обґрунтування онтології тілесності в рамках феноменологічної концепції зі збірки «Analecta Husserliana», виданій у Голандії в 1971 р., статті з білоруського філософського журналу «Топос», що видається Центром досліджень з філософської антропологі, а також статті з російського філософського часопису «Логос».

Основним методом цього дисертаційного дослідження є феноменологічний підхід, а також порівняння основних засад асоціативної та феноменологічної теорій сприйняття. У рамках феноменологічної теорії детально розглянуто онтологічні підвалини та діалектика тілесності й інтерсуб'єктивності. Для цього використано методи контекстуальної інтерпретації та компаративного аналізу з визнанням пріоритетності феноменологічної концепції, її способів аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні аналізу феноменологічної теорії сприйняття й онтології тілесності та спробі віднайти з-поміж феноменологічних концепцій інтерсуб'єктивності такі моменти, що заважають побудові концепції людських взаємин на основі трансцендентальної феноменології.

Найсуттєвіші наукові результати, які відображають новизну дисертаційного дослідження, особистий внесок авторки у розробку проблеми, що виносяться на захист, конкретизовані у таких положеннях:

- показано, що феноменологія має переваги в питанні обґрунтування онтології тілесності перед редукціоністськими та фізикалістськими теоріями сприйняття та їхніми визначеннями зв'язку свідомості та людського тіла;

- обґрунтовано, що розв'язання психофізичної проблеми у феноменології відбувається через феноменологічне осмислення тілесності та інтерсуб'єктивності досвіду;

- встановлено, що подолання деяких теоретичних утруднень ґештальт-психології уможливлене феноменологічною концепцією тілесності;

- показана можливість подолання суперечливості підходів у феноменології до проблеми співвідношення інтерсуб'єктивності та тілесності досвіду;

- викладені ідеї щодо усунення суперечностей феноменологічної концепції інтерсуб'єктивності Сартра за допомогою залучення методологічних засобів соціальної феноменології А. Шюца та «сферології» П. Слотердайка.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення дослідження можна використати для подальших досліджень тілесності у філософії та психології, для розв'язання деяких питань щодо штучного інтелекту та для побудови загальної феноменологічної концепції людської комунікації.

Матеріали дисертаційного дослідження можна використати для розробки навчальних спецкурсів із філософії та психології.

Особистий внесок здобувачки. Дисертація є самостійною науковою роботою авторки. Висновки, положення наукової новизни зроблені авторкою на основі власних результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були викладені на міжнародних конференціях: «Дні науки філософського факультету», Київ, 2005, 2006 рр., «Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід», Київ, 2005 р., круглий стіл «Як можлива метафізика сьогодні» (в рамках конференції «Філософія: нове покоління»), Київ, 2006 р.

Публікації.

Упровадження результатів дослідження здійснено у формі наукових публікацій - трьох статтях, що надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, і двох тезах.

Структура роботи відповідає меті дослідження і послідовності розв'язання поставлених завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертаційного дослідження - 185 сторінок. З них 175 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 155 найменувань та складає 10 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету й завдання дослідження, висвітлено теоретико-методологічну основу дослідження, окреслено наукову новизну, розкрито практичну і теоретичну цінність отриманих результатів, наведено дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

Перший розділ - «Проблема тілесності у філософії» - присвячений з'ясуванню витоків проблеми тілесності у філософії від античних мислителів до сучасних теоретиків та їхнього розуміння ролі тіла для визначення буттєвих засад людського існування.

