Теорія аналогії буття у філософії Томи Аквінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

з теми: «Теорія аналогії буття у філософії Томи Аквінського»

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Котусенко Віктор Володимирович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" МОН України, на кафедрі філософії та релігієзнавства.

Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент,

ТИХОЛАЗ Анатолій Георгійович,

Національний університет "Києво-Могилянська академія" МОН України,

доцент кафедри філософії та релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,

ПРИЧЕПІЙ Євген Миколайович,

Київський національний університет технологій та дизайну МОН України,

завідувач кафедри філософії та культурології;

кандидат філософських наук, доцент,

БАУМЕЙСТЕР Андрій Олегович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії філософського факультету.

Захист відбудеться "18" квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий "__" березня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Л. А. Ситніченко

Загальна характеристика роботи

філософський аквінський аналогія буття

Актуальність теми дослідження. Розвиток філософської думки прямо пов'язаний із розробкою та вдосконаленням термінологічного апарату, який використовується у процесі філософування. Оперування певними засадничими поняттями, такими як “буття”, “суще”, “благо”, “істина” тощо передбачає використання мови на межі її природних повсякденних можливостей. При цьому філософська система повинна зберігати зв'язок з буттєвістю, та саме в ній віднаходити основу для своєї цілісності, несуперечливості і буттєвої значимості. Внаслідок цього існує гостре питання про межі легітимного вжитку філософської мови, котре в процесі історико-філософського розвитку стає однією з найактуальніших проблем, відповіді на які зумовлюють особливості філософування у будь-якому історико-культурному контексті.

У XX столітті проблеми особливостей і меж застосування філософської мови вийшли на перший план завдяки “лінгвістичному повороту”, здійсненому в рамках англомовної аналітичної традиції. Проте в історії філософії існують і інші спроби розгляду питання ролі мови у філософії, більш пов'язані з онтологічною основою. Зокрема, дуже плідним був розгляд вказаної проблеми у контексті теологічного та філософського дискурсу Західноєвропейського Середньовіччя. Адже питання про застосування мови було для цієї епохи досить складним, передусім через зв'язок з проблемою висловлення позитивних атрибутів Бога, і тому воно потребувало ретельної розробки. Ще більше значення воно отримало у зв'язку з суперечливим і дуже актуальним для європейської філософії XIII століття питання про предмет і цілісність метафізики. Тому спадщина середньовічних мислителів є ключовою для вивчення історико-філософського розвитку проблематики філософської мови.

Серйозне ставлення до філософської мови та вивчення особливостей її застосування у найрізноманітніших онтологічних, епістемологічних та етичних контекстах завжди відзначали мислителів Середніх віків. Та проте у період між XII та XIV століттями розробка цих питань отримала особливий розвиток у контексті багатьох видатних досягнень тогочасної теології, метафізики, етики, логіки та мовознавства. Наприклад, можна окремо відзначити штудії в цій галузі ранніх схоластів XII століття (Абеляр, Йоан Солсберійський, Ансельм Кентерберійський), представників зрілого схоластицизму XIII століття (Тома Аквінський, Бонавентура, Йоан Дунс Скот, Вільям Оккам), шкіл “модистів” та “спекулятивних граматиків”. Попри істотний прогрес у медієвістичних дослідженнях XX-го століття, ці досягнення середньовічної філософії досі не було належним чином оцінено.

Проте серед філософів Західноєвропейського Середньовіччя особливо плідним був розгляд вказаної теми Томою Аквінським, у зв'язку з його дуже багатогранним вченням про висловлення за аналогією та теорією аналогії буття. До теми аналогії Аквінат звертався на багатьох рівнях - від теологічної проблеми висловлення про позитивні атрибути Бога до питання про єдність метафізики.

Тема дисертаційного дослідження дає можливість, на основі звернення до середньовічного матеріалу, ствердити, що уявлення про аналогію буття у Томи Аквінського та його послідовників надає нам унікальний філософський метод, наявність якого не беруть до уваги у випадку більшості сучасних дискусій стосовно статусу філософської мови та меж її застосування. Тоді як це вчення дозволяє відповісти на цілу низку сучасних питань стосовно філософської мови та термінології. До того ж, суто з історико-філософської точки зору, тема аналогії буття в томізмі є дуже важливою для адекватного розуміння розвитку філософії схоластицизму, його теоретичних та методичних засад.

Більше того, з'ясування основних засад вчення Томи Аквінського про аналогію буття дозволяє краще зрозуміти проблематику пізнього схоластицизму. А формування академічної філософії в Україні в XVII - XVIII ст. відбувалося саме в контексті тогочасного європейського схоластицизму, який ввібрав у себе численні складові спадщини попередніх інтелектуальних епох, включно з періодом Середніх віків та добою Відродження. Тому вивчення ключової для європейського схоластицизму теми аналогії має надзвичайно важливе значення для осмислення філософської спадщини професорів Києво-Могилянської академії XVII - XVIII століть, котрі зверталися у своїх курсах до томістичного уявлення про аналогію з метою безпосереднього використання або критики.

Стан наукової розробки теми. Українські і загалом пострадянські дослідники дослідженням методу аналогії і теорії аналогії буття у Томи Аквінського та у традиції томізму безпосередньо не займалися. Існують лише загальні дослідження спадщини Аквіната, в яких дане питання розглядається побіжно, як от у працях кардинала Й. Сліпого, В. Олексюка та Д. Тулюк-Кульчицького. З епістемологічної точки зору проблема висловлення за аналогією згадувалася у працях В. Гайденко, А. Погоняйла, В. Бандуровського, І. Лупандіна та інших. Проте загалом можна твердити, що дане питання в україномовних та російськомовних дослідженнях практично не розкрите.