У підрозділі 1.1 - «Витоки проблеми тілесності» - авторка аналізує роботи, які стали базисом дисертаційного дослідження. Це праці Е. Гусерля, де обґрунтовано феноменологічний метод і закладено підвалини осягнення тілесності за допомогою цього методу, праці М. Мерло-Понті, з яких починається розбудова феноменологічної теорії тілесності, роботи Ж.П. Сартра, у яких обґрунтовано ориґінальний проект феноменологічної онтології, зокрема й онтології людського тіла, тематичний збірник статей «Analecta Husserliana», а також праці таких авторів, як Альфонсо Лінґіс, Корнеліс Ван Персен, Ричард Шмідт і Далас Лескей, присвячених проблемі феноменології та онтології тілесності, дослідження тілесності сучасними філософами, такими як Джон Дод, Бернгард Вальденфельс, Петер Слотердайк, Ольга Шпарага та історико-філософське дослідження Ольги Гомілко становлення сучасного дискурсу про тілесність.

На основі аналізу цих праць авторка доходить висновку, що проект загальної феноменологічної онтології тілесності залишається дискусійним і суперечливим. Основна проблема - це суперечливе визначення онтологічних підвалин тілесності. На думку Ж.П. Сартра, такою підвалиною постає інтерсуб'єктивність, а з точки зору таких феноменологів, як Е. Гусерль і М. Мерло-Понті інтерсуб'єктивність є похідною від тілесності.

Деталізуючи розгляд виток проблем тілесності, авторка здійснює загальний історико-філософський огляд, виокремлює тих мислителів, у яких можна знайти або передумови виникнення феноменології, схожість кола проблем, або ж, навпаки, кардинально протилежні твердження, критика яких дала можливість феноменологам розробити власну теорію. Розгляд тілесності людини, окреслення ролі тіла в житті та пізнанні, онтологічна необхідність тіла або, навпаки, абсолютне вилучення його з переліку винятково людських сутностей - такі проблеми спонукали філософів усіх часів звертатися до людської тілесності з намаганнями встановити її істинне місце в бутті.

У підрозділі 1.1.1 - «Тіло як в'язниця душі» - розглянуто ідеї тих авторів, що вважали тілесність певним покаранням та недоліком людини, від якого страждає душа. Серед таких авторка вирізняє Платона, Аристотеля, Авґустина, Фому Аквінського. Основний лейтмотив Платона щодо «вказування» тілом на душу критично переосмислює Гусерль, створюючи концепцію тілесної апрезентації свідомості Іншого в нашому досвіді. В творах Стагиріта і християнській літературі Середньовіччя знаходимо уявлення про більш тісний зв'язок тіла і душі, але переважними залишаються уявлення про гріховність тілесності, її нижчій статус щодо душі.

У підрозділі 1.1.2 - «Організм і психофізична єдність як ідеї філософії Нового часу» розглянуто поворот до нових тенденцій у визначенні співвідношення душі й тіла. Представники доби Нового Часу - Лок, Берклі, Г'юм, Декарт, Спіноза - вважають тіло добре скерованою механічною будовою, складові частини якої можна вивчати дискретним чином. До уваги феноменологів потрапляє масив емпіричних даних щодо тілесності людини, але загальну думку щодо онтологічної прірви між свідомістю та фізичним тілом послідовники Гусерля критикують.

У підрозділі 1.1.3 - «Пріоритетність свідомості перед тілесністю (філософія самосвідомості)» - авторка звертається до настанов Канта і Гегеля щодо свідомості, яка взагалі не має потреби у тілесності, останню майже виключено з роздумів про людину та специфіку її буття. Абсолютизація свідомості й самосвідомості почала доходити до суперечностей, виправити які можна було завдяки поверненню тілесності онтологічного статусу. Феноменологія, зокрема у своїх витоках, теж є філософією самосвідомості. Е. Гусерль у «Картезіанських медитаціях» навіть називає новостворену ним науку «Eґoлогією». Але він не зупиняється у своїх дослідженнях на розгляді лише трансцендентальної суб'єктивності, а розгортає аналіз індивідуального Ego, розглядаючи його в конкретності, до якої, власне, належать відчуття та сприйняття.