Більшість зарубіжних праць, присвячених питанню аналогії буття у томізмі до середини минулого століття слідували одній з трьох традиційних схем інтерпретації цього вчення, історично сформованих видатними філософами-томістами - Каєтаном (за яким слідують Йоан від Св. Томи, Я. Рамірес, Дж. Ф. Андерсон, та ін.), Франциском Сильвестром Феррарським (за яким слідують Ф. Бланк, А. Ван Льойвен, М. Кромпец) та Франсіско Суаресом (лінії котрого дотримуються П. Декок та Р. Паттерсон). Попри значимість цих теорій для розвитку уявлення про значення теорії аналогії буття, всі вони є вторинними по відношенню до відповідного автентичного вчення Томи Аквінського. Тобто протягом минулого століття (як, власне, й зараз) відчувається необхідність повернення до джерел і вивчення властиво аквінатівських ідей про аналогію буття.

В рамках розвитку томізму середини XX століття, пов'язаного з іменами Е. Жільсона, Ж. Марітена, Н. Бальтасара, Ж. Марешаля, Е. Пшивари, К. Ранера, Г. Урса фон Бальтасара та ін., відбулося загальне зростання зацікавленості в томістичній філософії, передусім в її метафізичному аспекті. Проте назагал (за винятком Е. Пшивари) ці видатні мислителі не стали авторами монографічних досліджень на тему аналогії буття.

У другій половині минулого століття з'явилася низка публікацій, котрі ставили за мету прояснення окремих вимірів застосування методу аналогії у Томи Аквінського і структурування цього вчення. Це в значній мірі вдалося Г. Літкенсу, Дж. Клубертанцу та Б. Монтеню, котрі написали на цю тему монографії, які практично задали тон подальших досліджень. Праці Ю. М. Бохенського, Р. Мак-Інерні, Д. Беррелла, Дж. Росса, та ін. втілюють тенденцію розглядати засади філософії Аквіната в рамках аналітичної традиції.

Разом з тим, дослідження теми аналогії у філософії Томи Аквінського все ще не можна вважати завершеним, особливо з огляду на сучасний контекст філософування та найновіші логіко-лінгвістичні теорії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія”, зокрема, з програмою “Історія української філософії: європейський контекст”.

Об'єктом дослідження виступають філософські та теологічні ідеї Томи Аквінського, його коментаторів, сучасників та послідовників.

Предмет наукового аналізу становить теорія аналогії буття, яка відіграє ключову роль у філософії Томи Аквінського (і його послідовників), зокрема у його метафізиці, природній теології, теорії пізнання та етиці.

Метою дисертаційного дослідження є визначення основних характеристик аналогії буття у Томи Аквінського як особливого методу, який уможливлює висловлення суджень з використанням трансцендентальних понять і формування цілісної філософської системи на основі таких суджень.

Реалізація поставленої мети передбачає необхідність вирішити низку завдань:

- довести опосередкований вплив античних попередників (Аристотеля, неоплатоніків тощо) на уявлення Томи Аквінського про аналогію буття;

- проаналізувати відмінності між поняттям аналогії у Томи Аквінського та у античній традиції (передовсім, Аристотеля);

- розглянути історично формування аналогії як філософського методу, зокрема, взявши до уваги поняття амфіболії, еквівокації, “висловлення в багатьох значеннях” та “висловлення по відношенню до одного” у пізньоантичних, ранньосередньовічних, мусульманських та юдейських мислителів;

- з'ясувати рівень залежності Томи Аквінського у галузях логіки, теології, метафізики та етики від загальноприйнятих уявлень про аналогію його сучасників;

- проаналізувати вибрані тексти Томи Аквінського, в яких сформульовано вчення про аналогію буття, в тому числі й ті, де його безпосередньо застосовано;

- виокремити зміщення акцентів у ставленні Томи Аквінського до аналогії буття та особливостей її застосування у різні періоди його творчості;

- розглянути особливості використання методу висловлення за аналогією для формування суджень з використанням окремих трансцендентальних понять, таких як “суще”, “благо” тощо;

- дослідити співвідношення між різними формами вираження вчення про аналогію буття у Томи Аквінського, зокрема, уявленням про висловлення “від первинного до вторинного”, “висловленням у багатьох значеннях”, навмисною еквівокацією “по відношенню до одного”, пропорційністю, пропорцією, амфіболією, вченням про модуси позначення тощо;

- розглянути особливості використання Томою Аквінським методу аналогії у метафізиці та природній теології;

- поширити дослідження ролі висловлення за аналогією на галузі етики та теорії пізнання;

- з'ясувати, яким чином методичні аспекти теорії аналогії буття (рівень судження) у Томи Аквінського співвідносяться з відповідними онтологічними засадами (буттєвий рівень);

- з'ясувати можливість застосування спадщини середньовічної філософії у розв'язанні сучасних проблем філософської мови та онтології.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на аналітичному підході до вивчення історії філософії та етики, а також ґенетичному, семіотичному та конкретно-історичному методах. Автор спрямовує роботу передусім на синхронне дослідження філософських уявлень Томи Аквінського та взаємозв'язку між ними, радше ніж на діахронічність і віднаходження місця вчення про аналогію Аквіната у його історичному контексті, хоча, для повноти розуміння, відповідні частини роботи буде присвячено висвітленню історико-філософських аспектів. Як керівні у дисертаційній роботі використовувалися принципи наукової об'єктивності, історичності, цілісності та системності.

Джерельну базу дисертації становлять латиномовні тексти, передусім теологічні, метафізичні, логічні та етичні твори Томи Аквінського, а також - його послідовників та коментаторів. Варто зауважити, що внаслідок того, що проекти перекладів Томи Аквінського українською мовою перебувають на початкових стадіях, автор користувався передовсім оригінальними текстами. В рамках введення текстів Аквіната в дисертаційне дослідження було здійснено переклад низки уривків його творів, у яких ідеться про аналогію буття. Ці авторські переклади подано в примітках до тексту дисертації.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у здійсненні першого системного історико-філософського аналізу томістичного вчення про аналогію буття на перетині метафізики, логіки та етичної теорії.