У підрозділі 1.1.4 - «Цілісність людського буття (філософська антропологія та феноменологія)» - розглянуто твори Гусерля, Шелера, Плеснера, Ґелена, де розгортаються ідеї щодо цілісності людського буття, з якого неможна викреслити жодну з двох складових (тіло чи свідомість). Феноменологія надала особливої ваги ще двом важливим функціям тіла:

1) тіло є найістотніша основа самоідентифікації та побудови взаємин зі світом;

2) тіло є посередником, що обумовлює та вможливлює між людські взаємини.

Зосередження на цих пунктах визначили напрям досліджень феноменологами зазначеного питання та показали необхідність створення власної феноменологічної теорії сприйняття, онтології тілесності і визначення співвідношення феноменів тіла та інтерсуб'єктивності.

У підрозділі 1.1.5 - «Постмодернізм і психоаналіз: значення тіла» - авторка здійснює огляд вивільнення теми тіла із певного філософського забуття деякими представниками постмодерну і психоаналізу. Більша свобода вивчення тілесності надала значного масиву розробок цієї теми різними галузями знань.

Для цього дисертаційного дослідження істотними виявились відкриття постмодерністами і психоаналітиками зв'язків формування уявлень про власну тілесність під впливом пізнання Іншого.

У підрозділі 1.1.6 - «Герменевтичний підхід: тілесність як умова гри» - авторка звертається до цікавих концепцій Колінґвуда та Ґадамера, які звертаються до проблеми тілесності в ракурсі залучення людини до гри. Гра визначається не наявністю суб'єкта з особливою ігровою поведінкою, але має свій особливий буттєвий статус. Тілесність виступає для людини основною умовою для вступу до гри.

Другий розділ - «Тілесна онтологія інтерсуб'єктивності» - присвячений такому розгляду співвідношення тіла з інтерсуб'єктивністю, де перше є підставою та умовою другої. Такий спосіб розв'язання вказаної проблеми характерний для засновника феноменології Е. Гусерля та його послідовника М. Мерло-Понті. Авторка розглядає концепції вказаних авторів, звертаючись як до їхніх попередників, так і до теорій однодумців (ґештальт-психологів) і опонентів (представників аналітичної філософської традиції).

Підрозділ 2.1 - «Тіло Іншого як фізичне та живе тіло» - присвячений розгляду питання статусу людського тіла у феноменології на основі Гусерлевої критики Декартового обґрунтування психофізичного суб'єкта й можливості метафізичного вилучення тіла з сутнісних ознак людини. Засновник раціоналізму виводить свідомість на перший план і нехтує тілом, зводячи його до речі серед речей. Таке ставлення до тіла накладає карб речевості як на свідомість, так і на людину загалом. Ця позиція веде до абсурдного уявлення про тіло як механізм, для якого вилучення чи додавання складників змінює лише зовнішній вигляд, не впливаючи на свідомість, що існує відрубно. Гусерль рішуче відкидає таку позицію та надає людському тілові статус живого тіла, що наскрізно просякнуте кінестезами та відчуттями й протистоїть механічності фізичного організму як зібранню органів.

У підрозділі 2.2 - «Живе тіло як суб'єкт сприйняття» - авторка розглядає ориґінальну феноменологічну концепцію онтології тіла М. Мерло-Понті. Однозначне виокремлення мого живого тіла з-поміж речей світу, здійснене Е. Гусерлем на противагу концепції Р. Декарта, набуло розгорнутого пояснення у філософії М. Мерло-Понті, який уже не обмежувався настановами Гусерля щодо звернення лише до психічно здорових дорослих людей у стані притомності, а залучив до своїх досліджень розробки психотерапії, ґештальт-теорії та нових філософських течій. Онтологія тіла у феноменології М. Мерло-Понті базована на новій теорії сприйняття, яка порушує питання щодо пріоритетності в цій сфері нашого інтелекту як інстанції аналізу даних відчуттів і зрештою заперечує пріоритетність інтелекту, переносячи центр ваги на саме тіло, якому автор «Феноменології сприйняття» надає статусу суб'єкта сприйняття.

Критикуючи філософські ідеї фізикалістів, функціоналістів і редукціоністів щодо обґрунтування онтології тіла, М. Мерло-Понті наполягає на новому підході до цієї проблеми, який ґрунтується на феноменології Е. Гусерля. Порівняно з обґрунтуванням тілесності та її ролі в інтерсуб'єктивності у засновника феноменології, М. Мерло-Понті залишає тільки основні ідеї: кінестетичні відчуття, подвійне відчуття та похідне становище інтерсуб'єктивності стосовно тілесності. Обґрунтування ж виходить за межі філософії Е. Гусерля, набуваючи нових рис. Чисельні звернення автора «Феноменології сприйняття» до психологічних дослідів змусили авторку розглянути проблеми тіла і сприйняття в рамках сучасної психології та психіатрії. Указавши основні психологічні теорії сприйняття, авторка бере за основу ту, що найбільше вплинула на феноменологічну теорію сприйняття - ґештальт-психологію. Окрім залучення дослідних покажчиків ідей ґештальт-теорії, авторка окреслює слабкі місця теорій М. Вертгаймера й В. Келера та можливості їхнього розв'язання в рамках феноменології. До таких зараховано намагання редукувати сприйняття і поведінку людини до функцій головного мозку, а також спроби пояснити сприйняття тривимірного простору дискретним чином. Відкинувши такі погляди і надавши перевагу феноменологічному підходові, Мерло-Понті вивчає тіло як феноменальне тіло, що відрізняється від емпіричного тіла власним переживанням його як живого тіла, наявного тут і зараз, у якому саме й відбуваються всі мої кінестези. Феноменальне тіло людини - це суб'єкт сприйняття, воно не має потреби звертатися до аналітичної діяльності свідомості, адже йому притаманні власні інтенції та власна специфічна свідомість, які уможливлюють справжнє перебування тіла у світі та взаємодію з ним. Критика редукціоністського та фізикалістського підходів, виокремлення феноменального тіла, тілесних інтенцій і тілесної свідомості ставить під питання, на думку авторки, ідею створення штучного інтелекту. Непрозорість людської плоті, що збігається з плоттю світу, не дає змоги дискретно розглянути її, проаналізувати та відтворити знов, бо людина є світовою цілісністю.

У підрозділі 2.3 - «Структура взаємин Я - Інший - Світ» - з'ясовані місце та роль людської тілесної істоти у світі та її можливості контактувати з іншими людьми на основі такого підходу до тілесності, коли вона є первинною щодо інтерсуб'єктивності. Опис феноменального тіла і його протиставлення тілу об'єктивному дозволяє М. Мерло-Понті зробити висновок, що саме феноменальне тіло взаємодіє зі світом, усередині якого воно постійно перебуває. Світ не протистоїть суб'єкту, він поглинає його, будучи фігурою на фоні суб'єкта. Людина залучена у світ через власну плоть, що тотожна з плоттю світу, виражаючи єдність їхніх онтологічних структур. Плоть тут розуміють як насичене кінестезами живе тіло, скероване дорефлексивним cogito. Останнє пояснене автором «Феноменології сприйняття» як свідомість тіла. Отже, тіло має власну свідомість, ми постійно фіксуємо її вплив у кожному кінестетичному відчутті, у тому, що почасти називають «несвідомим» і ця свідомість не має свого вираження, і тому до майже останнього часу не досліджувалась.

Система «Я - світ» не може стати довершеною, доки суб'єкт не сприйме Іншого, адже світ існує лише в моїх вираженнях та інтенціях стосовно нього та Іншого. Онтологічна система Мерло-Понті містить ключові елементи: Я, Інший і світ. Причому Інший завжди стоїть між мною та світом, але він не перепона, а місток, що надає мені можливості разом з ним пізнати наш спільний світ.

У третьому розділі - «Інтерсуб'єктивна онтологія тілесності» - розглянуто співвідношення тіла з інтерсуб'єктивністю, де статус першого випливає з другого.