Новизна дисертації розкривається у таких положеннях:

- з'ясовано, що поняття аналогії у системі Томи Аквінського не співпадає з уявленням про аналогію у Аристотеля, а більше відповідає аристотелівському вченню про “висловлене у відношенні до одного, з огляду на якусь спільну природу” та “висловлене у різний спосіб”, що використовується передовсім у метафізичному контексті;

- доведено, що причини зсуву значення поняття аналогії слід шукати у коментаторській традиції зведення метафізичного вчення Аристотеля про висловлене “у різний спосіб” та “у відношенні до одного”, з поняттям “висловленого двозначно” та “омоніми”, в результаті якого Тома Аквінський завжди сприймає метод аналогії не лише як суто логіко-семантичний, а у зв'язку з онтологічними засадами;

- продемонстровано, що вчення про аналогію буття у Томи Аквінського перебуває у тісному зв'язку з теорією причинності, зокрема, з уявленням про подібність наслідків до своїх причин;

- доведено, що предикація за аналогією відіграє важливу роль у теорії пізнання Аквіната, зокрема, через уявлення про “мисленнєве суще” (entia rationis) та “модуси позначення” (modi significandi);

- доведено, що теорія аналогії буття вповні використовується у контексті не лише метафізики і природної теології, але і в галузі етики, зокрема, у зв'язку з питанням про співвідношення між значеннями трансцендентального поняття “благо”, проблемою людської дії, питанням про значення окремих чеснот, таких як розсудливість, любов тощо;

- продемонстровано, що звернення до аналогії як засадничої властивості філософської мови дозволяє узгоджувати протиріччя між вимогою однозначого вжитку філософських понять та їхньою онтологічною багатозначністю;

- з'ясовано, що томістичне вчення про аналогію буття є одним з засадничих уявлень пізнього схоластицизму, котре мало істотний вплив на філософію доби бароко, зокрема, й українських академічних філософів періоду XVII - XVIII століть, таких як Інокентій Ґізель, Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін..

Практичне значення здобутих результатів. Дисертаційне дослідження дає можливість істотно поглибити розуміння центральної для томізму теорії аналогії буття, з'ясувати її роль у філософії Середніх віків, бароко та неотомізму. Тим самим доповнюється уявлення не лише про томістичну теологію, метафізику та логіку, але й про етичні уявлення томізму, з огляду на спільне семантичне поле, властиве для схоластичних традицій. Таке доповнення, в свою чергу, безпосередньо впливає на процес вивчення української барокової схоластики. Внаслідок впливу творчості західноєвропейських мислителів на ідеї українських філософів, ретельне вивчення творів Томи Аквінського має велике значення для осмислення розвитку української академічної філософії періоду XVII - XVIII століть.

Результати дисертаційної роботи можуть бути використані у лекційних курсах і семінарських заняттях з історії західноєвропейської філософії, релігієзнавства, окремих спецкурсах, медієвістичних, метафізичних, логічних та етичних дослідженнях, а також для підготовки відповідних підручників і посібників. Внаслідок значної кількості перекладених оригінальних текстів Томи Аквінського (які подано у примітках), їх також можна використати для складання збірників текстів чи антологій.

Апробація результатів дослідження. Дисертація В. В. Котусенка обговорювалася на засіданнях та теоретичних семінарах кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія", де вона і була виконана. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях і в практиці викладання навчальних курсів “Філософія Середніх віків” та “Томізм”, які, відповідно, з 2000 та 2002 р. читаються автором для студентів бакалаврської програми з філософії Національного університету “Києво-Могилянська академія”.

Головні ідеї, теоретичні положення, науково-методологічні розробки автора було викладено на виступах на 5-й Щорічній науковій конференції НаУКМА “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА у м. Києві (1-5. 02. 1999), на 7-й Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА у м. Києві (22-26. 01. 2001), на 8-й Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА у м. Києві (28.01-1.02. 2002), на Міжнародній науковій конференції “Україна XVII ст.: суспільство, філософія, культура” у м. Києві (6-9. 10. 2003), на 9-ій Щорічній науковій конференції “Україна - людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА у м. Києві (24-28. 01. 2005).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у 8 наукових статтях загальним обсягом 4,7 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (461 найменування). Обсяг основного тексту дисертації становить 194 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, формулюються мета й основні завдання дослідження, вказуються його об'єкт і предмет, теоретико-методологічна основа, розкриваються наукова новизна, практичне значення дисертації, також вказана апробація і структура роботи.

Перший розділ - “Теорія аналогії буття у філософії томізму як предмет історико-філософського дослідження” складається з двох підрозділів. Перший підрозділ - “Огляд коментаторських та критичних досліджень” - присвячено історіографії теми.

Перший параграф першого підрозділу - “Постановка проблеми і формування коментаторських традицій” - розкриває особливості інтерпретації вчення про аналогію буття у томістичній традиції. Варто вказати на наявність трьох основних коментаторських традицій, котрі сформували основні напрямки традиційної інтерпретації теорії аналогії: Каєтана, Франциска Сильвестра Феррарського та Франсіско Суареса. Більшість досліджень аналогії буття у томізмі до середини минулого століття можна прокласифікувати за цими напрямками. До каєтанівської традиції можна віднести Йоана від Св. Томи, Я. Раміреса, Ш. Журне, Е. Мескелла, Дж. Л. Мускенса, Дж. Б. Фелана, Б. Келлі, М. Т. Пенідо та Дж. Ф. Андерсона. Сильвестріанської лінії дотримуються Ф. Бланк, А. Ван Льойвен та М. Кромпец. З інтерпретацією аналогії у Франсіско Суареса погоджуться П. Декок та Р. Паттерсон.