Оскільки людські взаємини правлять за передумову та онтологічну базу тілесності, авторка в цьому розділі приділяє значну увагу розглядові інших феноменологічних концепцій інтерсуб'єктивності, намагаючись осмислити можливість побудови справжніх та усталених взаємин між людьми.

У підрозділі 3.1 - «Нететична свідомість тіла як основна характеристика модусу тіла-для-себе» - досліджено виокремлення Сартром першого з трьох онтологічних модусів тілесності - тіла-для-себе. Сартр послідовно використовує феноменологічний метод і, критикуючи настанови пізнього Гусерля щодо наявності трансцендентального Ego в усіх актах свідомості, підкреслює наявне в кожної людини непокладальне усвідомлення власного тіла - нететичну свідомість тіла, що є основою першого з онтологічних модусів тілесності - тіла-для-себе.

Підрозділ 3.2 - «Онтологічні виміри тілесності, пов'язані з інтерсуб'єктивними взаєминами» - присвячений розгляду двох онтологічних модусів тіла: тіла-для-іншого та мого тіла, пізнаного іншим. Ці два модуси, на відміну від першого, пов'язані із залученням до досвіду Іншого, його погляду.

Заперечуючи один з основних пунктів філософії тіла Гусерля та Мерло-Понті - так зване «подвійне відчуття», Сартр доходить висновку, що у феномені торкання рукою себе та феномені відчуття дотику власної руки до себе помилково змішують два різні онтологічні модуси тілесності людини: тіло-для-себе та тіло-для-іншого. Авторка детально аналізує і критикує опис Сартром цих онтологічних модусів тілесності людини, котрі формуються не самі по собі, а лише за наявної зустрічі з Іншим. Цьому моментові авторка приділяє окрему увагу, щоб проаналізувати надані Сартром обґрунтування первинності інтерсуб'єктивності щодо тілесності. Власне, саме у такій послідовності первинного та похідного у співвідношенні інтерсуб'єктивності та тілесності й полягає ориґінальний підхід Сартра.

У підрозділі 3.3 - «Інтерсуб'єктивні взаємини» - розглянуто запропонований Ж.П. Сартром варіант людських взаємин, розкритий у розгляді двох настанов щодо Іншого. Обидві настанови неодмінно ведуть автора «Буття і ніщо» у глухий кут конфлікту, з якого починається контакт з Іншим та яким він неминуче завершується. Навіть розглянутий спосіб співіснування з іншими, контакт, що ґрунтований на усвідомленні залучення суб'єкта до спільноти таких самих суб'єктів, як і він, не долає прірви між людськими істотами, бо в рамках філософії Сартра неможливе подолання суб'єкт-об'єктної дихотомії.

У підрозділі 3.4 - «Умови можливості справжньої взаємодії з Іншим» - авторка намагається осмислити можливий шлях до справжньої взаємодії з Іншим і порозуміння з ним, для чого звертається до феноменологічної соціології А. Шюца, який виконує одну з найкатегоричніших настанов феноменології загалом і М. Мерло-Понті: не мислити соціальне як об'єкт, що протистоїть суб'єкту, одночасно утримуючи останнього у своїх межах. Але, на погляд авторки, феноменологічній соціології А. Шюца бракує онтологічного обґрунтування можливості побудови зв'язків з іншими людьми, тому авторка звертається до сучасних концепцій Петера Слотердайка та Ольги Шпараги, які враховують залученість людини до загального буття та нерозривну єдність з ним, а також такі суто людські аспекти тілесності, як обличчя та посмішка, що стають запрошенням до спілкування та порозуміння з Іншим.

ВИСНОВКИ

У «Висновках» здійснено узагальнення результатів дослідження, які висвітлюють проблематику і структуру роботи:

Порівняно з редукціоністськими моделями, феноменологічна онтологія тілесності позбавлена фізіологічних упереджень щодо зв'язку свідомості з тілом, що дозволяє не диференціювати фізіологічні елементи в пошуку остаточної границі між свідомістю, як нематеріальною субстанцією, та матеріальним фізичним тілом, а зосередитися на розв'язанні питання щодо онтології тіла безпосередньо. Така настанова разом із застосуванням феноменологічного методу дозволяє віднайти нові кореляції та зв'язки тіла і свідомості.