У другому параграфі першого підрозділу - “Дослідження томістичної теорії аналогії буття у західноєвропейській філософії XX століття” - розглянуто нові, і в значній мірі незалежні від коментаторських традицій дослідження теми аналогії буття. В XX столітті сформувалися нові основні напрямки філософської інтерпретації спадщини Томи Аквінського, зокрема, екзистенційний (французький) напрямок (Е. Жільсон, Ж. Марітен), метафізичний (лувенський) (Б. Ландрі, Н. Бальтасар), та трансцендентальний (переважно німецький) (Ж. Марешаль, Е. Пшивара, К. Ранер, Г. Урс фон Бальтасар). Представники всіх цих напрямків приділяли певну увагу проблемі аналогії буття у Томи Аквінського, хоча й дещо з різних точок зору. Але при цьому вона не ставала (за винятком Е. Пшивари) темою для монографічних досліджень.

У цю добу з'явилися широкі дослідження, спеціально присвячені темі аналогії у Томи Аквінського, зокрема у Г. Літкенса, Дж. Клубертанца, Б. Монтеня. Праці цих авторів вказали на загальний характер застосування аналогії в томістичній філософії, але потребували більшого текстуального підтвердження. Тому наступні десятиліття пройшли під знаком уточнення наявних у Томи Аквінського відомостей про аналогію саме як аналогію буття і з огляду на особливості окремих творів Аквіната. Наприклад, Т. Фланіґан та Н. Мтега провели текстуальні дослідження застосування аналогії в “Сумі проти поган”. Із вказаними працями відбувається справжній злам у вивченні томістичного вчення про аналогію буття, який став можливим завдяки тому, що дотичні до неї питання почали розглядати під кутом зору найновіших досягнень логіки та семантики у XX столітті (Ю. М. Бохенський, Р. Мак-Інерні, Д. Беррелл, Дж. Росс та ін.).

Зі свого боку, з огляду на зростаючу роль етичної проблематики, надзвичайну важливість отримали нові спеціальні дослідження етичних творів Аквіната (Дж. Дойг, Р. Мак-Інерні, С. Брок, Е. Анскомб та ін.). В них було сформульовано підґрунтя для застосування аналогії трансцендентальних понять у відношенні до поняття блага, але безпосередньо цього здійснено не було.

У третьому параграфі першого підрозділу - “Стан вітчизняних історико-філософських досліджень спадщини Томи Аквінського” аналізуються результати вітчизняних наукових студій, присвячених творчості Аквіната та, зокрема, його вчення про аналогію буття. Спеціальні дослідження, присвячені вченню про аналогію у Томи Аквінського та у томізмі, відсутні і в українському науковому середовищі, і взагалі на пострадянському просторі. Саму ж тему аналогії (у сучасному логічному розумінні, яке відрізняється від томістичного) було відносно добре досліджено, зокрема, у працях радянських логіків О. Уйомова, П. Ерднієва. Дотичні до напрямку цієї дисертації проблеми філософії мови та онтології неоплатонізму та аристотелізму досліджує Ю. Сватко.

Загалом, існує лише відносно невелика кількість україномовних досліджень філософських ідей Томи Аквінського. Окремі теми поставали предметом поодиноких досліджень, результати яких викладено в статтях А. Баумейстера, Р. Піча. Хоча, темі творчості Аквіната було присвячено й певну кількість україномовних монографій. Зокрема, існують відповідні дослідження кардинала Й. Сліпого, В. Олексюка та Д. Тулюк-Кульчицького. Серед російськомовних досліджень творчості Томи Аквінського в контексті нашої теми варто відзначити штудії з томістичної епістемології та психології В. Бандуровського, В. Гайденко, О. Душина, А. Погоняйла, космології - І. Лупандіна, етики та антропології - В. Гертих, М. Гарнцева. Щоправда, жодне з цих досліджень не торкається безпосередньо теми аналогії у спадщині Томи Аквінського.

Українські дослідники нерідко звертаються до засадничих ідей Томи Аквінського та томістичної традиції у зв'язку з філософською спадщиною професорів Києво-Могилянської академії XVII - XVIII ст. Відомо, що (хоча й опосередковано) томізм, серед інших філософських традицій, значно вплинув на характер і зміст тогочасних філософських курсів в Україні. Такі дослідники як М. Ткачук, В. Литвинов, Я. Стратій, В. Нічик неодноразово наголошували на тому, що українські академічні філософи мислили в контексті європейської філософської думки і були прилучені до того самого кола світоглядних питань, що й розвинена на той час томістична традиція.

У другому підрозділі, “Вибір напрямку і методики дослідження”, обґрунтовуються загальне спрямування і методичні засади дослідження.

Перший параграф другого підрозділу - “Аналогія у сучасному значенні та її відмінність від томістичного уявлення про аналогію буття” - присвячено виявленню співвідношення між сучасним розумінням поняття аналогії в логіці, мовознавстві та теорії науки, і тим, яке стало традиційним для томізму. Показано, наскільки відмінним методом є “аналогія” для вказаних напрямків, і яким чином неврахування цих відмінностей може стати на заваді правильному розумінню теорії аналогії буття у Томи Аквінського.

У другому параграфі другого підрозділу - “Логічний та онтологічний виміри вчення про аналогію у томізмі” - зроблено наголос на необхідності сформулювати чітку позицію у дискусії про те, якого характеру це вчення - суто логічне, суто онтологічне чи онтолого-логічне. Дисертант обстоює думку, що томістичну аналогію слід сприймати завжди у контексті загальних метафізичних засад, тобто, саме як аналогію буття, але в достатній мірі - формально незалежно від тих чи інших конкретних онтологічних умов.

Третій параграф другого підрозділу - “Аналогія поняття та судження” розглядає дискусію про те, що є результатом застосування методу аналогії - особливе поняття чи особливе судження, та значення цієї дискусії для теорії аналогії буття.

Результатом першого розділу стало розуміння наступних завдань, які стоять перед дисертантом - простежити основні віхи історичного процесу формування уявлення про аналогію буття (до Томи Аквінського), провести текстуальний аналіз відповідних текстів з огляду на основні функції, які виконує вчення про аналогію буття у нього самого та додати аналіз тих етичних та етико-метафізичних проблем, які може розв'язати його застосування.

У другому розділі - “Формування метафізико-теологічного вчення про аналогію” - аналізується вплив різних попередніх філософських традицій на формування цілісного уявлення про аналогію буття у Томи Аквінського, і особливості пізнішого сприйняття цього вчення іншими філософами.

У першому підрозділі другого розділу - “Вплив античних та ранньо-середньовічних вчень на формування вчення про аналогію буття у Томи Аквінського” - проаналізовано багатогранне залучення елементів попередніх філософських систем для формування метафізичних та логіко-семантичних засад томістичної теорії аналогії буття. Томістичне вчення про аналогію буття було сформоване під впливом дуже багатьох попередніх філософських традицій, внаслідок чого аналогія буття застосовувалася у томістичній філософії та теології на багатьох рівнях.

Перший параграф першого підрозділу - “Первинна роль Платона” звертає увагу на те, що саме у Платона термін “аналогія” вперше набуває не суто математичного, а філософського значення, сприймається як подібність відношень і “подібність, змішана з відмінністю”.

У другому параграфі першого підрозділу - “Спадщина Аристотеля” - наголошено на тому, що саме Аристотель почав застосовувати аналогію у метафізиці, у контексті питання про співвідношення між різними значеннями поняття сущого. Томістичне уявлення про аналогію буття складається з двох основних аристотелівських тем - чотиричленної пропорційності (подібності відношень) та навмисної еквівокативності по “відношенню до одного” поняття сущого, які у самого Аристотеля чітко розведено.

Важливу роль у зведенні тих питань, які у західноєвропейському філософському контексті, і, зокрема, у самого Томи Аквінського, сприймалися комплексно, відіграли арабомовні філософи та коментатори Аристотеля. Саме вони підготували ґрунт для сприйняття вчення про аналогію буття у європейському середовищі у вигляді окремого метафізичного методу.

Третій параграф першого підрозділу - “Значення неоплатонізму та Боеція” - присвячено аналізу розвитку елементів теорії аналогії буття у неоплатонічній традиції та у Боеція. Саме неоплатоніки, зокрема, в найбільшій мірі - Прокл, увели у доктрину аналогії вимір онтологічної залежності, яка базується на вченні про причинність. А схоластичний принцип подібності наслідку до причини, який відіграє важливу роль у формуванні вчення про аналогію буття у Томи Аквінського, має походження з теорії еманації.

Непересічне значення має також і вплив філософії Псевдо-Діонісія Ареопагіта на Тому Аквінського. Вчення про імена Бога Псевдо-Діонісія справило величезний вплив на формування уявлення Томи про аналогію буття.

Боецій також істотно розвинув аристотелівське вчення про еквівокацію та аналогію. Згодом, саме його класифікація “контрольованої еквівокації” стане основою для структурування вчення про аналогію у Аквіната.

У другому підрозділі першого розділу - “Вплив безпосереднього філософського контексту на формування вчення про аналогію буття у Томи Аквінського” - розглянуто більш розвинуті елементи вчення ближчих попередників Аквіната, які стали ключовими складовими теорії аналогії буття.

Перший параграф другого підрозділу - “Роль Ібн-Сіни, Ібн-Рушда та Маймоніда” присвячено аналізу ролі названих видатних арабомовних та юдейських філософів у формуванні вчення про аналогію буття у Томи Аквінського. Зокрема, саме через посередництво арабомовних коментаторів до складу вчення Аквіната про аналогію входить аристотелівський спосіб предикації “висловлене в багатьох значеннях”, стосовно якого він вживає термін multipliciter dicuntur. В свою чергу, Аквінат саме завдяки полеміці з Маймонідом у питанні про можливість висловлення позитивних атрибутів про Бога зміг отримати поштовх, необхідний для розвитку теорії аналогії буття.

У другому параграфі другого підрозділу - “Роль школи модистів та спекулятивних граматиків” - аналізується безпосередній контекст появи і розвитку теорії аналогії буття у Томи Аквінського. Починаючи з 20-х років XIII століття західноєвропейські теологи починають вживати термін “аналогія” у значенні “від первинного до вторинного”, яке проникає у Європу від арабомовних коментаторів Аристотеля. Ознайомлюючись все більше зі спадщиною Аристотеля та Ібн-Рушда у галузі метафізики, західноєвропейські філософи першої половини XIII століття, такі як Александр Гельский, Філіпп Канцлер тощо, схилялися до думки, що давні уявлення про аналогію як про суто логічний метод, що базувалися ще на спадщині Боеція, слід суттєво розвинути, щоб застосувати його для правильного розуміння найголовнішого для метафізики уявлення про суще (ens).

Для появи і розвитку теорії аналогії буття Томи Аквінського контекст було також створено досягненнями діалектиків (логіків) XII - XIII століть. Особливо важливими є дослідження філософської творчості спекулятивних граматиків XIII ст. та школи “модистів” (modistae), які справили найбільший безпосередній вплив на формування теорії аналогії у Аквіната. Саме представниками школи модистів було чітко сформульоване впливове у подальшому уявлення про відмінність між позначуваною реальністю (res significata) та модусом її позначення (modus significandi).