На основі феноменологічної концепції тілесності стає очевидною хибність психофізичного підходу до проблеми. Тіло не можна розглядати як сукупність органів, про що свідчить опис досвіду переживання власного тіла. Людське живе тіло для себе ніколи не буде зведено до механізму, воно завжди відчуває свою сповнення життям, рухами, кінестезами. Взаємини з іншими людьми, сприймання їх, встановлення контакту взагалі неможливо пояснити, якщо виходити з уявлень про замкненість і відокремленість свідомості від матеріального світу, в тому числі й від власного тіла. Феноменологія тілесності та інтерсуб'єктивності досвіду спростовує психофізичний підхід, одночасно розв'язуючи проблеми, що постали раніше.

Феноменологічна онтологія тілесності як Сартра, так і Мерло-Понті змушує переглянути й уточнити стратегії створення штучного інтелекту і штучної людини. На наш погляд, два твердження феноменології тілесності вказують на складнощі створення штучного інтелекту. Це, по-перше, наявність неетичної свідомості тіла, що дається в знаки у наданні саме тілу статусу суб'єкта сприйняття та дії, та, по-друге, складні для пояснення взаємини з Іншими, які не можна звести до біхевіористичних пояснень поведінки стимулом і реакцією. Метод, за допомогою якого це можна здійснити, передбачає детальний аналіз, який тяжіє до нескінченності, але феноменологія наполягає на хибності дискретного підходу у визначенні сутності людини та її буття.

3. Феноменологія розв'язує утруднення не лише психофізичних уявлень щодо тілесності, але й долає деякі труднощі ґештальт-теорії, з якою щільно пов'язана завдяки дослідженням Мерло-Понті. Він не випадково звернувся до експериментальної бази ґештальт-психології, адже остання ґрунтується на Брентановій ідеї про інтенційність свідомості. Феноменологія та ґештальт-психологія мають декілька спільних рис: уявлення про інтенційний характер свідомості, наявність до предикативного досвіду та феноменологічної царини дії людини, що не завжди збігається з реальною географічною цариною. Хибними виявилися пошуки пояснення ґештальт-теоретиками вищезазначених теоретичних підстав методами фізикалізму та редукціонізму. Ізоморфізм, на якому базувалася теорія ґештальт-психологів, розглядався пріоритетно як ізоморфізм структур сприйняття зовнішніх стимулів і фізіологічних процесів мозку (концепція Келера), а не як ізоморфізм структур поведінки та структур проявів почуттів (концепція Вертгаймера). Феноменологічна концепція тілесності, що відкидає редукціонізм, дозволяє заново переглянути та пояснити досліди ґештальт-психологів. Останні, у свою чергу, надають можливості феноменології знайти експериментальне підтвердження своїм настановам.

Визначення вихідного та похідного елементів з діади інтерсуб'єктивності та тілесності авторка знайшла у філософських концепціях М. Мерло-Понті та Ж.П. Сартра, які взято за основу для розгляду зазначеного питання. Якщо Мерло-Понті наслідує ідеї Гусерля стосовно визначення тілесності як основи інтерсуб'єктивності, то Сартр критично переосмислює їхні вихідні положення та створює власну онтологію тілесності, яка є похідною від інтерсуб'єктивності. Безсумнівним є те, що і Мерло-Понті, і Сартр мають чітко визначене онтологічне спрямування в розв'язанні питань тілесності та інтерсуб'єктивності. Розбіжність їхніх поглядів, хоч і виникає на принциповому ґрунті, не може завадити побудові цілісної концепції, адже, на нашу думку, об'єднуючими чинниками виступають такі настанови:

а) наявність у людини дорефлексивного cogito - особливого стану свідомості, що за визначенням має безпосередній контакт з буттям;

б) виокремлення на основі дорефлексивного cogito особливої форми усвідомлення себе як тілесної істоти (нететична свідомість, феноменальне тіло);

в) неможливість адекватного аналізу людського тіла, його дій та намірів без урахування ситуації, у якій воно перебуває;

г) ставлення до тіла як до універсального інструменту, але з урахуванням критичного ставлення до простого редукування тіла до інструмента;

ґ) тіло відіграє значну роль для нашого контакту з іншими людьми.