Третій параграф другого підрозділу - “Роль августиніанства та францисканської традиції” - аналізує взаємовплив між августиніансько-францисканською традицією та уявленням Томи Аквінського про аналогію буття. Передусім це стосується елементів у нього загально-неоплатонічного вчення про екземпляризм, тобто про Божественні ідеї (екземпляри) та їхні образи в творіннях. Вчення про ілюмінацію також суттєво модифікувало характер не лише августиніанської епістемології загалом, а й висловлення понять за аналогією, що добре видно на прикладі Генріха Гентського. Александр з Гельсу вже прямо вживає такі терміни як суще і благо по відношенню до Бога і творіння за аналогією.

У третьому розділі - “Аналіз теорії аналогії буття у філософії Томи Аквінського” - зосереджено основну частину “доданої цінності” роботи: прокласифіковано та проаналізовано уявлення самого Томи Аквінського про аналогію буття з метою відповісти на низку поставлених дослідницьких завдань.

У першому підрозділі третього розділу - “Метафізичне та логічне вчення про аналогію у Томи Аквінського” - проведено аналіз текстів, у яких Тома Аквінський звертається до методу аналогії прямо чи опосередковано. Цей аналіз здійснено у з огляду на поставлені у текстах теологічні та філософські питання.

Перший параграф першого підрозділу - “Аналогія як пропорція та пропорційність” - розглядає томістичне вчення про аналогію в контексті квазі-кількісних відношень. З огляду на поняття аналогії, яка часто сприймається Аквінатом як подібність відношень, можна виділити наступні чотири функції, у яких Аквінат використовує паралельне поняття пропорційності. По-перше - для порівняння подібних пропорцій або функцій. По-друге - щоб продемонструвати, яким чином принципи усіх речей є пропорційно тими самими. По-третє - як засіб пояснення метафори. По-четверте (найголовніша проблемна зона) - для порівняння та поєднання творіння з Богом.

Другий параграф першого підрозділу - “Логіко-епістемологічний вимір теорії аналогії буття” - присвячено логічним та епістемологічним особливостям застосування аналогіїі. Тома розглядає аналогію також і як множинну предикацію, себто в контексті застосування одного імені по відношенню до багатьох речей, коли це застосування має свою підставу у відношенні чи атрибуції стосовно якоїсь однієї речі.

Аналізуючи вчення про аналогію буття Томи Аквінського, можна помітити, що одним з найчастіш уживаних формул для позначення її процесу є розміщення “одного у визначенні іншого”. Дуже часто прикладом, який супроводжує цей зворот, стає уявлення про субстанцію, котра входить до складу визначення акциденту. Сприйняття логічної структури, при якій значення одного поняття перебуває у визначенні іншого, як ознаки саме аналогії, дозволяє віднайти формальні ознаки аналогії і у випадку інших понять, таких як чесноти (розміщення значення розсудливості (prudentia) у визначенні інших чеснот) тощо.

У третьому параграфі першого підрозділу - “Онтологічний вимір теорії аналогії буття” - розглянуто також і специфічні онтологічні ситуації, у контексті яких найчастіше Аквінат звертається до методу аналогії буття. Одним з найголовніших “онтологічно навантажених” понять є “причетність” - спосіб відношення між загальним поняттям та різними конкретними речами, які підпадають під нього. У такому випадку говорять про причетність останніх до більш загального.

Найчастіше відношення між Богом та світом Тома Аквінський описує в термінах причинно-наслідкового відношення. Основною підставою застосування аналогії в контексті причинно-наслідкових зв'язків є поширений у схоластичній традиції принцип подібності наслідку до причини.

У другому підрозділі третього розділу - “Аналіз застосування вчення про аналогію буття Томи Аквінського у контексті етичної теорії” - зосереджено матеріал про особливості етичного вчення Аквіната, які дозволяють продемонструвати те, що у випадку трансцендентального поняття блага опосередкованим чином має місце застосування аналогії буття.

Перший параграф другого підрозділу - “Вплив попередніх філософських традицій на вчення Томи Аквінського про трансцендентальну аналогію блага” - аналізує елементи етичних вчень попередників Аквіната, які вплинули на його розуміння поняття блага і його співвідношення з поняттям буття. Тома Аквінський свідомий полярності трансцедентного Блага і блага як трансцендентального поняття. Відходячи від аристотелівської схеми, Аквінат прагне ствердити наявність внутрішніх благ у створіннях. Він намагається ствердити баланс між внутрішніми благами речей та їхніми благами у відношенні до одного, трансцендентного Блага, до якого цей термін застосовується найбільш властивим чином.

У другому параграфі другого підрозділу - “Трансцендентальний характер блага у Томи Аквінського” - показано, яким чином аналогія виступає засобом досягнення єдності трансценденталій, тобто, тією структурою, яка уможливлює саму постановку специфічних питань про трансцендентальні поняття. Використання аналогії у випадку поняття “блага” має підстави не лише у самій формальній структурі аналогії, але також і у факті взаємозалежності онтологічних вимірів буття та блага, яке сприймається через структуру аналогії. Аквінат прагне ствердити водночас трансцендентність (реальну приналежність лише Богові) блага та його трансцендентність (відносну наявність у випадку окремих сущих).

Третій параграф другого підрозділу - “Застосування аналогії стосовно окремих етичних понять” - присвячено аналізу застосування аналогії буття в контексті інших етичних понять, таких як дія, розсудливість тощо. В результаті такого аналізу продемонстровано, що, по-перше, метод аналогії буття може мати цілком конкретне застосування, в тому числі і у галузі практичного інтелекту. По-друге, застосування його стосовно етичних понять знову виявляє впорядкування значень “у відношенні до одного” як засадничу характеристику томістичної аналогії буття. По-третє, застосування аналогії у настільки відмінних контекстах свідчить про аналогічність самого поняття аналогії.

У висновках сформульовані основні підсумки дисертаційного дослідження, вказуються перспективи для подальшої розробки окресленої проблематики.

Вчення про аналогію буття у Томи Аквінського, на нашу думку, дозволяє відповісти на деякі сучасні актуальні проблеми філософської мови та її зв'язку з онтологією. Зокрема, можна з впевненістю твердити, що ця теорія пропонує нам своєрідний філософський метод, за допомогою якого в принципі можуть бути адекватно висловлені особливі засадничі поняття, які в середньовічній традиції називалися трансценденталіями, та які є найфундаментальнішими поняттями і філософії загалом, і окремих систем. Поняття “буття”, “сущого”, “істини”, “блага” тощо пронизують філософський дискурс, проте, на жаль, філософи дуже рідко доходять до серйозного аналізу самих засобів філософської мови, які уможливлюють не просто висловлення таких понять, а й саме групування навколо них філософського дослідження з відповідним утворенням філософських дисциплін, наприклад, метафізики чи етики. Тобто питання про застосування аналогії буття є питанням про можливість існування метафізики чи етики як таких.

Тим більше стає очевидною цінність проаналізованого вчення Томи Аквінського про аналогію буття для сучасних дискусій стосовно характеристик філософської мови, які, на жаль, проходять майже без звернення до тих унікальних можливостей, які пропонуть середньовічні теорії аналогії, серед яких доктрина Аквіната і його практика застосування цієї структури займають найголовніше місце. Сучасне обґрунтування легітимності використання філософської мови перебуває під впливом уявлення про те, що існують лише унівокативний та еквівокативний вжиток понять, і між ними немає нічого третього. Натомість томістичне вчення про аналогію буття чітко демонструє, що цей посередній між унівокативністю та еквівокативністю шлях, аналогічність, є не лише цілком реальним, а й дуже плідним з філософської точки зору. Саме він уможливлює в рамках теолого-філософської традиції певні позитивні висловолення про Абсолют, регулює співвідношення між трансцендентальним та трансцендентним вимірами блага, присутнього в речах і т. д.

Наведені у дисертації філософські міркування Томи Аквінського та інших філософів Середньовіччя і методично, і структурно співвідносяться з аналітичною традицією XX століття, і можуть представляти для неї органічні засоби розв'язань дуже подібних термінологічних і системних проблем, таких як питання про значення термінів “буття”, “суще”, “благо”, “відношення”, “референт”, “спосіб позначення” тощо.

Проаналізувавши у тексті дисертації уривки з творів Томи Аквінського, в яких застосовується вчення про аналогію буття, блага, та інших трансценденталій, а також розглянувши історико-філософські особливості появи самого вчення про аналогію, можна сформулювати низку висновків, які мають історико-філософське значення.

По-перше, існує особлива семантична структура, що пронизує теорію аналогії буття у Томи Аквінського. Вона природним чином має своє відображення і на суто лінгвістичному рівні, де аналогія, у значно точніший спосіб, ніж споріднена з нею метафора, ілюструє здатність філософської мови до вжитку засадничих понять у суттєво відмінних контекстах без втрати значимості. Аналогія у томістичному значенні співвідноситься з унікальним лінгвістичним явищем, поширеним у всіх формах значущої комунікації, завдяки якому мова отримує здатність до постійних змін і пристосувань до концептуальних потреб.

По-друге, головним призначенням вчення про аналогію буття у Томи Аквінського є збереження різноманітності на всіх рівнях - різноманітності проявів сущого, значень відповідних понять та наслідків відповідних суджень. При цьому аналогія уможливлює відносну поняттєву єдність при повазі до онтологічного факту множинності.

По-третє, надзвичайно різноманітне застосування теорії аналогії буття у філософії Томи Аквінського демонструє те, що саме поняття аналогії він вважає таким, що висловлене за аналогією. Подібно до того, як у випадку будь-якої предикації за аналогією можна виділити більш і менш властивий вжиток терміна, у випадку вживання самого поняття “аналогія” теж можна виділити більш властивий його вжиток стосовно поняття буття, котре застосовано відносно субстанції та акцидентів; стосовно відношення між Богом та світом тощо) та менш властивий (численні приклади яких було наведено у цій праці). Проте “менш властивий” в жодному разі не означає менш важливий. Адже, як було показано, застосування аналогії в етичній теорії дозволяє Томі прояснити співвідношення між значеннями таких засадничих понять етики, як благо, дія, чеснота тощо. Проте робить він це у унікальний спосіб у кожному з випадків, що демонструє нам те, що його уявлення є дуже актуальними для аналізу навіть і сучасних філософських проблем.

Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено у таких публікаціях автора

1. Котусенко В.В. Аналогія і складність розвитку метафізичного методу // Маґістеріум. Вип. 13. Історико-філософські студії. - К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2004. - С. 10-14.

2. Котусенко В.В. Етичний вимір томістичної аналогії // Маґістеріум. Вип. 23. Історико-філософські студії. - К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2006. - С. 8-13.

3. Котусенко В.В. Томістичне вчення про аналогію буття як теологічний та метафізичний метод // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2007. - № 63. - С. 159-170.

4. Котусенко В.В. Тома Аквінський і його філософія. Передмова // Тома Аквінський. Коментарі до Аристотелевої “Політики”. - К.: Основи, 2000. - С. 5-25.

5. Котусенко В.В. Проблема аналогії буття у томістичній філософії // Маґістеріум. Вип. 3. Історико-філософські студії. - К.: КП ВД “Педагогіка”, 2000. - С. 4-12. [На матеріалах виступу на 5-ій Щорічній науковій конференції “Україна - людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА (1-5. 02. 1999)].

6. Котусенко В.В. Метафізичне уявлення про аналогію: спроба уточнення понять // Маґістеріум. Вип. 9. Історико-філософські студії. - К.: Стилос, 2002. - С. 79-88. [На матеріалах виступу на на 7-й Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА у м. Києві (22-26. 01. 2001)].