Власне, проблемним як для Мерло-Понті, так і для Сартра є останній пункт. Інтуїції щодо важливості та безпосередньої участі тіла в організації контакту з Іншим наявні в обох філософів, але пояснення цього феноменологічними, логічними та описовими методами є недостатнім. Авторка взяла на себе лише аналітичну частину роботи, щоб прояснити можливі засади об'єднання концепцій з протилежними ставленнями щодо первинності тілесності чи інтерсуб'єктивності. Розбудова такої концепції потребує окремого дослідження, більшого за обсягом та глибшого, за основу якого можна було б узяти це авторське дослідження.

Інтерсуб'єктивна концепція Сартра є доволі песимістичною та безвихідною. Ми вважаємо, що подолання негативних рис цієї інтерсуб'єктивної концепції можливо за умов, по-перше, відкидання застарілої дихотомії суб'єкта та об'єкта, по-друге, перегляду ставлення людини до Інших, з огляду на їхню залученість до її життєсвіту (коло близьких людей та коло анонімних суб'єктів), по-третє, обов'язкового зважання на детермінованість ситуації, у яку залучена людина, її біографія та соціальний стан, по-четверте, виокремлення специфічної інтерсуб'єктивної сфери з особливими онтологічними передумовами.

Останніми, на нашу думку, можуть виступати суто людські аспекти тілесності, які є одночасно і приналежними даній конкретній людині, і мають загальний екзистенційний зміст, наприклад, це визначені та описані П. Слотердайком, обличчя та посмішка. На основі таких загальних основ спілкування та взаємодії з іншими слід розглядати феноменологічну концепцію соціології Шюца. філософський онтологічний феноменологія

Варто зазначити, що останню створено незалежно від згоди чи критичного ставлення Шюца до концепції інтерсуб'єктивності Сартра, проте ми звертаємося до основних положень феноменологічної соціології Шюца як до одного з можливих феноменологічних способів розв'язання проблеми можливості справжньої взаємодії з іншими. З іншого боку, потрібно зазначити, що основним положенням Шюца, на наш погляд, бракує саме онтологічного базису як достатньої підстави для обґрунтування специфічних способів і рівнів взаємодії з іншими.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Плющева М.О. Трансформація поняття гри від античності до сучасності. Обумовленість гри тілесністю та мовою // Докса: Збірник наукових праць з філософії та філології. Серія: Грецька традиція в сучасній культурі. - Одеса: Одеська гуманітарна традиція, 2005. - Вип. 8. - С. 203-212.

2. Плющева М.О. Моє живе тіло чи тіло як організм? Розв'язання проблеми Декартом і Гусерлем // Sententiae: Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії. - УНІВЕРСУМ-Вінниця: Критика, 2006. - Випуск 15. - С. 3-10.

3. Плющева М.О. Метафізика світу «інших» // Практична філософія. - Київ: ПАРАПАН, 2007. - Випуск 2. - С. 27-33.

4. Плющева М.О. Гра як привілей людини // «Дні Науки філософського факультету - 2005». Матеріали доповідей та виступів. Частина ІІІ. - Київ: Київський університет, 2005. - С. 64-66.

5. Плющева М.О. Метафізика світу Інших // «Дні Науки філософського факультету - 2006». Міжнародна наукова конференція. Матеріали доповідей та виступів. Частина ІІ. - Київ: Київський університет, 2006 - С. 136-138.

Размещено на Allbest.ru