7. Котусенко В.В. Томізм і його рецепція у філософії професорів Києво-Могилянської академії // Релігійно-філософська думка в Києво-Могилянській академії: європейський контекст / Редкол.: Горський В. С (голова) та ін. - К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2002. - С. 117-150. [На матеріалах виступу на 8-й Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА у м. Києві (28.01-1.02. 2002)].

8. Котусенко В.В. Викладання філософії в єзуїтських колегіумах XVI-XVII століть та Києво-Могилянській академії // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура: Зб. наук. пр. на пошану пам'яті проф. Валерії Михайлівни Нічик / Ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. - К: Критика, 2005. - С. 83-107. [На матеріалах виступу на Міжнародній науковій конференції “Україна XVII ст.: суспільство, філософія, культура” (м. Київ, 6-9. 10. 2003)].

Анотації

Котусенко В. В. Теорія аналогії буття у філософії Томи Аквінського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню важливого для філософії питання про особливості і межі застосування філософської мови у випадку використання таких засадничих понять як “благо”, “суще”, “благо”, “істина”, “краса” тощо. В дисертації розглянуто вчення Томи Аквінського про аналогію буття та рецепцію його основних положень у подальшій традиції томізму. Дисертаційне дослідження розкриває складність формування методу аналогії у Аквіната під впливом традицій аристотелізму та неоплатонізму, вплив теологічної, метафізичної, етичної та логічної проблематики на його застосування. В примітках до тексту подано авторський переклад з латинської мови на українську низки текстів Томи Аквінського, в яких ідеться про аналогію буття. У дисертації доводиться, що висловлення за аналогією у Аквіната виступає універсальним методом формування судження за допомогою засадничих понять не лише у метафізиці і теології, але і в етиці і теорії пізнання. Таким чином, томістичне вчення про аналогію буття є актуальним і в сучасних дискусіях легітимність і межі застосування філософської мови.

Ключові слова: філософія мови, аналогія, аналогія буття, філософія Томи Аквінського, метафізика, етика, логіка.

Аннотация

Котусенко В.В. Теория аналогии бытия в философии Фомы Аквинского. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Институт философии им. Г. С. Сковороды НАН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию важного для философии вопроса об особенностях и легитимных границах применения философского языка при использовании таких фундаментальных понятий, как «бытие», «сущее», «благо», «истина», «краса» и т. д. Исследование этой проблемы стало особенно актуальным в XX веке благодаря «лингвистическому повороту», осуществленному в рамках англоязычной аналитической традиции. Однако в истории западноевропейской философии имеется опыт более глубокого осмысления данного вопроса, в частности - у представителей философии Высокого Средневековья, таких как Фома Аквинский, Бонавентура, Иоанн Дунс Скот, школ «модистов», «спекулятивных грамматиков» и др. В эту эпоху проблема использования философского языка стояла очень остро в связи с вопросом о выражении атрибутов Бога, а также - в связи с вопросом о предмете и целостности метафизики.

В диссертации рассмотрены учение Фомы Аквинского об аналогии бытия и рецепция его основных положений в последующей традиции томизма. Диссертационное исследование раскрывает сложности формирования метода аналогии у Аквината под влиянием традиций аристотелизма и неоплатонизма, влияние теологической, метафизической, этической и логической проблематики на его использование. Раскрыты особенности восприятия арабоязычными и латинскими комментаторами различных понятий философии аристотелизма, которые были постепенно сведены вместе для формирования комплексной теории аналогии бытия. Это такие понятия как «эквивокация», «амфиболия», «выраженное во многих значениях», «выраженное по отношению к одному», «от первичного ко вторичному», «модус обозначения».

Диссертационное исследование рассматривает смещение акцентов в отношении Фомы Аквинского к аналогии бытия от ранних произведений к более поздним, а также особенности использования метода аналогии для формирования суждений с использованием т. н. «трансцендентальных» понятий типа «бытие», «сущее», «благо», «истина» и т. п. В диссертации доказывается, что аналогия бытия у Аквината выступает универсальным методом формирования суждений, состоящих из фундаментальных понятий не только в метафизике и теологии, но также и в этике и теории познания. Таким образом, томистическое учение об аналогии бытия является актуальным и в современных дискуссиях о границах применения философского языка.

В примечаниях к тексту представлен авторский перевод с латинского языка на украинский ряда текстов Фомы Аквинского, в которых рассматриваются основные составляющие комплексного учения об аналогии бытия.

Abstract

Kotusenko V. V. The Theory of Analogy of Being in the Philosophy of St. Thomas Aquinas. - Manuscript.

The thesis for the candidate's degree by speciality of 09.00.05 - history of philosophy. - H. S. Skovoroda Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

The dissertation is aimed at studying an important question for philosophy concerning peculiarities and boundaries of using philosophical language in case of such fundamental concepts as “to be”, “being”, “good”, “truth”, “beauty” etc. The paper considers St. Thomas Aquinas' doctrine of analogy of being and the reception of it by the representatives of the subsequent Thomistic tradition. The dissertation demonstrates complexities of development of the analogical method in Aquinas' works under the influence of Aristotelian and Neo-Platonist traditions, as well as the influence of theological, metaphysical, ethical and logical problematic on its application. In the footnotes the author's translation of the texts where Aquinas speaks of analogy (into Ukrainian) is provided. The thesis proves that analogical predication is a universal method of forming the judgments involving the most fundamental terms in metaphysics and theology, as well as in ethics and epistemology. As such, the Thomistic doctrine on analogy of being is very relevant to the contemporary discussions about the usage of philosophical language.

Key words: philosophy of language, analogy, analogy of being, philosophy of St. Thomas Aquinas, metaphysics, ethics, logic.

Размещено на Allbest.ru